Опорний конспект лекцій Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності
Страница 8 из 14
Графічним відображенням спеціалізації країни А, яка приймає участь у міжнародному розподілу праці являється крива торгівельних можливостей (КТМ). Ця крива є трансформацією КВМ в результаті її повороту навколо точки А, яка визначає напрямок спеціалізації даної країни.
Протягом певного часу в економічній теорії панувала думка, що міжнародний розподіл праці сприяє ефективному розвитку усіх країн завдяки формуванню їхньої ефективної господарської структури, але еволюція світової економіки засвідчила неоднозначність цього впливу. Сформувалися протилежні теоретичні напрямки:
• Радикальна концепція відкритої економіки;
• Концепція імпортозамінюючої індустріалізації.
Теорія порівняльних переваг Д. Рікардо має ряд сучасних модифікацій. Найбільш відома модель МРП, яка називається теорією HOS, або теорія Хекшера-Оліна-Самуєльсона.
Суть цієї теореми: країна експортує товари, у виробництві яких найбільш ефективно використані надлишкові економічні фактори виробництва та імпортує товари із дефіцитними факторами виробництва.
Подальший розвиток теорії “HOS” пов‘язано з дослідами ще одного Нобелівського лауреата – Василя Леонтьєва.
Перевіряючи висновки теорії HOS і рухаючись у зворотному напрямку – від емпіричних досліджень до теоретичних узагальнень, Леонтьєв отримав результат, який був названо Парадокс Леонтьєва.
Подальші дослідження виявили, що Парадокс Леонтьева не спростовує теорію HOS. Тому що в дійсності відносні переваги в США були у надлишках кваліфікованої праці та обробляємої землі. Отже, в експортуємій продукції переважали товари, які використовували ці фактори.
Аналіз змін в експорті різних країн показав, що у структурі експортного виробництва послідовно збільшується доля галузей виробництва з високим ступенем концентрації НД та ДКР. У зв‘язку з цим був запроваджений термін “науковоємних галузей”. Тому науковоємні товари почали розглядатися як різновид працеємних, при виробництві яких в більшій мірі використовується “людський фактор” – праця висококваліфікованих робітників.
2. Валютні відносини як результат діяльності національних господарств
Головним інструментом зовнішньоекономічних відносин є валюта. Валюта – це не новий вид грошей, а особливий спосіб їх функціонування, коли національні гроші опосередковують міжнародні торгові й кредитні відносини.
Через регулювання валютних відносин відбувається корегування ПБ країни. Видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс був прихильником теорій врівноваження ПБ за допомогою державного регулювання.
Прихильники монетаризму (лідер Мілтон Фрідмен – англійський економіст, лауреат Нобелівської премії 1976р.) вважали, що рівновага ПБ залежить в значній мірі від внутрішнього та зовнішнього грошового обігу, тобто від стану грошового ринку. Теорія міждержавного регулювання ПБ основана на об‘єднанні кейнсіанської та монетарної теорії для відкритої економіки з мінімальним обмеженням руху капіталів.
Якщо візьмемо формулу пропозиції грошей у відкритій економіці, яку ще запропонував Д. Рікардо то вона має такий вигляд:
, (1)
Де D – внутрішня депозитна емісія;
R – зовнішня валютна емісія, що забезпечується валютними резервами.
З точки зору економічної теорії можна вважати, що R це сальдо ПБ.
Отже з рівняння (1) видно, що R головним чином залежить від внутрішнього грошового кругообігу:
, (2)
Зрозуміло, що вільний перетік коштів із R у D і навпаки можливо тільки при конвертованості валюти та маніпулювання з валютними курсами. А це одним з головних факторів досягнення рівноваги або активного сальдо ПБ.
Співвідношення між різними валютами показує паритет купівельної спроможності грошей. Що таке паритет? Паритет (від лат. “paritatis” - рівність) визначає відносну купівельну спроможність валют різних країн у золоті. Він розраховується на основі кількісної теорії грошей:
, (3)
, (4)
Де, P – індекс цін
Y – кількість угод
V – швидкість обертання
Рівняння (4) показує залежність паритету або купівельної спроможності грошової одиниці від вартості ВВП (PY).
Звідси зрозуміло, якщо валютний курс, при інших рівних умовах, явно не відповідає ціновій пропорції (4), то спекуляції при товарним і валютним обмінах завжди мали місце. Тобто існувало декілька валютних курсів.
Валютний курс як інструмент міжнародних трансакцій (угод) характеризує відкриті економічні системи, між якими відбувається рух товарів, послуг, капіталів та людей. Валютний курс визначає ціну грошової одиниці однієї країни відносно грошової одиниці іншої країни.
Із розвитком міжнародних господарських зв‘язків на базі валютних відносин формуються валютні системи.
Валютна система являє собою сукупність двох елементів – валютно-фінансового механізму та валютних відносин.
3. Національна валютна система
Валютна система – це державно правова форма організації валютних відносин.
Слід розрізняти світову (міждержавну), регіональну та національну валютні системи.
Національна валютна система – це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти країни.
