Лекція Англійський матеріалізм XVII століття.
Страница 3 из 4
НОМІНАЛІСТИЧКИЙ МАТЕРІАЛІЗМ ТОМАСА ГОББСА
В особі Т. Гоббса матеріалізм в Англії знайшов'свого яскравого виразника І захисника. Т. Гоббс безпосередньо примикав до Бекона не тільки в часі, але й за своїми Ідейними І соціально-політичними позиціями. І якщо Ф. Бекон був засновником англійського матеріалізму, то Т. Гоббс став послідовником І систематиком цієї філософської концепції. Він роззинув матеріалізм, наїдавши йому закінчену механістичну форму. І не дивлячись на те, що матеріалізм був абстрактним, с-днобічно-механістичним, філософія Т. Гоббса була кроком вперед в його розвитку, так кк б ній мислитель, спираючись на природничі науки, проводить матеріалістичну лінію більш принципово І послідовно. Де дозволило йому звільнитись не лише від арістотелівсько-схсластичних елементів, але І від будь-якого впливу релігії І теології.
Іншою особливістю філософії Т. Гоббса була II соціальна направленість. Епоха Т. Гоббса була насичена бурхливими революційними змінами в суспільстві, які висунули на передній план проблеми влади, права І держави, що теж знайшло своє широке відображення І висвітлення в його філософії.
Томас Гоббс (1588-1679 рр.) народився в родині сільського священника. Здобувши освіту в Оксфордському університет ті І одержавши ступінь бакалавра,, він двічі ( в І608-І6І0 І в І622-І63І рр.) • подорожує по СвропІ, де знайомиться з відомими вченимиіГалІлеем, ГассендІ, Декартом І Іншими. Спілкування з цими мислителями (особливо під час третьої подорожі по континенту 1634-1637 рр.) справило величезний вплив на формування філософської позиції Т. Гоббса. Після поразки короля Карла І І перемоги парламенту Т. Гоббс був змушений емігрувати як прибічник монархізму. Уже в еміграції він друкує свої твори "Про громадянина"(1642 р.)."Левіафан" (1651 р.). Після виходу "Левіафана", де пропагується Ідея матеріалізму І атеїзму, а. також обґрунтовується можливість компромісу між монархією І буржуазією, становище Т. Гоббса в емігрантському середовищі стало досить хитким І він повертається до. Англії. Кромвель запропонував Т. Г.оббсу посаду держсекретаря, але останній відмовився І. взяв участь лише в реформуванні системи освіти. В республіканській Англії' він друкує робо™ "Про тіло"(1665 р.).І "Про людину" С 1658 р.),які разом Із роботою "Про громадянина" складають основні частини його філософської .системи.
Після реставрації Стюартів Т. Гоббса звинувачують у вільнодумстві І співчутті революції. Твори його фігурують як "вреднГ'книги."Левіафан" був заборонений, а в 1682 році публічно спалений Оксфордським університетом. Йому не дозволяють публікувати книгу з Історії громадянської війни в Англії. Вона вийшла в світ вже після. смерті Т. Гоббса під назвою "Бо'гемот. або довгий парламент".
За своїми поглядами Т. Гоббс був послідовним матеріалістом. Поглиблюючи філософський матеріалізм, він відмовляється від традиційного підходу в розумінні двоїстої Істини. Істина може бути лише одна-наукова: Релігійна віра, що є предметом теології, не потребує, раціональних знань, а це означає, що проблема Істинності їй не притаманна. Т. Гоббс піддає різкій критиці релігійну "науку" І релігію в цілому, хоча І виправдовує Існування останньої як соціального Інституту.
Згідно з позицією Т. Гоббса, лише філософія є необхідною умовою успішної людської практики, вона являється свідченням цивілізованості народів. Біль, розвинутий народом, відрізняється від менш розвинутого наявністю у першого філософії. Вона не лише. збільшує технічну могутність людства, а І вчить про "Істинні закони громадянського суспільства", що допомагає людям усунути зло Із суспільного життя.
