Сегодня: 06 | 05 | 2024

Курсова робота «Структура і зміст форми «Звіт про власний капітал». Джерела інформації для її складання»

•  включення окремих прибутків та збитків безпосередньо до капіталу;

•  операцій, пов'язаних з діяльністю власників;

•  коригувань, пов'язаних зі зміною облікової політики.

1.2 Призначення Звіту про власний капітал

У розвинутій ринковій економіці акціонерний капітал є основним джерелом фінансування підприємства. Фондові ринки максимально наближені до того, що економісти називають "досконалим ринком". Це означає, що всі покупці та продавці акцій мають однакову інформацію і несуть рівні витра­ти за операціями. Тобто ціна акцій становить "думку" інформованого ринку про їх майбутній потенціал. Якщо ціна підвищується, то підприємству легше випускати нові акції для фінансування майбутніх проектів та брати позики у банків. Незважаючи на те, що курс акцій може різко коливатися залежно від чуток та так званих передбачень, є думка, що курс акцій найбільш точно відображає істинну вартість підприємства. Тому керівництво підприємства, акції якого котируються на біржі, завжди намагається підвищити їхній курс.

Чисті активи підприємства розраховують за формулою

Чисті активи = Основні засоби + Оборотні активи - Зобов'язання (поточні і довгострокові).

Візьмемо за основу, що чисті активи підприємства становлять 150 тис. грн. Певною мірою ця сума характеризує загальну вартість підприємства, але користувачі фінансової звітності хочуть знати, як змінюються активи у ди­наміці. Якщо у попередньому звітному періоді чисті активи становили 120 тис. грн, то вартість інвестованого капіталу зросла на ЗО тис. грн, або на 25 %. Але чи дійсно вона збільшилась? Найповнішу відповідь на це запитан­ня можна отримати, проаналізувавши зміни у нерозподіленому прибутку.

Так, якщо нерозподілений прибуток за рівної кількості акцій у звітному і попередньому році зріс, то відбулося реальне збільшення інвестованого капі­талу.

Можлива і ситуація, коли вартість інвестованого капіталу зросла на 30 тис. грн, але це відбулося за рахунок додаткового збільшення випуску акцій на 60 тис. грн та зазнання збитку в ЗО тис. грн. У такому випадку акціонери інвестували у підприємство 60 тис. грн, з яких 30 тис. грн підприєм­ство втратило. Те, що вважалось, на перший погляд, прибутком, при аналізі виявилося збитком.

Можливий також варіант, коли, наприклад, за тих же кінцевих результатів вартість інвестованого капіталу зросла за рахунок переоцінки активів на 25 тис. грн, та збільшення нерозподіленого прибутку на 5 тис. грн. Така ситуа­ція може оцінюватись позитивно, тому що підприємство отримало приріст інвестицій за рахунок прибутку від торгової діяльності на 4,2 % (5 : 120).

Крім того, показано реальну вартість активів, що унеможливить продаж підприємства за заниженою вартістю.

Отже, основне призначення Звіту про власний капітал — подання користу­вачам докладної, адекватної і достовірної інформації про зміни в акціонерно­му (власному) капіталі протягом звітного періоду, що дає інвесторам мож­ливість ставити запитання і скласти найбільш об'єктивне судження про влас­ний капітал

Поняття акціонерного капіталу виникло наприкінці XIX ст. в результаті появи компаній з обмеженою відповідальністю. Цю форму капіталу було спе­ціально впроваджено для заохочення підприємництва, оскільки вона давала можливість створювати фірми без ризику повного розорення їхніх власників у випадку невдачі, обмежуючи відповідальність власника сумою випущеного капіталу. Концепція акціонерного капіталу полягала у створенні юридичної особи. На практиці це дало компаніям змогу оголошувати себе банкрутами як тільки всі активи будуть розподілені між кредиторами. У зв'язку з цим виникли складні закони про банкрутство, основна мета яких — додатковий захист кредиторів.

Звичайно, є ієрархія розподілу майна банкрута. В Україні її визначено статтею 31 Закону України "Про банкрутство" у редакції від 30 червня 1999 р. № 784-ХІУ з подальшими змінами та доповненнями.

Так, згідно із Законом у першу чергу задовольняються такі вимоги: ті, що забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; витра­ти, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шля­хом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довір­чих товариств або інших суб'єктів господарської діяльності, які залучали май­но (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обо­в'язкових платежів).

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені за­ставою, у тому числі вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у про­цедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Власники акцій відповідають за зобов'язаннями компанії лише в межах належної їм суми акцій. Акціонери — це власники майна підприємства. Вони можуть вкладати свої кошти як в акції, так, наприклад, і в депозит у банку. Вкладаючи гроші у банк, їх власник практично нічим не ризикує і може мати сталий дохід. Вкладаючи кошти у підприємство, їх власник ри­зикує значно більше, адже внаслідок збиткової роботи підприємства він може втратити всі вкладені кошти. Звичайно, ризик коштує грошей, а тому дохо­ди за акціями в цілому перевищують доходи за вкладеннями у банк чи за облігаціями.

Якщо, наприклад, компанія лише утворилась і акціонери внесли 10 тис. грн, то у разі негайного її закриття акціонерам будуть повернуті всі гроші — 10 тис. грн. Якщо ж ця компанія пропрацювала рік і заробила 3 тис. грн прибутку, то у разі її негайного закриття акціонери мали б отримати 13 тис. грн. Тобто акціонерам належать не лише їхній внесок (внесок у статутний фонд), а й усі додатково зароблені кошти. Разом внесок у статутний фонд та додатково зароблені кошти становлять собою акціонерний капітал. Водночас, якщо компанія працює, то частина коштів перебуває у вигляді необоротних чи оборотних активів, а їхня балансова вартість не завжди точно відповідає ринковій, тому акціонерний капітал та інші власні кошти компанії не є точ­ною сумою, яку акціонери отримають при її закритті.

В акціонерних товариствах статутний фонд включає в себе прості та при­вілейовані акції.