Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частина 2)
Страница 15 из 58
У прикордонну смугу не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення, бо в ній встановлюється прикордонний режим, який регламентує правила в'їзду, тимчасового перебування, проживання, провадження робіт тощо. Прикордонний режим також поширюється на територію населених пунктів, які прилягають до державного кордону.
Ширина прикордонної смуги може бути змінена облдержадміністрацією за погодженням з Державним комітетом у справах охорони державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, яка знаходиться в межах від лінії демаркації кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. Демаркація кордону - це фактичне позначення на місцевості договірного (делімітованого) кордону через систему прикордонних знаків. Демаркація кордону проводиться на основі його делімітації, тобто кордон делімітується на карті, а демаркується на місцевості.
У разі зміни положення лінії кордону за взаємним погодженням сторін (обмін ділянками території, спрямлення тощо), втрати прикордонних знаків у результаті стихійного лиха та інших причин проводиться уточнення позначення кордону на основі раніше проведеної демаркації. Цей процес називається редемаркацією кордону.
В'їзд і перебування громадян України та інших осіб у місцевості між державним кордоном і лінією прикордонних інженерних споруд допускається, як виняток, лише за спеціальним дозволом відповідного підрозділу прикордонних військ.
Отже, користування земельними угіддями в прикордонних смугах через прикордонний режим Досить складне. Постановою Кабінету Міністрів України "Про прикордонний режим" (від 27.07.1998 р., № 1147) вказується порядок провадження робіт у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі. Переважно ці території у Єврокарпатському регіоні характеризуються наявністю кормових угідь, лісів. Проте випасання і утримання худоби в межах прикордонної смуги допускається лише в тих місцях, які визначені місцевими держадміністраціями разом з відповідними підрозділами прикордонних військ за умови епізоотичної ситуації на цій території, відповідного загородження місць випасання власниками худоби. Потрібно при цьому врахувати, що вздовж державного кордону встановлюється профілактична смуга, аби запобігти проникненню з території сусідніх держав збудників карантинних хвороб тварин, занесенню карантинних рослин. Тому у профілактичній зоні забороняється випасання і утримання сільськогосподарських тварин. Ширина цієї зони визначається облдержадміністраціями разом з відповідними підрозділами прикордонних військ залежно від санітарно-карантинного, ветеринарного, фітосанітарного та екологічного стану конкретних територій.
У прикордонній смузі підлягає особливому режиму, який встановлюється облдержадміністрацією разом з відповідними підрозділами Прикордонних військ, порядок проведення сільськогосподарських робіт, догляд і вирубування лісу, водокористування, будь-яке будівництво.
У межах прикордонної смуги, а також територій населених пунктів, які межують з державним кордоном, землевпорядні роботи можуть проводитися лише з дозволу відповідного підрозділу прикордонних військ, а топографо-геодезичні - з дозволу Міністерства оборони та Держкомкордону.
Отже, відповідно до Закону України "Про державний кордон України" користування землею, лісами, тваринним світом та інша господарська діяльність на державному кордоні України провадяться у відповідному режимі відповідно до законодавства України з метою забезпечення належного порядку на державному кордоні.
Зважаючи на особливості прикордонного режиму, виникає потреба у наукових дослідженнях щодо ефективного використання в цих умовах земельного потенціалу з виділенням пріоритетних галузей на конкретних прикордонних територіях, які можна розглядати у двох аспектах - природному й антропогенному. Основні зусилля варто спрямувати на сільськогосподарське використання природних кормових угідь, що дозволить вкластися в умови прикордонного режиму і дотримуватися порядку провадження робіт у прикордонній смузі.
Прикордонна смуга західного кордону поєднує сприятливі природні чинники, містить мальовничі ландшафти з природними цілющими джерелами, багатою рослинністю і тваринним світом.
Це наштовхує на вивчення рекреаційного потенціалу і визначення конкретних місць рекреації, дотримуючись нормативів рекреаційного навантаження в межах 100-150 м2, а в гірській місцевості - до 200 м" на одного рекреанта.
Відповідно до положення про прикордонний режим місця масового відпочинку, для купання і рибальства визначаються місцевими держадміністраціями з відповідними підрозділами прикордонних військ. Потрібно зазначити, що мисливський вид рекреаційної діяльності не допускається і полювання у прикордонній смузі забороняється. З метою забезпечення функціонування військових об'єктів, охорони державного кордону, а також захисту населення і довкілля від впливу аварійних ситуацій, які можуть виникнути на цих об'єктах, створюється зона особливого використання земель.
