|
2
|
Основна частина
1. Основні принципи і системи керування силами та засобами на пожежі
Керування силами та засобами на пожежі - це діяльність керівника гасіння пожежі (КГП)(оперативного штабу на пожежі), що здійснюється з метою успішного ведення бойових дій на основі оцінки обстановки.
Керівником гасіння пожежі є старший оперативний начальник, який очолює підрозділи у районі виїзду частини або особа, визначена згідно з порядком, встановленим у гарнізоні пожежної охорони.
За своєю сутністю діяльність КГП на пожежі полягає у відпрацюванні рішень на бойові дії підрозділів та в організації їх успішного виконання. Будь-яке рішення - є вольова дія КГП, спрямована на процес прийняття рішення. З психологічної точки зору, прийняте рішення КГП, у всіх випадках, є процес мислення, що виявляється у різновидності пізнавальної діяльності із здійснення оперативного управління підрозділами під час виконання ними бойової задачі. Основою будь-якого рішення КГП є проблемна ситуація, яка склалася на пожежі на даний момент часу, що потребує від КГП перевести підлеглі йому підрозділи з вихідного стану в інший, який більш відповідає меті та задачам, спрямованим на успіх бойових дій, виходячи з обстановки, що склалася на пожежі.
Зміст керування підрозділами на пожежі включає в себе прийняття рішення КГП на бойові дії та організацію їх виконання у встановлений час.
Усі рішення, які приймає КГП, можна класифікувати за двома основними ознаками: оперативно-тактичною та психологічною.
За оперативно-тактичними ознаками на основі теорії управління рішення, що приймає КГП, можна підрозділити на слідуючі групи: інформаційні рішення, що включають у себе висновки за оцінкою усієї інформації, що потрапляють до нього (про прийняття розрахункової лінійної швидкості розповсюдження вогню на даній пожежі для проведення обліку сил та засобів, про достовірність інформації, яка поступає від різних осіб у процесі гасіння пожежі, про прогнозовану динамічність пожежі і визначенням місця напрямку бойових дій підрозділів для локалізації та ліквідації пожежі та ін.); організаційні рішення, (рішення на загальну організаційну структуру системи керування гасінням даної пожежі системи зв`язку оперативного керування підрозділами у процесі гасіння даної пожежі, організаційну структуру розподілу сил та засобів за бойовими дільницями, секторами та бойовими позиціями під час гасіння даної пожежі, яка особа начскладу повинна очолити керівництво силами та засобами на конкретних ділянках та ін.); керівні рішення (яку і кому віддати команду, наказ, розпорядження на бойові дії підрозділів). Вони представляють собою віддання чітких, стислих та зрозумілих розпоряджень, що визначають мету, бойові задачі, зміст та особливості бойових дій кожного підрозділу, який бере участь у гасінні даної пожежі, організацію ефективного контролю за їх виконанням, а також можуть передбачати можливі зміни первинних розпоряджень, наказів та команд, що було віддано.
Процес опрацювання будь-яких оперативно-управлінських рішень - це цілеспрямована переробка інформації про обстановку даної пожежі, що постійно змінюється, у командну та своєчасне віддання розпоряджень, команд та наказів виконавцям.
За психологічними ознаками рішення КГП можуть розподілятись на такі типи (профілі): врівноважені; імпульсивні; інертні; ризиковані та обережні.
Життя свідчить, що практичний досвід та освітнянський ценз допомогає усунути крайнощі, підвищують рівень впевненості та категоричності під час відпрацьовування рішень тим або іншим керівником гасіння пожежі. Під час підготовки КГП необхідно відпрацьовувати у нього навички пошуку та знаходження рішень врівноваженого типу. Це досягається тільки у процесі безперервної його тактичної та психологічної підготовки.
Загальні принципи керівництва бойовими діями підрозділів на пожежах. Визначаючим у виборі тієї або іншої форми керування силами та засобами є обстановка на пожежі, розміри пожежі, наявність сил і засобів та інші елементи обстановки і умови на пожежі. Будь-яка система керівництва гасінням пожеж під час здійснення функцій оперативного управління підрозділами повинна базуватися на загальних принципах керівництва.
Принцип єдиноначальності передбачає безсуперечне та повне підпорядкування на пожежі всіх підрозділів тільки одній особі - керівникові гасіння пожежі. Це визначено Законом України про пожежну безпеку, стаття 34, а також Постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 26.07.94 р., у статті якого вказано: ”Всі підрозділи і служби Державної пожежної охорони, що залучаються для гасіння пожежі, підпорядковуються керівникові гасіння пожежі. Ніхто, крім уповноважених на це осіб Державної пожежної охорони, не мають права втручатися в його дії. Він приймає, у межах своєї компетенції, під час гасіння пожежі рішення, обов`язкові для виконання підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами і громадянами”. Це один з основних (головних) принципів керування. Принцип єдиноначальництва ставить КГП у незалежне становище від інших посадових осіб і дає можливість успішно керувати підрозділами в процесі гасіння пожежі.
Закон “Про пожежну безпеку” та Постанова КМ України, наділяючи КГП великими правами, покладає на нього і велику відповідальність. Він несе повну відповідальність за успішне виконання бойових задач підрозділами на пожежі, безпеку особовго складу та збереження пожежної техніки.
Разом з тим, не можна успішно керувати підрозділами на пожежі, не спираючись на творчість та ініціативу їх особового складу.
Отже, другий бік принципу єдиноначальності - є необхідність уміло сполучати його з ініціативою і творчістю особового складу підрозділів під час гасіння пожежі. Будь-яка ініціатива та самостійність повинні бути розумними, доцільними і скеровуватися на визначення найкращих способів та шляхів досягнення загальної мети, яку поставив КГП перед підрозділами. На таку ініціативу і самостійність здатні лише грамотні, рішучі, вольові командири, які мають хорошу підготовку та практичний досвід.
Принцип централізації керівництва знаходиться у нерозривному зв`язку з принципом єдиноначальництва. Разом з тим, ці два принципи не можна ототожнювати. Сутність централізації керівництва полягає в об`єднанні у руках КГП дій підлеглих підрозділів із здійснення єдиного плана для досягнення мети. Принцип централізації набуває особливого значення, коли на пожежі працює велика кількість підрозділів на основних та спеціальних пожежних автомобілях.
Участь у гасінні пожежі великої кількості різноманітних підрозділів, які очолюють відповідні командири, потребує централізованого об`єднання їх зусиль і постійного узгодження їх дій та взаємодій для рішення загальної бойової задачі. Суворе дотримання принципу централізації дозволяє КГП ефективно і економічно застосовувати різноманітні сили та засоби, рішуче впливати на хід гасіння пожежі, швидко переносити бойові дії з одного напрямку на інший, а також узгоджувати дії всіх підрозділів, які приймають участь у ліквідації пожежі. З іншого боку, принцип централізації повинен розумно сполучатися з наданням підлеглим командирам більшої самостійності і можливості проявляти ініціативу та творчість під час виконання своїх задач, що витікають із загальної мети гасіння пожежі.
Принцип оперативності керування повинен забезпечувати активність бойових дій у будь-якій складній обстановці на пожежі. Оперативність у керуванні не однозначна з поквапливістю і повинна підтверджуватися розумним розрахунком, умінням швидко розібратися і зробити необхідні та правильні висновки у різній складній обстановці і умовах на пожежі. Усі види бойових дій за часом швидкоплинні, тобто у короткий проміжок часу необхідно провести розвідку пожежі, зібрати та проаналізувати дані про обстановку пожежі, спрогнозувати можливі зміни обстановки, прийняти рішення і довести його до виконавців. У процесі оперативного керування бойовими діями КГП повиненн вміти правильно оцінювати і підходити до організації складної, трудомісткої, а у багатьох випадках, і небезпечної для життя праці особового складу підрозділів, які приймають участь у гасінні пожежі. У цих умовах продуктивність, трудомісткість та небезпечність роботи пожежних у великій мірі залежать від наявності технічних засобів, що полегшують їх працю в усіх видах бойових дій на пожежі, а також від рівня їх натренованості. Важливу роль в організації оперативного керівництва на пожежі, тобто у швидкому збиранні необхідних даних про обстановку пожежі, передачі розпоряджень підрозділам відіграє швидко і ефективно організований зв`язок керівництва силами та засобами. Отже, принцип оперативності у керуванні силами та засобами на пожежах можуть добре і ефективно застосовувати лише ті особи начальницького складу, які мають глибокі та тверді спеціальні знання і практичні навички у керуванні підрозділами пожежної охорони.
Принцип гнучкості у керуванні полягає в умінні КГП або штабу пожежогасіння своєчасно реагувати на зміни обстановки на пожежі. Обстановка на пожежі постійно змінюється та з її розвитком ускладнюється. Ці обставини зумовлюють проводити розвідку та збір даних про обстановку на пожежі постійно і безперервно до кінця її ліквідації. Змінення обстановки пожежі викликає постійну необхідність коригування або зміни раніше прийнятих рішень КГП. Прийняте рішення КГП на бойові дії, особливо у початковий період, може неповністю відповідати обстановці на пожежі або може бути навіть помилковим, а тому його і не можна виконувати до кінця як догму, а необхідно, відповідно з обстановкою, коригувати. Своєчасне реагування на зміну обстановки може бути тільки тоді, коли КГП буде своєчасно виявляти її змінення або отримувати ці відомості від командирів з бойових дільниць та інших осіб. Принцип гнучкості у керуванні передбачає втілення єдності колективної підготовки рішення при єдиноначальницькому прийнятті рішень КГП.
