Сегодня: 08 | 05 | 2021

Лекція Філософія у полі середньовічної культури.

Лекція Філософія у полі середньовічної культури.

1. Виникнення і основні риси середньовічного світорозуміння.

2.Специфіка філософії у середньовічному суспільстві.

3. Періодизація середньовічної філософії. Основні етапи середньовічної філософії: апологетика (Тертулліан), патристика (Аврелий Августин), схоластика (Боэций, Абеляр, Альберт Великий). Классична філософія средньовіччя (Фома Аквинський). Философська думка в Візантії (Іоанн Дамаскін). Арабська філософія (Авіценна, Аверроез). Містика (Бонавентура, Майстер Экхарт).

1.  Виникнення середньовічної філософії.

Виникнення середньовічної філософії дуже часто зв'язують із падінням Західної Римської імперії (476 рік н. э), проте така датировка є не зовсім коректною. У цей час ще панує антична філософія, і з її точки зору початком усього є Природа. У середньовічній філософії, навпроти, реальністю, що визначає все що суще є Бог. Тому перехід від одного мислення до іншого не міг відбутися миттєво: завоювання Рима не могло відразу змінити ні соціальних відносин (адже грецька філософія належить епосі античного рабовласництва, а середньовічна філософія відноситься до епохи феодалізму), ні внутрішнього світобачення людей, ні релігійних переконань, побудованих сторіччями. Формування нового типу суспільства триває дуже довго. Початки середньовічної філософії вбачаються в ранньохристиянському періоді I-IV сторіччях н. э., коли конкурують між собою філософські вчення стоїків, епікурейців, неоплатоников, і в цей же час формуються осередки нової віри і думки, що згодом створять основу середньовічної філософії. Отже, Період виникнення середньовічної філософії - I-IV сторіччя н. е. Так само розмиті і кінцеві межі середніх віків. Остаточні прояви середньовічного світогляду можна знайти і в ХУ111 ст. Х1У-ХУ ст. характеризиують і як епоху Відродження і як пізнє середньовіччя. Тому поняття середньовіччя і середньовічна філософія не хронологічні, а Змістовні. Відмітною ознакою є тісний зв'язок із теологічним вченням християнства, що із виникненням феодалізму стає пануючим світоглядом у Західної Європі. Тобто зміст середньовічної філософії визначається Пануванням релігій єдинобожжя (монотеїзму). До таких релігій належать іудаїзм, християнство і мусульманство, і саме з ними пов'язаний розвиток як європейської, так і арабської філософії середніх сторіч. Середньовічне мислення Теоцентрично: Бог є реальністю, що визначає все існуюче. Через відношення "бог - людина" розглядаються різноманітні питання: устрій світобудови, місце в ньому людини, система морально-ціннісних уявлень. Тому середньовічна філософія носить Теоцентричний характер (гр. theos - бог), а основною її функцією стає обгрунтування релігійних постулатів. На думку освічених кіл того часу, філософія набуває статусу "Служниця богослов'я". Але й у цих умовах здійснюється така власне філософська функція як Сумнів , тобто установка на раціоналістичний аналіз різноманітних тлумачень релігійних положень із метою здобуття істини.

Найбільше сильний вплив на західну філософію зробила християнська релігія, тому далі буде обговорюватися саме вона.

1. Загальна характеристика середньовічного світогляду .

Христианский світогляд виникає в I в. у Палестині в умовах зростаючої кризи рабовласницького суспільства. Античний світогляд вже не відповідав новому рівню суспільної самосвідомості, у якій знайшли свій відбиток радикальні зміни в економічному, політичному, духовному житті суспільства.

Спочатку християнство поширювалося в географічних межах Римської імперії в середовищі єврейства, але потім спостерігається значна притока представників інших народів. Це багато в чому пояснюється тим, що християнство виникло як релігія пригноблених, звернена до всіх без розподілу на своїх і чужих, варварів і еллінів і т. д. Вона протиставила розбещеності, зверхності панів і сановників римського суспільства, соціальному, економічному, духовному гнобленню широких прошарків суспільства проповідь внутрішнього спасіння від "зіпсованого світу", аскетизм, турботу про долю усього світу. Панівни верстви організовували жорстокі гоніння на перших християн, що знаходяться в опозиції до офіційної ідеології. Факти переслідування одержали особливе емоційне фарбування в новому віроученні: гнані за віру проголошувалися святими, а образ Ісуса Христа, розп'ятого на хресті, стає найбільше глибокою ціннісно-значущою підставою християнської етики. У формуванні понятійного апарату християнської догматики особливо велика роль належить античному філософському ідеалізмові (піфагорійці, Платон, Аристотель і інші), помітним є вплив також єгипетської і близькосхідних культур.