Філософія, для Т. Гоббса, є наукою про прості тіла. У світі нічогоікрім окремих, одиничних тіл. які даються нам в нашому чуттєвому досвіді, не Існує. Немає ніякої відмінної від тіл загальної тілесної субстанції. Субстанційність сама є властивістю окремих тіл. Субстанційність, рух, спокій І протяжність - це головні властивості є акціденції) окремих тіл. Таким чином, Т. Гоббс утверджує единореальним началом тілесне, матеріальне, яке Існує в формі різноманітних матеріальних тіл. А, оскільки, тіла відрізняються за своїм видом І! особливостями, то філософія, що їх вивчає, теж поділяється на різні частини. В цілому Гоббс виділяє дві різновидності тіл - природні І створені людиною, штучні. Серед останніх провідне місце займає таке утворення, як держава. Відповідно до цього він виділяє філософію природи І філософію держави.
Філософія природи'включає в себе, так звану, перщу філософію, що вивчає найзагальніші визначення тіла як такого І конкретні природничі науки. Філософію природи, на думку Т. Гоббса, необхідно будувати як науку геометричну, так як протяжність є атрибутивною акциденцією будь-якого тіла. Таким чином, він виключає з природи всі якісні характеристики, залишаючи за нею можливість мати лише величину."Перша матерія", під якою Т. Гоббс розуміє "тіло взагалі", означає виявлення тіла незалежно від будь-якої його дорми І акцІденцІІ, за винятком кількості.
Філософія Т. Гоббса теоретично обґрунтовує природознавет-, во, ще приводить до світоглядних висновків, які створюють основу нового розуміння причинності. Існує природний порядок речей, який не може 'бути порушений ніяким вміщанням зверху. Всі зміни проходять природним способом, тобто витікають Із зовнішньої природи. Необхідний зв'язок явищ ніде не може бути перерваний, так як немає причини без наслідку, як І наслідку без причини. Т. Гоббс, вслід за Галілеем І Декартом, ще більше спрощує беконівську концепцію причини. Для нього дійсними причинами стають дієва (рушійна) І матеріальна причини, з них перша фактично ототожнюється з рухомим тілом, а друга - з тілом, яке зазнало впливу. Так як ці причини постійно фіксуються в досвіді, то вони є "близькими причинами". Формальна ж І цілева причини - тільки різновиди дієвої.
Т. Гоббс, відкидаючи-безпричинність з природі, тим самим заперечував об'єктивний характер випадковості. Причинний зв'язок природних явищ ототожнювався з необхідністю, а свобода натуралІзо'вуваласьВ цілому уявлення про свободу було механістичним І розумілось як відсутність зовнішніх перешкод для руху. Принцип однорідності природи випливає а причинної зумовленості всіх явищ у світі. Основні характеристики природи зводяться до суворо фіксованої сукупності певних властивостей. Такіш чином, концепція механістичного детермінізму в Т. Гоббса поєднується з світоглядною Ідеєю природное*! І чисто фізичної закономірності матерії.
В підсумку універсалізація поняття природи не зводиться до відкриття нової форми спільності. Спільність природного методологічного передув розвитку Інтересу до окремих, одиничних речей, сукупність яких І створює йрироду. Ця тенденція чітко виражена матеріалістичним сенсуалізмом Т. Гоббса. якиЙ до того ж беспосередньо зв'язаний з номіналізмом, а це значить, що тільки окремими, одиничним речам на - , дається онтологічний статус.
Настільки радикальне переосмислення поняття природи стало можливим через розробку відповідної методології. Аналітичний, метафізичний матеріалізм Бекона трансформується в Т. Гоббса в послідовний механістично-математичний матеріалізм. Вчений робить послідовні виводи Із нової галілеевсь-кої І картезіанської фізики І зводить раціональне пізнання до математичного. Така висока оцінка математики /геометрії/ як основного прикладу достовірного теоретичного знання поєднувалась в Т. Гоббса з емпіричною І навіть сенсуалістичною позицІвю. ДекартІвськІ пояснення достовірності математичного знання на основі його вчення про Інтуїцію І природні Ідеї він рішуче відкидав. Істини математичні він намагався пов'язати не з. беспосереднім чуттєвим досвідом, який не дав загального знання, а зі словами людської мови. Як номіналіст, Т. Гоббс фактично ототожнив людське мислення'з мовою. Він вказує на Іншу різновидність досвіду, джерелом якої виступає незмінний людський розум. Відчуття, які виникають в/ньому у зв'язку зі сприйнятим, швидко б зникли, якби не закріпились в словах. Слова неначе переводять внутрішню мову в мову зовнішню, роблять можливим спілкування людей між собою. В цьому контексті Т. Гоббс розвивав знакову концепцію мови.
