Сегодня: 11 | 05 | 2021

План-конспект Тема 9: Гасіння пожежі на базах і складах палива (нафтопродуктів).

 

План-конспект Тема 9: Гасіння пожежі на базах і складах палива (нафтопродуктів).

Проведення заняття по тактико-спеціальній підготовці

З слухачами курсів (підготовки та удосконалення начальників військових пожежних підрозділів).

Тема 9: Гасіння пожежі на базах і складах палива (нафтопродуктів).

Заняття 1: Пожежно-тактична характеристика складів палива. Розвиток та організація гасіння пожежі.

Мета заняття: Ознайомити слухачів з основним поняттям та прийомами гасіння пожежі в на базах і складах палива (нафтопродуктів).

Метод: Лекція

Час: 180 хв.

Місце проведення: Навчальний клас

Література: 1. Підручник „ Пожежна тактика” І. Ф. Кімстач

2. Підручник Пожежна тактика: Підручник / Клюс П. П., Палюх

1998.

П/п

Зміст

Час

(хв)

Організаційно-методичні вказівки

1

2

3

4

1

Вступна частина

10

-  приймаю рапорт

-  перевіряю наявність о/с

-  доводжу тему та мету заняття

2

Основна частина

Гасіння пожеж у резервуарних парках зберігання

ЛЗР та ГР

Обстановка на пожежах. Для зберігання нафти та нафтопродуктів використовують підземні залізобетонні резервуари ємністю 10, ЗО та 50 тис. м3, металеві наземні резервуари ємністю 5, 10, 20 тис. м3, а також металічні резервуари з понтонами та плаваючими покрівлями ємністю 50 тис. м3 на свайній основі.

Резервуарні парки, залежно від ємності, діляться на дві групи. Перша — сировинні парки нафтопереробних та нафтохімічних заводів; бази нафти та нафтопродуктів. Ця група поділяється на три категорії: перша—більше 100 тис. м3; друга — 20-100 тис. м3; третя — менше 20 тис. м3.

Друга група — це резервуарні парки, що входять до складу промислових підприємств, ємність яких складає для підземних резервуарів з ЛЗР 4000 м3, ГР — 20000^м3, а для наземних з ЛЗР — 2000 м3, ГР — 10000 м3.

Резервуари для зберігання ЛЗР та ГР класифікуються за матеріалом: металеві та залізобетонні; за розташуванням: наземні та підземні; за формою: циліндричні, вертикальні, горизонтальні, кульові, прямокутні; за тиском в резервуарі: при тискові, рівному атмосферному, резервуари обладнують дихальною апаратурою, при тискові вище атмосферного, тобто 0,5 МПа — запобіжними клапанами.

Резервуари в парках можуть розташовуватися групами або окремо.

Для ЛЗР загальна місткість групи резервуарів з плаваючими покрівлями або понтонами складають не більше 120, а із стаціонарними покрівлями — до 80 тис. м3.

Для ГР місткість групи резервуарів не перевищує 120000 м3.

Розриви між наземними групами — 40 м, підземними — 15 м. Проїзди — шириною 3,5 м з твердим покриттям.

Протипожежне водозабезпечення повинно забезпечувати витрату води на охо'лодження наземних резервуарів (крім резервуарів з плаваючими покрівлями) на весь період згідно з БН та П.

Запас води на гасіння повинен бути на 6 год для наземних резервуарів та 3 год для підземних.

Каналізація в обвалуванні розраховується на сумарну витрату підтоварної води, атмосферної води та 50% розрахункової витрати на охолодження резервуарів.

Пожежа у резервуарі, як правило, починається з вибуху суміші пожеж горючої рідини з повітрям, що знаходиться

Під покрівлею резервуару. В результаті вибуху трапляється повне або часткове руйнування покрівлі резервуару та займається рідина на всій вільній поверхні (рис. 8.7, 8.8).

Процес горіння рідини на вільній поверхні характеризується рядом загальних показників. Висота частини факела полум'я, що світиться, становить від 1,5 до 2 діаметрів резервуару. Під час вітру полум'я буде нахилене під кутом до горизонту і мати приблизно ті ж розміри. Температура частини полум'я, що світиться, залежно від виду горючої рідини, коливається у межах від 1000 до

1300°С. Таким чином, вже з перших хвилин від початку пожежі в одному резервуарі виникає реальна загроза розповсюдження його на сусідні або інші об'єкти, що знаходяться пі дією факела полум'я пожежі. .

У перші ж хвилини горіння ь поверхні встановлюється температур близька до температури кипіння горючої рідини (або рівна середні температурі кипіння багатофракційної рідини). Для більшості нафтопродукт ця температура перевищує 100°( Під час довготривалого горіння нафтопродуктів та нафти температур на їх поверхні буде поступово підвищуватися. Ці обставини мають суттєвий вплив на стійкість т ефективність пін під час гасіння пожежі.

Швидкість вигоряння рідин, а

Отже і швидкість підвищення їх рівня у резервуарах в умовах пожеж відносно невеликі (табл.8.11). Температура на стінці резервуару нижче рівня рідини не може набагато перевищувати температуру самої рідини, внаслідок чого при високому рівні горючої рідини у резервуарі стінки не деформуються. І навпаки, стінка резервуару вище рівня ГР під дією полум'я у перші ж хвилини вільного горіння сильно розжарюється і починає деформуватися. Під час реальних пожеж через 15-20 хв від початку пожежі вільний борт металевого резервуару розігрівається до температури червоного жару і деформується (згортається), якщо до цього не були вжиті заходи з його охолодження.

