Сегодня: 08 | 05 | 2021

План-конспект Тема 7. Гасіння пожеж на військових об’єктах різного призначення, заняття 5-7

 

План-конспект Тема 7. Гасіння пожеж на військових об’єктах різного призначення, заняття 5-7

Для проведення заняття по тактико – спеціальній підготовці

 

Тема 7. Гасіння пожеж на військових об’єктах різного призначення

Заняття 5. Пожежно-тактична характеристика баз та складів паливо-мастильних матеріалів. Тактика гасіння пожеж на об’єктах складів пально-мастильних матеріалів. Особливості бойового розгортання. Пінна атака. Можливість перекачки пального з резервуара, що горить, у сусідні резервуари. Заходи безпеки.

Заняття 6. Гасіння пожеж на арсеналах, базах і складах зберігання боєприпасів. Дії пожежного наряду в місцях зберігання боєприпасів і вибухових речовин. Особливості гасіння пожеж. Застосування засобів захисту особового складу. Тактика гасіння освітлювальних, сигнальних, трасуючих, димових, запалювальних і термічних речовин, артилерійських боєприпасів та боєприпасів до стрілецької зброї. Заходи безпеки.

Заняття 7. Пожежно-тактична характеристика стоянок відкритого зберігання та ангарів для літальних апаратів. Гасіння пожеж літаків, гелікоптерів. Особливості гасіння пожеж будівель та споруд на аеродромах. Заходи безпеки.

Навчальні питання:

1.  Тактика гасіння пожеж на об’єктах складів пально-мастильних матеріалів.

2.  Гасіння пожеж на арсеналах, базах і складах зберігання боєприпасів.

3.  Гасіння пожеж літаків, гелікоптерів.

Мета заняття: Навчити особовий склад тактиці гасіння пожеж на військових об’єктах різного призначення

Метод: Лекція

Матеріальне забезпечення: Стенди, плакати.

Час: 150 хв.

Місце проведення: Навчальний клас

Література: 1. Пожежна тактика\ Я. С. Повзик, П. П. Клюс

3. Наказ МО СССР № 450, 89р.

П/п

Зміст

Час

(хв)

Організаційно-методичні вказівки

1

2

3

4

1

Вступна частина

1. Приймаю рапорт.

2. Перевіряю наявність особового складу, готовність до заняття.

3. Доводжу тему, навчальні питання та мету заняття.

10

2

Основна частина

Гасіння пожеж у резервуарних парках зберігання ЛЗР та ГР

Обстановка на пожежах. Для зберігання нафти та нафтопродуктів використовують підземні залізобетонні резервуари ємністю 10, ЗО та 50 тис. м3, металеві наземні резервуари ємністю 5, 10, 20 тис. м3, а також металічні резервуари з понтонами та плаваючими покрівлями ємністю 50 тис. м3 на свайній основі.

Резервуарні парки, залежно від ємності, діляться на дві групи. Перша — сировинні парки нафтопереробних та нафтохімічних заводів; бази нафти та нафтопродуктів. Ця група поділяється на три категорії: перша—більше 100 тис. м3; друга — 20-100 тис. м3; третя — менше 20 тис. м3.

Друга група — це резервуарні парки, що входять до складу промислових підприємств, ємність яких складає для підземних резервуарів з ЛЗР 4000 м3, ГР — 20000^м3, а для наземних з ЛЗР — 2000 м3, ГР — 10000 м3.

Резервуари для зберігання ЛЗР та ГР класифікуються за матеріалом: металеві та залізобетонні; за розташуванням: наземні та підземні; за формою: циліндричні, вертикальні, горизонтальні, кульові, прямокутні; за тиском в резервуарі: при тискові, рівному атмосферному, резервуари обладнують дихальною апаратурою, при тискові вище атмосферного, тобто 0,5 МПа — запобіжними клапанами.

Резервуари в парках можуть розташовуватися групами або окремо.

Для ЛЗР загальна місткість групи резервуарів з плаваючими покрівлями або понтонами складають не більше 120, а із стаціонарними покрівлями — до 80 тис. м3.

Для ГР місткість групи резервуарів не перевищує 120000 м3.

Розриви між наземними групами — 40 м, підземними — 15 м. Проїзди — шириною 3,5 м з твердим покриттям.

Протипожежне водозабезпечення повинно забезпечувати витрату води на охо'лодження наземних резервуарів (крім резервуарів з плаваючими покрівлями) на весь період згідно з БН та П.

Запас води на гасіння повинен бути на 6 год для наземних резервуарів та 3 год для підземних.

Каналізація в обвалуванні розраховується на сумарну витрату підтоварної води, атмосферної води та 50% розрахункової витрати на охолодження резервуарів.

Пожежа у резервуарі, як правило, починається з вибуху суміші пожеж горючої рідини з повітрям, що знаходиться під покрівлею резервуару.

В результаті вибуху трапляється повне або часткове руйнування покрівлі резервуару та займається рідина на всій вільній поверхні (рис. 8.7, 8.8).

Процес горіння рідини на вільній поверхні характеризується рядом загальних показників. Висота частини факела полум'я, що світиться, становить від 1,5 до 2 діаметрів резервуару. Під час вітру полум'я буде нахилене під кутом до горизонту і мати приблизно ті ж розміри. Температура частини полум'я, що світиться, залежно від виду горючої рідини, коливається у межах від 1000 до 1300°С. Таким чином, вже з перших хвилин від початку пожежі в одному резервуарі виникає реальна загроза розповсюдження його на сусідні або інші об'єкти, що знаходяться пі дією факела полум'я пожежі. .

У перші ж хвилини горіння ь поверхні встановлюється температур близька до температури кипіння горючої рідини (або рівна середні температурі кипіння багатофракційної рідини). Для більшості нафтопродукт ця температура перевищує 100°( Під час довготривалого горіння нафтопродуктів та нафти температур на їх поверхні буде поступово підвищуватися. Ці обставини мають суттєвий вплив на стійкість т ефективність пін під час гасіння пожежі.

Швидкість вигоряння рідин, а

Отже і швидкість підвищення їх рівня у резервуарах в умовах пожеж відносно невеликі (табл.8.11). Температура на стінці резервуару нижче рівня рідини не може набагато перевищувати температуру самої рідини, внаслідок чого при високому рівні горючої рідини у резервуарі стінки не деформуються. І навпаки, стінка резервуару вище рівня ГР під дією полум'я у перші ж хвилини вільного горіння сильно розжарюється і починає деформуватися. Під час реальних пожеж через 15-20 хв від початку пожежі вільний борт металевого резервуару розігрівається до температури червоного жару і деформується (згортається), якщо до цього не були вжиті заходи з його охолодження.

Пожежа у залізобетонному резервуарі може початися з порушення частини покриття цього резервуара і горіння у перший час відбувається на ділянці отвору, що утворився. Одночасно відбувається поступове прогрівання залізобетонних покриттів, що прилягають до цього отвору. Як показали досліди та реальні пожежі, вже через 25-30 хв від початку пожежі слід чекати обрушення прогрітих залізобетонних конструкцій покриття і розширення масштабів пожежі.

Нафти та мазути під час довгострокового горіння прогріваються у глибину. У цих випадках пожежі можуть супроводжуватися закипанням та викидом рідини, що горить.

Швидкість прогрівання нафти коливається у межах від 25 до 40 см/год, мазути прогріваються до ЗО см/год. Бензини та інші світлі нафтопродукти під час горіння у великих резервуарах не прогріваються. Сира, необезволожена нафта, приблизно через годину від початку пожежі, може закипати з переливом рідини, що горить, через борт резервуару, якщо величина вільного борту менше 1,5 м.

Орієнтовний час наступу викиду можна визначити із співвідношення:

Де Н — Рівень рідини в резервуарі, м; h — товщина шару водяної подушки; v, vп — відповідно лінійна швидкість вигоряння та швидкість прогріву рідини, м/год.

Під дією теплового потоку від резервуару, що горить, а при вітрі також за рахунок безпосередньої дії полум'я будуть нагріватися стінка, покрівля, дихальна та інша арматура на покрівлі сусіднього металевого резервуара або арматура заглибленого залізобетонного резервуара (рис. 8.9).

Прогрівання дихальної арматури небезпечне тим, що прогрітий до високих температур вогнеперешкоджувач припиняє виконувати свої функції, тобто не може перешкоджати проскоку полум'я у середину резервуара (рис. 8.10).

Проведені дослідження та практика гасіння пожежі нафти і нафтопродуктів у резервуарах показали, що зараз найбільш ефективним засобом гасіння подібних пожеж є піна.

Для гасіння пожежі шар піни наноситься на поверхню рідини, що горить. Під дією нагрітої до температури кипіння рідини, що горить, частина піни руйнується. В результаті цього вода, що виділяється у вигляді крапельок, проходячи через рідину, що горить, охолоджує її поверхневий

Шар, що призводить до зниження швидкості випаровування рідини. Частина піни, що залишилася, накопичуючись шаром певної товщини на поверхні рідини, що горить, перешкоджає випаровуванню останньої. Завдяки цьому кількість парів нафтопродукту, що надходять у зону горіння, різко скорочується, стає недостатньою для підтримки горіння і воно припиняється.

Дослідами та практикою гасіння пожеж встановлено, що піна кратністю 80-150 (середньої кратності) є найбільш ефективним засобом під час ліквідації пожежі нафтопродуктів у резервуарах. Така піна дозволяє подавати її у вигляді струменю у резервуар, що горить. При цьому спостерігається помітне перемішування піни з нафтопродуктом під час падіння її на поверхню рідини, що горить, як на верхньому, так і на нижньому рівні зливу продукту у резервуарі. Ефективність піни середньої кратності на основі піноутворювача ПУ-1 залежно від умов у 2-3 рази вище ефективності піни низької кратності.

Процес гасіння пожеж спиртів, ацетону та інших водорозчинних горючих рідин пінами складається з двох яскраво виражених етапів. Спочатку вся піна, яка подається для гасіння пожежі, миттєво руйнується на поверхні рідини, що горить, і за рахунок води, що виділилася, відбувається розбавлення спирту або іншої водорозчинної горючої рідини. Наприклад, під час гасіння пожежі піною будь-якої кратності, отриманої на основі піноутворювача ПУ-1, процес розбавлення етилового спирту продовжується до концентрації 50%; під час застосування піноутворювача ПУ-1 спирт розбавляється до концентрації 70%. Потім на поверхні розбавленого водою спирту починає накопичуватися піна, яка припиняє випаровування пального і полум'я гасне.

Під час гасіння пожеж спиртів та інших водорозчинних ГР з метою економії піноутворювачів доцільно спочатку подавати у резервуар, що горить, воду для розбавлення ГР до заданої концентрації, а потім гасити піною.

Під час гасіння пожеж у резервуарах з мазутом або з важкими нафтами можливе застосування розпиленої води. Вогнегасна дія розпиленої води у цьому випадку полягає в охолодженні поверхневого шару нафтопродукту до температури більш низької, ніж температура спалаху цієї горючої рідини. Температура спалаху, наприклад, мазуту складає 90-158°С, а температура поверхневого шару при горінні — близько 300°С. Охолодження поверхневого шару

Мазуту розпиленою водою до температури 80°С призведе до того, що кількість парів рідини, що горить, над її поверхнею скоротиться, стане недостатнім для проведення горіння і полум'я погасне. Краплі розпиленої води, потрапляючи у нафтопродукт, викликають закипання прогрітого поверхневого шару нафти або мазуту, що також сприяє його різкому охолодженню і гасінню полум'я.

