Методичні матеріали для курсантів та слухачів заочного відділення з курсу “ Історії України “ - історія пожежної охорони України.
Методичні матеріали для курсантів та слухачів заочного відділення з курсу “ Історії України “ - історія пожежної охорони України.
Зміст:
Вступ ................................................. 3
Розділ 1. Пожежна справа в дореволюційній Україні............... 5
Розділ 2. Пожежна охорона України за часи радянської влади...... . 11
Розділ 3. Пожежна охорона в суверенній Україні.................19
Рекомендована література................................23
Томіленко А. Г. Історія пожежної охорони України: методичні матеріали на допомогу курсантам та слухачам ФЗН з курсу “Історії України”. — Нікополь:міська друкарня, 1998. — 23 с.
Методичні матеріали підготовлені у відповідності з програмою курсу історії України для вищих навчальних закладів. Розглядається історичний розвиток пожежної охорони України від її зародження до сучасного стану. Подаються рекомендації щодо ефективного вивчення даного курсу.
ВСТУП
На сучасному етапі реформування пожежної охорони суверенної України актуальною постає проблема аналізу становлення та розвитку пожежної справи протягом всього її існування. Пожежна охорона сьогодні, у відношенні розробки інженерних профілактичних заходів, пошуку нових та вдосконалення існуючих засобів гасіння пожеж спирається на наукову базу, на результати науково-дослідних робіт, що проводяться в галузі пожежної безпеки. Але найбільш важливим фактором, від чого в цілому залежить якість роботи пожежної охорони, є підготовка висококваліфікованих спеціалістів пожежної справи — інженерів, техніків, молодших командирів.
Цьому важливому завданню сприятимуть і дані методичні матеріали, що допоможуть розібратися в історичному розвитку пожежної справи на Україні. Історія пожежної охорони нерозривно пов’язана з історичним минулим українського народу, тому, аналізуючи стан пожежної справи в Україні, потрібно опиратися на історичні події, що відбувалися в житті країни в той чи інший період. Так, щоб дати відповідь на питання щодо причин пожеж чи їх спустошливості, потрібно проаналізувати тогочасне життя і побут українського народу.
Стан пожежної справи в цілому залежав від соціально-економічного та громадсько-політичного розвитку суспільства. Зокрема, доки існувала кріпосна залежність, пожежна охорона в дореволюційній Україні не мала суттєвого розвитку, але як тільки вона була усунена, суспільство було звільнене економічно, а головне соціально, як ми бачимо бурхливий розвиток професійної пожежної охорони, широку громадську допомогу в її функціонуванні та прогрес в галузі пожежної техніки і засобів гасіння. Проте, що громадсько-політичний фактор в історичному шляху пожежної охорони відігравав не менш важливу роль ніж економічний, вказують і наступні факти. За часи радянської влади економічний стан пожежної охорони був найкращий за весь її історичний розвиток. Проте, “одержавлення” добровільних пожежних товариств, відсутність економічних стимулів, нерідко приводили до того, що керівникам в багатьох випадках було легше заплатити штраф ніж проводити усунення недоліків в пожежній безпеці підприємства.
Найбільш вдалою схемою для аналізу тих чи інших віх історичного шляху пожежної охорони є, на думку автора, така:
Такий підхід до вивчення матеріалу допоможе кращому розумінню подій, їх аналізу та запам’ятовуванню.
Розділ 1
Пожежна справа в дореволюційній Україні
Розглядаючи цей період в історії пожежної охорони, потрібно чітко проаналізувати ситуацію, яка склалася з пожежами в Україні та причини цього явища. Отже, головними питаннями, на яких слід концентрувати увагу курсантів та слухачів заочного відділення при вивченні цього розділу, є:
1. Стан пожежної справи в Київській Русі та середньовічній Україні.
2. Організація пожежогасіння в середньовічній Україні.
3. Наслідки кріпосницької системи для пожежної безпеки в Україні.
4. Буржуазні реформи 60 - 70 років ХIХ століття та їх вплив на розвиток пожежної справи в Україні.
5. Створення професійної пожежної охорони.
6. Діяльність добровільних пожежних товариств та їх роль у розбудові пожежної охорони.
Пожежі здавна розглядались як одне із найстрашніших лих, адже і сам вогонь, на думку стародавніх філософів, був однією із чотирьох стихій природи. Тому і боротьба з вогнем споконвіку була одним із головних завдань людини.
