Сегодня: 08 | 05 | 2021

План-конспект Тема 22. Стаціонарні установки пожежегасіння

 

План-конспект Тема 22. Стаціонарні установки пожежегасіння

Для проведення заняття по пожежно – технічній підготовці

 

Тема 22. Стаціонарні установки пожежегасіння

Заняття 1. Класифікація автоматичних установок пожежегасіння. Призначення, будова та принцип дії автоматичних установок водяного та порошкового пожежогасіння.

Заняття 2,3. Призначення, будова та принцип дії установок пінного та газового пожежегасіння. Експлуатація автоматичних установок пожежегасіння.

Навчальні питання:

1. Класифікація автоматичних установок пожежегасіння.

2. Призначення, будова та принцип дії автоматичних установок водяного та порошкового пожежогасіння.

3. Призначення, будова та принцип дії установок пінного та газового пожежегасіння.

4. Експлуатація автоматичних установок пожежегасіння.

Мета заняття: Ознайомити слухачів з призначенням, Будовою та принципом дії стаціонарних установок пожежегасіння, навчити експлуатації автоматичних установок пожежегасіння.

Метод проведення: Розповідь.

Матеріальне забезпечення: Стенди, плакати

Час: 50 хв.

Місце проведення: Навчальний клас

Література: 1. Пожежно-технічна підготовка / А. В.Пенкало, І. І. Отчик,

Ю. Г.Гунбин М.: Воениздат, 1984 р. (ст.272-290)

2. Навчальний посібник «Пожежна безпека», А. П.Рожков, Київ - «Пожінформтехніка»

П/п

Зміст

Час

(хв)

Організаційно-методичні вказівки

1

2

3

4

1

Вступна частина

1. Приймаю рапорт від чергового по групі про наявність особового складу до занять.

2. Перевіряю наявність особового складу.

3. Доводжу тему та мету заняття.

4. Проводжу вибіркове опитування курсантів за попередньою темою

1.

2.

10

-  приймаю рапорт

-  перевіряю наявність о/с

-  доводжу тему та мету заняття

Основна частина

1. Установка автоматичного пожежегасіння

Установкою пожежогасіння є сукупність технічних пристроїв готових до гасіння пожежі за рахунок забезпеченості вогнегасящими засобами і примусового їх викиду після приведення установки в дію.

Роль стаціонарних установок пожежогасіння, підвищення їх ефективності в боротьбі з вогнем постійно зростає.

Існуючі на сьогоднішній день автоматичні системи пожежогасіння класифікуються:

В залежності від Виду вогнегасячої речовини установки бувають водяного, пінного, газового, порошкового, парового гасіння та комбіновані (останні зустрічаються у випадку застосування декількох вогнегасячих речовин в установці).

В залежності від Методу гасіння поділяються на наступні групи:

- Гасіння по площі – призначені для подачі вогнегасячої речовини (розпиленої води, піни, порошкових зарядів) рівномірно по всій площі приміщення; розмір захисної площі не обмежується;

- Об’ємного пожежогасіння (установка створює не підтримуюче горіння середовища у всьому об’ємі приміщення, що захищається) – служать для заповнення вогнегасячою речовиною (вуглекислотою, інертними газами, паром, аерозольними з`єднаннями, піною середньої та високої кратності) всього об’єму приміщення, розмір захищеного приміщення обмежується по об’єму.

- Локального пожежогасіння По площі (установка впливає на частину поверхні приміщення, що захищається) – призначені для локального захисту (місцевого) технологічного устаткування, апаратів або інших об’єктів, розташованих всередині та зовні приміщень; ці установки бажано блокувати з технологічною автоматикою; в них можуть використовуватись всі види вогнегасячих речовин;

- Блокування або локального пожежогасіння по об’єму (установка не створює підтримуюче горіння середовища в частині об’єму приміщення, наприклад, де розташована окрема технологічна одиниця – служить для перегороджування (блокування) розповсюдження вогню на сусідня об’єкти або приміщення; в них використовується розпилена вода, піна, порошкові та інші заряди.

По степені автоматизації установки пожежогасіння поділяються на наступні групи:

автоматичні, в яких процеси виявлення і гасіння пожежі повністю автоматизовані. Далі установки автоматично спрацьовують при перевищені контрольного фактора (факторів) пожежі, установлених по рогових значень у зоні, що захищається;

Напівавтоматичні (автоматизовані), В яких процеси виявлення пожежі автоматизовані, а установки приводить в дію оператор;

Неавтоматичні (ручні) – Стаціонарні установки, які приводяться в дію оператором при виявлені ним пожежі;

Роботизовані – Стаціонарний пожежний робот, який вирішує задачі по гасінню пожежі.

По способу пуску ( виду привода) установки пожежогасіння бувають з ручним, електричним, механічним, пневматичним, гідравлічним і комбінованим пуском (приводом).

По інерційності спрацювання ( по часу пуску)установки пожежогасіння підрозділяються на групи:

безінерційні (зверхшвидкостні) – час пуску до 0,1 с;

малоінерційні (швидкодіючі) – час пуску до 3 с;

середньої інерційності – час пуску 30 - 180 с;

високої інерційності – час пуску більше 180 с.

По тривалості дії установки пожежогасіння бувають:

імпульсні - час роботи від 0,01 до 1 с;

короткочасної дії – час роботи від 1 до 600 с;

середньої тривалості дії – час роботи від 10 до 30 хв.;

довготривалої дії – час роботи до 60 хв.

По температурному діапазоні Дії установки пожежогасіння підрозділяються на установки, які працюють при температурах: від +50С до +500С; від -300С до +500С; від -500С до +500С.

При цьому відносна вологість при температурі 350С повинна бути не більше 95 %.

По виду датчика:

установки з тепловими датчиками максимальної дії (сюди входить також тросові замки, спринклерні головки, легкозаймистої плівки та нитки);

установки з тепловими датчиками (сповіщувачами) диференційної дії, які регулюють на поставлені швидкість виміру температури;

установки з світловими датчиками (сповіщувачами);

установки з димовими датчиками (сповіщувачами);

установки з ультразвуковими датчиками (сповіщувачами);

установки з датчиками (сповіщувачами), які регулюють на інфрачервоне випромінювання;

установки з комбінованими датчиками або сповіщувачами.