Гасіння пожеж. Для забезпечення умов успішного гасіння пожеж у резервуарних парках збереження ЛЗР та ГР у гарнізонах проводяться необхідні заходи: створення запасів на об'єктах і в гарнізонах необхідної кількості піноутворюючих засобів, збереження нормативного запасу засобів на нафтобазі (якщо у місті декілька нафтобаз, то піноутворюючі засоби можуть зберігатися в іншому місці, але доставка їх повинна бути забезпечена на протязі години); можливість швидкого зосередження необхідної кількості цих засобів на пожежу; досконалість тактичної виучки особового складу пожежних частин та порядку збору начальницького складу гарнізону; розробка планів гасіння пожеж.

На кожній нафтобазі заздалегідь розробляється план пожежегасіння, розрахунок сил та засобів проводять у двох варіантах. Перший варіант (нормативний) передбачає гасіння найбільшої площі резервуару, другий—гасіння пожеж в ускладнених умовах, тобто у випадку розповсюдження пожежі на інші резервуари. Для наземних металевих резервуарів цей варіант має на увазі горіння усіх резервуарів в обвалуванні (групи), для підземних — не менше однієї третини резервуарів.

Бойові дії пожежних підрозділів з гасіння пожеж у резервуарному парку (резервуарі) збереження нафти та нафтопродуктів повинні бути організовані з урахуванням обстановки, що склалася, рекомендацій та вказівок оперативного плану гасіння пожежі на даному об'єкті. При цьому керівник гасіння пожежі (КГП) у першу чергу зобов'язаний:

1. Провести розвідку пожежі.

2. Негайно організувати потрібне охолодження резервуара, що горить, і сусіднього з ним.

3. Організувати підготовку пінної атаки.

4. Створити на місці пожежі оперативний штаб гасіння пожежі з обов'язковим включенням до його складу представників адміністрації та інженерно-технічного персоналу об'єкта.5. Особисто і з допомогою спеціально призначених працівників об'єкта та пожежної охорони вжити заходів з дотримання необхідних вимог техніки безпеки.

КГП з осіб начальницького складу пожежної охорони призначає начальника тилу, відповідальних за охолодження резервуара, що горить, і сусіднього, за підготовку пінної атаки, за дотриманням техніки безпеки. Якщо необхідно, на допомогу вказаним особам надаються 1-2 помічники.

Одночасно через представників адміністрації у складі штабу або особисто керівникові об'єкта КГП ставить завдання, які повинні бути виконані робітниками та інженерно-технічним персоналом підприємства. КГП особисто контролює хід підготовки пінної атаки, визначає місця установлення пінопідіймачів, перевіряє правильність розрахункових даних на проведення пінної атаки.

Примітка. Для проведення швидких орієнтовних розрахунків треба запам'ятати, що один генератор ГПС-600 забезпечує гасіння пожежі нафтопродуктів з температурою спалаху 28°С і нижче на площі 75 м2

А також гасіння нафти і рідин з температурою спалаху вище 28°С на площі 120 м2. Запас піноутворювача для одного ГПС-600 дорівнює 650 л.

На охолодження резервуара, що горить, потрібно D/4 Стволів А, Сусіднього D/20 Стволів А (D —діаметр резервуара, м).

Розвідка пожежі. Під час гасіння пожеж нафти та нафтопродуктів у резервуарах (сховищах), крім загальних завдань, розвідкою повинно бути встановлено:

А) кількість і рід нафтопродуктів у резервуарі, що горить, та сусідніх (рівні наливу), наявність водяної подушки, характер руйнування покрівлі резервуарів;

Б) наявність та стан обвалування резервуарів, чи немає загрози суміжним спорудам у випадку викидів або руйнування резервуара, шляхи можливого розтікання нафти та нафтопродуктів;

В) наявність і стан виробничої та повіневої каналізації, оглядових колодязів та гідро затворів;

Г) можливість відкачування або випуску нафтопродуктів із резервуарів і можливість заповнення їх водою або парою;

Д) наявність і стан стаціонарних систем та пересувних засобів пожежегасіння, кількість піноутворюючих засобів, що є на об'єкті, можливість швидкої доставки піноутворюючих речовин із сусідніх об'єктів;

Е) стан водопостачання і його максимальна водовіддача.

Якщо пожежа сталася в результаті вибуху, одночасно з розвідкою осередків пожежі необхідно проводити розвідку об'єктів та резервуарів, що не горять, з метою визначення ступеню їх пошкодження та своєчасного вживання заходів з попередження можливого розповсюдження пожежі.

Для гасіння пожеж в резервуарних парках за допомогою пересувної пожежної техніки та напівстаціонар них систем застосовують: воду у вигляді розпилених струменів; вогнегасні порошки та інертні гази; перемішування горючої рідини; повітряно-механічну піну середньої і низької кратності.

Для успішного гасіння розпиленими струменями води, в основному темних нафтопродуктів з температурою спалаху більше 60°С, повинні бути виконані умови: дисперсність води 0,1-0,5 мм; одночасне перекриття струменем води усієї площі горіння; інтенсивність подачі не менше 0,2л/(см2-с). Вогнегасні порошки (ПС та ПСБ) застосовуються для гасіння різноманітних ЛЗР та ГР у резервуарах за об'ємом не більше 5 тис. м3.

Для подачі порошків, в основному, застосовують схему напів стаціонарної подачі до резервуару, підключаючи до неї пересувні засоби, автомобілі порошкового гасіння або їх подають за допомогою стволів через борт резервуара.

Перемішування рідини використовується у напів стаціонарних або стаціонарних системах гасіння і може здійснюватися за допомогою струменів повітря або самого нафтопродукту. Сутність гасіння полягає в тому, що поверхневий шар рідини, що горить, охолоджується за рахунок змішування з нижніми холодними шарами до температури нижче температури самоспалахування. Спосіб перемішування можна застосовувати лише для гасіння рідин, в яких температура спалаху не менше ніж на 5°С вище за температуру повітря при місткості резервуарів від 400 до 5000 тис. м3.

В якості основного засобу гасіння пожеж нафти та нафтопродуктів у резервуарах застосовують вогнегасні піни середньої і низької кратності. Повітряно-механічна піна середньої кратності є основним засобом гасіння ЛЗР та ГР, піна низької кратності допускається для гасіння пожеж у резервуарах, обладнаних установками УППС (крізь шар пального).

Нормативні інтенсивності подачі засобів для гасіння ЛЗР складають 0,08, а для ГР та нафт — 0,05 л/(м2-с). Більш докладний перелік ЛЗР і ГР та інтенсивності подачі вогнегасних засобів для їх гасіння наведені у спеціальних рекомендаціях.

Зараз пожежна охорона застосовує, в основному, три прийоми подачі вогнегасних пін у резервуари: крізь шар пального з допомогою спеціального обладнання резервуара; через борт резервуара у вигляді навісного струменю з допомогою пінних стволів, пінозливів та ін.

Для ефективної роботи схеми подачі повітряно-механічної піни низької кратності за допомогою УППС крізь шар пального (рис. 8.11) необхідно: з'єднати автонасоси або насосну станцію, відкрити засувку, закрити отвір на повітряно-пінному стволі та створити тиск 0,2 МПа, коли капсуль досягне упору і рукав вийде на поверхню, необхідно збільшити тиск до 0,7-0,8 МПа, відкривши отвір на повітряно-пінному стволі. Можна подавати вогнегасний склад і знизу у шар пального без капсули та рукава.

Піна при способі подачі крізь шар пального, потрапляючи на поверхню, менше руйнується від дії високої температури, оскільки не проходить через зону полум'я (зверху вниз), що має місце у способі "через борт резервуару". Але цей спосіб потребує спеціального обладнання на резервуарі, що забезпечує наступні параметри: витрата розчину 25-40 л/с і відповідно піноутворювача від 1,5 до 3 л/с для об'єма 5 тис. м3.

Основними недоліками даного способу гасіння є: неможливість використання під час горіння в обвалуванні; руйнування, зминання піни залежно від напрямку вітру, тобто практично неможливо використовувати обладнання з навітряного боку. Найбільш поширеним прийомом подачі піни у резервуар є злив її на поверхню, що горить, за допомогою пересувних пінопідіймачів, автопідіймачів та стаціонарних пінокамер.

Застосування пінопідіймачів, особливо на гусеничному ходу, значно підвищує ефективність використання цього прийому. На практиці, частіше всього, звертаються до комбінованого прийому, наприклад, подачі через пінозлив і струменями, що дозволяє більш раціонально розподіляти піну поверхнею рідини.

Для зниження інтенсивності руйнування піни під час здійснення будь-якого прийому необхідне інтенсивне охолодження стінок резервуарів, особливо у місцях подачі піни.

Охолодження резервуарів. Першочерговими діями підрозділів під час гасіння пожеж в резервуарах є подача водяних стволів для охолодження резервуара, що горить, і сусіднього, захист дихальної та іншої арматури сусідніх резервуарів. Перші стволи подаються, як правило, для охолодження резервуара, що горить, потім для охолодження та захисту усіх сусідніх резервуарів, які знаходяться від резервуара, що горить, до двох нормативних відстаней. Охолоджують резервуари безперервно до ліквідації пожежі та повного їх вистигання.

Гасіння пожеж у резервуарних парках з ЛЗР і ГР починається, як правило, з дій із захисту струменями води резервуарів, комунікацій, споруд від полум'я, запобігання горіння газозрівняльною системою, каналізаційними та технологічними лотками, припинення виходу рідини з ємкості та обмеження площі її розтікання.

У першу чергу захищають резервуар, що горить, та сусідні з ним, які піддаються безпосередній дії полум'я. Захист же металевих резервуарів, розташованих з боків з навітряної сторони резервуару, що горить, здійснюють у другу чергу. Сусідні резервуари захищають шляхом охолодження їх струменями води, закриттям арматури на резервуарі кошмами та брезентом (рис. 8.12). Арматуру, що розташована на землі, засипають піском, закривають кошмами, щитами та періодично зволожують водою.

Інтенсивність подачі води-на охолодження арматури і корпуса сусідніх маталевих наземних резервуарів приймається 0,2 л/с*м частини периметра резервуара, що обігрівається. Необхідно враховувати, що відкачка легких нафтопродуктів з резервуарів, що не горять, але знаходяться під дією променевої теплоти, у більшості випадків сприяє утворенню в них вибухонебезпечних концентрацій та проникненню розжарених газів у середину резервуара, а підкачування — інтенсивному виходу парів зовні через арматуру, утворенню факелів полум'я під резервуаром. При необхідності, рідина з резервуара, що горить, повинна перекачуватися у резервуари, що не зв'язані з тим, що горить, газопорівняльною системою, у протилежному випадку може статися прорив полум'я газопроводом до сусідніх резервуарів.

Для охолодження резервуарів необхідно використовувати, як правило, стволи А. Можуть бути використані лафетні стволи ПЛС-20П із сприском 25 мм (особливо під час загрози закипання або викиду, а також для захисту арматури на покриттях сусідніх підземних резервуарів). Під час горіння рідини в обвалуванні інтенсивність охолодження резервуарів збільшується до 1 л/с на метр довжини кола резервуара, який знаходиться у зоні безпосередньої дії полум'я і здійснюється, головним чином, із лафетних стволів.

З метою зменшення руйнування піни під час пінної атаки необхідно охолодити всю поверхню стінок резервуара,

Що нагрілися, і більш інтенсивно — у місцях установлення пінопідіймачів (підвіски пінозливів).

Після того, як інтенсивність горіння у резервуарі буде значно знижена, водяні струмені направляють на стінки резервуара на рівні нафтопродукту у ньому та нижче цього рівня для скорішого охолодження верхніх шарів пального та зменшення його випаровувань. Якщо корпус резервуара, що горить, зовні підлягає дії полум'я, то інтенсивність подачі води на охолодження повинна бути 0,18-0,25 л/с-м2 поверхні борту резервуара, що обігрівається, під час горіння рідини на верхньому рівні інтенсивність подачі повинна бути 0,5-0,6 л/с*м периметра або 0,15-0,25 л/с-м2 поверхні, що обігрівається. Найбільші інтенсивності із вказаних приймаються під час горіння ефірів, ацетону та інших низькокиплячих рідин, а також і в тих випадках, коли висота вільного борту резервуара більше 3 м. Для захисту арматури, яка підлягає дії тепла пожежі, підземних залізобетонних резервуарів (ємністю 10000-20000 м3), доцільно подавати стволи А та лафетні, при цьому розташовувати їх безпечніше торцевими боками резервуара і з напрямків, що забезпечують захват нерухомого струменю найбільшої кількості арматури.

