Лекція Формування і розвиток середньовічної патристики.
Страница 2 из 3
· Триєдність Бога
· Дві природи Ісуса Христа: людська і божественна.
З'явилося багато єресі, наприклад, вчення Арія про одиничність Бога (засуджено на Всесвітньому соборі 325 року, усього їх було 8 до розпаду єдиної церкви). Це вчення не зникло, арианське віросповідання було прийнято готами, і тільки в 529 році в королівстві готів у північній Іспанії було прийнято ортодоксальне християнство.
Суперечки про сутність Христа теж викликали появу єресей. Ортодоксальна точка зору - дуафізистська. Одна з єресей - монофізисти організували свою церкву (ефіопи, єгиптяни). Вони стверджували таке. Чи могла жінка родити Бога? Ні. З'явилися і спори про природу Марії. Несторіані підтверджували, що Марія родила просто людину Христа, а Богом він став потім. Марія - Христородица, а не Богородиця.
Отже історію ранньої середньовічної філософії склали спроби раціонального осмислення християнської догматики. Розвиток релігійних вчень поряд із декларативними твердженнями про непорушність, істинність, "священність" основних положень і догм потребував також і відомого виправдання перед обличчям розуму. Це пояснює прагнення використовувати в релігійній проповіді філософські поняття і концепції. Релігійна філософія виникнула з необхідності розвитку власне релігійних поглядів як "служниця богослов'я".
Найвизначнішим із західних батьків церкви був Августин Блаженний (354-430 р.), який був канонізований як загальнохристиянський святий ще до розколу церкви. Його ідеї в чому визначили подальший розвиток європейської філософії аж до Х111 ст. Саме із часів Августина еталоном філософського вчення стало вчення Платона, філософія Аристотеля була заперечена, як несумісна з християнством. Народився в м. Тагасте в північній Африці - римській провінції, у сім'ї небагатого римського чиновника. Батько його був язичником, мати - християнкою. Одержав блискучу освіту, глибокий знавець еллінистично-римскої культури. У духовній еволюції Августина відбиваються суперечливі відношення між умираючою культурою античності і культурою християнства, що народжуєтся. У творчому розвитку випробував великий вплив ідей стоїцизму, маніхейства, скептицизму, особливо Платона і неоплатонізму. Літературна спадщина Августина - більше 40 томів, зокрема роботи : "Проти академіків" (скептиків), "ПРО життя блаженної", "Про порядок", "Монологи", "Про вчителя", "Про безсмертя душі", "Про щиру релігію", "Сповідь", "Про град ( державу) божу".
Спираючись на неоплатонізм, Августин створив цілісну релігійно-філософську систему, що слугувала джерелом мудрості аж до XIII сторіччя. Головна увага філософського вчення зосереджує на проблемах Бога і світу, буття і часу, віри і розуму, істини і знання, добра і люта, свободи волі, історичного прогресу. Основною проблемою вчення Августина, як і багатьох його патристических попередників, виступає відношення Бога і світу. Це відношення характеризується креоценизмом, тобто визнанням створення світу богом із "нічого" в обмежений відрізок часу. Августин категорично заперечить наявність якогось "матеріалу", "цеглинок" для створення світу. Це, на його думку, обмежує всемогутність. Розробив вчення про два світи: фізичний і небесний (ідеальний світ Платона) у книзі "Про град Божий". Вчення про двоїстість світу Платона сприймалося як провісник християнства. У християнському світі: ангели, архангели, херувими, серафими, престол, влада і т. д. - це 9 щаблів ідеального світу. Проблема часу розглядається Августином також через утвір. Самий Бог перебуває поза часом, у вічності, тобто в постійно дійсному. Розподіл часу на минуле, дійсне, майбутнє є прерогатива людини. Час тому є людське поняття. Минуле пов'язано з пам'яттю, що наполяже зі спогляданням, що є зі сподіваннями і надіями. Вчення Августина про суб'єктивний час зробило помітний вплив на розвиток європейської філософії, зокрема, на вчення Декарта, Канта й інших.
Співвідношення Добра і зла розглядається Августином як градація добра - від абсолютного до мізерно малого в матеріальному світі. Зло не існує саме по собі, а є лише відсутністю добра, як тиша - відсутність шуму, темрява - світла, хвороба - здоров'я. Абсолютність божественного добра і відносність зла знімає з бога відповідальність за зло, що існує у світі. Теодицею (виправдання бога) Августина нерідко називають християнським оптимізмом.