В дореволюційній Україні виникала велика кількість пожеж як в містах, так і сільській місцевості. Ці пожежі, як правило, знищували будівлі, а нерідко супроводжувалися й людськими жертвами. Такі спустошливі пожежі виникали протягом багатьох століть. Деякі міста вигорали майже повністю по декілька разів.
Перші згадки про пожежі ми зустрічаємо в літописах. Іпатіївський літопис, наприклад, подаючи розповідь про боротьбу між синами Володимира Великого за великокнязівський стіл, зазначає, що в 1017 році: “Ярослав увійшов у Київ, і погоріли церкви”. Пожежі, що виникали під час міжусобних воєн в Київській Русі, мали значні руйнівні наслідки. У цей перiод не було такого князя, який не палив би володiння свого супротивника. Вогонь i пожежi становили у стародавнi часи найбiльш могутню зброю для боротьби. Особливо руйнівні наслідки мали пожежі, що виникали як результат міжусобної боротьби в Київській Русі та під час нападів войовничих сусідів. Так, в 946 році княгиня Ольга, яка вирішила помститися за вбитого древлянами чоловіка князя Ігоря, наказала спалити місто Іскоростень. Проте, найбільш руйнівних наслідків зазнала Русь в часи монголо-татарської навали, під час якої були спалені Чернігів, Київ, Переяслав, Канів, Вишгород та інші міста і містечка.
Пожежі в містах, як відмічають літописи, приймали іноді настільки великих розмірів, що жителі ще не запалавших будинків покидали свої домівки, відходили в поле і селились табором під відкритим небом. Все цінне вони переховували в підвалах, погребах, або закопували в землю. В той час це був єдиний спосіб збереження майна від вогню.
Спустошливі наслідки пожеж не могли не тривожити велико-князівську владу. У першому збірнику законів, часів Київської Русі — “Руській Правді”, знаходить своє відображення проблема підпалів. Стаття 108 третьої редакції по відношенню до підпалювачів застосовує жорстоку міру покарання: ”Аже зажгуть гумно, то на потокъ на грабежь домъ его, переди пагубу исплатившю, а въ проце князю помочити. Такоже аже кто дворъ зажьжеть”. Законом допускалось навіть вбивство підпалювача під час скоєння ним злочину.
Не припинялися великі пожежі і в наступні століття. Деякі із них продовжувались по декілька діб і знищували тисячі будівель. Протягом ХVI - ХVIII століть неодноразово спалювались міста Чигирин, Черкаси, Бар та ін. В литовсько-польський період на Україні попереджувальні заходи від пожеж приймають характер законів з передбаченою системою покарань порушників. Виразником цих законодавчих актів став Литовський статут. Зокрема, у разі навмисного підпалу лісу або гаю, з метою завдати збитків сусіду чи королівському господарству, винуватий мав сплатити всі нанесені ним збитки.
Велику захисну роль від пожеж в середньовічній Україні відігравали замки. Оточені ровами з водою, вони не рідко ставали під час пожеж єдиним притулком для населення міста. Зокрема, значні укріплення мали Замостя, Львів, Київ, Кам’янець-Подільський та ін. Коли в 1653 році польські загони воєводи Чернецького оточили козаків в місті Монастирищі, саме місто було спалене, проте значна кількість козаків та місцевого населення врятувалася саме завдяки замку.
В XVI столітті спостерігаються певні позитивні зрушення в пожежній справі на Україні. У королівських та магнатських замках вводиться натуральна пожежна повинність. Створюється і система пожежно - сторожової охорони. Її розвитку особливо сприяло поширення Магдебурського права на українські міста. Органами самоуправління стали магістрати під керівництвом обраних війта і бурмистра. Саме магістрат відав адміністративною, господарською, фінансовою, судовою, поліцейською та пожежною справами.
Аналізуючи стан пожежної охорони періоду ХIХ століття, потрібно пам’ятати, що історія становлення та розвитку професійної пожежної охорони України безпосередньо пов’язана з пожежною охороною Росії та Австро-Угорщини. Вивчаючи цей період, потрібно звернути увагу на законодавчу базу цих імперій в галузі пожежної безпеки.
Ситуацію, яка склалася з пожежами в ХIХ столітті в Наддніпрянській Україні, характеризують статистичні дані Російської імперії за 1860-1909 роки. Так, відомо, що за цей період в європейській частині Росії виникло понад 2 млн. пожеж. Ними було знищено понад 6,5 млн. дворів, що принесло збитків на декілька млрд. золотих карбованців. Лише за період з 1895 по 1899 роки в губерніях України сталося в середньому пожеж: Херсонській - 1920, Полтавській - 1521, Харківській - 1405, Київській - 1379, Катеринославській - 1083, Чернігівській - 1048, Волинській - 977, Подільській - 959, Таврійській - 736. Найбільша частка пожеж припадала на сільську місцевість, що складало 9/10 від загальної кількості.