Кількість стволів для охолодження наземного резервуару, що горить, повинна бути не менше двох.

Підготовка та проведення пінної атаки. Підготовку до пінної атаки необхідно проводити у максимально короткий проміжок часу, тому що обсяг прогрітого шару продукту, як показали досліди, значно впливає на гасіння пожежі піною. Крім того, збільшення часу горіння підвищує небезпеку розповсюдження пожежі на сусідні резервуари, а також небезпеку закипання і викиду нафти та інших нафтопродуктів.

Для підготовки пінної атаки необхідно:

А) зосередити біля місця пожежі і підготувати до дії розрахункову кількість та необхідний резерв піноутворюючих апаратів і речовин;

Б) призначити обслугу з особового складу і відповідальних осіб з начальницького складу для забезпечення роботи та обслуговування механізованих пінопідіймачів або для установки необхідної кількості ручних пінопідіймачів;

В) встановити і оголосити особовому складові сигнали початку та припинення подачі піни, сигнал на відхід при наявності загрози закипання, викиду нафти та темних нафтопродуктів з резервуарів. Подачу піни починати лишепісля того, як підготовлена повна розрахункова кількість засобів з урахуванням резерву для гасіння і охолодження резервуарів, а також після ретельної перевірки правильності та готовності збору схеми подачі піни і води усією лінією від автонасосів до піногенераторів. Пінну атаку проводити одночасно усіма розрахунковими засобами безперервно до повного припинення горіння. Необхідно враховувати, що інтенсивність подачі піни повинна розглядатися як вирішальна умова успішної ліквідації пожежі.

Горіння нафтопродуктів у обвалуванні резервуарного парку ліквідується шляхом негайної подачі піни.

Під час горіння декількох резервуарів і нестачі сил та засобів для їх гасіння одночасно усі сили та засоби необхідно концентрувати на гасінні одного резервуара, розташованого з навітряного боку, або того, який більше всього загрожує сусіднім резервуарам, що не горять. Після ліквідації пожежі на ньому приступати до гасіння слідуючих резервуарів.

Після припинення горіння продовжують подавати піну у резервуар приблизно 3-5 хв для попередження повторного займання нафтопродукту. При цьому необхідно слідкувати за тим, щоб вся поверхня нафтопродукту була вкрита піною. Охолодження слід продовжувати до повного вистигання резервуара. Справні стаціонарні установки піногасіння, що містяться на резервуарах, необхідно застосовувати у першу чергу.

Додаткова складність гасіння пожежі у наземних металевих резервуарах виникає при частковому відриві покрівлі резервуара або обрушенні її у середину резервуара. Ліквідація пожежі у цьому випадку може бути досягнута одним із способів:

Подача піни через прорізи (вікна), що вирізані у стінці резервуара вище рівня рідини не менше ніж на один метр (необхідно мати на увазі, що під час вирізання отворів (вікон) збільшується активність горіння і деформація стінок резервуара;

Перекачування нафтопродуктів з інших ємностей і вирівнювання рівня рідини (воду можна закачувати лише у резервуари із світлими нафтопродуктами). Ліквідація горіння нафти та нафтопродуктів, що витікають з пошкоджених трубопроводів та засувок, здійснюється піною. Одночасно через адміністрацію об'єкта вживають заходів з припинення витікання рідини шляхом перекриття найближчих до аварійної ділянки засувок та хлопавок на резервуарах.

Ефективним прийомом, що забезпечує ліквідацію горіння рідини, яка витікає з пошкоджених засувок та трубопроводів, є закачування води (якщо г така можливість) до пошкодженого трубопроводу. У цьому випадку через пошкоджену засувку (фланцеве з'єднання тощо) буде витікати вода та сильно обводнений нафтопродукт.

На початку подачі піни під час гасіння нафти та темних нафтопродуктів можливі закипання. У зв'язку з цим КГП повинен мати на увазі, що під час закипання, що почалось, подачу піни припиняти не слід.

У таких випадках завчасно повинні бути вжити заходи із забезпечення безпеки людей, які беруть участь у гасінні, та захисту струменями води рукавних ліній, що знаходяться у зоні активної дії полум'я.

У підземних резервуарах наявність залізобетонних конструкцій, що обвалилися у середину резервуара (колони, плити покриття, стінові панелі), та нагрітих до високих температур із-за неможливості їх охолодження, ускладнює процес гасіння пожежі. Під час взаємодії з розжареними конструкціями відбувається інтенсивне руйнування піни і не виключається повторне займання нафти після досягнення "наявного" ефекту гасіння.

З урахуванням особливостей конструкцій підземних залізобетонних резервуарів КГП в процесі розвідки додатково встановлює:

А) можливість відкачування донної води і продукту з резервуара, що горить. Якщо це можливо — негайно її організує;

Б) контури резервуару, що горить (при наявності земляної засипки), площу покрівлі, що обвалилася, і можливість подальшого її обвалення;

В) наявність і стан обвалування резервуару, що горить, а при його відсутності вживають заходів із створення земляних валів для попередження-розтікання нафти, що горить, у випадку закипань та викидів.

Кількість генераторів для гасіння пожеж визначається з умови подання піни з нормативною інтенсивністю на всю площу резервуара, незалежно від площі отворів, що утворилися в його покрівлі.

З метою скорочення часу на бойове розгортання подачу піни для гасіння пожежі здійснюють через генератори з більшою продуктивністю (ГПС-2000 тощо). Генератори ГПС-600 використовуються для остаточного гасіння окремих осередків горіння біля колон та у "мертвих зонах", які створюються під обрушенням плит покрівлі та стін.

Подача піни до резервуара, що горить, повинна проводитися безпосередньо від стінки резервуара з навітряного боку. Під час утворення отворів у покритті з підвітряного боку і якщо нема можливості установити генератори біля стінки резервуару доцільно здійснювати подачу піни навісними струменями з допомогою пінопідіймачів або подовжувальних труб, що насуваються покрівлею, а також через отвори, що створюються штучно у покрівлі біля стінки резервуару.

Під час обрушення залізобетонних конструкцій покриття та стін у середині резервуара можуть утворюватися "мертві зони", важкодоступні для просування піни, де лишаються закриті осередки горіння. Час ліквідації пожежі у цьому випадку буде перевищувати розрахунковий, що потребує наявності додаткових запасів піноутворювача. Для попередження повторного займання нафти після гасіння пожежі в одному резервуарі подачу піни у нього необхідно продовжувати на протязі 3-5 хв або до повної ліквідації горіння у сусідньому резервуарі (під час одночасного горіння декількох резервуарів). Інтенсивність подачі піни при цьому може бути знижена у 2-2,5 рази.

Особливості управління силами та засобами, техніка безпеки. Успіх гасіння пожежі залежить від вибору раціонального способу, правильного використання і порядку введення у дію сил та засобів, що маються, і особливо від дії перших підрозділів, що прибули. Дії підрозділів визначаються: за типом та станом резервуара, видом рідини, характером та площею горіння, достатністю засобів гасіння, що маються, та іншими факторами. Перші підрозділи, звичайно, приступають до ліквідації горіння, якщо для цього достатньо особистих сил. Якщо ж сил та засобів для припинення горіння недостатньо, завдання перших підрозділів полягає в обмеженні розповсюдження пожежі і, зокрема, у подачі максимальної витрати води для охолодження резервуара, що горить, та сусідніх резервуарів і споруд з одночасним проведенням за допомогою чергового персоналу наступних заходів:

Припинення перекачування рідин з аварійної групи резервуарів та сусідніх, а також з'єднаних з газозрівняльною системою, що горить;

Відключення газозрівняльної системи, електрообладнання та електромережі в районі аварійних резервуарів;

Забезпечення безперебійного водопостачання шляхом пуску насосів-підвищувачів, відкриття засувок на водомірних вузлах;

Використання виробничого водопостачання тощо;

Приведення до дії стаціонарних установок гасіння.

Після забезпечення надійного захисту резервуарів і споруд готують пінну або водяну атаку. Під час її підготовки на місці пожежі необхідно зосередити розрахункову кількість автомобілів, особового складу, вогнегасних речовин; провести розгортання підрозділів, зосередити необхідну кількість транспортної та землерійної техніки, організувати систему керівництва підрозділами. Пінна або водяна атаки проводяться лише при повній наявності розрахункової кількості сил та засобів на пожежі з необхідним їх запасом. Атаки проводять шляхом одночасного введення і безперервної подачі вогнегасних засобів до повного припинення горіння. Для запобігання повторного займання подачу піни продовжують ще 3-5 хв після повного припинення горіння.

З практики відомо чимало випадків безуспішного гасіння пожеж через неодночасність і недостатність засобів.

У деяких випадках атаку проводять не одразу на всю площу пожежі, а спочатку гасять в одному резервуарі, відсіці, в обвалуванні, а потім ці сили та засоби переводять на інший резервуар, відсік. Такий прийом поетапного гасіння використовують, коли горять декілька резервуарів, під час гасіння резервуарів казематного типу або коли нафтопродукт одночасно горить у резервуарі та в обвалуванні. В останніх двох випадках горіння ліквідують спочатку в обвалуванні або казематі, а потім ці засоби або частину їх переводять на гасіння у резервуарі. Під час здійснення поетапного гасіння необхідно враховувати можливість повторного займання нафтопродукту від дії теплового потоку. При наявності небезпеки повторного займання рідини, яка ще не горіла, необхідно її поверхню захистити шаром піни і постійно підтримувати цей шар безперервно діючими генераторами. Кількість генераторів ГПС-600 орієнтовно визначається з розрахунку один на кожні 400-500 м2 поверхні, що захищається. При цьому необхідно враховувати ступінь нагрітості рідини, наявність конструкцій резервуару, що обрушилися, та інших факторів.

Під час гасіння пінними стволами рідини, що розтікається, необхідно враховувати, що в результаті руйнування шару піни можливий перехід вогню у тил наступаючим. Це виведе з ладу рукавні лінії і люди можуть опинитися у вогняному кільці без засобів боротьби з пожежею. Щоб уникнути цього, наступ необхідно вести єдиним фронтом, при цьому у тилу завжди повинен знаходитися резерв, готовий надати допомогу і ліквідувати окремі осередки горіння.

Під час гасіння пожеж у резервуарах з ЛЗР та ГР нерідко проводять перегрупування сил та засобів з метою найбільш раціонального використання техніки і вододжерел або в результаті змінений обстановки. Перегрупування для більш раціонального використання техніки та вододжерел проводять, головним чином, тоді, коли частина вододжерел знаходиться у межах до 150 м, а основні вододжерела розташовані більш ніж за 350 м від пожежі. Перегрупування проводять шляхом введення стволів на охолодження від насосів, що установлені на дальні вододжерела, а найближчі насоси та лінії переводять для проведення пінної або водяної атаки.

Якщо обстановка змінилася, перегрупування виконують шляхом введення до дії, у першу чергу, резерву з прокладанням нових магістральних ліній. Переміщення діючих ліній виконується, лише на близькі відстані, а також під час відсутності резерву. Для гасіння рідин на площах більше 500 м2 доцільно застосовувати лафетні водяні, пінні стволи, ГПС-2000, насосні станції, механічні підіймачі, тому що цим досягається значне скорочення кількості людей, зайнятих у гасінні, техніки і спрощується керівництво пожежегасінням.

