Лекція "Пожежна охорона України в 60 – 90 роки ХХ ст."
Лекція "Пожежна охорона України в 60 – 90 роки ХХ ст.".
МЕТА ЗАНЯТТЯ: - розглянути діяльність пожежної охорони республіки в період науково-технічної революції;
- проаналізувати роль пожежної охорони в попередженні глобальних катастроф, пов’язаних із пожежною безпекою;
- виховувати повагу до професійної спадщини пожежної охорони України.
ЧАС ПРОВЕДЕННЯ: 2 години
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: лекційний зал
МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: література.
СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:
І. Організаційні заходи.
ІІ. Зміст лекції:
1. Пожежна охорона республіки в період науково-технічної революції.
2. Роль пожежної охорони в попередженні глобальних катастроф, пов’язаних із пожежною безпекою. Ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
3. Пожежна охорона суверенної України.
ІІІ. Підведення підсумків.
Література:
1. Закон України “Про пожежну безпеку”. – 17.12.93.
2. Голубев С. Г. и др. Пожарное дело в СССР / Под ред. Н. А. Тарасова-Агалакова. – М.: Стройиздат, 1968.
3. Кучер Г., Усатенко Л. Покорители огня: из истории пожарной охраны Киевщины. – К.: Издание МВД УССР, 1969.
4. Нехаев В. С., Серцов М. А. Огнеборцы Запорожья: Очерки истории и деятельности пожарной охраны Запорожской области. – Запорожье, 1997.
5. Обухов Ф. В. Советская пожарная охрана. – М., 1979.
6. Островский Б., Марченко Л. Огнеборцы. – К.: ТОВ “Росток”, 1996.
7. Полтанов О. І., Доманський Ю. А. та ін. Історія пожежної охорони Кіровоградщини: (1841 – 1997). – Дніпропетровськ: Дніпропетровська книжкова друкарня, 1998.
8. Смирнов Г. В. Историческая хроника пожарной охраны Луганска. – Луганск: “Лугань”, 1996.
9. Шувалов М. Г. Основы пожарного дела. – М., 1983.
10.Микеев А. Чернобыль предупреждает // Пожарное дело. – 1988. – № 5.
11.Дробінка І. Г., Голинський О. Б., Стоянович О. Е. Двадцять п’ять років на варті. /Корот. Історичний нарис до 25-річчя створення ЧІПБ/. – Черкаси, 1998.
1. Пожежна охорона республіки
В період науково-технічної революції
На початку 60-х рр. ХХ ст. в Україні у великих містах широко розгорнулося будівництво висотних будівель, що викликало необхідність намітити основні заходи щодо зниження небезпеки задимлення висотних приміщень. Упродовж 1962-1963 рр. над вирішенням цієї проблеми працював колектив ЦНІІПО, спеціалісти-проектувальники та будівельники. В результаті проведеної роботи були визначені основні положення по забезпеченню пожежною безпекою висотних споруд. У 1964 р. були затверджені “Тимчасові вказівки з протипожежних вимог для проектування жилих будівель висотою 10 поверхів і більше” (СН 295-64).
Постановою Ради Міністрів СРСР від 3 травня 1966 р. за № 344 всі підрозділи професійної пожежної охорони були сконцентровані в єдиному оперативному керівництві МВС, що дало можливість підвищити боєздатність пожежних частин, більш раціонально і економічно використовувати пожежні підрозділи та техніку.
З метою вчасного виявлення недоліків у протипожежному захисті підприємств, а особливо в технологічних процесах з другої половини 60-х рр. ХХ ст. в Україні стали широко впроваджуватися на підприємствах пожежно-технічні комісії в які залучалися інженери, технологи та техніки підприємств. Фактично зародилася нова форма профілактичної роботи, заснована на активній участі інженерно-технічного персоналу у розробці заходів, направлених на зменшення пожежної небезпеки технологічних процесів.
На середину 60-х рр. близько 60% пожеж на об’єктах народного господарства були наслідком халатності та недбалості при поводженні з вогнем. Суттєвим напрямком роботи в попередженні такого роду пожеж залишається широка роз’яснювальна робота та встановлення жорсткого режиму за дотриманням протипожежних правил. В Україні цей важливий напрямок в роботі пожежної охорони знайшов конкретне втілення в проведенні пожежно-технічного мінімуму серед населення міст та сіл, рішення про проведення якого було прийнято Радою Міністрів УРСР. Пожежно-технічний мінімум передбачав ознайомлення населення республіки з причинами пожеж, із заходами по їх попередженню в побуті та на виробництві і діями на випадок виникнення пожежі. Мільйони людей в ході проведення пожежно-технічного мінімуму отримали навички з пожежної безпеки. Таке масове охоплення населення профілактичною роботою було здійснене вперше в Радянському Союзі. Досвід України був пізніше поширений і в інші республіки СРСР.
