Книга Пожежна Безпека Рожков частина 3

Книга Пожежна Безпека Рожков частина 3

§ 37. Класифікація будівельних матеріалів

За своїм походженням будівельні матеріали розподіляють на:

ПРИРОДНІ, які зустрічаються в природі в готовому вигляді та можуть використовуватися в будівництві без суттєвого оброблення;

ШТУЧНІ, які не зустрічаються в природі, а виробляються із застосуванням різних технологічних процесів.

За функціональним призначенням можна виділити такі групи будівельних матеріалів:

Призначені для будівництва стін (цегла, бетон, залізобетон, метал, дерево);

В’яжучі (цемент, вапно, гіпс), які використовують для виробництва безвипалювальних виробів, цегляної кладки та штукатурки;

Теплоізоляційні (мінеральна вата, піно - та газобетони, пінопласти, повсть тощо);

Опоряджувальні та облицювальні (керамічні плитки, кам’яні породи, різні пластики, деревностружкові та деревноволокнисті плити, «вагонка», лінолеум тощо);

Покрівельні та гідроізоляційні (шифер, черепиця, покрівельне залізо, руберойд тощо).

Основні властивості будівельних матеріалів

Теплопровідність – Молекулярне перенесення тепла в суцільному середовищі, зумовлене наявністю градієнта температури. Дана властивість враховується при виборі матеріалів для огороджувальних конструкцій будівель, призначених для збереження тепла в приміщеннях та при розрахунках конструкцій на вогнестійкість.

Теплоємність – Фізична величина, яка дорівнює відношенню кількості теплоти, що поглинається системою при безмежно малій зміні її температури, до цієї зміни. Теплоємність, як і теплопровідність, не є фізичною константою матеріалу, тому що вона змінюється залежно від температури.

Міцність – здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від дії напруг, які виникають у ньому під впливом прикладеного навантаження.

Твердість – Властивість матеріалу чинити опір деформуванню або руйнуванню при місцевому силовому впливові; характеризується проникненням у нього іншого, більш твердого, матеріалу.

Пружність – властивість матеріалу змінювати під дією навантаження свою форму та об’єм без ознаки руйнування та відновлювати їх після припинення дії деформувальних сил.

Пластичність – Властивість матеріалу змінювати без руйнування форму та розміри під дією навантаження або внутрішніх напруг, стійко зберігаючи утворену форму і розміри після припинення цього впливу.

Істинна густина – маса одиниці об’єму матеріалу в абсолютно щільному стані. Густина більшості будівельних матеріалів більше одиниці. Виключення являють деревина, пластики.

Середня густина – маса одиниці об’єму матеріалу, включаючи пори і порожнини.

Залежно від густини та пористості середня маса будівельних матеріалів змінюється від 20 кг•м-3 (для деяких легких теплоізоляційних матеріалів) до 7850 кг•м-3 (для сталей).

Пористість – ступінь насиченості матеріалу повітряними включеннями у вигляді пор. З пористістю пов’язані такі властивості матеріалів, як міцність, теплопровідність, звуконепроникність тощо. Пористість будівельних матеріалів змінюється від 0 (сталь, скло) до 85% (поропласт, пінобетон).

Теплове розширення – Збільшення геометричних розмірів зразка, викликане зміною його температури при постійному тиску.

Жаростійкість – Здатність матеріалу за умов тривалого впливу температур від 200 до 2000 °С зберігати або незначно змінювати свої фізичні або механічні властивості; визначається температурою, при якій матеріали в умовах довгочасного нагріву та наступного охолодження починають руйнуватися або переходити в пластичний стан.

Вогнетривкість – властивість матеріалу протистояти, не розплавляючись, впливу високих температур, прийнятих у випробуваннях, залежно від групи матеріалів. Характеризується температурою, під впливом якої зразок випробовуваного матеріалу у вигляді тригранної піраміди розм’якшується та деформується так, що його вершина дотикається основи.

Вогнестійкість – здатність матеріалу зберігати фізико-хімічні властивості під дією вогню; характеризується довготривалістю опору дії вогню до втрати міцності.

Термостійкість – здатність матеріалу витримувати різні коливання температур, не руйнуючись; визначається числом поперемінних нагрівань (до 1300 °С) і охолоджень у проточній воді з температурою 5–25 °С, які витримує матеріал до втрати ним 20% своєї початкової маси.

Термін служби – Період часу від початку експлуатації виробу до моменту виникнення граничного стану, зазначеного в технічній документації.

Старіння – зміна фізико-хімічних і механічних властивостей та структури матеріалів при експлуатації або тривалому зберіганні, яке відбувається у матеріалах з підвищеним рівнем внутрішньої енергії.

Деформованість – властивість твердих матеріалів змінювати форму або об’єм під дією механічного навантаження, власної маси, намагнічування, електричного заряду; визначається рівнем пружних та залишкових деформацій при заданих зовнішніх діях.

Електричний опір – Властивість матеріалу перешкоджати проходженню електричного струму.

Електропровідність – властивість матеріалу проводити електричний струм під впливом незмінного в часі електричного поля.

Будівельні матеріали залежно від значень параметрів горючості поділяють на НЕГОРЮЧІ (НГ) та ГОРЮЧІ (Г).

