Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частина 2)
Страница 13 из 58
Фінансування заходів, надання податкових та інших пільг, відповідальність за порушення законодавства щодо територій рекреаційного призначення здійснюються за тією ж схемою, що й заходів на землях природно-заповідного фонду, оскільки землі рекреаційного призначення є складовою останніх.
7.5.3. Управління землями
оздоровчого призначення
До земель оздоровчого призначення належать землі, які мають виражені природні лікувальні чинники: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування й оздоровлення людей.
На землях оздоровчого призначення повинна бути заборонена будь-яка діяльність, яка б суперечила їх цільовому призначенню або могла б негативно вплинути на природні лікувальні властивості відповідної території.
З метою охорони природних якостей та лікувальних чинників курортних зон, запобігання їх псуванню, забрудненню встановлюються округи їх санітарної охорони.
У межах цих зон передача земельних ділянок у власність і надання у користування, в тому числі в оренду, для діяльності, яка не сумісна з охороною природних лікувальних властивостей відповідних місцевостей, не дозволяється.
Оголошення природних територій оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та урядом Автономної Республіки Крим на основі законодавства України.
7.5.4. Управління землями історично сформованих ландшафтів та історико-культурного призначення
До земель історично сформованих ландшафтів та історико-культурного призначення належать місцевості, які представлені історичними антропогенними ландшафтами і землями, на яких розташовані історико-культурні заповідники, меморіальні парки, кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, які пов'язані з історичними подіями, городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв тощо, архітектурні комплекси, залишки стародавнього розпланування і забудови міст, споруди сакральної архітектури, народної архітектури, садово-паркові комплекси і фонова забудова.
Вихідною регламентуючою базою управління землями оздоровчого призначення, в першу чергу, є Закони України "Про охорону навколишнього середовища" від 26.06.1991 р., "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 р. та законодавчі акти, прийняті відповідно до нього, "Про плату за землю", Земельний кодекс України від 13.03.1992 р., ціла низка постанов Верховної Ради України, в тому числі постанова "Про програму перспективного розвитку заповідної справи України" від 22.09.1994 року тощо. При цьому більшість статей згадуваних законодавчих актів, які представляють механізм управління, є відповіддю на питання раціонального використання і охорони земель оздоровчого призначення.
Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони, аби запобігти шкідливому впливові на додержання режиму використання цих земель.
Історичні процеси, які відбувалися на території України, залишили свій слід у вигляді освоєних природних ландшафтів, які ще називають "культурними", щоб підкреслити їхній зв'язок з розвитком історичних процесів.
З кожним роком все відчутніший антропогенний вплив на структуру ландшафтів. Внаслідок надмірного розорювання, вирубки лісів, розробки корисних копалин тощо набрали розвитку водна ерозія, а відтак замулення річок. У деяких промислових регіонах України (Донецька, Кіровоградська, Луганська області) залишилися лише сліди колишніх природних ландшафтів. Переважно ці регіони є сукупністю антропогенних ландшафтів.
Історичні ландшафти є різновидністю антропогенних ландшафтів. Найбільша стійкість властива тим історичним ландшафтам, створення яких безпосередньо змінювало геоморфологічну структуру вихідного ландшафту.
Ландшафти, на яких працює сучасна потужна сільськогосподарська техніка, втрачають свій попередній вигляд. Індустріалізація будівництва також створює сельбищні ландшафти нового гину. Таким чином, історичні ландшафти формуються безперервно, відображаючи розвиток суспільства. Вони змінюються в ході історично-І о розвитку, наприклад, у процесі будівництва і територіального розвитку міст.
Історичні ландшафти поділяються на типи залежно від видів діяльності, які послужили їх ньому формуванню: садово-парковий, сільськогосподарський, інженерно-технічний, військовий, меморіальний тощо.
В Україні дуже добре збереглися всесвітньо відомі історичні садово-паркові ландшафти, такі як Софіївський (м. Умань) і Тростянецький парки.
Особливий інтерес викликає сільськогосподарський тип історичних ландшафтів. Сільськогосподарські ландшафти займають обширні території, створюючи певний вигляд цілих регіонів. В основі формування цього типу ландшафтів здавна було намагання раціонально використовувати місцеві природні умови. Так, у горбистих і гірських районах невеликі поля розміщуються на схилах, розміри і конфігурація залежить від орієнтації та крутизни рельєфу. У результаті використання сільськогосподарських ландшафтів поступово згладжується поверхня землі, зм'якшуються перепади, обриви, неглибокі виїмки. Проводяться також культуртехнічні роботи для очищення угідь від каміння тощо.