Загальна принципова схема автоматичних стаціонарних установок пожежегасіння

Незважаючи на різноманіття стаціонарних установок автоматичного пожежегасіння, усім їм властиві загальні елементи (рис.1): система збереження 1 вогнегасячого складу; система подачі 2 І випуску 3 Вогнегасячого складу під відповідним напором; датчики (пожежні сповіщувачі) 4, що Реагують на ті чи інші інформаційні ознаки пожежі; прийомний пристрій 5, що перетворює сигнал датчика (пожежного сповіщувача) і подає імпульс для спрацьовування пускового пристрою 6. Як правило, автоматичні установки пожежегасіння обладнуються сигнальним пристроєм 7, що сповіщає про спрацьовування установки.

1 - Система збереження вогнегасячого складу;

2- система подачі;

3 – система випуску вогнегасячого складу;

4 – датчик;

5 – прийомний пристрій;

6 – пусковий пристрій;

7- сигнальний пристрій.

Система збереження може містити в собі різні ємності (баки для води, піноутворювача, вогнегасячих розчинів і чи порошків або балони з інертним газом, аерозольними складами 3,5 і т. д.). До системи збереження також відноситься і вододжерела ( водойма абр водопровід) для установок водяного і пінного пожежегасіння.

У системі подачі застосовуються насоси, пневмобаки чи використовується енергія тиску стиснутого вогнегасячого складу і транспортуючого газу.

Система випуску являє собою сукупність трубопроводів і різних по своєму призначенню (у залежності від виду застосовуваного вогнегасячого складу) насадків і зрошувачів.

2. Стаціонарні установки водяного пожежегасіння

Загальна схема спринклерної і дренчерної установок

Загальні зведення

У 1770 р. К. Д. Фролов запропонував установку, що з'явилася прообразом нинішніх установок водяного пожежегасіння.

На жаль, винахід Фролова не було запатентовано. І лише через 36 років в Англії Джон Кэрі одержав патент на аналогічну систему водогасіння.

У 1864 р. англієць Стюарт Гаррисон запропонував зрошувач, що має подібність із сучасними спринклерами. У значній мірі розвиток спринклерних установок зв'язано з іменами американців Генрі Пармели і Фредерика Гриннеля.

У Росії до 1918 р. нараховувалося близько 900 підприємств текстильної, гумової і меблевої промисловості, обладнаних спринклерними установками.

У 1926 р. у нашій країні було організовано акціонерне товариство «Спринклер», що займалося улашиуванням спринклерних і дренчерних систем у промислових будинках і театрах. В даний час 4 спеціальних проектно-конструкторських бюро і 2 проектних інститути пожежної автоматики Всесоюзного об'єднання «Союз-

Спецавтоматика» займаються проектуванням, а близько 30 підрозділів монтажно-налагоджувального тресту «Спецтехавтоматика» цього ж об'єднання — монтажем і налагодженням установок не тільки водяного, але і пінного, газового й аерозольного пожежегасіння.

Як показує статистика, кількість пожеж, успішно погашених правильно експлуатованими спринклерними установками, складає в середньому 96%, що свідчить про досить високу ефективність їхнього використання.

Спринклерними і дренчерними установками в обов'язковому порядку обладнаються будинки промислового і цивільного призначення на підставі переліку, що міститься у відповідних главах СНіП. Спринклерування використовується для локального гасіння пожеж у приміщеннях, дренчерування ж застосовується в тих випадках, коли за умовами технології при виникненні загоряння можливо швидке поширення вогню і для його локалізації і гасіння потрібна велика кількість води з одночасним зрошенням палаючих матеріалів і створенням водяних завіс (наприклад, на сценах театрів, у прорізах транспортерів і т. п.). Дренчерний захист, крім того, може використовуватися для поділу пожежонебезпечних приміщень на окремі відсіки (секції), а також для створення розділових вставок у будинках з різним ступенем пожежної небезпеки.

Приведення в дію спринклерної установки відбувається автоматично за рахунок спрацювання (розплавлення) легкоплавко¬го замка спринклерної головки внаслідок підвищення температури в приміщенні, що захищається, до визначеної, наперед заданої величини. Пуск дренчерних установок може здійснюватися одним з наступних спонукальних пристроїв: тросовою системою з легкоплавкими замками; гідравлічними чи пневматичними системами зі спринклерними голівками; датчиками (сповіщувачами) електричної дії, що реагують на тепло, дим, світло чи ультразвук; кранами ручної дії.

Загальна схема спринклерної і дренчерної установок

Спринклерна установка (мал. 19.1) основними своїми елементами має: водопостачальник 2 (насос) і 4 (водонапірний бак), магістральний трубопровід 3, Зворотний клапан 5, контрольно-сигнальний пристрій (КСП ) 6, Сигнальний пристрій 7, живильний трубопровід 8, Розподільні трубопроводи (рядки) 9 І спринклерні голівки 10.

Установка звичайно забезпечується двома водопостачальниками: автоматичним (їм може служити пневматичний чи водонапірний бак) і основним (зовнішній водопровід чи пожежна водойма).

Автоматичний водопостачальник Забезпечує живлення установки до включення основного водопостачальника. Запас води в ньому визначається таким чином:

При автоматичному включенні насосів основного водопостачальника запас води в автоматичному водопостачальнику приймається рівним 1,5 м3 (якщо загальна витрата води для цілей пожежегасіння до 35 Л/сек) І 3 м3 (при витраті води вище 35 Л/сек);

При ручному включенні насосів основного водопостачальника обсяг води в автоматичному водопостачанні повинний забезпечувати роботу установки протягом перших 10 Хв При витраті 10 Л/сек Для спринклерних установок і при витраті, що забезпечує одночасну роботу дренчерних установок (з урахуванням збільшення обсягу води на заповнення найбільшої секції установки).

Мал. 1. Принципова схема спринклерної установки:

1 — зовнішній водопровід; 2 — основний водопостачальник (відцентровий насос); 3 — магістральний трубопровід; 4 — Автоматичний водопостачальник (водонапірний чи пневматичний бак); 5 — зворотний клапан; 6 — контрольно-сигнальний пристрій; 7 — сигнальний пристрій; 8 — Живильний трубопровід; 9 Розподільний трубопровід (рядок); 10-спринклерна голівка.