Людська душа (розумна душа) відповідно до вчення Августина створена богом і є безкінечної. Головними її Властивостями є думка, пам'ять і воля. Душу береже в собі всі події історії й особистого життя, "управляє тілом". Головна діяльність душі визначається не розумом, а волею: безустанний пошук божественної істини можливий тільки при наявності твердої волі, заснованої на вірі. Звідси відома формула - "Віруй, щоб розуміти". У такий спосіб віра перевершує по своїй значущості знання.
У своїй Моральній доктрині виходив із визнання зла, яким переповнений людський світ. Але в цьому винна сама людина, що не змогла розпорядитися "вільною волею", дарованої йому богом, належним образом. Божественним заповідям він іноді віддає перевагу земні, тілесні блага і пристрасті, впадає в гріх. Тілесна пристрасть у цьому випадку панують над людиною, а не душу, що створює пропасти між ним і богом. Тому вищим засобом і ціллю порятунку є "життя по богу", що лише одна гідна людини.
Моральна доктрина Августина визначає його Соціально-історичні погляди. Майнова нерівність людей - необхідне суспільне явище - слідство первородного гріху. Бідність одних і багатство інших не залежить від особистих заслуг і спроможностей, а відбиває цілком непояснене людським розумом, як і все інше в земному житті, прояв божественної волі. Нерівність неустранимо в земному житті. Але в силу того, що весь рід людський відбувся від одного прародича, усі люди рівні і це є доказом майбутнього знищення рабства і нерівності. Історичний розвиток по Августину є прямування від "граду людського" до "граду Божому". Цими поняттями символічно названі два співтовариства людей, що живуть по різноманітних моральних принципах. Перше характеризується любов'ю до себе і презирством до Бога, прагненням і бажанням жити "у плоті". Друге, наслідуючи заповідям Бога, живе "по духу", являє шлях порятунку і вічного царювання з Богом. У цілому історичний процес виражає волю Бога як божественного заздалегідь передбаченого плану (провиденциализм). Людська історія завершується другим пришестям Христа і Страшним судом, у день якого праведники остаточно відокремлюються від грішників і з'єднуються з Богом, а "нечестивые відщепенці" ввергаются у вічний вогонь. Історичні погляди Августина носять еСхатологічний характер (гр. eshatos - останній, навчання про кінець світа).
У другій половині 5 ст. з‘вляються твори Псевдо - Діонісія Ареопагіта – спроба витлумачити світ як систему символів, важлива для усієї релігійно-філософської думки середньовіччя, як на Заході, так і на Сході. Так називані “Ареопагітики” були написані грецькою мовою і складалися з 4-х творів – “Про божественні імена”, “Про таємниче богослов‘я” (Про містичну теологію), “Про небесну ієрархію” та “Про церковну ієрархію”. Ці твори вперше були предявлени на Когнстантинопільському церковному соборі у 532 році та підписани ім‘ям Діонісія Ареопагіта, полуміфічного сподвижника апостола Павла і першого християнського єпископа Афін, який начебто жив у 1 столітті. Таке авторство надало творам священного ореолу і вони були канонизовані християнською церквою. Ідо сьогодні справжне авторство творів невідоме, але встановлено, що вони близькі до ідей неоплатоніків, зокрема Прокла, тому не могли бути написані у 1 ст., коли ще не існувало неоплатонізму. Дехто вважає, що автором цих творів був грузинський філософ, син грузинського царя Петро Івер (412-488) Заключний період П. характеризується стабілізацією догматів, занепадом ідеалістичної діалектики і кодифікацією наук під егідою теології (Леонтій (бл. 475-543) на Сході, Боецій на Заході), закінчується з появою підсумкових праць Іоанна Дамаскіна, що закладають основи схоластики.
В цей час Західна Римська імперія зазнавала сильних нападів із боку "варварів". Західна філософія заснована на Римській, перебувала у занепаді. Крайньою точкою падіння філософської культури стало VII сторіччя - "вовкуватий час", хоча і були "просвітління", наприклад, при Карлові Великом. Йшов спад філософської культури навіть у Візантії. Хоча у Візантії до XII сторіччя не було набігів і руйнацій, але і там філософський компонент був витиснутий теологічним.
Лекція 3. Схоластика та її еволюція.
1. Розвиток середньовічної освіти й формування схоластики. Теоретична полеміка між реалістами і номіналістами про природу універсалій. ЇЇ значення для формування схоластичного методу.
2. Особливості арабської філософії та її вплив на розвиток середньовічної схоластики.
3. Фома Аквинський як систематизатор середньовічної схоластики. Томістська філософія.