З 1974 р. в Україні згідно директиви МВС СРСР почалося суцільне навчання сільського населення протипожежним правилам та способам використання засобів гасіння пожеж. В містах та селищах міського типу обов’язковим стало ознайомлення квартиронаймачів та членів їх сімей, а також осіб, що проживали в готелях та гуртожитках, з основними правилами пожежної безпеки.
Важливого значення набирають наукові дослідження в галузі пожежної безпеки. Стали широко застосовуватись автоматичні установки пожежогасіння, пожежно-охоронна сигналізація. Так, у вересні 1965 р. у м. Дніпропетровську було організовано пожежно-випробувальну станцію з штатом 6 чоловік. У 1979 році вона реорганізована у випробувальну пожежну лабораторію. Цей невеликий колектив залучився до науково-дослідної роботи. “Методика дослідження причетності до пожеж електроламп розжарювання загального призначення", розроблена в Дніпропетровську, була видрукувана в журналах “Світлотехніка", а також видана і до сих пір використовується в Болгарії.
З 1970 року в пожежних гарнізонах України почали проводитися змагання на звання "Кращий за професією". Ріст економічного і в першу чергу промислового потенціалу в Україні у 70-х рр. ХХ ст., викликав необхідність у збільшенні кількості кваліфікованих кадрів. У червні 1973 р. наказом міністра внутрішніх справ СРСР розпочало свою діяльність Черкаське пожежно-технічне училище. У 1975 році створюється учбовий загін ВПО, що почав професійну підготовку різних категорій працівників пожежної охорони молодшої ланки. Зараз це солідний, із значною матеріально-технічною базою підрозділ ДПО, що займається бойовою підготовкою кадрів пожежної охорони області.
Випробуванням для особового складу частин і техніки стала перша в області пожежа газового фонтану 14-30 серпня 1979 року. 49 працівників пожежної охорони і робітників газової промисловості були нагороджені Державними нагородами і заохочені правами Міністра Внутрішніх справ країни.
8 вересня 1967 року в 13 годин 35 хвилин виявлено пожежу на відкритому складі каучуку Дніпропетровського шинного заводу. Каучук горів на площі 1800 кв. м. Висота полум'я досягала 80 м. Пожежа швидко поширювалася. Цьому сприяв вітер, швидкість якого досягала 90 м/сек. Виникла загроза поширення вогню на основний заводський корпус і закритий склад каучуку. На 13 год. 50 хв. вогнем було знищено вже близько 2600 кв. м. Загорілося покриття мотовозного депо, створювалася загроза складу каучуку держрезерву, що знаходився за 50 м від складу, який горів. Територія заводу була сильно задимлена, працювати доводилося в КІПах, під прикриттям водяних струменів. За сміливу і самовіддану працю при гасінні цієї пожежі були нагороджені затвердженою в 1957 році медаллю "За відвагу на пожежі": Івченко І. М., Кондратенко В. С., Коломоєць І. П., Лоза О. А., Присуха О. П., Олійник Л. А., Осадчий М. І., Старосельський А. Й., Таряник О. К., Шиман О. Г.
З 1970 року удосконалюється робота по лінії Державного пожежного нагляду. Впроваджуються нові форми профілактики пожежі, вводяться ефективні методи контролю за діяльністю підрозділів.
Всі нововведення в профілактиці пожеж нашої області активно підтримував начальник УПО МВС України генерал-майор вн. служби Герасимов О. В. Під його керівництвом пожежна охорона України постійно посідала призові місця серед республік СРСР, а у 1977 році – почесне перше.
Підвищена якість аналітичної і агітмасової роботи. З цією метою обладнана і з 1982 року почала функціонувати постійно діюча пожежно-технічна виставка, згодом вона була перетворена в "Пожежно-технічний центр передового досвіду пожежної охорони і пропаганди пожежно-технічних знань". Зараз центру повернена колишня назва: "Пожежно-технічна виставка".