Принцип безперервності керуванням - це стійкість керування з боку КГП або штабу пожежогасіння, постійний їх вплив на хід бойових дій. Стійкість керування забезпечується постійним зв`язком між КГП, штабом, командирами, бойовими дільницями та позиціями, отримання з місць бойових дій інформації про обстановку та про хід виконання бойових задач підрозділами. Безперервність у керуванні має особливе значення у прийнятті рішення КГП. Воно зумовлює відпрацьовування самої ідеї рішення, що виникає в його мишленні у вигляді гіпотези або здогадки. Гіпотеза уявно реалізується КГП, перевіряється, удосконалюється, уточнюється, тобто КГП як би перетворює різні ситуації та напрацьовує найкращий кінцевий варіант бойових дій підрозділів пожежної охорони. В організації стійкості керування велику роль відіграє практичний досвід КГП.
Принцип науковості керівництва. У сучасних умовах науково-технічного прогресу значно ускладнюється керування силами та засобами в екстремальних умовах, що створюються на великих та складних пожежах, та ставляться перед керівництвом більш підвищені вимоги. Щоб виконати ці умови необхідний, перш за все, науковий підхід до керування.
За самим широким змістом такий підхід означає використання командирами у своїй практичній діяльності об`єктивних законів різних наук: фізики, хімії, технічної механіки, математики, педагогіки, психології та ін. У сучасних умовах від командирів всіх ступенів почали вимагатися глибокі та різносторонні знання, тобто компетентність керівництва підрозділами.
Крім того, в цих умовах першорядне значення набуло вміння застосовувати теоретичні знання на практиці, тобто єдність теорії і практики, злагодженість цілей та методів, здібність на основі матеріалістичної діалектики глибоко, різнобічно та об`єктивно аналізувати і оцінювати обстановку, бачити нове, передове, знаходити головну вирішальну ланку у великому ланцюгу задач, що стоять, уміння чітко і по-творчому виконувати вимоги статутів та настанов, які є узагальненням багаторічного досвіду.
Науковий підхід до керування підрозділами ні в якій мірі не знижують важливої ролі особистих (суб`єктивних) якостей керівника, особливо його діловитості, сильної волі, рішучості, сміливості, а також добре розвиненої інтуіції.
Отже, керівництво підрозділами представляється не тільки як наука, але як і мистецтво, здатність керівника застосовувати наукові положення на практиці.
Керуванню силами та засобами пожежі присутні деякі загальні принципи, які визначають найбільш доцільні дії командирів, такі як ідейна впевненість, принциповість, дисциплінованість, почуття нового та творчий підхід до справи, уміння впливати на своїх підлеглих.
Знання сутності принципів та уміння використовувати їх у будь-якій обстановці є необхідним елементом знань та практичних навичок начальницького складу, який організує і керує бойовими діями пожежних підрозділів на пожежах.
Організаційна система оперативного керування силами та засобами у великій мірі залежить від кількості та виду сил і засобів пожежної охорони, що залучаються, та інших спеціальних служб міста і об`єкта, а також обстановки, що склалася, та умов на пожежі, аварії, під час катастрофи або стихійного лиха.
У будь-якій системі оперативного керування є керівна ланка (КГП або КГП (штаб пожежогасіння) і діючі керовані сили та засоби, тобто, підрозділи і служби, які беруть участь у бойовій роботі, а також канали зв`язку між ними, якими в один бік поступає інформація до КГП про обстановку на пожежі та інформація про хід виконання бойових задач, а в інший - накази та розпорядження від КГП учасникам гасіння пожежі на ведення бойових дій.
У практиці розрізняють такі системи оперативного керування: система керування під час роботи на пожежі одного пожежного підрозділу (варти); система керування при роботі на пожежі декількох пожежних варт; система керування при створенні на пожежі штабу пожежогасіння та система керування при створенні об`єднаного штабу, різних служб під час гасіння великих пожеж, ліквідації аварій; катастроф та стихійних лих.
Система керування під час роботи на пожежі одного пожежного підрозділу (варти). У даній системі керування керівником гасіння є старший начальник, який очолює підрозділ. Він керує бойовими діями підрозділу через командирів, які входять до його складу, та, у свою чергу, керують підлеглим їм особовим складом, який виконує роботи на бойових позиціях з гасіння пожежі (рисунок 4.1).
Така система керування бойовими діями найбільш розповсюджена під час гасіння невеликих і нескладних пожеж, на гасіння яких залучаються сили та засоби однієї варти пожежної частини.
Система керування під час роботи на пожежі декількох пожежних підрозділів. У даній системі, тобто під час роботи на пожежі декількох пожежних підрозділів керівником гасіння пожежі є старший начальник, який очолює підрозділ пожежної частини, у районі виїзду (на об`єкті) якої виникла пожежа, або особа, визначена відповідно до порядку, встановленого у гарнізоні пожежної охорони. У цих умовах для зручності керування силами та засобами, що прибули на пожежі, КГП створює бойові дільниці (БД) та призначає з осіб, які очолюють підрозділи, що прибули, начальників бойових дільниць (НБД).
Згідно з БСПОУ-92 під час роботи на пожежі двох або більше підрозділів КГП призначає начальника тилу (НТ) з числа середнього або молодшого начальницького складу пожежної частини, у районі віїзду якої виникла пожежа.
У цій системі КГП керує бойовими діями підрозділів, що прибули на пожежу, через призначених ним начальників бойових дільниць, які керують своїми підрозділами через командирів відділень та ланцюгів ГДЗС, виконуючи поставлені КГП задачі з гасіння даної пожежі (рисунок 4.2.). Через начальника тилу КГП вирішує питання розставлення пожежних автомобілів на вододжерела та забезпечення безперебійної подачі вогнегасних засобів на бойові позиції на пожежі.
Така система керування бойовими діями найдоцільніша під час гасіння пожеж середніх і недостатньо складних за специфікою технології виробництв, на гасіння яких залучаються сили та засоби двох або декількох підрозділів пожежної охорони. У цьому випадку штаб пожежогасіння на пожежі не створюється.
Система керівництва силами та засобами на пожежах під час створення штаба пожежогасіння. Керівництво підрозділами здійснюють за даною системою тоді, коли вони прибувають на пожежу за підвищеним номером виклику і створюється оперативний штаб пожежогасіння. Керівником гасіння пожежі є, як правило, начальник гарнізону або його заступник, або старший оперативний начальник вищестоячого органу пожежної охорони (ВДПО, УДПО, УМВС, ГУМВС або МВС), якщо він прибув на пожежу.
Практика показує, що під час роботи на пожежі 5-8 відділень та складній оперативній обстановці один КГП не в змозі ефективно керувати цими підрозділами, тому що одній людині у цих випадках важко опрацювати весь об`єм інформації, яка надходить до нього. У цих випадках, згідно БСПОУ-92, КГП створює тимчасовий орган керування - штаб пожежогасіння, начальник якого є заступником КГП, та бойові дільниці, а при необхідності, і бойові сектори. У цій системі КГП керує бойовими діями підрозділів, які приймають участь у гасінні пожежі, і роботою служб міста (об`єкта) на пожежі через начальника штабу (НШ) та начальників бойових дільниць (секторів), НБД (НБС).
Основну роль у керуванні силами та засобами у складі штаба відіграє начальник штабу, який забезпечує виконання рішень КГП, очолює штаб і відповідає за його роботу. Він збирає відомості про обстановку на пожежі, узагальнює їх та аналізує, готує пропозиції КГП з керування бойовими діями, а також реалізує і контролює виконання рішень КГП через начальників бойових дільниць (секторів), начальника тилу (НТ)та керівників служб міста (об`єкта) (рисунок 4.3).
Начальник тилу, який входить до складу штабу пожежогасіння, організує та керує роботою тилу згідно рішень і розпоряджень КГП та НШ, якому він безпосередньо підпорядковується. При великих об`ємах роботи з організації та керування бойовими діями тилу на допомогу НТ можуть виділятися помічники та організовуватися групи тилу по зустрічі та розстановці підрозділів на вододжерела, а також по забезпеченню безперебійної роботи пожежної техніки та подачі вогнегасних речовин до місця пожежі.
Керування підрозділами на бойових позиціях здійснюють (як і у попередній системі керування) начальник бойових дільниць (секторів) через безпосередніх командирів підрозділів і направляють всю їх бойову роботу на безумовне виконання розпоряджень КГП та НШ.
Така система керування силами та засобами здійснюється на великих і складних пожежах, коли на їх гасіння залучаються сили та засоби за підвищеними номерами виклику, підрозділи на основних та спеціальних пожежних машинах, аварійні бригади спеціальних служб міста (об`єкта), військові підрозділи, а також сили та засоби інших гарнізонів пожежної охорони.
