Лекція Антропологічна філософія Л. Фейєрбаха
Страница 2 из 4
Це і є основна причина виникнення релігії. Людина об'єктивує свою власну сутність, вона перетворює те, що насправді Є лише суб'єктом, в об'єкт пізнання й уважає, що цей об‘єкт і є Бог. Таким чином, божественна сутність - це людська сутність, очищена від індивідуальних рис. Якщо люди й затверджують, що Бог незбагненний, то це насправді плід сучасного невір'я. Ще Гегель затверджував, і Фейєрбах з ним згодний, повну зрозумілість Бога, тому що Бог зводиться до своїх власних предикатів. Предикати такі: Бог є Трійця, Бог є любов, є розум, Логос і т. д. Тому все це показує, що Бог збагненний. Заперечення зрозумілості Бога є заперечення властивостей Бога, а це, відповідно, означає заперечення самої релігії. Тому твердження, що Бог незбагненний є деяка дивна форма релігії, це заперечення релігії, що зберігає вид релігії.
У будь-якій релігії, і християнство не виключення, на думку Фейєрбаха, Бог і людина протистоять один одному, є крайнощами. Релігія розвивається таким чином, що людина усе більше й більше намагається усунути це протистояння, людина усе більше віднімає предикат у Бога й усе більше приписує собі. Оскільки протистояння Бога і людина в релігії є крайнощами, то потрібно довести, уважає Фейєрбах, що розлад людини з Богом є розладом людини зі своєю сутністю. А розлад можливий лише там, де сутності роздвоїлися, але проте становлять єдність. Не може існувати в розладі те, що не представляє єдності, і ця єдність є єдність людської сутності. А сутність людини є розум.
Тому Чиста божественна сутність - це самосвідомість розуму. Розум є деяка безособова сила в людині; у людині не може мислити якийсь інший розум, крім свого, тому й Бог об'єктивний один для всіх людей. А оскільки людський розум нескінченний, то й Бог представляється як якийсь нескінченний Дух, винесений за межі індивідуальності й тілесності. Людина не може пізнати сама себе, не можна об'єктивувати те, що є в дійсності суб'єктом, тому розум непізнаваний і наслідком цього є твердження того, що Бог за твердженням багатьох християн також непізнаваний.
Образ Бога для Фейєрбаха - це відчуження сутності людини. Бог відчужується від людини. Йому приписують самостійне існування, а також перетворюють у першопричину всього існуючого. Ця концепція відчуження виступає головною підвалиною фейєрбахівської критики релігії.
На доказ того, що сутність Бога є Об‘єктивований розум, Фейєрбах приводить різні міркування, серед яких можна відзначити те, що (ми знаємо ще за твердженням Фоми Аквінського) Бог не може створити те, що суперечить Розуму - Бог не може скасувати Сам Себе, не може зробити те що було не бувшим, не може скасувати закони логіки, не може зробити те, що суперечить розуму. Це показує, що сутністю Бога також є розум, що Бог сам підкоряється законам розуму, отже, досить сказати, що сутністю Бога, так само, як і сутністю людини, є розум. Отже, тільки лише про розум можна й говорити. "Міряло твого Бога, — пише Фейєрбах, — є мірило твого розуму".
