Сегодня: 22 | 06 | 2021

Лекція Філософія Арістотеля

Онтологія Арістотеля. Вчення про матерію і форму.

За Арістотелем для нашого поняття і пізнання одиничне буття є сполученням “форми” і “матерії”. У плані буття “форма” –це Сутність предмета. В плані пізнання –“форма” – це Поняття про предмет. Форма для кожного предмета. формою якого вона є, - вічна: вона не виникає і не зникає. Наприклад, глиба меді стає статуєю, але форма статуї не виникає тут вперше, вона вже існувала і мідь лише набуває цієї форми. Але форма – це загальне, для того щоб форма стала формою якогось одиничного предмету, до неї має приєднатися щось зовсім інше. Так Арістотель вводить поняття матерії як “невизначеного”, неоформленого субстрату. Тільки у поєднанні форми і матерії виникають одиничні речі, якесь визначене, одиничне буття. Форм стільки, скільки нижчих видів, які далі не розпадаються ні на які Інші види. Види вічні і незмінні сутності, але не створені богом. Вони Існують самі по собі І, будучі занесеними в матерію, немов би створюють, речі. До того ж в матерію їх в решті— решт заносить бог. Матерія Арістотеля пасивна, нежиттєздатна, неспроможна сама по собі Із себе нічого породити, але вона вічна як І форма. Тому. кожна чуттєва сутність як окреме є чимось складним: вона складається з Активної формі І пасивної матерії. Арістотелівська матерія подвійна. По-перше, матерія неоформлена І невизначена речевина. По-друге, матерія - це те, Із чого речі складаються. Безпосередньо ж речі складаються І виникають Із якоїсь неоформленої, "останньої матерії".

Далі Арістотель ставить питання про те, як можливо таке поєднання. звідки в матерії береться форма? Вона не може виникнути із буття. Оскільки тоді щось, яке виникає як нове, вже мало до цього існувати., існувати до свого виникнення. Але форма не може виникнути і з небуття: адже з небуття нічого виникнути не може. Тоді те, з чого виникає форма не є не відсутність форми, ні вже наявна, дійсна форма, а є чимось середнім між відсутністю форми і формою дійсною. Це середнє є буття у можливості. Отже дійсним за Арістотелем стає те. що мало можливість стати дійсним. Арістотель наводить такий приклад. Людина, яка раніше була неосвіченою стає освіченою. Але вона стає освічено не тому, що не мала освіти, а тому що мала можливість стати освіченою.

Якщо це все так. то матерія ( субстрат) містить в собі: 1. відсутність форми і 2. можливість форми. На відміну від матерії, яка є буттям у можливості, форма є дійсністю, тобто здійсненням можливості.

Шар із меді. Мідь – це шар у можливості, можливість шара. .

Отже для пояснення того, як поєднується матерія і форма, Арістотель вводить поняття можливість і дійсність. Це дозволяє також пояснити існування руху.

Сама діалектика можливості І. дійсності дозволяє визначити взагалі рух як здійснення в дійсності можливості, наскільки це можливо. Будь-яка можливість прагне реалізувати себе, стати повномірною. Тому в Арістотеля поняття цілі, яке на рівні науки того часу ніяк не могло бути розкрито і конкретно, зводиться до прагнення до блага, але це благо не потойбічно, як у Платона-не благо взагалі, а конкретне благо як завершення конкретної потенції, II антелехії. В понятті цілі він знаходить третю вишу першооснову усього сущого, першооснову "яка діє повсюди і скрізь”.

Четверту і останню першооснову він знаходить в рушійній причині. Першою причиной виступав перший двигун - бог. Конкретна річ звичайно володіє усїма чотирма причинами. Наприклад, причинами статуї є і уміння скульптора, і матеріал: перше - як джерело руху, друге - як матерія. Але діє і Формальна причина, і цільова (2 причини). Скульптор, створюючи статую, надає тій форму, яку він мав в голові як ціль, визначаючу всі його дії - не стихійні, а цілеспрямовані, а на випадок, успіху при реалізації цілі в матеріалі (Причини–матеріальна (із чого?) , формальна (що це?), цільова (заради чого?), дійова (звідки початок руху?).

Всі чотири приадни одвічні І розпадаються на два типи - на матерію і одвічну триєдину ідеальну причину. Такою триединою причиною у Арістотеля виявляється бог. Якщо бог триєдина причина, то тим самим " перша філософія" обертається теологією. Як формальна причина бог-вмістилище усіх надприродних, відокремлених від матерії нерухомих надчуттєвих сутностей. Він – першодвигун світу, який сам є нерухомим.