Ініціатором практики залучення коштів підприємств і організацій для технічного переозброєння пожежних частин, створення для особистого складу нормальних побутових умов під час несіння служби став призначений на посаду начальника Управління пожежної охорони МВС України Десятников Пилип Миколайович. У області цей метод впроваджений в практику при підтримці облвиконкому, проектних і будівельних організацій. Для будівництва пожежних депо відбиралися проекти з житлом, почалася розробка індивідуальних проектів, стали сміливо впроваджуватися раціоналізаторські пропозиції, покликані збільшити корисну площу депо, особливо житлову.
У 1971 році на верхньому полі стадіону "Металург" в м. Дніпропетровськ було обладнане містечко пожежно-прикладного спорту. На цій базі проводяться заняття і щорічні змагання на першість гарнізону, а також в 1971 і 1977 рр. - всесоюзні змагання з пожежно-прикладного спорту. Відтого часу спортсмени пожежної охорони області беруть участь і в міжнародних змаганнях.
З 1965 по 1982 рр. 18 працівників пожежної охорони Дніпропетровської області виконали норму майстра спорту СРСР, 56 - кандидатів в майстри, 170 –першого розряду, 1967 – другого розряду, 3592 - третього. Кращі з них - Віктор Кивіренко - майстер спорту міжнародного класу, 8-кратний переможець союзних і 5-ти кратний переможець міжнародних змагань.
У 1971 році створений штаб пожежогасіння в складі 9 чоловік. Через 10 років введена посада начальника штабу. На цю посаду був призначений Козлов В. І.
У 1977 році для підвищення технічної готовності засобів боротьби з пожежами був створений загін технічної служби (начальник Рибець В. А.) в складі ремонтно-допоміжної частини N6 (начальник Плеханов І. Г.), частини спеціальної техніки N23 (начальник Безуглий Б. П.) і транспортно - господарчої частини N24 (начальник Шамбах Є. В.). Збільшена кількість і фахівців служби оперативного зв'язку. Цю службу очолив випускник Орловського училища Мальцев В. В.
Для догляду за пожежними рукавами обладнано рукавну базу з сушкою барабанного типу. Ця система була визнана кращою і нагороджена Дипломом ВДНГ. Кращими раціоналізаторами стали Рибець В. А., Горб О. К., Сухомлинов А. Д., Вишинський В. П., Демиденко І. П. і інш.
Після передачі відомчих пожежних команд в систему МВС (1966 рік) перед управлінням пожежної охорони області постала задача створення умов для несення служби особовим складом. Оскільки пожежні команди підприємств, що стали підпорядковуватися ДПО, дислокувалися в пристосованих приміщеннях і технічно не були оснащені необхідним озброєнням, необхідно було для них будувати типові пожежні депо, придбати пожежні автомобілі, засоби зв’язку та пожежогасіння. Цю роботу було покладено на відділ техніки УПО. А після створення нормативно-технічного відділу – на нього.
На озброєння було взято метод часткової участі підприємств і організацій області в зміцненні матеріально-технічної бази пожежної охорони.
Велику роботу в матеріально-технічному забезпеченні підрозділів пожежної охорони області надав начальник відділу техніки і зв”язку УДПО МВС України в області тов. Добровольський О. О.
За його згоди і підтримки в області обладнано тренажерами клас підготовки водіїв, стали проводитись змагання по майстерності водіння пожежних автомобілів, створено рукавну базу і налагоджено випуск спеціальних станків з їх обслуговування.
Добровольський О. О. був ініціатором виготовлення Хмельницьким ремонтним заводом з Вінничини спрощених пожежних автомобілів. Ці автомашини стали на озброєння ПСО колгоспів і ДПД радгоспів. Колгоспи і радгоспи області отримували 15-20 таких машин щорічно.
Здійснювані полковником Добровольським О. О. заходи для зміцнення матеріально-технічної бази підрозділів та безпечної експлуатації бойової техніки знаходили схвалення у генерала Десятникова П. М. – начальника Управління пожежної охорони МВД республіки. Це був справжній керівник, його внесок у розвиток пожежної охорони України неоціненний. Під його керівництвом зріс авторитет служби, вирішувалися питання технічного оснащення чергових варт, пожежна охорона стала найбільш мобільною та організованою серед інших служб МВС, бере участь у гасінні великих пожеж в Польщі, Чехословаччині тощо.
