Сегодня: 08 | 05 | 2021

Лекція МАРКС Карл

Лекція МАРКС Карл

МАРКС Карл (1818—83)-засновник наукового комунізму, діалектичного й історичного матеріалізму й науковий политической економії, вождь і вчитель міжнародного пролетаріату. Вихідний пункт еволюції світогляду М.— гегелівська філософія, її лівий напрямок (Молодогегельянці). Але серед молодогегельянців М. найбільше послідовно відстоював і в теорії й на практиці революційно-демократичну позицію. У самій докторській дисертації “Розходження між натурфілософією Демокрита й натурфілософією Эпикура” (1841) М., залишаючись ще ідеалістом, робить радикальні й атеїстичні висновки з філософії Гегеля. Практична діяльність і теоретичні дослідження приводять М. до прямого зіткнення з гегелівською філософією через її примирливі тенденції, консервативних політичних висновків, невідповідності теоретичних положень реальним суспільним відносинам і завданням їхнього перетворення. Колізія з Гегелем і молодогегельянцями у філософському відношенні виразилася в переході, що почався, на матеріалістичні позиції, на що істотний вплив зробили знайомство М. з реальними життєвими, насамперед економічними, відносинами й філософія Фейєрбаха. Остаточний переворот у світогляді М. (1844) пов'язаний з изменением. його класової позиції, з переходом від революційного демократизму до наукового комунізму. Цей перехід был. обумовлений наростанням класової боротьби в Європі, вивченням політичної економії, утопічного соціалізму, історії. Нова позиція М. одержала своє вираження в “Німец-до-французькому щорічнику” (1844, статті “До критики гегелівської філософії права. Введення” і “До єврейського питання”). У цих роботах М. уперше розкриває історичну роль пролетаріату, дійде висновку про неминучість соціальної революції, про необхідність з'єднання руху робітничого класу з науковим світоглядом. До цього часу відбувається зближення М. з Энгельсам, у співдружності з до-рим він починає систематичну розробку нового світогляду. Узагальненню результатів наукових досліджень і обґрунтуванню осн. положень нової теорії присвячені “Экономиче-ско-философские рукописи” М. (1844). “Святе сімейство” (1845) Год “Німецька ідеологія” (',845—46), написані разом з Энгельсом, “Тези про Фейєрбаха” (1845) і “Убогість філософії” (1847). Марксизм формувався як цільне навчання в органічній єдності всіх його складових частин. В 1847 М. примкнув до таємного пропагандистського об-ву — Союзу комуністів. З доручення об-ва М. л Энгельс склали свій знаменитий “Маніфест Комуністичної партії” (1848), у до-ром на основі всіх передую дих теоретичних досліджень був “змальований новий світогляд, послідовний матеріалізм, що охоплює й область соціального життя, діалектика. як найбільш всебічне й глибоке навчання про розвиток, теорія класової боротьби й всесвітньо-історичний революционной ролі пролетаріату, творця нового, комуністичного суспільства” (Ленін В. И. Т. 26. С. 48). Філософія М. виступає як науковий метод пізнання й перетворення миру. Серцевину, суть філософії М. утворять дослідження класичних філософських питань, що концентруються навколо відносин людини до миру, відносин людей між собою й природи (сутності) людини. На пропонованому М. рішенні цих фундаментальних світоглядних і методологічних проблем базується ряд розвинених їм концепцій більше конкретного характеру - навчання про закони історії, про значення матеріального виробництва в житті об-ва, про класову боротьбу й соціальну революцію й т. д. В еволюції поглядів М. часто виділяють два етапи — “ранній”, для к-рого характерні спроби розробки цілісного світогляду переважно засобами філософського аналізу (осн. произв.— “Эко-номическо-философскне рукопису 1844 року”), і “пізній”, на до-ром замість колишньої абстрактної конструкції людини і його сутнісних сил зложилася більше конкретна, заснована на вивченні економічної й соціальної структури совр. йому об-ва, історії становлення й розвитку капіталізму науково-філософська теорія. Революціонер у науці, М. брав активну участь у боротьбі за звільнення пролетаріату. У період революції 1848— 49 у Німеччині він на передньому краї політичної боротьби. У заснованій і керованій їм “Новій Рейнській газеті” М. рішуче відстоював пролетарські позиції в революції. В 1849, висланий з Німеччини, М. остаточно оселився в Лондоні. Після розпуску Союзу комуністів (1852) діяльність М. у пролетарському русі пов'язана зі створенням (1864) і всією роботою 1 Інтернаціоналу. Він уважно стежив за ходом революційного руху у всіх країнах, виявляв велику цікавість до Росії. М. завжди був у самій гущавині найгостріших подій сучасності, що й давало йому необхідний матеріал для розвитку наукової теорії. Досвід буржуазних революцій 1848—49 у Європі послужив М. підставою для створення навчання про соціалістичну революцію й класову боротьбу, про диктатуру пролетаріату, про тактика пролетаріату в буржуазній революції, про необхідність союзу пролетаріату із селянством (“Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 рік”, 1850), про неминучість зламування старої державної машини (“Вісімнадцяте брюмера Луи Бонапарта”, 1852). Вивчивши досвід Паризької комуни (“Громадянська війна у Франції”, 1871), М. відкрив державну форму диктатури пролетаріату, глибоко проаналізувавши заходу першої пролетарської держави. Подальший розвиток теорія марксизму одержала в роботі “Критика Готської програми” (1875). Гл. науковий інтерес М. був пов'язаний з політичною економією, зі створенням осн. його праці — “Капіталах (1 т. вийшов в 1867, 2 - виданий Энгельсом в 1885, 3 - в 1894). Створення наукової політичної економії з'явилося найважливішим засобом розвитку матеріалістичної діалектики. “Капітал”, а також великі підготовчі роботи до нього (з к-рых особливо важливі рукописи 1857- 59 і 1861-63 р.) мають величезне філософське значення. У них всебічно розвинені й блискуче застосовані до дослідження системи економічних відносин капіталізму найважливіші сторони й принципи марксистської філософії (діалектичний метод, принцип єдності діалектики, логіки й теорії пізнання й ін.). Ще в передмові до одному з перших своїх економічних праць - “До критики політичної економії” (1859) М. стисло виклав сутність матеріалістичного розуміння історії. В “Капіталі” це розуміння одержало своє наукове застосування. Багато матеріалу для характеристики філософії М. утримується в його переписці. Разом з тим сьогодні на новому рівні соціальної теорії й практики потрібне нове бачення ідей М. Вимагають більшого аналізу гуманістичні аспекти поглядів М., його навчання про людину, його бутті й свідомості.

