№

П/п

Зміст

Час

(хв)

Організаційно-методичні вказівки

1

2

3

4

1

Вступна частина

1.Приймаю рапорт від чергового по групі про наявність особового

складу на занятті.

2.Проводжу перекличку згідно списку у журналі.

3.Проводжу коротке опитування слухачів по пройденій темі

10

2

Основна частина

1. Основні види бойових дій пожежних підрозділів під час гасіння пожежі. Завдання та принципи гасіння пожежі. Збір, виїзд і прямування на пожежу. Розвідка пожежі, мета та завдання розвідки. Бойове розгортання. Локалізація та ліквідація пожежі. Обов'язки номерів бойової обслуги при гасінні пожеж. Заходи безпеки при зборі, виїзді, прямуванні на пожежу та під час гасіння пожеж.

Дії підрозділів, спрямовані на виконання основного завдання на пожежі, називають Бойовими діями, тому що вони проводяться в умовах бойової обстановки: вдень і вночі, при високих і низьких температурах, у задимленому та отруєному середовищі, на висотах і в підвалах, в умовах вибухів, обрушень, виробничих аварій, землетрусів та інших видів стихійного лиха. Усі бойові дії з гасіння пожеж та рятування людей особовий склад підрозділів повинен вести з повною напругою моральних та фізичних сил, виявляти мужність, стійкість, сміливість, не дивлячись ні на які труднощі і навіть загрозу особистому життю. Бойові дії підрозділів включають: збір бойової обслуги по тривозі, виїзд та прямування до місця пожежі, розвідку пожежі, бойове розгортання, рятування людей і гасіння пожежі.

Якість та ефективність бойових дій підрозділів залежать від багатьох факторів, основними з яких є Бойова готовність Та Бойова здатність. Боєготовність підрозділу — це його готовність у будь-який час виконати основне бойове завдання на пожежі, а Боєздатність — спроможність виконати основне бойове завдання на пожежі у будь-якій складній обстановці у межах своїх тактичних можливостей.

Гасіння пожежі — це складний процес, який включає в себе низку слідуючих видів бойових дій особового складу: подачу вогнегасних засобів на припинення та обмежене розповсюдження горіння, розкриття та розбирання конструкцій, видалення диму і зниження температури, захист конструкцій та устаткування від дії тепла та інших факторів пожежі, евакуацію майна та ін.

Деякі бойові дії підрозділів є загальними. Вони здійснюються кожним, підрозділом під час виклику на пожежу, наприклад, збір по тривозі, прямування до місця виклику та назад до розташування частини, розвідка пожежі, бойове розгортання, припинення горіння. Інші види бойових дій, такі як рятування людей, розкриття та розбирання конструкцій, видалення диму, евакуація

Цінностей тощо підрозділи виконують не на кожній пожежі, а тільки на окремих. Тому усі бойові дії можна умовно розподілити на загальні та окремі (рис. 2.1). Загальні бойові дії виконуються у суворій послідовності і представляють послідовний процес, окремі — паралельно із загальними, такими як бойове розгортання, розвідка пожежі, припинення горіння і складають послідовно-паралельний процес (мал. 2.2).

За своїм призначенням бойові дії підрозділів умовно поділяють на підготовчі, основні та допоміжні.

Підготовчими називають бойові дії, в результаті яких створюються умови для виконання основних дій.

Основними бойовими діями називаються такі, в результаті яких досягається безпека людям і тваринам та припинення горіння, тобто забезпечується виконання основної бойової задачі на пожежі.

Діями Забезпечення досягається виконання підготовчих та основних бойових дій (рис. 2.1).

В процесі гасіння пожежі декількома підрозділами можливо, що в один і той же час один підрозділ може виконувати бойове розгортання, другий — виїзд та прямування на пожежу, третій — рятування людей, тобто різні бойові дії. Разом з тим може бути і одночасне виконання одного і того ж виду бойових дій декількома підрозділами.

Сукупність підготовчих, забезпечуючих та основних бойових дій розглядають як один процес — ліквідація пожежі. Усі бойові дії підрозділів пожежної охорони, способи, прийоми та послідовність їх виконання зумовлюються обстановкою, що склалася на пожежі.

Обстановка на пожежі—Це сукупність на певний момент часу факторів, що сприяють або перешкоджають розвитку пожежі та бойовим діям підрозділів з її гасіння.

Вона визначає не лише вид бойових дій, але й послідовність і особливості їх виконання.

Виїзд та прямування на пожежу

Усі бойові дії пожежних підрозділів починаються з моменту збору по тривозі та виїзду до місця виклику.

Основним завданням кожного пожежного підрозділу під час виїзду та прямування на пожежу є прибуття його до місця виклику у мінімально короткий час. Це досягається чіткими діями диспетчера по точному прийому адреси і негайному висиланню підрозділу до місця виклику, а також швидким збором особового складу по тривозі та прямуванням на пожежу найкоротшим за часом маршрутом.

Командир, який очолює підрозділ, у кожному випадку при прямуванні до місця виклику визначає найменший час, тобто найкоротший маршрут, або найбільшу швидкість руху, щоб прибути на пожежу у мінімально короткий строк.

Шлях прямування пожежних автомобілів однієї варти повинен бути один, щоб вони одночасно прибули до місця виклику. Прямування відділень варти за різними маршрутами дозволяється лише у тих випадках, коли є спеціальний дозвіл начальника, який очолює дану варту, або такий порядок прямування на окремі об'єкти установлено заздалегідь.

На шляху прямування начальник підрозділу повинен постійно підтримувати радіозв'язок з центральним пунктом пожежного зв'язку (ЦППЗ) або з пунктом зв'язку пожежної частини (ПЗЧ) та, якщо необхідно, уточнити дані оперативно-тактичної характеристики об'єкта, на який викликано варту, за планами та картками пожежегасіння,, довідниками і планшетами водопостачання та іншими документами, що знаходяться у нього в розпорядженні-Якщо під час прямування начальник підрозділу одержав відомості про ліквідацію пожежі або її відсутність наданому об'єкті, він зобов'язаний прибути до місця виклику, за винятком тих випадків, коли від одержав від старшого начальника наказ прямувати до частини.

Якщо на шляху прямування трапилася вимушена зупинка головного пожежного автомобіля, всі автомобілі, які їхали за ним, зупиняються і продовжують рух до місця виклику тільки за вказівкою начальника, який очолює підрозділ. А під час вимушеної зупинки будь-якого пожежного автомобіля, який прямує за головним, усі останні, не зупиняючись, продовжують прямувати на пожежу. В процесі прямування всі командири повинні слідкувати за обстановкою на маршруті руху і, у випадку виявлення іншої пожежі, начальник, який очолює варту, повинен виділити частину сил та засобів на її гасіння і негайно повідомити на ЦППЗ або ПЗЧ адресу цієї пожежі.

Після прибуття до місця виклику начальник варти негайно доповідає на ЦППЗ або ПЗЧ про своє прибуття та обстановку на пожежі і постійно інформує про прийняті рішення.

Розвідка пожежі

Прийняття оперативно-тактичних рішень у будь-який час на пожежі потребує необхідних даних про обстановку на пожежі на момент прийняття цих рішень, які ґрунтуються на їх-аналізі та оцінці.

Розвідка пожежі — один з найважливіших видів бойових дій пожежних підрозділів, на основі якого визначають, планують та проводять підготовчі, основні бойові дії усіх пожежних підрозділів, що прибули на пожежу. Вірно організована розвідка пожежі дозволяє своєчасно надати допомогу людям, ввести сили та засоби на гасіння у потрібному напрямку і мінімальною їх кількістю забезпечити успішне гасіння пожежі.

Розвідка пожежі ведеться безперервно з моменту виїзду підрозділу на пожежу та до її повної ліквідації, тобто у період виїзду і прямування на пожежу, при проведенні бойового розгортання, рятування людей, припинення горіння та інших загальних і окремих бойових дій.

Мета розвідки — збір даних про пожежу для оцінки обстановки та прийняття рішення з організації бойових дій. Отже, у процесі розвідки необхідно одержати таку кількість даних про пожежу, щоб на основі її аналізу та оцінки старший оперативний начальник (КГП) зміг визначити небезпеку людям, загрозу матеріальним цінностям, найбільш повно і правильно оцінити обстановку пожежі та прийняти найбільш правильне рішення на бойові дії підрозділів з її гасіння. Успіх розвідки пожежі залежить від своєчасності, і безперервності її проведення, достовірності отриманих даних про обстановку, активності та цілеспрямованості складу розвідки.

Основними завданнями розвідки пожежі є: встановлення загрози, життю людей, їх місцезнаходження, шляхи та способи рятування з небезпечних зон на пожежі;

Визначення місця та розміру пожежі, ступеня задимлення і зони високих температур; встановлення загрози вибуху, отруєнь, обвалення конструкцій, можливість розливу та розтікання рідин, що горять і легко займаються, та інших небезпечних ситуацій, що можуть ускладнювати дії підрозділів з гасіння даної пожежі; визначення наявності та місця знаходження сильнодіючих, отруйних і радіоактивних речовин, можливість їх евакуації у безпечні місця та захист від дії різноманітних факторів пожежі; визначення місця розташування електроустановок та електромереж під високою напругою, можливість їх відключення та заходи із захисту особового складу; з'ясування необхідності евакуації матеріальних цінностей, майна та матеріалів, а також захисту їх від вогню, води, визначення місця та обсягу роботи по розкриванню і розбиранню конструкцій у зоні пожежі; виявлення можливості, найбільш доцільних шляхів та напрямків введення сил і засобів, ефективних вогнегасних речовин, способів та прийомів їх подачі; оцінка найближчих вододжерел, способів забору води пожежними машинами, шляхів та способів прокладання магістральних і робочих рукавних ліній; визначення наявності стаціонарних установок пожежегасіння, необхідності та доцільності їх використання для гасіння, порядок приведення їх в дію;

З'ясування необхідності залучення у процесі гасіння інженерної техніки інших об'єктів та організацій, притягнення на гасіння інших служб міста або об'єкта та інші завдання, що витікають з конкретної обстановки на пожежі.

Весь період проведення розвідки, з моменту виїзду варти на пожежу до повної її ліквідації, умовно можна. розділити на такі етапи: розвідка на шляху прямування; розвідка після прибуття на пожежу та розвідка у процесі гасіння пожежі.

Розвідка на шляху прямування проводиться з метою здобуття даних про об'єкт та особливості обстановки на пожежі. Джерелами інформації про пожежу на шляху прямування можуть бути: зовнішні ознаки пожежі (заграва, наявність диму, його кольори тощо); додаткові відомості, що передані керівникові підрозділу з ЦППЗ по радіозв'язку та іншим технічним засобам; оперативні документи (плани, картки пожежегасіння, довідники вододжерел та ін.), а також особисті відомості старшого оперативного начальника про оперативно-тактичну характеристику об'єкта.

Розвідка після прибуття на пожежу є основним етапом і має за основну мету збір даних про пожежу на місці її виникнення для оцінки обстановки та прийняття рішень по першочерговим бойовим діям підрозділів. Цей етап розвідки найбільш складний, проводиться у найкоротші

Терміни і є вирішальним, тому що оцінка обстановки і прийняття правильних рішень для організації бойових дій підрозділів за даними розвідки, що отримані у цей період, призводить, як правило, до успішного гасіння пожеж. Якщо у цей період рішення на бойові дії прийняті неправильні або з серйозними Недоліками, то і пожежі приймають великі розміри, завдають значних збитків, я іноді забирають і життя людей.

Розвідку у процесі гасіння пожежі ще називають коригуючою. Мета цього етапу розвідки —своєчасне виявлення змін в обстановці пожежі та факторів, що її доповнюють, для корегування бойових дій підрозділів по гасінню пожежі. В процесі коригуючої розвідки з'ясовують місця розкривання та розбирання конструкцій для ліквідації горіння, успішної боротьби з димом та високою температурою, обмеження розповсюдження вогню на обумовленому рубежі, визначають необхідність евакуації матеріальних цінностей, способи захисту їх від вогню, диму та води, шляхи і способи їх евакуації та інші відомості про обстановку для подальшого виконання бойових дій, що забезпечують пожежні підрозділи.