Отже, вивчені системи керування бойовими діями пожежних підрозділів під час гасіння пожеж, різних за розмірами та складності, є основними і найбільш розповсюдженими у практиці пожежогасіння. Вони постійно удосконалюються, з точки зору оперативності, гнучкості і безперервності керування силами та засобами у процесі гасіння пожеж.
Разом з тим, під час гасіння масових лісових пожеж, пожеж під час ліквідації наслідків аварій, стихійних лих і катастроф мають місце свої особливості у керуванні силами та засобами пожежних підрозділів, які будуть вивчатися у відповідних темах пожежної тактики.
Дії старшого начальника пожежної охорони, який прибув на пожежу. Згідно з БСПОУ-92 старший начальник, який прибув на пожежу, несе відповідальність за хід її гасіння, незалежно від того, прийняв він керівництво на себе чи ні. Звідси витікає, що по прибутті на пожежу старший оперативний начальник повинен оцінити обстановку пожежі та дії КГП, який організує гасіння пожежі, і зробити необхідні практичні висновки. У цьому плані він знайомиться з обстановкою пожежі, визначає можливості її змінення, оцінює її і приймає рішення на бойові дії, визначає, чи достатньо сил та засобів, що прибули до місця виклику, для повного гасіння пожежі. Після цього аналізує рішення КГП з організації гасіння пожежі. Якщо рішення КГП правильні або мають незначні недоліки, то старший оперативний начальник керівництво гасіння пожежі на себе може не приймати, а дати КГП деякі поради з організації її гасіння. Такий підхід старшого начальника дозволяє удосконалювати практичний досвід підлеглих командирів і готувати досвідчених КГП. Якщо КГП, який організує гасіння пожежі, неправильно оцінив обстановку, а отже прийняв неправильне рішення і не забезпечує управління силами та засобами, що прибули на пожежу, то старший оперативний начальник повинен прийняти керівництво гасіння на себе. Про своє рішення прийняти керівництво гасіння на себе він оголошує КГП і сповіщає начальника оперативного штабу, начальника тилу та начальників бойових дільниць, якщо вони створені на пожежі. Віддання на пожежі розпоряджень старшим начальником керівникові гасіння пожежі або минаючи його, підрозділам або посадовим особам, є моментом прийняття на себе керівництва гасінням пожежі.
Необхідно також пам`ятати, що під час раптового змінення обстановки на пожежі та неможливості своєчасного отримання розпорядження від КГП, начальники підрозділів повинні діяти самостійно, виявляючи розумну ініціативу.
2. Керівник гасіння пожежі.
Бойові дії пожежних підрозділів на пожежах організує і керує ними КГП. Правильно організувати бойові дії підрозділів зможе лише той КГП, який глибоко знає закономірності та особливості, притаманні веденню бойових дій підрозділів і вміє ними керувати у різній обстановці і умовах на пожежах, тобто володіє необхідним рівнем знань, умінь та практичних навичок. У теперішній час перед пожежною охороною ставляться нові задачі в області підготовки КГП, перш за все, в удосконаленні форм, методів і засобів тактичної та психологічної їх підготовки.
Види та форми підготовки КГП. Всю підготовку КГП можна умовно розділити на два види: підготовка у навчальних закладах начальницького складу, який виступає у ролі КГП, мета якої привити необхідні знання та практичні навички з тактики гасіння пожеж, і підготовка КГП у гарнізонах пожежної охорони, мета якої удосконалювати знання та практичні навички в організації бойових дій підрозділів під час гасіння пожежі.
У навчальних закладах здійснюють базову тактичну підготовку КГП за відповідними навчальними планами та програмами. Метою тактичної підготовки є підготовка спеціалістів, які вміють аналізувати і оцінювати обстановку, приймати оптимальні рішення на ведення бойових дій, а також уміло керувати силами та засобами на пожежах. Основним предметом з тактичної підготовки спеціалістів у навчальних закладах є пожежна тактика, яка базується на знаннях інших предметів, таких як пожежна техніка, пожежно-стройова підготовка, основи теорії розвитку та припинення горіння, протипожежне водопостачання, пожежна профілактика та ін.
Крім цього, у навчальних закладах прищеплюють навички навчання і виховання особового складу пожежних підрозділів, організації та проведення теоретичних і практичних занять, спрямованих на підвищення тактичної підготовки підрозділів пожежної охорони.
Підготовка КГП у гарнізонах пожежної охорони здійснюється постійно з року в рік у системі службової підготовки начальницького складу пожежної охорони, куди входить і тактична підготовка. Під час тактичної підготовки КГП, в основному, здійснюється його спеціальна професійна підготовка з тактики гасіння пожеж, де основну увагу приділяють діяльності спеціалістів пожежної охорони в області гасіння пожеж.
Усі організаційні форми навчання КГП у навчальних закладах і в системі службової підготовки гарнізонів пожежної охорони можна розділити на дві групи: теоретичні і практичні.
До теоретичних форм навчання відносяться лекції, класно-групові заняття, семінари, диспути з пожежної тактики. До цієї форми у гарнізонах пожежної охорони відносяться заняття в школах підвищення оперативної майстерності, в яких удосконалюються і практичні навички КГП, підвищується професійна майстерність і мистецтво керувати силами та засобами на пожежах, відпрацьовується методика розробки оперативних планів та інших плануючих документів пожежогасіння. До теоретичних форм навчання відносяться дослідження і опис пожеж, для виконання яких залучають начальницький склад, який виступає на пожежах у ролі КГП (НШ, НБД, НТ), самостійна робота начальницького складу над вивченням керуючих документів і питань тактики гасіння пожеж на різних об`єктах промисловості та сільського господарства, написання і захист рефератів за різними темами організації керування підрозділами і гасінню пожеж у різних умовах та ін. Основні форми теоретичної підготовки КГП наведені на рисунку 4.4.
До практичних форм навчання КГП в навчальних закладах і гарнізонах пожежної охорони відносяться практичні заняття: з пожежно-стройової підготовки, поодинокої тактичної підготовки, розв`язання пожежно-тактичних задач, проведення пожежно-тактичних навчань, групові тактичні тренування начальницького складу.
Практичною формою підготовки КГП також є оперативно-тактичне вивчення районів та об`єктів, що охороняються, на яких відпрацьовують питання організації і тактики гасіння пожеж.
Важливою формою підвищення оперативної майстерності КГП є стажування начальницького складу у штабі пожежогасіння (при оперативному черговому) гарнізону пожежної охорони у продовженні до 3 місяців. По закінченні стажування кожний стажер представляє план роботи, щоденник, опрацьовані оперативні документи, отримує письмовий відгук про стажування і здає залік. Основні форми практичної підготовки КГП наведені на рисунку 4.5. і будуть вивчені досконально у розділі тактичної підготовки начальницького складу пожежної охорони.
Підвищення оперативної діяльності підрозділів пожежної охорони залежить, перш за все, від того, наскільки ефективно організують та проводять оперативно-тактичну і психологічну підготовку КГП, чергові групи штабів пожежогасіння, старші оперативні начальники місцевих гарнізонів, а також керівники підрозділів в УДПО, ВДПО.
Високий професійний рівень підготовки КГП дозволяє знизити кількість великих пожеж, а також тривалість їх гасіння, а також сприяє зниженню матеріальних збитків від пожеж.
Допуск начальницького складу до самостійного керівництва гасінням пожеж. Знову прибулий до частини начальницький склад з навчальних закладів або з інших апаратів і підрозділів впродовж місяця готується до самостійного виконання ролі КГП на пожежах. Для цієї мети під керівництвом начальника частини вони складають план стажування на посаді начальника варти.
У процесі стажування вони вивчають наступні питання: оперативно-тактичні особливості району виїзду частини, а в об`єктових частинах - пожежну небезпеку технологічного процесу виробництва та оперативно-тактичні особливості всіх будівель та споруд об`єкта, що охороняється, і його протипожежне водопостачання; тактико-технічні дані пожежної техніки, що знаходиться на озброєнні частини, порядок її використання під час ліквідації пожеж і тактичні можливості відділень, що входять до складу варти; керівні документи, що визначають особливості організації гасіння пожеж у районі виїзду частини або на об`єкті, що охороняється, (для об`єктових частин) та у гарнізоні пожежної охорони.
Після вивчення оперативно-тактичних особливостей району виїзду частини (об`єкта) та інших питань, передбачених планом стажування, начальницький склад повинен відчергувати на чолі варти не менше трьох разів спільно з начальником частини або його заступником.
Після закінчення стажування начальницький склад повинен, в установленому порядку, здати заліки на право самостійного виїзду на пожежі на чолі варти комісії, яка складається з керівного та оперативного складу гарнізону і призначається наказом начальника УДПО, ВДПО, ГУМВС, УМВС. До складу комісії в обласних центрах, звичайно, включають співробітників відділів (відділень) служби і підготовки та штабів пожежогасіння.
