Лекція. Своєрідність філософського знання та його соціокультурні функції
Страница 2 из 2
Обмірковуючи відмінність філософії від науки, М. Бердяєв зазначав:
«Можлива філософія науки, але не припустима наукова філософія. За своєю сутністю і за своєю задачею філософія ніколи не була пристосуванням до необхідності, ніколи справжні, визнані філософи не були покірні світовій наявності, тому що філософи шукали премудрої істини, яка перебільшує даний світ. Філософія завжди прагнула бути звільненням людського духу від рабства у необхідності. Філософія є принципово іншої якості реакція на світ, ніж наука, вона з іншого народжується та на інше спрямовується. В філософії здійснюється самозвільнення творчого акту людського духу у його пізнавальній реакції на світ, у пізнавальному опору світу наявному і необхідному, а не у пристосуванні до нього. Філософія є мистецтвом, а не наукою. Філософія це особливе мистецтво, що принципово відрізняється від поезії, живопису, музики – мистецтво пізнання. Філософія – мистецтво, тому що вона передбачає особливий дар зверху та покликання, тому що на неї відбивається особистість творця не менш ніж на поезії чи живопису. але філософія створює ідеї, а не образи. Філософія є мистецтво пізнання у свободі через творчість ідей, які опираються світовій наявності і необхідності і проникають у позамежну сутність світу. В філософії є щось святкове і для утилітаристів буднів також зайве як і у мистецтві. Для підтримки життя у цьому світі філософія ніколи не була потрібна, так як наука, вона потрібна для виходу за межи наявного світу. Філософія не менш життєздатна ніж наука, але це життєздатність творчості пізнання, що виходить за межи наявного…»
На відміну від повсякденного мислення:
1.Завжди логічно обґрунтовує, аргументує свої рішення. Навіть коли надається негативне рішення, чи вважається, що проблема не має рішення це треба довести.
2.Є не будь яким світоглядом, а його теоретичною формою. Має власну мову - спеціальні поняття, категорії, принципи.
3.Повсякденне мислення формується у процесі практичного відношення до світу, практичної взаємодії з ним, є формою його духовно-практичного засвоєння. А філософія народжується із пізнавального відношення до світу, виступає формує його духовного засвоєння.
4.У повсякденному мисленні перш за все відбиваються корисні знання, які можуть бути необов’язково істинними. Філософія ж прагне до здобуття істинних знань. Але якщо ми кажемо, що філософія – це пошук істини, то виникає питання: яку саме істину шукає філософія. М. Бердяєв у своїй праці “Філософія свободи. Смисл творчості” зазначав: “Філософія шукає істину, а не істини…Філософія є загальна орієнтація у сукупності буття, а не окрема орієнтація у окремих станах буття.”
Специфіка філософії полягає і в своєрідності способів і методів філософського мислення. Філософія здійснює особливий синтез всіх засобів осмислення, опанування світоглядно-методологічною проблематикою. Основні риси цього синтезу та методології філософської діяльності такі: філософія виявляє категоріальні факти, тобто такі характеристики загальнолюдських відносин, які мають універсальний і світоглядно значущій характер.
На теоретичному рівні філософія мислить гіпотетико-дедуктивно, тобто висуває певну гіпотезу, а далі зіставляє її з філософськими фактами, вірогідність яких доведена практичною цілісністю людської діяльності. При цьому думка рухається від абстрактного до конкретного, тобто найбільш цілісного опанування предметом філософської рефлексії.
Типологія філософського знання.
Типологія філософського знання здійснюється виходячи із різних підстав. З точки зору стилю, способу філософування розрізняють софійний та епістемний. З точки зору провідних методів філософського мислення – діалектичний та метафізичний.
Своєрідною підставою для первинної типологізації філософських вчень є Основне питання філософії у тому вигляді, як воно було сформульовано Енгельсом. Він зазначав, що велике, основне питання усієї, особливо новітньої філософії є питання про співвідношення мислення та буття, свідомості та матерії, духу та природи. Це питання має два боки:
1. Питання про те, що є первинним – матеріальне, чи ідеальне, чи іншими словами – яким є першопочаток світу. Відповідь на це питання є підставою для виокремлення різних типів онтологій. Якщо вважається, що існує один першопочаток світу, то це – моністична онтологія. Розрізняють:
Ø матеріалістичний монізм, який виходить із первинності матерії, природи, а мислення свідомість, дух розглядає як вторинні, похідні від матерії.