Релігійний світогляд характеризується такими основними рисами:

- Символізм означає, що кожне значиме явище в природі й історії розглядається як прояв божественної волі. Через символ здійснюється з'єднання, зв'язок між дольним (земним) і горним (небесним) світами. Особливо це виявляється в культі, що створює світ релігійної дійсності. Через символічні значення предметів культу здійснюється повсякденний зв'язок общини зі священною історією. Суспільному й особистому житті людини надається визначені спрямованість і значущість;

- Ціннісний характер відношення до дійсності, тобто вся дійсність розглядається як просторово-часова протяжність боротьби між добром і злом, богом і антихристом, як драматична колізія зі світом, що знаходиться під неправою владою "князя світу цього" (сатани). Морально-ціннісна орієнтація простору і часу добре проглядає в таких поняттях середньовіччя, як Сакральний (священний) простір храму, просторово-моральна орієнтація Хреста - графічного символу віри, Схід як осередок добра і благодаті, Захід - напрямок зла і т. д. Час також пов'язаний із священною історією: єдинократне боговтіленнят обгрунтовує час священної історії, що стає основою історичної періодизації "до різдва Христова" і "після різдва Христова";

- Одкровення визнається за слово Господнє, що веде до абсолютизації Слова - Логосу. Поняття Логосу було відомо ще в античності і уперше введено у філософський оборот Гераклітом. У сфері іудейських і християнських вчень поняття Логосу було переосмислено як Слово особистого і живого Бога, що окликає цим Словом речі і викликає їх до життя. Логос стає образом Бога, що сполучає в собі повноту як божественної, так і людської природи, і тим самим здійснює зв'язок між потустороннім - Богом і посюстороннім світом. Логос субстанціонально тотожній Богу-Отцу і подає його слово, що веде до абсолютизації духовного початку над фізичним світом. Чудо сприймається як нормальне природне явище. "Тому що в Бога не залишається неспроможним жодного слова. На початку було Слово".

У основі християнського монотеїзму лежать також два найважливіших принципи, далеких релігійно-міфологічній свідомості і відповідно філософському мисленню поганського світу: ідея творення й ідея одкровення. Обидва вони тісно між собою пов'язані, тому що припускають єдиного особистого Бога. Відповідно і в основі середньовічної філософії лежить Ідея божественного творення, яка становить основу онтології і ідея божого одкровіння, що складає основу гносеології.

Творення означає створення світу і людини Богом із нічого. Це поняття з філософської точки зору носить онтологичний характер, відповідає на запитання про сутність світу і причини його виникнення і розвитку. Природа і людина існують у силу того, що вони створені Богом; у цьому і складається їхня щира суть. У християнстві ідея єдиного бога (і в цьому його найважливіша відмінність від ісламу й іудаїзму) розглядається через його внутрішнє життя як співвідношення його трьох "іпостасей": Батька (безначального початку), Сина або Логосу ( принцип, що смислоутворює), Святого Духу ("животворящий" принцип). Вчення про Троїцу визнається більшістю християнських церков.

Одкровення складає зведення про Бога, викладені у Священному Писанні з волі бога. Пізнати бога - значить пізнати його одкровення через священний текст. З позицій філософського знання одкровення відповідає пізнавальній функції. Але знання в релігійному сенсі докорінно відрізняється від наукового. Пізнання бога і його заповідей через одкровення є необхідною умовою порятунку людства в цілому і кожної людини. Пізнати бога - значить уверовать у нього: не логічні докази, а віра грає тут основну, визначальну роль. Саме віра як особливий соціально-психологічний стан, заснований на глибокому усвідомленні необхідності порятунку душі і тіла, певним чином організує раціонально-свідому діяльність.

Висновок. Проаналізувавши основні принципи філософії середніх сторіч, можна сказати, що середньовічна філософія в цілому теоцентрична: всі основні поняття середньовічного мислення співвіднесені з Богом і визначаються через нього. ТЕоцентричний характер середньовічної філософії визначав такі її риси, як Провиденциалізм- вчення про те, що все у своєму розвитку рухається до заздалегідь визначеної Богом мети, Креационізм – ідея створення світу Богом із "нічого" в обмежений відрізок часу, Авторитаризм- опора на авторитети і догмати церкви, їх сприйняття як незаперечних істин. Філософськими джерелами середньовічної філософії є вчення Платона та Аристотеля. Але у Середньовіччі відбулася відмова від раціональних методів античної філософії в поясненні світу. Була створена модель світу, що цілком відповідає духу і букві християнського віроучення.