Допущення до самостійного виїзду на пожежі начальницького складу оформляється на підставі протоколу комісії наказом начальника гарнізону. Весь начальницький склад, допущений до самостійного виїзду на пожежі в якості КГП, повинен періодично (звичайно, не рідше одного разу в два роки) здавати заліки комісії УДПО, ВДПО, ГУМВС, УМВС по знанню керуючих документів, пожежної техніки, оперативно-тактичних особливостей района виїзду, найбільш важливих та пожежонебезпечних об`єктів, основних вимог до організації гасіння пожеж, а також керування силами та засобами на пожежах.
Основне право КГП - бути єдиноначальником під час гасіння пожеж. Всі підрозділи та служби пожежної охорони, що залучаються до гасіння пожеж, підпорядковуються керівникові гасіння пожежі. Ніхто, крім уповноважених на це посадових осіб пожежної охорони, не має права втручатися у його дії.
Він приймає рішення, у межах своєї компетенції, під час гасіння пожежі, обов`язкові для виконання керівниками підприємств, установ та організацій, посадовими особами та громадянами.
Керівник гасіння пожежі є єдиноначальником і має право вимагати від усіх командирів і підрозділів чітких і швидких рішень по виконанню його наказів та розпоряджень. Він несе відповідальність за організацію робіт з гасіння пожежі, безпеку особового складу і збереження пожежної техніки.
Керівник гасіння пожежі Зобов`язаний організовувати свою діяльність на основі принципів єдиноначальництва, науковості, оперативності, централізації і безперервності керування та безпосередньо виконувати свої професійні задачі у визначеному порядку: провести розвідку і особисто очолити рятування людей, попередити паніку, використовуючи для цієї мети сили та засоби, на місці пожежі, визначити вирішальний напрям, необхідну кількість сил та засобів, способи і прийоми бойових дій; поставити задачі підрозділам, організувати їх взаємодію та забезпечити виконання поставлених задач; безперервно слідкувати за зміною обстановки на пожежі і приймати відповідні рішення; викликати додаткові сили та засоби одночасно, а не частково, організовувати їх зустріч; по прибутті на пожежу старшого начальника доповісти про обстановку, прийняті рішення на гасіння, які сили та засоби є на місці пожежі, що введені в дію, та які підрозділи викликані додатково та ін.
Крім цих основних обов`язків КГП повинен виконати ряд і інших функцій, в залежності від умов обстановки на пожежі, підтримувати зв`язок з ЦППЗ (ПЗЧ), інформувати про хід гасіння пожежі вищестояче керівництво тощо. Обов`язки КГП детально викладені БСПОУ-92.
Для виконання складних, різноманітних і відповідальних обов`язків КГП, як особистість, повинен відповідати визначеним вимогам: мати необхідні якості сучасного керівника, володіти розвиненим оперативно-тактичним мисленням, психологічними, фізичними та іншими якостями спеціаліста середньої або вищої кваліфікації з гасіння пожеж.
Одна з специфічних особливостей діяльності КГП полягає у тому, що обстановка, в якій приходиться приймати рішення і здійснювати інші функції, як правило, містить невідомі умови та елементи випадковостей. Не дивлячись на це, КГП зобов`язаний приймати обгрунтовані рішення, які у найвищому ступені відповідали обстановці, що склалася на пожежі. Такі рішення можна прийняти лише в тому випадку, коли КГП буде досконально володіти принципами і методами прийняття рішень під час бойових дій підрозділів та уміло керувати ними, тобто бути тактично і психологічно підготовленим. Тому КГП повинен мати певні знання, уміння і володіти необхідними якостями.
КГП повинен знати: оперативно-тактичні документи та характеристики району виїзду і об`єктів; закономірність розвитку пожеж, засоби, способи та прийоми їх гасіння; тактичні можливості пожежних підрозділів, закономірності локалізації і ліквідації пожеж; методи оперативного керування підрозділами під час гасіння пожеж у різноманітній обстановці.
Він повинен уміти: своєчасно і правильно визначати вирішальний напрям бойових дій підрозділів; розраховувати сили та засоби і планувати їх використання у різноманітній обстановці; кваліфіковано, чітко та зрозуміло ставити задачі перед підрозділами на бойові дії; організовувати та забезпечувати реалізацію рішень, що приймаються, на бойові дії підрозділів з гасіння пожеж.
Він повинен володіти якостями: професійного і оперативного керівництва; фізичної натренованості та витривалості до роботи в екстремальних умовах; розвиненого тактичного мислення; психологічної стійкості під час роботи на пожежах, аваріях та стихійних лихах.
Отже, для виконання складних, різноманітних і відповідальних задач КГП, як особистість, повинен відповідати визначеним вимогам, мати необхідні якості сучасного керівника, оперативно-тактичного мислення, фізичні, психологічні та інші якості сучасного фахівця середньої або вищої кваліфікації з гасіння пожеж.
Всю діяльність КГП умовно можна поділити на два етапи: відпрацьовування рішень на гасіння пожежі та їх реалізація в організації бойових дій підрозділів з гасіння пожежі (рисунок 4.6).
Відпрацьовування рішень КГП для гасіння пожежі - це цілеспрямоване відпрацьовування “інформації стану” в “командну інформацію”. Під “інформацією стану”, стосовно до відпрацьовування рішень на гасіння пожежі, розуміється інформація про обстановку на пожежі.
Обстановка на пожежі визначається слідуючими основними факторами: пожежною небезпекою об`єкта, на якому виникла пожежа; метеорологічними умовами; наявністю і якісним станом сил та засобів.
Пожежна небезпека об`єкта представляє собою сукупність умов, що визначають можливість виникнення і особливості розвитку пожежі в залежності від архітектурно-плануючої і технологічної характеристики об`єкта.
Метеорологічні умови характеризуються температурою, тиском, відносною вологістю повітря, швидкістю і напрямком вітру у приземному шарі та ін.
Наявність і стан сил та засобів гасіння - це їх кількісні та якісні характеристики на момент вибору і визначення засобів, способів та прийомів гасіння конкретної пожежі.
Збір відомостей про обстановку пожежі здійснюється шляхом всебічної та глибокої розвідки, яка проводиться КГП і всіма командирами на дільницях бойової роботи.
Відомості про обстановку на пожежі, що надходять постійно від командирів КГП безперервно вивчає, аналізує та прогнозує, а потім дає оцінку обстановки пожежі.
Під оцінкою обстановки розуміється процес всебічного аналізу об`єктивних умов обстановки пожежі з метою визначення конкретних задач підрозділами під час гасіння пожежі.
На основі вивчення, прогнозування та оцінки обстановки, яка склалася на пожежі, відпрацьовується “командна інформація”, тобто тактичний план бойових дій підрозділів. Розробка тактичного плану - це процес відпрацьовування найбільш доцільних варіантів використання сил та засобів для гасіння стосовно конкретної обстановки пожежі.
Вивчення, прогнозування і оцінка обстановки здійснюється у три етапи: на шляху прямування до місця виклику; по прибутті на пожежу; у ході гасіння пожежі до її повної ліквідації.
На шляху прямування на пожежу КГП може передбачати загальний характер обстановки, знаючи оперативно-тактичну характеристику даної дільниці району та об`єкта, а також за відомостями, що отримані за оперативними документами та радіозв`язком з ЦППЗ(ПЗЧ). Ці дані є вихідним початком прогнозування обстановки.
По прибутті на пожежу КГП вивчає і прогнозує обстановку за зовнішніми ознаками пожежі, а також за відомостями, що отримані від осіб, які зустрічали підрозділи, та очевидців. Наприклад, за виходом диму можна прогнозувати місце виникнення пожежі, шляхи розповсюдження вогню, за кольором та запахом - які речовини і матеріали горять, за відомостями очевидців - місця знаходження людей тощо. Для отримання більш повних якісних та кількісних даних про обстановку пожежі КГП і весь начальницький склад підрозділів, які прибули на пожежу, проводять розвідку безперервно до кінця гасіння пожежі. Інформація, яку отримано по прибутті на пожежу і у ході проведення розвідки, є основною базою для прогнозування обстановки на пожежі.
На основі базових даних про обстановку на пожежі КГП, у першу чергу, прогнозує параметри розвитку пожежі.
У процесі прогнозування визначають слідуючі основні параметри: можливе значення лінійної швидкості розповсюдження вогню у конкретних напрямках; зміна форми площі пожежі та характеру розповсюдження вогню та диму за часом; змінення зони задимлення і її характеристик; можливі явища, якими може супроводжуватись розвиток пожежі (вибухи, закипання та викидання горючих рідин, обвалення конструкцій та ін.).
У результаті вивчення, прогнозування і оцінки обстановки КГП повинен визначити, у першу чергу, вирішальний напрям бойових дій на пожежі. Від правильного визначення вирішального напряму у великій мірі залежить успіх гасіння пожежі. Тому КГП повинен ретельно оцінити обстановку, визначити місце вирішального напряму і можливість його змінення у ході проведення бойових дій. Необхідно пам`ятати, що від введення перших сил та засобів, що прибули до місця пожежі, на вирішальному напрямі у великій мірі залежить успіх гасіння пожежі.
Вирішальний напрямок і його динаміка дає змогу вибрати засоби, способи та прийоми гасіння пожежі. Вибір засобів гасіння залежить від їх наявності, стану та можливої області застосування, яка попередньо визначається класом пожежі (тобто фізико-хімічними властивостями твердих горючих речовин, рідин та газів, а також їх комбінаціями).