До негорючих відносять будівельні матеріали при таких значеннях параметрів горючості:

Приріст температури в печі не більше 50 °С;

Втрата маси зразка не більше 50%;

Тривалість стійкого полуменевого горіння не більше 10 с.

Будівельні матеріали, що не відповідають хоча б одному з вказаних значень параметрів, відносяться до горючих.

Під СТІЙКИМ ПОЛУМЕНЕВИМ ГОРІННЯМ слід розуміти безперервне полуменеве горіння матеріалів протягом не менше 5 с.

Віднесення будівельних матеріалів до негорючих здійснюється експериментальним шляхом. Для кожного випробування виготовляють п’ять зразків циліндричної форми діаметром (45±0, –2) мм, висотою (50±3) мм.

Установка для випробування будівельних матеріалів на негорючість складається з печі, розміщеної в теплоізолюючому середовищі; конусоподібного стабілізатора повітряного потоку; захисного екрана, що забезпечує тягу; тримача зразка і пристрою для введення тримача зразка в піч; а також станини, на якій монтується сама піч (рис. 6.1).

Тривалість випробування складає, як правило, 30 хв) Температура в печі перед вміщенням зразка має становити 750 °С, а середня температура стінок печі – 835 °С. Контроль температурного режиму здійснюється термопарами. Перед та після випробувань кожний зразок зважують.

За результатами випробувань роблять висновок про горючість матеріалу.

Горючі будівельні матеріали залежно від значень параметрів горючості поділяють на чотири групи: Г1, Г2, ГЗ, Г4 відповідно до табл. 6.1.

Таблиця 6.1

Група горючості матеріалу	ПАРАМЕТРИ ГОРЮЧОСТІ
Температура димових газів Т, °С	Ступінь пошкодження за довжиною, SL, %	Ступінь пошкодження за масою, SM, %	Тривалість самостійного горіння, Tс•г, с
Г1 Г2 ГЗ Г4	≤135 ≤235 ≤450 >450	≤65 ≤85 >85 >85	≤20 ≤50 ≤50 >50	0 ≤30 ≤300 >300

Примітка. Для матеріалів груп горючості Г1, Г2, ГЗ при випробуванні не допускається утворення крапель розплаву, що киплять.

Метод випробування горючих будівельних матеріалів для визначення груп їх горючості застосовують для всіх однорідних та шаруватих горючих будівельних матеріалів, у тому числі, що застосовуються як оздоблювальні та облицювальні, а також лакофарбових покриттів.

Для кожного випробування виготовляють 12 зразків завдовжки 1000 мм, завширшки 190 мм. Товщина зразків повинна відповідати товщині матеріалу, що використовується у реальних умовах.

Рис. 6.1. Загальний вигляд установки для випробування будівельних матеріалів на негорючість (метод І):

1 – станина; 2 – ізоляція; 3 – вогнетривка труба; 4 – порошок оксиду магнію; 5 –обмотка; 6– заслінка; 7 – сталевий стрижень; 8 – обмежувач; 9 – термопара зразка; 10 –нержавіюча сталева трубка; 11 – тримач зразка; 12 – пічна термопара; 13 – ізоляція; 14 –ізоляційний матеріал; 15 – труба з азбоцементу або аналогічного матеріалу; 16 – ущільнення; 17 – стабілізатор потоку повітря; 18 – листова сталь; 19 – захисний пристрій від протягу

Зразки для стандартних випробувань матеріалів, які застосовують тільки як оздоблювальні та облицювальні, а також для випробувань лакофарбових покриттів, виготовляють у сполученні з негорючою основою. Товщина лакофарбових покриттів повинна відповідати прийнятій у технічній документації, але мати не менше чотирьох шарів.

Для несиметричних шаруватих матеріалів з різними поверхнями виготовлюють два комплекти зразків з метою експонування обох поверхонь. При цьому групу горючості матеріалу встановлюють за гіршим результатом.

Установка для випробування (рис. 6.2) складається із камери спалювання, системи подавання повітря в камеру спалювання, газовідвідної труби, вентиляційної системи для видалення продуктів згоряння. В камері спалювання встановлюють тримач зразка, джерело запалювання, діафрагму. Тримач зразка складається із чотирьох прямокутних рам, розташованих по периметру джерела запалювання. Джерелом запалювання є газовий пальник, який складається з чотирьох окремих сегментів.

Рис. 6.2. Установка для випробувань будівельних матеріалів на горючість (метод II).

Загальний вигляд установки:

1 – камера спалювання; 2 – тримач зразка; 3 – зразок; 4 – газовий пальник; 5 –вентилятор подачі повітря; 6– дверцята камери спалювання; 7 – діафрагма; 8 – вентиляційна труба; 9 – газопровід; 10, 11 – термопари; 12 – витяжний зонт; 13 – оглядове вікно

Система подавання повітря, яка повинна забезпечувати надходження в нижню частину камери спалювання рівномірно розподіленого по її перерізу потоку повітря, складається з вентилятора, ротаметра та діафрагми.

Для кожного випробування визначають такі показники:

Температуру димових газів;

Тривалість самостійного горіння і (або) тління;

Довжину пошкодженого зразка;

Масу зразка до і після випробування.

• < Назад
• Вперёд >