Сегодня: 08 | 05 | 2021

Лекція Філософське осмислення світу: буття, дух, матерія та їх атрибути

Лекція Філософське осмислення світу: буття, дух, матерія та їх атрибути.

План.

1. Життєві коріння та філософський смисл проблеми буття.

2.Проблема єдності світу в філософії: категорії «дух» і «матерія». Діалектика форм буття.

3.Рух, простір, час як невід‘ємні форми буття світу.

Література:

1.Філософская энциклопедия. Статьи: бытие, дух, материя, движение, пространство, время.

2. Фромм Э. Иметь или быть.

3. Доброхотов А. А. Категория бытия в класической западноевропейськой философии.-М.,1986.

4. Хайдеггер М. Время и бытие.-М.,1993.

Для філософії, як нам вже відомо, притаманне прагнення осмислити світ як єдиний і цілісний в своїй основі. У цьому прагненні філософія, як строга система мислення, потребує визначення відправного пункту своїх міркувань, знаходження відповідного початку розгортання філософських роздумів про світ. Необхідність вірного визначення початку міркувань нам добре відома навіть із повсякденного досвіду, коли ми намагаємось відповісти на питання: З чого почати? З досвіду нам також відомо і як важко знайти вірну відповідь на це, здавалось би просте, питання. Гегель дав теоретичне розв‘язання цього питання і довів, що початок філософських міркувань повинен відповідати двом таким вимогам:

По-перше, бути найбільш абстрактним поняттям.

По-друге, бути потенційно найбільш багатим поняттям, тобто таким, яке потенційно містить у собі усе багатоманіття характеристик світу і поступове розгортання якого і дасть можливість теоретичне відтворити картину світу у цілому.

Категорія буття і є тим поняттям, яке задовольняє ці вимоги, оскільки В категорії буття фіксується найбільш загальна властивість усього в світі і світу у цілому – їх наявність, факт їх існування. Тому категорія буття і стала відправним пунктом філософських міркувань про світ, а онтологія – вчення про буття – стала першою філософію. Але філософський смисл категорії буття не обмежується фіксацією простого факту існування світу і всього в ньому наявного. На відміну від буденної свідомості, котра сприймає поняття існування, наявність, буття як синоніми, Філософія застосовує поняття буття для позначення по-перше, того, що гарантує, визначає існування, а по-друге для фіксації визначеного існування речей, для розглядання існування речей через розкриття внутрішньо притаманних їм властивостей. Отже в філософії слово «буття» одержує особливий сенс, зрозуміти який можна лише звернувшись до історичного розвитку проблеми буття в філософії.

Вперше термін «буття» ввів до філософії Парменід (У-У1 ст. до н. е.) і започаткував певну традицію у розгляданні проблеми буття в філософії, яка стала пануючою аж до Нового часу. Звернення до парменідівського вчення про буття дає можливість виявити не тільки філософські, а також буттєві коріння даної проблеми, а також виявити її важливі смислові аспекти.

Парменід жив у часи, коли в античне суспільство переживало кризу міфологічного світогляду, кризу традиційних основ життєустрою. Світ, який доти вважався надійним, усталеним, зрозумілим, виявився хитким, ламким, ненадійним. Люди втратили надійну опору в житті, в глибинах їх свідомості народився відчай, сумнів. А оскільки такий стан для людини є надзвичайно болісним, жахливим, то людина почала шукати нові підстави для забезпечення стабільності, надійності, впорядкованості світу. Для характеристики описаної життєвої ситуації і визначення способів її подолання Парменід і ввів в філософію поняття і проблему буття. Можна побачити, що життєва ситуація часів Парменіда є значною мірою схожею на ту, в якій опинилася і сучасна людина. Тому не дивно, що і в ХХ столітті проблема буття набуває надзвичайної актуальності і привертає велику увагу філософів. Виходячи з усього зазначеного, можна зробити висновок, що Проблема буття актуалізується тоді, коли відбувається криза основ життєустрою людини, коли її існування втрачає визначеність, стабільність, надійність, зрозумілість.

Як же вирішував проблему буття Парменід? Він вважав, що буття – це те, що наявне за світом чуттєвих речей і гарантує, визначає їх існування і цим є думка, Логос. Воно єдине і незмінне, абсолютне, неподільне, воно є усією можливою повнотою досконалості, головними ознаками якої є Істина, Добро, Благо, Світло. Буття – це істино суще. Воно не виникло і не зникне, воно єдине та нерухоме, нескінченне у часі. Воно позбавлено чуттєвих властивостей і осягнути його можна лише за допомогою думки.

Яким же є вплив парменідівського вчення про буття на західноєвропейську філософію? М. Гайдеггер – філософ ХХ ст., який 40 років своєї творчої діяльності присвятив проблемі буття, навіть твердив, що питання про буття і його рішення Парменідом вирішили долю західного світу. У цілому цей вплив можна схарактеризувати так:

1. Парменід започаткував традицію Позитивної онтології, де вихідним станом світу є буття на відміну від міфологічного світогляду чи філософії Сходу, де панує Негативна онтологія і вихідним станом світу вважається небуття – Хаос, дао, тощо.