Пожежа у залізобетонному резервуарі може початися з порушення частини покриття цього резервуара і горіння у перший час відбувається на ділянці отвору, що утворився. Одночасно відбувається поступове прогрівання залізобетонних покриттів, що прилягають до цього отвору. Як показали досліди та реальні пожежі, вже через 25-30 хв від початку пожежі слід чекати обрушення прогрітих залізобетонних конструкцій покриття і розширення масштабів пожежі.

Нафти та мазути під час довгострокового горіння прогріваються у глибину. У цих випадках пожежі можуть супроводжуватися закипанням та викидом рідини, що горить.

Швидкість прогрівання нафти коливається у межах від 25 до 40 см/год, мазути прогріваються до ЗО см/год. Бензини та інші світлі нафтопродукти під час горіння у великих резервуарах не прогріваються. Сира, необезволожена нафта, приблизно через годину від початку пожежі, може закипати з переливом рідини, що горить, через борт резервуару, якщо величина вільного борту менше 1,5 м.

Орієнтовний час наступу викиду можна визначити із співвідношення:

Де Н — Рівень рідини в резервуарі, м; h — товщина шару водяної подушки; v, vп — відповідно лінійна швидкість вигоряння та швидкість прогріву рідини, м/год.

Під дією теплового потоку від резервуару, що горить, а при вітрі також за рахунок безпосередньої дії полум'я будуть нагріватися стінка, покрівля, дихальна та інша арматура на покрівлі сусіднього металевого резервуара або арматура заглибленого залізобетонного резервуара (рис. 8.9).

Прогрівання дихальної арматури небезпечне тим, що прогрітий до високих температур вогнеперешкоджувач припиняє виконувати свої функції, тобто не може перешкоджати проскоку полум'я у середину резервуара (рис. 8.10).

Проведені дослідження та практика гасіння пожежі нафти і нафтопродуктів у резервуарах показали, що зараз найбільш ефективним засобом гасіння подібних пожеж є піна.

Для гасіння пожежі шар піни наноситься на поверхню рідини, що горить. Під дією нагрітої до температури кипіння рідини, що горить, частина піни руйнується. В результаті цього вода, що виділяється у вигляді крапельок, проходячи через рідину, що горить, охолоджує її поверхневий

Шар, що призводить до зниження швидкості випаровування рідини. Частина піни, що залишилася, накопичуючись шаром певної товщини на поверхні рідини, що горить, перешкоджає випаровуванню останньої. Завдяки цьому кількість парів нафтопродукту, що надходять у зону горіння, різко скорочується, стає недостатньою для підтримки горіння і воно припиняється.

Дослідами та практикою гасіння пожеж встановлено, що піна кратністю 80-150 (середньої кратності) є найбільш ефективним засобом під час ліквідації пожежі нафтопродуктів у резервуарах. Така піна дозволяє подавати її у вигляді струменю у резервуар, що горить. При цьому спостерігається помітне перемішування піни з нафтопродуктом під час падіння її на поверхню рідини, що горить, як на верхньому, так і на нижньому рівні зливу продукту у резервуарі. Ефективність піни середньої кратності на основі піноутворювача ПУ-1 залежно від умов у 2-3 рази вище ефективності піни низької кратності.

Процес гасіння пожеж спиртів, ацетону та інших водорозчинних горючих рідин пінами складається з двох яскраво виражених етапів. Спочатку вся піна, яка подається для гасіння пожежі, миттєво руйнується на поверхні рідини, що горить, і за рахунок води, що виділилася, відбувається розбавлення спирту або іншої водорозчинної горючої рідини. Наприклад, під час гасіння пожежі піною будь-якої кратності, отриманої на основі піноутворювача ПУ-1, процес розбавлення етилового спирту продовжується до концентрації 50%; під час застосування піноутворювача ПУ-1 спирт розбавляється до концентрації 70%. Потім на поверхні розбавленого водою спирту починає накопичуватися піна, яка припиняє випаровування пального і полум'я гасне.

Під час гасіння пожеж спиртів та інших водорозчинних ГР з метою економії піноутворювачів доцільно спочатку подавати у резервуар, що горить, воду для розбавлення ГР до заданої концентрації, а потім гасити піною.

Під час гасіння пожеж у резервуарах з мазутом або з важкими нафтами можливе застосування розпиленої води. Вогнегасна дія розпиленої води у цьому випадку полягає в охолодженні поверхневого шару нафтопродукту до температури більш низької, ніж температура спалаху цієї горючої рідини. Температура спалаху, наприклад, мазуту складає 90-158°С, а температура поверхневого шару при горінні — близько 300°С. Охолодження поверхневого шару

Мазуту розпиленою водою до температури 80°С призведе до того, що кількість парів рідини, що горить, над її поверхнею скоротиться, стане недостатнім для проведення горіння і полум'я погасне. Краплі розпиленої води, потрапляючи у нафтопродукт, викликають закипання прогрітого поверхневого шару нафти або мазуту, що також сприяє його різкому охолодженню і гасінню полум'я.