Спринклерні голівки Виконують роль датчиків для приведення установки в дію і служать розпилювачем для подачі води на гасіння пожежі.

Розглянута вище спринклерна установка (див. мал.1) називається «водяник», тому що в ній мережа трубопроводів постійно заповнена водою. Така установка застосовна лише в опалювальних приміщеннях з гарантованою температурою повітря протягом року не нижче 4° С.

Рис. 2. Принципова схема дренчерної установки:

/ — зовнішній водопровід; 2 — Основний водопостачальник (насос); 3 — Зворотний клапан; 4 — компресор; 5 — пневмобак; 6 — магістральний трубопровід; 7 — клапан групової дії; 8 — Спонукальний трубопровід; 9— Сигнальний пристрій; 10 — живильний трубопровід; 11 — спонукальний клапан; 12 — легкоплавкий замок (чи спринклерна голівка); 13 — розподільчий трубопровід (рядок); 14 — Кран ручного включення; 15 — Дренчерна голівка

Дренчерна установка (мал. 2) складається з наступних основних елементів: водопостачальник 2 (основний) і 5 (автоматичний), клапана групової дії (КГД) 7, магістральних 6, Живильних 10, Спонукальних 8 І розподільних 13 Трубопроводів, спонукальних клапанів 11, Дренчерних голівок 15, Сигнального пристрою 9 І крана ручного включення 14.

Дренчерні установки в залежності від пожежовибухонебезпечності виробництв, розташованих у приміщеннях, що захищаються, можуть бути:

Заливними — у приміщеннях з виробництвами, у яких виникнення пожежі може викликати вибух;

Сухотрубними — у приміщеннях з виробництвами, у яких виникнення пожежі не супроводжується вибухом.

Мал. 3. Принципова схема швидкодіючої установки водогасіння:

1 — вододжерело; 2 — відцентровий насос; 3 — автоматичний водопостачальник (гідропневмоустановка); 4 — Універсальний клапан; 5 — спонукальний клапан з електроприводом; 6 — осередок керування насосним агрегатом; 7 — трубопроводи; 8 — зрошувачі; 9 - лінії зв'язку; 10 — Датчик; 11 — Акустичний сигнал; 12 — об'єкт, що захищається

Спринклерні, дренчерні голівки і водяні розпилювачі

Спринклерні голівки виконують роль датчиків (у цьому випадку вони впливають на загальну інерційність системи) і подають воду у вогнище горіння.

Спринклер СП-2 (мал. 19.5) складається з бронзового штуцера 1 з різьбленням для вгвинчування його в косинець чи трійник мережі. В внутрішнє різьблення на широкому кінці штуцера угвинчене бронзове кільце 2 із Завзятою дужкою, за допомогою якого кріпиться замок. Між штуцером і кільцем затиснута мельхіорова діафрагма 3 З каліброваним отвором діаметром 12,7 Мм. На кінці дужки опорного кільця укріплений дефлектор 4 Із зубцюватими краями (розетка), що служить для дроблення струменя води. Отвір у діафрагмі 3 закрито скляним клапаном 5, Що підтримується замком спринклера. Спаяні між собою легкоплавким припоєм фігурні пластинки 7, 8 І 9 Складають замок. Стійкість настановного положення замка забезпечується за допомогою шайби 6 Із прорізом для кріплення торцевої пластинки 7.Вскривання замку полегшується завдяки деякому зміщенню середньої лінії замку відносно осі спринклера.

Мал. 5. Схема спринклера СП-2:

1 — Штуцер с різьбою; 2 — бронзове кільце; 3 — мельхіорова діафрагма; 4 — дефлектор (розетка); 5 — скляний клапан; 6 —шайба; 7, 8 і 9 — Фігурні пластинки легкоплавкого замка

Мал. 6 Схема спринклера з виносним замком :

1 — дефлектор (розетка); 2 — верх¬ній виносний важіль; 3 — Легкоплав¬кий замок;

4 — клапан; 5 — нижній виносний важіль; 6 — шайба; 7 — штуцер с різьбою.

При розплавленні припоя тиском води пластинка 8 відривається від пластинки 7 і звільнює пластинку 9. Струмінь води вибрасує замок і клапан 5 починає проливатися через дефлектор 4.

Недостатки спринклера: достатньо велика інерційність, велика кількість деталів і їх значна вага, складність виготовлення, можливість застрявання деталів замка і клапану при вскриванні спринклера.

Спринклер з виносним замком (мал. 6) у відомій мірі позбавлений цих недоліків. Він набагато простіший по конструкції і складається з дефлектора (розетки) 1, Виносних важелів 2 І 5, Легкоплавкого замка 3, Клапана 4, Прокладки 6 І штуцера 7. Цей спринклер володіє набагато меншою інерційністью (див. табл 1) за рахунок застосування легкоплавкого замка 3, Що працює на розтяг, і зменшення втрат тепла в корпус спринклера і трубопроводу завдяки наявності виносних важелів. Він більш ефективний, тому що зрошує велику площу в порівнянні зі спринклером СП-2.

Легкоплавкий припій спринклерів виготовляється зі сплаву вісмуту, свинцю, кадмію й олова. Температура плавлення припою залежить від співвідношення його компонентів. Зокрема, температура плавлення припою, що рівна 72°С, Досягається при наступному ваговому співвідношенні його компонентів: вісмут —4 ч., свинець — 2 Ч., Кадмій— 1 ч., олово— 1 ч.

Дренчерні голівки (дренчери) бувають двох видів: дефлекторні (розеточні) і карнизні (лопаткові).

Конструкція дефлекторного дренчера аналогічна конструкції дефлекторного спринклера (див. мал. 3), але замок у дренчерах відсутній, тому отвір у діафрагмі дренчера постійно відкрито. Дренчери цього типу застосовуються у випадку захисту всієї площі приміщення чи необхідності створення водяних завіс.