“Свої” пожежі газових свердловин Десятников П. М. вчився гасити сам і вчив цьому керівників обласних апаратів пожежної охорони. Перший його фонтан був в с. Заплавка Магдалинівського району нашої області 16-31 серпня 1979 року. Взяв Десятников участь і у ліквідації аварії на ЧАЕС, виявляючи при цьому турботу про рядових співпрацівників пожежної охорони.
У 1985 році на посаду начальника Управління призначений Єрофеєв А. І., який до цього очолював пожежну охорону м. Кривий Ріг. У цей період продовжують вживатися заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази підрозділів, удосконалення системи професійної підготовки і майстерності працівників пожежної охорони. Розроблено індивідуальний проект і побудовано спортивний комплекс з критою 100-метровою смугою, закінчено будівництво будівлі СДПЧ-31 у м. Новомосковск, реконструйовано частину будівлі СДПЧ-19 з обладнанням плавального басейну і приміщень для психологічного розвантаження особового складу.
Особливе значення надавалося вирішенню житлового питання. У 1989 році за пайовою участю УДПО для співробітників пожежної охорони виділено 94 квартири, а у 1990 - 40, всього за ці роки - 207 квартир.
Розвиток матеріально-технічної бази підрозділів в області відбувався одночасно із вдосконаленням оперативно-тактичної майстерності керівного складу і підвищенням професійної підготовки рядових і молодших командирів. Адже забезпечення протипожежного захисту народногосподарських об'єктів в умовах науково-технічного прогресу вимагало грамотних, економічно обґрунтованих рішень. Підготовку таких кадрів і поклав на себе перетворений із загону учбовий центр.
2. Роль пожежної охорони в попередженні глобальних катастроф,
Пов’язаних із пожежною безпекою. Ліквідація наслідків аварії
На Чорнобильській АЕС
Найбільшим випробуванням для вогнеборців України стала ліквідація аварії на Чорнобильській АЕС. 25 квітня 1986 року четвертий енергоблок ЧАЕС повинен був стати на плановий ремонт. Одночасно було вирішено провести деякі експерименти, пов’язані з режимом роботи одного із турбогенераторів в умовах зупинки енергоблоку. Порушення в ході проведення експерименту створили непідконтрольну ситуацію, що привела до вибуху, який пролунав 26 квітня о 1 годині 23 хвилини.
В результаті вибуху виникло понад 30 вогнищ пожежі, порушилася обшивка реактора та рухнула частина споруди машинного залу. Перший караул пожежної частини по охороні АЕС під командуванням лейтенанта Володимира Правіка прибув до місця катастрофи менше ніж через дві хвилини після тривожного сигналу. Через п’ять хвилин після першого караулу на допомогу прибув підрозділ СВПЧ-6 на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. В боротьбу з вогнем вступило 28 пожежних.
Ситуація складалася критична. Рухнула частина даху над реактором. Більше півтори години боролися пожежні з вогнем в умовах потужного радіаційного випромінювання, в токсичній атмосфері сильного задимлення, на висотах від 12 до 70 метрів. До ранку в зоні аварії було сконцентровано 37 пожежних підрозділів з Києва та області. Лише о 6 годині 35 хвилин пожежа повністю була ліквідована.
Успішній ліквідації пожежі сприяли наявність чіткого оперативного плану гасіння, а також висока професійна підготовка особового складу пожежних частин. Практично всі, хто першими вступили в боротьбу зі стихією, отримали небезпечні для життя дози випромінювання, а шестеро із них, і в тому числі випускників ЧПТУ - Володимира Правіка та Віктора Кібенка врятувати не вдалося.
Підрозділи пожежної охорони України, направлені у 1986 році до місця аварії, успішно виконали поставлені перед ними завдання. Так, лише зведеним загоном Дніпропетровської області було ліквідовано в лісах і на торфовищах 51 пожежу на площі 74,4 га, в тому числі у м. Чорнобиль і в с. Россоха. Здійснено дезактивацію 116 одиниць техніки, відремонтовано 26 пожежних машин. Випробувальною пожежною лабораторією в польових умовах проведений аналіз різних матеріалів ЧАЕС на ступінь вогнестійкості. Свідчення плідної роботи дніпропетровців – є 20 урядових нагород, 153 почесні грамоти, знаки "Кращому працівнику пожежної охорони", цінні подарунки і грошові премії.
