Курсова робота На тему: „Технологія приготування сінажа” 2005

 

Курсова робота На тему: „Технологія приготування сінажа” 2005

 

ЗМІСТ

1. Вступ............................................................................................................. 3 ст.

2. Розділ № 1 ..................................................................................................... 5 ст.

3. Розділ № 2 ..................................................................................................... 7 ст.

4. Розділ № 3 ..................................................................................................... 14ст.

5. Розділ № 4 ..................................................................................................... 20 ст.

6. Розділ № 5 ..................................................................................................... 23 ст.

7.Висновки та пропозиції................................................................................ 28 ст

8. Список використаної літератури ................................................................ 31 ст.

Вступ

Кормовиробнмцтво – це наука обгрунтованої системи організації господарських, біологічних, технологічних, економічних заходів виробництва кормів, з польвих земель, та природних кормових угідь, а також побічної продукції рослиництва.

Вирощуванням, заготівлею і зберіганням різних видів кормів для сільськогосподарських тварин займається спеціалізована галузь АПК країни - кормовиробництво.

Основне джерело кормовиробництва лугові і польові кормові культури. В корм також використовуються відходи культур ( солома, відходи переробки продовольчого зерна і технічних культур).

Кормовиробництво – галузь сільського господарства яка займається вирощуванням кормових культур на орних землях, сіяних сінокосів і пастбищ. Основна задача, яка стоїть перед цією галузю – інтенсифікація всіх видів кормів.

Найголовнішим завданням кормовиробництва, як науки полягає в тому, щоб розробити теоретичні підвалини по забезпечені, продуктивності кормових культур, як на орних землях так на природних сінажах і пасовищах. Найважливішим джерелом дешевих і поживних кормів – природні кормові угідя. Однак в загальном кормовом балансі корма природних сінокосів займають лише 30%. Це пояснюється крайне низькою продуктивністю природних кормових угідь.

Беззміне використання і відсутність догляду за пастбищами приводять до виснаженю грунту і випаданю із травостою найбільш ціних в кормових відношеннях трав.

Задачою кормовиробництва є також получення високих врожаїв кормових культур в різних грунтово – кліматичних зонах.

На теперішній час, коли твариництво в занепаді, площі кормових культур шорічно займають біля 10% всіх посівних площ.

Велике значення у сучасному кормовмробництві мають довгострокові агрометерологічні прогнози, що дають можливість приймати правильне рішення з добору видів і сортів культур, структури посівних площ, раціонально використовувати проміжні культури, планувати технології заготівлі кормів.

Кормовиробництво як наукова дисціпліна повязанна з науками загальноосвітніми (матиматика, фізика, ботаніка, хімія, агрометеорологія, біохімія, фізіологія, мікробіологія та ін.) і спеціальними (землеробство, грунтознавство, механізація, агрохімія, захист рослин, меліорація, твариництво, зокрема фізіологія тварин і годівля, рослиництво, організація, й економіка, технологія заготівлі і переробки продукції сільського господарства).

Розділ № 1

Коротка характеристика господарства

Середньо річна температура повітря складає 9.7 С середня температура червня + 23.2 С, січня - 3.5 С. Абсолютний мінімум – 23 С Абсолютний максимум + 39.0 С.

Тривалість вегетаційного періоду складає в регіоні 190 – 220 днів, а безморозного від останього заморозку до первогот восени, від 155 до 185 днів. Сума єфективних температур, вище 10 С по регіону становить 3200 – 3400 С.

Річна сума опадів лежить в межах від 370 до 390 мм. Найбільш дожливий місяць червень (58 мм), найбільш сухий лютий (21мм). В рік обично нараховується 100 – 120 дождливих днів з опадами 0.1 мм і дільше. Але опади, які перебільшують 5 мм і більше випадають на протязі 21 – 25 днів. Для регіона характерні довгі дождливі періоди 50 – 60 днів і більше.

Сніговий покрив не високий і нестійкий (3 – 5 см). Суховії в регіоні спостерігаються щорічно. Часто в березні – червні 5 – 6 днів. По регіону відносна вологість повітря 72 – 86 %. Гідротермічний коєфіцієнт складає 0.48 – 0.52. За рік буває 13 – 15 днів з сильним - поривистим вітром швидкість якого складає 12 – 14 м/с. Такі вітри наносять велику шкоду сільськогосподарському виробництву, і викликають вітрову ерозію – пилові бурі.