Дренчер карнизного типу (мал. 9) як розбризкувальний пристрій має лопатку, що дозволяє одержати роздроблений струмінь спрямованої дії. Ці дренчери застосовуються для захисту віконних і дверних прорізів, отворів для пропуску транспортерів і т. п.

Мал. 10.Схема щілинного

Розпилювача

Мал.9 Схема дренчеру карнизного типу

Водяні розпилювачі (зрошувачі) Можуть бути самих різних типів. Щілинний розпилювач ВНИИПО (мал.10) має діаметр 25 Мм і призначений для дренчерного захисту великих площ (у залежності від напору в розпилювача — від 50 до 100 М2).

Мал. 11. Розпилювачі для одержання тонкорозпилювальних струй

А) шаровий; б) центробіжний; в) пневматичний;

Для одержання струменів тонкорозпилювальної води застосовують кульові, пневматичні і відцентрові розпилювачі (мал. 11). Коротка технічна характеристика деяких типів розпилювачів приведена в табл. 3.

Таблиця 3

Коротка технічна характеристика розпилювачів

Розпилювач

Тиск у розпилювача,

КГ/см2

Витрата

Води, л\сек

Площа гасіння, м2

Розмір крапель, мк

Гвинтовий з діаметром входу 30 мм Відцентровий

8

8—10

25

7

60

25

100—200 100-150

Стаціонарні установки з лафетними стовбурами

Область застосування стаціонарних установок з лафетними Стовбурами. Для подачі великої кількості води компактними струменями в початковій стадії розвитку пожежі використовуються стаціонарні установки з лафетними стовбурами.

Лафетні установки доцільно застосовувати на великих портових складах товарних цінностей і на залізничних пакгаузах, на лісобіржах і великих складах пилолесоматеріалів, на відкритих установках пожежовибухонебезпечних об'єктів, а також у виробничих будинках великої довжини і висоти. На таких об'єктах розвиток пожеж може відбуватися з великою швидкістю і супроводжуватися виникненням могутніх конвективних потоків, через що компактні водяні струмені від звичайних стовбурів не будуть досягати вогнища горіння. У цих випадках для гасіння пожеж використовуються компактні струмені, що володіють великою енергією, щільністю і внаслідок цього — значною далекобійністю.

3. Установки порошкового пожежегасіння

Установки порошкового пожежегасіння призначені для ліквідації загорянь речовин і матеріалів, гасіння яких іншими вогнегасящими засобами недоцільно чи не ефективно.

Основними областями застосування порошкового пожежегасіння в даний час є:

Ряд хімічних виробництв, у яких порошки використовуються для об'ємного пожежегасіння;

Виробництво кремній і алюмінійорганічних з'єднань і взагалі пірофорних з'єднань (наприклад, каталізатора триізобутилалюмінія); для гасіння цих з'єднань застосовується порошок СИ-2;

Виробництво лужних і луго-земельних металів, а також цирконію, титана, урану і їхніх сплавів (для гасіння розплавлених лужних металів застосовується порошок ПС-1 і ПС-2; літій гаситься порошкоподібним графітом і меленими флюсами; магній і кальцій можна гасити порошком окису чи магнію кальцію, порошкоподібним чи графітом меленими флюсами);

Для гасіння трансформаторних установок використовуються, як правило, порошки ПС-2 і ПСБ, ПСБ - 3;

Моторні відділення судів;

Сховища зрідженого газу.

Нижче приведем марки найбільш застосовуваних вогнегасячих порошків і їхня нормована питома витрата:

ПСБ-3 — бікарбонат натріюю — для гасіння пожеж класів B C E —питома витрата 1,6 кг/м2:

ПФ - діаммоній фосфат — АВСЕ—1,4 кг/м2

ПС-карбонат натрію — Д — 40 кг/м2;

П2-2АП — амофос — АВСЕ — 1,8 кг/м2'

Найбільш застосовуваними вітчизняними порошками є порошок П-2АП, вироблений Констянтиновським державним хімічним заводом, і порошок Пірант-Ан, вироблений ВАТ «Содовий завод», м. Слов'янськ.

Пірант «А»—амофос—АВСЕ—1,8 кг/м2;

ПГС-М — суміш хлоридів калію та натрію — ВСД — 26Д— 1,4ВСкг/м2;

СИ -2 — сілікагель, насичений хладоном F 114В2 — Д (металорганічні сполуки, гідрати металів) — 20 — 32Д. 0,2В кг/м2;

РС - графіт, вспучуваних при нагріванні — Д (сплав калію і натрію) — 6... 9 кг/м2;

МГС— графіт з пониженою густиною — Д (для натрію і літію) — 3... 10 кг/м2.

До найбільш відомих імпортних вогнегасячих порошків загального призначення варто віднести «Монекс» (Англія) для класу пожеж В, C, Е, основний компонент якого — з'єднання сечовини і карбонату калію, а вогнегасяча здатність складає 0,7...1,2 кгМ-2, а також порошок спеціального призначення серії «Фаворит» (Німеччина) для класу пожеж Д, основний компонент якого — хлорид натрію, а вогнегасяча здатність складає 5 кгМ-2.

Існуючі на сьогоднішній день порошкові автоматичні установки пожежогасіння у відповідності з ДБН В.2.5.-13-98 “Пожежна автоматика будинків і споруд” поділяються на:

-  об'ємного пожежегасіння; .

-  локального пожежегасіння по об’єму;

-  локального пожежегасіння по площі,

А по способу пуску на:

- автоматичні установки з дублюючим ручним пуском (місцевим і (чи) дистанційним).

-  ручні установки з місцевим і (чи) дистанційним пуском.

Під автоматичною установкою порошкового пожежегасіння варто розуміти установку, що автоматично спрацьовує при підвищенні контрольованим фактором (факторами) пожежі встановлених граничних значень у зоні, що захищається.

По конструктивному виконанню установки пожежегасіння підрозділяються на:

-  установки з розподільчою мережею з автономним або централізованим джерелом робочого газу;

- установки з лафетним стволом (УППУ 500ЛС);

- установки з ручним стволом.

По способу побудови установки розділяються на агрегатні і модульні.

Основні конструктивні елементи автоматичної установки порошкового пожежогасіння показані на рис. 2.

