Лекція 2. Абіотичний потенціал агротехнологій та його раціональне використання
Страница 7 из 12
Таким чином, найбільш поширеними ґрунтами є чорноземи та близькі до них лучно-чорноземні ґрунти, які за даними якісного обліку земель займають близько 73% орних земель.
У складі земельних угідь зосереджено близько 20% особливо цінних продуктивних земель, в тому числі в складі орних земель - 27,1% від площі сільськогосподарських угідь. Питома маса особливо цінних продуктивних земель стосовно загальної території в різних адміністративних областях України становить від 2 до 44%. Особливо цінні продуктивні землі переважають в Центральному Лісостепу.
Найбільша їх частка у Полтавській (44,7%), Черкаській (37,3%), Сумській (35,9%), Кіровоградській (33,1%) областях. У складі ріллі ці землі розподіляються переважно у Полтавській, Сумській та Київській областях.
Відповідно до з ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних продуктивних земель належать: чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і їх реградовані відміни; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; підзолисто-дернові суглинкові; торфовища середньоглибокі і глибокі осушені; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення.
Надаючи великого економічного значення порядку користування родючими сільськогосподарськими землями, в Земельному кодексі України проголошено, що "вилучення особливо цінних продуктивних земель... не допускається". Однак, слід підкреслити, що протягом останніх років у період переходу до ринкових відносин, реформування земельних відносин, формування різних форм господарювання відбулося зменшення особливо цінних продуктивних земель за рахунок їх відведення для потреб народного господарства.
Ареали особливо цінних продуктивних земель приходяться здебільшого на Лісостеп та зони Степу і Степу посушливого, але зустрічаються вони і в інших районах України.
Серед областей найбільші площі особливо цінних земель припадають на Полтавську - 1348,4 тис. га (60,9% території області), Харківську - 1014,8 тис. га (43,2%), Одеську -985,8 тис. га (38,4%) області. При цьому у Дніпропетровській області вся ця площа представлена виключно чорноземами і лучно-чорноземними ґрунтами. Загальна площа цих ґрунтів складає 14191,5 тис. га або 32,5% від земельного фонду України. Поряд з тим, внаслідок дії різних природних, а здебільшого антропогенних процесів на значній площі території країни, перш за все на сільськогосподарських землях, спостерігається різке погіршення якісного стану ґрунтового покриву.
Наявність в Україні високородючих земель з особливою гостротою ставить питання про їх інтенсивне використання за призначенням, неприпустимість необґрунтованого переведення значних площ орних земель у сферу несільськогосподарського виробництва. Тому існуюча система охорони земель від використання не за призначенням потребує подальшого вдосконалення і для цієї мети поряд із адміністративними заходами слід вживати заходи економічного впливу, зокрема персоніфікацію суб'єкта землеволодіння чи землекористування для відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.
Стан земель сільськогосподарського призначення в останні десятиліття істотно погіршився і набув загрозливого характеру. В першу чергу це стосується ґрунтового покриву, який в значній мірі втратив присутні йому властивості саморегуляції.
Якісний стан земель залежить від механічного складу ґрунту (глинисті, суглинисті, супіщані), еродованості (слабо, середньо, сильно еродовані), кислотності, скелетності тощо.
Відмінності в горизонтальному та вертикальному розчленуванні різних регіонів України визначили розподіл орних земель за крутістю схилів.
Переважають кути нахилу орних схилів до 3о - їх 88,5% загальної площі ріллі. Найбільш небезпечні для використання орні схили з крутістю більше 3° - їх 11,5%, а в деяких регіонах до 20%, що свідчить про значні потенційні можливості розвитку деградаційних процесів.
Аналіз розподілу земель України за якісними ознаками ґрунтового покриву свідчить, що на сільськогосподарських угіддях ґрунти з несприятливим, важким механічним складом займають 60% . Відзначимо, що і за іншими якісними показниками (засоленість, солонцюватість, перезволоженість та ін.) земельний фонд має сталу тенденцію до погіршення.
Так, за даними Держкомзему України, 10,8 млн. га (25,8%) сільськогосподарських угідь складають кислі ґрунти, 2,3 млн. га(5,4%) - солонцюваті і 1,7 млн. га (4,1%) - засолені. Крім того, 1,9 млн. га сільськогосподарських угідь займають перезволожені, 1,8 млн. га - заболочені і 0,6 млн. га - кам'янисті ґрунти.