Склад розвідки визначається залежно від числа прибувших на пожежу підрозділів, особливостей об'єкта, що горить, та обстановки, що складається на пожежі. Якщо на пожежу прибуло одне відділення, то до складу розвідки входить особа, яка очолює відділення (КГП) та зв'язковий зі складу відділення. Після прибуття на пожежу варти у складі двох та більше відділень до складу розвідки входить особа, яка очолює варту (КГП), командир першого відділення та зв'язковий зі складу другого відділення. Склад розвідки збільшують, якщо під час її проведення може виникнути необхідність рятувати людей, а також якщо її склад не дозволяє швидко зібрати дані про пожежу для прийняття рішення по введенню сил та засобів для її гасіння. При необхідності проведення розвідки пожежі у декількох напрямках, на кожний з них створюють окрему розвідувальну групу у складі не менше двох чоловік, кожну з яких очолює особа начальницького складу не нижче командира відділення. Кілька розвідувальних груп на пожежах створюють, коли є відомості про людей, які залишилися у приміщеннях, що горять або задимлені, а також при виникненні або можливості виникнення паніки; якщо відсутні зовнішні ознаки пожежі, ніхто не зустрів прибулі

Пожежні підрозділи і не може дати які-небудь відомості про пожежу; при пожежах у будівлях підвищеної поверховості та з масовим перебуванням людей; коли пожежа прийняла великі розміри або є декілька осередків горіння; якщо поверхи будівлі, що горить, задимлені і необхідно оглянути велику кількість приміщень у різних під'їздах та секціях.

Число розвідувальних груп, їх склад та місце проведення розвідки визначає керівник гасіння пожежі (КГП). Він призначає командирів розвідувальних груп, ставить їм задачі, встановлює порядок передачі отриманих даних та визначає для кожної групи вид пожежно-технічного озброєння, а також проводить інструктаж про дотримання заходів техніки безпеки. Кожна розвідувальна група повинна мати при собі інструмент для розкривання та розбирання конструкцій, засоби рятування та саморятування, прибори освітлення, засоби зв'язку та інше озброєння за Вказівкою КГП, а при наявності на озброєнні ізолюючих протигазів — КІПи та зчепи. Якщо розвідгрупа прямує до приміщення з явними ознаками горіння, необхідно взяти з собою ствол, з'єднаний з робочою рукавною лінією, щоб можна було швидко подати вогнегасячі. речовини до осередку пожежі.

Розвідку пожеж у приміщеннях та місцях із задимлений і. отруйним середовищем проводять розвідгрупи в ізолюючих протигазах. Крім групи розвідки призначають осіб на пости безпеки, які виставляють біля входу в задимлене приміщення для постійного зв'язку з розвідувальною групою та негайної передачі розвідданих керівництву гасінням пожежі. Ланки ГДЗС можуть підсилюватись до 4-5 газодимозахисників під час проведення розвідки у місцях, де можуть знаходитись люди, у будівлях підвищеної поверховості, великих підвалах, приміщеннях, яких необхідно евакуювати посуд та тару з отруйними і радіоактивними речовинами, метрополітенах та в ряді інших випадків за рішенням КГП. Одночасно з підготовкою розвідувальних груп у КІПах необхідно створити резерв газодимозахисників на випадок заміни працюючих або їх пошуку при припиненні зв'язку з ними,

Основними способами отримання розвідувальних даних є спостереження, особистий огляд, опитування обізнаних осіб та вивчення документації.

Спостереження — один з важливих і розповсюджених способів проведення розвідки, що дозволяє швидко зібрати

Необхідні дані про об'єкт пожежі і, нерідко, встановити місце її виникнення та підходи до неї. Воно починається ще під час прямування, коли деякі відомості про обстановку на пожежі Можна одержати за зовнішніми ознаками — заграві, кількості або кольору диму. При під'їзді до об'єкту за даними ознаками можна судити про місце та розміри пожежі, а інколи і що горить. За зовнішнім виглядом будівлі можна визначити її призначення (житловий будинок, готель, адміністративна будівля, склад, крамниця тощо), ступінь загрози сусіднім об'єктам, місця можливого підходу до пожежі (сходові клітки, двері, вікна, балкони, стаціонарні сходи та ін.). Аналізуючи розвіддані, що отримані спостереженнями, старший оперативний начальник нерідко приймає рішення на бойові дії (установлення пожежних машин на вододжерела, місця використання пожежних драбин, виконання етапів бойового розгортання, організації подальшої розвідки пожежі тощо).

Особистий огляд — основний спосіб проведення розвідки на будь-якій пожежі. Він дозволяє отримати найбільш повні дані про обстановку на пожежі шляхом уважного огляду приміщень, що горять, та суміжних, а також установок і споруд. Особистим оглядом визначають підступи до осередків горіння, межі зон горіння, теплової дії та задимлення, які речовини і матеріали горять та які найбільш доцільно використовувати вогнегасні речовини, шляхи розповсюдження вогню та які перешкоди здатні затримати його розповсюдження, вирішальний напрям бойових дій, позиції і місця введення сил та засобів для гасіння. Особистий огляд, як основний спосіб розвідки, проводиться з моменту прибуття підрозділу на пожежу до кінця її ліквідації.

Опитування обізнаних осіб. Відомості про обстановку, а також про оперативно-тактичну характеристику об'єкта, на якому виникла пожежа, отримані від осіб, що знаходяться на місці пожежі, є важливим способом збору розвідувальних даних. Завдяки опитуванню осіб можна отримати первинні дані про загрозу людям на пожежі, їх місцеперебування, найкоротші підходи до зони горіння, ступінь задимлення приміщень та ін., які доцільно використовувати при проведенні особистого огляду. Відомості про планування приміщень, ступінь вогнетривкості конструкцій пожежовибухонебезпечних матеріалів та установок, особливості систем вентиляції, енергозбереження і технології виробництва та ін., отримані-в результаті консультацій з працівниками об'єкта, є не тільки цінними, але й основними даними. Під час гасіння пожеж на промислових об'єктах для отримання необхідних відомостей та консультацій компетентних осіб з їх інженерно-технічного персоналу нерідко включають до складу штаба пожежегасіння.

Разом з тим, повністю довіряти отриманим відомостям під час опитування осіб не можна. Їх постійно потрібно уточнювати, а в ряді випадків, ретельно перевіряти.

Вивчення документації — це спосіб розвідки, який застосовують для уточнення даних про об'єкт пожежі, якщо іншими способами розвідки цих відомостей отримати не можна, або для отримання їх знадобиться значний час та зусилля. Для швидкого отримання необхідних даних про оперативно-тактичну характеристику та особливості організації і гасіння пожеж на важливих та пожежонебезпечних об'єктах у районах виїзду заздалегідь розробляють відповідні оперативні документи. Вони бувають загальні для району виїзду, міста або населеного пункту (планшети водопостачання, довідники вододжерел та ін.) і для конкретних об'єктів у районі обслуговування або місті (плани і картки гасіння пожеж та ін.). На об'єктах із складним плануванням і конструктивними особливостями використовують креслення проектів будівель та споруд, де сталася пожежа, за допомогою яких можна швидко розібратися у їх плануванні та намітити шляхи розвідки, або отримати необхідні відомості для оцінки обстановки пожежі. У деяких випадках для розвідки пожежі в умовах складного технологічного процесу виробництва використовують його схеми та технологічні карти.

Усі перелічені способи розвідки на пожежах використовують у комплексі, щоб у найкоротший час отримати необхідні відомості про обстановку пожежі, оцінити її і прийняти або скоригувати бойові дії з її гасіння.

У процесі проведення розвідки на будь-якому об'єкті, особливо з масовим перебуванням людей (театри, цирки, будинки культури, дитячі, навчальні і лікувальні установи та ін.), у першу чергу необхідно визначити загрозу людям від вогню та диму.

Тому прибувши до місця виклику керівник гасіння пожежі (КГП) зобов'язаний негайно встановити зв'язок з працівниками об'єкта або мешканцями будинку і з'ясувати у них, чи є люди у приміщеннях, що горять, суміжних з ними та на верхніх поверхах, провести ретельну їх розвідку. Відомості про наявність людей дозволяють КГП розробити такий план розвідки і визначити таку послідовність її здійснення, щоб у максимально короткий час провести їх рятування або забезпечити захист.

При наявності відомостей про людей, які знаходяться у небезпечних зонах, склад розвідки повинен прямувати у ці місця найкоротшим і безпечним шляхом. Відшукуючи людей у приміщеннях, необхідно їх окликати, прислуховуватись до відгуків, чи немає характерних стогонів, за якими можна швидко визначити місцеперебування людей. При цьому дорослих людей треба шукати біля вікон, дверей, у коридорах, біля балконів та на шляхах, що ведуть до виходів з приміщень, де вони можуть знаходитись непритомними. Дітей необхідно шукати на ліжках, у шафах, у санвузлах, у коморах, під ліжками і столами, за пічками та інших місцях, де вони часто ховаються під час пожежі.

Якщо є відомості про місця перебування людей, але пожежні їх там не знаходять, необхідно ретельно перевірити усі приміщення, що розташовані у небезпечній зоні. Забороняється обмежуватися тільки заявами громадян про відсутність людей у зоні пожежі. Перевірку приміщень необхідно проводити повністю та в усіх випадках і лише після ретельного їх огляду, переконавшись у відсутності людей, припиняють їх пошук.

Якщо на пожежі немає загрози людям, то всі дії розвідки направляють на пошуки осередків горіння. До осередків пожежі у будівлях необхідно прямувати найкоротшими та найбільш зручними шляхами, використовуючи основні входи та виходи. Якщо ці шляхи відрізані вогнем або дуже задимлені, використовують віконні отвори, балкони, стаціонарні та ручні пожежні драбини, автодрабини та колінчаті автопідйомники. В окремих випадках для цього проробляють отвори в огороджуючих конструкціях будівель та споруд. У задимлених приміщеннях склад розвідки просувається уздовж стін, ближче до вікон у весь зріст, якщо дим надходить знизу; пригнувшись або повзком, якщо дим зосереджується у верхній частині Приміщення. Обов'язково треба запам'ятовувати маршрут руху, характерні виступи, повороти, підйоми у плануванні приміщень, розташування предметів і устаткування та ін. При цьому путьовий шпагат

Або рятувальну мотузку просувають крізь карабін кожного пожежного, який входить до складу розвідгрупи, а біля входу у задимлене приміщення виставляють пост безпеки. У задимлених або темних приміщеннях склад розвідгрупи просувається колоною по одному за командиром розвідки.

Відкриті осередки горіння, звичайно, відшукати легко. Для виявлення межі горіння необхідно оглянути зону горіння з усіх боків, і не тільки приміщення, що горять, але й суміжні відсіки та поверхи. Значно складніше визначити приховані осередки горіння всередині конструкцій, де вогонь розповсюджується по порожнинах стін, перегородок, у вентиляційних системах тощо.

Ще важче в цих умовах визначити межу горіння та шляхи найбільш інтенсивного його розповсюдження. Приховані осередки горіння у порожнинах визначають за ступенем нагріву поверхні конструкцій, зміною кольору штукатурки та їх забарвлення, характерним шумом потріскування, виходом диму через тріщини і нещільності, його температурою та місцями прогару в конструкціях.

Необхідно пам'ятати, що за виходом диму з тріщин не завжди можна точно визначити осередок горіння, тому що іноді дим розповсюджується порожнинами і може виходити на значній відстані від місця горіння.

Для уточнення місця горіння та його гасіння проводять розбирання конструкцій, а межі зони горіння у середині конструкцій та шляхи його розповсюдження визначають за допомогою контрольного, розкривання конструкцій, яке здійснюють лише після підготовки необхідних засобів гасіння.

Під час пожеж у будівлях з наявністю порожнин у їх конструкціях та системах вентиляції розвідку проводять не лише на поверсі (поверхах), що горить, айв усіх вище розташованих поверхах та горищі, а також у нижче розташованих і в підвалі. Під час пожеж у підвалах з перекриттями, що не горять, і через які не проходять системи вентиляції та сміттєпроводів, розвідку проводять одночасно у підвалі і на першому поверсі. Межа горіння на горищах будівель може визначатися за виходом язиків полум'я, місцями найбільшого інтенсивного виходу диму з-під карнизу та слухових вікон, по таянню снігу в зимовий час. Одночасно з проведенням розвідки на горищах перевіряють можливість розповсюдження вогню на верхній поверх (поверхи) будівлі.

Якщо будівля, де відбувається пожежа, розділена протипожежними капітальними стінами на відсіки, то розвідку необхідно проводити в усіх суміжних відсіках поруч з тим, що горить.

