Лекція Антропологічна філософія Л. Фейєрбаха
Страница 4 из 4
Слабкість філософії, за Фейєрбахом, - у її відірваності від "серця", манірній віддаленості від світу, теоретичному егоїзмі. Це й повинно бути усунене при злитті філософії та релігії, а тому філософія повинна перетворитись у практичну філософію (цей мотив був характерним для усього молодогегельянства).
Найсильнішою стороною християнства, яка уможливила цій релігії стати світовою, легко доходити до "серця" людини, Фейєрбах вважає мораль. Тому природно, що "нова філософія" повинна знайти якусь нову форму морально-етичної свідомості. Фейєрбах здійснив спробу її виробити. Замість християнства та філософії гегелівського типу він запропонував "філософію Людини". Згідно з його гуманістичною концепцією Людина - це найвище в ціннісному відношенні, абсолютна цінність. При цьому слід говорити не про окремих людей, а про їх сутність, тобто про родовий стрижень. Окрема людина зовсім не є вмістилищем усіх людських чеснот, але Людина як така е нескінченно мудрою, доброю, всемогутньою. Її властивості - це вона сама, а без них (тобто без моральних якостей мудрості, доброти, могутності) Людини немає. У людині всі є цінним: емоційне та психологічне життя е не менш важливим, аніж розум. Також вельми важливо, що людина живе в прямому контакті з природою, бо зовнішня природа є близькою природі самої людини. За Фейєрбахом, людська сутність цілком гармонійно виявляє себе в людському існуванні: життя природи та умови буття перебувають у глибокій єдності з людською сутністю.
Отже, людина, за Фейєрбахом, перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями ("предикатами"), зовнішньою та внутрішньою природою. Вища ж єдність проявляється в моральному наповненні цієї гармонії, яка реалізується в імперативі, вищому законі для Людини. Цей закон полягає у вимозі ставитися до людини як до найвищої цінності, як до Бога. При цьому людина ставитися до себе як до Бога, коли вона бачить божественне в іншій людині. Запозичена в християнстві заповідь любові до Бога й ближнього перетворюється у Фейєрбаха на основний моральний закон. Саме Любов (як домінуюче в людському ставленні до Бога) наділяється у Фейєрбаха родовим смислом - ця любов статева, родоутворююча, що включає в себе й любов до дітей, тобто до продовження самих собі, свого Я. За Фейєрбахом, відносини між людьми повинні включити в собі закон Любові як деяку надцінність, дати йому увійти в "серце" людей, змінюючи вплив релігії.
Фейєрбахівська філософія справила значний вплив на формування світової філософської думки, зокрема - на молодогегельянство та марксизм. Хоча майже відразу ж вона була піддана критиці сучасниками мислителя, але фундаментальність порушених Фейєрбахом питань та глибина його спроби відповісти на них дає підстави відвести йому належне місце серед гігантів світової філософської думки. Фейєрбах першим зумів створити філософське вчення, основою якого виступав не дух, не ідея, не надприродний початок, а сама людина.
Антропологізм Ф. вів до побудови Нової теології, у якій Людина і є Бог, тобто пропонується перебороти протиставлення посюстороннего (мирського) і потойбічного (трансцендентального) і, таким чином, вийти на здійснення всесвітньої мрії людства - створення "царства Божого" на землі. Як відзначав Ф., "моєю першою думкою був Бог, другою - Розум, третьою й останньою - людина". У філософії Ф. на місце любові до Бога ставиться любов до Людини: суть гуманізму, по Ф., - "не віруючі люди, а думаючі, що не моляться, а працюють, що не прагнуть у занебесьє, а вивчають світ посюсторонній, не християни - напівтварини й напівангели, а люди у всій повноті".
Отже людину Фейєрбах розглядає як "єдиний, універсальний і вищий предмет філософії". Фейєрбах уважає, що філософія повинна виходити й почуттєвих даних і укласти союз із природознавством. Філософія заміняє релігію, даючи людям замість розради розуміння своїх реальних можливостей у справі досягнення щастя. Вона повинна бути антропологією, тобто вченням про людину. Конкретні науки, що вивчають діяльність людини, особливо фізіологія, показують нерозривний зв'язок мислення з матеріальними процесами, його невіддільність від природи. Нова філософія, під якою Фейєрбах розуміє свою систему філософії, перетворює й людину, і природу в єдиний предмет філософії, перетворюючи, отже, антропологію, у тому числі й фізіологію, в універсальну науку.
У своїх творах Фейєрбах виступає неперевершеним Критиком ідеалізму. Він показує, що ідеалізм відштовхується не від реальної дійсності, що він відволікається від реальних предметів Фейєрбах дійде висновку, що ідеалізм являє собою раціоналізовану теологію. Будучи на початку свого життя прихильником гегелівської філософії, Фейєрбах виступає з її різкою критикою надалі. Його критика гегелівського ідеалізму не була тотальною. Він визнає деякі гегелівські ідеї: боротьбу нового зі старим, заперечення заперечення й деякі інші діалектичні ідеї.
Філософія Фейєрбаха дуже вплинула на формування світогляду Маркса й Энгельса. Энгельс писав: "За нами залишається неоплачений борг честі: повне визнання того впливу, що у наш період бури й натиску зробив на нас Фейєрбах у більшій мері, чим який-небудь інший філософ після Гегеля [Соч. Т. 21. С. 371]. Філософія Ф. одержала різні інтерпретації: марксизм визнав її одним зі своїх джерел, підкреслюючи матеріалізм і атеїзм, а немарксистські історики філософії вважають її попередницею філософської антропології.