Вважаючи будь-яку мову штучною, він розглядає II як результат людського договору. І, таким чином, тлумачить загальне, як мовний знак, фіксований в Імені. Продовжуючи традицію номіналізму, філософ називав слова Іменами, які завжди - умовні по відношенню до речей.
Така умовність Імені проявляється насамперед в його здатності грати роль суб'єктивної позначки по відношенню до будь-якої речі чи явища. Позначки сугубо Індивідуальні. Слова на рівні позначки не можуть налагодити спілкування людей. Воно став можливим лише тоді, коли Імена-позначки перетворюються на Імена-знаки. Останні з'являються в результаті згоди більш-менш значної групи людей, які вживають слова однаково, надаючи їм однакового змісту. Слова-знаки, які дають можливість духовного спілкування людей, створюють тим самим необхідну передумову науки, так як слова складаються в речення, речення в умовиводи. Але, на. думку Т. Гоббса, позначки І знаки вторинні, вони залежні від предмета. Бони можуть бути як Істинними, так І не Істинними, тоді як предмет завжди Істинний.
В цьому відношенні проявляється різниця між раціоналістом Декартом І сенсуалістом Т. Гоббсои. Так, зокрема, дискутуючи з питання достовірності знання, перший вважав достовірними ті, які Інтуїтивно сприймаються як такі людським розумом в силу їх ясності І очевидності, для другого - не може бути ніяких Інтуїцій, а повинна бути дефініція, тобто. по можливості точні визначення слів. "Світло людського розуму,-пише Т. Гоббс,- це зрозумілі слова, які одначе попередньо очищені від всякої двозначності точними дефініціями" . Замінюючи, таким чином, проблему Інтуїції проблемою дефініції, Т. Гоббс надав в методології найважливіше значення вмінню складати слова, визначення. Це шжна робити як аналітичним, так І синтетичним способом.
Одначе розкрити єдність аналізу І синтезу Т. Гоббсу не вдалось, так як не вдалось дати переконливе пояснення 1 достовірного знання як випливаючого з чуттєвого досвіду людини. В емпіризмі Бекона вивчення природи зводиться до дос-лідно-індуктивного в принципі аналітичного дослідження II "форм", а синтетичнийігіпотико-дедуктивний метод практично відсутній. У Т. Гоббса ж ці методи фактично рівні, він залишається на позиції методологічного дуалізму. При цьому, кожний. Т. Гоббс з цих методів застосовується в різних галузях наукового дослідження. Галузь застосування досвідно-індуктивного методу «(.насамперед, фізика, яка включав І вивчення людини як природного тіла. Сфера застосування дедуктивно-синтетичного методу в математика, етика, політика, які за Т. Ґоббеок, будушхь, свої виводи, виходячи Із загальних принципів лвдсьйоІ природи.
Людина, для Т. Гоббса не просто тіло в ряду інших природних. тіл, але І розумна Істота. Вона - суб'єкт моралі І одночасно політики. Розробці мбральногвтичної І політичної сутності людини присвячуються роботи Т. Гоббса "Про громадянина" І "Левіафан".
Соціальне буття людини, проблема людського "суспільства І держави - одна Із центральних у філософії Т. Гоббса. Кожний народ, вважав він, проходить у своему житті дві стадії: природну І державку. Природний стан відповідав природі самої людини, яка за своєю сутністю егоїстична. В природньо-му стані ця сутність проявляв себе повною мірою. Вона тут нічим не обмежена І абсолютно вільна. В цих умовах панує, так зване, "природне право", право кожної людини задовольняти будь-які свої потреби І боротися за свое життя. "Природа дала кожному право на все, це означав, що в суто природньо-му стані, або до того, як люди пов'язали один одного договорами, кожному було дозволено робити все, що завгодно І проти кого завгодно, а також користуватися І володіти всім, що він бажав І зміг добути" . Це приводило до зіткнення Інтересів людей, тому природній стан був станом війни всіх проти всіх, постійної конкуренції І панування принципу "Людина людині вовк".