Принципова схема установки з автоматичним пуском. Робота її полягає в наступному. Після розплавлювання тросового замка 1 Вантаж 2 Замикає контакти електричного ланцюга, у результаті чого спрацьовує піропатрон 3 І відкривається один електромагнітний клапан 4. Тиском порохових газів відкривається запірний пристрій балонів з вуглецевим газом (азотом), що через понижуючий тиск редуктор 5 і відкритий кран 6 Надходить у судину з вогнегасячим порошком. Після досягнення в судині розрахункового робочого тиску відкриваються пневмоклапани 5. Потім вуглецевий газ (азот) надходить в один із пневмоциліндрів 9, Розгалуження колектора й у пневмоциліндр 10. В результаті їхнього спрацьовування відкриваються кульові крани. Під дією різниці тисків порошок із судини 7 по сифонній трубці і далі через систему трубопроводів подається до насадок.

Рис.2. Принципова схема установки порошкового пожежегасіння з автоматичним пуском:

1 — тросовий легкоплавкий замок; 2 — вантаж; 3 — пиропатрон; 4 — електромагнітний клапан; 5 — редуктор; 6 — кран; 7 — судина з порошком; 8 —пневмоклапан; 9, 10 — Пневмоциліндр; 11 — балон із транспортуючим газом

Висновок: проаналізувавши вищенаведені дані можна зробити висновок, що порошкові установки пожежогасіння ефективно застосовувати для гасіння пожеж класу A, B, C, D, E при заправці установки відповідним видом порошку на промислових об’єктах але враховуючи такі властивості порошку як злежуваність, здатність до комкування, його відносна вологість порошку не повинна перевищувати 5 % . Таким чином порошкові установки пожежогасіння мають дуже обмежене застосування для об`єктів з великим обсягом відкритого простору та з підвищеною вологістю завдяки впливу атмосферних опадів і не можуть бути застосовані на об’єктах класу арсенали та склади боєприпасів.

4. Стаціонарні Установки пінного пожежегасіння

Стаціонарні пінні спринклерні і Дренчерные Установки

Пінні спринклерні і дренчерні установки застосовуються для гасіння як твердих, так і рідких пальних речовин у хімічній, енергетичній, машинобудівній і іншій галузях промисловості. Вони використовуються також для захисту ангарів, великих гаражів, кабельних тунелів і т. д.

Пінні установки (мал. 1) відрізняються від водяних лише наявністю дозуючого піноутворюючого пристрою і спеціальних пінних насадків (пінних зрошувачів, піногенераторів), у створенні яких брали участь Е. Н. Іванов, А. Ф. Іванов і О. М. Курбатский (ВНИИПО). Інші елементи установок такі ж як і у водяних спринклерних і дренчерних системах пожежегасіння.

На мал. 2 представлена схема автоматичного дозуючого пристрою, що містить у собі бак-дозатор 1, Насадок Вентури 2 І систему трубопроводів з вентилями і кранами.

Завдяки перепаду тиску, створюваному насадком Вентури, вода в бак-дозатор надходить по трубопроводу 3 Через розпилювач 4. Бак-дозатор заповнений піноутворювачем. Перемішування води з піноутворювпчем у баці запобігається поропластом 5 за рахунок малих і рівномірно розподільчих швидкостей переміщення рівнів води і піноутворювача. Замість поропласта для цієї мети може бути використаний також герметичний гумовий мішок, укріплений у нижній частині бака-дозатора. Витиснення піноутворювача з бака в насадок Вентури здійснюється заповненням мішка водою, що подається по трубопроводу, приєднаному до штуцера в нижній частині бака.

Мал. 1. Схема спринклерної установки повітряно-пінного гасіння:

1 – вододжерело; 2 – насос; 3 – бак-дозатор; 4 – труба Вентурі; 5 – автоматичний піноживильник; 6 – контрольно-пусковий вузол; 7 – пінні зрошувачі ОПС

Мал. 2. Схема автоматичного бака – дозатора:

1 – бак дозатор; 2 – насадок Вентурі; 3 – водяна труба; 4 – розпилювач (дренчер); 5 – поропласт; 6 – труба для подачі розчину

Піноутворювач по трубі 6 Через зворотний клапан витісняється в горловину насадка Вентури, де відбувається змішування його з потоком рідини.

Приготовлений розчин через запірно-сигнальний пристрій і систему трубопроводів надходить до пінних зрошувачів.

Пінні зрошувачі випускаються в спринклерному (ОПС) і дренчерном (ОПД) варіантах.

На мал. 3 показаний пінний зрошувач ОПС, що складається з насадки-розпилювача диафрагменного типу зі штуцером, дифузора і теплового замка. У дренчерном пінному зрошувачі ОПД тепловий замок відсутній.

Подаваний до зрошувача розчин піноутворювача виходить з отвору в штуцері 1 І, потрапляючи на діафрагми 7, Розпилюється у виді п'яти віялообразних струменів.

Струменя, створювані трьома верхніми діафрагмами, вдаряються об стінки дифузора 2 І утворять у верхній його частині розрідження, у результаті чого через шість отворів 8 Підсмоктується повітря.

При перемішуванні повітря з розчином виходить повітряно-механічна піна, що потім розприскується у виді струменів, утворених двома нижніми діафрагмами 7.

Мінімально припустимий тиск розчину перед пінним зрошувачем складає 1,5 КГ/см2, Робоче 3,0 КГ/см2. Інерційність теплового замка зрошувача ОПС складає 1,8 Хв.

При робочому тиску витрата розчину складає 3,5 КГ/сек.

Площа зрошення одним пінним зрошувачем залежить від висоти його розташування і може бути визначена за допомогою табл. 1.

Відстань між пінними зрошувачами приймається 4 М для приміщень, що містять більш 200 КГ/м2 Твердих пальних матеріалів і при розливі пальних рідин з температурою спалаху до 20° С. В інших приміщеннях відстань між зрошувачами приймається рівним 5 М.

Максимальна кількість пінних зрошувачів в одній секції не повинне перевищувати 200, а на одній галузі не більш чотирьох.

У якості дренчерних зрошувачів використовуються також генератори типу ГЭ, ГЭД і Г4С, розроблені ВНИИПО [18].

