Методичні вказівки ПРАВИЛА ВІДБОРУ ЗРАЗКІВ ПАТОЛОГІЧНОГОМАТЕРИАЛУ, КРОВІ, КОРМІВ, ВОДИ –ПЕРЕСИЛАННЯ ЇХ ДЛЯ ЛАБОРАТОРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ, МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ПОСТАНОВКИ ДІАГНОЗА

Ящур

Для дослщження у лаборатоії беруть стінки і вмістиме афт з слизової оболонки язика великої рогатої худоби, з «п'ятачка» свиней, а також зі шкіри вінчика і між пальцевої шілини великоі та дрібної рогатої худоби, свиней, верблюдів та інших тварин.

Афти повинні буі и сніжі, дозрілі, нерозкриті. При відсутністі афт берурь проби крові. У хворих тварин відбирають слізь стерильними тампонами, зволоженими фізіоло-гічним розчином, якими ретельно протирають носові ходи. Потім тампони кладуть у пробірки, надсилають у лабораторію в термосі з льодом. Якщо на транспортування н лабораторію потрібно більше 4 годин, то проби вміщують у термос з льодом і доставляють у лабораторію.

Для виявлення специфімних антитіл беруть парні сиро-ватки крові на 10—14-й день після прояву перших клінічних ознак захворювання і на 21-й день після першого взяття сироватки.

У лабораторії патологічний матеріал негайно досліджують за РЗК, РДП, РНГА (з антитільним еритроцитарним діагностикумом) і ELISA тестом для виявлення ящурного антигену та його типізації. Одночасно суспензією патологічного матеріалу заражають первинні культури клітин нирок телят або поросят, перещеплювану лінію ВНК 21. У разі наявності вірусу ящуру через 1 – 3 доби з’являється ЦПД. Специфічність клітинної дегенерації контролюють за РЗК.

Для проведення біопроби використовують 10 мишенят 4 – 6денного віку та 5 морських свинок, а в разі потреби проводять зараження 2 тварин великої рогатої худоби 18 місячного віку та 4 поросят 3 місячного віку. Через 2 – 3 доби в місці інокуляції інфекційного матеріалу з’являються афти. Для підтвердження специфічності шкірних уражень здійснюють їх відбір, виготовлення суспензії та дослідження за РЗК. Результати дослідження на ящур вважають негативними в разі відсутності загибелі білих мишей, а також ящурного антигену в досліджуваних за РЗК суспензіях. Для визначення типів вірусу ящуру в стінках та вмісті афт хворих на ящур тварин, а також у вірусовмісних суспензіях з культур клітин та м’язової тканини інфікованих кролів і мишенят застосовують реакцію непрямої гемаглютинації.

Визначення типів вірусу ящуру в патологічному матеріалі та вивчення антигенних власти востей епізоотичних штамів здійснюють за допомогою реакції імунодифузії. Ретроспективну діагностику ящуру проводять шляхом виявлення і типової ідентифікації специфічних антитіл у сироватках крові перехворілих тварин за РН, РНГА, РДП, РІФ

Везикулярний стоматит

Для лабораторних досліджень надсилають відібрані від хворих тварин стінки й вміст свіжих везикул, не менее 2мл від 2-5 тварин, а також зскрібки з поверхні свіжоутворених виразок. Для цього ділянки подразнення промивають раствором пеніцеліна та стрептоміцина, стінки везикул зрізають стерильними ножицями (не менш 3 гр), вміст везикул збирають стерильним шприцем або пастеркою, а змиви ватним тампоном. Патологічний матеріал доставляють у лабораторію в рідкому азоті або в термосі з льодом, а в разі неможливості консервують у 50 % му «забуференому» розчині гліцерину або стерильним рас твором гідролізата лактоальбуміну, який містить по 200…500ОД/мл пеніцелліну, стрептоміцину, поліміксіну 100ОД/мл нистатіну на 10%-ной виворотки крові любого виду тварин, яка не містить антітіл до вирусу везикулярного стоматіту

Лабораторні дослідження включають виявлення в патологічному матеріалі специфічного вірусного антигену за РЗК; ізоляцію вірусу первинних культурах клітин, курячих ембріонах та від заражених білих мишенят і морських свинок з наступною ідентифікацією за РЗК і РН; визначення за РН і РЗК вірусспецифічних антитіл у парних сироватках крові перехворілих тварин. Комплементзв’язувальні антитіла з’являються в крові тварин на 7 – 14 ту добу після зараження і зберігаються упродовж 2 – 3 міс, віруснейтралізувальні антитіла з’являються на 5 – 7 му добу і зберігаються 1 – 4 роки.