Весна – період обмежений стійкими переходами середньодобовлї температури повітря через 0 С і 15 С коротке і більш 2 – х місяців з різким наростаням температури.

Перехід через колб градусів відбувається на початку березння і в кінці березня, середньодобова температура повітря досягає + 5 С.

Літо – продовжується в межах середньодобової температури вище + 15 С. Наступає в кінці первої, середині другої дикади березня. Літо зазвичай жарке, посушливе, продовження його біля 5 місяців.

Осінь – період обмежений стійкими переходами середньодобової температури повітря через 15 С і 0 С. Тривалість осіні 2.5 місяців. В середині вересня починаються перві осіні заморозки, які як правило відмічаються 2 – 3 ночі підряд.

Зима – період з середньо добовою температурою повітря нище 0 С. протяжність зими біля 3-х місяців. Характерной особливістю зими являється сильно нестійкий температурний режим. Типові глибокі довготривалі відлиги, під час яких температура повітря може підвищуватися до 10-15 С і нище. Внезапні похолодання можуть бути –25 –31 С, що викликає пошкодження аба загибель озимих культур.

Наше господарство знаходиться в зоні неповного весняного промочування. Максимальні запаси продуктивної вологи в кореневому шарі грунту спостерігається весною, і зазвичай в метровому шарі складає 90- 110мм.

Таким чином, в кліматичному відношені територія господарства характеризується малим запасом атмосферних опадів, високою річною температурою повітря, значним випаровуванням, а також пошкодженням вітровою, водною, іррігаційною ерозіями грунту.

Це зона типгаково – ковилового степу. В травостої якого зустрічаються

Вузько листові ксерофітні злаки. Рослиність в господарстві бідна низькоросла і зріджена. В составе травостоя преобладают: ковыль, типчак, тонконог, с примесью разнотравия.

Естественная растительность на территории хозяйства сохрани­лась только в полезащитних лесних полосах, на склонах балок, оврагов. Среди растений встречаются: ромашка полевая, пастушья сумка, лобода белая, полинь черным: на почвах засоленного ряда.

Среди деревьев и кустарников преобладают: акация белая, глядичия, лох серебристый, абрикос, грецким орех, шелковица.

В хозяйстве пастбища малопродуктивные, поверхность вибита, овцами. Травостой очень изрежен и состоит преимущественно из сорного и малосьдобного разнотравия: кермек, полинь, молочай, осот, со­лянка, солероз и др.

Розділ № 2

Розрахунок потреби в кормах, площі посіву кормових

Культур та потребу в насінні

Потреба в кормах розраховується виходячи із потреби голів тварин і плана виробництва твариницької продукції.

Добовий раціон розраховузться на основі кормових норм, коториє виражают потребу в поживних речовинах, звязаних з житездатністю тварин. Він залежить від типу корму який характеризується певною струкрурою раціону, тобто відношенням в них грубих, зелених, і концентрованих кормів, виражених в відсотках по поживності.

Також в цому розділі потрібно привести приклад зеленого конвеєру.

Зелений корм найбільш повноціний і дешевший. На зелений кормах мають до 60% високоякісної тваринницької продукції. Досвід багатьох господарств свідчить, що там, де створено добрий зелений конвейєр, кормовиробницт­во є високоефективною галуззю.

У зарубіжних країнах, крім випасання худоби на пасовищах, широко застосовують згодовування їм зеленої маси кормових культур влітку. Це вважають більш вигідним порівняно із зго­довуванням консервованих кормів і тим більше надмірної кіль­кості концентратів. Так, відомі німецькі вчені у галузі кормови­робництва К. Неринг і Ф. Люддекке вважають, що вліт­ку треба згодовувати тваринам кукурудзу у сумішці з іншими високобїлковими рослинами у свіжому вигляді, а не використо­вувати силос, який вже при виготовленні втрачає близько 25 % поживних речовин. Крім того, тваринам замість свіжої, повно­цінної за поживністю зеленої маси дають кислий і часто недоб­роякісний корм.