Вибрані вогнегасні речовини або їх склад для гасіння пожежі диктують необхідність залучення та використання конкретних технічних засобів гасіння.
Під тактичним планом бойових дій підрозділів Розуміють рішення КГП на досягнення основної бойової задачі особового складу підрозділів на пожежі у найкоротший час з мінімальними витратами сил та засобів. Розробка тактичного плану бойових дій включає в себе розчленування основної бойової задачі на ряд послідовних приватних задач, які необхідно виконати у визначений час з урахуванням можливої загальної обстановки на пожежі та динамікою вирішального напряму бойових дій підрозділів. Свої рішення КГП повинен будувати на вимогах керівних документів з пожежогасіння і обгрунтовувати їх необхідними розрахунками сил та засобів.
Після вибору вогнегасних речовин, способів та технічних засобів їх подачі для гасіння КГП повинен обгрунтувати їх розподіл за бойовими позиціями з урахуванням можливого змінення вирішального напряму на пожежі. Це досягається шляхом виділення місць роботи кожному підрозділові з урахуванням їх тактичних можливостей. Це і буде кінцевою сходинкою відпрацьовування рішення на бойові дії підрозділів.
Реалізація рішень КГП На бойові дії підрозділів представляє собою безпосереднє керування ними відповідно з розробленим тактичним планом гасіння пожежі. Вона починається з віддання наказів і розпоряджень керівником гасіння пожежі підлеглим йому підрозділам і службам.
Одним із важливих факторів реалізації рішень КГП є своєчасна і правильна постановка бойових задач виконавцям. Це у великій мірі залежить від ясного формулювання наказів та розпоряджень. Можна відпрацювати правильне рішення, але сформулювати розпорядження та накази таким чином, що вони будуть зрозумілі виконавцям неповністю відповідаючими рішенню КГП, тобто відпрацьованому планові гасіння пожежі. Тому розпорядження та накази КГП, які він віддає командирам, повинні бути короткими, чіткими, ясними і зрозумілими виконавцям і не потребували додаткових пояснень.
Накази та розпорядження керівник гасіння пожежі повинен віддавати не в прохальній, а владній формі, тобто у формі наказу на виконання дій, дотримання тих чи інших правил, порядку і положень. Наказ КГП є законом для його підлеглих та підлягає безперечному виконанню. У залежності від обстановки і змісту наказів та розпоряджень КГП віддає їх виконавцям особисто, через оперативний штаб пожежогасіння, командирів зв`язку, зв`язкових або осіб, які зустрічають прибуваючі підрозділи на пожежу. При цьому він може використовувати технічні засоби зв`язку: радіостанції, польові телефонні апарати, устаткування гучномовного зв`язку, а також умовні знаки, що подаються виконавцям.
При внесенні змін, уточнень або доповнень, до раніше відданих наказів та розпоряджень, КГП повинен довести їх сутність до відома виконавців.
У випадку переугрупування сил та засобів КГП повинен поставити нові бойові задачі перед командирами підрозділів, чітко і конкретно вказати кому, де, в який час і в якій послідовності проводити переугрупування і які задачі виконувати у подальшому.
Під час раптового змінення обстановки на пожежі і неможливості своєчасного отримання розпоряджень від КГП, начальницький склад, який очолює підрозділи, що беруть участь у гасінні, повинен діяти самостійно, виявляючи творчість, розумну ініціативу та у короткий час доповісти КГП про свої дії. Відсутність наказів КГП не може служити виправданням бездіяльності іншого командира під час гасіння пожежі на своїх бойових позиціях.
Після віддання наказів і розпоряджень КГП повинен організувати взаємодію між підрозділами, що працюють на пожежі, та спеціальними службами, що забезпечують їх роботу, і добитися виконання поставлених перед ними задач у найкоротший час з мінімальними витратами сил та засобів.
Забезпечення виконання поставлених задач у заплановані терміни КГП здійснює шляхом перевірки ступеню виконання підрозділами відданих їм наказів і розпоряджень та надання допомоги в організації бойової роботи на найбільш відповідальних бойових позиціях і шляхом виділення додаткових сил та засобів. При цьому особливу увагу приділяють виконанню бойових задач підрозділами на вирішальному напрямі з урахуванням його зміни за часом.
Якість забезпечення керування підрозділами досягається шляхом добре організованого на пожежі зв`язку керування, взаємодії та інформації.
На всьому протязі бойових дій пожежних підрозділів з гасіння пожеж можна виділити слідуючі періоди діяльності КГП: це дії КГП, який прибув на пожежу першим, тобто начальника варти або іншої особи, який очолює підрозділ; старших оперативних начальників, прибуваючих на пожежу, як правило, за підвищеними номерами виклику або додатковому викликові сил та засобів, і прийнявших керівництво гасінням на себе.
Керування силами та засобами на пожежі, по можливості, повинно здійснюватися однією особою від початку до кінця гасіння пожежі. Часта зміна КГП призводить до затягування пожежі, зайвого змінення рішень тощо. Разом з тим, згідно БСПОУ-92 старший оперативний начальник зобов`язаний прийняти керівництво гасінням пожежі, якщо КГП не забезпечує керування викликаними на пожежу силами та засобами або під час гасіння великих і складних пожеж.
Особлива роль належить діям першого КГП у початковій стадії організації гасіння пожежі при відсутності повних відомостей про пожежу, недостовірності даних про обстановку, недостатньої кількості сил і засобів та інших обставин. Організувати гасіння пожеж у початковий період - це означає зуміти у дуже короткий час оцінити обстановку, хоча б у загальних рисах, визначити можливі шляхи розповсюдження вогню та вирішальний напрям бойових дій, намітити план гасіння та забезпечити керування підрозділами, що прибули на пожежу. Лише знання та досвід допомогають першому КГП з визначеної суми інформації у початковий період на пожежі відібрати головні елементи обстановки для прийняття правильного рішення. Досвід КГП дозволяє об`єктивно розібратися в обстановці для прийняття правильного рішення за зовнішніми ознаками пожежі (наявність полум`я, вихід та колір диму, стан віконних, балконних та інших прорізів тощо).
Початкова оцінка обстановки першим КГП необхідна для попередніх рішень і віддання перших розпоряджень на бойові дії підрозділів. Прогноз розвитку пожежі у початковий період організації гасіння є також підставою для визначення необхідної кількості сил і засобів та виклику їх на пожежу.
Тактичне мислення і дії першого КГП носять особливий характер, який полягає у виключній оперативності, зібраності, вимогливості, умінні виявляти рішучість, відвагу та високі вольові якості. Він повинен уміти діяти в екстремальних умовах, впливати на особовий склад підрозділів впевненістю своїх дій. Таким чином, перший КГП у короткий термін вирішує складну задачу і від того, наскільки правильно і швидко він її вирішить, залежить хід та швидкість вирішення основної бойової задачі на пожежі.
3 Бойові дільниці на пожежі.
Під час роботи на пожежі двох або більше підрозділів, у залежності від обстановки, для керування силами та засобами КГП може організовувати бойові дільниці.
Бойова дільниця (БД) на пожежі - це дільниця (частина території на місці пожежі), на якій зосереджені сили та засоби, об`єднані конкретним завданням та єдиним керівництвом.
Число бойових дільниць на пожежі, об`єм роботи та задачі кожного з них, а також кількість сил та засобів, приданих БД, визначає КГП. Нумерація бойових дільниць починається, як правило, з БД, утвореної на вирішальному напрямі, а потім за важливістю задач, що виконуються, на кожній дільниці. Керування силами та засобами на бойовій дільниці здійснює начальник бойової дільниці (НБД), який призначається КГП з найбільш підготовлених осіб начальницького складу, який прибув на пожежу. Він на своїй БД виконує частину загального плану ліквідації пожежі, прийнятого КГП. Виконуючи розпорядження КГП, начальників БД може призначати начальник штабу пожежогасіння з наступною йому доповіддю.
Обов`язки начальника бойової дільниці викладені в БСПОУ-92. Він підкорюється КГП (начальнику оперативного штабу пожежогасіння) і виконує всі його накази та розпорядження, несе відповідальність за виконання бойового завдання, безпеку особового складу на бойовій дільниці, а також за збереження пожежної техніки. Начальник БД веде безперервну розвідку і постійно доповідає КГП або начальникові штабу пожежогасіння про обстановку на його дільниці, керує роботою підлеглих йому підрозділів, забезпечує взаємодію своїх підрозділів з підрозділами сусідніх дільниць. При зміненні обстановки пожежі на дільниці він здійснює маневрування і перегрупування своїх сил та засобів, а при різкій зміні обстановки може самостійно приймати рішення, що забезпечують швидку ліквідацію пожежі на дільниці, з наступною доповіддю про свої рішення КГП або начальникові оперативного штаба пожежогасіння.