Гасіння пожеж у резервуарних парках є, в більшості випадків, складним і довгостроковим процесом, який потребує залучення значної кількості сил та засобів. У гасінні таких пожеж беруть участь, крім пожежних підрозділів, техніка та робітники підприємств. Тому для управління силами на пожежі необхідно створити штаб пожежегасіння у розширеному складі. Так, для забезпечення роботи тилу, як однією з найбільш трудоємких дільниць роботи, призначається не один НТ, а група тилу, до якої входять НТ, два-три його помічники та представники адміністрації. До складу штабу, як правило, вводиться відповідальний за техніку безпеки, в обов'язки якого входить: організація і виставлення постів нагляду та безпеки, визначення часу можливих викидів, закипань та вибухів, а також безпечного напрямку виведення людей і техніки з небезпечних зон, контроль за забезпеченням

Захисту і страхування бійців, за правильною розстановкою техніки та засобів, встановлення і подача сигналу небезпеки та відходу з бойових позицій. Відповідальний повинен слідкувати за станом ємностей, не допускати перебування не зайнятих у гасінні людей біля резервуарів, що горять, та сусідніх і тим більше, перебування або рух людей на покрівлях резервуарів та в обвалуванні.

На великих та складних пожежах до складу штабу можуть бути введені помічники НІЛ і за іншими напрямками роботи, наприклад, відповідальний за органцізацію зв'язку-освітлення, за доставку піноутворюючих засобів та ін. Бойові ділянки на пожежі організуються залежно від характера роботи, що виконується підрозділами. На невеликих пожежах частіше всього організують дві БД: із захисту резервуарів, споруд і з гасіння. Завдання БД із захисту: охолодження ємностей і споруд, що горять, та сусідніх, забезпечення охолодження пінозливів, рукавних ліній, захист арматури тощо. На бойовій ділянці завжди повинні бути резервні стволи для введення на випадок надання допомоги та підсилення захисту. Завдання БД з гасіння піною: забезпечення доставки піноутворюючих речовин, піногенераторів, пінозмішувачів, створення системи подачі піни та забезпечення безперебійної роботи її апаратів. На великих бойових ділянках гасіння піною можуть бути призначені відповідальні за подачу піни або розпиленої води до зони горіння і за доставку піноутворювача до змішувачів та його розподіл. Відповідальний за введення піни до зони горіння організує збирання та установку пінопідіймачів, генераторів і слідкує за їх роботою.

У тих випадках, коли горить рідина, що розтікається, може бути організована допоміжна бойова ділянка, завданням якої є: видалення із обвалування рідини, що витікає, або спуск її у безпечне місце, зароблення отворів у стінах резервуарів, трубопроводів, з'єднаннях, обмеження площі рідини, що розтікається, створення обвалувань, облаштування гідрозатворів, керівництво роботою землерийної техніки тощо. Для забезпечення оперативного керівництва силами на пожежах у резервуарних парках доцільно організувати провідний зв'язок управління з використанням виносних мікрофонів та динаміків.

Оскільки у гасінні пожеж у резервуарних парках, як правило, приймають участь усі служби пожежної охорони і об'єкта, а також сили та засоби підприємств, військовихчастий, питання організації управління силами та їх взаємодії мають особливе значення. Одним із засобів, що забезпечують вирішення цих питань, є плани пожежегасіння, зміст яких дещо відрізняється від загальних рекомендацій.

Зокрема, в оперативних планах на резервуарні парки повинні бути відображені заходи з перекачування рідин; вказані об'єкти, з яких доставляються вогнегасні засоби, їх кількість та порядок доставки; вказані організації, що забезпечують гасіння транспортною та землерийною технікою; визначені першочергові та наступні дії служб об'єкта, схеми подачі піни, а також заходи з обмеження розтікання рідини.

За браком у гарнізоні сил та засобів для гасіння великих пожеж, що розвинулися, у планах пожежегасіння повинен бути визначений порядок залучення сил та засобів пожежної охорони та цивільної оборони найближчих гарнізонів, міст і областей, а також військових частин, міліції, робочих та транспорту підприємств. Плани пожежегасіння повинні бути узгоджені з керівниками всіх служб, підрозділів та підприємств, з яких передбачається залучення засобів, і затверджені на виконкомах обласних та міських адміністрацій.

У процесі гасіння пожежі необхідно суворо виконувати вимоги техніки безпеки. Під час горіння нафтопродуктів в наземних резервуарах, особливо рідин, здатних до викиду, розстановку необхідно виконувати з урахуванням напрямку можливого розливу рідини і положення зони задимлення. Тому не слід ставити автонасоси на річки, струмки, канави нижче за течією; при наявності загрози викиду нафтопродукту необхідно видалити людей та техніку на відстань 150 м з підвітряного боку від резервуару, що горить, і на 100 м — з навітряного. При цьому водяні стволи закріплюються на позиціях і робота їх не припиняється. Під час гасіння пожеж у резервуарних парках весь особовий склад повинен бути сповіщений про встановлення сигналу небезпеки і напрямках виходу з небезпечної зони. У процесі підготовки до пінної атаки в обвалуванні і на ньому повинно знаходитися мінімум людей, головним чином, ствольщиків. Збирання піномачт, пінопідіймачів необхідно виконувати за обвалуванням. Під час проведення атаки усі видаляються з обвалування, а ствольщики ж, якщо можливо, розташовуються на обвалуванні або за ним.

Не слід розміщувати техніку і особовий склад поблизу резервуарів, заповнених ЛЗР або ГР, які піддаються дії тепла, диму і особливо полум'я.

Для охолодження резервуара, що горить, та сусідніх, які зазнають дії полум'я, безпечніше застосовувати стволи А та лафетні з насадками діаметрами 25, 28, 32 мм. Під час гасіння наземних горизонтальних резервуарів необхідно враховувати характер їх руйнування під час вибухів і тому не слід розташовувати ствольщиків та техніку з торців ємкостей, особливо біля колекторів та запорної арматури. Не можна допускати перебування людей на покрівлях аварійних або сусідніх резервуарів, якщо це не пов'язано з крайньою необхідністю. Особовий склад, який займається установленням пінозливів або генераторів на підземні резервуари, повинен бути забезпечений тепловідбиваючими костюмами або надійно захищений розпиленими водяними струменями, а біля зруйнованої покрівлі та якщо на рівні землі відсутній борт, бійців необхідно страхувати рятувальними мотузками. Під час горіння у залізобетонних резервуарах значну небезпеку для ствольщиків, які зайняті охолодженням арматури, можуть представляти обвалення плит покрівель та стінок резервуарів. Тому вони повинні знаходитися на віддаленні від борту і постійно слідкувати за станом покриття. Під час пробивання отворів у стінах або покритті резервуара в момент зняття плити або вирізаної частини металевого борту не можна знаходитися біля отвору, тому що з нього можливий вихід розжарених газів.

Під час підвезення піску самоскидами і роботи бульдозерів необхідно виділяти спостерігачів, які б контролювали і скеровували роботу транспортної та землерийної техніки на території бази і не допускали б перебування її у небезпечних місцях, а також проїздів рукавними лініями, трубопроводами, нафтопроводами тощо.

Гасіння пожеж боєприпасів і порохів пожежно-тактична характеристика

При пожежах у сховищах, цехах і пунктах робіт з боєприпасами, вибуховими речовинами і порохами можливо:

— загоряння порохів, що супроводжується сильним тепловим випромінюванням і розлітанням палаючих елементів на значні відстані;

— швидке поширення вогню в різних напрямках, що супроводжується одиночними і груповими вибухами боєприпасів і руйнуванням конструкцій будинків;

— розлітання осколків і розкидання вибухами окремих снарядів і гільз, а також палаючих конструкцій будинків, що викликають виникнення нових вогнищ пожежі;

— поразка людей і ушкодження пожежних автомашин і іншої протипожежної техніки.

Варто мати на увазі, що ступінь небезпеки різних ВВ і боєприпасів неоднакова, поводження їх в умовах пожежі також по-різному. Це видно з характеристики, що нижче приводиться.

Небезпечні у відношенні сильних вибухів, детонації і пожеж: вибухові речовини — тетрил, тротил, мелініт, аммонійно-селітрові ВВ у чистому виді й у виробах (підривні шашки, розривні заряди і детонатори різних призначень), димний порох у чистому виді й у виробах (спалахувачі, вибухопакети), що детонують шнури, капсулі-детонатори, електродетонатори, запали до ручних і протитанкових гранат.

Небезпечні у відношенні пожежі, що супроводжується сильним тепловипромінюванням з розльотом палаючих елементів, піроксилінові і нітрогліцеринові бездимні пороху в чистому виді й у виробах.

Небезпечні у відношенні пожежі, що супроводжується груповими вибухами і розльотом елементів пострілів, здатних викликати вибухи і пожежі в інших сховищах: остаточно і неостаточно споряджені осколкові, осколково-фугасні, фугасні, бетонобійні, бронебійні снаряди і міни незалежно від калібру роду ВВ, яким вони споряджені; кумулятивні постріли, а також неостаточно споряджені фугасні, осколково-фугасні, осколкові, бронебійні, кумулятивні, протичовневі, противосамолетні, фугасно-запалювальні авіабомби, фотобомби і разові бомбові касети; остаточно споряджені осколкові і кумулятивні бомби, бомби з додатковими швидкостями, ручні і протитанкові гранати

Небезпечні у відношенні пожеж і вибухів, що супроводжуються незначними руйнуваннями, патрони до авіаційних гармат і кулеметів із усіма видами куль і снарядів, крім споряджених фосфором.

Небезпечні у відношенні пожеж, що супроводжуються одиночними вибухами: остаточно і неостаточно споряджені підкалиберні бронебійні постріли; неостаточно споряджені запальні, освітлювальні і димові снаряди, міни і бомби, а також орієнтирно-сигнальні бомби, посадкові ракети і розривні заряди до практичних бомб; взривачі, засобу запалення, трассери; заряди з бездимних порохів у гільзах; патрони до стрілецького озброєння зі звичайною, запальною, бронебійно-запальною і трасуючою кулями; піротехнічні засоби, вогнепровідний шнур; орієнтирні морські авіабомби.

Небезпечні у відношенні пожеж: пальні тверді матеріали (укупорка з-під боєприпасів, картонаж), флегматизатори, просальники, неодружені пробки.

Не небезпечні у відношенні пожеж і вибухів:

Надкаліберні і бронебійні повновагі снаряди; неспоряджені корпуси снарядів і бомб; неспоряджені разові бомбові касети, ланки, гарматні гільзи, размеднітелі, боєприпаси, що не містять у собі вибухових і пальних речовин; реактивні частини реактивних снарядів.

Весь особовий склад пожежної команди повинний твердо знати властивості різних вибухових речовин і боєприпасів і поводження їхній в умовах пожежі.

Знаючи ці властивості, керівник пожежегасіння буде мати можливість вибрати відповідний спосіб гасіння (запобігши катастрофічні наслідки) пожежі, а особовий склад — ужити необхідних заходів до захисту від поразок.

ОРГАНІЗАЦІЯ ГАСІННЯ ПОЖЕЖІ

Успіх гасіння пожеж у місцях збереження боєприпасів і порохів цілком залежить від своєчасного і вмілого застосування людьми, що працюють з боєприпасами і порохами, засобів гасіння, швидкості прибуття до місця пожежі пожежної команди і подачі до вогнища вогню водяних стовбурів.

При цьому заздалегідь повинні бути передбачені негайний виклик до місця пожежі сусідніх пожежних команд, а також організація рухливого резерву на випадок виникнення нових вогнищ пожеж від осколків, що розлітаються, що розкидаються боєприпасів (палаючих конструкцій будинку) і заміни попарної техніки, що вийшла з ладу.

Велике значення для успішного гасіння виниклого пожежі, Евакуації з палаючого приміщення майна і захисту від загоряння сусідніх з палаючим сховищ має швидке прибуття (по сигналі пожежної тривоги) на пункти збору особового складу «Об'єкта. Відповідно до існуючого на об'єктах положенню прибулий на пункти збору особовий склад використовується відповідно до плану протипожежної охорони об'єкта.