2. Ввів в культуру і світогляд західної людини уявлення про існування за межами видимих, чуттєвосприймаємих речей невидимого, досконалого, гармонійного влаштованого світу, який можна осягнути лише умоглядно. Це з одного боку, Призвело до народження філософії як метафізики, тобто умоглядного вчення про істине буття, вчення за допомогою якого людина почала міркувати не тільки про чуттєвосприймаємі речі, а й про нематеріальні, ідеальні утворення, шукати останні ідеальні підстави природних сутностей і всього існуючого, підстави, які не залежать ні від людини, ні від людства. З іншого боку, уявлення про те, що земне буття не є справжнім, істиним, що за ним приховано істине, досконале буття народило світоглядну настанову на пошук, спрямованість до цього справжнього буття, що знайшло вияв у чисельних соціальних утопіях, а також у прагненні удосконалити, перетворити земне існування відповідно до справжнього буття. Останнє прагнення історичне реалізовувалося двома основними шляхами. Перший був орієнтований на практичне, предметно-діяльнісне перетворення зовнішнього світу. Другий – це перетворення власного внутрішнього світу, свого духовно-морального досвіду.

Філософи Нового часу започаткували нову традицію у ставленні і вирішені проблеми буття. Вони відмовились від ідеї абсолютного буття і від метафізики як умоглядного вчення про таке буття. Зміни у проблемі буття в узагальненому вигляді можна представити так:

1. Починаючи з Декарта утверджується думка, що безпосередньо нам даний лише зміст нашої свідомості, мислення. Тільки про цей зміст ми і можемо щось знати. Виникає новий вид метафізики, де буття – це свідомість. Буття втрачає об‘єктивність і стає суб‘єктивним.

2.  Втрачається переконання, що існує істине буття, яке є основою життєдіяльності людини. Відбувається розрив з Абсолютом, що наприкінці Х1Хст. призводить до “смерті Бога” в культурі. Ці зміни супроводжуються Переоцінкою часу. На місце світоглядної зорієнтованості на вічність приходить Орієнтація на миттєвість. Час людського існування зосереджується у сучасному “тут” і “зараз”. Людина перестає шукати вічних цінностей, справжнього сенсу життя, вона зосереджується на своїх сиюмиттєвих потребах, прагне їх задовольнити тут і зараз, оскільки потім немає ніякої вічності – є смерть, порожнеча.

3.  Отже, людина, її свідомість, її потреби, її життя стали сприйматися як єдине достовірне і справжнє буття.

4.  Людина повірила у необмежену силу власного розуму, в свою здатність змінювати світ, спираючись на силу власного розуму.

5.  В кінцевому разі, к кінцю Х1Х ст. склався Онтологічний нігілізм, який визначив розвиток людства у ХХ ст. Онтологічний нігілізм обернувся шаленим матеріалізмом, який став пануючим - в теорії у вигляді прагматизму, позитивізму, емпіризму, а в житті – як зосередженість на задоволені своїх матеріальних потреб, на пошуку користі в усьому і гонитві за насолодами.

Проблема буття в філософії ХХ ст.

У філософії ХХ ст. складаються нові тенденції у ставленні і розв‘язанні проблеми буття. Проблема буття стає центральною в філософії екзистенціалізму, вона є предметом осмислення в філософії М. Гайдеггера, наприкінці ХХ ст вона стає однією із провідних в філософії постмодернізму.

Відбулася відмова як від античної, так і від новоєвропейської традиції розглядання буття. Якщо узагальнити принципові зміни, які відбулися в філософії ХХ ст. щодо розуміння проблеми буття їх можна представити так:

1.  На зміну античному уявленню про буття як щось незмінне, нерухоме, субстанціональне, прийшло уявлення про Буття як становлення. Така думка була сформульована вже Гегелем. Вона стала провідною в філософії ХХ ст. значною мірою завдяки праці Гайдеггера «Буття і час».

2.  Остаточно утвердилось уявлення про Буття як суб‘єктивне утворення.

3.  На зміну оноцентризму в розумінні буття (пригадаємо космоцентризм, теоцентризм, антропоцентризм, раціоцентризм) в ХХст. прийшов Онтологічний децентризм. Іншими словами буття стало розглядатися як таке, яке не має центру, таке, в якому усі точки рівні. Це знайшло вираз в утверджені світоглядного плюралізму.

4.  Розум перестав сприйматися як визначальна, самодостатня основа людського буття в світі. Це знайшло прояв з одного боку в послідовній критиці новоєвропейського раціоналізму, а з іншого – в пошуку підстав і обрисів нової раціональності.

Зміни у відношенні до буття, які відбулися у філософії ХХ ст. обумовлені і виражають глибинні зрушення в основах життєусторою сучасної людини. Людина ХХ ст. відмовилась від усіх основ існування світу і людини, які визнавалися раніше, але нові опори життя так і не спромоглася знайти. У цьому сутність світоглядної і життєвої кризи сучасної людини, у цьому головна спрямованість і завдання розробки проблеми буття в сучасній філософії.