Мал. 3. Зрошувач пінний спринклерний ОПС:

1 – штуцер; 2 – дифузор; 3 – клапан; 4 – шток; 5 – натяжна гайка; 6 – теплові замки; 7 – діафрагми; 8 – отвір для підсосу повітря

Таблиця 1

Площа зрошення ОПС чи ОПД

Висота розміщення зрошувача

2

4

6

8

10

12

Площа зрошування, М

13

17

21

23

24

25

Стаціонарні повітряно-пінні вогнегасники

Стаціонарні повітряно-пінні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж на виробництвах, зв'язаних із застосуванням і збереженням пальних рідин і різних твердих спаленних матеріалів.

Стаціонарні повітряно-пінні вогнегасники поділяються на дві групи. До першої групи відносяться вогнегасники з зовнішнім пенообразованием, обладнані повітряно-пінними стовбурами чи генераторами багаторазової піни; до другої групи — вогнегасники з внутрішнім піноутворюванням.

Вогнегасник із зовнішнім Піноутворюванням (мал. 5) являє собою герметичну судину 1, Що наповняється 4—6%-ним розчином піноутворювача. Повітря, що викидає заряд, подається в судину 1 По трубі 2 З балона чи технологічного повітропроводу.

Розчин по сифонній трубі 3 Надходить до повітряно-пінного стовбура 4 чи генератору багаторазової піни по трубопроводу 5. Додатково вогнегасник обладнається манометром, запобіжним клапаном, трубопроводами для наливу і зливу.

Для вогнегасників із зовнішнім пенообразованием характерним є одержання піни за рахунок перемішування розчину пенообразователя з повітрям у повітряно-пінних чи стовбурах за рахунок видування пухирців піни на пакеті сіток генератора багаторазової піни.

Аналогічно описаному вище вогнегаснику улаштований і працює універсальний стаціонарний повітряно-пінний вогнегасник ОВПУ-250 (ємність резервуара 250 Л), Що до 1971 р. називався ОВПС-250А. Відмінність полягає лише в тім, що трубопровід для подачі розчину до генератора піни замінений гнучким шлангом, намотаним на котушку.

Повітряно-пінні вогнегасники можуть виконуватися в декількох варіантах, що відрізняються по продуктивності, кратності подаваної піни і конструктивному виконанню.

Поряд зі стаціонарними вогнегасниками з зовнішнім пенообразованием широке поширення одержали Вогнегасники, із Внутрішнім Пенообразованием.

Можливі два методи внутрішнього пенообразования: безпосередньо в ємності вогнегасника й у початковій ланці пінопроводу.

На мал. 6 показана схема апарата з утворенням піни в його ємності конструкції Л. В. Іванова *. Він являє собою циліндричний резервуар 1 Обсягом 250—700 Л, Заповнений 4%-ным розчином пенообразователя ПО-1 і встановлений на спеціальній підставці 2. При відкриванні вентиля 3 Повітря по трубопроводу 4 Надходить у ємність вогнегасника і барботирує через шар розчину пеноутворювача. У результаті бурхливого перемішування повітря з розчином у вільному обсязі утвориться піна, що під тиском викидається назовні через трубопровід 5. Через те, що вогнегасник працює під тиском, на ньому встановлюють запобіжний клапан 6 І манометр 7.

Повітря

Мал. 5. Стаціонарний вогнегасник із зовнішнім пенообразованием:

1 — судина; 2 — повітряна труба; 3 — Сифонна труба;

4--генератор піни; 5 — труба для подачі розчину; 6

Манометр; 7 — запобіжний клапан;

Рис. 6. Схема стаціонарного вогнегасника з утворенням піни усередині апарата: 1 — резервуар; 2 — Підставка; 3, 10 — Вентилі; 4 — повітряна труба; 5 — пенопровод; 6 — запобіжний клапан; 7 — манометр; 8 — Лійка для заливання пенообразователя; 9-контрольний краник

Установки газового пожежогасіння

Призначення, Області застосування і класифікація установок Газового пожежегасіння. Установки газового пожежегасіння призначені для ліквідації пожеж усередині приміщень класів A, B, C, E, зв'язаних з використанням вогненебезпечних рідин, у трюмах кораблів, картинних галереях, музеях, архівах, кабельних тунелях, на різних електроустановках, що знаходяться під напругою, включаючи електроніку, а також у всіх випадках, коли гасіння іншими вогнегасящими засобами небажано чи неефективно.

Дані установки, як правило, не застосовуються для гасіння речовин, схильних до самозаймання (здатних горіти без доступу повітря) і (чи) тертю всередині обсягу речовин (бавовна, трав'яне борошно й ін.), а також металів (натрій, калій, магній, титан) і пірофорних речовин.

Згідно ДБН В.2.5-13-98 “Пожежна автоматика будинків і споруд” установки газового пожежегасіння підрозділяються на:

-  установки об'ємного пожежогасіння;

-  установки локального пожежогасіння по об’єму

-  установки локального пожежегасіння по площі.

ДБН допускає застосування в установках газового пожежегасіння наступних |вогнегасячих речовин:

-  двоокис вуглецю (СО2) (зі збереженням при низькому тиску в ізотермічних ємностях чи при високих тисках — у балонах батарей);

-  хладон 114 В2 (тетрафтордиборметан С2F4Вг2 );

- хладон 13 В1 (бромтрифторметан СF3)

-  азот;

-  аргон.

При об'ємному способі пожежогасіння, що застосовується найбільш широ¬ко, вогнегасяча концентрація газу визначається розрахунковим методом відповідно до додатка ДБН В.2.5-13-98. При цьому площа постійно відкритих пройомів приміщень, що захищаються, не повинна перевищувати 10% від сумарної площі будівельних¬ конструкцій.

При локальному гасінні по обсязі нормативна масова вогнегасяча концентрація газу повинна складати:

-  для двоокису вуглецю — 6,00 кг • м-3; -

-  для хладона 114 В2 — 3,50 кг • м-3 .

Як показує практика, установки газового гасіння досить ефективні при припиненні пожеж, особливо в початковій стадії їхнього розвитку.

Установки газового пожежегасіння можна класифікувати по способу збереження вогнегасячого газового складу (під тиском чи без тиску) і по способі пуску (ручний чи автоматичний) .