Принципи розташування бойових дільниць на пожежах зумовлюються оперативно-тактичною характеристикою об`єкта та обстановкою, що склалася на пожежі. Їх можуть утворювати на поверхах, сходових клітках, протипожежних перешкодах або зонах за периметром будівлі, що горить, споруди або відкритого складу, а також за видами робіт на пожежі (гасіння, рятування людей, захист матеріальних цінностей, боротьба з димом та ін.).
Під час пожеж у житлових та громадських будівлях з коридорним плануванням поверхів бойові дільниці частіше всього створюють на поверхах, що горять, та вище - і нижчерозташованих поверхах, а при секційному плануванні - сходовими клітками. У цих випадках межами БД служать перекриття будівель або сходово-ліфтові вузли та приміщення, що горять.
У виробничих будівлях та спорудах бойові дільниці доцільно створювати протипожежними перешкодами або зонами, капітальними неспалимими стінами, що мають незначну кількість отворів або у середині будівлі і на покриттях. Якщо вогнем повністю охоплена будівля або споруда бойові дільниці створюють, частіше за все, за їхнім периметром і в місцях найбільш інтенсивного горіння.
На пожежах в резервуарних парках з ЛЗР та ГР бойові дільниці створюють за видами робіт: охолодження резервуарів, що горять, та захист сусідніх резервуарів; підготовка та подача піни на гасіння; створення обвалування на шляхах розтікання рідин; злив або перекачування їх з резервуарів та ін.
На відкритих пожежах складів лісоматеріалів, торфу, волокнистих речовин, на полях торфопідприємств, лісових масивів у житловій зоні сільських населених пунктів тощо бойові дільниці створюють за периметром пожежі (фронту, флангів, тилу) або за окремими об`єктами та групою об`єктів, що горять (штабелі лісу, каравани торфу, бунти бавовни, житлові та підсобні будівлі тощо).
На будь-якій пожежі, де склалася небезпека людям, створюють бойові дільниці з рятування та евакуації людей, а, при необхідності, і по захисту шляхів евакуації.
Бойові дільниці створюють так, щоб начальник БД зміг потрапити на будь-яку позицію своєї дільниці, де особовий склад підрозділів виконує бойові дії. При цьому КГП повинен суворо визначати межу або орієнтири БД, а також засоби і особливості взаємодії з сусідніми бойовими дільницями. Розміри бойової дільниці залежать від оперативно-тактичної характеристики об`єкта, можливостей маневру сил та засобів, а об`єм бойових дій на дільниці повинен бути таким, щоб відповідав тактичним можливостям підрозділів, наданих для БД. Кожна БД з гасіння повинна мати декілька підступів до зони горіння через дверні, віконні та інші просіки, відкриті отвори у перегородках, стінах, покриттях та інших конструкціях.
Начальник бойової дільниці постійно інформує КГП про хід виконання ним бойової задачі. На великих пожежах, де працює п`ять і більше бойових дільниць, можуть бути створені бойові сектори, що об`єднують декілька бойових дільниць. Начальник сектору призначається КГП з осіб середнього та старшого начскладу, які мають хороший досвід гасіння пожеж.
Керівник гасіння пожежі керує бойовими дільницями з допомогою засобів зв`язку (телефонів, радіостанцій, гучномовних установок, через зв`язкових або особисто).
4. Плани та картки пожежогасіння.
План пожежогасіння - це оперативний документ, що прогнозує обстановку і встановлює основні питання організації гасіння пожеж на найбільш важливих та складних за оперативно-тактичним відношенням об`єктах.
Основне призначення плана - надати допомогу КГП правильно визначити вирішальний напрям бойових дій на пожежі, з урахуванням специфічних особливостей об`єкта, прискорити та полегшити постановку задач керівникам підрозділів, що прибувають на пожежу. Розробка плану пожежогасіння дає змогу спрогнозувати можливу обстановку пожежі на конкретному об`єкті і, використавши типові схеми розстановки сил та засобів, надати допомогу КГП у розробці і здійсненні оптимального плану бойових дій, а також заздалегідь розробити окремі специфічні рекомендації з організації гасіння пожежі для КГП та складу оперативного штабу пожежогасіння, а при необхідності, і представникам служб міста (об`єкта), які залучаються для гасіння, та попередити тяжкі наслідки, що можливі у результаті пожежі.
Всю роботу по складанню планів пожежогасіння організують відповідні керівники. Для цієї мети відділи (відділення) служби та підготовки розробляють перелік об`єктів, на які необхідно скласти плани пожежогасіння і затверджують їх в установленому порядку. Ці списки періодично переглядають.
При складанні плану пожежогасіння для розробки окремих його розділів залучають інженерно-інспекторський склад ДПН, який закріплений за даним об`єктом, а також фахівців об`єкта.
Наявність планів пожежогасіння, згідно затвердженому переліку об`єктів, та якість їх розробки контролює відділ (відділення) служби та підготовки, а також штаб пожежогасіння.
Плани пожежогасіння, в обов`язковому порядку, розробляють на такі об`єкти: резервуарні парки збереження ЛЗР та ГР і рідких вуглеводневих газів місткістю 10 тис. м3 та більше; великі склади лісоматеріалів підприємств деревообробної та целюлозно-папірної промисловості; підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості; збереження та виробництво вибухонебезпечних та сильнодіючих отруйних речовин (СДОР); промислові підприємства з вибухопожежонебезпечною технологією виробництва; елеваторно-складське господарство млинів та комбікормових виробництв; електростанції та підстанції із встановленою потужністю 110 квт і більше з наявністю чергового персоналу; морські та річкові порти із складським господарством; залізничні вокзали, великі залізничні станції; великі спортивні споруди з трибунами на 800 та більше місць; театри, будинки культури місткістю на 700 чоловік і більше. Повний перелік об`єктів вказаний у відповідних документах.
Плани пожежогасіння повинні складатися не лише на об`єкт у цілому, а й на пожежонебезпечні цехи та дільниці, великі склади нафтопродуктів, деревообробні цехи, кабельні тунелі значної довжини, відкриті вибухонебезпечні технологічні установки та ін.
Розробці плану пожежогасіння передує велика підготовча робота. Вона носить дослідницький характер, тому що багато питань при розробці планів на різноманітні об`єкти потребують не лише доказовості та обгрунтованості тих чи інших питань та положень, а й базуються на елементах науковості та новизни рішень конкретних задач з гасіння пожеж. Розробка планів пожежогасіння є складовою частиною планування бойових дій підрозділів в гарнізоні і основана на можливості прогнозувати розвиток та гасіння пожеж на конкретних об`єктах. При цьому проробляють різні варіанти обстановки пожеж і бойових дій з гасіння, вибирають з них найбільш складні, на які планують бойові дії. При цьому доцільно використовувати обчислювальну техніку.
Підготовка до складання планів пожежогасіння включає: старанне вивчення оперативно-тактичних особливостей об`єкта та опису пожеж, що сталися на даному або аналогічних об`єктах; визначення та обгрунтування найбільш складного варіанта можливої пожежі на конкретному об`єкті; розрахунок необхідної кількості сил та засобів для гасіння оптимального варіанта умовної пожежі; обгрунтування необхідності залучення спеціальних служб міста (населеного пункту, об`єкта) для гасіння пожежі; визначення і обгрунтування найбільш раціональних схем бойового розгортання пожежних підрозділів.
Для обгрунтування оптимального варіанта можливої обстановки пожежі необхідно визначити і проаналізувати: місце можливого виникнення пожежі; інтенсивність розповсюдження вогню та вплив на неї можливих вибухів, розтікань ЛЗР і ГР, розплавлених мас, що горять, обвалення конструкцій, розкриття отворів та інших умов; фактори, що перешкоджають розповсюдженню вогню; площа пожежі, площа гасіння, об`єм пожежі, периметр пожежі тощо (той параметр, який необхідний для розрахунку сил та засобів); величину зони задимлення та концентрацію продуктів горіння, а також можливість регулювання газовим обміном на пожежі та ін.
При обгрунтуванні можливого місця виникнення пожежі виходять з таких основних вимог: на об`єктах з масовим перебуванням людей місце можливого виникнення пожежі приймають з урахуванням утворення найбільшої небезпеки людям та складності забезпечення їх безпеки; на всіх об`єктах місце виникнення пожежі слід приймати там, де при її розповсюдженні можливе найбільше знищення матеріальних цінностей та створення найбільш складної обстановки для дій підрозділів з гасіння пожежі. Наприклад, для нафтобаз приймають такий варіант пожежі, для ліквідації якої знадобиться найбільша кількість сил і засобів (випадок закипання та розливу ГР і ЛЗР в обвалуванні, захвачення полум`ям декількох резервуарів або всієї резервуарної групи тощо).
У театрах та великих палацах культури найбільш складна обстановка виникає під час пожежі на сцені, хоча доцільно відпрацьовувати дії підрозділів під час її виникнення і в залі для глядачів. Для пожежовибухонебезпечних цехів та установок хімічних, нафтохімічних, нафтопереробних підприємств за максимальним розміром можна приймати пожежу, що охопила технологічну установку, розташовану в окремій будівлі або ізольованій протипожежними стінами. Одночасно необхідно відпрацьовувати варіанти гасіння пожеж на зовнішній частині установки з урахуванням розривів апаратів та комунікацій з ЛЗР і ГР, розливу їх в апаратному дворі і в напрямку будівель.