Аналіз пожеж за 15 років, із 1895 по 1909 роки показує, що 33% пожеж виникли внаслідок необережності (паління, пияцтва, невмілого поводження з гасовими лампами та ін.), 14-15% від зіпсування труб та печей, 3% від блискавки, біля 12% від підпалів.
Крім населених пунктів, пожежі щорічно винищували десятки тисяч десятин посівів, пасовищ та лісів. Іноді лісові пожежі знищували деревини більше, ніж її вирубували на господарські та будівельні потреби. Більшість пожеж виникала внаслідок забудови міст та сіл дерев’яними будівлями критими соломою. Подвір’я досить часто розміщувались близько одне від одного. До того ж крім хати на ньому розміщувалися хлів, загони для тварин, комора, копиці сіна та соломи. В таких умовах будь-яка необережність з вогнем могла привести до пожежі. Значну спустошливість пожеж викликав незадовільний стан водозабезпечення міст і сіл.
Гасіння пожеж в містах та селах України багато століть проводилось населенням спочатку у вигляді взаємодопомоги, а пізніше в порядку натуральної пожежної повинності. При першій звістці про пожежу жителі повинні були з особистим інвентарем бігти до її місця. Не навчені прийомам гасіння, вони мало приносили користі. Перші професійні пожежні команди з’явилися в Україні на початку ХIХ століття, проте свого поширення вони набувають лише в його другій половині. Зокрема, в 1823 році виникає пожежна команда Харкова, в 1841 році команди вогнеборців Києва та Чернігова, в 1865 році Ніжина, в 1872 - Черкас.
Оскільки такої кількості частин не вистачало, в 1862 році Міністерство внутрішніх справ дозволило створити в повітових і волосних містах та селищах громадські пожежні команди, що складалися із вільнонайманих служителів. А в серпні 1897 року уряд затвердив Статут для сільських пожежних дружин.
Розглядаючи проблеми становлення та розвитку професійних пожежних команд, потрібно звернути особливу увагу на роль буржуазних реформ, проведених урядом Олександра II в 60-70 роках ХIХ століття, в цьому процесі. Зокрема, серед реформ потрібно виділити земську 1864 року та міську 1870 року.
З цими реформами пов’язана протипожежна діяльність земств та становлення і розвиток добровільних пожежних товариств. Земства сприяли розселенню скупчених поселень і виходу селян на хутори. За їх кошт створювалися школи та майстерні, де проводилося ознайомлення селян із вогнестійкими матеріалами та їх виготовленням. Вони організовували вільні пожежні дружини, а земські страхові товариства врятували від злиднів не одну сім’ю погорільців.
Перші добровільні пожежні товариства з’являються в Україні в 1861 році в Одесі та Івано-Франківську, а в 1868 році в Кам’янець-Подільському. Мета товариств полягала в боротьбі з пожежами та організації допомоги населенню в їх попередженні. В 1890 році в Росії вже нараховувалося близько 60 пожежних товариств. Щоб утримувати добровільні пожежні дружини, коней та пожежну техніку, товариства відкривали виробничі майстерні по ремонту господарського інвентаря, клали печі та чистили димоходи. В багатьох містах і містечках дружинники позмінно чергували при пожежних депо. В історії добровільних пожежних дружин відомо чимало випадків мужності, проявлених при гасінні пожеж.
Аналізуючи діяльність професійних пожежних команд, потрібно звернути увагу і на той факт, що державної пожежної охорони не існувало. Пожежні команди фінансувались за рахунок місцевого бюджету, тому і стан пожежної справи в місті в більшості випадків залежав від його економічного потенціалу.
Так, в період економічного підйому в Україні в 1908 - 1913 роках, в багатьох містах спостерігається економічне зміцнення пожежних команд. Саме в цей період будуються нові депо, встановлюється телефонний зв’язок та розширюється пожежний інвентар і техніка.
В 1904 році для координації дій пожежних команд при МВС було створене Головне управління в справах страхування та пожежної справи. Воно займалося збором статистичних даних по пожежах і розробкою законопроектів в галузі пожежної безпеки.
