Лекція ФІЛОСОФІЯ та СВІТОГЛЯД
Страница 3 из 5
На відміну від попередніх типів світогляду філософія у своєму баченні світу Спирається на знання і розум. Дуже важливо підкреслити, що філософія не пропонує готових рішень, орієнтує на самостійний пошук можливих відповідей, отже її засвоєння потребує самостійних, творчих зусиль. Мабуть тому Платон й назвав філософію наукою людей вільних. Крім того, як це підкреслював ще Арістотель, філософія розпочинається з подиву перед світом. Тому початком вивчення філософії повинно бути розуміння того, що людина, її буття у світі, буття світу людини та Всесвіту взагалі, зовсім не самозрозумілі речі і потребують серйозного філософського обміркування.
Філософія з’являється у відповідь на кризу міфологічного світогляду та з самого початку свого виникнення постає як теоретично сформульований світогляд, виступає історично першою формою теоретичного знання.
Основні риси філософського світогляду:
1.Якщо міфологія виробляє синкритичний образ світу, релігія – цілісний, то філософія – Системний. Світ тут постає як єдиний і цілісний у своєї основі. Філософія прагне подолати чуттєве різноманіття світу в узагальненнях, законах, концепціях, що забезпечує концентрацію знання в певну єдність, в систему. Філософським розумом називають схильність сходити до узагальненнь, схоплювати співвідношення речей в протилежність прагненню думки зупинятися на окремих властивостях, розглядати предмети кожний окремо.
2. Філософський світогляд є біполярним, поєднує образно-эмоційне і логічне осягнення світу. Філософія не тільки описує і пояснює, але і оцінює, тому ій завжди властивий особистий імперативний характер. Філоософія, завершується у проблемі смислу світу і життя, ніколи не залишається мертвим, холодним фактом; вона ніколи не може залишитися у сфері чистого знання, вона логічно и внутрішньо необходно є живою діяльною силою, що переходить у сферу впливу і дії. Філософія торкається глибоких особистих питань людини навіть тоді, коли міркує про Всесвіт. Саме тому і можливі у неї аргументи «за» і « проти», що вказують на задоволення чи незадоволення інтимних потреб людської душі – не тільки теоретичного духу, але і волі, і почуттів і всієї повноти особистості. Філософська правда завжди не тільки об¢Єктивна істина, але і суб¢Єктивно приємне положення.
3. Філософський світогляд відображає не тільки сущє, але і належне. Філософія прагне творити дійсність і збагачувати її. Вона розглядає усі сфери належного, усі сфери абсолютних цінностей людської думки.
4. Філософський світогляд культурно-історично забарвлений. Тому що філософ має батьківщину, тобто національну духовну культуру, у якій склався його особистий дух з йго улюбленими предметами, з його творчим актом, життєвими переконаннями.
5. Філософії невластива нетерпимість, вона відстоює свободу в області думки, живе цією свободою. Свобода передбачає як необхідну умову сумніви. Філософія є сумнівом.
6.Філософії властивий Плюралізм. Різні філософськи системи незважаючи на їхню наукоподібність не можна звести одну до одній. Усі вони є більш меньш замкнутими ідейними цілісностями, які можна звести лише до їхніх вихідних засад. Тобто Філософські системи – це певні образи світу, які так само як і характери чи темпераменти проводять чіткі межи між людьми. Філософськи системи істинні не по відношенню до світу, а по відношенню до певних типів реакцій на Всесвіт. Їх мета – не поєднати у загальнозначущому пізнанні усіх людей – А по можливості повно, послідовно, логічно обгрунтовано висловити світорозуміння особистості.
7.Філософський світогляд долає автоматизм життєдіяльності і прилучає людину до чогось вічного, нескороминучого у світі, до світового цілого.
Філософія визникає у відповідь на потребу у рефлексії та самоаналізі, яка з¢являється в наслідок почуття незадоволенності і сумніву в житті у цілому. У такі моменти духовної кризи – чи в суспільстві, чи в житті людини, – коли руйнується впевненість у собі, яка утворювалась автоматизмом призвичних думок, почуттів, бажань, виникає потреба в філософській рефлексії. А філософська рефлексія у її розвинутих формах завжди народжує щось позачасове, нескороминуче, абсолютне, що один раз з¢явившись вже не зникає ніколи. Є відомий вислів: рукописи не горять, але скоріше це можна сказати про філософію. Справжньо великі ідеї нетлінні.
