Лекція ФІЛОСОФІЯ МАРТІНА ГАЙДЕГГЕРА (1889-1976) І ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ
Страница 2 из 3
"Фундаментальна онтологія": вчення про буття
Метафізика, що буквально означає "те, що після фізики", тобто після природи,- займається пошуком початків цієї природи, але чомусь, дивується Гайдеггер, називає ці початки сущого зовсім іншим поняттям "буття".
Суще, або що ті ж саме, існуюче, повинне мати поняття, яке б його відбивало, і таке поняття є, це поняття "суще". Відповідно, для позначення початків сущого повинне бути поняття "початку сущого". Буття як таке не є сущим. Тому неприпустимо, щоб буття називали поняттям "суще". Так саме початки буття не повинні позначатися за допомогою поняття "початки сущого". Початки буття є початки буття; початки сущого є початки сущого й не потрібно плутати різні початки.
Гайдеггер принципово не згодний з підміною термінів. Буття "є Воно саме... Буття - це не бог і не основа світу. Буття ширше, ніж все суще, і водночас воно ближче людині, чим будь-яке суще... Буття - це найближче. Однак найближче залишається для людини самим далеким", оскільки людина тримається насамперед за суще, радіє найбільше сущому, не може жити без сущого. І, на жаль, може обходитися без буття.
Вченням про суще і про його початки займається онтологія; "ontos" у перекладі із грецького означає "суще", а онтологія - вчення про сутність сущого. Метафізика змішала суще як таке й божественне суще. Суще утаємничене, божественне суще, навпроти, неутаємничене. Непотаєне суще і є буття. Традиційна метафізика розкриває приховане в собі суще, отже, не-божественне суще. Отут Гайдеггер виступає проти тисячолітньої європейської традиції. Непотаємне суще, або буття, не може бути назване традиційним ім'ям - "онтологія", а повинне мати ім'я "фундаментальна онтологія". Поняття "фундаментальна онтологія" указує на те, що тут предметом думки стає не суще й не істина сущого, а Буття й істина буття. "Мислення буття не шукає собі ніякої опори в сущому. Буттєве мислення чуйно до неспішних знамень, того, що непідвладне розрахунку. Це мислення уважно до істини буття й тім допомагає буттю істини знайти своє місце в історичному людстві". Щоб повернутися до проблеми буття, потрібно осмислити людину, наділену цим буттям, оскільки буття - є буття думаючої про нього людини. Для фіксування такого людського буття Хайдеггер в "Бутті й часі" пропонує термін "Dasein" - "От-буття", тобто буття, що відкрите людині: "Отут". Інакше кажучи, "Отут"- відкритість, означає характер зв'язку людини й світу як передумову буття. Місце ж, у якому розташована людина і де їй відкривається це буття ("Отут"), іменується Гайдеггером як "Присутність" – це місце, куди стікаються смисложиттєві цілі людини.
Вчення про смисл буття людини
Для виявлення специфічно людського буття, сутність якого укладена в його екзистенціїї, Гайдеггер вводить екзистенціали, - поняття, за допомогою яких тільки й можливе наближення до сутності людини - екзистенції. Це - "От-буття" ("Dasein") і "Турбота". Введення нових термінів - не термінологічне свавілля автора. "Dasein", або "От-буття", розуміються як смисл людського буття. Опис сенсу життя людини в поняттях минулих систем неприпустимо, оскільки застосування колишніх термінів неусвідомлено приводити до прийняття передумов минулих розумових схем. Раніше вважалося, що людина живе в просторі й часі. Алі простір людини може бути співвіднесений лише з людським простором. У міркуваннях про людину, уважає Гайдеггер, і мови не може бути про фізичний простір. Людині властивий власний простір - це екзистенціально - життєвий простір. "От" не просто означає, але специфікує місце людини в екзистенціальному життєвому просторі. Друга частина терміна "От-буття" означає, що буття людини - це не просто життєвий простір, але культурно-історичний простір, а культурно-історичний простір - це вже не культурно-історичний простір, а культурно-історичний час.
У цілому, "От-буття" означає місце людини в її історичності, де простір існує не паралельно згодом, але убудований у нього. Виходить, в екзистенціальному бутті буттям стаємо ми самі. Тому центральною характеристикою "От-буття" стає Турбота, що визначається в такий спосіб - "бути завжди поперед собою у світі".