3. Пожежна охорона суверенної України
Нині пожежна охорона України є самостійним структурним підрозділом в складі МВС, яка організовує роботу по попередженню та гасінню пожеж на об’єктах і в населених пунктах республіки. В своїй повсякденній діяльності пожежна охорона керується Законом України “Про пожежну безпеку”, який прийнятий Верховною Радою України 17 грудня 1993 року.
Це перший на території України за всю її багатовікову історію документ, який на законодавчому рівні заклав загальні, правові, економічні, соціальні основи забезпечення пожежної охорони, а також взаємовідношення державних органів, юридичних осіб і громадян в сфері пожежної безпеки, незалежно від форм та видів їх діяльності. Законом України “Про пожежну безпеку” суттєво розширені права керівника гасіння пожежі. Вперше на законодавчому рівні передбачається створення сільських пожежних команд. 2 січня 1995 року президент України Леонід Данилович Кучма підписав постанову Верховної Ради України про відзначення Дня працівника пожежної охорони 29 січня.
В часи свого цивілізованого розвитку суспільство намагалося якимось чином полегшити страждання погорільців та компенсувати їхні збитки. Створювалися страхові компанії та товариства. За часів радянської влади система страхування здійснювалася лише Держстрахом, інші страхові компанії було ліквідовано. З набуттям Україною державності Декретом за № 47-93 “Про страхування” від 10.05.93 р. Кабінетом Міністрів України відновлювалася система недержавних страхових товариств та компаній. Так, 12 листопада 1993 р. в Україні було зареєстровано АТ “Українська пожежно-страхова компанія”, співзасновниками якої виступили Добровільне пожежне товариство України та концерн “Укрпожсервіс”.
Ситуація в пожежній охороні республіки через економічні негаразди досить складна. Але, не зважаючи на всі проблеми, вогнеборці України роблять все, щоб протиставити вогняній стихії майстерність і професіоналізм та мужньо виконують свій громадянський обов’язок.
Так, 21 вересня 1994 року о 8 годині 15 хвилин виникла пожежа на Лисичанському нафтопереробному заводі акціонерного товариства “Лінос”. Пожежа спалахнула на установці каталітичного крекінгу в трубчастій печі П-102. Площа горіння розлитого вакуумного газойля складала близько 400 квадратних метрів. В 8 годин 20 хвилин першим прибув до місця пожежі черговий караул ВПЧ-14 на чолі з лейтенантом Р. Г. Дорошенком.
До моменту прибуття перших пожежних підрозділів ситуація на пожежі була така: на трубчатій печі П-102 проходило відкрите горіння нафтопродукту, горіла арматура на технологічній площадці. Пожежа супроводжувалась викидами парогазоповітряних сумішей, розтіканням легкоспалахуючих рідин та великою кількістю густого чорного диму.
О 8 годині 22 хвилини відбувся перший вибух трубчастої печі з порушенням її нижньої частини і посиленням горіння. В 8 годин 30 хвилин стався другий вибух з порушенням торцевої стіни печі та викидом парогазоповітряної суміші і конструктивних елементів П-102 на відстань до 50 метрів.
Працюючи на бойовій ділянці старший інспектор ВПЧ-14 старший лейтенант Сорока, пожежний ВПЧ-14 старшина Карасьов, механік цеху № 202 заводу Ткач отримали смертельні травми. Шестеро пожежних отримали опіки і травми різних ступенів тяжкості. В цей час почали прибувати сили по виклику “ Пожежа № 3 ”. Другий керівник гасіння пожежі майор В. В. Перебийніс створив штаб пожежогасіння і розділив площу горіння на дві ділянки. Після заміни пожежних і посилення інтенсивності гасіння в 9 годин 02 хвилини пожежу було локалізовано, а в 9 годин 23 хвилини повністю ліквідовано.
Пожежа була важкою, але завдяки мужності і героїзму особового складу пожежної охорони, при гасінні пожежі не було допущено її поширення на інші технологічні установки, попереджена непрогнозована кількість можливих вибухів і подальше погіршення пожежної ситуації на підприємстві. Учасники гасіння пожежі були удостоєні урядової нагороди – медалі “За відвагу на пожежі”.