Віспа

У лабораторію для дослідження надсилають везикулярну рідину, набрану в капіляри пастерівських піпеток, та цілі папули, вирізані ножицями на межі з неураженою тканиною, які вміщують у флакон з 50 % м розчином гліцерину.

У лабораторії для вірусоскопії готують тонкі мазки і мазки відбитки віспяних уражень шкіри й пустул, які після висушування досліджують у нативному стані або забарвлюють за методом Морозова, Романовського чи Пашена. Під час мікроскопічного дослідження забарвлених за Морозовим мазків на світло брунатному фоні препарату вірусні частинки мають вигляд дрібних округлих елементарних тілець чорного кольору, розміщених поодинці, попарно, короткими ланцюжками або скупченнями. У забарвлених за Пашеном мазках дрібні округлі елементарні тільця мають темно червоний колір.

Для діагностики віспи у птиці здійснюють зараження патологічним матеріалом 10 – 12 денних курячих ембріонів. У разі позитив них результатів на ХАО загиблих (або забитих) упродовж перших 3 – 6 діб курячих ембріонів знаходять розміщені окремо дрібні віспинки або зібрані докупи значні осередки віспяних уражень.

При атиповій формі віспи у овець для діагностики застосовують біопробу. Досліджуваний патологічний матеріал в об’ємі 0,1 мл вводять внутрішньошкірно у безшерсту поверхню хвоста неімунної молодої вівці. В позитивних випадках упродовж 10 діб на місці інокуляції розвивається специфічний місцевий віспяний процес.

Для діагностики віспи у свиней патологічний матеріал втирають у надрізи шкіри на зовнішній поверхні вуха або внутрішній поверхні стегна 2 – 3 місячних поросят. У позитивних випадках через 6 – 8 год на місці надрізів спостерігаються характерні віспяні ураження. Ідентифікацію вірусу віспи, що спричинив захворювання свиней, здійснюють на двох перехворілих поросятах, яким у свіжоскарифіковану поверхню шкіри на тильній стороні вуха або на внутрішній поверхні стегна втирають вісповакцину. Відсутність запальної реакції на місці введення вакцини свідчить про інфікованість свиней вірусом віспи корів або вісповакцини. Позитивна запальна реакція на місці введення вакцини свідчить про інфікованість свиней оригінальним вірусом віспи свиней.

Для діагностики віспи корів дослідним патологічним матеріалом заражають кроликів у рогівку ока (проба Пауля). При гістологічному дослідженні уражених ділянок рогівки виявляються специфічні тільця включення Гварнієрі. У разі потреби ставлять біопробу на телятах.

Лейкоз

У лабораторію для серологічного дослідження надсилають 2 – 3 мл сироватки крові, для гематологічного дослідження — кров з яремної вени, яку відбирають в пробірки з антикоагулянтом.

Для гематологічного дослідження кров беруть, дотримую-чись правил асептики, т яремної вени в пробірки з антикоа-гулянтом — 10%-ним розчином ЕДТА, з розрахунку 0,02 см3 розчину на 1 см3 крові.

Мазки крові виготовляють із свіжої або стабілізованої крові на знежирених предметних стеклах.

З метою патогістологічного дослідження вирізають шматочки (2 × 1,5 см) селезінки, лімфатичних вузлів, печінки, нирок, легень, серця і правого вушка серцевого м’яза, сичуга, тонкого й товстого відділів кишок, матки та скелетних м’язів.

У лабораторії проводять такі дослідження:

С е р о л о г і ч н і д о с л і д ж е н н я проводять за РІД, РФІ, із сироватками крові інфікованих корів. а також за рекоменрдаціями радіоімунопреципітації, затримки синцитієутворепння, ELISA методом, РНГА, РЗК, методом визначення циркулюючих імунних комплексів тощо.

Діагноз на лейкоз вважається встановленим у разі наявності одного з таких показників: позитивний результат серологічного дослідження за РІД; типові патологоанатомічні ознаки хвороби; позитивний результат гістологічного дослідження патологічного матеріалу

Г е м а т о л о г і ч н і д о с л і д ж е н н я передбачають виявлення у периферичній крові підвищеної кількості лейкоцитів лімфоїдного ряду, слабодиференційованих клітин (родоначальних, пролімфоцитів, лімфобластів) та поліморфних атипових клітин кровотворних органів. Результати підрахунків оцінюють за так званим «лейкозним ключем». Якщо кількість підрахованих в 1 см3 крові лейкоцитів виявляється меншою, ніж указано в «лейкозному ключі», результати дослідження вважають негативними; якщо кількість лейкоцитів пе