Разом з тим годівля тварин свіжим зеленим кормом ефектив­на лише при рівномірному і безперервному надходженні його. Необхідний раціональний конвейєр, де з 1 га одержували б не менш як 60—70 ц/га корм, од., що можливо при 2—4 укосах зе­леної маси трав, 2—3 урожаях кормових культур.

Зелені корми — основа літнього раціону худоби — бувають надмірно обводнені, у них може не вистачати перетравної енер­гії. Тому їх слід доповнювати кормами з високим вмістом сухої речовини — соломою, сіном, сінажем, силосом з кукурудзи у фазі воскової стиглості.

Зелений конвейєр — це сисстема організації використання і виробництва зелених кормів, яка дає змогу безперебійно і рівномірно забезпечувати ними тваринництво.

У більш широкому розумінні зелений конвейєр — це система організаційних і агротехнічних заходів, що забезпечує рівномір­не надходження достатньої кількості повноцінних і високоякіс­них зелених кормів протягом всього можливого періоду вегетації кормових культур. Це визначення включа поняття якості повноцінності кормів. Якість кормів передбачає застосування відповідних способів вирощування їх і оптимальні строки згодо­вування.

При організації зеленого конвейєра створюють спеціалізова­ні загони, бригади, ланки, планують випасання тварин, агротех­нічні заходи (добір культур, сортів, строки сівби, обробіток грунту, удобрення, догляд за посівами).

Зелений конвейєр може бути створений для одного виду тва­рин або для всього поголів'я на поліпшених природних угіддях, польових землях або при поєднанні їх.

Розрахунки річної потреби в кормах

Всього:

Молоко - 1,2 * 512 = 614,4

Яловичина – 8,1 * 130 = 105,3

Свинина - 7,5 * 90 = 675

Баранина – 9,5 * 6 = 57

Потреба вкормових одиницях, т

Молоко:

Концентровані – 614,4 * 20/100 = 122,9

Силос – 614,4 * 21/100 = 129,1

Коренеплоди – 614,4 * 5/100 = 30,7

Сіно – 614,4 * 8/100 = 49,2

Сінаж – 614,4 * 3/100 =18,4

Солома – 614,4 * 3/100 = 18,4

Зелені – 614,4 *40/100 = 245,7

Яловичина:

Концентровані – 105,3 * 21/100 = 22,2

Силос –105,3 * 17/100 = 17,9

Коренеплоди –105,3* 9/100 = 9,5

Сіно –105,3 * 16/100 = 5,3

Сінаж –105,3 * 4/100 =4,2

Солома –105,3* 7/100 =7,4

Зелені –105,3*37/100 = 38,8

Потрібно перетравного протеїну(ц)

Молоко – 105 * 614,4 = 64512

Яловичинна – 105 * 105,3 = 11056,5

Свинина – 105 * 675 = 70875

Баранина – 100 * 57 = 5700

Птиця – 130 * 11,44 = 1487,2

Яйця (на 10 шт) – 95 * 39,6 =3762

Схема - розрахунок зеленого конвейєру в умовах багариТаблиця № 2.4

Розрахунок площі посіву кормових культур

і потреба в насінні

Корма	Потрібно корму, т	Збір з 1га	Площа посіву, га	Потрібно насіння
На 1 га посіву, кг	На всю площу, ц
Концентровані:	855,9
1.зерно ячменю 60%	512,5	3	171,8	170	292,0
2 зерно пшениці 10%	85,6	3	28,5	200	57
3 зерно овса 2%	17,2	3	5,7	100	5,7
4 зерно кукурудзи 20%	171,2	3	57,0	60	34,2
5 зерно гороху8%	68,5	3	22,8	50	11,4
Соковиті:
1 силос зкукурудзи	1320,5	20	66,0	35	23,1
2 коренеплоди	80,7	20	4,0	20	0,8
Зелені:
1 оз. ріпак	97,6	2	48,8	20	0,9
2 оз. жито + оз. ріпак	195,2	20	9,7	150	14,5
3 оз. пшениця + оз. вика39	292,8	20	14,6	250	36,5
4 люцерна (1 укіс)	117,1	20	5,8	10	0,5
5 ячмінь + горох	195,2	20	9,7	120	11,6
6 овес + горох	292,8	20	14,6	200	29,2
7 люцерна (2 укіс)	78,4	18	4,3	10	0,5
8 кукурудза + сорго + соняшник	312,0	22	14,2	300	42,6
9. Кукурудза 1 строку	312,3	20	15,6	60	9,3
10. Кукурудза 2 строку	195,2	20	9,7	60	5,8
11. Кукурудза 3 строку	366,0	20	18,3	60	10,9
12. Кукурудза 4 строку	243,0	20	12,2	60	7,3
13. Кукурудза 5 строку	292,8	20	14,6	60	8,7
14 овес + ріпак	281,8	20	14,0	100	14
15 гарбузи	210	20	10,5	15	1,5
16 буряки	210	80	2,6	25	0,7
Грубі:
1 сінаж з люцерни	78,7	10	7,9	12	0,9
2 сіно з люцерни	131	10	13,1	10	1,3
3 солома з ячменю	210	2	105	170	178,5