Що стосується розвідки пожежі, то вона в залежності від виду боєприпасів, що знаходяться в палаючому приміщенні, метеорологічних умов (вітер, дощ, сніг) і сформованої обстановки пожежі поширюється на об'єкти всього прилягаючого до місця пожежі району, радіус якого може Досягати 1,5 км і більш. При цьому особиста розвідка керівника пожежегасіння обмежується палаючим і найближчими до палаючого об'єктами. Зведення про обстановку в районі вилучених об'єктів доставляються керівнику гасінням пожежі спеціально виділеними (призначеними) для цієї мети обличчями.

Як правило, розвідка пожежі повинна вестися з одночасною подачею усередину палаючого приміщення стовбурів. При подачі стовбурів До вогнищ горіння необхідно уточнити: розміри пожежі, шляху поширення вогню, ступінь погрози з боку вогню найближчим будинкам з вибуховим майном і боєприпасами, а в споряджувальних цехах сусіднім приміщенням.

Основні сили і засоби зосереджувати в місцях, де поширення пожежі може викликати вибух. При горінні укупорки з боєприпасами, ВВ і порохами розтаскувати штабеля і негайно гасити укупорку. Одночасно з гасінням робити Охолодження боєприпасів і евакуацію їхній із зони пожежі.

З огляду на, що більшість зовнішніх пожеж є результатом переходу вогню на дах і стіни зсередини сховища, необхідно відразу ж після прибуття пожежної команди до місця пожежі розкрити сховище (цех) і дати туди перші водяні стовбури літер «А». Інші прибуваючі сили і засоби використовувати Відповідно до обстановки пожежі, що виявилася, і на захист сусідніх об'єктів (сховищ) шляхом виставляння в останніх приладів і засобів пожежегасіння.

При цьому захист укупорки з боєприпасами від загоряння при пожежі конструктивних елементів сховищ (цехів), гасіння загораемой укупорки з боєприпасами й одночасною евакуацією боєприпасів з палаючих сховищ (цехів) є основними (вирішальний результат пожежі) заходами, що виключають можливість переходу пожежі в катастрофу.

Варто мати на увазі, що погроза можливого загоряння евакуйованого майна від осколків, що розлітаються, завжди буде, але по своїх наслідках вона менше, ніж погроза вибуху боєприпасів, зосереджених у палаючому приміщенні.

Евакуація боєприпасів повинна вироблятися тільки за вказівкою командування бази і під керівництвом завідувача чи сховищем іншого фахівця з боєприпасів (порохам) з обліком вибухо-пожежонебезпечних властивостей боєприпасів і безпеки для особового складу, що приймають участь в евакуації

Для виконання цих робіт у першу чергу залучається особовий склад, не зайнятий гасінням пожежі. Порядок евакуації майна на випадок пожежі повинний бути розроблений заздалегідь і передбачений планом протипожежної охорони об'єкта.

Що стосується майна, розташованого поблизу палаючого об'єкта на відкритих площадках тимчасового збереження, то видалення його виробляється при першій до того можливості, а до її появи відразу ж приймаються міри до безупинного проливці водою чи штабелів покриваючих штабелі брезентів.

Гасіння пожеж боєприпасів

Вивченням наслідків пожеж на базах боєприпасів, а також спеціально поставленими досвідами встановлені наступні особливості поводження боєприпасів в умовах пожежі.

Одиночні і групові вибухи боєприпасів виникають у результаті розвиненого пожежі

При пожежах у сховищах спочатку загоряється укупорка з боєприпасами. Прогоряння укупорки і нагрівши боєприпасів, що знаходяться в ній, до температури вибуху, як показала практика, настає не раніше 6- 8 хв із моменту охоплення укупорки вогнем.

Крім того, майже у всіх випадках пожеж штабелів боєприпасів протягом 30—40 Хв спостерігалися лише вибухи одиночних боєприпасів і тільки після закінчення цього часу відбувалися групові вибухи, що приводили в окремих випадках до детонації інших боєприпасів

Таким чином, цей період є найбільш безпечним для людей, що приймають участь у гасінні пожежі.

Що стосується мір безпеки, що повинні застосовуватися при гасінні пожеж боєприпасів, що дають вибухи, то варто враховувати, що область найменшої поразки буде лежати з боку кутів і виходів (входів) сховища (мал. 68).

Отже, правильні тактичні дії пожежної команди, а також швидкість і чіткість у роботі всього особового складу бази можуть запобігти поширенню пожежі і зберегти від знищення вогнем найцінніше майно.

Організувати гасіння пожеж окремих видів боєприпасів і захист від загоряння сусідніх сховищ, необхідно враховувати наступне.

Гранична величина розльоту осколків, здатних викликати загоряння в інших сховищах, при вибуху снарядів у палаючому сховищі складає від 500 до 2000 М (рис 69). Вибух неостаточно споряджених снарядів з вишибним зарядом з димного пороху (освітлювальні і запальні снаряди) спостерігається при їхньому швидкому нагріванні, тому що в противному випадку відбувається лише розлад порохового заряду з виплавленням з його складу сірки й інших компонентів

Вплив вогню на унітарні артвистріли вибуху бойового

Заряда в гільзах не викликає; виходить лише запалення пороху, у результаті чого тиском газів снаряди, що утворилися при горінні бойового заряду, виштовхуються з гільзи На відстань 1-6 м, а самі гільзи чи розриваються деформуються. При розриві гільз дрібні частки їх відкидаються назад на відстань до 30 М.

Вплив вогню на гільзи з бойовими зарядами в артвистрілах гільзового роздільного заряджання особливо небезпечно в тому випадку, коли вогонь викликає дія капсульних утулок, у результаті якого палаючий пороховий заряд викидається з гільз на відстань до 6—8 М, збільшуючи площу горіння.

При загорянні основних і додаткових зарядів для хв у нормальної укупорке відбувається розрив металевого короба з розкиданням палаючих зарядів у різних напрямках.

При гасінні пожеж сховищ з боєприпасами необхідно вводити в дію, як правило, стовбури «А» з найбільш повним їхнім використанням, маючи у виді, що вчасно подана і умів використаний могутній водяний струмінь при загорянні укупорки з боєприпасами вирішує успіх гасіння пожежі і запобігає можливості їхніх вибухів.

Крім того, необхідно:

— організувати спостереження за сусідніми будинками і спорудженнями і прилягаючою територією з метою попередження загоряння будинків, трави і чагарнику;

— при погрозі вибухів з можливим розльотом боєприпасів і розкиданням палаючих конструкцій будинку робити розміщення по об'єктах (сховищам і іншим будинкам) особового складу підрозділів військової частини з засобами гасіння для ліквідації можливих нових вогнищ пожежі;

— підтримувати постійний зв'язок з технічним персоналом, відповідальним за збереження, заощадження і за техніку безпеки при роботах з боєприпасами, і уточнювати через нього всі питання, зв'язані з особливостями гасіння пожежі;

— направляти могутні водяні струмені при збиванні вогню з укупорки і при захисті її від вогню з таким розрахунком, щоб механічне (ударне) дія струменя не викликало падіння боєприпасів.

Відносно незначний матеріальний збиток, заподіяний пожежею, збереження сторони, що піддавалися погрозі з, вогню сусідніх з палаючим сховищ і значної частини майна, що знаходилося в палаючому сховищі, з'явилося результатом:

— своєчасного виявлення пожежі виставленими спостережливими ростами з особового складу пожежної команди;

— швидкого прибуття пожежної команди до місця виниклого пожежі і подачі перших стовбурів усередину сховища;

— виклику до місця пожежі особового складу бази і передбачених планом протипожежної охорони сусідніх пожежних команд;

— уживання заходів до підвищення тиску у водогінній мережі об'єкта;

— самовідданої (незважаючи на окремі вибухи) роботи притягнутого для гасіння пожежі, евакуації майна і захисту від вогню сусідніх сховищ особового складу пожежних команд і бази.

Особливості гасіння пожеж інших видів боєприпасів полягають у наступному.

Патрони до стрілецької зброї загального вибуху при пожежі штабелів не дають, тому що запалення пороху в гільзах відбувається порізно, тобто в міру нагрівання його до 168—172° С. При цьому відбувається розліт гільз і розкидання патронів, що не розірвалися. Кулі від патронів, що розірвалися, як правило, здебільшого залишаються на місці. Забійною силою гільзи, що розлітаються, і патрони, що розкидаються, не володіють.

Дистанційні трубки при пожежі також не дають загального вибуху, і ступінь їхньої небезпеки для особового складу, що працює по гасінню пожежі й евакуації майна, аналогічна і небезпеки при розривах патронів до стрілецької Зброї (порізи, забиті місця обличчя і рук).

З огляду на, що прогоряння дерев'яної укупорки й оплавлення стусан з наступним розривом патронів відбувається через значний час (15—18 Хв) після охоплення вогнем дерев'яної укупорки, рекомендується: при загорянні штабеля, що почалося, коли вогнем охоплена його незначна частина, не допускати поширення вогню по штабелі, для чого скидати палаючу укупорку на землю (підлога) і там збивати вогонь підручними чи засобами за¬

Лити його водою з цебер. Одночасно дати у вогнище пожежі струменя води від пожежних стовбурів.

Якщо вогнем охоплена значна частина штабеля, необхідно, не очікуючи подачі до палаючого штабелю стовбурів, приступити до негайного видалення зі штабеля непалаючої укупорки.

При пожежі штабелів з піротехнічними засобами розліт останніх може викликати численні загоряння рослинного покриву, найближчих і вилучених від місця пожежі на значну відстань будинків і споруджень.

Щоб зменшити небезпека розльоту піротехнічних засобів, необхідно закрити вікна сховища щитами, а для попередження можливих і ліквідації виниклих загорянь розставляти людей із засобами пожежегасіння в будинків і штабелів, що піддається небезпеки загоряння. При можливості до цього створювати рухливий (на вантажних автомобілях і інших видах транспорту) резерв із засобами пожежегасіння, що направляти в місця загорянь.

Гасіння що зайняло укупорки в штабелі з піротехнічними засобами робити прийомами, аналогічними прийомам гасіння укупорки з патронами до стрілецької зброї.

При пожежі сховищ з вогнепровідними і шнурами, що детонують, одночасно з гасінням пожежі видаляти укупорку з ними зі сховищ.

При пожежі сховищ з перерахованими вище боєприпасами виникає утруднення в проведенні евакуації боєприпасів через двері (ворота) сховища. У таких випадках, як це випливає з розглянутого нижче приклада, рекомендується робити евакуацію через розібрані місця в стінках сховища.

Загальні зведення про об'єкт п о ж а р а. Пожежа виникла на складі озброєння і боєприпасів у військовій частині. На території складу, крім сховища 2 (мал. 70), у якому виникла пожежа, у 20 М від останнього, знаходилися сховища /, 4 і в 40 М сховище 3. Територія складу була обнесена дротовим забором і охоронялася вартою.

Для цілей пожежегасіння призначалися запас води в гумовому чані ємністю 3 М3 (у безпосередній близькості від об'єкта пожежі) і загата з необмеженим запасом води, що знаходилася від палаючого об'єкта на відстані 120 М.

Сховище, у якому виникла пожежа, одноповерхове, дерев'яне, каркасно-обшивного типу, з безгорищевим покриттям. Внутрішній обсяг сховища розділявся дерев'яною тесовою перегородкою на дві рівні частини. У лівій частині сховища знаходилося до чотирьох вагонів гвинтівкових патронів, кілька шухляд ручних гранат і вибухопакетів. У правій частині сховища знаходилася стрілецька зброя (гвинтівки і ручні кулемети).

Пожежа виникла в 2 ч 30 Хв у результаті удару блискавки в ліву секцію сховища 2. Відкрита пожежа була відразу ж замічена спостережливою посадою на вишці гарнізонної пожежної команди.

