МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ З ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ ТА ДИПЛОМНОЇ РОБІТ

В Україні існує спеціальний Національний інститут наукової і техніко-економічної інформації, де накопичено багато наукових і технічних видань. Інститут приймає на депонування (відповідальне зберігання) рукописи статей і монографій з різних питань науки і техніки. Співробітники багатьох наукових закладів України постійно депонують свої рукописи у фондах НІНТЕІ. За бажанням можна ознайомитись з каталогами інституту і замовити ксерокопії потрібних статей. Щоправда, НІНТЕІ не друкує спеціальних видань, з яких можна було 6 дізнатись про наявні першоджерела.

Загальною повагою у всьому світі користується інститут під назвою ВИНИТИ (рос. - Всероссийекий (ранее - Всесоюзный) институт научной и технической информации), розташований у Москві. Цей інститут видає спеціальні реферативні журнали з різних галузей знань (детальніше ознайомитись із структурою та особливостями цих журналів можна за допомогою Додатку 5). Перегортаючи журнал чи скориставшись спеціальними покажчиками, ви можете знайти потрібні вам видання і замовити Їх у ВИНИТИ. Для цього треба надіслати спеціальне замовлення до виробничо-видавничого комбінату ВИНИТИ.

Обов'язково вкажіть свою адресу. Якщо ви вирішите неодноразово користуватись послугами ВИНИТИ, то вам надішлють спеціальні бланки для замовлень.

Послуга платна - вам доведеться сплатити вартість ксерокопіювання і пересилки бандеролі з Москви.

Для одержання інформації через мережу Інтернет треба визначити ключові слова, які могли б у достатній мірі розкрити питання, що охоплює поставлена перед студентом проблема. За цими словами можна здійснювати пошук потрібних відомостей.

Вихід до Інтернету можливий через деякі бібліотеки (послуги платні) або ж через установи, чи через окремих осіб, які мають власні комп'ютери з виходом до цієї всесвітньої мережі.

2.3.2.3. Складання списку літературних джерел і ведення картотеки

Перш ніж почати писати літературний огляд, варто систематизувати всі наявні джерела інформації у вигляді картотеки або зведеного списку (бази даних), зафіксованого на дискетах і в пам'яті персонального комп'ютера (ПК).

При «ручному» методі збирання інформації (без ПК) відомості щодо кожної наукової праці заносяться на окрему невелику карточку (з картону або паперову) розміром 10 х 6 (12 х 8) см. На карточці повинні бути записаними усі вихідні дані відносно роботи (див. розділ «Складання списку літератури»). На звороті картки можна записати короткий реферат або ж анотацію роботи. Карточки зручно тримати в окремому ящичку або коробці з картону, розставивши Їх за алфавітом (тобто за першими літерами прізвищ авторів) і розділивши перетинками, на яких написано літери (А, Б, В і т. д.) - окремо за кирилицею, окремо за латинським алфавітом.

Анотація щодо кожної окремої праці може бути записаною і на дискету.

Найефективніше ознайомлення З літературою досягається при читанні монографій та оглядових статей, адже в них вже зібрано і проаналізовано всю (або майже всю) необхідну інформацію, а наявні в них списки літератури звільняють від необхідності провадити подальший пошук. Ґрунтовність ознайомлення студента з усім масивом відомих праць щодо заданої теми залежить від його власного інтересу та можливостей (доступність джерел, володіння іноземними мовами).

2.3.2.4. Конспектування та реферування

Реферат - це скорочений виклад змісту вивченої праці, конспект - більш повний її виклад, з виписуванням цитат, формул, таблиць, графіків і інших елементів, які можуть бути використаними в подальшій роботі студента. Варто фіксувати найцікавіші факти та ідеї кожної праці, яка вивчається, оцінювати їх переконливість і доказовість, співставляти точки зору та висновки різних авторів, звертаючи увагу на протиріччя й розходження, гао вказують на необхідність подальшого опрацювання проблеми.

2.3.2.5. Цитування та посилання

В огляді літератури, а також і в подальшому тексті доводиться постійно згадувати прізвища авторів, на яких посилається студент.