Гасіння пожеж. Для забезпечення умов успішного гасіння пожеж у резервуарних парках збереження ЛЗР та ГР у гарнізонах проводяться необхідні заходи: створення запасів на об'єктах і в гарнізонах необхідної кількості піноутворюючих засобів, збереження нормативного запасу засобів на нафтобазі (якщо у місті декілька нафтобаз, то піноутворюючі засоби можуть зберігатися в іншому місці, але доставка їх повинна бути забезпечена на протязі години); можливість швидкого зосередження необхідної кількості цих засобів на пожежу; досконалість тактичної виучки особового складу пожежних частин та порядку збору начальницького складу гарнізону; розробка планів гасіння пожеж.

На кожній нафтобазі заздалегідь розробляється план пожежегасіння, розрахунок сил та засобів проводять у двох варіантах. Перший варіант (нормативний) передбачає гасіння найбільшої площі резервуару, другий—гасіння пожеж в ускладнених умовах, тобто у випадку розповсюдження пожежі на інші резервуари. Для наземних металевих резервуарів цей варіант має на увазі горіння усіх резервуарів в обвалуванні (групи), для підземних — не менше однієї третини резервуарів.

Бойові дії пожежних підрозділів з гасіння пожеж у резервуарному парку (резервуарі) збереження нафти та нафтопродуктів повинні бути організовані з урахуванням обстановки, що склалася, рекомендацій та вказівок оперативного плану гасіння пожежі на даному об'єкті. При цьому керівник гасіння пожежі (КГП) у першу чергу зобов'язаний:

1. Провести розвідку пожежі.

2. Негайно організувати потрібне охолодження резервуара, що горить, і сусіднього з ним.

3. Організувати підготовку пінної атаки.

4. Створити на місці пожежі оперативний штаб гасіння пожежі з обов'язковим включенням до його складу представників адміністрації та інженерно-технічного персоналу об'єкта.5. Особисто і з допомогою спеціально призначених працівників об'єкта та пожежної охорони вжити заходів з дотримання необхідних вимог техніки безпеки.

КГП з осіб начальницького складу пожежної охорони призначає начальника тилу, відповідальних за охолодження резервуара, що горить, і сусіднього, за підготовку пінної атаки, за дотриманням техніки безпеки. Якщо необхідно, на допомогу вказаним особам надаються 1-2 помічники.

Одночасно через представників адміністрації у складі штабу або особисто керівникові об'єкта КГП ставить завдання, які повинні бути виконані робітниками та інженерно-технічним персоналом підприємства. КГП особисто контролює хід підготовки пінної атаки, визначає місця установлення пінопідіймачів, перевіряє правильність розрахункових даних на проведення пінної атаки.

Примітка. Для проведення швидких орієнтовних розрахунків треба запам'ятати, що один генератор ГПС-600 забезпечує гасіння пожежі нафтопродуктів з температурою спалаху 28°С і нижче на площі 75 м2

А також гасіння нафти і рідин з температурою спалаху вище 28°С на площі 120 м2. Запас піноутворювача для одного ГПС-600 дорівнює 650 л.

На охолодження резервуара, що горить, потрібно D/4 Стволів А, Сусіднього D/20 Стволів А (D —діаметр резервуара, м).

Розвідка пожежі. Під час гасіння пожеж нафти та нафтопродуктів у резервуарах (сховищах), крім загальних завдань, розвідкою повинно бути встановлено:

А) кількість і рід нафтопродуктів у резервуарі, що горить, та сусідніх (рівні наливу), наявність водяної подушки, характер руйнування покрівлі резервуарів;

Б) наявність та стан обвалування резервуарів, чи немає загрози суміжним спорудам у випадку викидів або руйнування резервуара, шляхи можливого розтікання нафти та нафтопродуктів;

В) наявність і стан виробничої та повіневої каналізації, оглядових колодязів та гідро затворів;

Г) можливість відкачування або випуску нафтопродуктів із резервуарів і можливість заповнення їх водою або парою;

Д) наявність і стан стаціонарних систем та пересувних засобів пожежегасіння, кількість піноутворюючих засобів, що є на об'єкті, можливість швидкої доставки піноутворюючих речовин із сусідніх об'єктів;

Е) стан водопостачання і його максимальна водовіддача.

Якщо пожежа сталася в результаті вибуху, одночасно з розвідкою осередків пожежі необхідно проводити розвідку об'єктів та резервуарів, що не горять, з метою визначення ступеню їх пошкодження та своєчасного вживання заходів з попередження можливого розповсюдження пожежі.

Для гасіння пожеж в резервуарних парках за допомогою пересувної пожежної техніки та напівстаціонар них систем застосовують: воду у вигляді розпилених струменів; вогнегасні порошки та інертні гази; перемішування горючої рідини; повітряно-механічну піну середньої і низької кратності.

Для успішного гасіння розпиленими струменями води, в основному темних нафтопродуктів з температурою спалаху більше 60°С, повинні бути виконані умови: дисперсність води 0,1-0,5 мм; одночасне перекриття струменем води усієї площі горіння; інтенсивність подачі не менше 0,2л/(см2-с). Вогнегасні порошки (ПС та ПСБ) застосовуються для гасіння різноманітних ЛЗР та ГР у резервуарах за об'ємом не більше 5 тис. м3.

