Сегодня: 08 | 05 | 2021

Лекція Простір і Час

Лекція Простір і Час

Простір – філософська категорія, яка виражає співіснування та відокремленість речей одна від одної, їхню протяжність, порядок розташування однієї відносно іншої.

Простір є єдністю Місця (обмеженості) і Положення (співвіднесеності з іншими об‘єктами). Тобто можна сказати, що простір – це протяжність, властивість речей займати місце серед інших речей.

Час – філософська категорія, яка характеризує послідовність існування явищ, тривалість процесів, відокремленість різних стадій змін і розвитку. Час постає як єдність тривалості (скільки) і миттєвості (коли). Можна сказати, що час – це тривалість, швидкість розгортання процесів, їх темп і ритм.

Розрізняють дві концепції простору і часу:

§ Субстанціональну, засновану Демокритом і Ньютоном. Тут простір і час розглядаються як абсолютні, тобто незмінні, незалежні один від одного. Простір – як безмежна порожнеча, нерухома і неперервна, як вмістилище речей, а час як абсолютна система відрахунку, яка існує незалежно від речей.

§ Реляційну, Засновану Аристотелем, Декартом, Лейбніцем. Простір і час відносні, залежать від матерії і один від одного.

Ідеалізм заперечує об‘єктивно реальне існування простору і часу, розглядаючи їх або як похідні від індивідуальної свідомості (суб‘єктивний ідеалізм Берклі, Маха), або як априорні, додосвідні форми чуттєвого споглядання (Кант), або як категорії абсолютної ідеї (Гегель).

Основні положення Діалектико-матеріалістичної концепції простору і часу:

1.  Простір і час –це форми буття матерії, вони об‘єктивні, існують незалежно від свідомості;

2.  Відносні, тобто пов‘язані з формою буття матерії, розрізняють фізичний, біологічний і соціальний простір і час;

3.  Невідривно пов‘язані між собою і утворюють просторово-часовий континуум, тобто світ має чотири виміри – три просторових і один часовий.

Таке розуміння простору і часу було підтверджено Теорією відносності Ейнштейна: Коли швидкість руху наближується до світлової, то маса тіла зростає, просторові інтервали зменшуються, а часові збільшуються, на скільки зменшуються просторові настільки зростають часові.

Схарактеризуємо основні форми простору і часу, звернувши основну увагу на біологічну і соціальну.

Біологічний простір і час має власну специфіку і не співпадає із фізичним простором і часом.

Біологічному простору властива асиметрія лівого і правого в групуванні атомінів (ліве-раціональне, праве-художнє). Якщо в фізичному просторі всі точки рівні, то в біологічному – ні, тобто кожний живий організм може існувати тільки у власній екологічній ніші.

Біологічний час не співпадає з фізичним і випереджує його. В кожного живого організму є власний біологічний годинник, який запускає та відключає у межах організму хімічні і фізіологічні реакції, забезпечує пристосування до ритмічних змін факторів зовнішнього середовища.

Ще більш значні особливості мають соціальний простір і час, вони не співпадають ані з фізичними, ані з біологічними простором і часом. Специфіка соціального простору і часу визначається тим, що вони наповнені певним соціальним змістом і смислом.

Соціальний простірЦе співіснування світу речей і людини, її суспільні зв‘язки та смисли, які фіксуються у системі суспільно значущих речей. У соціальному просторі так само як і в біологічному усі точки не є рівними, але їх нерівність визначається вже не біологічними, а соціальними чинниками, що фіксується в таких поняттях як батьківщина, вітчизна, святі місця. Кожна культурно-історична епоха має власні форми організації побуту, полів, садів, архітектуру міст, форми технічних устроїв, соціальну структуру.

Соціальний часЦе міра змінності суспільних процесів, історичних змін у житті людини. Соціальний час плине не рівномірно. На початку розвитку людства ритми життя були дуже повільними. Час був звернений до минулого, розгортався циклічно. Зараз відбувається прискорення і ущільнення соціального часу.

Перед людиною завжди Існує проблема оволодіння соціальним простором і часом – особистого оволодіння соціальним змістом і смислом простору у якому вона існує та наповнення особистим смислом часу свого життя. Отже людина існує не тільки у фізичному, біологічному і соціальному просторі та часі. Вона існує в індивідуальному просторі та часі, які виступають своєрідним синтезом усіх трьох попередніх форм.

Час людського життя вимірюється не тільки і не стільки тривалістю її фізичного існування, а тим змістом і смислом, якими він був наповнений.

Простір людського життя формується тими особистісними взаємозв‘язками зі світом – природою, культурою, суспільством, іншими людьми, які має людина.

Людина може мандрувати у просторі і часі не рухаючись з місця, завдяки оволодінню досягненнями культури може розширювати простір і час свого існування. З іншого боку людина може багато мандрувати, але простір її існування залишиться дуже вузьким, обмеженим лише тими речами, якими вона володіє. І вона може усе життя прожити на одному місці, але простором її життя буде увесь світ, якщо вона відчуває себе часткою людства, часткою всесвіту. Дуже глибокий сенс має твердження, що людина існує між небом і землею у просторі власної душі. саме наявність такого простору і те, чим він наповнений робить людське життя повномірним і стійким відносно будь-яких негараздів зовнішнього світу.