В останні два десятиліття активізувався процес вторинного засолення земель, питома маса яких найбільша серед загальної площі цих земель (2,3%). Значна частина зазначених ґрунтів потребує постійного проведення вапнування, гіпсування та інших заходів. З усіх видів деградаційних процесів Найбільшу загрозу За наслідками має Ерозія ґрунтів. В Україні серед природних чинників, що визначають інтенсивність ерозійних процесів, основними є: сухість клімату (переважно в південних районах), наявність ґрунтів легкого механічного складу, велика питома маса земель на схилах, висока розораність, недостатнє заліснення і зволоження орних земель, низька культура господарювання на землі. Ці фактори призвели до втрати ґрунтом властивої йому здатності до самовідновлення, що викликає поширення на значних площах змиву, розмиву і видування родючого шару.
Водна та вітрова ерозія є найбільш серйозним фактором зниження продуктивності земельних ресурсів, деградації агроландшафтів. Вона перетворилася на надзвичайне явище сьогодення, яке безпосередньо загрожує самому існуванню ґрунту, як провідному засобу сільськогосподарського виробництва і незамінному компоненту біосфери. Це обумовлено насамперед, характером сільськогосподарського використання земель, при якому створюються умови для інтенсивного розвитку ерозійних процесів. Адже для штучних агроценозів максимум проективного покриття приходиться на липень-серпень, що не співпадає з піком зливової активності (кінець травня-червень).
За даними Держкомзему України, станом на початок 1997 року водній і вітровій ерозії піддавалось понад 14,9 млн. га сільськогосподарських угідь, або 35% від їх загальної площі. Площа сильно і середньо еродованих земель складає 2,9 млн. га. Площа активних ярів складає 154,6 тис. га.
Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, складає 13,4 млн. га, в тому числі 10,6 млн. га орних земель (32% від загальної площі цих угідь). У складі еродованих земель обліковується 4,5 млн. га з середньо - та сильнозмитими ґрунтами, в тому числі 68 тис. га таких, які повністю втратили гумусовий горизонт. Особливе занепокоєння викликають масштаби та інтенсивність цих процесів на чорноземних та близьких до них за родючістю ґрунтах.
У районах розповсюдження вітрової ерозії щорічно виноситься з 1 га до 60 т ґрунту. З продуктами ерозії втрачається значна частина поживних речовин та органіки: 11 млн. т гумусу; 0,5 млн. т азоту; 0,4 млн. т фосфору та 0,72 млн. т калію. Боротьба з ерозією шляхом впровадження контурно-меліоративної системи землеробства, дотримання науково-обґрунтованих сівозмін є необхідною умовою раціонального використання і охорони земель.
Аналіз еродованості орних земель України по областях свідчить, що найбільш залученими в ерозійні процеси є орні землі Донецької, Запорізької областей, де ступінь еродованості земель складає більше 50% . Також по кількості еродованих земель виділяються Кіровоградська (48%), Луганська (66%), Миколаївська (47%), Одеська (46%) області.
Одним із основних показників екологічного (якісного) стану сільськогосподарських угідь є рівень родючості ґрунтів. Головним елементом оцінки родючості ґрунту є вміст у ньому комплексу специфічних органічних речовин - гумусу.
За даними шостого туру ґрунтово-агрохімічних обстежень, який проводився в 1991 - 1995 роках, має місце прогресуюче зниження родючості ґрунтів. Втрата гумусу зумовлена в основному двома причинами. Перша - це втрата органічних і поживних речовин у результаті водної і вітрової ерозії ґрунтів, другою причиною є винесення із урожаєм культур елементів живлення. Баланс основних елементів живлення рослин, як і гумусу в цілому, щорічно негативний. Як показано в дослідженнях Інституту агроекології та біотехнологій УААН, запаси доступних для рослин форм поживних речовин зменшились, зокрема вміст рухомого фосфору - на 4 мг, а обмінного калію - на 2 мг на 1 кг ґрунту.
Негативний баланс гумусу в ґрунті складається через різке зменшення внесення органічних добрив. До 1990 року в Україні щорічно вносилось близько 300 млн. т органічних добрив та понад 5 млн. т мінеральних добрив. В останні роки внесення органічних добрив зменшилось у 6 разів, мінеральних - у 10 разів. Якщо 10 років тому в середньому на 1 га ріллі вносилося більш як 9 т органічних добрив, то в 2000 році -1,5 т, тоді як щорічна доза органічних добрив для підтримки бездефіцитного балансу гумусу повинна складати 7 - 15 т на 1 га. В 2000 році мінеральних добрив вносилось лише 400 тис. т, тобто кожний гектар посіву одержував лише близько 10 кг діючої речовини, хоча землеробство України може розвиватися тільки за умови внесення під сільськогосподарські культури значно більших доз мінеральних і органічних добрив. Одночасно з сільськогосподарськими культурами щорічно виноситься з ґрунту 100 - 200 кг/га поживних речовин. У результаті перевищення виносу поживних речовин над їх накопиченням в орних ґрунтах призводить до від'ємного балансу гумусу.
