Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частина 2)
Страница 10 из 58
• землі природно-заповідного фонду та інші землі природоохоронного призначення, загальнодержавного значення, а також землі територій та об'єктів загальнодержавного значення, які мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну, а також історико-культурну цінність;
• землі лісового фонду загальнодержавного значення поза межами населених пунктів;
• землі водного фонду, за винятком закритих водойм, боліт, повністю розміщених у межах населених пунктів, а також річок, які від витоку до гирла повністю розміщені в межах населених пунктів;
• землі державних сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, державних учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, державних еліто-насінницьких і насінницьких господарств;
• землі державних племінних заводів, племінних господарств, конезаводів, державних господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних і лікарських рослин, фруктів і винограду;
• земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших державних органів;
• землі Національної академії наук України, галузевих академій наук, інших державних наукових установ та організацій;
• землі запасу, призначені для забезпечення загальнодержавних потреб.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1991 р. визначено перелік закладів торгівлі, які залишаються виключно у загальнодержавній власності. Такими закладами є універмаги або торгові центри, розміщені в усіх обласних центрах, за винятком міста Києва.
Дуже важливо зазначити, що до земель комунальної власності повинні відноситися і землі поза межами населених пунктів, але на яких розташовані об'єкти комунальної власності (водозабори, очисні споруди тощо). Крім того, право комунальної власності може набуватися і у випадках:
• примусового відчуження земельних ділянок у власників для задоволення суспільних потреб за умови повного відшкодування їх вартості;
• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни та іншими цивільно-правовими угодами.
Формування територій приватної власності на землю проводиться за рахунок землекористувань, наданих у встановленому порядку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, ведення селянського (фермерського) господарства, а також їх перспективного розміщення. До земель приватної власності відносяться землі, придбані за договором купівлі-продажу, успадкування та іншими цивільно-правовими угодами.
Юридичні особи можуть мати у власності земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності за умови відсутності в статутному фонді будь-якої частки державного майна у разі:
• приватизації державного майна та цілісних майнових комплексів, розташованих на відповідній земельній ділянці;
• безплатної передачі земельних ділянок не державними сільськогосподарськими підприємствами та організаціями;
• придбання земельних ділянок на підставі укладених цивільно-правових угод;
• одержання земельних ділянок за заповітом або рішенням суду.
Іноземні юридичні особи також можуть набувати право власності на землю несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів для спорудження об'єктів ринкової інфраструктури з метою підприємницької діяльності на теренах України, а також на землі несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, придбані ними у власність на основі чинного законодавства України. І цього не слід боятися. Весь світ живе в умовах вільної купівлі-продажу землі. Але скрізь управляють цим процесом. Потрібно не забороняти приватну власність на землю, а регулювати її використання.
Слід зазначити, що проблеми передачі у приватну власність громадянам ділянок, розташованих на землях природоохоронного, рекреаційного та історико-культурного призначення, мають досить суперечливий характер.
Так, деякі зацікавлені в цьому фізичні та юридичні особи, посилаючись на Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок", намагаються довести, що в будь-яких випадках, незалежно від будь-яких обставин, у приватну власність громадянам передаються земельні ділянки, надані їм раніше (до березня 1992 року) для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва. При цьому вони посилаються на ст. 1 цього Декрету, де вказується, що земля передається у межах норм, установлених Земельним кодексом України.
Однак у Декреті мова йде про фізичні норми, що лише регламентують допустимі розміри земельних ділянок, які дозволяється приватизувати, але абсолютно не йде мова про норми правові, юридичні, екологічні та ін. Власне, і Земельний кодекс на це націлює.
Історичний характер розвитку земельних відносин дозволяє зробити висновок, що процедура розподілу земель державної, приватної і комунальної форм власності є дуже неоднозначною. І ось чому. Наведемо декілька прикладів. За часів існування СРСР, коли використання землі було безплатним, ділянки, відведені для будівництва промислових об'єктів (заводів, фабрик та ін.), передбачали значну площу і для озеленення (сквери, бульвари тощо). І це вірно, оскільки добробут людини залежить не тільки від кількості матеріальних цінностей, але й від середовища, в якому вона працює. Але з переходом до платного землекористування пішла ціла хвиля відмови від користування цими землями, оскільки потрібно платити за землю, функціональне призначення якої не пов'язане з конкретним виробництвом. Іншими словами, суб'єкти господарювання почали відмовлятися від цієї частини землі, яка не залучена до технологічного процесу. Очевидно, в умовах ринкової економіки, коли доводиться рахувати гроші на підприємствах, в організаціях, установах державної форми власності, вказані землі логічніше передати у комунальну власність.
У розвиток викладеного треба зазначити, що п умовах ринкової економіки ефективно можуть функціонувати ті підприємства, організації та установи, продукція яких за своєю ціною є відносно невисокою. В іншому випадку цю продукцію через її дороговизну ніхто не буде купувати.
Що ж виходить нині? Для суб'єктів господарювання, розміри земельних ділянок яких сформувалися ще за часів колишнього Союзу, наднормативна площа, яка є в їх користуванні, лягає важким тягарем на їх плечі. У першу чергу через те, що на вартість їх виробленої і без того недешевої продукції додатково переноситься і вартість всієї земельної ділянки.
Висновок такий:
1) підприємство не може оперативно реалізувати продукцію, оскільки вона є дорогою;
2) втрачає держава через неефективне використання земельної ділянки суб'єктом господарювання.
З цього випливає, що земельні ділянки суб'єктів господарювання державної форми власності, розміри яких перевищують нормативи будівельних норм і правил (БНіП), доцільно передати у комунальну власність. Ці земельні ділянки можуть бути виставлені на аукціон, де знайдуть свого господаря, який буде здатний ефективно їх використовувати.
Так, у результаті детального обстеження земельних ділянок суб'єктів господарювання в м. Львові нами виявлено, що значні земельні площі використовуються не за цільовим призначенням. Наприклад, у межах землекористування Державного науково-дослідного інституту "Система" виявлено 0,41 га земель, які впродовж десятків років не були освоєні, тобто не використовувалися за цільовим призначенням. Тому за погодженням начальника Головного управління архітектури і містобудування цю ділянку було рекомендовано під будівництво багатоповерхової автостоянки з наступною передачею її у комунальну власність. Аналогічно Львівська бавовняно-прядильна фабрика, за якою закріплено 5,16 га землі, 1,35 га земель використовує не за цільовим призначенням. Подібних прикладів є багато. Це і "Молдвинзавод". Львівський жиркомбінат, "Галичфарм". Але справа не в прикладах, а в самому розумінні суті здійснення розподілу земель за формами власності.
Економічна ефективність таких заходів очевидна, якщо врахувати факт, що попит на земельні ділянки переважає пропозицію.
Поділ земель за формами власності проводиться з метою встановлення, визначення правового статусу кожної земельної ділянки, її територіального розміщення, переліку власників землі і землекористувачів у розрізі цих форм власності.
Але треба сказати, що у вирішенні проблем роздержавлення в Україні державна форма власності, що існує в такому вигляді, яка вона є нині, дуже ускладнює поступовий перехід до приватної, гальмує ринкові процеси тощо.
