Лекція ФІЛОСОФІЯ та СВІТОГЛЯД
Страница 4 из 5
Виходячи з усіх цих міркувань можна дати таке визначення філософії - Філософія - Це теоретична форма суспільної свідомості та самосвідомості, яка відображає світ та людину у їх цілісності та взаємозв’язку і виявляє всезагальні форми їх буття.
Своєрідність філософії полягає в тому, що вона має водночас і риси світогляду і риси науки.
Своєрідність філософії щодо науки:
1. На відміну від окремих наук має всезагальний, універсальний предмет.
2. Це єдина наука, яка піддає сумніву саму можливість пізнання власного предмету. У зв’язку з цим Аристотель визначав філософію як науку, яка постійно себе шукає, тобто постійно шукає свій предмет. Філософська позиція аГностицизму, яка обстоює принципову неможливість пізнання світу, також вказує на зазначену специфічну рису філософії.
3. Має проблемний характер. Її проблеми - вічні та невичерпні, тобто філософія ніколи не дає остаточної відповіді на власні питання та усвідомлює це.
4. Не має якихось одних, загальновизнаних рішень. У філософії завжди існують різноманітні, навіть протилежні погляди на одну й ту саму проблему. Ця риса споріднює філософію із світоглядом.
5. Філософія має парадоксальний характер, її проблеми та їх вирішення можуть суперечити повсякденному досвіду.
6. Не має емпіричних засобів та методів дослідження, тому спирається на емпіричні положення інших наук, узагальнює їх, це умоглядна система знання.
7. Філософські дослідження завжди несуть відбиток особи філософа, його соціокультурного оточення.
8. У філософії існує спадкоємність у розвитку ідей, постійне звернення до минулих надбань, їх нове обміркування. Тому не можна засвоїти філософію без знання її історії.
Обмірковуючи відмінність філософії від науки, М. Бердяєв зазначав:
«Можлива філософія науки, але не припустима наукова філософія. За своєю сутністю і за своєю задачею філософія ніколи не була пристосуванням до необхідності, ніколи справжні, визнані філософи не були покірні світовій наявності, тому що філософи шукали премудрої істини, яка перебільшує даний світ. Філософія завжди прагнула бути звільненням людського духу від рабства у необхідності. Філософія є принципово іншої якості реакція на світ, ніж наука, вона з іншого народжується та на інше спрямовується. В філософії здійснюється самозвільнення творчого акту людського духу у його пізнавальній реакції на світ, у пізнавальному опору світу наявному і необхідному, а не у пристосуванні до нього. Філософія є мистецтвом, а не наукою. Філософія це особливе мистецтво, що принципово відрізняється від поезії, живопису, музики – мистецтво пізнання. Філософія – мистецтво, тому що вона передбачає особливий дар зверху та покликання, тому що на неї відбивається особистість творця не менш ніж на поезії чи живопису. але філософія створює ідеї, а не образи. Філософія є мистецтво пізнання у свободі через творчість ідей, які опираються світовій наявності і необхідності і проникають у позамежну сутність світу. В філософії є щось святкове і для утилітаристів буднів також зайве як і у мистецтві. Для підтримки життя у цьому світі філософія ніколи не була потрібна, так як наука, вона потрібна для виходу за межи наявного світу. Філософія не менш життєздатна ніж наука, але це життєздатність творчості пізнання, що виходить за межи наявного…»
Філософія як теоретична форма світогляду має з наукою і багато спільного:
1.Завжди логічно обґрунтовує, аргументує свої рішення. Навіть коли надається негативне рішення, чи вважається, що проблема не має рішення це треба довести.
2. Має власні предмет і мову - спеціальні поняття, категорії, принципи.
3.Народжується із пізнавального ставлення до світу, виступає формує його духовного засвоєння.
4.Прагне до здобуття знань не просто корисних, а істинних. Але якщо ми кажемо, що філософія – це пошук істини, то виникає питання: яку саме істину шукає філософія. М. Бердяєв у своїй праці “Філософія свободи. Смисл творчості” зазначав: “Філософія шукає істину, а не істини…Філософія є загальна орієнтація у сукупності буття, а не окрема орієнтація у окремих станах буття.”
Як теоретична дісципліфна філософія має власні способи і методи мислення. Вона здійснює особливий синтез всіх засобів осмислення, опанування світоглядно-методологічною проблематикою. Основні риси цього синтезу та методології філософської діяльності такі: філософія виявляє категоріальні факти, тобто такі характеристики загальнолюдських відносин, які мають універсальний і світоглядно значущій характер.