Національна валютна система історично виникла раніше за інші. Національну валютну систему формують такі головні компоненти:
§ національна грошова одиниця – валюта;
§ офіційні золотовалютні резерви;
§ паритет національної валюти та механізм формування обмінного валютного курсу;
§ умови конвертованості валюти;
§ наявність чи відсутність валютних обмежень;
§ банківські та кредитно-фінансові установи, валютні біржі;
§ порядок здійснення зовнішньоторговельних розрахунків;
§ система валютного регулювання та валютного контролю, тощо…
Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є конвертованість її валюти. Як свідчить міжнародний досвід, існують такі аргументи на користь введення конвертованості.
1. Конвертованість є основою для відкритості економіки, для міжнародної конкуренції та здійснення передумов введення дійсно ринково-конкурентних цін.
2. Конвертованість грошової одиниці має першочергове значення для довгострокового поліпшення ПБ по поточному рахунку (торговий баланс).
3. Конвертованість національної валюти значно поліпшує умови ЗЕД країни.
В економічній теорії та міжнародній практиці склалася досить чітка класифікація різних форм конвертованості.
Внутрішня конвертованість – це право вітчизняних юридичних і фізичних осіб вільно міняти на внутрішньому ринку країни національну валюту на ВКВ.
Зовнішня конвертованість – це право вільного обміну зароблених в країні грошей на ВКВ тільки для іноземних осіб (нерезидентів).
Повна конвертованість – це коли кожна вітчизняна та іноземна особа має право необмеженого обміну національної валюти на ВКВ.
Світовий досвід свідчить, що не конвертованість, валюти найчастіше зумовлюються такими причинами:
1) завищений валютний курс;
2) економічно не обґрунтовані внутрішні ціни;
3) товарний дефіцит.
Конвертованість валюти – це ринкова категорія.
Умовою конвертованості є:
§ високорозвинена грошова і банківська системи;
§ існування реального обмінного курсу валют;
§ чітко налагоджений ринковий механізм;
§ нагромадження певного обсягу золотовалютних резервів;
§ лібералізація експортно - імпортних операцій;
§ структурна перебудова економіки і підвищення її конкурентоспроможності;
§ проведення самостійної політики обмінного курсу, підтримуючи реальний курс на внутрішніх та міжнародних валютних біржах.
Історія розвитку світової валютної системи певним чином пояснюється, так званим Законом Гершема (Томас Гершем – 1519 – 1579 р. р. славнозвісний англійський фінансист і банкір), який говорить: “Погані гроші витісняють з обігу гарні гроші”.
1.Перша світова валютна система. Майже все ХІХ і частина ХХ ст. пов‘язані з пануванням системи золотого стандарту, що ж до точних дат, то тут існує деяка невизначеність, вважають, що епоха золотого стандарту почалась в Англії наприкінці ХVIII ст. хоча законодавчо його закріплено у 1816 р. Стверджують також, що епоха Золотого стандарту починається з 1821р. коли Британська імперія зробила фунт стерлінгів конвертованим у золото. Незабаром і США конвертували долар. Перша світова війна істотно підірвала систему золотого стандарту в більшості країн світу.
Для системи Золотомонетного стандарту характерні карбування й обіг золотих монет, вільний розмін паперових грошей на золото. Розквіт золотого стандарту припадає на кінць ХІХ – початок ХХ ст.
2.Друга світова валютна система. Система Золото-девізного стандарту, юридично оформлена рішенням генуезької конференції у 1922р., існувала недовго. Така система не передбачала прямого обміну національних грошових одиниць на золото, але їх можна було обмінювати на іноземну (девізну) валюту, розмінну на золото. У період світової економічної кризи 1929-1933р. вона зазнала краху у 1933 році золоті гроші у США було вилучено з обігу.
3.Треття світова валютна система. Важливим кроком до зниження ролі золота стала Бреттон-Вудська угода (1944р.) країн антигітлерівської коаліції. Згідно з цією угодою світовими резервами та розрахунковими валютами нарівні із золотом було дві національні валюти – долар США та фунт стерлінгів Англії.
Монополія долара на світовій арені не сприяла піднесенню могутності Об‘єднаної Європи і Японії. Спроби вийти з цього становища призвели до реалізації ідеї Дж. Кейнса створити “Регульовану“ валюту, якою стала СПЗ (special Drawing Rights - спеціальні права запозичення ) - штучна (кошикова) валютна одиниця, випуск якої почався з 1 січня 1970 року.
Важливий крок до зменшення ролі золота у грошовій системі зроблено у 1968. Було скасовано зобов‘язання банків США (ФРС) тримати резерви в золоті.
Недоліки епохи золотого стандарту:
§ Неможливість здійснювати незалежну кредитно грошову політику.
§ У воєнні часи, коли різко підвищувалося потреба у коштах, збільшення випуску паперових грошей поставало під сумнів конвертованість їх на золото.
§ Золото перестало виконувати функцію світових грошей та функцією міри вартості.
4. Ось чому в січні 1976 р. у Кінгстоні (о. Ямайка) було підписано угоду, яка поклала початок новій – Четвертій світовій валютній системі – Ямайській. Ця угода набрала чинності з 1 квітня 1978р.