Завдяки оперативним, умілим і мужнім діям пожежних у стислі терміни в 1996 році були ліквідовані великі та складні пожежі газопроводу в Луганській, газової свердловини в Чернігівській, резервуара з бензолом на Кременчуцькому АТ “КНОС” Полтавської, великих лісових масивів у Луганській, Чернігівській, Харківській областях і Автономній Республіці Крим, значної кількості будівель у місті Києві. На пожежах за цей період було врятовано понад 5000 чоловік. За мужність і відвагу, виявлені під час гасіння пожеж, державними нагородами нагороджено 28, а наказом Міністра внутрішніх справ відзначено 465 працівників пожежної охорони.
26 листопада 1997 року о 15 годині 38 хвилин на ЦППЗ ЗДПО-6 міста Маріуполя надійшло повідомлення про пожежу в корпусі № 5 Приазовського технічного університету. Пожежа виникла на цокольному поверсі в приміщенні роздягальні внаслідок короткого замикання електромережі. На момент вогняного лиха в будинку знаходилося 140 студентів та обслуговуючий персонал.
Ситуація з евакуацією людей ускладнювалася панікою, що охопила студентів в результаті сильного задимлення. До прибуття пожежних підрозділів внаслідок паніки отримали травми різного ступеню тяжкості 17 чоловік. Участь в ліквідації пожежі прийняли 64 співробітники пожежної охорони та 12 відділень пожежної техніки.
В результаті організації рятувальних робіт було евакуйовано 94 чоловіки, пожежними врятовано життя в ході евакуації 46 особам. О 16 годині 45 хвилин пожежу вдалося локалізувати, а вже о 17 годині 17 хвилин вона була остаточно ліквідована. Під час гасіння пожежі та евакуації людей, був смертельно травмований старший інструктор ГДЗС СДПЧ-22, старший прапорщик Рогозинський Валерій Миколайович. Ще двоє чоловік — начальник караулу СДПЧ-25 капітан Гальченко В. А. та распіраторник СДПЧ-22 сержант Мірошніченко М. О. отримали травми.
Володимир Каргін. Йому було 32, за плечима Чорнобиль, а попереду - ціла вічність. Того ранку, підбадьорений усмішкою доньки, Володимир пішов на роботу, пішов, щоб ніколи не повернутися, навіки залишитися в пам'яті тих, хто його знав і любив… Яскраве полум'я охопило дев'ятий і десятий поверх. У квартиру, що горіла, увійшли двоє в протигазах. Під натиском вогню їм би відступити, але професійна гордість не дозволила це зробити. Проте цього разу стихія виявилася сильнішою за людей. Шляхи відходу миттєво перегородив вогненний смерч. Рятуючи свого напарника, з обпаленими руками і обличчям Володя тримав до останнього пожежний рукав, по якому той спускався на рятівну землю. Сам же він цього зробити просто не встиг. Відповідно до рішення міської Ради народних депутатів N3 від 21.01.1993 р. 11-12 червня 1993 року в місті був проведений перший турнір пожежних, присвячений пам'яті Володимира Каргіна.
31 липня 1999 р. в Тернівському районі м. Кривий Ріг при гасінні пожежі в гаражному кооперативі "Південний - 4", рятуючи свого командира, загинув пожежний самостійної частини N16 Ілюшко Олег Геннадійович. Олег до останньої хвилини залишався надійним товаришем і відважним пожежним-професіоналом.
4. Сучасний стан пожежної служби
Державна пожежна охорона Дніпропетровської області сьогодні складається із 7 загонів ДПО, загону технічної служби і двох загонів професійної пожежної охорони. Маємо 28 самостійних державних пожежних частин в містах і 10 - у сільській місцевості, 19 об'єктових пожежних частин (14 державних і 5 професійних), 21 професійну пожежну частину на селі. Загальна чисельність особового складу пожежної охорони в області складає понад 3,6 тис. чоловік. Вони забезпечують пожежну охорону міст, об'єктів і населених пунктів 22-х районів області. Щодоби в області на бойовому чергуванні несуть службу 700 чоловік особового складу державної пожежної охорони і близько 150 особового складу професійної пожежної охорони, готові до роботи 105 одиниць пожежних автомобілів, в т. ч. 30 спеціальних, і 90 ланок газодимозахисної служби.
У середньому по області підрозділи пожежної охорони виїжджають по тривозі кожні 30-40 хвилин, в тому числі на пожежі - кожні 2-3 години, ліквідацію аварій, стихійного лиха і надання допомоги в екстремальних ситуаціях - кожні 10 годин.