Розділ 3

Приготування сінажа

Сінаж приготовлчють із провялених багаторічних і однорічних трав. Для оримання його використовують посіви бобових і злакових трав в чистом виді, а також їх суміші і трави отримані з покращених природних кормових угідь. В отлічії від обичного силоса, зберігання якого обумовлюється пакопиченням органічних кислот, які виникають в процесі бродіння. А консервування сінпжа достигаеться за рахунокт фізіологігної сухості середовижа, при якому водоутримуюча сила тканин рослин перевищує сосущу силубільшенства бактерій. Придотваріть розвиток плісеневих грибів в кормі можно ізоляцією його від доступу повітря. В сінажній массі накопичується вуглекислий газ і азот. Той кислород, який попадаєт в сенажную масу, при закладке її в траншею швидко використовуеться мікроорганізмами. Тому пліснявілі гриби, які є аєробними організмами, не можуть розвиватися.

Такі умови благоприятні для молочнокислих бактерій. Молочнокіслоє броженіє в сінажі проходить однако слабше, чим при сілосувані, тому значне накопичення молочної кислоти не відбувається. Отриманий корм по поживності значно не відрізняється від свіжих трав і гарно поїдаєтьсятваринами.

В 1 кг сінажа приготованих із молодих багаторічних трав, міститься 0,35-0,4 кормових одиниць 50-65% перетравного протеїну, більше 40 мг каротина. Кислотність його складає РН 4.5 – 5.5. Крім молочної кислоти, в сінажі накопичуються уксусна і молочна кислоти, але в меншій кількості.

В сінажі в следствії відносно слабого но порівняно з сілосом розвитку мікроорганізмів міститься більше цікру ( біля 7% ).

В ньому міститься більше і сухих речовин, так як в процесі приготування сінажа не проходить втрат сока з розчиними в ньому поживними речовинами і меньш активно проходять процеси бродіння.

Найбільш целесообразно готувати сінаж із багаторічних високобілкових бобових трав, клевера і люцерни, експарцету, конюшини лучної, грястиця збірна, сумішки їх збобовими, з однорічних культур – вико житні посіви, виковівсяні і гороховівсяні сумішки, райграс однорічний, конюшина однорічна, а також мезоксерофітні трави – мишій італійський і суданська трава, вміст сухої речоіини в якій міститься 24 – 26%. Осматичний тиск клітиного соку мишію італійського і суданки становмть 44 – 46 атм (інколи більше), тому витрати вихідної маси в них незначні, приготовлений корм мпало відрізняється від свіжої зеленої маси. Інколи закладають і так званий зерно – сінаж з ячміню, вівса, сумішок гороха з вівсом і ячменем у молочно – восковій стиглості і навіть з провяленої, а потім добре подрібненої кукурудзи на зелений корм, яку вирощували в загущених посівах – по 600 – 700 тис. Рослин на 1 га. Слід зазначити, що для привялювання такої маси до потрібної вологості треба більше часу, ніж трав. Проти закладання зерно – сінажу без плющення є серйозні запарачення у звязку з поганою засвоюваністю зерна тваринами (М. В. Кулик, В. В. Химич, В. Ф. Сіроштан, А. І. Овсієнко, 1987).

Не слід заготовляти сінаж з малоціного різнотравя, якемістить багато молооблиствених трав, що перестояли.