На теоретичному рівні філософія мислить гіпотетико-дедуктивно, тобто висуває певну гіпотезу, а далі зіставляє її з філософськими фактами, вірогідність яких доведена практичною цілісністю людської діяльності. При цьому думка рухається від абстрактного до конкретного, тобто найбільш цілісного опанування предметом філософської рефлексії.
Типологія філософського знання.
Типологія філософського знання здійснюється виходячи із різних підстав. З точки зору стилю, способу філософування розрізняють софійний та епістемний. З точки зору провідних методів філософського мислення – діалектичний та метафізичний.
Своєрідною підставою для первинної типологізації філософських вчень є Основне питання філософії у тому вигляді, як воно було сформульовано Енгельсом. Він зазначав, що велике, основне питання усієї, особливо новітньої філософії є питання про співвідношення мислення та буття, свідомості та матерії, духу та природи. Це питання має два боки:
1. Питання про те, що є первинним – матеріальне, чи ідеальне, чи іншими словами – яким є першопочаток світу. Відповідь на це питання є підставою для виокремлення різних типів онтологій. Якщо вважається, що існує один першопочаток світу, то це – моністична онтологія. Розрізняють:
Ø матеріалістичний монізм, який виходить із первинності матерії, природи, а мислення свідомість, дух розглядає як вторинні, похідні від матерії.
Ø ідеалістичний монізм, прихильники якого первинним вважають дух, свідомість, мислення – ідеальний початок світу. В свою чергу ідеалізм буває об‘єктивний та суб‘єктивний. Представники об‘єктивного ідеалізму вважають, що першопочатком світу є ідея, дух, які не залежать від матерії та індивідуальної свідомості. Представники суб‘єктивного ідеалізму заперечують об‘єктивне, не залежне від суб‘єкта існування зовнішнього світу і визнають єдиною реальністю відчуття, уявлення, індивідуальну свідомість людини.
Якщо вважають, що таких першопочатків два – матеріальний та духовний – це дуалізм. Якщо вважається. що існує декілько рівноцінних першопочатків буття – така позиція є плюралістиною.
Другий бік ОПФ – це питання про те наскільки мислення може адекватно відобразити, пізнати світ як такий. Відповідь на це питання є підставою для типології філософських гносеологій. Виділяють такі гносеологічні позиції – пізнавальний оптомізм, скептицизм. агностицизм.
ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ФІЛОСОФІЇ.
Філософія займає чільне місце у системі культури. Гегель навіть назвав філософію духовною квінтесенцією свого часу, маючи на увазі, що філософія інтегрує, узагальнено виражає духовні домінанти культури в ту чи іншу історичну епоху. У цьому сенсі, Філософія є формою, за допомогою якої людина самоусвідомлює себе в соціокультурному бутті. Інакше кажучи, філософія виявляє найбільш загальні ідеї, уявлення, форми досвіду, на яких ґрунтується конкретна культура та суспільно-історичне життя. Вони мають назву універсалій культури. Отже Філософія виконує функцію виробництва універсалій культури. Значне місце серед них посідають філософські категорії, сукупність яких складає основу людського розуму.
Якщо більш докладно розгорнути значення філософії в системі культури, то можна виділити такі її соціокультурні функції: світоглядну, методологічну, гуманістичну, ідеологічну, практично перетворювальну.
СВІТОГЛЯДНА функція філософії полягає в наступному:
1.Філософія є теоретичною формою світогляду. Вона Раціоналізує (перекладає у логічну форму) та Систематизує (теоретично оформлює) результати досвіду людини в усіх його формах.
2.Філософія є формою критичного переосмислення застарілих форми досвіду та елементи світогляду. Критикує не тільки минуле, сучасне, але й майбутнє (антиутопії).
3.Виконує прогностичну функцію щодо світогляду. Обмірковує перспективи та можливості подальшого розвитку людини та суспільства.
МЕТОДОЛОГІЧНА Функція Філософії міститься в тому, що філософія виробляє загальні принципи організації та побудування теоретичної та практичної діяльності, тобто:
1.Розробляє універсальні методи наукового пізнання, дає загальнометодологічне обґрунтування наукового знання - у цьому полягає її гносеологічне значення.
2.Координує співвідношення методів у процесі наукового пізнання.
3.Інтегрує, тобто об’єднує різногалузеві знання та методи пізнання.