Одночасно в гарнізонну і міську пожежні команди надійшло телефонне розпорядження повідомлення про пожежу від чергового по частині.

По тривозі, оголошеної особовому складу частини, до місця пожежі прибутку черговий підрозділ, стрілецький батальйон і позаштатна пожежна команда частини, що мала на озброєнні два ручних пожежних насоси і господарська автоцистерна.

До моменту прибуття позаштатної пожежної команди до місця пожежі вогнем були охоплені покрівля лівого відсіку сховища і два штабелі з боєприпасами. Для гасіння виниклого пожежі від ручних насосів, один із яких був установлений для харчування водою з гумового чана і другий — від господарської автоцистерни, були дані два стовбури. Тому що сховище виявилося перевантаженим, а дія променистої теплоти бути значним, ствольщики працювали зовні палаючого будинку, подаючи струменя усередину сховища через дверний проріз (мал. 70, А),З метою захисту Сусідніх будинків від дії Променистої теплоти й іскор, що розлітаються, на дахах сховища / з боєприпасами і Сховища 4 з артозброєнням були виставлені посади з первинними засобами пожежегасіння.

Одночасно з зазначених сховищ була організована евакуація майна, що зберігався в них. При цьому гасінням пожежі керував начальник позаштатної пожежної команди, а евакуацією майна начальник артвооружения і начальник штабу частини.

Незважаючи, однак, на вжиті заходи, згасити пожежа до прибуття гарнізонної і міський пожежних команд не удалося, тому що розвитку пожежі сприяла легкозгораєма конструкція сховища, а його гасінню перешкоджала промениста теплота.

Обстановка пожежі в момент прибуття пожежних команд і вжиті заходи по його гасінню. Вчасно прибуття гарнізонної і міський пожежних команд у складі двох відділень на автонасосах вогнем були охоплені близько 0,75 площі покрівлі сховища і два штабелі з боєприпасами. Крім того, вогонь через тесову перегородку проникнув усередину другого відсіку сховища з артозброєнням, з якого до цього вироблялася евакуація майна. При цьому гасіння палаючого відсіку і захист сусіднього не вироблялися, тому що після поранення двох чоловік у результаті вибухів патронів, що почалися, командир частини наказав особовому складу позаштатної пожежної команди подальше гасіння й евакуацію майна зі Сховища 2 припинити і перейти на захист Сховищ 1 І 4.

Оцінивши сформовану обстановку, начальник гарнізонної пожежної команди, що прийняв на себе керівництво пожарогасінням. наказав установити насоси на загату з необмеженим запасом води з подачею від кожного насоса по двох стовбура «А», від автонасоса гарнізонної команди — у двері південної сторони сховища і від автонасоса міської команди — у двері північної сторони сховища.

Одночасно через командира частини керівником пожежегасіння була організована доставка до ручних насосів води водовозними засобами частини, а також розбирання західної торцевої стіни сховища і розтаскування палаючих штабелів баграми з наступним гасінням витягненої укупорки стовбуром від ручного насоса (мал. 70, Б).

З уведенням чотирьох могутніх водяних стовбурів пожежа була швидко ліквідована.

Висновки: 1. Особовий склад позаштатної пожежної команди і частини діяв самовіддано, рішуче й успішно, чому в чималому ступені сприяли натренированність позаштатної пожежної команди і містилися в справності й у повній бойовій готовності прилади і засоби пожежегасіння.

2. Ужиті заходи по захисту від вогню сусідніх сховищ були правильними і своєчасними.

3. Командир частини перебільшив небезпеку вибухів гвинтів очних патронів, наслідком чого з'явився його наказ об припинення подальшої евакуації майна і гасіння сховища 2.

4. Начальник гарнізонної пожежної команди і її особовий склад діяли змело і рішуче, виявляючи спритність у використанні підручних засобів (кришок укупорки) для захисту від поразки гільзами, що розлітаються, що, безсумнівно, зіграло позитивну роль надалі ході робіт з гасіння пожежі й евакуації майна з палаючого сховища.

Гасіння пожеж у цехах і пунктах робіт з боєприпасами і пороками

Інтенсивному розвитку пожежі в споряджувальних цехах сприяє наявність у робочих приміщеннях порохів і елементів артилерійських (мінометних) пострілів, пальних змащень, видаткового запасу лаків і фарб.

При гасінні пожежі в споряджувальних цехах і на пунктах робіт необхідно:

— основні сили і засоби зосереджувати в тих місцях, де поширення пожежі може викликати чи вибух погрозу людям;

Одночасно з гасінням вогню робити рятування людей і охолодження боєприпасів, не допускаючи переходу вогню на дах цеху, у робочі кабіни, на платформи, площадки і навіси для тимчасового збереження майна;

— організувати евакуацію боєприпасів із суміжних з палаючим приміщень, а також знаходяться на різного роду транспортерах і контейнерах, використовуючи для цієї мети особовий склад майстерні і підрозділів, що прибуває до місця пожежі по сигналі пожежної тривоги; при необхідності використовувати для захисту ствольщиков наявні в окремих цехах майстерні пересувні броньові чи стаціонарні дерев-земляні захисні пристрої; зайвих людей завести в укриття.

МІРИ БЕЗПЕКИ

Особлива увага при гасінні пожеж, що виникли в місцях збереження боєприпасів, що дають вибухи, повинне бути звернене на правильний і доцільний вибір мір захисту особового складу команд, пожежних посад і пожежної техніки.

На мал. 69 показана схема розльоту осколків боєприпасів, що рвуться, у результаті виниклого в сховище пожежі.

На схемі, типової для пожеж, що виникають у сховищах боєприпасів, показане загоряння уражених осколками об'єктів, вилучених від палаючого сховища на 210, 500 і 600 М.

Дуже істотною обставиною в прикладі, що приводиться, є той факт, що всі три загоряння були вчасно виявлені і швидке ліквідовані виставленими в сховищ посадами.

Слід зазначити, що успішній роботі особового складу пожежних посад сприяла наявність поблизу сховищ найпростіших укриттів, що дозволяли посадам звістки за об'єктами неослабне спостереження в моменти окремих і групових вибухів боєприпасів.

Немає необхідності доводити доцільність пристрою укриттів, що володіють гарним оглядом і надійним захистом, тому що цей факт загальновизнаний.

Однак при виборі типу і місця розташування укриття варто враховувати: розташування зон сильної і слабкої дії ударних

Хвиль; умови, що сприяють посиленню і зниженню тиску у фронті ударної хвилі; переважну спрямованість розкиду боєприпасів і т. п.

Найбільш слабка дія ударної хвилі поблизу чи штабеля сховища з боєприпасами спостерігається в напрямку їхніх кутів (діагоналей); на великих відстанях від об'єкта вибуху значно ослаблена ударна хвиля наближається до кругового і дія вибуху по різних напрямках стає більш-менш однаковим.

Гасіння пожеж на літаках та в аеропортах

Літаки (вертольоти) із-за специфіки їх конструктивної схеми (мала вогнестійкість конструкцій, великий запас палива, велика кількість людей, обмежена кількість евакуаційних шляхів) є надзвичайно пожеженебезпечними об'єктами. Конструктори під час розробки нових повітряних суден велику увагу приділяють підвищенню пожежної безпеки (негорючі матеріали, протипожежні перегородки) та протипожежному захистові (бортові протипожежні системи). Проте пожежі на літаках продовжують мати місце. Вони виникають під час польоту (над аеропортом і під час різних операцій). Трапляються вони в результаті відмови роботи окремих систем і агрегатів під час заправки або зливу пального, завантаження або розвантаження вантажів, зіткнення з землею або іншими перешкодами тощо.

За даними спеціалістів цивільної авіації (ЦА) 15-20% аварій відбуваються з виникненням пожежі або вибуху, з них 42% аварій—на самому аеродромі або в приаеродромній смузі шириною 400 м; 25% — у смузі завширшки 400-600 м; 33% — на відстані більше 800 м від межі аеропорту. Таким чином, 67% всіх аварій трапляються у районі, де дії пожежних підрозділів можуть бути. досить ефективними.

Всі літаки, в основному, мають однотипні конструкції і відрізняються лише за об'ємом та місцем розташування різних пристроїв і систем (наприклад, паливних баків та двигунів).

Корпус літака складається з фюзеляжа, крила, хвостового оперення та шасі.

Фюзеляж виконано з дюралюмінієвих сплавів і має три відсіки. Перший (герметичний) — призначений для екіпажу, другий (теж герметичний) — для пасажирів і третій (негерметичний) — для розміщення гальмівних парашутів, світлових та посадочних піротехнічних засобів.

Дюралюмінієвий сплав Д16Т є горючим матеріалом, і, як показали численні вогневі випробування, має низьку вогнестійкість (втрачає міцність через 1,5-2 хвилини дії вогню).

Кожний відсік має евакуаційні двері, крім цього перший і другий відсіки мають верхні аварійні люки та декілька аварійних ілюмінаторів (рис. 9.6). Фюзеляж літака по висоті розділений на два поверхи: верхній поверх призначений для екіпажа і пасажирів, а нижній — для вантажних відсіків, де розміщують різні пристрої, запаси літака, речі пасажирів. Конструктивне виконання пасажирського салону, обмежений об'єм (на одну особу приходиться 0,8-2 м3 повітря), обмежені розміри евакуаційних шляхів становлять серйозну небезпеку для життя людей у випадку виникнення пожежі. Обшивка у середині корпусу має термозвукоізоляційний шар, виконаний із спалимих матеріалів (капронове полотно, капронова вата, матеріал ВТЧ-16 та ін.). Для внутрішньої обробки приміщень застосовуються пластики (поролон, полівініл тощо).

Крило літака виконане з дюралюмінієвих сплавів з деякими деталями з магнієвих сплавів і складається, частіше всього, з п'яти частин: центральної, двох консольних і двох об'ємних.

Рис. 9.6. Розташування евакуаційних шляхів у літаку ІЛ-86

У центроплані та консольних частинах крила (а у деяких літаках і в об'ємних частинах) розміщуються металеві або гумові паливні баки. Паливні баки з'єднані між собою системою паливопроводів з пристроями, що дозволяють рівномірно виробляти паливо з баків.

Двигуни установлюються у гондолах, що кріпляться на консольних частинах крила та відокремлюються від його внутрішньої порожнини протипожежними перегородками. Злітно-посадочний пристрій включає в себе шасі, що складається з двох основних і однієї передньої ноги, та парашути аварійного гальмування. Більшість деталей шасі літаків виконано з магнієвих сплавів, що мають високу температуру горіння (1800-2000°С).

Запас кисню для екіпажу зберігається у сталевих балонах, розміщених у першому вантажному відсіці, а аварійний запас для пасажирів — у спеціальному відділенні у середині пасажирського відсіку.

Основну масу спалимого матеріалу літаків (50-60% злітної маси) становлять горючі рідини. В системі живлення двигунів використовують гас (t°сп = 26-30°С), у системі охолодження двигунів – моторні мастила (100-500 л), у гідросистемі — гідрорідину (30-200 л), а на такому літаку як ІЛ-86 гідросистема вміщує 35 м3.

Кожний літак із злітною масою більше 5 т, обладнаний стаціонарною системою пожежогасіння двигунів.

Як вогнегасна речовина застосовано галоїднопохідні сполуки. Пуск системи автоматичний, дистанційний з кабіни пілотів. Біля аварійних люків та вхідних дверей у нішах розміщені рятувальні канати або мотузкові драбини.

Пожежі на сучасних літаках можна класифікувати на: пожежі у відсіках паливних баків, пасажирському салоні, багажному та вантажному відсіках, відсіках силових пристроїв та шасі.

У вертольотах до пожежонебезпечних відсіків відноситься також відсік головного редуктора.