У задимленому та отруєному середовищі розвідку Проводять ланки та відділення ГДЗС. До складу ланок включають осіб з одного підрозділу, які знають. один одного. Перед входом у приміщення із задимленим та отруєним середовищем шикують склад ланки разом з постом безпеки, проводять бойову перевірку ізолюючих протигазів, готують та перевіряють роботу засобів зв'язку і освітлення; інструмент для розкривання та розбирання конструкцій, рятувальні мотузки закріплюють за карабіни зчіпкою і готують, при необхідності, засоби гасіння. Перед тим, як розпочати розвідку, старший начальник проводить інструктаж та ставить завдання на розвідку пожежі. Після цього командир ланки перевіряє тиск кисню у кожного газодимозахисника, запам'ятовує найменший і передає ці відомості на пост безпеки, подає команду на включення у КІПи і йде у розвідку. Попереду ланки прямує командир, який її очолює, а замикаючим — найбільш підготовлений пожежний. Постовий на посту безпеки вмикає засоби зв'язку (переговорний пристрій, радіостанцію та ін.) і постійно підтримує зв'язок з командиром ланки ГДЗС, передаючи йому розпорядження старшого начальника і, отримавши відомості про розвідку пожежі, негайно передає їх в установленому порядку керівникові гасіння пожежі. Постовий не має права залишати свій пост, повинен вести відповідні записи та контролювати тиск кисню у складі ланки. Одночасно командир ланки і кожний газодимозахисник повинні також слідкувати за витратою кисню.

Якщо група розвідки, у складі ланки ГДЗС, на шляху прямування виявила потерпілого, його негайно рятують і усі разом з ним виходять на. свіже повітря. Якщо група розвідки складається з відділення ГДЗС, те одна ланка проводить рятування потерпілого, а друга, на чолі з командиром відділення, продовжує розвідку пожежі.

Після виконання завдання або досягання тиску кисню до установленого розвідгрупа ГДЗС повертається на свіже повітря у такому ж порядку, як і під час проведення розвідки. Про вихід на свіже повітря командир ланки доповідає на пост безпеки і підтримує з ним зв'язок до виходу з непридатного для дихання середовища.

Якщо у процесі проведення розвідки хтось зі складу групи почуває себе погано, то уся ланка або відділення негайно повертається на свіже повітря, про що командир доповідає на пост безпеки. Якщо перервано зв'язок з розвідгрупою, керівник гасіння пожежі повинен негайно направити на його пошук резервну ланку ГДЗС.

Розвідка проводиться у місцях, як правило, незнайомих розвідгрупам, в умовах задимлення, темноти, непередбачених обставин, що викликає необхідність суворого дотримання Заходів техніки безпеки. Під час руху необхідно, особливо у темних та задимлених приміщеннях, ретельно обстежувати шлях попереду себе навпомацки ногою, простукуванням ломом або іншим предметом. На сходових клітках треба триматися біля стін, тому що перила можуть бути зруйнованими або несправними, а в приміщеннях — біля капітальних стін, ближче до віконних прорізів.

Щоб уникнути опіків двері у приміщення, з яких виходить дим або можливий спалах, необхідно відкривати обережно, пригинаючись до підлоги та захищаючись дверним полотном. При вході до приміщення, де відбувається горіння, необхідно підготувати ствол для подачі вогнегасного засобу, двері залишити відкритими, а автоматичні, замки виключити.

Особливо ретельно необхідно страхувати особовий склад під час пересування групи розвідки по закрижанілим дахам та драбинам, використовувати для цих цілей рятувальні мотузки, пожежні сокири. Не користуватися відкритим вогнем у приміщеннях, де є наявність рідин, що горять і легкозаймаються, вибухонебезпечних речовин та газів, що горять.

У приміщеннях, де знаходяться електроустановки під високою напругою, апарати під тиском або вибухові, отруйні, радіоактивні речовини, розвідку проводять з урахуванням правил безпеки, що рекомендовані інженерно-технічним або обслуговуючим персоналом цих об'єктів.

В процесі розвідки необхідно застерігатись від можливих обвалів і обрушень будівельних конструкцій та технологічного устаткування.

Бойове розгортання на пожежі

Досвід гасіння пожеж показує, що зосередження і введення сил та засобів на гасіння повинно здійснюватись у найкоротший час. Це диктується тим, що у більшості випадків на період зосередження і введення сил та засобів приходяться максимальні значення лінійної швидкості. розповсюдження горіння, збільшення площі пожежі, вигоряння горючого навантаження та інших параметрів розвинення пожеж, що визначають розмір матеріальних збитків. У свою чергу, введення сил та засобів для гасіння

— це проміжок часу від початку бойового розгортання до моменту подання вогнегасних засобів до осередку пожежі. Отже, бойове розгортання є найважливішим етапом бойових дій підрозділів, від якого залежить успіх гасіння будь-якої пожежі.

Після прибуття підрозділу на пожежу одночасно з розвідкою здійснюють бойове розгортання.

Бойове розгортання — приведення сил та заходів у стан готовності для виконання бойового завдання на пожежі. Воно не повинно порушувати виконання робіт з рятування та евакуації людей.

Бойове розгортання включає такі етапи: підготовку до бойового розгортання; попереднє розгортання та повне розгортання.

Виконання того чи іншого етапу бойового розгортання залежить від повноти даних про обстановку на пожежі та вирішального напрямку в бойових діях підрозділів. Прийнятий етап бойового розгортання повинен витікати з результатів оцінки обстановки на пожежі, на даний момент часу, і виконуватися раціональним та найбільш економічним за часом способом.

Підготовка до бойового розгортання проводиться після прибуття на пожежу одночасно з розвідкою. Вона включає в себе: установлення пожежного автомобіля на вододжерело з приєднанням всмоктуючих рукавів та забору води в насос, зняття з кріплення необхідного пожежно-технічного озброєння, а також проведення інших підготовчих заходів, залежно від місцевих умов. Наприклад, зняття висувної трьохколінної драбини при установленні пожежного автомобіля на відкрите водоймище, приєднання напірних рукавів магістральної лінії до насосу та ін. Підготовка до бойового розгортання відділення на автоцистерні без установлення її на вододжерело передбачає приведення насосу в робоче положення та приєднання робочої рукавної лінії із стволом до напірного патрубка насосу.

Попереднє розгортання підрозділу, який прибув до місця виклику, проводять тоді, коли за зовнішніми ознаками пожежі (полум'я, дим) можна визначити напрямок прокладання магістральної лінії, або цей напрямок вказаний особою, яку виділив КГП для зустрічі підрозділу. Попереднє розгортання включає роботи, передбачені під час підготовки до бойового розгортання, а також прокладання магістральних рукавних ліній, установлення розгалужень, перенесення до розгалужень напірних рукавів для робочих ліній, стволів, пожежних драбин та іншого пожежно-технічного озброєння, необхідного для гасіння пожежі в конкретних умовах.

Повне розгортання може проводитись одразу після прибуття підрозділу на пожежу (якщо при оцінці обстановки можна одразу визначити вирішальний напрям та позиції стольників), а також після підготовки до розгортання, попереднього розгортання або за розпорядженням КГП. При повному розгортанні ствольщики виходять на свої позиції найкоротшими та найбільш безпечними шляхами за такою умовою, щоб при різкій Зміні обстановки їм можна було забезпечити безпечний відхід від позиції. Якщо шляхи ствольщкам загороджені, то вживають заходів по усуненню перешкод шляхом розкривання та розбирання конструкцій або забезпечують вихід на позиції іншими шляхами за допомогою ручних пожежних драбин, колінчатих автопідіймачів та ін.

Враховуючи, що тактико-технічні характеристики основних пожежних машин значно перевищують фізичні можливості їх бойової обслуги, яка складається з 5-6 чол. на автоцистернах та 7-9 чол. на автонасосах, доцільно використовувати на повну тактичну можливість пожежні машини, установлені на найближчі вододжерела, залучаючи для бойового розгортання особовий склад інших відділень. Це дозволяє зменшити час на бойове розгортання і введення сил та засобів для гасіння пожежі. Тому керівник гасіння пожежі, віддаючи розпорядження на бойове розгортання, повинен правильно розставити сили та засоби, що маються, з урахуванням обсягу наступної роботи та часу, необхідного для виконання кожної операції.

Команди на бойове розгортання підрозділам повинні бути короткими, чіткими та змістовними. В них відображають місце установлення пожежної машини, напрямок та способи прокладання магістральної (однієї або двох) рукавної лінії, місце установлення розгалуження, шляхи та способи прокладання робочих рукавних ліній, виходу стольників на позиції та їх завдання.

Тривалість введення сил та засобів підрозділів, які прибули одночасно на пожежу, залежить від відстані місця установлення пожежного автомобіля до бойових позицій на пожежі, а також швидкості бойового розгортання. Під час викликання додаткових сил та засобів з місця пожежі загальна тривалість часу їх введення значно збільшується.

Швидкість бойового розгортання залежить від умов та обстановки на пожежі, фізичної натренованості, тактичної виучки та психологічної підготовки особового складу бойової обслуги підрозділів, оптимальності прийнятої схеми бойового розгортання, типу та видів стволів, розташування їх позицій, способів і прийомів бойового розгортання.

Основним показником швидкості бойового розгортання є швидкість прокладання магістральних та робочих рукавних ліній, яка залежить від способу їх прокладання. Прокладання рукавних ліній здійснюють із скаток, гармошок, рукавних котушок та рукавних автомобілей під час їх прямування по горизонталі, а також маршовими сходами, між маршами із скаток зверху вниз, пожежними драбинами, автодрабинами та колінчатими підіймачами, а також за допомогою рятувальних мотузок та іншими способами, використовуючи сухотруби та пристрої для їх підйому.

На тривалість введення сил та засобів, тобто швидкість бойового розгортання, впливають і такі фактори, як віддаленість вододжерел, рельєф місцевості на шляху прокладання рукавних ліній, низькі зовнішні температури, сильний вітер, дощ, снігові замети і снігопади та інші умови, що ускладнюють роботу бойової обслуги.

Необхідно вибирати таку насосно-рукавну систему, яка дозволила б забезпечити необхідну витрату вогнегасних засобів на найбільші відстані або висоту за мінімальний час. Одночасно схема повинна забезпечити не лише необхідну

Витрату вогнегасного засобу на даний момент часу та збільшення його під час роботи насоса на повну потужність, а і необхідний напір вогнегасного засобу на позиціях стволів.

Особливості бойового розгортання на пожежах. Пожежні машини та пожежно-технічне озброєння під час бойового розгортання повинні розміщуватися так, щоб вони не заважали нарощуванню і розставленню сил та засобів, що прибувають на пожежу за підвищеними номерами виклику, та забезпечували швидке зосередження їх на бойових позиціях. При цьому необхідно забезпечити збереження магістральних рукавних ліній, по можливості не ускладнювати вуличного руху біля місця пожежі, а резервну техніку розташовувати у таких місцях, щоб вона без перешкод могла виїхати на іншу пожежу і не заважала бойовій роботі на місці пожежі.

Рукавні магістральні лінії, як правило, прокладають найкоротшим шляхом, враховуючи особливості перешкод на шляхах їх прокладання, по тротуарах або біля бордюрів проїжджої частини, через сквери та квітники. Через проїжджу частину вулиць магістральні лінії прокладають під прямим кутом та захищають від пошкодження їх транспортом рукавними містками, а при наявності залізничних або трамвайних колій — під рельсами. Уникають прокладання рукавних ліній через гострі предмети, через місця розливу пального, їдких рідин та що легко займаються, а При неможливості уникнути цих перешкод під рукавними лініями влаштовують настили з різних підручних матеріалів. Під час прокладання рукавних ліній через паркани та інші перешкоди необхідно вживати заходів щодо запобігання різкому вигинанню ліній, яке може утрудняти вільне проходження води.

До будівель та споруд, що горять, магістральні лінії Доцільно підводити під прямим кутом, щоб вони не заважали бойовим діям (установці пожежних драбин, автодрабин, автопідіймачів та ін.) і не були пошкоджені матеріалами, що падають при розбиранні конструкцій. Розгалуження звичайно установлюють на відстані 10-12 м від будівель у таких місцях, щоб пожежний, який працює біля розгалуження, міг підтримувати, по можливості; візуальний зв'язок із ствольщиками на своїх позиціях.

Робочі лінії у будівлях прокладають так, щоб вони не заважали проведенню робіт з евакуації та рятування людей і не утрудняли бойові дії з гасіння пожежі. Під час [прокладання рукавних ліній між поверховими маршами пожежними стаціонарними та ручними драбинами, автодрабинами, зовні будівель необхідно їх надійно скріпити рукавними затримками, а на позиціях ствольщиків мати запас рукавів у скатках.

Пожежні драбини на пожежах установлюють так, щоб вони не могли бути відрізані вогнем або не опинилися у зоні горіння при розвиненні пожежі. Для цього використовують протипожежні перешкоди, капітальні стіни та інші перешкоди, що не горять. Установлення драбин проти вікон, з яких вибивається полум'я, допускається лише з одночасним поданням стволів на гасіння. Перестановка драбин на нову позицію проводиться тільки після того, як особовий склад, який піднявся, сповіщено про це і йому вказані інші шляхи повернення або переходу на іншу позицію.