І на прикінці я бажала би навести слова Ільїна.
«Философия родится в жизни и от жизни, как ее необходимое и зрелое проявление; не от быта, не от животного существоания, но от жизни духа, от его страдания, жажды и созерцания. И рожденная духом, ищущим знания она Восходит к его зрелой и совершенной форме, сознательной мысли, с его ясностью, систематичностью и доказательностью. Философствовать значит – воистину жить и мыслью освещать и преображать сущность подлинной жизни. Философия есть систематическое познавательное раскрытие того, что составляет самую глубокую основу жизни.
Философия чужда и недоступна тем, кто не знает или не чувствует различия между бытом и духом, кто исчерпывает свою жизнь бытовыми содержаниями или отдает ее на служение технике быта. Для того, чтобы жить философскими содержаниями и тем более для того, чтобы придавать им форму мысли, человек должен иметиь как бы особый орган; или вернее Душа его должна быть достаточно глубокой для философского предмета, достаточна восприимчива для философского сождержания, достаточно утонченна для философского мышления и достаточна творческая для дела оформления. Душа, лишенная первой способности, то есть совсем не живущая на той глубине, на окоторой впервые раскрывается наличность философского предмета окажется пораженною философскою слепотой, а потому и некомпетентной в вопросе о бытии, значении и жизненной силе философии. Для того, чтобы судить о философии, надо жить ею и тот, кто не может или не хочет жить философским предметом обязан воздерживаться от суждений и о самой философии и о ее предмете.»
Лекція 2. Філософія як теоретична дисципліна та її соціокультурні функції.
План.
1. Предмет і структура філософії
2.Специфіка філософського освоєння дійсності. Основні теми і типи філософствування.
3. Філософія в системі культури. Її основні функції.
Філософія виникає майже одночасно у 7-6 ст до н. е. у трьох найбільш розвинутих осередках цивілізації того часу - у Стародавній Індії, Китаї, Греції.
Вперше застосовує поняття “філософія” як назву особливої науки грецький філософ Піфагор. Далі Платон пов’язує її з мудрістю, тобто прагненням зрозуміти світ як єдиний та цілісний у своїй основі. Пізніше розгорнуту характеристику філософії як науки дає Аристотель, який визначає її як вчення про всезагальні початки буття, його першопричини та принципи. Він твердить, що філософія досліджує суще як таке, те, що йому належить само по собі.
Вже з того часу починає окреслюватись коло філософських питань та її предмет.
Коло питань: взаємозв’язок людини та світу, духу та природи, мислення та буття, матеріального та ідеального.
Предмет - загальним чином осмислений взаємозв’зок людини та світу.
Коло питань та акценти у розгляданні предмету філософії змінюються у ході історії.
Спочатку філософія виникає як наука наук. Потім поступово виділяється особливий предмет філософських досліджень, складається структура філософського знання. Перші його підрозділи: Онтологія - вчення про буття, та Гносеологія - теорія пізнання, потім з’являється Логіка - наука про форми та принципи вірного мислення, Етика - вчення про мораль, Естетика - вчення про прекрасне, соціальна філософія –вчення про суспільство, закономірності його функціонування та розвитку, Антропологія - вчення про людину, Аксіологія - вчення про цінності. Поступово ці підрозділи філософії відокремлюються у самостійні науки. Цей процес завершується у ХІХ-ХХ ст. і призводить до кризи філософії, яка здавалось би втратила свій традиційний предмет. Розпочинається напружений різноспрямований пошук предмету філософії. Позитивісти наполягали на тому, щоб філософія стала позитивною наукою, відмовилась би від “ненаукової” світоглядної проблематики. З іншого ж боку, в цей же час інші філософи наполягають на тому, що філософія має зосередитись на проблемах людини і її буття. Ще Іммануіл Кант - німецький філософ ХУІІІ ст.- зазначає, що головні філософські питання: Що я можу знати, Що я повинен робити, На що я можу сподіватися. Цю думку продовжує й філософ ХХ ст. Макс Шелер. Він наполягає, що усі центральні філософські проблеми можна звести до питання - що є людина.