В установках автоматичної дії застосовують наступні пускові пристрої: тросові, пневмотросові, пневматичні й електричні.

Для всіх установок, у яких вогнегасячий склад зберігається під тиском, характерним є наявність транспортних балонів ємністю 40 Л і більше.

Розглянемо деякі найбільш характерні автоматичні газові установки пожежогасіння.

Установка з тросовим пуском (рис.3 ) призначена для автоматичного пожежегасіння в приміщеннях обсягом до 40 М3. Вона складається з двох балонів / з підоймовими запірними пристроями 2, Колектора 3 З розподільним газопроводом 4, Обладнаним відкритими випускними насадками, що знаходяться в приміщенні, що захищається. Під стелею приміщення, що захищається, натягається трос 5 довжиною не більш 15-20 М з легкоплавкими Замками 6. Один кінець троса прикріплюється до пристрою для його натягу 7, а іншої через систему роликів утримує важіль 8, до якого підвішений вантаж 10 КГ. До вантажу прикріплений малий трос 9, другий кінець якого з'єднаний з важелем запірного пристрою 2.

Рис.3 Принципова схема установки газового пожежогасіння з тросовим пуском

1 - балони з вуглекислотою; 2 — підоймовий запірний пристрій; 3 — колектор; 4 — розподільний газопровід; 5 - трос; 6 - Легкоплавкий замок; 7-натяжний пристрій; 8 - важіль; 9 - малий трос; 10 - важіль ручного включення; 11- Трос-подовжувач

При підвищенні температури в приміщенні, що захищається, до 7200С легкоплавкий замок розплавляється, і трос перестає утримувати важіль. Під дією сили ваги вантажу трос 9 Повертає важіль запірного пристрою, і вогнегасячий склад через випускні насадки надходить у приміщення, що захищається. Для дистанційного пуску передбачений важіль 10, Що у нормальному положенні утримує своїм зубом барабан троса-подовжувача 11. При повороті важеля 10 На себе трос послабляється, і установка спрацьовує аналогічно, як і при обриві троса.

Чи автоматично дистанційно приводиться в дію тільки один балон, другий балон є резервним і при необхідності включається вручну.
Установка з пневмотросовим пуском Поєднує в собі балонну двохсекційну батарею і пневмотросову спонукальну систему.

Рис.4. Схема двосекційної вуглекислотної батареї з пневматичним пуском:

1 — балони з вуглекислотою; 2 — випускна голівка; 3 — Секційний колектор; 4 — Мідні трубки; 5 — запірний клапан; 6 — Секційний запобіжник; 7 — пусковий повітряний балон; 8 — запірно-пускова голівка; 9 — Трубка для подачі повітря; 10 — трубка підкачування стиснутого повітря; 11 — электроконтактный манометр; 12 — трубопровід до запірного клапана; 13, 15 — зворотні клапани; 14 — пусковий трубопровід

На рис.4 представлена схема двохсекційної батареї. Одна секція звичайно є робочої, а інша — резервної. Кожна секція складається з декількох балонів 1, Обладнаних випускними голівками 2 І з'єднаних загальним секційним колектором 3 За допомогою мідних трубок 4.

На колекторі 3 Установлюється з однієї сторони запірний клапан 5, що закриває вихід вогнегасячого складу в загальний колектор, а з іншого боку - секційний запобіжник 6, Клапан якого закривається тільки в момент пуску установки. Клапан секційного запобіжника в інший час постійно відкритий і служить для підбурення газу, що просочується через можливі нещільності у випускних голівках. Для приведення секції в дію служить пусковий повітряний балон 7, на якому встановлена запірно-пускова голівка 8. Два нижніх штуцери голівки 8 Безпосередньо повідомляються з внутрішнім обсягом повітряного пускового балона. До цих штуцерів приєднується трубка 9 Підкачування повітря і трубка 10, що Підводить стиснене повітря, що притискає запірний клапан 5 до сідла. На трубці 10 Установлюється электроконтактный манометр 11. Якщо зі спонукальної системи по трубці 12 Через зворотний клапан 13 Подається повітря під тиском 2,5 МПа, То поршень запірно-пускової голівки через систему важелів відкриває клапан, і стиснене повітря з пускового балона також під тиском 2,5 МПа по трубці 14 Через зворотний клапан 15 подається в секційний колектор. При цьому закривається секційний запобіжник і розкриваються усі випускні головки балонів з вогнегасячим складом. Вогнегасний склад надходить у секційний колектор, у якому тиск різко зростає. Внаслідок зниження тиску в пусковому балоні зменшується і тиск повітря на мембрану запірного клапана, і він під тиском вогнегасного складу відкривається, випускаючи газовий склад у загальний колектор і далі в розподільну мережу.

11 квітня 2001 року відбулася пожежа в Будинку ДП «Укрсервис», у підвальному приміщенні, що орендує ОАО авіакомпанія «Авіалінії України» в м. Києві.

Підвальне приміщення площею порядку 100 м, висота до перекриття 3,2 м. У приміщенні вСтановлені 2 ряди металевих стелажів висотою 2,5 м. На стелажах зберігалися бланки авіаквитків у Картонному упакуванні.

У приміщенні Бупа змонтована автоматична система аерозольного пожежегасіння з використанням аерозольних генераторів типу СОТ-1У, пожежними сповіщувачами типу «Ароно», ИПР і приладом контролю і правління.

У результаті пожежі вогнем знищені й ушкоджені упакування З бланками авіаквитків.

При дослідженні пожежі встановлено, що вогнища пожежі Знаходилися на верхньому ярусі стелажа, при цьому відстань до високотемпературної зони складалася 0,5...1,2 м.

Версії про занесення зовнішнього джерела горіння, самозаймання, несправності електромережі, підпалу не підтвердилися.

Відповідно до інструкції по експлуатації генератора СОТ-IV (п. 7.8) температура на відстані 0,8...1,5 м від генератора Складає 400 °С. Зазначена температура послужила причиною тління і загоряння коробок на стелажах. Обмежений теплообмін і присутність Вогнегасячого аерозолю у верхній частині приміщення не дали розширитися пожежі, полум'яне горіння виникло внаслідок доступу повітря через відкриті пожежні двері.