Але люди володіють не лише агресивними тваринними пристрастями. В них в також пристрасті, які змушують їх схилятися до миру: страх смерті, потреба в самозбереженні. Головне ж - у людей в "природній розум", повелінням якого є 'вимога миру. Ця. вимога в першим І основним законом, який велить людям вступити в договір одних з Іншими з метою забезпечення безпеки особичтого Існування. Суспільний договір, таким чином, укладається не завдяки природній суті людини чи внаслідок стремління до якихось Ідеалів, а через чисто прагматичні Інтереси, для власної вигоди. Суспільний договір означав утворення держави, що в основною ознакою громадянського, суспільного стану.
Державна влада, таким чином, є земного, а не небесного походження. Вона виникла не по божій воді, а в результаті суспільного договору,:Правда, Існув І Інший шлях створення держави. Цей шлях оснований на силі І завоюваннях. Т. Гоббс називав його "природнім способом походження держави". Але мислитель віддав перевагу свідомому суспільному договору, в результаті якого люди передають свою владу якійсь одній особі або урядові.
В зосередженні влади в руках однієї людини чи зборів людей Т. Гоббс бачить сутність держави. В повному визначенні держави, яке Т. Гоббс дав в "Левіафані", виділяв три моменти. І. Держава в одна особа. Це не означає, що на чолі держави повинна стояти обов'язково одна людина. Суверенна влада може належати І "зборам людей". Але завжди влада держави едина І нероздільна. Поділ влад в суспільстві веде до анархії 1 безпорядків. 2. Люди, створивши державу шляхом договору, не тільки санкціонують бої II дії, але І признаюсь себе відповідальними за ці Ідеї. 3. Верховна влада може використовувати сиди І ресурси підданих так, як вважав необхідним для їх захисту І миру. При цьому верховна\влада не несе ніякої відповідальності за. свої дії перед підданими І не зобов'язана звітувати перед ними.
Принцип справедливості трансформується тут в принцип державної регламентації в Ім'я порядку /кожному те, що йому визначено державою/.
В теорії про державу явно вимальовується зародок концепції відчуження. Коли Індивід вибирав "громадянський" /підзнаковий/ стан, то він керується юридичною раціональністю. Але, якщо "громадянський стан" вже Існув, то ця юридична раціональність, по Т-.Гоббсу, став не тільки зайвою, а й шкідливою. Людина повинна тепер прийняти право просто як волю правителя, підняту до рівня закону."Перенос права" з Індивіда на державу являв собою І добровільну відмову від всякого самостійного судження про добро І зло, справедливе І несправедливе. Таким тепер є лише те, що визначається як таке верховною владою. Навіть особисте достоїнство людини відтепер є не більше^ніж II "публічна цінність", тобто ціна, яку п&<-дае їй держава. "Перше з учень, що ведуть до бунту, проголошує: право розрізняти добро І зло належить окремим людям".
Тип держави, відстоюваний англійським філософом, є своєрідним антиподом правової держави. Т. Гоббс вимагає заборонити всі політичні партії, виступає проти званих'буржуазно-демократичних конституційних вимог, вважаючи їх пагубними для держави.
Одначе, на думку Т. Гоббса, І саме в державі як штучному утворенні найбільш повно реалізуються глибинні природні закони, так кк "природні І громадянські закони збігаються за змістом". Усі ці "закони" можуть бути зведені до фундаментального морального принципу: не роби Іншим того, чого не бажаєш собі. Лише в громадянському стані ці закони можуть бути реалізовані, так як держава є такою організацією, рка змушує людей діяти відповідно до розуму І моралі, виявляє розумну природу людини І робить II моральною Істотою.
Гоббсова теорія в крайній формі виразила загальну тенденцію соціального мислення ХУП століття - стремління на нерелігійній основі побудувати аналогію сильної, централізованої держави, яка б забезпечила "громадянський мир". Такими були цілком правомірні політичні очікування цілої епохи, духовне життя, якої визначалось стомленням від релігійних розколів І бескінечних феодальних війн за владу.