У вересні 1907 року МВС Росії видає тимчасові правила по організації громадських пожежних команд, які повинні були замінити поліцейські. Цей крок був давно очікуваний серед вогнеборців України, оскільки права брандмейстра значно обмежувалися місцевою поліцейською владою, що ускладнювало боротьбу з вогнем. Пункт п’ятий цих правил чітко закріплював положення щодо заборони використання особового складу та коней пожежних частин на роботах, які не стосувалися пожежної служби.
В 1914 році розпочинається перша світова війна. Україна опинилася в вирії цих подій. Підвищуються вимоги щодо забезпечення пожежної безпеки підприємств, які працювали на армію. На долю пожежних України випали нові випробування, що їх вони повинні були пройти разом зі своїм народом.
Розділ 2
Пожежна охорона України за часи радянської влади
Вивчаючи цей розділ курсанти та слухачі заочного відділення повинні проаналізувати питання:
1. Революційні події в Україні та їх вплив на стан пожежної безпеки в республіці.
2. Становлення державної пожежної охорони.
3. Створення системи Держпожнагляду та її діяльність.
4. Сталінські репресії в пожежній охороні України та їх наслідки.
5. Велика Вітчизняна війна в долі пожежних України.
6. Післявоєнний розвиток пожежної охорони республіки.
7. Створення та діяльність пожежно-сторожової охорони.
8. Подвиг пожежних при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Лютнева буржуазна революція 1917 року змінила життя пожежних. Хоча їх економічне становище суттєво не покращилось, вони отримали можливість вільно відстоювати свої права. В травні 1917 року в Петрограді відбулися установчі збори по організації Всеросійського професійного пожежного союзу.
Після жовтневого перевороту в Петрограді нова влада приступила до націоналізації промисловості, банків, транспорту, страхових компаній. Бувші власники у відповідь на це нерідко організовували підпали. В селах України запалали пожежі, що виникали під час переділу селянами поміщицького майна.
Ситуація з пожежами в країні була настільки складною, що 17 квітня 1918 року на засіданні РНК був прийнятий Декрет “Про організацію державних заходів боротьби з вогнем”. Декрет заклав основи діяльності державної пожежної охорони, визначив основні принципи її побудови та головні шляхи розвитку. Цим Декретом був створений центральний орган по керівництву пожежною справою в республіці - пожежна Рада при наркоматі в справах страхування та боротьби з вогнем.
Розглядаючи питання становлення державної пожежної охорони, потрібно проаналізувати наслідки громадянської війни для пожежної справи в республіці.
Однією із болючих проблем, була проблема кваліфікованих кадрів, оскільки революція та громадянська війна розкидали спеціалістів пожежної охорони по різні боки фронтів. Перші зусилля державної пожежної охорони були направлені також на ремонт та перерозподіл пожежного інвентаря і техніки. Пожежні спеціалісти навчилися робити із іноземних машин різних марок пожежні автоходи. Так, в харківських пожежних частинах за короткий час налагодили для виїзду на пожежі дев’ять старих автомобілів марки “Адлер”. Якщо до революції в Києві був лише один пожежний автомобіль, то до 1928 року пожежні частини міста повністю переходять з кінної на автотягу.
Початок 20-х років в пожежній охороні України був досить драматичним. Згадуючи про цей період начальник Центрального відділу пожежної охорони К. М. Яічков писав: “Всім нам пам’ятні 1921 - 1922 роки, коли пожежі обрушилися на нас зі страшною силою, знищуючи цілі міста, села і поселення; лісові та торфяні пожежі знищили велику кількість палива і будівельного лісу, нанесли величезні збитки всьому народному господарству”.
Посуха 1921 — 1922 років в Україні не лише позначилася на продовольчому стані республіки, але й до крайнощів загострила ситуацію з пожежною безпекою поселень. Потрібні були кардинальні кроки, щоб зупинити вогняний вал, який невпинно прокочувався по нашим селам.
На законодавчому рівні в Радянській Україні вперше питання боротьби з пожежами на селі були відображені у постанові про сільські Ради, що дублювала Декрет ВЦВК РРФСР від 15 лютого 1920 року. Зокрема, на сільську Раду був покладений обов’язок спостерігати за станом пожежного інвентаря та техніки, приймати заходи проти пожеж і організовувати їх гасіння.