Таким чином, причина пожежі Помилкове спрацьовування (Включення) сисТеми аерозольного гасіння і вплив високотемпературної зони на Пальні матеріали.

Експлуатація стаціонарних Установок водяного Пожежегасіння

Усі розглянуті вище установки водогасіння можуть ефективно використовуватися лише в тому випадку, якщо здійснюється постійний нагляд за їхнім справним станом, що полягає в наступному.

1.  При виконанні яких-небудь робіт, зв'язаних з переплануванням і переміщенням устаткування, готової продукції і т. п., стежать за тим, щоб не були ушкоджені спринклери, дренчери і трубопроводи, а ефективність їхньої дії не могла б знизитися. Для захисту від корозії і зручності обслуговування трубопроводи й устаткування фарбуються таким чином: водяники системи — у блакитний, повітряні — у червоний, а дренчерні — у
коричневий колір.

2.  Для забезпечення справного стану і своєчасного
розкриття спринклерів і легкоплавких замків необхідно:

Стежити за відповідністю температури плавлення припою замка температурі приміщення;

Захищати спринклери і легкоплавкі замки в місцях можливого ушкодження відповідними огородженнями;

Щотижня очищати від пилу, бруду й інших відкладень спринклери і легкоплавкі замки в приміщеннях з наявністю запиленого повітря;

Приймати відповідні захисні міри, якщо в повітря приміщення виділяються речовини, що роблять роз'їдаючу дію на матеріал спринклерних і дренчерных голівок, а також легкоплавких замків.

3. Необхідно щодня оглядати КСУ, стежачи за тим, що¬
б підступи до них були вільними. Контрольно-вимірювальні
прилади, зокрема манометри, повинні фіксувати наявність
тиску над клапаном і під ним.

Один раз у тиждень КСУ піддаються більш ретельній перевірці:

Виробляється очищення всіх частин КСК чи КГД;

Перевіряється ступінь легкості обертання головної запірної засувки (закривають неї, потім відкривають до відмовлення і повертають маховик на чи чверть половину обороту);

Головна турбинка змазується мінеральною олією (у холодний час року в олію додається розріджувач, наприклад, газ);

Продуваються манометри через отвори в триходових кранах; після продувки крани повертаються в ппервопочаткове положення;

Відкриванням коркового крана перевіряється дія сигналу (він повинний з'явитися не пізніше 2 Хв Після відкриття крана і діяти безперебійно).

Раз на два тижнів за допомогою контрольного манометра перевіряються показання приладів контролю тиску.

Один раз у рік КСК чи КГД розбираються, чистяться й оглядаються; спрацьовані деталі заміняються.

4. Пожежний запас води у водонапірних баках перевіряється
щодня, а справність і правильність показань сигналізатора
рівня — щотижня.

Щорічно бак спорожнюється, очищається і промивається; арматура бака розбирається й очищається.

5. Ревізія пневмобаків проводиться відповідно до правил
що, установлені для судин, що працюють під тиском.

Запас води в баці і величина тиску повітря (падіння його не повинне відрізнятися більш ніж на 0,5 Атм Від контрольної величини, у противному випадку виробляється підкачування за допомогою компресора) перевіряються щодня. Манометри щотижня продуваються через триходовий кран, а після закінчення кожних двох тижнів за допомогою контрольного манометра перевіряються прилади контролю тиску і ревізується справність автоматики (реле тиску, електроконтактні манометри, струминні реле й ін.).

Крім того, здійснюється систематичний догляд за компресором (регулярно змазують тертьові частини, раз у рік роблять його розбирання, огляд і при необхідності — ремонт).

6.  При щотижневому догляді за відцентровими насосами роблять наступні роботи:

Насоси випробуються на запуск (тривалість роботи не менш 10 Хв);

манометри продуваються через триходовий кран;

Сальники перевіряються й у разі потреби проводиться їхнє ущільнення;

При двотижневому догляді, крім того, перевіряється правильність показань приладів контролю тиску.

Щорічний догляд містить у собі розбирання й очищення арматури, заміну змащення, перебирання і перенабивання сальників, заміну деталей, що зносилися.

7.  Трубопроводи всіх установок водяного гасіння періодично (не рідше одного разу в три роки) піддаються гідравлічним іспитам. Раз у п'ять років трубопроводи промиваються й очищаються від опадів і іржі.

8.  Зрошувачі для гасіння тонко розпиленою водою і лафетними установками перевіряються з погляду справності і відповідності їхнього розташування (наприклад, кута нахилу для стаціонарних лафетних стовбурів зі строго фіксованим напрямком польоту струменя) проектному положенню, при якому забезпечується ефективне зрошення об'єкта, що захищається. Періодично також перевіряють роботу зрошувачів і лафетних стовбурів (на тонкість розпилу води — для зрошувачів і на дальність струменя — для лафетних стовбурів).

9. Автоматика піддається усім видам перерахованих вище засобам. При щоденному догляді перевіряється наявність напруги в системі і справність її елементів (за показниками контролюючих приладів).

Один раз у тиждень робота автоматики перевіряється одночасно з пуском насосів.

Щорічно система автоматики піддається повній перевірці, усі її робочі органи ретельно оглядаються, очищаються і при необхідності заміняються, ізоляція проводів обов'язково «прозвонюється» для перевірки її опору.

Як показує практика, несправності, відмовлення в роботі чи неефективне гасіння пожеж найчастіше є наслідком незадовільної експлуатації установок водогасіння. Тому нагляд за їхньою боєздатністю повинний бути постійним і кваліфікованим, а результати контролю необхідно фіксувати в спеціальних експлуатаційних журналах.

160

Слідкую за тим, щоб в/с уважно слухали та при необхідності конспектували. Даю відповіді на поставлені питання.

3

Заключна частина

Підводжу підсумки заняття.

Відповідаю на поставлені запитання.

Проводжу вибіркове опитування особового складу.

Виставляю оцінки.

Ставлю завдання на самостійну підготовку.

10

-  вказую на наступні досягнення навчальних цілей

-  показую позитивні та негативні моменти, які виникли під час проведення заняття

-  визначаю індивідуальні оцінки