На електростанціях визначають три варіанти обстановки: для гасіння пожеж у кабельних тунелях; у машинному залі та на відкритих електроустановках з напругою 150 кв і більше. При влаштуванні спалимого покриття, над машинними залами доцільно відпрацьовувати і варіант пожежі на покритті.
Розрахунок сил та засобів здійснюють за раніше визначеним параметром умовної пожежі (площі пожежі, площі гасіння, периметра пожежі, об`єма пожежі та ін.) та прийнятою інтенсивністю подачі вогнегасних речовин на гасіння і захист за методикою розрахунку сил та засобів, що існує.
Важливим елементом, як при визначенні параметрів можливої пожежі, так і при розрахункові сил та засобів для її гасіння, є оцінка можливого часу зосередження і введення сил та засобів, що необхідні для гасіння. Час вільного розвитку пожежі для даного об`єкта залежить від стану засобів виявлення та сповіщення про пожежу, часу прямування до місця пожежі підрозділів, їх бойового розгортання та інших факторів.
При обліку сил та засобів необхідно також визначити потрібну їх кількість для здійснення захисних дій на реальних пожежах.
Необхідно розглядати різноманітні варіанти з обстановки на пожежі, такі як надання допомоги людям, які знаходяться у небезпечних зонах, робота з видалення диму та зниження температури, гасіння пожеж у задимлених приміщеннях з використанням ГДЗС та в інших умовах.
Якщо виникає необхідність у підвезенні води або подачі її вперекачку, то необхідно зробити облік кількості пожежної техніки та рукавів для забезпечення подачі її безперебійно на гасіння пожежі, а також передбачити виклик додаткової кількості автоцистерн, рукавних автомобілів, насосних станцій, визначити місце роботи та забезпечити пункти заправки автоцистерн, технікою та озброєнням, які необхідні для забора води і подачі її в цистерни, та ін.
Аналізуючи можливу обстановку, а також особливості бойової роботи на пожежі, слід визначити необхідність залучення спеціальних служб міста (району або об`єкта), що взаємодіють з пожежною охороною, та намітити їх конкретні задачі. Наприклад, якщо об`єкт знаходиться у районі з обмеженими витратами води, необхідно викликати бригаду водопровідної служби, яка організує підвищення напору у водопровідній мережі та інші заходи по забезпеченню водою місця пожежі. У тих випадках, коли на пожежі необхідне відключення електроустановок під високою напругою, зовнішніх електромереж тощо, викликають чергову службу енергозабезпечення, під час пожеж на об`єктах, де можуть статися аварії на газопроводах - викликають газоаварійну службу і т. д.
Під час організації бойових дій на нафтобазах, нафтопереробних, хімічних та нафтохімічних об`єктах доцільно передбачати залучення на пожежі газорятувальної служби, аварійно-технічних бригад, а також об`єктового автотранспорту, бульдозерів, екскаваторів та інших механізмів для боротьби з можливим розтіканням горючих рідин тощо.
Для визначення оптимальної схеми розстановки сил та засобів під час розробки оперативного плану пожежогасіння доцільно враховувати почерговість та час прибуття підрозділів до місця виклику. Найбільш потужні пожежні машини підрозділів, що прибувають першими, доцільно встановлювати на найближчі вододжерела і використовувати їх на повну тактичну можливість спільно декількома пожежними підрозділами. Це дозволяє скоротити час та фізичні сили на бойове розгортання.
Якщо на місці умовної пожежі розташовані різноманітні джерела водопостачання (водопровідні мережі, штучні або природні водоймища тощо) доцільно одночасно встановлювати пожежні машини на незалежні вододжерела.
Пожежні машини наступних підрозділів, що прибувають на пожежу, встановлюють на вододжерела з урахуванням найбільш економічного і раціонального їх використання та передбачають визначений їх резерв.
Під час організації підвезення води доцільно використовувати автоцистерни з великими ємкостями води, організовувати стійкі пункти їх заправки. Під час перекачки води необхідно використовувати найбільш доцільні способи перекачки, рукавні автомобілі для прокладання магістральних ліній, а також насосні станції або АНР.
Необхідно також передбачати найбільш доцільні і зручні для використання місця установки спеціальної пожежної техніки.
Попередній розгляд та обгрунтування розстановки пожежної техніки у великій мірі полегшить розробку основної схеми розстановки сил та засобів для плану пожежогасіння на конкретний об`єкт.
План пожежогасіння оформляється на щільному папері, єдиного для гарнізонів пожежної охорони формату, розміром не менше 210х297мм і складається з титульного аркуша, текста і рекомендацій посадовим особам та графічної частини.
На титульному аркуші відображають такі дані: гриф затвердження, звання, прізвище та ініціали начальника УДПО (ВДПО), ГУМВС (УМВС), (начальника гарнізону або його заступника) та керівника об`єкту, який затверджує план, та дату; найменування об`єкта, (варіант гасіння пожежі), його приналежність та адреса; маршрут прямування підрозділів пожежної охорони на об`єкт; номери телефонів (керівників об`єктів, охорони, пожежної охорони, якщо вона створена на підприємстві та ін.).
Текстова частина плана відображає найважливіші особливості об`єкта та можливу обстановку на пожежі, пов`язану з технологією вирибництва і збереженням різноманітних речовин та матеріалів і складається з наступних розділів: оперативно-тактична характристика об`єкта, будівлі або споруди; протипожежне водозабезпечення; шляхи евакуації людей та матеріальних цінностей; розрахунок сил та засобів для гасіння пожежі.
До текстової частини відносять рекомендації КГП, НШ, ЗНШ, НТ, НБД, відповідальним за техніку безпеки, за підготовку пінної атаки та іншим особам, яких планують ввести до складу штабу на реальній пожежі. Їх розробляють на окремих аркушах і вкладають до плану пожежогасіння.
У розділі оперативно-тактичної характеристики об`єкта, будівлі або споруди вказують загальну характеристику та призначення об`єкта окремих будівель та споруд, а також кількість людей, місце їх знаходження у різний час доби. Дається характеристика та оцінка конструктивним елементам будівель, наявність та характеристика систем опалення, освітлення, вентиляції, протипожежних перешкод. У цьому розділі наводять характеристику сировини, проміжних продуктів та готової продукції, параметри роботи і пожежну небезпеку окремих апаратів та установок, найвірогідніші шляхи розповсюдження вогню та диму, можливість розтікання ЛЗР, ГР, СУГ, розплавлених мас тощо, а також види вогнегасних речовин для гасіння пожеж на небезпечних ділянках та в апаратах технологічного процеса. Вказують ділянки і технологічні установки, що підлягають частковій або повній зупинці, та звільнення від продуктів окремих ємкостей та реакторів, а також вімкнення систем пожежогасіння, місця їх розташування, відключення їх у процесі гасіння пожежі.
У розділі пожежного водопостачання дають характеристику внутрішнього та зовнішнього протипожежного водопостачання. Характеризуючи внутрішній протипожежний водопровід, вказують діаметр водопровідної магістралі внутрішніх пожежних кранів, їх кількість та місця розташування, тип, діаметр з`єднуюючих головок, місця включення насосів-підвищувачів та інші дані.
Характеризуючи зовнішнє протипожежне водозабезпечення, визначають: тип і діаметр водопровідної мережі; кількість пожежних гідрантів, місця їх установки; порядок підвищення напору води в мережі; наявність та розташування засувок на водопроводі; кількість та місткість пожежних водоймищ, місця їх розташування, способи заповнення їх водою та забору води пожежними машинами, а також інші природні і штучні вододжерела.
У розділі “Шляхи евакуації” вказують: основні евакуаційні сходові клітки, сходи, коридори, вестибюлі, входи та виходи, запасні сходові клітки та виходи, а також зовнішні пожежні драбини, шляхи переходу з однієї сходової клітки до сусідніх через горища та покриттями будівель, ступінь задимлення шляхів евакуації, місця установки пожежних драбин, автодрабин, колінчатих автопідіймачів тощо. При цьому визначають й інші допустимі шляхи евакуації людей, тварин та матеріальних цінностей. Під час розробки цього розділу необхідно враховувати і узгоджувати шляхи евакуації та дії обслуговуючого персоналу, що передбачені планами евакуації людей та матеріальних цінностей, заздалегідь розробленими на об`єктах, в установах та організаціях працівниками адміністрації і узгодженими з пожежною охороною. Таке узгодження дозволить на реальних пожежах більш чітко і оперативно організувати евакуаційні роботи.
У розділі розрахунку сил та засобів визначають площу пожежі (площа гасіння) з урахуванням лінійної швидкості розповсюдження вогню, часу вільного розповсюдження горіння, зосередження та введення сил і засобів, що необхідні для гасіння пожежі. Вибирають інтенсивність подачі вогнегасних речовин, розраховують необхідну кількість стволів (генераторів) для гасіння та захисних дій, потрібний запас вогнегасних речовин для гасіння та захисту, необхідне число відділень на основних пожежних машинах, ланок (відділень) ГДЗС, основних машин цільового призначення та спеціальних машин для гасіння пожежі.