4 травня 1921 року Рада праці і оборони приймає постанову “Про заходи до збереження пожежних обозів і утримання їх у бойовій готовності”. Пункт перший постанови, під страхом суду, забороняв використання пожежного обозу та служителів на роботах, що не відповідали їх призначенню. Другий пункт забороняв всім посадовим особам втручатися в розпорядження начальників пожежних команд. Разом із цією постановою військовому відомству пропонувалося направити частину коней в розпорядження пожежної охорони. Мобілізація коней для пожежних частин була проведена і серед багатьох цивільних установ.
Поряд з вирішенням цих питань, була зроблена спроба розв’язати проблему допомоги тисячам погорільцям. 25 листопада 1921 року РНК УРСР декретом вводить обов’язкове окладне страхування в сільській місцевості. Згідно Декрету, страхуванню підлягали всі будинки приватного володіння, що належали, як окремим особам, так і колективам. В середньому селянський двір оцінювався в 200 карбованців. Розмір страхових сум для окремих будівель був диференційований в залежності від матеріалу з якого побудовано споруду. Страхові внески встановлювалися в розмірі 50 коп. зі 100 крб. страхової суми. Нараховані страхові оплати повинні були бути внесені не пізніше 31 грудня поточного року. Для найбідніших верств населення передбачалося пільгове страхування. Близько 15 % від загальної кількості застрахованих господарств повністю звільнялись від оплати страхових внесків. Не сплачені внески стягувалися адміністративним порядком з нарахуванням пені, а злісних неплатників притягували до крімінальної відповідальності.
З 1922 року пожежна охорона була переведена в склад НКВС. Головним її органом став Центральний пожежний відділ, а після 1936 року - ГУПО МВС. В 1927 році в країні була створена єдина система Державного пожежного нагляду, а в 1936 році постановою ВЦВК СРСР остаточно визначені її функції та права.
Потрібно зазначити, що в дореволюційній Росії профілактичні заходи по попередженню пожеж фактично не проводилися. І ось вперше в історії пожежної охорони України це питання стало вирішуватися на державному рівні.
Тридцяті роки характерні бурхливим розвитком оборонної роботи в країні. Серед пожежних частин поширюється змагальний рух на кращу пожежну команду. Програми змагань тих років стали праобразом сучасних видів пожежно-прикладного спорту. В 1936 році в Києві відбулися перші Всесоюзні змагання по ППС, на яких українські пожежні показали високі професійні якості.
Разом з цим, цей період став новим випробувальним етапом для вогнеборців. Вже на всю потужність працювала сталінська репресивна машина. Зриви на будівництві та в роботі промислових об’єктів, що були наслідками високих темпів надіндустріалізації, ставились в провину старим спеціалістам. Не оминули репресії і пожежну охорону України. Особливо постраждали пожежні частини Києва та Харкова.
Напад Німеччини на СРСР змінив характер роботи пожежної охорони, оскільки всі сили були кинуті на боротьбу з загарбниками. В ці суворі роки випробувань зразки мужності та відваги показали пожежні Києва, Севастополя, Запоріжжя, Одеси, Дніпропетровська та багатьох інших населених пунктів. 2 липня 1941 року уряд приймає рішення про всезагальну обов’язкову підготовку населення до протиповітряної оборони. В Києві, Харкові та інших містах і містечках на стадіонах, міських скверах і парках працівники пожежної охорони навчали населення прийомам гасіння запалюючих авіабомб, роз’яснювали заходи по дотриманню пожежної безпеки в умовах воєнного часу.
Основні зусилля направлялися на збереження військових об’єктів та транспортних вузлів, не допущення переростання окремих пожеж в масові, ліквідацію пожеж до настання ночі, щоб вони не служили орієнтиром німецькій авіації. І це вдавалося зробити.
Коли, бажаючи зломити героїчний опір захистників Одеси 16 серпня 1941 року на залізничний вузол було скинуто тисячі авіабомб, пожежні міста ціною власного життя врятували 423 потяги з боєприпасами та безцінним для захистників міста вантажем. 29 грудня 1941 року за мужність і відвагу вогнеборці Одеси були удостоєні урядових нагород.
Із захопленням території України пожежні частини були евакуйовані на Схід, де вони продовжили свій бойовий шлях, захищаючи Сталінград, Керч та інші міста від ворога. Багато пожежних України брали участь у боротьбі з окупантами в складі партизанських загонів і підпілля.
Зокрема, за завданням підпільної організації начальнику пожежної команди міста Краснодона О. Г. Базарову було доручено підірвати шахту № 2-біс. Завдання Базаров виконав. Коли після звільнення Краснодону від фашистських загарбників в міському парку відкрили протитанковий рів, який німці використовували як могилу загального поховання, навіть ті, хто бачив трагедії масового знищення людей, були приголомшені трагічним явищем. Перед ними стояли тісно притиснуті один до одного, зі слідами страшних тортур, заживо засипані землею люди. Серед патріотів рідні впізнали і начальника пожежної команди Олександра Григоровича Базарова.