Але Бог, як розум, це ще не є Властиво Бог християн. Розум думає не тільки про себе, але й про інших людей і про інші об'єкти. Розум думає про Все, тому, крім розумної сутності релігії, повинна бути і якась інша. Уявлення людини як діючої серед інших людей означає, насамперед, уявлення про людину як про істоту Моральну. Це Уявлення людини себе як Істоти моральної приводить до висновку, що людина об'єктивує свою власну моральність. Він представляє моральність як існуючу окремо від людини. Моральність, очищена від людських індивідуальностей і від людської тілесності, моральність абсолютна об'єктивується людиною й перетворюється в Бога. Тобто Бог — це перетворена в абсолютну сутність власна моральна сутність людини. Ця сутність є, власне кажучи, совість, тому що вона говорить людині, чим вона повинна бути, указує їй, що вона не така. Сутність людини показує людині, що вона істота суперечлива, діалектична, як говорив Гегель. Це протиріччя людина намагається вирішити, виводячи за свої межі одну з своїх сутностей, Показуючи себе як абсолютно гріховну Істоту й Бога як абсолютно досконалу істоту. Цього робити не можна, тому що цей розлад є розкладання однієї єдиної гріховно-досконалої моральної сутності людини. А людина намагається ліквідувати цей розлад, бачачи абсолютно морально досконалу істоту тільки лише в Богу, бачачи Бога як люблячу істота.
Бог у християнстві втілюється для того, щоб надолужити гріхи людини. Втілення Бога в деяку тілесну оболонку у формі людини є не що інше, як прояв того, що сутністю людини є не тільки розум, моральність, але людина є почуттєва, матеріальна, тілесна істота. Це почуттєве уявлення себе (людини) проявляється в переносі цього ж почуттєвого уявлення на Бога. Тому причиною втілення Бога насправді є уявлення людини про себе, це потреба людини. Потреба не тільки гносеологічна, тобто розуміння себе як істоти почуттєвого, але Потреба людини в жалі, тому що людина є істота не тільки моральна, що не тільки мислить, не тільки розум і воля, але й серце.
Жаль також об'єктивується. Втілення, по Фейєрбаху, це "сльоза Божественного жалю", тобто поява людини що почуває. Бог втілюється в людину, тому що Бог є любов, як затверджує ап. Іоанн. Це означає, на думку Фейєрбаха, що Бог і любов - це різні речі. І Бог сходить до людини, тому що Він Підкоряється цієї любові. Оскільки Бог і любов відрізняються, то цілком можна сказати, що Сутністю самої людини Є любов, оскільки Бог підкоряється любові. Тобто Любов перемагає Бога. Ця любов є любов до людини, тобто людська любов; Людина любить у Богу, насамперед, любов Бога до людини. Це означає, що людина хоче, насамперед, щоб її саму любили. Тому втілення Бога є не що інше, як прояв любові Бога до людини, а ця любов є підставою любові людини до Бога. Тобто любимо ми в Богу, насамперед, любов до людини.
Він вважав, що Релігію породжують як страх перед стихійними силами природи, так і ті труднощі, страждання, які зазнають люди на землі. Крім того, у божестві відбиваються надії, ідеали людини, тому й релігія наповнена життєвими уявленнями, тому що Бог є те, чим людина хоче бути. Релігійне поклоніння явищам природи, як і релігійний культ людини в Новий час, по Фейєрбаху, показують, що Людина обожнює те, від чого залежить реально або хоча б в уяві. За Ф., "Бог - це сльоза любові, що впала в самий потаєний глиб людської душі, де й спочиває таємниця її безсилля і її незначності".
Отже сутність релігійних уявлень Лежить, на думку Фейєрбаха, У почутті залежності людей від навколишнього світу. Якщо ця залежність украй висока, то вона породжує Відчуття безсилля, і якраз воно провокує створення фантазій і вимислів. Підкоряючи їм своє життя, Людина усвідомлено або несвідомо відмовляється від прагнення до кращого в реальності. Потреба в змінах заміняється покірністю й очікуванням надприродної відплати. Людина - істота багатомірна. Вона не тільки носій холодного розуму, але й власник фізичного тіла, їй властиві емоції й почуття, вольові дії й потреби. І вся ця цілісність перекручено відбивається в релігії. Страх за себе творить абсолютних богів, які як би служать нашому егоїзму, задовольняючи людські бажання.