Пожежі у відсіках паливних баків. Під час зіткнення літака із землею можливий розлив авіапалива навколо аварійного судна На великій площі, що досягає сотень і навіть тисяч квадратних метрів.

Залежно від характеру руйнування паливних баків, положення літака на рельєфі місцевості, розливу по відношенню до літака, пожежі можуть бути односторонніми та двосторонніми. Найбільшу небезпеку і складність для гасіння та рятування людей, які зазнали біди, викликає двостороння пожежа розлитого палива.

Пожежі розлитого авіапалива характеризуються, як правило, швидким розповсюдженням горіння на усю площу, високою температурою у зоні горіння (1000°С), високою

Щільністю теплового потоку. Такі пожежі призводять до швидкого підвищення температури у середині корпусу літака, прогоряння обшивки фюзеляжа та поширення пожежі у внутрішні порожнини. Аналіз авіаційних пригод свідчить, що люди у літаку, що горить, можуть залишатися живими на протязі 5-10 хв, в результаті дії високої температури у незруйнованих паливних баках створюються сприятливі умови для вибуху.

Під час пожежі розлитого палива спалахують шини шасі літака, а від тривалої дії температури (550-650°С та більше) можливий також спалах барабанів коліс, що виконані з магнієвих сплавів, і вибух амортизаційних стійок шасі, тому що вони перебувають під високим тиском.

Вибухи м'яких паливних баків у площині літака мають локальний характер і не зв'язані з розкиданням частин конструкцій крила та викиданням палива.

Вибух кессонових баків у крилах супроводжується руйнуванням конструкцій крила і паливної системи, що призводить до розлітання уламків конструкцій та одночасного викидання великої кількості палива з наступним витіканням залишків його із зруйнованих паливних баків.

Пожежі у пасажирських салонах Відносяться до пожеж у замкнутому об'ємі. Основним пожежним завантаженням прл таких пожежах є декоративно-облицювальні та конструктивні елементи інтер'єру, що представляють собою штучні та натуральні матеріали оббивки і наповнення крісел, коврові покриття, пластмасові вироби. Через, недостатній газообмін пожежа характеризується щільним задимленням і нерівномірністю розповсюдження температури по висоті приміщення. Через 2-3 хв сталого горіння температура біля стелі у 3-4 рази перевищує температуру біля підлоги. Якщо середньооб'ємна температура біля 250°С, пожежа носить неінтенсивний характер, але продовжується до повного вигоряння горючого завантаження. При порушенні герметичності фюзеляжу (руйнування обшивки або її прогоряння) в результаті інтенсифікації природнього газообміну пожежа у середині фюзеляжа різко посилюється аж до появи відкритого полум'я, а температура у верхній частині салону підвищується до 900°С.

Крім цього, через 2-3 хв утворюються максимальні концентрації токсичних речовин (синільна кислота, акролеїн, акрілонітрил та ін.), об'ємна частка кисню знижується до 1%, а діоксид вуглецю (вуглекислотний газ)збільшиться до 15%. Обстановка ускладнюється у зв'язку з заклинюванням вхідних дверей, руйнуванням паливних баків, розливом і горінням рідини навколо літака.

Пожежі у вантажних і технічних відсіках Розвиваються повільніше внаслідок незначного обміну повітря. Разом з тим, навіть незначні осередки горіння викликають серйозну небезпеку для пасажирів, тому що виділяється велика кількість отруйних продуктів згоряння і підвищується температура у корпусі літака в цілому. Можливі вибухи балонів з киснем.

Пожежі у відсіках силових пристроїв Пов'язані, в основному, з горінням авіапалива, мастил або гідрорідини. Пожежі можуть бути 2-х видів: при працюючому двигуні або при вимкненому. Найбільшу небезпеку становлять пожежі при двигуні, що працює, тому що вони можуть бути пов'язані з горінням розпилених рідин під високим тиском (0,3-0,9 МПа). Ось чому необхідно вимикати двигун і перекривати подання палива до нього. Цей вид пожежі має інтенсивний характер, у середині двигуна та під капотом швидко зростає температура (на протязі декількох секунд досягає майже 1000°С). Прогоряють протипожежні перегородки і пожежа розповсюджується внутрішньою частиною площини до паливних баків.

Біля двигуна, що не працює, пожежа розвивається менш інтенсивно через обмежений газообмін та обмежену кількість горючих рідин двигуна. Тому пожежа має локальний характер. Досвід з гасіння двигунів, що горять, показав, що при відкритому капоті двигуна на протязі 3,5 хв після початку пожежі спостерігалось інтенсивне димовиділення при слабкому горінні. Через 5 хв почалось активне горіння, кожух двигуна в окремих місцях плавився, частки розплавленого металу падали на землю. При закритому капоті вже через 2 хв після початку пожежі виникало активне горіння та сильне димоутворення. Вже через 5 хв плавився метал, утворювались іскри.

Пожежі шасі Трапляються, головним чином, під час посадки літаків з завищеною швидкістю та форсованому гальмуванні. У цих випадках відбувається скидання гуми і в результаті тертя об бетон загоряються магнієві диски коліс. Однією з пожеж, які досить часто зустрічаються, є горіння гідрорідини під час руйнування гідросистеми шасі. Гідрорідина, потрапляючи у розігрітий до високої температури (300-600°С) гальмівний барабан, спалахує, що призводить до загоряння гуми покришок коліс. Висока температура, що при цьому розвивається, може призвести до загоряння магнієвих сплавів барабанів коліс візка шасі, яке наступає, звичайно, через 6-8 хв пожежі. Характерною ознакою пожежі магнієвих сплавів є біле світіння полум'я, наявність бризок металу, що горить, та поява білого густого диму.

Пожежа шасі може призвести до вибуху амортизаторів стійки, розповсюдження пожежі у гондолу шасі, крило та фюзеляж літака, залежно від конструктивної схеми шасі. Можливі вибухи пневматиків. Експериментальні дослідження показали, що під дією високої температури можливі вибухи гідроакумуляторів (та амортстійок) і їх розкидання на 100-150м.

Під час гасіння пожеж на літаках першочерговим завданням є рятування пасажирів і екіпажа повітряного судна, що зазнає аварії. Для виконання цього завдання, а також рятування авіаційної техніки, вантажів та багажа у районі аеропорту (підприємства транспортної авіації) керівником підприємства створюється аварійно-рятувальна команда (АРК) у кожній зміні. Вона включає такі чергові підрозділи: стартовий пожежно-рятувальний; пожежно-стрілецький; медичної служби; інженерно-авіаційної служби; служби спецтранспорту; аеродромної служби; служби перевезення, а також підрозділ міліції аеропорту.

Аварійно-рятувальні станції, де розміщено обслуги АРК, розташовують так, щоб пожежно-рятувальні і пожежно-стрілецькі обслуги могли прибути у найвіддаленіші ділянки аеропорту не більше як за 3 хв. Виклик пожежних підрозділів МВС, розміщення сил та засобів, а також взаємодія з обслугами АРК аеропорту здійснюється у встановленому наперед порядку (1 — оперативний план дій пожежних підрозділів підприємств ЦА з гасіння пожеж та проведення АРР на повітряних суднах, що зазнали аварії; 2— план пожежогасіння аеропорту, затверджений керівником авіапідприємства та начальником управління (відділу) державної пожежної охорони МВС або начальником гарнізону пожежної охорони згідно з "Інструкцією про порядок взаємодії органів пожежної охорони МВС та цивільної авіації"). -

Керівництво комплексом робіт з ліквідації наслідків авіаційної катастрофи (гасіння пожежі, рятування людей та майна) здійснює керівник аварійно-рятувальних робіт, змінний заступник начальника аеропорту (ЗНА).Гасінням пожежі та рятуванням людей керує перший прибувший начальник пожежно-рятувального підрозділу (ПРО), а після прибуття пожежних підрозділів МВС — старша посадова особа управління (відділу) державної пожежної охорони.

Начальник стартового ПРО проводить розвідку, оцінює обстановку та спрямовує дії підрозділу на рятування людей і гасіння пожежі повітряного судна. Пожежа на 90% первісної площі повинна бути погашена не більше як за 1 хв. Під час забезпечення посадки повітряного судна з несправним шасі, коли можливе викочування (відхилення) літака зі злітно-посадочної смуги (ЗПС) прибувші пожежні підрозділи (відділення) доцільно розташовувати поблизу приземлення з таким розрахунком, щоб один-два автомобілі могли супроводжувати судно під час його пробігу після посадки. Рішення на покриття злітно-посадочної смуги (ЗПС) повітряно-механічною піною та його розміри приймає керівник аварійно-рятувальної команди аеропорту або змінний ЗНА. Щоб уникнути пошкоджень та з метою забезпечення маневру пожежних автомобілів відстань між ними під час розміщення вздовж ЗПС повинна бути не менше 50 м.

З метою забезпечення якісного керівництва бойовими діями КГП організує роботу оперативного штабу пожежогасіння. Сили та засоби, які беруть участь у ліквідації аварії, розподіляються на три групи: гасіння пожежі та створення умов для рятування людей, рятування людей з повітряного судна, доставки вогнегасних сумішей.

Група гасіння, у свою чергу, розбивається на три підгрупи, що розташовані у таких точках ЗПС: перша — поблизу місця торкання літака ЗПС, друга — у центрі ЗПС, третя — у місці можливої зупинки літака. Причому, у першій і третій підгрупах! кількість сил та засобів складає 70, а в другій — 30%. Якщо у першій та третій підгрупах є як середні, так і важкі пожежні автомобілі, то у другій, для забезпечення високої мобільності, — тільки середні.

В аеропортах з недостатнім водопостачанням аеродрому та якщо необхідно доставити до місця пожежі додаткову кількість вогнегасних речовин (води, піноутворювача порошку), організується перекачка або підвезення води із залученням необхідної кількості пожежних автомобілів, автоцистерн, вантажних автомобілів. Це завдання вирішує третя група під керівництвом начальника тилу.

При наявності у літаку людей, як вже відзначалося, першочерговим завданням прибувших пожежних підрозділів є забезпечення умов евакуації та проведення рятувальних робіт. Якщо створенням умов евакуації людей займається особовий склад першої групи, то проведення рятувальних робіт забезпечує друга група. Порядок дій пожежних залежить від обстановки, яку вони застануть на момент прибуття.

Найгірша обстановка виникає тоді, коли на борту літака є повний комплект пасажирів, пошкоджено шасі, наливні баки заповнені, двері заклинені, рідина, що горить, розтікається вздовж літака, а вітер-заносить полум'я на фюзеляж. Тоді, перш ніж приступити до рятування, необхідно ліквідувати горіння на шляхах евакуації та забезпечити для людей життєдіяльні умови у середині літака. З цією метою, у першу чергу, ліквідують горіння палива під фюзеляжем у районі пасажирських кабін і проводять охолодження корпуса струменями води. Оскільки запасу повітря у фюзеляжі з повним комплектом пасажирів з моменту зупинки двигуна вистачає лише на 10-15хв, необхідно швидко забезпечити надходження свіжого повітря до салонів. Для цього відкривають аварійні люки, двері або пробивають обшивку корпуса з навітряного боку. Рятування пасажирів здійснюють висувними драбинами, посадочними трапами, використовують кузови автомобілів, які установлюють впритул до фюзеляжу. На великих аеродромах аварійно-рятувальні та пожежні автомобілі оснащені електричними фрезерними пилками, за допомогою яких можна за декілька хвилин прорізати у фюзеляжі отвори, достатні для евакуації через них пасажирів. Під час будування літаків спеціально залишають місця, вільні від трубопроводів, електрокабелів та інших систем. Ці місця позначають по периметру чотирма жовтими кутами. Під час проведення рятувальних робіт важливо охолоджувати шасі для того, щоб попередити розриви гідросистеми та падіння корпуса.

