Лекція Проблема свідомості в філософії: генезис і сучасний стан
Страница 2 из 3
У Новоєвропейскій понятійній моделі свідомості містяться певні ідеї, які були вироблені в античності і в середньовіччі і водночас вона якісно від них відрізняється.
Від античної новоєвропейську модель відрізняє по-перше, визнання вихідного значення самосвідомості для свідомості і
По-друге, те, що тут свідомість вже порівнюється не з “восковою дошкою” а скоріше із сосудом, в якому містяться ідеї і образи ще до того, як людина включається у спілкування зі світом. Вважалося, що “речі не входять в свідомість ззовні, а містяться в ній як ідеї”. Таке уявлення знайшло втілення у Декартівській теорії уроджених ідей, у кантівському вченні про апріорні форми чуттєвості і мислення.
Споріднює античну і новоєврпейську моделі свідомості і водночас відрізняє їх від середньовічної те, що тут приділяється увага предметній наповненості свідомості. Свідомість стала розглядатися не як спосіб поєднання людини із надчуттєвим, божественним світом, а як спосіб виявлення об‘єктивно-природного світу, засобом доказу його існування. Недаремно Декарта цікавлять не докази буття Бога, а метафізичне обґрунтування існування зовнішнього для людини об‘єктивного світу.
На відміну від середньовіччя Новоєвропейська свідомість в актах самосвідомості звертала увагу тільки на предметний зміст, тобто такий зміст, який був пов‘язаний з характеристиками об‘єктивно-предметного світу.
Свідомість була визнана суто інтелектуальною діяльністю і зрештою ототожнено з мисленням. Отже природа свідомості, її зміст вважалися предметно-логічними. Основні риси новоєвропейської понятійної моделі свідомості:
1. вважалося, що до змісту свідомості належать лише такі дані, які можна повторювати і відтворювати необмежену кількість разів. Наприклад просторово-часові форми споглядання і категорії розсудку залишаються незмінними у будь-яких повторюваннях і використаннях. Тобто зміст свідомості вважався універсальним.
2. змістом свідомості вважалося тільки те, що задовольняє вимогу спостереження. Свідомість має бути здатною раціонально відтворювати свій зміст, розгортати його за допомогою рефлексії у якусь схему-структуру-образ і бути в змозі повторити таке розгортання. Із поля зору випадала сфера безсвідомого, яка ототожнювалась з містичним досвідом і розглядалася як прояв нерозвинутості свідомості.
3. вважалося, що свідомість має творчу природу. Але творча природу свідомості з одного боку перебільшувалась, а з іншого – обмежувалась лише цариною пізнання. Тобто за допомогою свідомості як умови можливості пізнання світу, людина творить світ і на рівні явищ, тобто на рівні його якогось певного розуміння, яке залежить від структур свідомості. Це знайшло прояв у переконанні просвітників і представників німецької класичної філософії в тому, що достатньо пізнати світ, щоб виправдати чи змінити його.
4. свідомість розглядалася як атрибут окремого індивіду, мислячого Я. Тобто не враховувалися її суспільний та історичний характер.
Новий підхід до розуміння природи свідомості був започаткований у Марксистській філософії. Основні положення діалектико-матеріалістичної понятійної моделі свідомості:
1. була сформульована ідея вторинності свідомості щодо буття. Тобто не свідомість конструює світ явищ, а навпаки, буття визначає свідомість. Свідомість – це усвідомлене буття. Свідомість є часткою суспільного буття.
2. була відкрита і обґрунтована суспільно-історична природа свідомості
3. був введений принцип діяльності у розуміння свідомості. Свідомість формується і розвивається в процесі суспільної практики в наслідок безперервного опредметнення і розпредметнення людських сутнісних сил у процесі діяльності.
4. перетворення свідомості можливе лише як наслідок перетворення суспільного буття.
У найбільш загальному вигляді у марксовій концепції свідомість – це засвоєна людиною культура суспільства, яка створена працею поколінь. Він підкреслює предметно-практичний, суспільний та історичний характер свідомості. Обмеженість цієї концепції полягає в наступному:
1. підкресливши суспільно-історичний характер свідомості він по суті залишив поза увагою свідомість індивіда. Але якщо визнати повну детермінованість індивідуальної свідомості з боку суспільства, то тим самим нівелюється самостійність і активність індивіда, його відповідальність за зміст і стан власної свідомості
2. визнання повної підпорядкованості індивідуальної свідомості колективній, суспільній відкриває шлях до тоталітаризму
3. перебільшив залежність змісту свідомості від предметно-практичної діяльності і матеріально-економічних відносин, тим самим нівелюється значення власного духовного досвіду, власної практики саморефлексії а також архітепічні, ментальні виміри свідомості людини.
4. марксизм по суті не вийшов за межі новоєвропейської предметно-логічної традиції тлумачення свідомості.
Якісні зміни у тлумаченні природи свідомості відбулися вже у некласичній і посткласичній філософії ХХ століття:
1. відбулося переміщення уваги від раціонального до ірраціонального вимірів свідомості, у якості важливих складових свыдомості стали розглядатися інтуїція, містичний досвід, емоційне апріорі (Шелер)- акти любові та ненависті, симпатії, емпатії тощо
2. завдяки психоаналізу була перевідкрита сфера безсвідомого, спочатку індивідуального (Фрейд), а пізніше колективного безсвідомого (Юнг)
3. завдяки феноменології була відкрита інтерсуб‘єктивна та інтенціональна природа свідомості.
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ, належить до значних явищ, а також спроб мислення в ХХ столітті, яке вона супроводжувала від самого початку. Термін «феноменологія» вживався вже у класичній філосоії, зокрема Кантом, який протиставляв світ феноменів (явищ) і світ ноуменів (речей саміх по собі). Гегель застосовує термін феноменологія для розкриття форм прояву духу в їх діалектичному сходженні. Це слово широко вживалосЯ іприродознавцями, такими як Мах, Больцман коли йшлося про опис нфеноменів, який вони протиставляли теоретичному поясненн. Але лише у Гуссерля це слово перетворюється з підготочого рівня філософського знання або методичного стилю наукового дослідження в центральне визначення філософії, яка сама себе проголошує феноменологією. Такий вирішальний прорив Едмунд Гуссерль зробив у 1900 р. своїми «Логічними дослідженнями». Гуссерль запропонував нову програму філософії, яка виражена у його гаслі «назад до самих речей».
Основні форми феноменології: дескриптивна ф., трансцендентальна ф.(ф. свідомості),екзистенціальна феноменологія, ф. інтерсуб‘єктивності, ф. повсякденності
Феноменологія як методологія. Феноменологічні описи: лише у взаємодії пізнавального інтересу, вибору методу, визначенні предметної сфери і постановки конкретної проблеми щось можна вважати даним.