Людина Сама створила Бога, подібного собі, і всі свої властивості в крайньому ступені їхнього розвитку перенесла на нього. Таким чином, основою всього є людина, пізнаючи яку, можна осягти все, у тому числі й таємниці релігійної віри. Антропологія надасть можливість виділити критерій живого. Людина - істота природна. Відчуваючи свою залежність від середовища, вона його обожнює, точніше олюднює. Поступово від природних видів релігії відбувається перехід до духовних її форм, з яких християнство - найбільш закінчена, тому що містить у собі необмежені бажання й потреби особистості. Тому що Бог нескінченно вище світу, то богослов'я важливіше пізнання. Таким чином, релігія може привести тільки до розумового застою, вона суперечить культурі.
Саме людина виводить із почуттєвого миру абстрактні поняття, а не навпаки. І не випадково, що релігія захищає всі види ідеалізму, тому що вони союзники й живлять один одного, трактуючи природу у відповідності зі своїми потребами. Ідеалісти відривають одиничне від загального й зводять абстракцію на п'єдестал щирого існування.
Сутність релігії - людське серце, останнє тим і відрізняється від тверезого й холодного розуму, що воно прагне вірити, любити. Людина вірить у богів не тільки тому, що в неї є фантазія й почуття, але й також тому, що в неї є прагнення бути щасливою. Вона вірить у блаженну Істоту не тільки тому, що вона має уявлення про блаженство, але й тому, що вона сама хоче бути блаженною; вона вірить у досконалу істоту тому, що вона сам хоче бути досконалою, вона вірить у безсмертну істоту тому, що вона сама не бажає вмерти"
У цих положеннях відбите Антропологічне пояснення релігії. Сутність християнства варто бачити в єдності трьох людських сутностей — розуму, волі й серця, і Щира сутність християнства випливає саме з нескінченної сутності розуму, з об'єктивації людської моральності й із внутрішньої потреби до добра. Бог страждає для інших, отже страждання божественно — той, хто страждає, є Богом. Бог страждає — значить Бог є серце, тобто джерело всіх страждань.
Християнство, міркує далі Фейєрбах, затверджує, що Бог є єдність у Троїчності. Це також має коріння у свідомості людини; людина сама для себе представляє як єдність "я" і "ти" — людина пізнає себе як суб'єкт, тобто як "я", і як об'єкт, тобто як "ти". Це єдність "я" і "ти" насправді представляє нерозривну єдність — це той самий приклад, коли можна бачити роздвоєння того, що існує в якійсь єдності. Через цю єдність "я" і "ти" існують у деякім спілкуванні, що є потребою людського серця. Тому й самотній Бог виключає потребу любові. В об'єктивації людиною своєї власної сутності відбувається роздвоєння: крім Бога Батька, тобто "я", з'являється Бог Син, тобто "ти", а разом у взаємодії вони утворять Дух. Тобто, по Фейєрбаху, у дійсності є тільки дві Особи, а третя Особа є їхня взаємодія. Батько і Син у християнстві розуміються почуттєво, з усіма антропоморфними характеристиками, отже повинна з'явитися ще й жіноча особа. У такий спосіб проявляється таємниця Матері Божої. Бог Син є Логос, тобто Слово. Це також невипадково, тому що мислячи себе, свою власну сутність, людина мислить саме в образах; головним засобом для думки людини є слово, мова. Слово є образна думка. У такий спосіб відбувається знову обожнювання своєї власної сутності, обожнювання слова. Релігія уявляє собі щиру сутність слова як особливу, відмінну від людського слова сутність. Фейєрбаха розглядає безліч інших положень християнства, зводячи їх послідовно до людської сутності. По Фейєрбаху, головне завдання полягає в розкритті сутності релігії. Але це не означає, по Думці Фейєрбаха, що завдання його думки є послідовний атеїзм. Атеїзм для Фейєрбаха був синонімом аморальності, тому потрібно не твердження атеїзму, а заміна помилкової релігії щирої. Щира релігія є щире знання про людину, а це знання містить у собі знання її розуму, знання її моральності, її серця, тобто вміння страждати й співчувати.