Коли літак з людьми знаходиться у зоні розтікання палива і на несправному шасі, а засобів гасіння недостатньо, за допомогою тягачів або автомобілів необхідно викотити його і розвернути так, щоб полум'я і дим не закривали евакуаційні шляхи. При цьому дуже важливо забезпечити інтенсивне охолодження шасі та корпусу. Розвернути літак або викотити його можна з допомогою тросів та лебідок, якими обладнані всі сучасні аеродромні пожежні автомобілі.

Якщо літак лежить на фюзеляжі, то розвернути чи відкотити його, як правило, неможливо. У таких випадках за допомогою тросів і лебідок можна лише розламати фюзеляж, що і роблять у деяких випадках для евакуації пасажирів, попередньо ліквідувавши горіння під фюзеляжем.

Пасажирів які втратили свідомість, з переломами та іншими важкими травмами потрібно виносити на ношах, брезенті (щитах) з розміщенням їх на відстані не менше 100 м від повітряного судна, що горить.

Якщо пожежа набула великих розмірів (із зруйнованих баків розливається та розбризкується паливо), КГП як можна швидше вияснює:

Тип та характеристику літака, якщо ці дані не були отримані раніше (особливості конструкції, розташування запасних виходів тощо);

Кількість людей, яким загрожує небезпека;

Характер і кількість вантажів на борту (паливо і вантажі, що зумовлюють характер і силу горіння);

Напрямок і силу вітру (для розміщення пожежних машин відносно літака).

Гасіння розлитого авіатоплива проводиться піною низької кратності з поданням її під гострим кутом до поверхні, що горить, під основу полум'я, "підрізаючи" його. Починають з гасіння розливу, а потім вогнегасний струмінь націлюють на паливо, що витікає, і починають маневрувати по струменю знизу вверх, доводячи до гасіння. При цьому поверхня землі біля місця витікання цівки повинна знаходитись постійно під контролем вогнегасного складу, щоб не допустити повторного спалаху.

Одночасно з гасінням необхідно забезпечити охолодження фюзеляжа та крила літака піною або розчином піноутворювача. Інтенсивність подання розчину на охолодження 0,2 л/с-м2. На початковому етапі охолодження проводиться з лафетних стволів пожежних автомобілів, подаючи вогнегасний засіб на нижні поверхні крила та фюзеляжу літака (рис. 9.7).

Гасіння розлитих ЛЗР та ГР можна проводити комбінованим способом. Спочатку у зону горіння подається порошок. Утворюється порошкова хмара, що припиняє об'ємне горіння. Після порошка одразу подається піна низької кратності для ізоляції осередку горіння. Під час використання піни середньої кратності інтенсивність подання розчину 0,2...0,25 л/с-м2, а порошкових сумішей 0,25...0,3 кг/с-м2. Гасіння комбінованим способом можна здійснювати за допомогою автомобілів комбінованого гасіння.

Пожежі у середині літаків ліквідують розпиленими струменями води та струменями піни з інтенсивністю подання води або розчину 0,08...0,12 л/с-м2.

У будь-якому випадку під час гасіння пожежі у середині фюзеляжу на борт повітряного судна повинні підніматися не менше двох чоловік особового складу пожежної охорони. Весь особовий склад, який працює на борту аварійного судна, повинен використовувати індивідуальні засоби захисту (теплозахисний костюм та ізолюючі протигази).

Для гасіння пожеж у середині фюзеляжів застосовують такі вогнегасні суміші: воду (у вигляді розпилених струменів, водні розчини піноутворювачів), вуглекислоту (при відсутності людей у середині фюзеляжа та при високому ступені герметичності відсіків, що горять), піни низької та середньої кратності. Якщо неможливо відкрити відсік фюзеляжу, що горить, вогнегасний засіб до нього подають за допомогою ствола-пробійника.

У всіх випадках під час пожеж у салонах літака зовнішні поверхні його обшивки необхідно охолоджувати водяними струменями.

Прибувши до повітряного судна з двигунами, що горять, КГП повинен оцінити обстановку та розставити пожежні автомобілі на вихідні позиції, враховуючи силу і напрямок вітру та найбільш небезпечне розповсюдження пожежі. При цьому необхідно виключити двигуни, тому що реактивний струмінь вихлопних газів становить серйозну небезпеку і утруднює дії особового складу з ліквідації пожежі та проведення рятувальних робіт.

Гасіння двигунів лафетними стволами малоефективне, оскільки вогнегасний засіб не потрапляє до внутрішнього об'єма мотогондоли. Тому його здійснюють ручними стволами, що подають вогнегасний засіб безпосередньо в осередок пожежі через спеціальні люки або можливі прогари капотів. Для подання вогнегасних сумішей у підкапотний простір можна використати стволи-пробійники та вогнегасні сполуки: піни низької та середньої кратності, порошок, газові сполуки об'ємного гасіння (витрата 0.3...О 7 кт/м3 )(мал.9.8)

Якщо можливий доступ до двигуна, що горить, треба терміново використати установку об'ємного пожежогасіння, а після того, як пожежа буде локалізована, подати на гасіння повітряно-механічну піну. Для літаків, у яких силові пристрої змонтовані у хвостовій частині повітряного судна (висота досягає 10,5 м), рекомендується використовувати пожежні драбини (приставні і висувні, колінчаті підіймачі, поверхні автомобілів).

На випадок виникнення пожежі органів приземлення приймаються заходи для запобігання розповсюдження вогню по шасі та на повітряне судно в цілому.

Під час гасіння гідрорідин та гуми коліс слід використовувати розчин піноутворювача або піну низьої кратності, яку подають ручними стволами. Дії з гасіння повинні вестися інтенсивно, щоб запобігти спалаху магнієвих сплавів барабанів коліс. Водні розчини піноутворювача подають у вигляді тонкорозпилених струменів з короткими імпульсами тривалістю 5-Ю с через кожні 25-30 с. Цим забезпечується рівномірне охолодження коліс шасі. Струмені подаються під гострим кутом до шасі, а ствольщики повинні знаходитися на відстані не ближче 2-3 м.

Для гасіння магнієвих сплавів рекомендується застосовувати 4-6% водний розчин піноутворювача, який подається стволами РС-70 із знятими насадками при тискові 0,15-0,2 МПа.

Ефективність гасіння магнієвих сплавів досягається вогнегасними порошками, які подають з ручних стволів автомобіля порошкового або комбінованого гасіння. Під час гасіння порошком на поверхні, що горить, утворюється шар спеченої кірки, що зупиняє горіння, а поверхню у зоні горіння охолоджують розчином піноутворювача або піною низької кратності.

У випадку одночасного горіння розлитого палива та магнієвих сплавів, у першу чергу, необхідно погасити розлите паливо повітряно-механічною піною низької кратності з лафетних стволів, а після цього струмені піни низької кратності переводять на гасіння магнієвих сплавів шасі.

Гасіння пожеж: в ангарах. Найбільш пожежонебезпечними будівлями та спорудами аеропорту є авіаційно-технічні бази (АТБ). До них відносяться: ангар, виробничий корпус — будівля АТБ, корпус цеху головного механіка, будівля техслужб тощо. Сучасні ангари — це одноповерхові будівлі II ступеню вогнестійкості, площа яких досягає декількох десятків тисяч квадратних метрів, а висота — ЗО м і більше. Покриття ангарів, як правило, сумісні по металічних або залізобетонних фермах з світловими ліхтарями. Особливим приміщенням ангару є ремонтний зал, розташований у центрі будівлі. Майстерні, адміністративні, підсобні та інші приміщення розташовані у прибудовах за його периметром. Одна стіна ангару являє собою розсувні ворота з декількох рухомих секцій, що приводяться в рух електродвигунами та ручними приводами. Ремонтні зали часто розгороджують пересувними сітчастими перегородками на бокси (доки). Завантаження спалимим матеріалом доку складається, у середньому, з 10 м3 досок, 200 кг і більше горючої рідини, по 100 кг авіаційного палива у вигляді незливних залишків. У цілому на їм2 приходиться, у середньому, ЗО кг/м2 горючого завантаження (без врахування маси корпусу літака).

Розвиток пожеж на літаках, що знаходяться в ангарах, відбувається так само інтенсивно, як і під час аварій. Але внаслідок наявності задимлення та загрози завалення покриття обстановка значно складніша, ніж на злітно-посадочній смузі. Розповсюдженню горіння в ангарі сприяє значний повітряний обмін. Під час ремонту літаків отвори у фюзеляжах, як правило, відкриті, кожухи та щити зняті, частково відсутня обшивка. Усе це створює сприятливі умови для розвитку пожеж. Середня швидкість розповсюдження горіння твердими матеріалами у середині ремонтних залів буває у межах 0;5-1 м/хв. Покриття по металевих фермах, незахищених від дії температур, в умовах пожежі можуть завалюватись через 20-25 хв.

Внаслідок великого горючого завантаження у вигляді горючих рідин, гуми, різноманітних пластиків та інших матеріалів, що мають велику швидкість вигоряння та димоутворюючу властивість, приміщення ангарів задимлюються дуже швидко. У приміщеннях за об'ємом у 25000 м3 при зачинених світлових ліхтарях і воротах приблизно за 15 хв концентрація та щільність диму досягає таких значень, при яких людям не можна знаходитись без засобів захисту органів дихання.

Одним з першочергових завдань КГП під час гасіння пожеж в ангарах є визначення необхідності евакуації літаків з будівлі. Евакуація можлива, якщо літаки стоять не на підставках, а на шасі. Евакуацію проводять терміново коли: сил та засобів, які є, недостатньо для гасіння або захисту покриття від завалювання, а швидкість розвитку пожежі перевищує швидкість зосередження сил та засобів; літак, що горить, знаходиться у першому ряді від воріт; локалізацію пожежі неможливо здійснити на протязі 15-20 хв.

Магістральні рукавні лінії прокладають з урахуванням напрямку можливої евакуації літаків. При сильному задимленні ангару КГП з допомогою обслуговуючого персоналу організовує боротьбу з димом. Найбільш прийнятним способом видалення диму є комплексне використання аерації та вентиляційних систем. Для цього відкривають світлові ліхтарі, заскління над воротами, відключають приточну вентиляцію і, якщо не проводиться евакуація літаків, то закривають ворота. Якщо ворота хоч частково відкриті, ефективність аерації різко знижується.

Будівельні конструкції ангару гасять за допомогою компактних і розпилених водяних струменів, які подають з лафетних стволів з інтенсивністю 0,18-0,2 л/с-м2.

Під час горіння рідини, що розтікається, чи малогабаритного обладнання, розташованого на підлозі, найбільший ефект дає застосування піни середньої кратності. Якщо горіння відбувається на значній площі

Великогабаритного обладнання або корпуса літака, гасіння ведеться потужніми повітряно-пінними або розпиленими струменями.

У середині фюзеляжа літака пожежу доцільно гасити піною середньої кратності, а при відсутності обшивки та відкритих отворів можна використовувати поверхневе гасіння струменями води або піни з СПП-4.

Гасіння пожеж літаків на стоянках майже не відрізняється від раніше розглянутих варіантів. Особливість полягає у тому, що літаки на стоянках знаходяться на справних шасі і тому їх можна відкочувати від літака, що горить, або навпаки, літак що горить, вивести на вільний майданчик. Системи літаків (повітряна, паливна, масляна та ін.) на стоянках з'єднані з колонками, ось чому під час гасіння пожеж, у першу чергу, необхідно відключити літак від колонок, а якщо це неможливо, перекрити магістральні лінії, перекривні та відключаючі пристрої, що знаходяться у будівлі у відповідних приміщеннях (компресорна, насосна тощо).

180

Слідкую за тим, щоб в/с уважно слухали та при необхідності конспектували. Даю відповіді на поставлені питання.

3

Заключна частина

-Підводжу підсумки заняття.

-Відповідаю на поставлені запитання.

-Проводжу вибіркове опитування особового складу.

-Ставлю завдання на самостійну підготовку:

10