У класичній філософії будь-яка категорія майже завжди мала опозиційну, полярну даної, категорію, тому категорії найчастіше "дивилися одна на одну" і направлялися друг проти друга. Гайдеггер навантажує свій категоріальний апарат властивістю безперервного занепокоєння й визначає вектор - Майбутнє. Оскільки буття людини принципово темпорально, виходить, повинні бути темпоральними й поняття - екзистенціали, що описують тимчасове буття людини.
Гайдеггер зазначає: екзистенція є "вид буття, а саме буття того сущого, котре стоїть відкритим для відкритості буття, де це суще стоїть, уміючи в ньому устояти. Це вміння встояти продумується під ім'ям "Турботи". Екстатична суть присутності розуміється з турботи, так саме як, навпаки, турбота задовільним образом осмислюється тільки в її екстатичній істоті. Так зрозуміле Ви-ступання є суть ек-статики, як її треба отут мислити. Ек-статична сутність екзистенції виявляється тому недостатньо зрозумілою також ще й тоді, коли її уявляють собі тільки як "стояння зовні" і "зовні" розуміють як відхід від внутрішньої, властивої іманентності свідомості й духу; тому що так зрозуміла екзистенція все ще уявлялась би з "суб'єктивності" і "субстанції", тоді як "поза" незмінно треба розуміти в змісті Виступання, Відкритості самого буття. Статус екстатичного перебуває, як не дивно це звучить, на розуміючому стоянні усередині цього "поза", цього "від" непотаємності, у якості якої перебуває саме буття. Те, що треба чути в імені "екзистенція", коли це слово вживається усередині думки, що осмислює істину буття з її самої, могло б прекрасно бути названо словом "вистоювання".
Вчення про мову як істину буття. ГАйдеггер тривалий час займається давньогрецькою філософією, що вперше вивіла поняття "буття". Якщо здійснити семантичний переклад, то в сучасній мові давньогрецьке "буття" повинне означати "бути присутнім": "суть цієї присутності глибоко таїться в первісному імені буття... у присутності непродумано й потаємно правлять сьогодення й тривалість, править час. Буття як таке... відкриває свою потаємність у часі. Таким чином, час указує на непотаємність, тобто істину буття". Отут Гайдеггер знову йде по шляху, наміченому Гуссерлем, і Розрізняє час як "протікання сущого" (явище) і час як "власне ім'я істини буття" (феномен). Остання Істина буття, коли вона зв'язується з людиною, визначається як розуміння. Це - розуміння людиною свого буття, своєї істини, свого смислу: "смисл буття" і "істина буття" говорять теж саме",- пише Гайдеггер. "Людина... самим буттям "кинута" в істину буття, щоб эк-зистіруя... берегти істину буття, щоб у світлі буття суще з'явилося як суще. Яким воно є... Чи з'явиться воно і як з'явиться... вирішує сама людина". Смисл буття в тім, що буття дане в його непотаємності, тобто смисл безпосередньо відкритий людині. Відкритість смислу - смислу буття, у свою чергу, дозволяє говорити про розуміння смислу (смислу буття), отже, про розуміння самого буття. Розуміння - це відкритість ("Від") людини часу, коли час розглядається як "власне ім'я істини буття". Розуміння - це відкритість світу, це бутті-у-світі, буття-з-іншими. "Єднальним" початком є мова, що тільки й надає всьому у світі властиву мові єдність. "Думка, слухняна голосу буття, шукає йому слово, у якому позначиться істина буття... Це - турбота про вживання мови. "Говорити один з одним значити: разом висловлюватися про щось, показувати один одному таке, що виявляє в тому, що говорится що обговорюється, виводить його собою на світло. Невимовлене - не тільки те, що не піддається оголошенню, але несказанне, ще не показане, що ще не досягло явленості. Те, що повинне залишитися невимовленим, що стримано в несказанному, перебуває як несказанне в прихованому, є таємниця" [1; 265].Суть мови є сказання про щось. Коли мова говорити про буття, що непотаємне, то мова не просто каже, не розкриває таємницю, оскільки таємниці немає - коли мова говорить про буття, мова вказує.
Будь-яке мовлення про мову як би складається із двох аспектів: 1) з говоріння, тобто оголошення думок за допомогою мовлення, 2) зі слухання самої мови, якою ми говоримо. Слухання мови є передумовою для говоріння, інакше говоріння буде нісенітницею. Щоб почати говорити, треба почути, що нам говорить мова, тобто треба почути як говорить мова. Це, по-перше. Але, запитує Гайдеггер, хіба може мова говорити? Хіба мова має власні знаряддя мовлення? Звичайно, немає. Це, по-друге.