Під час проведення бойового розгортання в умовах низьких температур необхідно дотримуватись таких умов: пожежні машини установлюють на пожежні гідранти, а при установленні їх на водоймища, воду забирають за допомогою двох всмоктуючих рукавів, тобто, з максимальної глибини, де вода на декілька градусів вище, ніж у верхній частині;

При заборі води з водоймищ насосом у початковий період роботи воду подавати «навилив», і тільки упевнившись у надійності роботи насоса на подання води, переключити її подачу до магістральної лінії; одночасно прокладати дві магістральні лінії: одну робочу, другу — резервну; для прокладання магістральних та робочих рукавних ліній доцільно використовувати рукава діаметром 77 або 66 мм, застосовувати стволи А або лафетні; з'єднувальні головки та розгалуження необхідно утеплювати підручними засобами або снігом від замерзання; при можливості, розгалуження установлюють у сходових клітках, вестибулях та інших місцях будівель, споруд, що опалюються; при прокладанні рукавних ліній на висоти необхідно уникати їх прокладання по пожежних драбинах та поблизу них, щоб уникнути обливання їх водою та обмерзання; не припиняти подачу води до повного прибирання рукавних ліній.

В усіх випадках при бойовому розгортанні необхідно мати резерв пожежних рукавів в разі заміни{їх або зміни напрямку прокладання рукавних ліній.

У період ліквідації пожежі починається поступовий процес виведення та згортання сил і засобів. Під згортанням

Сил та засобів розуміють сукупність бойових дій підрозділів по збору їх пожежно-технічного озброєння на пожежі та прямування до місця постійної дислокації для приведення у бойову готовність.

Поняття та сутність гасіння пожежі

Гасіння пожеж — це складова частина основного бойового завдання особового складу пожежних підрозділів. Підрозділи пожежної охорони, які прибули на пожежу, повинні прагнути ліквідувати пожежу в тих розмірах, які вона прийняла на момент введення сил та засобів на гасіння.

Під гасінням пожеж, у широкому розумінні, сприймають дії людей, автоматичних установок пожежегасіння, підрозділів пожежної охорони та наданих їм сил, що спрямовані на створення умов припинення горіння на пожежах. Переважну більшість пожеж гасять підрозділи пожежної охорони, бойові дії яких досліджуються, узагальнюються і вивчаються предметом «Пожежна тактика». Тому, з точки зору пожежної тактики, Гасіння пожежі — це сукупність організаційних та бойових дій підрозділів, скерованих на створення умов припинення горіння на пожежі або комплекс бойових дій пожежних підрозділів спрямованих на ліквідацію горіння.

Зміст бойових дій Підрозділів з гасіння пожеж значного мірою залежить від рівня та ефективності засобів гасіння;

Що використовуються, які необхідно постійно удосконалювати та якісно покращувати. Позитивний вплив, останнім часом, на розвинення тактики гасіння пожеж зробила поява нових вогнегасних засобів, таких як вогнегасні піни різної кратності, вогнегасні порошки, добавки доводи у вигляді змочувачів та згущувачів (піна, що швидко твердіє, та ін.), що, у свою чергу, викликало необхідність удосконалення та надходження на озброєння підрозділів нової пожежної техніки та пожежно-технічного озброєння.

Сучасний процес гасіння докорінно відрізняється від гасіння пожеж у далекому минулому. У ньому приймають участь підрозділи, які мають на озброєнні основну, спеціальну та допоміжну техніку і сучасні засоби зв'язку та управління. Тому успіх гасіння пожеж досягається лише сумісними зусиллями всіх підрозділів, які беруть у ньому участь, незалежно від виду пожежної техніки, що знаходиться на їхньому озброєнні.

Процес гасіння тісно пов'язаний з іншими видами бойових дій підрозділів, але всі вони підпорядковані і забезпечують успішне гасіння пожеж (своєчасний виїзд та прямування на пожежу у найкоротший час, швидке проведення бойового розгортання тощо) або мають за мету забезпечити безпеку людям на пожежах. Успіх гасіння пожеж досягається спільними наступальними діями всіх учасників гасіння і, як правило, залежить від своєчасного введення у дію першого ствола на вирішальному напрямі.

Вирішальним напрямом бойових дій на пожежі є напрям, на якому склалась загроза людям, загроза вибуху, найбільш ; інтенсивного розповсюдження вогню, де робота підрозділів уданий момент часу може забезпечити успіх гасіння пожежі.

Тільки після зосередження сил та засобів на вирішальному напрямі у достатній кількості, їх вводять на інших напрямах, з розрахунком важливості обстановки пожежі.

Згідно із ст. 54 БСПОУ-92 ВИРІШАЛЬНИЙ НАПРЯМ БОЙОВИХ дій на пожежі визначається за наступними принципами:

Якщо небезпечні фактори пожежі загрожують життю людей і врятувати їх. неможливо без введення стволів -— сили та засоби зосереджуються для забезпечення рятувальних робіт; коли виникає загроза вибуху — сили та засоби зосереджуються і вводяться у місцях, де дії підрозділів зможуть запобігти вибухові; у тих випадках, коли вогнем і охоплена частина об'єкта і він розповсюджується на інші І його частини або на сусідні будівлі — сили та засоби і зосереджуються і вводяться на дільницях, де подальше розповсюдження вогню зможе привести до найменшого і збитку; якщо вогнем охоплені будівлі (споруди), що стоять окремо, і немає загрози розповсюдження на сусідні об'єкти — основні сили та засоби зосереджуються і вводяться у місця найбільш інтенсивного горіння; коли вогнем охоплена будівля, що не являє собою цінності і виникла загроза близько розташованому об'єктові — основні сили та засоби зосереджуються і вводяться збоку і цієї будівлі або споруди.

Необхідно пам'ятати кожному, хто виконує обов'язки і КГП на пожежах, що при нестачі сил та засобів для ліквідації пожежі, які прибули за першим викликом, необхідно негайно викликати додаткову кількість сил та засобів, з урахуванням того, щоб у мінімальний час виконати основне бойове завдання на пожежі.

При цьому, до прибуття додаткових сил та засобів, перший підрозділ повинен вжити всіх необхідних заходів по здійсненню допомоги людям та стримуванню розповсюдження вогню на вирішальному напрямі, залучаючи для цієї мети добровільні пожежні формування, робочих, службовців, населення. Якщо сил та засобів у населеному пункті недостатньо для ліквідації пожежі, необхідно залучати, в установленому порядку, сили та засоби близько розташованих гарнізонів пожежної охорони, військові підрозділи, організоване населення, - а також проводити розбирання конструкцій або будівель з метою створення протипожежних розривів. Класифікація пожеж, засобів та прийомів їх гасіння. Під класифікацією пожеж, способів та прийомів їх гасіння розуміється об'єднання схожих, однорідних та розподіл різнорідних ознак, що належать параметрам пожеж, утриманню та особливостям бойових дій з їх гасіння. Класифікація пожеж, що ми розглядаємо, несе умовний характер і зроблена, з точки зору пожежної тактики, для дослідження і вивчення способів та прийомів гасіння.

Усі ознаки, за якими класифікують пожежі, поділяються на загальні та окремі.

До загальних відносяться ознаки, за якими класифікують усі пожежі. Це умови газового обміну, фізико-хімічні, властивості речовин та матеріалів, що горять, можливість розповсюдження вогню, тривалість пожеж та ін.

До окремих відносяться ознаки, за якими класифікують пожежі, що відносяться лише до окремих груп, класів, видів тощо.

Загальним явищем для всіх видів пожеж є газообмін, що визначає всі параметри розвинення пожеж у часі і просторі. Під час пожеж у будівлях та спорудах його можна регулювати, (впливати на зміну параметрів пожеж), а також використовувати для припинення горіння шляхом ізоляції приміщення, де відбувається пожежа. Під час пожеж на відкритих просторах газовий обмін не регулюється. Отже, за умовами газообміну всі пожежі можна розділити на дві групи: на відкритому просторі та в огорожі. Загальну класифікацію пожеж показано на рис. 2.5.

Другою загальною ознакою пожеж є агрегатний стан речовин та матеріалів, що горять, котрий визначає та зумовлює, які необхідно застосовувати для їх гасіння вогнегасні засоби, способи та прийоми припинення розповсюдження вогню, а також підготовчі та забезпечуючі бойові дії підрозділів. За цією ознакою всі пожежі можна розділити на чотири класи: твердих металів, що горять; рідин, що горять та легко займаються; горючих газів та спільне горіння речовин і матеріалів різного агрегатного стану.

Параметри пожежі (площа; фронт, об'єм тощо) на ряді пожеж можуть змінюватись (збільшуватися) у часі, а на інших, після прибуття перших підрозділів, — не змінюватися до кінця їх гасіння. Ці особливості у розвитку пожеж потребують і принципових різниць у тактиці іх гасіння. У першому випадку (при збільшенні параметрів пожежі) кількість сил та засобів для гасіння збільшується за часом, а в другому — лишається постійним. Тому за ознаками змінення параметрів пожеж їх розподіляють на два види:

Що розповсюджуються і не розповсюджуються. Слід відмітити, що з плином часу вільного розвинення пожежі, а також в результаті дій пожежних підрозділів по обмеженню розповсюдження горіння на цих пожежах, вони можуть переходити з одного виду в інший.

Як пожежі, що розповсюджуються, так і пожежі, що не розповсюджуються, можуть виникати і розвиватися на різних об'єктах промисловості, сільського господарства, у будівлях та спорудах і об'єднуватися у групи. Групи пожеж визначають необхідність і доцільність застосування тих чи інших сил та засобів. Наприклад, пожежі у будівлях можуть бути у підвалах, поверхах та горищах, пожежі на відкритих просторах бувають таких груп: лісові пожежі, пожежі хліба на кореню, пожежі на торфополях, степові пожежі тощо. Кожна група пожеж визначає і зумовлює застосування найбільш доцільних вогнегасних речовин та технічних засобів у процесі їх гасіння. Отже, групи пожеж зумовлюють застосування таких способів гасіння: гасіння вогнегасними речовинами, гасіння за допомогою технічних засобів; комбіноване гасіння за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів.

Класи пожеж (рис. 2.5) визначають необхідність застосування конкретних вогнегасних речовин (наприклад, для твердих речовин, що горять, — вода, вода зі змочувачем;

Для ЛЗР та ГР — піни різної кратності тощо). Отже, за класами пожеж та видами вогнегасних речовин виділяють такі способи гасіння пожеж: гасіння водою та розчинами змочувачів та згущувачів; гасіння пінами; гасіння парою та газами, що не горять; гасіння вогнегасними порошками;

Гасіння хладонами та ін.

У кожному конкретному способі можуть застосовуватись різноманітні притаманні йому прийоми подачі вогнегасних речовин, наприклад, подача води навісними компактними струменями, подача води розпиленими струменями, подача води тонкорозпиленими струменями, подача води на поверхню рідин або через шар рідин, що горять, заповнення піною об'єму, що горить, тощо.

Види пожеж (рис. 2.5) визначають і зумовлюють собою зміст та особливості бойових дій підрозділів у процесі гасіння пожеж, як на відкритих просторах, так і в будівлях та спорудах.

Отже, конкретним групам, класам, видам та різновидам пожеж відповідають певні-способи та прийоми їх гасіння.

Бойові дії підрозділів з обмеження розповсюдження вогню у великій мірі визначаються формою площі пожежі (кругова, кутова і прямокутна), видом вогнегасного засобу, об'ємом будівлі або споруди, що горять, та іншими факторами (рис. 2.6).

Обмеження розповсюдження вогню вогнегасними засобами проводиться шляхом подачі їх безпосередньо на площу горіння, за периметром площі пожежі, а також. фронтом розповсюдження горіння. При цьому ліквідують горіння на визначеній полосі, ширина якої забезпечує припинення розповсюдження вогню. Даний прийом є найбільш прийнятним та найбільш ефективним, тому що одночасно з ліквідацією горіння на визначеній полосі та припиненням його розповсюдження у подальшому здійснюється повна ліквідація горіння. Полосу гасіння можуть створювати водою, розчинами змочувачів, вогнегасними рідинними сумішами та ін., що подають з ручних лафетних стволів, із стволів-розпилювачів, ранцевих

Оприскувачів, з пожежних літаків та вертольотів і за допомогою іншої пожежної та пристосованої для гасіння господарської техніки.