У даний розділ включають тільки основні результати обліку сил та засобів за окремими проміжками часу та зводять їх у підсумкову таблицю. За результатами обліку сил та засобів вказують, які частини, скільки відділень та на яких основних і спеціальних машинах підлягають виклику за першим повідомленням про пожежу на даний об`єкт.
У текстовій частині в розділі розстановки сил та засобів необхідно сформулювати конкретні задачі підрозділам, які приймають участь у гасінні пожежі. При цьому вказують кожному відділенню, що прибуло на пожежу, на яке вододжерело (місце) необхідно встановити машину, яким шляхом, у якому складі (у тому числі і ланки ГДЗС), скільки і на які позиції подати стволи або генератори та яку виконати задачу.
Рекомендації КГП, НШ, ЗНШ, НБД, НС, відповідальному за техніку безпеки, представникам спецслужб міста (об`єкта), що залучаються, а на нафтобазах, нафтохімічних та нафтопереробних заводах відповідальному за підготовку пінної атаки та іншим особам, що залучаються для роботи у штабі, розробляють для кожного на окремих вкладишах, що видаються їм на пожежі.
У необхідних випадках до плану додають розрахункові довідкові матеріали для начальника штабу, начальника тилу та інших посадових осіб. Наприклад, схему організації зв`язку під час гасіння пожеж на складних об`єктах, схеми для начальника тилу, де показують усі вододжерела, напрямки прибуття підрозділів, кількість стволів, які можна ввести від автомобілів, встановлених на вододжерела, з урахуванням роботи від одного автомобіля декількох відділень. Необхідно також вкладати у план для НТ схеми подачі води вперекачку, організації заправочних пунктів біля вододжерел та забезпечення автомобілів водою, що встановлені біля місця пожежі.
У планах гасіння пожеж на нафтобазах, нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах необхідно мати окремий вкладиш для особи, яка відповідальна за підготовку пінної атаки. У ньому, у вигляді таблиці, дають розрахунки сил та засобів для гасіння у кожному резервуарі, у групі резервуарів, а також в обвалуванні. Вказують рекомендації з розподілу особового складу та техніки для проведення пінної атаки. У планах передбачають вкладиш для особи, яка відповідальна за дотримання правил техніки безпеки, де повинні бути вказані рекомендації з підготовки і здійснення засобів безпеки при можливому закипанні та викиданні нафти і нафтопродуктів, що горять, довідкові дані про швидкість прогріву і вигоряння ЛЗР та ГР, а також сили та засоби, виділені для забезпечення робіт з техніки безпеки.
Отже, текстова частина плану пожежогасіння повинна бути різнобічно і глибоко опрацьована та вміщувати всі необхідні відомості для чіткої та швидкої організації гасіння пожежі на даному об`єкті, а також дотримання правил техніки безпеки та захисту особового складу від небезпечних факторів, що можуть статися на пожежі.
Графічна частина плану пожежогасіння складається: з плана-схеми об`єкта; поверхових планів, а у необхідних випадках, і розривів будинків та споруд об`єкта.
На план-схему об`єкта наносять основні будинки і споруди, під`їзди до них та протипожежні розриви між ними. На плані показують розташування всіх вододжерел та відстані від них до місця можливої пожежі, а також характеристику кожного з них (діаметр, тип та напір у водопровідній мережі, запаси води у водоймищах, характеристика свердловин та їх витрата води тощо). Вказують сусідні об`єкти та їх відстань, під`їзди і в`їзди на територію об`єкта, наявність залізниць, мостів, трасировку трубопроводів для подачі горючих рідин та газів.
План-схема виконується двома примірниками: перший - для КГП та начальника штабу, другий - для начальника тилу.
На поверхових планах будинків та споруд показують основні та запасні виходи, призначення маршових сходів (на горище, до підвалу, на колосники, міжповерхові тощо), розташування внутрішніх пожежних кранів, стаціонарних систем пожежогасіння, кнопок вмикання насосів-підвищувачів, систем димовидалення та іншого устаткування. Показують протипожежні перешкоди, системи водяних завіс, наявність підвісних перекриттів, розташування електрощитових, вантажних та пасажирських ліфтів. На них також показують основні та резервні шляхи евакуації людей, тварин і матеріальних цінностей. У залежності від призначення об`єкта та технології його виробництва можуть показувати на планах й інші дані, наприклад, місця дистанційного опускання протипожежних завіс, вмикання дренчерних систем і водяних завіс, засувок для перекриття трубопроводів для транспортування горючих рідин та газів, розташування приміщень, де зберігаються СДОР, ВР, радіоактивні та інші небезпечні речовини тощо.
У цих випадках, коли на поверхових планах неможливо відобразити відомості, що необхідні для успішного гасіння пожежі на конкретному об`єкті, виконують розрізи будинків та споруд, на яких показують недостатні дані і особливості конструкцій будинків, споруди або технології виробництва.
Графічна частина плану повинна бути суворо зорієнтована на місцевості, лишатися наочною та не перевантажуватися другорядними даними.
Плани пожежогасіння складають спільно працівники пожежної охорони з представниками підприємств, установ та організацій. Після узгодження і відпрацювання змісту план затверджується відповідно начальником гарнізону пожежної охорони або його заступником та керівником підприємства, установи, організації.
Плани пожежогасіння зберігаються на пункті зв`язку пожежної частини, у районі виїзду якої знаходиться об`єкт, та видаються начальникові варти або особі, яка очолює варту при виїзді на пожежу (навчання) на даний об`єкт. На закритих об`єктах вони зберігаються у сейфах, що опечатані, у штабі пожежогасіння або на ЦППЗ гарнізону, а копії - у начальників чергових варт по охороні об`єктів. На ЦППЗ повинні зберігатися також копії планів пожежогасіння на об`єкти, на які залучаються сили та засоби для гасіння пожеж із сусідніх областей і держав.
Після розробки і затвердження із змістом плана повинен бути ознайомлений весь начальницький склад гарнізону, який може залучатися для гасіння пожежі на даному об`єкті, а також працівники зацікавлених служб міста (об`єкта).
Порядок відпрацювання планів із залученням передбачених сил та засобів визначає начальник гарнізону. Плани на об`єкти, де залучаються сили та засоби за викликом № 3 і більше повинні відпрацьовуватися щорічно, а на об`єкти із залученням сил та засобів за викликом № 2 - не менше одного разу в 2 роки.
Картки пожежогасіння на об`єкти представляють собою оперативні документи, призначені для швидкого пошуку найближчих пожежних гідрантів на водопровідній мережі, природних та штучних вододжерел на місцевості, які доцільно використовувати для гасіння пожеж, а також для отримання необхідних відомостей про будинки, про шляхи евакуації людей і матеріальних цінностей та інших відомостей, необхідних для успішного гасіння пожеж на даному об`єкті. Їх розробляють на такі об`єкти: дитячі, дошкільні установи, школи, середні спеціальні навчальні заклади, адміністративні будинки місцевих органів, житлові будинки підвищеної поверховості, культурно-видовищні споруди, бази, склади, магазини, промислові підприємства та інші об`єкти, на які немає необхідності складати плани пожежогасіння.
Перелік об`єктів, на які розробляються картки пожежогасіння, визначає начальник гарнізону пожежної охорони. Їх виконують на щільному папері, як правило, розміром 210 х 297 мм (у гарнізоні пожежної охорони можуть бути прийняті й інші розміри, у залежності від їх кількості), дотримуючись умовних позначень, показників кольору та інші їх дані згідно вимог ДОСТів, топографічних та інших керівних документів.
На зовнішньому боці картки вказують: гриф затвердження картки; найменування та адресу об`єкта; які підрозділи виїжджають під час пожежі на об`єкти і кількість пожежної техніки; схему розташування об`єкта на місцевості з позначками на ній в`їздів на територію; вододжерела, їх тип, місткість, місця встановлення на них пожежної техніки, шляхи прокладки магістральних рукавних ліній та відстані до об`єкта; коротку характеристику конструктивних особливостей будівель та інші.
На зворотньому боці картки виконують план поверха будинка, де показують: основні та запасні шляхи евакуації; місця перебування людей у нічний час; місця, де зберігаються та використовуються ЛЗР, ГР, СДОР, ВР, РР; розташування внутрішніх пожежних кранів; де знаходяться електрощитові, кнопки для включення насосів-підвищувачів, систем димовидалення тощо.
Картки пожежогасіння групують за видами об`єктів, нумерують та брошурують в альбомі, у кінці якого вказують зміст. На житлові будинки підвищеної поверховості картки групують за типовими проектами, при цьому заповнюється лише зовнішній бік картки, а для усієї групи будинків виконують тільки один план поверха. При великій кількості будинків можуть виконувати декілька альбомів. Альбоми зброшурованих карток пожежогасіння (або окремо картки) зберігаються на пункті зв`язку частини або вивозяться на пожежних машинах. Місце зберігання карток пожежогасіння та терміни їх відпрацювання визначає начальник гарнізону.
|
90
|
Слідкую за тим, щоб в/с уважно слухали та при необхідності конспектували. Даю відповіді на поставлені питання.
|