Для подачі порошків, в основному, застосовують схему напів стаціонарної подачі до резервуару, підключаючи до неї пересувні засоби, автомобілі порошкового гасіння або їх подають за допомогою стволів через борт резервуара.

Перемішування рідини використовується у напів стаціонарних або стаціонарних системах гасіння і може здійснюватися за допомогою струменів повітря або самого нафтопродукту. Сутність гасіння полягає в тому, що поверхневий шар рідини, що горить, охолоджується за рахунок змішування з нижніми холодними шарами до температури нижче температури самоспалахування. Спосіб перемішування можна застосовувати лише для гасіння рідин, в яких температура спалаху не менше ніж на 5°С вище за температуру повітря при місткості резервуарів від 400 до 5000 тис. м3.

В якості основного засобу гасіння пожеж нафти та нафтопродуктів у резервуарах застосовують вогнегасні піни середньої і низької кратності. Повітряно-механічна піна середньої кратності є основним засобом гасіння ЛЗР та ГР, піна низької кратності допускається для гасіння пожеж у резервуарах, обладнаних установками УППС (крізь шар пального).

Нормативні інтенсивності подачі засобів для гасіння ЛЗР складають 0,08, а для ГР та нафт — 0,05 л/(м2-с). Більш докладний перелік ЛЗР і ГР та інтенсивності подачі вогнегасних засобів для їх гасіння наведені у спеціальних рекомендаціях.

Зараз пожежна охорона застосовує, в основному, три прийоми подачі вогнегасних пін у резервуари: крізь шар пального з допомогою спеціального обладнання резервуара; через борт резервуара у вигляді навісного струменю з допомогою пінних стволів, пінозливів та ін.

Для ефективної роботи схеми подачі повітряно-механічної піни низької кратності за допомогою УППС крізь шар пального (рис. 8.11) необхідно: з'єднати автонасоси або насосну станцію, відкрити засувку, закрити отвір на повітряно-пінному стволі та створити тиск 0,2 МПа, коли капсуль досягне упору і рукав вийде на поверхню, необхідно збільшити тиск до 0,7-0,8 МПа, відкривши отвір на повітряно-пінному стволі. Можна подавати вогнегасний склад і знизу у шар пального без капсули та рукава.

Піна при способі подачі крізь шар пального, потрапляючи на поверхню, менше руйнується від дії високої температури, оскільки не проходить через зону полум'я (зверху вниз), що має місце у способі "через борт резервуару". Але цей спосіб потребує спеціального обладнання на резервуарі, що забезпечує наступні параметри: витрата розчину 25-40 л/с і відповідно піноутворювача від 1,5 до 3 л/с для об'єма 5 тис. м3.

Основними недоліками даного способу гасіння є: неможливість використання під час горіння в обвалуванні; руйнування, зминання піни залежно від напрямку вітру, тобто практично неможливо використовувати обладнання з навітряного боку. Найбільш поширеним прийомом подачі піни у резервуар є злив її на поверхню, що горить, за допомогою пересувних пінопідіймачів, автопідіймачів та стаціонарних пінокамер.

Застосування пінопідіймачів, особливо на гусеничному ходу, значно підвищує ефективність використання цього прийому. На практиці, частіше всього, звертаються до комбінованого прийому, наприклад, подачі через пінозлив і струменями, що дозволяє більш раціонально розподіляти піну поверхнею рідини.

Для зниження інтенсивності руйнування піни під час здійснення будь-якого прийому необхідне інтенсивне охолодження стінок резервуарів, особливо у місцях подачі піни.

Охолодження резервуарів. Першочерговими діями підрозділів під час гасіння пожеж в резервуарах є подача водяних стволів для охолодження резервуара, що горить, і сусіднього, захист дихальної та іншої арматури сусідніх резервуарів. Перші стволи подаються, як правило, для охолодження резервуара, що горить, потім для охолодження та захисту усіх сусідніх резервуарів, які знаходяться від резервуара, що горить, до двох нормативних відстаней. Охолоджують резервуари безперервно до ліквідації пожежі та повного їх вистигання.

Гасіння пожеж у резервуарних парках з ЛЗР і ГР починається, як правило, з дій із захисту струменями води резервуарів, комунікацій, споруд від полум'я, запобігання горіння газозрівняльною системою, каналізаційними та технологічними лотками, припинення виходу рідини з ємкості та обмеження площі її розтікання.

У першу чергу захищають резервуар, що горить, та сусідні з ним, які піддаються безпосередній дії полум'я. Захист же металевих резервуарів, розташованих з боків з навітряної сторони резервуару, що горить, здійснюють у другу чергу. Сусідні резервуари захищають шляхом охолодження їх струменями води, закриттям арматури на резервуарі кошмами та брезентом (рис. 8.12). Арматуру, що розташована на землі, засипають піском, закривають кошмами, щитами та періодично зволожують водою.

Інтенсивність подачі води-на охолодження арматури і корпуса сусідніх маталевих наземних резервуарів приймається 0,2 л/с*м частини периметра резервуара, що обігрівається. Необхідно враховувати, що відкачка легких нафтопродуктів з резервуарів, що не горять, але знаходяться під дією променевої теплоти, у більшості випадків сприяє утворенню в них вибухонебезпечних концентрацій та проникненню розжарених газів у середину резервуара, а підкачування — інтенсивному виходу парів зовні через арматуру, утворенню факелів полум'я під резервуаром. При необхідності, рідина з резервуара, що горить, повинна перекачуватися у резервуари, що не зв'язані з тим, що горить, газопорівняльною системою, у протилежному випадку може статися прорив полум'я газопроводом до сусідніх резервуарів.