Створення захисних зон з вогнегасних засобів здійснюють при гасінні пожеж у середині комунікацій значної протяжності (кабельні тунелі, канали, траншеї, галереї та ін.) шляхом заповнення простору перед фронтом горіння повітряно-механічною піною, водяною парою, інертним газом та іншими вогнегасними засобами. При цьому необхідно пам'ятати, що через руйнування вогнегасних речовин (вода стікає, піна руйнується, пара конденсується, інертні гази виходять через нещільності) подачу їх з визначеною витратою необхідно безперервно здійснювати продовж усього часу захисту.

Бонні загороди — ланцюжок шарнірне з'єднаних між собою пустотілих металевих циліндрів — установлюють на шляхах розтікання по поверхні води рідини, що горить. Вони ефективні при хвилюванні води до двох-трьох балів, а при більшому хвилюванні — рідина, що горить, може переливатися через загороди.

Земляні вали, стінки, що не горять, або тверді екрани застосовуються під час горіння ЛЗР та ГР, а також речовин, що плавляться під час пожеж (каучуки, смоли, парафін, пластмаси та ін.) для обмеження їх розтікання, а отже і площі горіння.

У масивах, що горять, розриви створюють під час гасіння пожеж на відкритих просторах, а також пожеж на складах речовин та матеріалів, що горять, покрівель великих площ із горючих матеріалів та ін. Наприклад, під час гасіння лісових, степових пожеж та пожеж хліба на кореню для обмеження розповсюдження вогню створюють загороджувальні полоси (розриви) за допомогою оборювання, відпалювання, вибуху тощо, а під час гасіння покрівель, будівель, складів, що горять, обмеження розповсюдження вогню здійснюють шляхом розбирання конструкцій із горючих матеріалів.

Обмеження розповсюдження горіння шляхом зміни напрямку газообміну застосовують під час гасіння пожеж у будівлях та спорудах. При цьому використовують димососи, димові люки, системи вентиляції, а також змінюють розташування приточних та витяжних отворів шляхом відкривання вікон, дверей та розбирання огороджуючих конструкцій.

Під час пожеж, що розповсюджуються, напрямок введення сил та засобів у великій мірі залежить від форми площі пожежі, фронту розповсюдження вогню та групи пожежі. Розставлення сил та засобів під час гасіння пожеж, що розповсюдились, може здійснюватись за периметром пожежі, на всьому фронті поширення горіння або на окремій його частині (у даний момент часу при нестачі сил та засобів), де вогонь може створити небезпеку людям або нанести найбільші матеріальні збитки. Нарис. 2.7 показано розставлення сил та засобів залежно від форми площі пожежі, що розповсюджується, у будинках та спорудах при різних напрямках розповсюдження вогню у горизонтальній площині. Під час розповсюдження горіння у вертикальному напрямку, крім розставлення сил та засобів у горизонтальній площині, додатково вводять сили та засоби вище та нижче зони горіння.

Розставлення сил та засобів на пожежах, що розповсюджуються, на відкритих просторах лісові, торф'яні, степові масиви, масиви хліба на кореню тощо) здійснюють не тільки фронтом, але й флангами і в тилу.

Під час пожеж, які не поширюються, розставлення сил та засобів здійснюють за усім периметром пожежі, де можливе введення їх на гасіння, у місцях, де склалася небезпека людям, можлива загроза вибуху або обрушення конструкцій, а також, де відбувається інтенсивне горіння.

Періоди гасіння пожежі

Процес гасіння пожежі є доцільно керованим і становить собою систему дій керівництва гасінням пожежі (КГП) та дій підрозділів з виконання розпоряджень керівництва, що спрямовані на гасіння пожежі (на об'єкт роботи). Розглянемо принципову схему системи гасіння пожежі, яка складається з трьох елементів: П — пожежа (об'єкт роботи); ПП — пожежні підрозділи (сили та засоби); КГП — керівництво гасінням пожежі.

З рис. 2.8 видно, що успіх гасіння будь-якої пожежі залежить від швидкості дій КГП, що зумовлюється рівнем його тактичної підготовки та практичного досвіду і часу бойової роботи пожежних підрозділів, скерованих на гасіння пожежі, який залежить від рівня підготовки особового складу варт пожежної охорони.

Отже, процес гасіння пожеж є складною системою дій і залежить від рівня тактичної підготовки начальницького складу та пожежних підрозділів.

Весь етап гасіння пожежі за часом можна умовно розділити на два періоди: період локалізації і період ліквідації пожежі (рис. 2.9).

З наведеного графіка видно, що період локалізації пожежі характерний нарощуванням фактичної витрати вогнегасних речовин, а період ліквідації пожежі характерний її поступовим зменшенням. Розглянемо ці періоди більш детально.

Локалізація пожежі — це дії пожежних підрозділів, спрямовані на попередження подальшого розповсюдження вогню і створення умов для його ліквідації. Час, впродовж якого здійснюють ці дії, називають Періодом локалізації пожежі. Початком періоду локалізації є момент введення вогнегасних речовин до осередку пожежі (пожежними підрозділами, автоматичними системами гасіння, населенням) і відповідає точці А на графіку (рис. 2.9). Закінченням періоду локалізації пожежі є момент, коли запобігли подальшому розповсюдженню вогню, що відповідає точці Б на графіку. Проміжок часу, що відповідає відрізку прямої АВ на графіку, є продовженням періоду локалізації.

Пожежа вважається локалізованою, коли немає загрози людям та тваринам, а розвинення пожежі обмежено і забезпечена можливість її ліквідації силами та засобами, які прибули на пожежу. Отже, загальна тривалість локалізації пожежі складається з часу, витраченого на наступальні та захисні дії підрозділів до моменту локалізації пожежі, Завжди необхідно вживати заходів по скороченню періоду локалізації за рахунок високого рівня організації наступальних бойових дій підрозділів, зменшення часу зосередження сил та засобів на пожежі, а також упровадження та використання автоматизованих систем зв'язку і управління та застосування автоматичних систем гасіння пожеж.

У період локалізації пожежі підрозділи пожежної охорони здійснюють такі Види бойових дій: розвідку пожежі, яка починається з моменту виїзду і проводиться до кінця ліквідації пожежі; оцінку пожежної обстановки, яка постійно змінюється у процесі гасіння; рятування людей у випадку загрози їх життю від небезпечних факторів пожеж;

Зосередження сил та засобів, що необхідні для виконання бойової роботи на пожежі, з урахуванням резерву; бойове розгортання та введення додаткових сил та засобів підрозділів, їх нарощування до необхідної кількості та безперебійна подача; розгортання підрозділів на спеціальних пожежних машинах і служб міста (об'єкта) для виконання роботи по забезпеченню гасіння пожежі; евакуацію матеріальних цінностей; розкривання та розбирання конструкцій; регулювання газовим обміном, боротьбу з димом, високою температурою та ін., що витікають із особливостей об'єкта та обстановки, що склалася на пожежі.

Розкривання і розбирання будівель та споруд робиться з метою; рятування людей і евакуації матеріальних цінностей;

Виявлення прихованих осередків пожежі у порожнинах конструкцій; найбільш успішного застосування вогнегасних засобів; створення протипожежних розривів для обмеження розповсюдження вогню; видалення диму та шкідливих газів; усунення загрози обвалення конструкцій та проникнення до осередків горіння або у середину приміщень будівлі та споруди для подачі стволів.

Розкривання і розбирання конструкцій будівель та споруд здійснюють у межах, необхідних для повного проведення намічених робіт. При розкриванні конструкцій з метою виявлення осередків горіння, випуску диму та застосування вогнегасних речовин, до моменту виконання робіт повинні бути підготовлені до дії вогнегасні засоби.

Місця розкривання визначають КГП та інші командири. Вони вказують обсяг робіт та визначений для них час.

Роботи по створенню протипожежних розривів, з метою запобігання подальшого розповсюдження вогню, повинні бути виконані до підходу вогню до місця розриву.

Під час розкривання та розбирання конструкцій будівель і споруд необхідно суворо слідкувати, щоб не послабити несучу здатність конструкцій та не викликати обвалення, не пошкодити газові і теплофікаційні комунікації, електричні мережі та установки.

Під час розкривання конструкцій можна застосовувати немеханізовані та механізовані інструменти та пристрої, дотримуючись засобів техніки безпеки.

Частини розібраних конструкцій складають так, щоб вони не заважали бойовій роботі підрозділів і не могли бути, причинами травм та каліцтва.

Розкриті місця у перекриттях, особливо у нічний час, загороджують і освітлюють. При необхідності скидання конструкції з висоти місця скидання загороджують показниками (мотузками) і виставляють пости.

Захист та евакуація матеріальних цінностей Здійснюється, коли їм є загроза від вогню та диму, вони заважають (ускладнюють) роботу пожежним, створюють додаткову небезпеку розповсюдження вогню, можуть викликати вибух або створюють небезпеку обвалення конструкцій.

Евакуацію матеріальних цінностей планують заздалегідь. З цією метою розробляють плани евакуації, де вказують почерговість евакуації, які використовують механізми, сили і засоби та програють їх на практичних заняттях і навчаннях. Заздалегідь визначають місця, куди евакуювати матеріальні цінності та їх охорону.

Захист майна від високої температури здійснюють за допомогою різноманітних екранів з нанесеними на них вогнегасними засобами. З цією метою використовують брезентові покривала, перемички та інші метеріали. Для захисту матеріальних цінностей відводи, що проливається,

Використовують брезенти» плівку, тирсу, пісок, особливо при розтіканні води до штабелів матеріальних цінностей. У деяких великих гарнізонах обладнують спеціальні водозахисні пожежні автомобілі.

Способи видалення води з приміщень залежать від кількості та швидкості її надходження, конструкції перекриттів, місця розташування приміщень у будівлі та інших факторів. Найбільш зручно видаляти воду за допомогою гідроелеваторів Г-600 або водоприбиральних ежекторів ЕВ-200. Для цієї мети Г-600 (ЕВ-200) установлюють у найбільш низькій точці приміщення і за допомогою підручних засобів (совків, мітел тощо) зганяють туди воду.

Значну кількість води можна відводити через отвори, що виходять назовні, у шахти ліфтів, каналізаційні труби. До шахти ліфтів зливають воду лише тоді, коли машинне відділення розташоване у верхній частині будівлі. Під час видалення великої кількості води сходовими маршами з - брезенту або поліетиленової плівки роблять стік у вигляді жолобу.

Тонкий шар води в приміщеннях засипають тирсою, а потім видаляють разом їз напитаною водою. У Швейцарії розроблено водозахисну подушку вагою 400 ґ, яка адсорбує воду в кількості 20 л і успішно використовується для видалення води.

Особливу увагу під час водоприбиральних робіт звертають на безпеку особового складу від ураження електричним струмом. Ця небезпека зумовлюється тим, що під час гасіння пожеж не завжди вдається відключити електропостачання по всій будівлі, тому вода може проникнути через перекриття та нещільності у конструкціях і потрапити на електричні щитки, струмоприймачі та інше електрообладнання, що знаходиться під напругою. Тому на пожежах необхідно не тільки відключати електромережі та електроустаткування, але й забезпечувати особовий склад, який виконує ці роботи, діелектричними (гумовими) чоботами та рукавичками.

Відключення електромереж та електрообладнання, що Знаходиться під напругою, на пожежах здійснюють представники енергослужби об'єкта (міста). Відключення електромереж та електрообладнання, що знаходиться під напругою не більше 220 В, може здійснюватись особовим складом пожежної охорони тільки за вказівкою КГП, начальника бойової дільниці та під безпосереднім керівництвом командира. Обезструмлення електромереж та установок здійснюють шляхом відключення рубильників, кнопок пускачів та ін. При неможливості їх використання, електродроти, якими поступає електроенергія до споживачів, перерізають спеціальними електроножицями. При відключенні окремих будівель від повітряних електромереж дроти перерізають біля стовпа так, щоб не виникло коротке замикання, тобто спочатку перерізають нижній дріт, а потім верхній так, щоб кінці дротів не могли торкатися один одного. При цьому той, хто перерізає електродроти, повинен бути одягненим у діелектричні боти та рукавички і стояти на діелектричному килимку.

У процесі локалізації пожеж підрозділи пожежної охорони можуть здійснювати й інші бойові дії, що зумовлюється оперативно-тактичною характеристикою об'єкта та обстановкою, яка склалася на конкретній пожежі.

Період ліквідації пожежі— це час з моменту локалізації до повного припинення горіння на пожежі. Тривалість періоду ліквідації пожежі залежить від її розмірів на момент локалізації, місця горіння, величини та виду горючого завантаження, способу гасіння, ефективності вогнегасних засобів, кількості і тактичних можливостей пожежних підрозділів та служб об'єкта (міста) та інших факторів.

Період ліквідації пожежі характеризується безперервними наступальними та забезпечувальними бойовими діями підрозділів, зменшенням розмірів площі горіння та інших його параметрів і поступовим скороченням загального об'єму робіт пожежних підрозділів.