Дорогою ціною нам далася перемога. 31832 пожежних були нагороджені орденами і медалями в роки війни. Навіки залишаться в пам’яті наступних поколінь вогнеборців імена тих, хто своею працею, мужністю, не шкодуючи життя, захищав Батьківщину від ворога і вогню.
В 50 — 60 роки продовжується вдосконалення структури пожежної охорони. В квітні 1957 року був введений в дію “Статут служби воєнізованої пожежної охорони МВС СРСР“, який визначив організацію і порядок несення служби, а також права і обов’язки посадових осіб ВПО.
З 1966 року всі підрозділи професійної пожежної охорони були зконцентровані в єдиному оперативному керівництві МВС, що дало можливість підвищити боєздатність пожежних частин, більш раціонально і економічно використовувати пожежні підрозділи та техніку. Важливого значення набирають наукові дослідження в галузі пожежної безпеки. Стали широко застосовуватись автоматичні установки пожежогасіння, пожежно-охоронна сигналізація.
В Україні вперше в СРСР значного розмаху набула профілактична робота по попередженню пожеж. Рада Міністрів УРСР прийняла рішення про проведення пожежно-технічного мінімуму, що передбачав ознайомлення населення республіки з причинами пожеж, та засобами їх попередження в побуті і на виробництві. Ці заходи охопили мільйони людей в Україні. Велике значення в профілактичній роботі серед населення мала видавнича діяльність УПО республіки та Центральної Ради добровільного пожежного товариства УРСР. Лише за період із 1962 по 1966 роки в республіці було видано близько сотні книг і брошур на протипожежну тематику, а ДПТ України стало одним із найбільш масових організацій в СРСР.
Значний крок для покращення роботи пожежної охорони села зробили в Україні в 1962 році. В республіці було затверджено Положення про пожежно-сторожову охорону колгоспів. Велика заслуга в організації ПСО України належить підполковнику Гончарову О. А., який з 1954 по 1956 роки очолював УПО новоутвореної Черкаської області.
Сьогодні, коли проходить реорганізація пожежної охорони села, важливо проаналізувати ті здобутки пожежно-сторожової охорони, які вона набула за роки свого існування, щоб не втратити досвід і ентузіастів пожежної справи.
Мужність і героїзм українських пожежних в мирний час проявлялися в різних ситуаціях. В липні 1961 року сталася крупна пожежа на нафтобазі в місті Одесі. При перекачці нафти із залізничних цистерн до резервуарів стався вибух. Вогонь загрожував залізничному потягу з нафтою, створювалась реальна загроза резервуарному парку.
Пожежним довелося працювати в важких умовах. Площа горіння була велика, від температурного впливу рельси деформувалися, що не давало змогу відкотити цистерни з нафтою. Лише через чотири години пожежа була повністю ліквідована. Завдяки вмілим діям пожежних вдалося зберегти резервуарний парк, нафтопродукти, залізничні цистерни, будівлі - всього на суму близько 5 мільйонів карбованців.
Проте найбільшим випробуванням для вогнеборців України стала ліквідація аварії на Чорнобильській АЕС. 25 квітня 1986 року четвертий енергоблок ЧАЕС повинен був стати на плановий ремонт. Одночасно було вирішено провести деякі експерименти, пов’язані з режимом роботи одного із турбогенераторів в умовах зупинки енергоблоку. Порушення в ході проведення експерименту створили непідконтрольну ситуацію, що привела до вибуху, який пролунав 26 квітня о 1 годині 23 хвилини.
В результаті вибуху виникло понад 30 вогнищ пожежі, порушилася обшивка реактора та рухнула частина споруди машинного залу. Перший караул пожежної частини по охороні АЕС під командуванням лейтенанта Володимира Правіка прибув до місця катастрофи менше ніж через дві хвилини після тривожного сигналу. Через п’ять хвилин після першого караулу на допомогу прибув підрозділ СВПЧ-6 на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. В боротьбу з вогнем вступило 28 пожежних.