Найскладніші пожежі за десятиліття
22 квітня 1995 року, с. Заплавка Магдалинівського району Дніпропетровської області.
Пожежа сталася на буровій установці №67 Кременівського газоконденсатного промислу Шебелінського управління бурових робіт державного підприємства “Укрбургаз”.
Під час буріння в результаті падіння глиняного роствору стався вихід газу назовні. Оскільки цей вихід стався нижче колонної голівки, загерметизувати свердловину не було можливості. Тому газ пустили відвідною трубою и запалили. Тиск становив 200 атмосфер. Висота полум”я досягала 15-20 метрів. В районі виникла сильна загазованість. Гасіння тривало 18 днів. Для цього залучалося 20 одиниць пожежної техніки, 160 чол. особового складу, а також додаткові сили з інших областей.
Як показує практика, зниженню загибелі і травматизму людей на пожежах сприяє активна робота по навчанню населення правилам пожежної безпеки, пропаганда протипожежних знань. Починаючи з 1996 року, при сприянні пожежної охорони на базі житлових організацій області створено 460 учбових кабінетів для навчання населення правилам пожежної безпеки. Тільки в минулому році тут пройшли навчання понад 780 тисяч чоловік.
Працівниками пожежної охорони було проведено близько 90 тис. виступів в колективах трудящих, понад 1300 виступів в школах перед дітьми і стільки ж перед їх батьками. Організовано понад 1100 відвідувань учнями шкіл пожежних підрозділів області з демонстрацією пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння. За пропозицією органів держпожнагляду в минулому році понад 11 тис. чоловік, в т. ч. дітей, відвідало пожежно-технічну виставку, що вже багато років успішно функціонує при нашому управлінні. На її базі тільки в 2000 році пройшов навчання правилам пожежної безпеки 241 керівник і посадова особа різних підприємств і організацій.
Для пропаганди протипожежних знань використовувалися засоби масової інформації, що все є в області, - телебачення, радіо, преса.
З ініціативи державної пожежної охорони в минулому році випущено 56 видів друкарської продукції на протипожежну тематику загальним тиражем понад 161 тисячу примірників.
Пожежна охорона області, як і всієї країни, переживає зараз скрутні часи. Їй виділяється з державного бюджету тільки 35% від необхідних коштів. Основна пожежна техніка, що стоїть на бойовому чергуванні, застаріла морально і фізично. Тільки з урахуванням зносу для області треба придбати 220 одиниць пожежної техніки, в тому числі 77 автоцистерн. Існує гостра потреба в спеціальних автомобілях, здатних подавати вогнегасні речовини на верхні поверхи багатоповерхових будівель, боротися з вогнем на газонафтових свердловинах і загашувати хімічні речовини, проста дешева, але разом з тим надійна техніка для сільської місцевості. Потрібні вітчизняні апарати для захисту органів дихання, термостійкий бойовий одяг, механізовані компактні пристрої для розбору завалів, видалення грат і броньованих дверей, евакуації людей з висот і багато іншого. Гостро стоїть проблема забезпечення підрозділів області паливно-мастильними матеріалами. Внаслідок відсутності централізованого фінансування проблематичним стає будівництво нових і реконструкція існуючих пожежних депо.
Один з реальних шляхів виходу із нелегкого становища, що склалося, - створення нових зразків пожежної техніки і технологій пожежогасіння власними силами із залученням до співпраці провідних фахівців наукових установ і промислових підприємств області. Є вже певні наробки в цій сфері. Так, зусиллями фахівців управління, спільного україно-канадського підприємства "Південмаш-Канада», виробничого об'єднання "Південний машинобудівний завод" і наукових установ області розроблені і пройшли успішне випробування гідроударний пристрій, що дозволяє генерувати дальнобійний диспергований струмінь з діаметром капель 100-400 мікрон, за рахунок чого ефективність води як вогнегасного засобу збільшується в 3-4 рази, причіпні пожежні цистерни МПЦ-1,2(10)А і МПЦ-1,2(10)Т, які можна використати як для гасіння пожеж, так і для робіт по дезинфекції, дезактивації, дегазації, пилоподавленню, розпиленню добрив і хімікатів, це також новий універсальний оприскувач. Всі ці пристрої прості у використанні, надійні і ефективні, тому вже зацікавили покупців.