Щоб пожежа була ліквідована, необхідно і достатньо двох умов: повне припинення горіння, горючих речовин і матеріалів у зоні горіння та у просторі навколо неї, яке виникло у результаті факторів, що діяли у цій зоні (розлітання часток матеріалів, що горять, коротке замикання електромереж, прогрівання конструкцій, попадання іскор до систем вентиляції, пневмотранспорту та ін.); виключення можливості повторного займання горючих речовин та матеріалів після від'їзду пожежних підрозділів до місць дислокації (займання від нагрітих конструкцій, в результаті саморозігрівання вже нагрітих деяких речовин, схованих осередків тління тощо).

У період ліквідації пожежі керівник гасіння пожежі і всі командири на своїх дільницях повинні ретельно перевірити всі місця скритого можливого розповсюдження вогню або занесення його конвекційними потоками через системи вентиляції та аспірації, щоб не допустити повторного виникнення пожежі. Якщо КГП не впевнений у тому, що виключені всі можливості повторного, виникнення пожежі, він повинен виставити пост на місці пожежі із засобами гасіння або залишити один підрозділ.

У період ліквідації пожежі можуть здійснюватись підготовчі бойові дії по введенню додаткових сил та засобів (бойове розгортання підрозділів на основних і спеціальних пожежних машинах та ін.), основні бойові дії (гасіння пожежі і забезпечення безпеки особовому складові та людям) і забезпечуючі бойові дії (розкривання і розбирання конструкцій, регулювання газообміну, евакуація матеріальних цінностей, відключення електромереж та установок, захист конструкцій від вогню і високих температур та ін.).

Усі бойові дії за обсягом їх виконання поступово зменшуються, отже і зменшується кількість підрозділів, задіяних на їх виконання.

Основним показником бойових дій підрозділів є кількісна характеристика подачі вогнегасних засобів для гасіння пожежі за часом, тобто змінювання кількості стволів, витрата води, піногенераторів та ін.

Після ліквідації пожежі необхідно у найкоротший час відновити боєготовність пожежних підрозділів для виїзду на інші можливі пожежі. З цією метою у місця дислокації відправляють усі підрозділи, що звільнилися, за виключенням того підрозділу, в районі якого виникла пожежа.

У цей період КГП повинен ретельно перевірити всі місця горіння і впевнитись, що горіння ліквідовано, а також зібрати всі необхідні відомості для складання документів про пожежу та розбір пожежі, що сталася. У процесі цієї роботи він може забезпечити збереження речових доказів про причину пожежі, що сталася, а також про особливості її розвинення та гасіння.

Усі командири підрозділів після команди «відбій» забезпечують збір пожежно-тактичного озброєння, його кріплення на машинах, заправляють пожежні автоцистерни водою і доповідають КГП про готовність від'їзду до частини.

Перед відправкою з місця пожежі останнього підрозділу старший оперативний начальник повинен визначити необхідність виставлення поста або відділення на місці пожежі, визначити вогнегасні засоби та порядок підтримання зв'язку з ПЗЧ або ЦППЗ.

Після прибуття пожежних підрозділів до частини, необхідно вжити заходів по швидкому введенню їх у бойовий розрахунок гарнізону. Для цієї мети на пожежних машинах змінюють використані пожежні рукави, перевіряють справність пожежно-технічного озброєння і, при необхідності, його замінюють справним, поповнюють запас піноутворювача та паливно-мастильних матеріалів і доповідають на ЦППЗ про готовність до виїзду на пожежі.

2. Організація рятування людей, техніки, озброєння та майна на пожежі. Обов’язки керівника гасіння пожежі (командира пожежного автомобіля) та номерів бойової обслуги при організації і проведенні рятувальних робіт. Послідовність рятування людей в залежності від небезпеки, що їм загрожує. Порядок і способи пошуку людей в задимлених приміщеннях, завалах.

Рятування людей на пожежі

Прибувши на пожежу, керівник гасіння пожежі повинен організувати розвідку, оцінити обстановку і, у разі загрози життю людей, прийняти рішення на проведення рятувальних робіт, які можна умовно розділити на рятування людей або їх евакуацію.

Рятування людей — це бойові дії, скеровані на, збереження життя людей, які не можуть самостійно покинути зону, де діють або є загроза дії на них небезпечних факторів пожежі (вогню, диму, високої температури).

Евакуація людей —- вимушений процес самостійного руху людей у супроводі пожежних або підготовлених на об'єкті осіб із зони діючих-на них небезпечних факторів пожежі або коли останні можуть розповсюдитись у місця перебування людей.

Рятувальні роботи організують і проводять у таких випадках: якщо людям загрожує вогонь, дим, висока температура, небезпека вибуху, обвалення конструкцій, опромінювання радіоактивними речовинами, коли приміщення, де вони знаходяться, заповнене або може бути заповненим у процесі розвитку пожежі шкідливими парами та газами; при загрозі розповсюдження вогню, диму та інших шкідливих газів на шляхи евакуації людей, якщо люди не можуть покинути небезпечні місця.

Отруйна атмосфера під час пожежі найбільш вірогідно може виникати на тих об'єктах, на яких виробляють, переробляють або зберігають шкідливі гази або застосовують рідини, а також речовини, що здатні створити отруйну атмосферу під час їх нагрівання, горіння або у взаємодії з іншими речовинами.

Прибувши на пожежу, КГП негайно встановлює зв'язок з обслуговуючим персоналом об'єкта, отримує від них дані про наявність людей у небезпечній зоні пожежі, а також організовує і проводить ретельну розвідку та пошук людей. Залежно від кількості людей КГП може створювати пошукові групи і направляти у різні приміщення, де припускається наявність людей.

На основі даних, які отримані у ході розвідки, КГП приймає рішення та віддає розпорядження на рятування людей. При цьому, залежно від обстановки, можливі різні варіанти дій підрозділів: якщо на пожежу прибула достатня кількість сил та засобів, КГП негайно організує рятування людей і особисто очолює рятувальні роботи та дає вказівки на одночасне бойове розгортання сил і засобів для гасіння пожежі.

У тих випадках, коли на пожежу прибула Достатня кількість сил та засобів, і прямої загрози для життя людей

Немає, а КГП впевнений у тому, що пожежа може бути швидко ліквідована прибулими силами та засобами, він негайно організує попередження паніки і одночасне гасіння пожежі.

Коли сил та засобів для одночасного проведення робіт з рятування людей і гасіння пожежі недостатньо, весь особовий склад прибувших підрозділів направляють на проведення рятувальних робіт з подальшим гасінням пожежі. При цьому вводять діючі стволи у ті місця/в яких людям безпосередньо загрожує вогонь, та на захист шляхів евакуації; Коли людям загрожує від вогонь і шляхи їх рятування відрізані або можуть бути відрізані вогнем, подача стволів для рятування людей обов'язкова.

Залежно від обстановки на пожежі можуть бути використані й інші варіанти бойових дій по рятуванню людей та гасінню пожежі.

В усіх випадках? якщо прибулих сил та засобів недостатньо для одночасного проведення робіт по рятуванню людей і гасінню пожеж, КГП зобов'язаний оголосити підвищений номер виклику.

Шляхи рятування людей необхідно вибирати найкоротші та найбільш безпечні. Це не тільки прискорює-роботи з рятування і забезпечує безпеку здоров'ю тим, кого рятують, але й дає змогу швидше приступити до гасіння пожежі. Для рятування людей використовують такі шляхи: основні входи і виходи; запасні виходи; віконні прорізи, балкони, галереї, лоджії, переходи з використанням стаціонарних драбин та застосуванням ручних пожежних драбин, автодрабин, автопідіймачів та інших рятувальних пристроїв, що є на озброєнні пожежних підрозділів; люки у перекриттях, якщо через них можна вийти з будівлі або перейти в її безпечну частину з послідуючим виходом зовні; отвори у перегородках, перекриттях та стінах, зроблені пожежними.

Якщо будь-які шляхи рятування щільно задимлені, вживають термінових заходів з видалення диму.

Віконні прорізи, балкони, лоджії, переходи і виходи на покрівлю використовують для рятування людей у тих випадках, коли внутрішні маршові сходи, коридори та інші основні і запасні шляхи охоплені полум'ям, щільно задимлені або температура повітря та продуктів згоряння в них перевищує допустимі межі. У цих випадках для проведення рятувальних робіт застосовують такі спеціальні засоби: автодрабини та автопідіймачі; ручні пожежні драбини; рятувальні рукави із страхуючими пристроями; індивідуальні рятувальні пристрої і пожежні рятувальні мотузки та ін. Останнім часом в деяких державах на озброєнні пожежної охорони для проведення рятувальних робіт знаходяться вертольоти.

Ці рятувальні засоби, залежно від обстановки на пожежі, можуть використовуватись у комбінаціях. Наприклад, авто - і штурмові драбини, автопідіймачі і рятувальні рукави, триколінчаті драбини та штурмові, каскади з ряду штурмових драбин тощо.

Засоби рятування людей, особливо з верхніх поверхів багатоповерхових будівель, що знаходяться на озброєнні пожежної охорони, з кожним роком удосконалюються.

Черговість рятування людей залежить від обстановки на пожежі та ступеню небезпеки для тих, кого рятують. В першу чергу рятують людей з найбільш небезпечних - місць. При однаковому ступіні небезпеки спочатку рятують дітей, хворих та літніх людей, тому що дорослі люди можуть здраво оцінити ситуацію, в якій вони знаходяться, вжити певних заходів із захисту себе від діючих факторів пожежі і деякий час чекати допомоги пожежних. Якщо люди охоплені панікою, то КГП негайно вживає заходів з її припинення і особисто керує рятувальними роботами у цій ситуації. Необхідно пам'ятати, що коли люди розгублюються, вони легко піддаються сильній волі і виконують накази не замислюючись, тому необхідно спокійним, впевненим і гучним розпорядженням підкорити своєму впливу розгублених людей. Тих людей, які зберегли самовладання, необхідно залучити до виконання загального завдання по рятуванню та евакуації людей. У цій обстановці треба швидко і різко покласти край спробам підняти самозбудженіня окремих осіб та збудження усієї групи, яку рятують.

Способи рятування людей визначають залежно від обстановки на пожежі та стану людей, які потребують допомоги пожежних. Основними способами рятування є:

Самостійний вихід людей; виведення людей під наглядом пожежних; винесення людей з небезпечної зони; спуск потерпілих за допомогою, рятувальних засобів.

У більшості випадків люди, помітивши небезпеку від пожежі, самостійно виходять у безпечне місце з приміщень ще до прибуття пожежних підрозділів. У тих випадках, коли у приміщеннях залишились люди, шляхи рятування яких не

Відрізані небезпечними факторами пожежі, а їх стан дозволяє вийти самостійно з небезпечної зони, їм тільки вказують шляхи виходу і вимагають негайно залишити цю зону.

Коли шляхи рятування задимлені або мало відомі людям (наприклад, через приміщення горища або дах у сусідні під'їзди тощо), а їхній стан та вік такі, що самостійний вихід з небезпечної зони сумнівний, організують виведення їх під наглядом пожежних. На об'єктах і в установах для цієї мети можуть використовувати заздалегідь підготовлених осіб з адміністрації та обслуговуючого персоналу які діють за планами евакуації людей, розробленими заздалегідь.

Винесення людей здійснюють у тих випадках, коли вони самостійно не можуть Пересуватися (маленькі діти, лежачі хворі, інваліди, непритомні тощо). Винесення здійснюють на руках, ношах, ліжках (хворі з переломами та важкими травмами) та на різноманітних підручних засобах (ковдрах, брезенті та ін.). Якщо одному пожежному потерпілого не підняти, особливо того, хто втратив свідомість, і нікому допомогти, його витягають у безпечне місце волоком, обережно, щоб не травмувати. Спуск потерпілих по рятувальним засобам здійснюють тоді, коли основні та запасні шляхи евакуації відрізані вогнем або димом і в найкоротший час відновити їх не можливо.

В першу чергу для спуску людей використовують автодрабини, ручні пожежні драбини, автопідіймачі, а за. відсутністю, або малій їх висоті — рятувальні пожежні мотузки та ін.

У деяких випадках способи рятування комбінують. Наприклад; виводять людей на дах чи балкон, а потім спускають автодрабинами, автопідіймачами або спускають потерпілих за допомогою пожежних мотузок на дах більш низької частини будівлі, а потім автодрабинами і автопідіймачами та ін.

Під час проведення рятувальних робіт необхідно вжити всіх необхідних заходів, щоб забезпечити безпеку потерпілим. Для цієї мети в усіх випадках проведення рятувальних робіт необхідно викликати на місце бойових дій швидку медичну допомогу, а до її прибуття — долікарську допомогу надавати силами особового складу пожежних підрозділів.