Розглядаючи це питання потрібно проаналізувати умови, в яких довелося працювати пожежним. Ситуація складалася критична. Рухнула частина даху над реактором. Більше півтори години боролися пожежні з вогнем в умовах потужного радіаційного випромінювання, в токсичній атмосфері сильного задимлення, на висотах від 12 до 70 метрів. До ранку в зоні аварії було сконцентровано 37 пожежних підрозділів з Києва та області. Лише о 6 годині 35 хвилин пожежа повністю була ліквідована.
Успішній ліквідації пожежі сприяли наявність чіткого оперативного плану гасіння, а також висока професійна підготовка особового складу пожежних частин. Практично всі, хто першими вступили в боротьбу зі стихією, отримали небезпечні для життя дози випромінювання, а шестеро із них, і в тому числі випускників ЧПТУ - Володимира Правика та Віктора Кібенка врятувати не вдалося.
Таким чином, в історичному розвитку пожежної охорони можна виділити декілька головних етапів:
Ця схема дає цілісну картину загального розвитку пожежної охорони і можливість аналізу кожного її етапу окремо.
Розділ 3
Пожежна охорона в суверенній Україні
Розглядаючи сучасний стан пожежної безпеки в країні, потрібно проаналізувати ті зміни, які пройшли в політичному, соціальному та економічному житті держави після розпаду Радянського Союзу. Отже, при розгляді даної проблеми, курсантам та слухачам заочного відділення потрібно зупинитися на питаннях:
1. Економічна криза в країні та її вплив на діяльність підрозділів Управління пожежної охорони.
2. Законодавство України в галузі пожежної безпеки.
3. Реорганізація пожежної охорони.
4. Діяльність підрозділів пожежної охорони в умовах ринкової економіки та дефіциту державного бюджету.
5. Головні напрямки розвитку пожежної охорони України.
Нині пожежна охорона України є самостійним структурним підрозділом в складі МВС, яка організовує роботу по попередженню та гасінню пожеж на об’єктах і в населених пунктах республіки. В своїй повсякденній діяльності пожежна охорона керується Законом України “Про пожежну безпеку”, який прийнятий Верховною Радою України 17 грудня 1993 року.
Це перший на території України за всю її багатовікову історію документ, який на законодавчому рівні заклав загальні, правові, економічні, соціальні основи забезпечення пожежної охорони, а також взаємовідношення державних органів, юридичних осіб і громадян в сфері пожежної безпеки, незалежно від форм та видів їх діяльності. Законом України “Про пожежну безпеку” суттєво розширені права керівника гасіння пожежі. Вперше на законодавчому рівні передбачається створення сільських пожежних команд. 2 січня 1995 року президент України Леонід Данилович Кучма підписав постанову Верховної Ради України про відзначення Дня працівника пожежної охорони 29 січня.
Ситуація в пожежній охороні республіки через економічні негаразди досить складна. Але, не зважаючи на всі проблеми, вогнеборці України роблять все, щоб протиставити вогняній стихії майстерність і професіоналізм та мужньо виконують свій громадянський обов’язок.
Так, 21 вересня 1994 року о 8 годині 15 хвилин виникла пожежа на Лисичанському нафтопереробному заводі акціонерного товариства “Лінос”. Пожежа спалахнула на установці каталітичного крекінгу в трубчастій печі П-102. Площа горіння розлитого вакуумного газойля складала близько 400 квадратних метрів. В 8 годин 20 хвилин першим прибув до місця пожежі черговий караул ВПЧ-14 на чолі з лейтенантом Р. Г. Дорошенком.
До моменту прибуття перших пожежних підрозділів ситуація на пожежі була така: на трубчатій печі П-102 проходило відкрите горіння нафтопродукту, горіла арматура на технологічній площадці. Пожежа супроводжувалась викидами парогазоповітряних сумішей, розтіканням легкоспалахуючих рідин та великою кількістю густого чорного диму.
О 8 годині 22 хвилини відбувся перший вибух трубчастої печі з порушенням її нижньої частини і посиленням горіння. В 8 годин 30 хвилин стався другий вибух з порушенням торцевої стіни печі та викидом парогазоповітряної суміші і конструктивних елементів П-102 на відстань до 50 метрів.
Працюючи на бойовій ділянці старший інспектор ВПЧ-14 старший лейтенант Сорока, пожежний ВПЧ-14 старшина Карасьов, механік цеху № 202 заводу Ткач отримали смертельні травми. Шестеро пожежних отримали опіки і травми різних ступенів тяжкості. В цей час почали прибувати сили по виклику “ Пожежа № 3 ”. Другий керівник гасіння пожежі майор В. В. Перебийніс створив штаб пожежогасіння і розділив площу горіння на дві ділянки. Після заміни пожежних і посилення інтенсивності гасіння в 9 годин 02 хвилини пожежу було локалізовано, а в 9 годин 23 хвилини повністю ліквідовано.