Для охолодження резервуарів необхідно використовувати, як правило, стволи А. Можуть бути використані лафетні стволи ПЛС-20П із сприском 25 мм (особливо під час загрози закипання або викиду, а також для захисту арматури на покриттях сусідніх підземних резервуарів). Під час горіння рідини в обвалуванні інтенсивність охолодження резервуарів збільшується до 1 л/с на метр довжини кола резервуара, який знаходиться у зоні безпосередньої дії полум'я і здійснюється, головним чином, із лафетних стволів.

З метою зменшення руйнування піни під час пінної атаки необхідно охолодити всю поверхню стінок резервуара,

Що нагрілися, і більш інтенсивно — у місцях установлення пінопідіймачів (підвіски пінозливів).

Після того, як інтенсивність горіння у резервуарі буде значно знижена, водяні струмені направляють на стінки резервуара на рівні нафтопродукту у ньому та нижче цього рівня для скорішого охолодження верхніх шарів пального та зменшення його випаровувань. Якщо корпус резервуара, що горить, зовні підлягає дії полум'я, то інтенсивність подачі води на охолодження повинна бути 0,18-0,25 л/с-м2 поверхні борту резервуара, що обігрівається, під час горіння рідини на верхньому рівні інтенсивність подачі повинна бути 0,5-0,6 л/с*м периметра або 0,15-0,25 л/с-м2 поверхні, що обігрівається. Найбільші інтенсивності із вказаних приймаються під час горіння ефірів, ацетону та інших низькокиплячих рідин, а також і в тих випадках, коли висота вільного борту резервуара більше 3 м. Для захисту арматури, яка підлягає дії тепла пожежі, підземних залізобетонних резервуарів (ємністю 10000-20000 м3), доцільно подавати стволи А та лафетні, при цьому розташовувати їх безпечніше торцевими боками резервуара і з напрямків, що забезпечують захват нерухомого струменю найбільшої кількості арматури.

Кількість стволів для охолодження наземного резервуару, що горить, повинна бути не менше двох.

Підготовка та проведення пінної атаки. Підготовку до пінної атаки необхідно проводити у максимально короткий проміжок часу, тому що обсяг прогрітого шару продукту, як показали досліди, значно впливає на гасіння пожежі піною. Крім того, збільшення часу горіння підвищує небезпеку розповсюдження пожежі на сусідні резервуари, а також небезпеку закипання і викиду нафти та інших нафтопродуктів.

Для підготовки пінної атаки необхідно:

А) зосередити біля місця пожежі і підготувати до дії розрахункову кількість та необхідний резерв піноутворюючих апаратів і речовин;

Б) призначити обслугу з особового складу і відповідальних осіб з начальницького складу для забезпечення роботи та обслуговування механізованих пінопідіймачів або для установки необхідної кількості ручних пінопідіймачів;

В) встановити і оголосити особовому складові сигнали початку та припинення подачі піни, сигнал на відхід при наявності загрози закипання, викиду нафти та темних нафтопродуктів з резервуарів. Подачу піни починати лишепісля того, як підготовлена повна розрахункова кількість засобів з урахуванням резерву для гасіння і охолодження резервуарів, а також після ретельної перевірки правильності та готовності збору схеми подачі піни і води усією лінією від автонасосів до піногенераторів. Пінну атаку проводити одночасно усіма розрахунковими засобами безперервно до повного припинення горіння. Необхідно враховувати, що інтенсивність подачі піни повинна розглядатися як вирішальна умова успішної ліквідації пожежі.

Горіння нафтопродуктів у обвалуванні резервуарного парку ліквідується шляхом негайної подачі піни.

Під час горіння декількох резервуарів і нестачі сил та засобів для їх гасіння одночасно усі сили та засоби необхідно концентрувати на гасінні одного резервуара, розташованого з навітряного боку, або того, який більше всього загрожує сусіднім резервуарам, що не горять. Після ліквідації пожежі на ньому приступати до гасіння слідуючих резервуарів.

Після припинення горіння продовжують подавати піну у резервуар приблизно 3-5 хв для попередження повторного займання нафтопродукту. При цьому необхідно слідкувати за тим, щоб вся поверхня нафтопродукту була вкрита піною. Охолодження слід продовжувати до повного вистигання резервуара. Справні стаціонарні установки піногасіння, що містяться на резервуарах, необхідно застосовувати у першу чергу.

Додаткова складність гасіння пожежі у наземних металевих резервуарах виникає при частковому відриві покрівлі резервуара або обрушенні її у середину резервуара. Ліквідація пожежі у цьому випадку може бути досягнута одним із способів:

Подача піни через прорізи (вікна), що вирізані у стінці резервуара вище рівня рідини не менше ніж на один метр (необхідно мати на увазі, що під час вирізання отворів (вікон) збільшується активність горіння і деформація стінок резервуара;

Перекачування нафтопродуктів з інших ємностей і вирівнювання рівня рідини (воду можна закачувати лише у резервуари із світлими нафтопродуктами). Ліквідація горіння нафти та нафтопродуктів, що витікають з пошкоджених трубопроводів та засувок, здійснюється піною. Одночасно через адміністрацію об'єкта вживають заходів з припинення витікання рідини шляхом перекриття найближчих до аварійної ділянки засувок та хлопавок на резервуарах.