Філософія Маркса й Энгельса

Про біографії я не буду докладно розповідати. Маркс народився 5 травня 1818, а Энгельс — 28 листопада 1820 р. Энгельс був успішним підприємець^-буржуа, що підривав основи свого класу. Маркс користувався багатством свого друга й, тягнучи життя в напівзлидарському стані, іноді одержував подарунки від Энгельса й міг писати свої книги. Був союз буржуа й інтелігента, майже пролетаря, що, як не дивно, привів до парадоксальних висновків.

Про марксизм-ленінізм всі нібито знають всі, а насправді виходить, що ніхто нічого не знає.

Три складові частини марксизму — політична економія, філософія й науковий комунізм. Філософія зводиться до двох складових частин: діалектичному матеріалізму й історичному матеріалізму.

Що таке діалектичний матеріалізм? Він означає те, що філософія марксизму є матеріалістична філософія по методу рішення основного питання філософії й діалектична по своєму методі. Історичний матеріалізм є один з різновидів діалектичного матеріалізму, діалектичний матеріалізм у застосуванні до суспільства.

Основне питання філософії, що вирішували завжди всі філософи, це, як затверджував Энгельс, питання про відношення буття до свідомості. Що первинно: буття або свідомість? Не що існує: буття або свідомість, а що первинно. Відповідно до діамату ідеальне існує, але воно вторинно у відношенні до матеріального. Вся філософія завжди ділилася на два табори: матеріалістів і ідеалістів. Матеріалісти вирішували основне питання позитивно — матеріальне первинно, а ідеалісти затверджували, що первинно ідеальне. Ідеалізм буває суб'єктивний і об'єктивний. Один із представників об'єктивного ідеалізму — це Гегель. З погляду Маркса й Энгельса, Гегель зробив багато гарного. Особливо добре він розробив діалектичний метод, що дозволяв створити всеосяжну філософську систему, що дозволяла пояснити все. Саме головне, що ця система давала рішення питання про розвиток. Принцип єдності й боротьби протилежностей, на думку Маркса й Энгельса, виявився принципом, застосовуючи який можна пояснити наявність у світі руху, не прибігаючи до первотолчкам, нерухомим перводвигателям, ньютоновским і вольтерівським годинникарям і т. д.

Матерія має початок руху в самій собі. Цим початком руху є принцип єдності й боротьби протилежностей — основний закон діалектики.

Гегель чудово застосував цей принцип. Його «Наука логіки», як затверджував Ленін, є найкращим матеріалістичним добутком, хоча описує Гегель область ідеї, говорить про саморозвиток ідеї. Але Гегель припустився помилки, не зміг застосувати цей свій чудовий принцип діалектики до своєї ж власної системи. У Гегеля Маркс і Энгельс помітили парадокс — протиріччя між живою діалектичною думкою й мертвою застиглою системою, системою тріад: ідея, природа, дух і т. д. У цю триадическую систему Гегель намагався вкласти все. Але ця система сама собі суперечить, вона претендує на абсолютну істинність, а абсолютно щирого, відповідно до принципів діалектики, немає нічого. Тому система Гегеля породила заперечення самої себе в особі філософії Фейєрбаха. Але Фейєрбах не помітив, що він, як говориться, «виплеснув з водою й дитини» (фраза Леніна). Він відрікся від діалектичного методу. Маркс і Энгельс же з'єднали діалектичний метод Гегеля з матеріалізмом Фейєрбаха й створили діалектичний матеріалізм.

Недоліки всіх систем, по думці Маркса й Энгельса, полягали в тому, що вони були однобічні, а гегелівська діалектика — єдиний метод, що дозволяє уникнути цієї однобічності.

Чому однобічність виникла у філософії? Філософи завжди абсолютизировали якийсь один аспект пізнання. Скажемо, Спиноза помітив, що у світі все зв'язано причинно-наслідковими зв'язками. Він цю причинність абсолютизировал і сказав, що в основі миру лежить субстанція, «причина самої себе». Декарт помітив, що людина завжди мислить, він абсолютизировал це мислення й сказав, що крім мислення немає нічого, побудував ідеальну раціоналістичну систему. Дідро помітив, що у світі існує тільки матерія, і абсолютизировал це, сказавши, що ідеального взагалі немає. Ламетри довів це до абсурду, сказавши, що людина — теж машина. Потім деякі матеріалісти (наприклад, Бюхнер, Молешотт) стали навіть затверджувати, що й людська думка є деякий різновид матерії, що так само, як печінка виробляє жовч, так і мозок виробляє думка — породження людського організму.

Маркс і Энгельс стали виходити із цього методу й сказали, що тепер можна уникнути однобічності філософії. Тепер, з відкриттям діалектики, не потрібно виходити з якоїсь аксіоми, як це змушено були робити всі філософи раніше.