Після прибуття на пожежу необхідно вжити всіх заходів для попередження паніки та використовуючи для цього радіотехнічні засоби та інші можливості об'єкта і пожежних підрозділів, а якщо вона виникла —вжити всіх заходів, щоб її припинити.

Якщо шляхи рятування людей проходять через зону задимлення, теплової дії або горіння, а рятувальник не має запасного протигазу, перед подоланням небезпечної зони потерпілого накривають ковдрою або іншим щільним матеріалом, а його голову обмотують тканиною, змоченою водою.

У випадку отруєння димом, токсичними газами та при непритомності необхідно зробити так, щоб до легенів потерпілого потрапило чисте або збагачене киснем повітря. Наприклад, надівають ізолюючий протигаз та відкривають вентиль кисневого балончика та ін., а потім виносять потерпілого на чисте повітря і. роблять штучне дихання.

Під час масового рятування людей, особливо під час пожеж у дитячих та лікарняних установах, необхідно передбачати розміщення потерпілих у теплих приміщеннях під наглядом обслуговуючого та медичного персоналу, а також перевіряти наявність людей за списками і тільки впевнившись, що немає потерпілих у небезпечних зонах пожежі, припиняти їх пошук.

3. Дії особового складу після закінчення гасіння пожежі. Прибирання рукавів. Збір і перевірка особового складу пожежного підрозділу. Порядок пересування до пожежного депо. Приведення пожежних автомобілів та пожежно-технічного обладнання в бойову готовність.

Після ліквідації пожежі необхідно у найкоротший час відновити боєготовність пожежних підрозділів для виїзду на інші можливі пожежі. Для цієї мети у місця дислокації відправляють усі підрозділи, що звільнилися, за виключенням того підрозділу, в районі якого виникла пожежа.

У цей період КГП повинен ретельно перевірити всі місця горіння і впевнитись, що горіння ліквидоване, а також зібрати всі необхідні відомості для складання документів про пожежу та розбір пожежі, що сталася. У процесі цієї роботи він може забезпечити збереження речових доказів про причину пожежі, що сталася, а також його особливостях розвинення та гасіння.

Усі командири підрозділів після команди “відбій” забезпечують збір пожежно-тактичного озброєння, його кріплення на машинах, заправляють пожежні автоцистерни водою і доповідають КГП про готовність від`їзду до частини.

Перед відправкою з місця пожежі останнього підрозділу старший оперативний начальник повинен визначити необхідність виставлення поста або відділення на місці пожежі, визначити вогнегасні засоби та порядок підтримання зв`язку з ПЗЧ або ЦППЗ.

По прибутті пожежних підрозділів до частини необхідно прийняти заходи по швидкому введенню їх у бойовий розрахунок гарнізону. Для цієї мети на пожежних машинах змінюють використані пожежні рукави, перевіряють справність пожежно-технічного озброєння і, при необхідності, його замінюють справним, поповнюють запас піноутворювача та паливно-мастильних матеріалів і доповідають на ЦППЗ про готовність до виїзду на пожежі.

4. Методика та організація надання першої долікарської допомоги постраждалим на пожежі: при опіках, кровотечах, переломах кісток, вивихах, отруєннях та інших ураженнях з використанням індивідуальних медичних засобів захисту

Табельні засоби індивідуально-медичного забезпечення особового складу.

Для надання само - і взаємодопомоги на полі бою особовий склад Збройних Сил України забезпечується засобами індивідуального медичного оснащення: аптечкою індивідуальною, індивідуальним перев'язним пакетом, індивідуальним протихімічним пакетом і пантоцидом у таблетках.

Аптечка індивідуальна (АІ) призначена для забезпечення військовослужбовців комплектом медичних засобів для негайного індивідуального вживання при безпосередній загрозі чи відразу після застосування противником зброї масового ураження.

Складові засоби АІ розміщуються в пластмасовому футлярі. На внутрішній стороні кришки футляра, на кольоровому вкладиші, приводиться перелік і вказується призначення кожного препарату. Усі лікарські засоби аптечки готові до застосування: одні у виді розчинів для ін'єкцій знаходяться в шприц-тюбиках, інші — у таблетках у пеналах. Ковпачки шприц-тюбиків і пенали мають різний колір, що дозволяє легко відрізняти препарати один від одного. Різна форма футлярів для таблетированих лікарських засобів дає можливість знаходити потрібні ліки на дотик. Для кожного препарату у футлярі аптечки мається визначене місце.

У гнізді 1 у шприц-тюбику з червоним ковпачком знаходиться 1 мл 0,1% розчину атропіну сульфату, що застосовується як антидот при отруєнні фосфор-органічними отруйними речовинами (ФОР). Протиотруту варто негайно увести внутрем’язево у випадку появи ранніх симптомів ураження ФОР: затруднення дихання, рясна слинотеча, порушення зору.

Гніздо 2 — резервне. У гнізді 3 міститься шприц-тюбик із протибольовим засобом. Ковпачок цього шприц-тюбика безбарвний. Протибольовий засіб застосовується при опіках, пораненнях і переломах кісток із метою зменшення болючих відчуттів. Уводять, як і протиотруту, внутрим’язево.

Щоб увести лікарський засіб за допомогою шприц-тюбика, варто взяти його за підставу в одну руку, а вказівним і великим пальцями іншої руки — за ребристий ободок ковпачка, повернути ковпачок по годинній стрілці і, надавлюючи, подати його по капсулю убік тюбика до упора. При цьому мандрен голки своїм кінцем проколе мембрану, що закриває горловину тюбика. Потім необхідно зняти ковпачок. Розслабивши ногу, при невеликому зусиллі швидко вводять голку в м'які тканини верхньої третини чи стегна у верхній зовнішній квадрант сідниці. Потім потрібно видавити вміст тюбика і, не розтискаючи пальців, вийняти голку. Голку можна вводити в м'яз і через одяг.

У гнізді 4 розміщаються два пенали гладкої циліндричної форми малинового кольору. У кожному пеналі по 6 таблеток радіозахисного засобу. При погрозі опромінення проникаючою радіацією приймаються відразу 6 таблеток (вміст одного пеналу). При триваючому опроміненні, наприклад при перебуванні на місцевості, зараженої радіоактивними речовинами, через 4—5 год треба прийняти повторно 6 таблеток (уміст другого пеналу).

У гніздах 5 і 6 у двох пеналах прямокутної форми знаходиться по 8 таблеток протибактеріального засобу — антибіотик широкого спектра дії. При пораненнях, чи опіках погрозі бактеріального зараження приймають одноразово 8 таблеток препарату, через 6— 8 год — повторно 8 таблеток із другого пеналу.

У гнізді 7 у круглому ребристому пеналу блакитного кольору містяться таблетки противорвотного засобу - етаперазин. Його приймають по одній таблетці при погрозі опромінення чи відразу після нього, з появою нудоти, блювоти— первинної реакції на вплив проникаючої радіації.

Етаперазин приймають і при нудоті в результаті контузії чи травми.

Таблетовані препарати при прийомі по можливості запивають водою.

Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП).

При використанні противником хімічної зброї можливе зараження обмундирування, спорядження і відкритих ділянок шкіри особового складу. Для видалення ОР, що потрапили на шкіру чи одяг військовослужбовців, у порядку надання першої медичної допомоги проводиться часткова санітарна обробка з застосуванням ІПП. ІПП складається зі скляної судини з рідиною, що дегазує, і декількох марлевих серветок. Складові пакета містяться в поліетиленовий мішечок (варіант 1).

При проведенні часткової санітарної обробки сухою серветкою знімають видимі краплі ОР. Потім відкривають судину, дегазуючу рідину наливають в одну руку і кисті рук протирають, як це робиться при умиванні. Потім дегазуючою рідиною змочують серветку і протирають заражені ділянки шкіри обличчя, шиї і прилягаючих ділянок обмундирування, промокають і протирають серветкою заражені ділянки одягу. Протирання необхідно проводити кілька разів до повної витрати рідини, що дегазує.

ІПП другого варіанта (див. мал.) являє собою алюмінієвий балон з ковпачком, заповнений рецептурою, що полідегазує. У комплект пакета входять також марлеві серветки. У верхній частині балона маються пробійник і підживлювальна камера з тампоном з губчатої гуми. Необхідно зняти ковпачок і надавити на пробійник зверху вниз. Пручи цьому проколюється мембрана. Потім пакет перевертають тампоном вниз і після його просочування рідиною, що дегазує, протирають уражені ділянки шкіри й обмундирування. Протирання

Роблять до повної витрати вмісту балона.

Пакет перев'язний індивідуальний (ППІ).

Застосовується для накладення асептичної пов'язки пораненим і обпаленим. Накладена пов'язка забезпечує захист рани від вторинного зараження мікробами і сприяє зупинню кровотечі.

ППІ складається з бинта довжиною 7 м, шириною 10 см і двох стерильних ватно-марлевих подушечок розміром 17 X 32 см. Одна з подушечок закріплена на кінці бинта, інша рухлива. Завдяки цьому при наскрізних пораненнях мається можливість закрити за допомогою одного пакета два кульових отвори (вхідний і вихідний). Кольоровими нитками позначені поверхні подушечок, за які можна братися руками при накладенні пов'язки. Для закріплення пов'язки в пакеті є шпилька. Уміст пакета упакований у паперову, а потім герметичну оболонку з прогумованої тканини (див. мал.).

Для розкриття пакета прогумовану оболонку розривають по наявним на ній надрізам. З-під краю паперової оболонки дістають шпильку і вколюють в одяг у зручному місці. Потім звільняють бинт і подушечки від паперової оболонки. Взявшись однією рукою за кінець бинта, де нерухомо прикріплена одна з подушечок, а іншою - скатку бинта, руки небагато розводять у сторони. При цьому бинт витягається, а подушечки розправляються. Щоб не порушити стерильність подушечок, особливо тих поверхонь, що накладаються на рани, подушечки треба брати за сторони, на яких маються рядки кольоровими нитками. У випадку накладення пов'язки на наскрізне поранення подушечки розсовують на потрібну відстань, прикладають до ран по обидва боки і закріплюють бинтом. Кінець бинта фіксують шпилькою. У залежності від величини рани чи опіку подушечки накладають розгорнутими, складеними вдвічі, обидві подушечки друг під другом чиодна поруч з іншої. Якщо область рани закрита одягом (взуттям) її варто розрізати по шві (халява по задньому шву) і пов'язку накласти через розріз.

Пакет перев'язний універсальний (ППУ)

Може бути в особового складу замість ППІ. На відміну від ППІ на внутрішній поверхні подушечок пакета універсального шари марлі замінені нетканим металізованим матеріалом. Зберігаючи вбираючу здатність стосовно раневому відокремлюваного, цей матеріал володіє неприлипністю до рани.

При проникаючих пораненнях грудей, що супроводжуються пневмотораксом, для припинення чи зменшення надходження повітря в порожнину плеври застосовують герметизуючу пов'язку. З цією метою на рань накладають внутрішньою стороною прогумовану оболонку ППУ (ППІ), потім подушечку і рань туго бинтують.

Пантоцид у таблетках

- є хлорвмістимим засобом для знезаражування води. Одна таблетка забезпечує надійне знезаражування однієї фляги (800 г) води. Через 30—40 хв після розчинення таблетки воду можна застосовувати для пиття.

У різних клімато-географічних умовах як індивідуальні засоби різного призначення додатково використовують:

— окуляри захисні для захисту органа зору від сильного ультрафіолетового випромінювання в пустельних, засніжених, гірських і північних районах;

— медикаментозні засоби для відлякування кровососущих комах-репелентів (рідини, креми, аэрозоли) ;

— сітки захисні для захисту обличчя і голови від кровососущих комах (гнус, комарі, москіти і т. п.) у тайгових і заболочених районах. Перед застосуванням сітки просочують репелентом.

Аптечка військова

Особовий склад, що виконує бойову задачу в об'єктах військової техніки, для надання першої медичної допомоги у випадку поранення забезпечується груповими засобами медичного оснащення - різними аптечками (військова, для літальних апаратів і ін.).

До складу аптечки військової входять: пантоцид у таблетках (для знезаражування води), 5% розчин йоду в ампулах (антисептик), 10% розчин аміаку в ампулах (збудник дихального центра), косинки для пов'язок, стерильні бинти і пов'язки медичні малі, палять кровоспинної гумової стрічковий, шпильки безпечні. Ампули з розчинами йоду й аміаку у верхній частині мають ватно-марлевий перепліт, що створює зручності при користуванні цими засобами. Предмети, що входять в аптечку, розміщені в спеціальному металевому футлярі, що закріплюють на чи борті в кабіні бойової техніки на видному місці. На кришку футляра наносять знак Червоного Хреста.