Ефективним прийомом, що забезпечує ліквідацію горіння рідини, яка витікає з пошкоджених засувок та трубопроводів, є закачування води (якщо г така можливість) до пошкодженого трубопроводу. У цьому випадку через пошкоджену засувку (фланцеве з'єднання тощо) буде витікати вода та сильно обводнений нафтопродукт.

На початку подачі піни під час гасіння нафти та темних нафтопродуктів можливі закипання. У зв'язку з цим КГП повинен мати на увазі, що під час закипання, що почалось, подачу піни припиняти не слід.

У таких випадках завчасно повинні бути вжити заходи із забезпечення безпеки людей, які беруть участь у гасінні, та захисту струменями води рукавних ліній, що знаходяться у зоні активної дії полум'я.

У підземних резервуарах наявність залізобетонних конструкцій, що обвалилися у середину резервуара (колони, плити покриття, стінові панелі), та нагрітих до високих температур із-за неможливості їх охолодження, ускладнює процес гасіння пожежі. Під час взаємодії з розжареними конструкціями відбувається інтенсивне руйнування піни і не виключається повторне займання нафти після досягнення "наявного" ефекту гасіння.

З урахуванням особливостей конструкцій підземних залізобетонних резервуарів КГП в процесі розвідки додатково встановлює:

А) можливість відкачування донної води і продукту з резервуара, що горить. Якщо це можливо — негайно її організує;

Б) контури резервуару, що горить (при наявності земляної засипки), площу покрівлі, що обвалилася, і можливість подальшого її обвалення;

В) наявність і стан обвалування резервуару, що горить, а при його відсутності вживають заходів із створення земляних валів для попередження-розтікання нафти, що горить, у випадку закипань та викидів.

Кількість генераторів для гасіння пожеж визначається з умови подання піни з нормативною інтенсивністю на всю площу резервуара, незалежно від площі отворів, що утворилися в його покрівлі.

З метою скорочення часу на бойове розгортання подачу піни для гасіння пожежі здійснюють через генератори з більшою продуктивністю (ГПС-2000 тощо). Генератори ГПС-600 використовуються для остаточного гасіння окремих осередків горіння біля колон та у "мертвих зонах", які створюються під обрушенням плит покрівлі та стін.

Подача піни до резервуара, що горить, повинна проводитися безпосередньо від стінки резервуара з навітряного боку. Під час утворення отворів у покритті з підвітряного боку і якщо нема можливості установити генератори біля стінки резервуару доцільно здійснювати подачу піни навісними струменями з допомогою пінопідіймачів або подовжувальних труб, що насуваються покрівлею, а також через отвори, що створюються штучно у покрівлі біля стінки резервуару.

Під час обрушення залізобетонних конструкцій покриття та стін у середині резервуара можуть утворюватися "мертві зони", важкодоступні для просування піни, де лишаються закриті осередки горіння. Час ліквідації пожежі у цьому випадку буде перевищувати розрахунковий, що потребує наявності додаткових запасів піноутворювача. Для попередження повторного займання нафти після гасіння пожежі в одному резервуарі подачу піни у нього необхідно продовжувати на протязі 3-5 хв або до повної ліквідації горіння у сусідньому резервуарі (під час одночасного горіння декількох резервуарів). Інтенсивність подачі піни при цьому може бути знижена у 2-2,5 рази.

Особливості управління силами та засобами, техніка безпеки. Успіх гасіння пожежі залежить від вибору раціонального способу, правильного використання і порядку введення у дію сил та засобів, що маються, і особливо від дії перших підрозділів, що прибули. Дії підрозділів визначаються: за типом та станом резервуара, видом рідини, характером та площею горіння, достатністю засобів гасіння, що маються, та іншими факторами. Перші підрозділи, звичайно, приступають до ліквідації горіння, якщо для цього достатньо особистих сил. Якщо ж сил та засобів для припинення горіння недостатньо, завдання перших підрозділів полягає в обмеженні розповсюдження пожежі і, зокрема, у подачі максимальної витрати води для охолодження резервуара, що горить, та сусідніх резервуарів і споруд з одночасним проведенням за допомогою чергового персоналу наступних заходів:

Припинення перекачування рідин з аварійної групи резервуарів та сусідніх, а також з'єднаних з газозрівняльною системою, що горить;

Відключення газозрівняльної системи, електрообладнання та електромережі в районі аварійних резервуарів;

Забезпечення безперебійного водопостачання шляхом пуску насосів-підвищувачів, відкриття засувок на водомірних вузлах;

Використання виробничого водопостачання тощо;

Приведення до дії стаціонарних установок гасіння.

Після забезпечення надійного захисту резервуарів і споруд готують пінну або водяну атаку. Під час її підготовки на місці пожежі необхідно зосередити розрахункову кількість автомобілів, особового складу, вогнегасних речовин; провести розгортання підрозділів, зосередити необхідну кількість транспортної та землерійної техніки, організувати систему керівництва підрозділами. Пінна або водяна атаки проводяться лише при повній наявності розрахункової кількості сил та засобів на пожежі з необхідним їх запасом. Атаки проводять шляхом одночасного введення і безперервної подачі вогнегасних засобів до повного припинення горіння. Для запобігання повторного займання подачу піни продовжують ще 3-5 хв після повного припинення горіння.