Пожежа була важкою, але завдяки мужності і героїзму особового складу пожежної охорони, при гасінні пожежі не було допущено її поширення на інші технологічні установки, попереджена непрогнозована кількість можливих вибухів і подальше погіршення пожежної ситуації на підприємстві. Учасники гасіння пожежі були удостоєні урядової нагороди — медалі “ За відвагу на пожежі ”.
Завдяки оперативним, умілим і мужнім діям пожежних у стислі терміни в 1996 році були ліквідовані великі та складні пожежі газопроводу в Луганській, газової свердловини в Чернігівській, резервуара з бензолом на Кременчуцькому АТ “КНОС” Полтавської, великих лісових масивів у Луганській, Чернігівській, Харківській областях і Автономній Республіці Крим, значної кількості будівель у місті Києві. На пожежах за цей період було врятовано понад 5000 чоловік. За мужність і відвагу, виявлені під час гасіння пожеж, державними нагородами нагороджено 28, а наказом Міністра внутрішніх справ відзначено 465 працівників пожежної охорони.
26 листопада 1997 року о 15 годині 38 хвилин на ЦППЗ ЗДПО-6 міста Маріуполя надійшло повідомлення про пожежу в корпусі № 5 Приазовського технічного університету. Пожежа виникла на цокольному поверсі в приміщенні роздягальні внаслідок короткого замикання електромережі. На момент вогняного лиха в будинку знаходилося 140 студентів та обслуговуючий персонал.
Ситуація з евакуацією людей ускладнювалася панікою, що охопила студентів в результаті сильного задимлення. До прибуття пожежних підрозділів внаслідок паніки отримали травми різного ступеню тяжкості 17 чоловік. Участь в ліквідації пожежі прийняли 64 співробітники пожежної охорони та 12 відділень пожежної техніки.
В результаті організації рятувальних робіт було евакуйовано 94 чоловіки, пожежними врятовано життя в ході евакуації 46 особам. О 16 годині 45 хвилин пожежу вдалося локалізувати, а вже о 17 годині 17 хвилин вона була остаточно ліквідована. Під час гасіння пожежі та евакуації людей, був смертельно травмований старший інструктор ГДЗС СДПЧ-22, старший прапорщик Рогозинський Валерій Миколайович. Ще двоє чоловік — начальник караулу СДПЧ-25 капітан Гальченко В. А. та распіраторник СДПЧ-22 сержант Мірошніченко М. О. отримали травми.
Пожежна справа в Україні має багатовікову історію. За роки свого існування пожежна охорона пройшла важкий і тернистий шлях свого розвитку. Імена тисяч пожежних вписані в книгу мужності і зберігаються в пам’яті народу. Вогнеборці України вберегли світ від катастрофи ХХ століття - аварії на Чорнобильській АЕС. Літопис слави пожежних України з року в рік поповнюється новими прикладами мужності та самовідданості.
Сьогодні, на порозі ХХI століття, перед пожежною охороною України постають нові завдання - це створення надійних систем захисту атомної енергетики, комунікацій та космічної техніки, щоб окреслити шляхи майбутнього пожежної охорони потрібно знати і пам’ятати її минуле.
Рекомендована література:
1. Закон України “ Про пожежну безпеку “ від 17.12.93.
2. Герасимов О. В. У наступі на полум’я. — К., 1975.
3. Глебова И. Н. Испытание огнем: Очерк истории Харьковской пожарной охраны. — Х., 1993.
4. Голубев С. Г. и др. Пожарное дело в СССР / Под ред. Н. А. Тарасова - Агалакова. — М., 1968.
5. Задворный В. И. Огонь ошибок не прощает. — К., 1989.
6. Кроки крізь полум’я: Збірник / Упоряд. А. Й. Семенюк. — Л., 1988.
7. Микеев А. Чернобыль предупреждает // Пожарное дело. — 1988. — № 5. — С. 25 — 28.
8. Обухов Ф. В. Советская пожарная охрана. — М., 1979.
9. Рябинин Б. С. Укротители огня. — Свердловск, 1979.
10. Смирнов Г. В. Историческая хроника пожарной охраны Луганска. — Л., 1996.
11. Черненко А. Когда им было двадцать. Владимир Правик. — М., 1987.
12. . Шувалов М. Г. Основы пожарного дела. — М., 1983.