Для надання першої медичної допомоги особовому складу підрозділів і забезпечення виносу поранених з полю бою санітар і санітарний інструктор оснащуються сумкою медичною військовою, шоломом для поранених у голову ( ШР), носилками санітарними і лямками санітарними, а в танкових підрозділах - и лямками санітарними спеціальними.

Рекомендації щодо надання першої домедичної допомоги і невідкладної терапії потерпілим

Токсичність і дія хлору на організм людини

Хлор - сильнодіюча отруйна речовина, яка характеризується високотоксичною і подразнювальною дією, а також викликає хімічні опіки. Потрапляє в організм людини через органи дихання і шкіру [37]. За ступенем дії на організм людини хлор належить до шкідливих речовин 2 класу небезпеки (“високонебезпечні”) [38], за ступенем токсичності - до 2 групи (“високотоксичні”) [39], за характером токсичності - до групи “припікаючі”. Гранично допустима концентрація робочої зони (ГДК р. з.) 1 мг/м3, Гранично допустима концентрація максимально разова (ГДК м. р.) 0,1 мг/м3, Гранично допустима концентрація середньодобова (ГДК с. д.) 0,03 мг/м3 [38]. Установлені ГДК обмежують тільки концентрацію хлору в повітрі і не нормують абсолютну кількість хлору в скидах. Щоб не перевищити встановлені ГДК, на підприємствах виконують розвіювання хлору в атмосфері через високі труби та інші пристрої. При цьому кількість хлору у скидах не зменшується і забруднення навколишнього середовища не відсторонюється.

Дія хлору на людину протягом однієї хвилини за концентрації 3000 мг/м3 - смертельна, 300 мг/м3 - небезпечна, 30 мг/м3 - викликає задушливий кашель, 3 мг/м3 - визначається на запах.

Чутливість до хлору відрізняється у різних людей і залежить перед усім від концентрації хлору в повітрі і тривалості перебування людини в зараженій зоні. Дію хлору на організм людини показано в таблиці 8.1.

Таблиця 8.1 - Вплив хлору на людину

Хлор викликає некроз тканин, а потім первинне токсико-хімічне запалення, до якого у подальшому може приєднатися вторинна інфекція. У зв’язку з розчинністю в воді хлор, в першу чергу, уражає слизову оболонку верхніх дихальних шляхів і бронхів. Тільки за великих концентрацій і тривалій дії ураження розповсюджується на глибокі відділи дихальних шляхів. У механізмі дії хлору велике значення мають рефлекторні впливи, які виникають внаслідок подразнення інтерорецепторів слизових оболонок трахеї і бронхів, а також зміни рефлекторного характеру в діяльності серця, дихального і судинорухового центрів.

Обов’язковим проявленням інгаляційного ураження хлором є іригаційний бронхоспастичний синдром, токсична міокардіопатія. Хід гострих хронічних пневмоній від дії газоподібного хлору характеризується жалюгідною клінічною картиною, субфебрильною температурою. Хлор спроможний порушувати структуру подвійної спіралі ДНК, що призводить до її денатурації [41].

Вірогідно, хлор реагує з вологою на тканинах дихальних шляхів, і подразнювальну дію справляють гіпохлоритна (НОСl) і соляна кислоти (НСl), які при цьому утворюються.

До віддалених наслідків гострих і хронічних отруєнь відносять хронічні катари слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, хронічний рецидивуючий бронхіт і перибронхіт, який потім переходить у пневмосклероз, емфіземи легенів, бронхоектатичну хворобу [42].

Симптоми отруєння хлором

В залежності від фізичного стану людини, чутливості до хлору, кількості отрути, яка потрапила в організм, тривалості надходження і хімізму взаємодії всередині організму визначається ступінь отруєння. Крім того, ступінь отруєння залежить від метеоумов, віку людини, стану здоров’я, механізму потрапляння хлору в організм тощо [21].

Симптоми легкого отруєння

Легке отруєння супроводжується почервонінням кон’юнктиви, м’якого піднебіння і горлянки, бронхітом, незначною емфіземою легенів, легкою задишкою, почуттям тиску у грудях, часто блювотою. Набряк легенів якщо і розвивається, то на фоні трахеобронхіту. У крові в перший день виявляються лейкоцитоз, лімфопенія, на 2-3 день - навпаки, лімфоцитоз. Зміни кісткового мозку виникають за рахунок утворення більш молодих клітинних форм. У сечі іноді знаходиться білок. У перші години отруєння відмічається помірна гіперемія слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, серозні виділення з носу. До кінця першої доби слизова оболонка носу набрякає, дихання через ніс ускладнюється і збільшується до 20-24 вдихів за хвилину. У легенях чути розсіяні сухі, місцями вологі хрипи. У деяких людей хлор викликає гострі дерматити зі значним потовиділенням, почервонінням і набряком. Іноді дерматит може перейти в екзему [37].

Симптоми отруєння середньої тяжкості

При отруєнні середньої тяжкості спостерігаються різкий загрудний біль, печія і різі в очах, сльозотеча, задушливий сухий кашель, збудження, а в інших випадках, навпаки, пригнічення. Через 2-3 год. відбувається набряк легенів. Явища подразнення дихальних шляхів зменшуються, відбувається заспокоєння. Кашель стає не таким хворобливим, збільшується задишка, зростає пульс, починається виділення харкотиння зі слизом і відхаркування пінистою жовтою або червоною рідиною. Іноді відмічається втрата голосу. Кров темна, густа, легко зсідається, що призводить іноді до тромбозу вен, особливо на ногах. Вологі і сухі хрипи зберігаються досить довго після зникання інших симптомів. Спостерігаються повнокров'я і набряк слизових зіва, гортані, голосових зв’язок. Стадія набряку легенів може і не розвиватися або бути досить малою. Іноді отруєння, перенесене в перші дні на ногах, через кілька днів закінчувалося смертю. Якщо захворювання відбувається без поскладнень, повне клінічне одужання настає через 10-15 днів [37].

Симптоми тяжкого отруєння

Дуже тяжке отруєння може призвести до миттєвої смерті внаслідок рефлекторного гальмування дихального центру. Потерпілий задихається, обличчя синіє, він метушиться, робить спроби бігти, але одразу падає, рух стає некоординованим, втрачається свідомість, пульс частішає. За менших концентрацій хлору рефлекторна зупинка дихання коротша, через декілька секунд дихання відновлюється, але стає поверхневим, судомним, паузи між дихальними рухами частіші і триваліші, дихання зупиняється через 5-25 хв. після вдихання газу; через деякий час відбувається зупинка серця. Смерть настає також від хімічного опіку верхніх і нижніх дихальних шляхів і легенів. Середній індекс смертності внаслідок отруєння хлору складає 0,25. Він розраховується за даних тридцяти випадків аварій, внаслідок яких було викинуто в атмосферу 271 т хлору і загинуло 42 особи [10].

Перша долікарська допомога при хімічних опіках рідким хлором і отруєнні газоподібним хлором

За відсутності медичного персоналу першу долікарську допомогу надає відповідальна особа, яка має відповідні пізнання і пройшла медичні курси.

Дії при потраплянні рідкого хлору на людину.

- звільнити ділянки тіла (зняти одяг, засоби захисту, білизну), на які потрапив хлор;

- промити забруднені ділянки тіла великою кількістю мильної води, потім змити мильну воду струменем чистої теплої води протягом 10-15 хв.;

- обережно видалити вологу з уражених ділянок тіла за допомогою м’якого чистого рушника тощо;

- в разі виявлення опіку (почервоніння шкіри, пухирі) слід негайно відправити потерпілого до медпункту, лікарні тощо [40].

Дії при отруєнні газоподібним хлором.

Вивести потерпілого із зараженої зони, пересуватися повільно і спокійно обличчям до напрямку вітру (бігти не рекомендується), уникати низин; за відсутності засобів захисту дихання затримувати, рот і ніс прикрити зволоженою хусткою (шарфом, шапкою тощо).

У випадку легкого отруєння хлором при вдиханні його на протязі нетривалого часу в невеликій кількості необхідно після виходу із зараженої зони трохи перепочити. Суворо заборонено курити і вживати алкогольні напої. Про отруєння повідомити своєму керівнику і попростувати до медпункту. Прийняти теплий душ і переодягнутися у чистий одяг.

У випадку тяжкого отруєння хлором потерпілого негайно винести із зараженої зони на носилках (за наявності). Потерпілого покласти так, щоб верхня частина тіла була трохи піднята. У випадку відсутності засобів захисту захистити йому рот і ніс зволоженою тканиною (шапкою, шарфом тощо), захистити від охолодження (накрити хоча б спецодягом). Якомога швидше відправити до медчастини тільки в лежачому стані. У разі неможливості доставки потерпілого до медчастини слід викликати лікаря і до його прибуття покласти хворого, заборонити робити різкі рухи, розмовляти. Одяг, який має запах хлору, замінити на інший; забезпечити чисте повітря, повний спокій, тепло, темне приміщення, одіти темні окуляри. Пити тепле молоко з боржомом або содою, каву. Якомога швидше потрібні киснева інгаляція, госпіталізація. Не слід робити штучне дихання, за винятком зупинки дихання. Змочувати марлеву серветку розчином тіосульфату натрію або питної соди і прикладувати через кожні 2-3 хв. до носа і рота до прибуття лікаря. Очі, ніс і рот промити розчином питної соди (2 % розчином гідрокарбонату натрію або 2 % розчином гідросульфату натрію). Після ретельного промивання очей ввести в кон’юнктивальний мішок 1-2 краплі 1 % розчину новокаїну або 0,5 % розчину дикаїну з адреналіном (1:1000), а також 30 % розчин альбуциду. При подразненні верхніх дихальних шляхів рекомендується вдихання розпиленого 2 % розчину бікарбонату натрію. При сильному хворобливому кашлі застосовують кодеїн, діонін, гірчичники, при звуженні голосової щілини - тепло на шию, теплі лужні інгаляції [37].

Невідкладна терапія потерпілим

Надання невідкладної терапії виконує кваліфікований медичний персонал об’єкту, швидкої допомоги, медичних закладів.

У випадку тяжкого отруєння хлором рекомендовано за показаннями - стимулятори дихання (лобелін, цитітон внутрішньовенно), серцеві засоби (0,25 мл 0,1 % розчину строфантину з глюкозою у вену, підшкірне введення кофеїну, камфори, корглікону). Підшкірне введення морфіну (1 мл 1 % розчину), атропіну (1 мл 0,1 % розчину), ефедрину (1 мл 5 % розчину). Внутрішньовенно - хлористий кальцій (115 мл 10 % розчину), еуфілін (10 мл 2,4 % розчину). Підшкірне введення - димедрол (1 мл 1 % розчину). Введення пеніциліну (2000000ЕД), стрептоміцину (1 г/доб.), гідрокортизону (до 30 мг/доб.) [37].

У випадку токсичного набряку легенів - введення фуросемиду (внутрішньовенно 2 мл 1 % розчину), строфантину (внутрішньовенно 0,5-1 мл 0,05 % розчину, розчиненого в 20 мл 5 % розчину глюкози), гідрокарбонату натрію (внутрішньовенно 20 мл 4 % розчину), гангліоблокаторів (внутрішньом’язове або підшкірне введення бензогексонію 1 мл 5 % розчину).

В разі розвитку токсичного шоку - плазмозамінні розчини (реополюглюкін - внутрішньовенно крапельно 400 мл; розчин Рингера, “Дисоль”, “Трисоль” - внутрішньовенно крапельно 400 мл), глюкоза (внутрішньовенно крапельно 200 мл 10 % розчину), адреномиметики ( підшкірне введення адреналін 0,5 мл 0,1 % розчину), закис азоту (вдихати з киснем у відношенні 4:1 за допомогою апарату для газового наркозу), цитохром С (внутрішньом’язове введення 4 мл 0,25 % розчину) [43,44].

170

50

4

Заключна частина

1.Підводжу підсумки заняття.

2.Відповідаю на поставлені запитання.

3.Проводжу вибіркове опитування особового складу.

4.Ставлю завдання на самостійну підготовку.

Контрольні запитання

1. Бойові дії пожежних підрозділів та їх зміст.

2. Розвідка пожежі, її види, мета та зміст.

3. Рятування людей на пожежі, шляхи, почерговість та способи рятування.

4. Бойове розгортання підрозділів на пожежі, етапи та зміст кожного з них.

5. Гасіння пожеж, поняття та сутність.

6. Локалізація та ліквідація пожеж, умови та дії підрозділів у ці періоди.

20