Пряме цитування, тобто дослівне відтворення думок автора, застосовується лише у виключних випадках, переважним чином при цитуванні найвидатніших вчених, класиків науки. У цьому випадку цитата береться в лапки, а потім у дужках вказується рік опублікування цитованої роботи, а також сторінка, наприклад (В. І. Вернадський, 1965; с. 205).

Звичайним прикладом цитування є Посилання, тобто вказуються лише прізвище автора та рік опублікування цитованої роботи. Розрізняють словесну (вербальну) та номерну (цифрову) систему посилань.

Вербальні посилання. Якщо прізвище автора згадується безпосередньо в тексті, то українські (російські) прізвища наводяться з ініціалами - насамперед ініціали, потім прізвище 5 насамкінець (у круглих дужках) рік опублікування цитованої роботи. Наприклад: "Це явище в свій час встановив Ю. Р. Шеляг-Сосонко (1992), який Довів що.."

Іноземні автори згадуються в такому разі лише за прізвищем, наприклад: «... Риклефс (1985) ...» Проте з огляду на труднощі, пов'язані з написанням кирилицею багатьох іноземних прізвищ, краще в тексті їх не ставити, а виносити в дужках після будь-якого попереднього слова, наприклад: "... Показано (Smith, 1985), Що .." і всі іноземні прізвища наводити мовою оригіналу у відповідності з тим, як вони зазначені в цитованому джерелі. Українські (російські) автори, якщо їх працю опубліковано іноземною мовою, пишуться в англійській (або в іншій іноземній) транскрипції, наприклад: Khartchenko, Ivanoff, Shevtchenko і т. ін.

При цитуванні кількох авторів спочатку пишуться за Хронологічним порядком кирилічні автори (Івасюк, 1980; Петренко, 1985; Андриенко, 1998), при цьому рік публікації відокремлюється від прізвища автора комою, а прізвище від прізвища — крапкою з комою (;). Потім подаються (також у хронологічному порядку) прізвища іноземних авторів незалежно від мови оригіналу (Simberloff, 1981; Odum, 1985; Lesly, 1990 і т. д.).

Якщо цитується робота кількох авторів (співавторів), то згадується лише перший, а вказівка відносно того, що праця є колективною, подається у формі «та інші»: укр. мова - «та Ін."; рос. -"и Др."; англ., франц., нім. - "et al." (У списку літератури, див. розділ 2.3.7, написання англ., франц., нім. мовами розрізняються). Але якщо співавторів лише двоє, то краще навести обидва прізвища, наприклад: (Вовченко, Семичаєвський, 1980; Ricklefs, Snith, 1975).

Цифрові посилання. При використанні цифрової системи посилань необхідно спочатку перенумерувати увесь список цитованих праць. Його треба складати точно за алфавітом, до того ж не лише за першою, а Й за всіма наступними літерами. Наприклад: Абрамов, Абрикосов, Біляшевський, Бродський, Бульба, ... Це ж стосується і іноземних авторів, перелік яких подається після кириличного списку: Batley, Butler, Daily, Kater і т. д. Пралі одного автора вистроюють у хронологічному ряду (наприклад; Винберг, 1965; Винберг, 1968; Винберг, 1972;...), далі йтимуть колективні праці, в яких цей автор значиться першим, а також ті, де він є редактором.

Але можна нумерувати список і іншим чином - згідно з порядком появи згадуваних праць у тексті. В цьому разі алфавітний порядок не втримується.

Номерні посилання ставляться в квадратних дужках ([1], [5], [3, 10, 12]) і пишуться наприкінці речення, абзацу або в середині речення після таких слів, як «показано», «встановлено», «виявлено», «доведено» і т. ін. Наприклад: «Доведено [31], Що ...».

Якщо цитується кілька праць, розташованих у списку поспіль, то вказуються лише перші і останні цифри ряду через тире ([5-8, 12-18, 20-23]).

Цифрова система посилань зручніша і коротша від вербальної, вона звільняє від труднощів, пов'язаних з написанням іноземних прізвищ, але потребує уваги, адже у випадку помилкового використання номера або при появі у списку нової (нових) праць (що часто трапляється наприкінці написання рукопису) вся система нумерації може поламатись, і частина посилань виявиться неточною.

У тому випадку, коли робота цитується не за першоджерелом, то треба вказати: «цит. за [23]» Або "за Цибухом (1987)".

2.3.2.6. Латинські назви видів і інших таксонів