З практики відомо чимало випадків безуспішного гасіння пожеж через неодночасність і недостатність засобів.

У деяких випадках атаку проводять не одразу на всю площу пожежі, а спочатку гасять в одному резервуарі, відсіці, в обвалуванні, а потім ці сили та засоби переводять на інший резервуар, відсік. Такий прийом поетапного гасіння використовують, коли горять декілька резервуарів, під час гасіння резервуарів казематного типу або коли нафтопродукт одночасно горить у резервуарі та в обвалуванні. В останніх двох випадках горіння ліквідують спочатку в обвалуванні або казематі, а потім ці засоби або частину їх переводять на гасіння у резервуарі. Під час здійснення поетапного гасіння необхідно враховувати можливість повторного займання нафтопродукту від дії теплового потоку. При наявності небезпеки повторного займання рідини, яка ще не горіла, необхідно її поверхню захистити шаром піни і постійно підтримувати цей шар безперервно діючими генераторами. Кількість генераторів ГПС-600 орієнтовно визначається з розрахунку один на кожні 400-500 м2 поверхні, що захищається. При цьому необхідно враховувати ступінь нагрітості рідини, наявність конструкцій резервуару, що обрушилися, та інших факторів.

Під час гасіння пінними стволами рідини, що розтікається, необхідно враховувати, що в результаті руйнування шару піни можливий перехід вогню у тил наступаючим. Це виведе з ладу рукавні лінії і люди можуть опинитися у вогняному кільці без засобів боротьби з пожежею. Щоб уникнути цього, наступ необхідно вести єдиним фронтом, при цьому у тилу завжди повинен знаходитися резерв, готовий надати допомогу і ліквідувати окремі осередки горіння.

Під час гасіння пожеж у резервуарах з ЛЗР та ГР нерідко проводять перегрупування сил та засобів з метою найбільш раціонального використання техніки і вододжерел або в результаті змінений обстановки. Перегрупування для більш раціонального використання техніки та вододжерел проводять, головним чином, тоді, коли частина вододжерел знаходиться у межах до 150 м, а основні вододжерела розташовані більш ніж за 350 м від пожежі. Перегрупування проводять шляхом введення стволів на охолодження від насосів, що установлені на дальні вододжерела, а найближчі насоси та лінії переводять для проведення пінної або водяної атаки.

Якщо обстановка змінилася, перегрупування виконують шляхом введення до дії, у першу чергу, резерву з прокладанням нових магістральних ліній. Переміщення діючих ліній виконується, лише на близькі відстані, а також під час відсутності резерву. Для гасіння рідин на площах більше 500 м2 доцільно застосовувати лафетні водяні, пінні стволи, ГПС-2000, насосні станції, механічні підіймачі, тому що цим досягається значне скорочення кількості людей, зайнятих у гасінні, техніки і спрощується керівництво пожежегасінням.

Гасіння пожеж у резервуарних парках є, в більшості випадків, складним і довгостроковим процесом, який потребує залучення значної кількості сил та засобів. У гасінні таких пожеж беруть участь, крім пожежних підрозділів, техніка та робітники підприємств. Тому для управління силами на пожежі необхідно створити штаб пожежегасіння у розширеному складі. Так, для забезпечення роботи тилу, як однією з найбільш трудоємких дільниць роботи, призначається не один НТ, а група тилу, до якої входять НТ, два-три його помічники та представники адміністрації. До складу штабу, як правило, вводиться відповідальний за техніку безпеки, в обов'язки якого входить: організація і виставлення постів нагляду та безпеки, визначення часу можливих викидів, закипань та вибухів, а також безпечного напрямку виведення людей і техніки з небезпечних зон, контроль за забезпеченням

Захисту і страхування бійців, за правильною розстановкою техніки та засобів, встановлення і подача сигналу небезпеки та відходу з бойових позицій. Відповідальний повинен слідкувати за станом ємностей, не допускати перебування не зайнятих у гасінні людей біля резервуарів, що горять, та сусідніх і тим більше, перебування або рух людей на покрівлях резервуарів та в обвалуванні.

На великих та складних пожежах до складу штабу можуть бути введені помічники НІЛ і за іншими напрямками роботи, наприклад, відповідальний за органцізацію зв'язку-освітлення, за доставку піноутворюючих засобів та ін. Бойові ділянки на пожежі організуються залежно від характера роботи, що виконується підрозділами. На невеликих пожежах частіше всього організують дві БД: із захисту резервуарів, споруд і з гасіння. Завдання БД із захисту: охолодження ємностей і споруд, що горять, та сусідніх, забезпечення охолодження пінозливів, рукавних ліній, захист арматури тощо. На бойовій ділянці завжди повинні бути резервні стволи для введення на випадок надання допомоги та підсилення захисту. Завдання БД з гасіння піною: забезпечення доставки піноутворюючих речовин, піногенераторів, пінозмішувачів, створення системи подачі піни та забезпечення безперебійної роботи її апаратів. На великих бойових ділянках гасіння піною можуть бути призначені відповідальні за подачу піни або розпиленої води до зони горіння і за доставку піноутворювача до змішувачів та його розподіл. Відповідальний за введення піни до зони горіння організує збирання та установку пінопідіймачів, генераторів і слідкує за їх роботою.