Але між "першим" і "другим" немає протиріччя. Мова говорить нам свою розповідь, тобто показує нам, що вона увібрала в себе, що вона в собі має. Мова каже про буття, ми ж використовуємо мову (розповідь) мови, ми вживаємо розповідь мови, щоб дати свою розповідь про себе. Інакше кажучи, не ми говоримо мовою (розповіддю), а мова говорить в нас, мова говорить нами. Мова не може реалізувати себе інакше, чим через мовця мовою (розповіддю мови) людини." Людина - не тільки жива істота, що володіє... мовою. Мова є будинок буття, живучі в якому, людина ек-зистірує, оскільки, оберігаючи істину буття, належить їй".
Герменевтичність буття. ГАйдеггер починав як феноменолог, тому в черговий раз у його філософії втілюються ідеї вчителя. Гайдеггер використає ідею інтерсуб‘єктивності, виражену поняттям "інтенціональність". Мова як розповідь про буття є первинний акт, що вводить людини в буття. Мова, по Гайдеггеру, - не функція людини, не властивість буття, але подія (суб'єкт) буття. Гайдеггер протиставляє термін "подія" традиційному поняттю філософії "суб'єкт": "подія" розуміється як з-буття, що співіснує буття - мови й людини в часі. Подія є тимчасове здійснення мови, здійснення мови через людину. У цьому складається мовність буття. Людина не створює слово щораз, коли говорить: слово є вісник буття-часу, за допомогою слова людина прислухається до буття.
За словом "вісник" ще в давньогрецькій міфології й ранній філософії стояв Гермес, син Зевса й Майї, що вважався самим красномовним богом і завжди знаходив вихід, з будь-якого положення, - якості, які зробили Гермеса послом і вісником богів. Як посол, Гермес повідомляв людям волевиявлення богів, а як вісник, приносив інформацію богам зі світу людей. Тому й мова, за Гайдеггером, герменевтична. Мова приносить звістки від самого буття, мова говорить "мовою" буття, отже, буття теж герменевтично. Але буття не дано почути всім, оскільки не всі замислюються про буття, про сенс людського існування й істине буття. Буття дано почути й зрозуміти тільки поетам. Поет не вважає собі творцем, він, прислухаючись до буття, говорити від імені буття. Мова є мова буття так саме, як хмари є хмари неба. Мова сприяє розумінню людиною свого буття. Розуміння містить у собі можливість інтерпретації, але інтерпретації піддається не текст, не мова, а саме бутті-у-світі людини. Момент, що конституює буття-у-світі - це мовлення.
Мовлення розуміється Гайдеггером як мова в її здійсненні, як живе мовлення, тобто поряд з елементами природної мови - лексикою й граматикою, складовою частиною Мовлення є інтонація й мовчання. Щоб зрозуміти себе, своє буття, що тільки й може бути істиною буття, необхідно прислухатися до мови, до мовлення. Знову слідом за Гуссерлем, Гайдеггер Розрізняє явище й феномен мовчання й порушує питання про діалектику мовчання (феномен) і німоти (явище). Тільки в теперішнім мовленні може бути мовчання, що виражається значеннєвою паузою, а хто не вміє говорити про буття, той не вміє й мовчати. Тому той, хто мовчить, може сказати більше, ніж той, хто говорить багато. Мовчання про буття як розуміння буття тільки і є прологом до розмови. Багатослівність, навпаки, може додати мниму ясність, уважає Гайдеггер,- думка, що відбита в прислів'ях і приказках, наприклад: "стислість - сестра таланта".
Мова, оскільки вона розкриває істину буття, є передумовою розуміння. Саме з мови черпає людина попереднє розуміння про буття, про саму себе. Мова, тому, описує коло передрозуміння, тобто попереднього розуміння істини буття, такого буття, з якого немає необхідності виходити. Вимога пошуку виходу з кола зв'язана, як уважає Гайдеггер, з неправильним розумінням буття, з інтерпретацією буття як сущого. Буття людини, мови, світу в цілому, є подія (з-буття). Це - не ізольовані світи-субстанції. Це - горизонти, у крапці перетинання яких у кожний момент часу з'являється Просвіт буття як Істини. Буття людини як Істини є "четверояким", відкритим на всі сторони світу. Буття людини як Істини є "От-буття".
Четвероякість означає характер установки по кожному з наступних чотирьох пунктів: "1) способом, якої людина як людина є самою собою, знаючи при цьому саму себе; 2) проекцією сущого на буття; 3) обмеженням істоти істини сущого; 4) тим, звідки людина щораз бере і який образ вона задає "світу" істині сущого".