7.5.6. Управління землями з несприятливими природними умовами
Проблема використання для суспільних потреб непридатних і порушених земель набирає все більшої ваги. Освоєння таких земель вимагає складної інженерної підготовки і значних капіталовкладень. У більшості країн ця проблема вже давно стала актуальною через обмеженість придатних для заселення земель. В Японії розмір придатних для заселення земель складає 0,13 га на людину, в Німеччині - 0,26 га, у Великобританії - 0,91 га, у Франції - 0,52 га, в США - 3,12 га. Серед земель з несприятливими умовами значний відсоток займає територія інтенсивної яружно-балкової ерозії, яка порушує компактність забудови населених пунктів, ускладнює їх транспортне сполучення, засмічує своїми виносами житлові території. Тому виникає проблема благоустрою та освоєння таких земель. За наявності ярів у центральних забудованих частинах міста, де кожна ділянка землі має для міста велику цінність, може бути виправданим, технічно та економічно доцільним засипання їх з відповідним інженерним рішенням для пропуску поверхневих і ґрунтових вод (дренаж, підземні водостоки, нагірні канави).
Через дороговизну таких робіт ці землі повинні бути використані максимально (під парки, бульвари, зелені насадження, заправні станції, забудову).
При дуже великій ширині і глибині яру і значній вартості його повної засипки, а також при його розташуванні на околиці міста доцільно провести інженерно-меліоративні роботи для призупинення росту яру (нагірні канави довкола яружної системи, водостоки з перепадами, зміцнення дна і відкосів, терасування і виположення відкосів, засипання його вузької частини, одернування схилів тощо).
В окремих випадках яри можуть бути використані для створення водойм шляхом спорудження греблі. Це особливо доцільно в парковій зоні, де поєднання зелених насаджень з водоймою створює сприятливі ландшафтні і мікрокліматичні умови.
У населених пунктах, які розташовані на берегах річок, озер, морів, де поширені зсувні явища, протизсувні заходи досить складні і обходяться дорого. Одним з таких заходів є осушення зсувних мас за допомогою водовідвідних, дренажних споруд. Досить ефективні берегозахисні заходи проти можливого підмиву схилів. У практиці також застосовують підпорні стінки і механічні кріплення відкосів палями. Проте за всіх умов доцільно провести озеленення схилів, у результаті якого коренева система закріплює і осушує зсувні маси.
У процесі використання земель при розплануванні населених пунктів, особливо міст, потрібно пам'ятати про зсуви, що затухли, але які можуть знову прийти в рух при порушенні природно створеної геологічної стабільності цього зсуву.
А взагалі, враховуючи складність і знаючи вартість протиерозійних заходів, варто всіляко уникати розміщення будівель на зсувних землях. Для цього спеціалістами в процесі інженерно-геологічних вишуків повинна бути встановлена лінія, яка б обмежувала наближення забудови до зсувів. До речі, найбільше поширені зсувонебезпечні земельні ділянки в південно-східних районах Закарпатської і Чернівецької областей.
Значний резерв земельних ресурсів криється в освоєнні закарстованих земель, яких найбільше є у Волинській, Львівській, західних районах Рівненської і Тернопільської областей, східних районах Чернівецької області і північних та південних районах Автономної Республіки Крим.
Процес освоєння закарстованих земель дуже важкий і малоефективний. Тому при використанні земель для територіального розвитку населених пунктів не варто відводити закарстовані землі безпосередньо під забудову. Для цього на карстонебезпечних землях потрібно провести детальні вишукування і скласти карту діючих карстів і тих, що затухли, з відповідною оцінкою їх можливого використання в межах населених пунктів. Якщо давні карсти, що затухли, заповнені глинистими відкладами, то вони перестають бути небезпечними.
Значну небезпеку становлять земельні ділянки з просадковими явищами в лесових фунтах. Такі землі здебільшого поширені у Волинській, Рівненській, північних районах Житомирської та Київської областей.
Призупинити розвиток лесових карстів і зробити такі землі придатними для потреб населеного пункту можна за допомогою раціональної системи відведення поверхневих вод і каналізаційної системи, що обмежить швидке реагування ґрунтів на замочування.