У тих випадках, коли горить рідина, що розтікається, може бути організована допоміжна бойова ділянка, завданням якої є: видалення із обвалування рідини, що витікає, або спуск її у безпечне місце, зароблення отворів у стінах резервуарів, трубопроводів, з'єднаннях, обмеження площі рідини, що розтікається, створення обвалувань, облаштування гідрозатворів, керівництво роботою землерийної техніки тощо. Для забезпечення оперативного керівництва силами на пожежах у резервуарних парках доцільно організувати провідний зв'язок управління з використанням виносних мікрофонів та динаміків.

Оскільки у гасінні пожеж у резервуарних парках, як правило, приймають участь усі служби пожежної охорони і об'єкта, а також сили та засоби підприємств, військовихчастий, питання організації управління силами та їх взаємодії мають особливе значення. Одним із засобів, що забезпечують вирішення цих питань, є плани пожежегасіння, зміст яких дещо відрізняється від загальних рекомендацій.

Зокрема, в оперативних планах на резервуарні парки повинні бути відображені заходи з перекачування рідин; вказані об'єкти, з яких доставляються вогнегасні засоби, їх кількість та порядок доставки; вказані організації, що забезпечують гасіння транспортною та землерийною технікою; визначені першочергові та наступні дії служб об'єкта, схеми подачі піни, а також заходи з обмеження розтікання рідини.

За браком у гарнізоні сил та засобів для гасіння великих пожеж, що розвинулися, у планах пожежегасіння повинен бути визначений порядок залучення сил та засобів пожежної охорони та цивільної оборони найближчих гарнізонів, міст і областей, а також військових частин, міліції, робочих та транспорту підприємств. Плани пожежегасіння повинні бути узгоджені з керівниками всіх служб, підрозділів та підприємств, з яких передбачається залучення засобів, і затверджені на виконкомах обласних та міських адміністрацій.

У процесі гасіння пожежі необхідно суворо виконувати вимоги техніки безпеки. Під час горіння нафтопродуктів в наземних резервуарах, особливо рідин, здатних до викиду, розстановку необхідно виконувати з урахуванням напрямку можливого розливу рідини і положення зони задимлення. Тому не слід ставити автонасоси на річки, струмки, канави нижче за течією; при наявності загрози викиду нафтопродукту необхідно видалити людей та техніку на відстань 150 м з підвітряного боку від резервуару, що горить, і на 100 м — з навітряного. При цьому водяні стволи закріплюються на позиціях і робота їх не припиняється. Під час гасіння пожеж у резервуарних парках весь особовий склад повинен бути сповіщений про встановлення сигналу небезпеки і напрямках виходу з небезпечної зони. У процесі підготовки до пінної атаки в обвалуванні і на ньому повинно знаходитися мінімум людей, головним чином, ствольщиків. Збирання піномачт, пінопідіймачів необхідно виконувати за обвалуванням. Під час проведення атаки усі видаляються з обвалування, а ствольщики ж, якщо можливо, розташовуються на обвалуванні або за ним.

Не слід розміщувати техніку і особовий склад поблизу резервуарів, заповнених ЛЗР або ГР, які піддаються дії тепла, диму і особливо полум'я.

Для охолодження резервуара, що горить, та сусідніх, які зазнають дії полум'я, безпечніше застосовувати стволи А та лафетні з насадками діаметрами 25, 28, 32 мм. Під час гасіння наземних горизонтальних резервуарів необхідно враховувати характер їх руйнування під час вибухів і тому не слід розташовувати ствольщиків та техніку з торців ємкостей, особливо біля колекторів та запорної арматури. Не можна допускати перебування людей на покрівлях аварійних або сусідніх резервуарів, якщо це не пов'язано з крайньою необхідністю. Особовий склад, який займається установленням пінозливів або генераторів на підземні резервуари, повинен бути забезпечений тепловідбиваючими костюмами або надійно захищений розпиленими водяними струменями, а біля зруйнованої покрівлі та якщо на рівні землі відсутній борт, бійців необхідно страхувати рятувальними мотузками. Під час горіння у залізобетонних резервуарах значну небезпеку для ствольщиків, які зайняті охолодженням арматури, можуть представляти обвалення плит покрівель та стінок резервуарів. Тому вони повинні знаходитися на віддаленні від борту і постійно слідкувати за станом покриття. Під час пробивання отворів у стінах або покритті резервуара в момент зняття плити або вирізаної частини металевого борту не можна знаходитися біля отвору, тому що з нього можливий вихід розжарених газів.

Під час підвезення піску самоскидами і роботи бульдозерів необхідно виділяти спостерігачів, які б контролювали і скеровували роботу транспортної та землерийної техніки на території бази і не допускали б перебування її у небезпечних місцях, а також проїздів рукавними лініями, трубопроводами, нафтопроводами тощо.

160

Слідкую за тим, щоб в/с уважно слухали та при необхідності конспектували. Даю відповіді на поставлені питання.

3

Заключна частина

Підводжу підсумки заняття. Відповідаю на поставлені запитання. Проводжу вибіркове опитування особового складу. Виставляю оцінки. Ставлю завдання на самостійну підготовку.

10