ДИПЛОМНА РОБОТА Тема: «Сказ в м. Севастополю »
Страница 2 из 13
Щорічно в світі реєструється понад 30 тисяч випадків смерті людей від сказу, а більше як 4 мільйони осіб потребують антирабічного лікування, особливо в тих країнах, де збудник сказу циркулює в найбільш небезпечному резервуарі інфекції серед собак (14).
В Україні сказ тварин характеризується такими періодами:
1945-1955 рр. – значне поширення сказу собак, тобто сказу антропологічного (міського) типу. За 1951-953 рр. захворіло 5098 собак, а від сказу померло 267 чоловік;
1956-1964 рр. – різке зниження захворюваності собак, спорадичне захворювання диких тварин.
1965-1980 рр. – значне поширення сказу природного типу. Починаючи з 1965 року захворюваність лисиць зростала з року в рік. Так у 1980 році кількість хворих тварин порівняно з 1965 р. Збільшилися в 115 разів (17).
Виходячи з наявної епізоотичної ситуації, вся територія України є зоною стійкого неблагополуччя щодо сказу. Його вогнища реєструються в усіх природно-географічних зонах. Найбільш ураженими є зони Полісся і лісостепу (Полтавська, Харківська, Луганська, Сумська, Чернігівська області) (8).
Отже проблема зі сказом і його профілактики є не тільки медичною та ветеринарною, а й загальнодержавною (11).
Мета роботи: вивчити особливості епізоотичного процесу при сказі собак в умовах крупного міста і розробити пропозиції по системі профілактичних і протиепізоотичних заходів.
В задачу досліджень входило:
1. Виявити шляхи заносу збудника інфекції і джерело інфекції.
2. Провести порівняльну оцінку епізоотичного процесу по деяким регіонам Україні і м. Севастополя.
3. Науково обґрунтувати доповнення до системи заходів боротьби зі сказом.
2.Огляд літератури
Вірус сказу викликає Сказ (Rhabies, Синоніми: водобоязнь, гідрофобія) — вірусну інфекційну хворобу, що розвивається після укусу або обслинення рани інфікованою твариною. Уражаються нейрони ЦНС із розвитком симптомів збудження, паралічем дихальної й ковтальної мускулатури. Хвороба закінчується легально. Вірусна етіологія сказу доведена П. Ремленже в 1903 р.
Таксономія. Збудник сказу — вірус, РНК - місткий, відноситься до Сімейства Rhabdoviride Роду Lyssavirus, що включає ще 5 інших вірусів (Lagos, Mocola, Duvenhage, Kotonkan, Obodhiang) , виділених від різних тварин, комах в Африці й подібних з вірусом сказу.
Морфологія і антигенні властивості. Вирион має форму кулі (рис. 1),
Примітка:
Оболонка
G-гликопротеини оболонки
Полимераза
М - Матриксний білок
Нуклеопротеин (N), Пов'язаний із РНК
Рисунок 1
Схема Будови вірусу сказу.
Розмір 75-180 нм; складається із серцевини (РНП спірального типу й матриксного білка), оточеної ліпопротеїновою оболонкою із глікопротеїновими шипами.
Рисунок 2
Схема репродукції рабдовірусів
Гликопротеин G відповідає за адсорбцію й впровадження вірусу в клітину, з притаманними антигенними (типоспецифічний антиген) і імуногенними властивостями. Антитіла до нього нейтралізують вірус і виявляються в РН. РНП складається з геномної однониткової лінійної минус-РНК і білків: N-білка, що вкриває як чохол геномну РНК; L-білка і NS-білка, що є полімеразою (транскриптазною) вірусу. РНП є групоспецифічним антигеном; виявляється в РЗК, РІФ, РП.
Розрізняють Два віруси сказу:
• дикий (вуличний) вірус, що циркулює серед тварин, патогенний для людини;
• фіксований (virus fixe), отриманий Л. Пастером у якості антирабичної вакцини багаторазовим пасажуванням дикого вірусу через мозок кроликів, що втратив патогенність для людини, і який не утворює включень, і не виділяється зі слиною. Обидва віруси ідентичні по антигенах.
Культивування. Вірус культивують шляхом внутрішньо мозкового зараження лабораторних тварин (кроликів, білих мишей, пацюків, хом'ячків, морських свинок, овець й ін.) і в культурі клітин: нирок хом'ячка; нейробластоми миші; фібробластів людини, курячого ембріона; Vero-клітини нирки мавпи й ін. У нейронах головного мозку заражених тварин утворюються цитоплазматичні включення, що містять антигени вірусу. Ці включення вперше були описані В. Бабешем (1892) і А. Негрі (1903) і названі тільцями Бабеша - Негрі (еозинофільні включення вірусу овальної форми розміром 1-15 мкм, що складаються з вірусного РНП).
Резистентність, Вірус сказу нестійкий: швидко гине під дією сонячних й УФ - променів, а також при нагріванні до 60°С. Чутливий до дезінфікуючих речовин, жиророзчинників, лугів і протеолітичних ферментів; зберігається при низьких температурах (-20...-70 °С).
Епізоотологія. Захворювання поширене повсюдно, крім деяких острівних держав, де здійснюються карантинні й профілактичні заходи. Джерелами інфекції в природних вогнищах (природний, дикий сказ) є лиси, вовки, єнотовидні собаки, песці, шакали, гризуни, комахоїдні, м'ясоїдні й кровососні кажани, а в антропургичних вогнищах (міський сказ) - собаки й кішки, що частіше інших передають збудник.