Поки що історичні сільськогосподарські ландшафти як самостійні об'єкти не охороняються. Але вони переважно входять до складу зон пам'яток історії та культури, історичних поселень, заповідників, природних парків, ансамблів, які охороняються.
Одним з найбільш стійких є група інженерно-технічних історичних ландшафтів. Серед них кар'єрно-відвальні комплекси, дороги з насипами, виїмками, греблями, промислові водойми і гідроенергетичні споруди, каскади ставків, канали тощо.
До військового типу історичних ландшафтів належать оборонні земляні вали, які дуже добре збереглися на околиці міста Немирова Вінницької області (VI ст. до н. е.), в Чернігові на схилах річки Десни. До військових ландшафтів відносяться поля великих битв із залишками оборонних комплексів. До них можна віднести історичні місця битви під Берестечком (1648 р.), Полтавської битви (1709 р.), бою під Крутами (1919р.).
Останній тип історичних ландшафтів - меморіальний, який не має історичної єдності і композиційної цілісності. Цей тип формується поступово, кожна епоха вносить у нього різні зміни.
У своєму розвитку історичні ландшафти підпорядковуються закономірностям, які є спільними для всіх антропогенних ландшафтів. За тривалістю існування антропогенні ландшафти поділяються на такі групи [101]:
• довговічні саморегулюючі ландшафти (існують декілька століть без підтримки людиною);
• багаторічні частково регульовані ландшафти (існують десятиліття, але потребують періодичного "ремонту");
• короткотривалі регульовані ландшафтні комплекси (постійно підтримуються агротехнічними заходами).
До першої групи відносяться кургани, земляні вали, системи підпірних стін, терас, великі водойми - тобто всі ті ландшафти, при створенні яких утворився чітко виражений штучний рельєф, який забезпечує стійкість ландшафту.
До другої групи належать лісокультурні ландшафти, ставки, водойми, які попадають під замулення, паркові ландшафти.
До третьої групи належать оброблювані поля, плодові сади. Але це не означає, що короткотривалі ландшафти не можна охороняти як історичні. У результаті тривалого обробітку сільськогосподарських угідь споруджуються підпірні стіни, кам'яні огорожі, дренажні канави, дороги тощо, що в комплексі поступово закріплює відповідний ландшафт.
Динаміка розвитку історичних ландшафтів залежить від трьох основних причин:
1) суспільного розвитку, в ході якого змінювалося землекористування і частково знищу валися попередні ландшафти;
2) динаміки процесів, які відбувалися у природному ландшафті і продовжували свою дію в антропогенному ландшафті;
3) ступеня перетворення ландшафтних компонентів, зокрема поверхні землі.
Аналіз динаміки розвитку історичного ландшафту дуже потрібний при його відтворенні.
Завдання збереження історичних ландшафтів знаходяться у необхідному протиріччі із завданнями використання земельних ресурсів. Вони в кожному окремому випадку повинні вирішуватися за допомогою особливого комплексу заходів, які дозволяють досягнути стану антропогенної рівноваги.
Особливу гостроту це протиріччя набуває у зв'язку з розширенням території населених пунктів, а відтак і відчуженням земель і зміною їх використання. Тому зберегти історичні ландшафти в урбанізованих районах досить важко. Вдається зберегти лише фрагменти ландшафту. Отже, потрібно виділяти зони охоронних ландшафтів, в які входили б і історичні ландшафти, що є частиною системи, яка регулює стан відповідного міського середовища.
Будь-який збережений історичний ландшафт має певну цінність залежно від його місця у конкретній системі сучасного землекористування, особливо як рекреаційний резерв.
Проблеми збереження історичних ландшафтів у межах проектної межі населених пунктів вирішуються на рівні розробки проекту земельно-господарського впорядкування. При цьому потрібно врахувати, що порушення історичних ландшафтів у населених пунктах діляться на три категорії: функціональні, економічні і композиційні.
Функціональні порушення виникають через надмірне відвідування історичного ландшафту в умовах урбанізації. Це свідчить про те, що потрібно обмежити відповідні території розрахунковими критичними ємностями.
Екологічні порушення є наслідками зміни навколишнього середовища (зміна рівня ґрунтових вод, поступове накопичення забруднень у воді і грунті тощо).
Композиційні порушення виникають внаслідок висотної забудови, яка спотворює силует і композиційну цілісність попереднього ландшафту. Тому в проектних розробках необхідно виявити межі "басейнів видимості" у структурі рельєфу.
Отже, не зайвим буде нагадати, що план земельно-господарського впорядкування населеного пункту як функція управління земельними ресурсами забезпечує раціональне використання історичного ландшафту в інтересах обслуговування жителів населеного пункту та в інтересах збереження ландшафту як історико-культурної та економічної цінності.