Ø ідеалістичний монізм, прихильники якого первинним вважають дух, свідомість, мислення – ідеальний початок світу. В свою чергу ідеалізм буває об‘єктивний та суб‘єктивний. Представники об‘єктивного ідеалізму вважають, що першопочатком світу є ідея, дух, які не залежать від матерії та індивідуальної свідомості. Представники суб‘єктивного ідеалізму заперечують об‘єктивне, не залежне від суб‘єкта існування зовнішнього світу і визнають єдиною реальністю відчуття, уявлення, індивідуальну свідомість людини.
ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ФІЛОСОФІЇ.
Філософія займає чільне місце у системі культури. Гегель навіть назвав філософію духовною квінтесенцією свого часу, маючи на увазі, що філософія інтегрує, узагальнено виражає духовні домінанти культури в ту чи іншу історичну епоху. У цьому сенсі, Філософія є формою, за допомогою якої людина самоусвідомлює себе в соціокультурному бутті. Інакше кажучи, філософія виявляє найбільш загальні ідеї, уявлення, форми досвіду, на яких ґрунтується конкретна культура та суспільно-історичне життя. Вони мають назву універсалій культури. Отже Філософія виконує функцію виробництва універсалій культури. Значне місце серед них посідають філософські категорії, сукупність яких складає основу людського розуму.
Якщо більш докладно розгорнути значення філософії в системі культури, то можна виділити такі її соціокультурні функції: світоглядну, методологічну, гуманістичну, ідеологічну, практично перетворювальну.
СВІТОГЛЯДНА функція філософії полягає в наступному:
1.Філософія є теоретичною формою світогляду. Вона Раціоналізує (перекладає у логічну форму) та Систематизує (теоретично оформлює) результати досвіду людини в усіх його формах.
2.Філософія є формою критичного переосмислення застарілих форми досвіду та елементи світогляду. Критикує не тільки минуле, сучасне, але й майбутнє (антиутопії).
3.Виконує прогностичну функцію щодо світогляду. Обмірковує перспективи та можливості подальшого розвитку людини та суспільства.
МЕТОДОЛОГІЧНА Функція Філософії міститься в тому, що філософія виробляє загальні принципи організації та побудування теоретичної та практичної діяльності, тобто:
1.Розробляє універсальні методи наукового пізнання, дає загальнометодологічне обґрунтування наукового знання - у цьому полягає її гносеологічне значення.
2.Координує співвідношення методів у процесі наукового пізнання.
3.Інтегрує, тобто об’єднує різногалузеві знання та методи пізнання.
4.Сприяє виникненню нового знання через прогнози, виявлення нових проблем (евристичне значення).
ГУМАНІСТИЧНА Функція – Філософія сприяє формуванню та розвитку людського духу та розуму. Обмірковує найважливіші проблеми людського існування й дозволяє людини жити свідомим життям, стійко зустрічати будь-які звороти долі.
Філософії також притаманні ідеологічна та практично-перетворювальна функції, оскільки філософія продукує ідеї, які формують світогляд людини, організують і спрямовують її діяльність та життєдіяльність. Але зазначені функції властиві філософії не безпосередньо, а реалізуються через світоглядну, методологічну та гуманістичну функції. Якщо філософія починає безпосередньо виконувати ідеологічну функцію, то вона перетворюється на служниці ідеології і втрачає притаманну їй свободу мислення. Якщо у даному контексті знов звернутися до М. Бердяєва, то він справедливо наполягав, що: “Філософ – людина вільна, незалежна від світу, яка ні до чого не пристосовується. Філософ не може служити державі чи політичним партіям, академіям чи професійним цілям. Філософ не може служити благу людей, не може бути на службі у людей чи приватних цілей людських. Кажу про філософію як творчий акт, а не про філософію як систему пристосування.”