Оптимальними показниками вмісту сухої речовини при збирані багато – і однорічних злакових і бобових трав на сінаж слід вважати 22 – 24%, що свідчить про те, що вміст води у рослинах становить 76 – 78% . при знижені вологості на 14 – 16% рісля скошування маса трави зменшуеться майже в 1,5- 2 рази, в ній залишається 62 – 64% вологи. В цей період її треба підбирати і подріблювати. У процесі підбирання, подрібнення і подавання в транспортну місткість, розрівнювання в траншеїїтрава втрачає ще 6 – 8% вологи. В результаті цього на зберегання закладається трава вологістю 55 – 60%.

Вміст вологи в траві значною мірою залежить від умов зволоження і живлення протягом останніх 10 – 12 днів, які передували збиранню. При достатньому азотному живленні злакові і бобові рослини більш обводнені. При зниженні відносної вологості повітря і грунту знижується і обводженість тканин рослин. Так, люцерна при недостатнему зволожені уже в фазі бутонізації міститься 20 – 22% сухої речовини, а за оптимальних умов зволоження і живлення - 16 – 18%. Тому потрібний оперативний контроль вмісту сухої речовини в травах, його треба визначити щоденно.

Якісний сінаж з бобових трав або злаково – бобових сумішок містить 48 – 58% сухої речовини, 6 – 6,8 мДж ОЕ, 1 кг його відповідає 0,3 – 0,34 кормових одиниць і містить 50 – 60 г перетравного протеїну і 18 – 20 г каротину. Сінаж із злакових трав при зазначеному вмісту сухої речовини і кормових одиниць звичайно містить 35 – 40 г перетравного протеїну.

Кращий сінаж одержують у баштах, але завантаження сі­нажної маси в башті — більш трудомістка операція, ніж у тран­шеї. Дуже трудомістке і вивантаження з них ущільненого кор­му, під час вивантаження сінажу внаслідок надходження повіт­ря зовнішній шар сінажу псується. В траншеї більше можли­востей ізолювати корм від безпосереднього контакту з повітрям поліетиленовою плівкою. Оскільки цьому не приділяють уваги, частина корму як у баштах, так і в траншеях у процесі згодо­вування втрачає якість.

Сінаж за якістю більш близький до свіжої трави, ніж си­лос, сіно і корми штучного сушіння. Крім того, заготівля сіна­жу дає змогу значно збільшити вихід корму з одиниці площі порівняно з заготівлею сіна (на 30—40 %). Сінаж може заміни­ти і силос, і сіно, тому в кормовиробництві багатьох країн останнім часом значно збільшилось його виробництво при змен­шенні заготівлі силосу і сіна.

Технологія приготування сінажу включає такі операції:

1)  скошування з плющенням (у разі потреби);

2)  пров'ялюван­ня;

3)  згрібання;

4)  підбирання трав з подрібненням на відріз­ки 10—15 до ЗО мм і вантаженням у транспортні засоби;

5)  пе­ревезення до місця заготівлі;

6)  завантаження в сховища, роз­рівнювання, ущільнення;

7) укриття.

Основним типом сінажних споруд є наземні траншеї з бето­нованою основою.

Сінаж приготовлений в траншеях при дотримані всіх технологічних вимог, не уступає по якості сінажу приготовленого в башнях.

В ньому накопичуеться меньше кислот, міститься трохи більша кількість цукрів. Сінажні траншеї можуть бути типів:

1.  надземні;

2.  полузаглублені;

3.  заглублені;

Для обваловки стін надземних траншей потрібно багато грунту. Стени полузаглублених і заглублених траншей повині бути облицьовані зилізобетоними плитами, без тріщин. Пол заливають бетоном.

Розмір траншеї визначають виходячи з кількості рогатої худоби і тривалості стійлового періоду. При постройкі сінажних траншей можна використовувати и типові проекти для сінажних траншей.

Ширина траншеї для закладки сінажа, повина бути в межах 8 – 12 м, а глубина в межах 2,5 – 4 м, в залежності від рельєфа місцевості і глубини залягання грунтових вод. При визначені довжини траншей виходять із потреб, що вона повина бути заповнена кормом в срок. Сінах повинен дути заложений в хранилище щільно і швидко, щоб при процесі самозігрівання температура не перевишувала 35 – 37 С. При підвишені температури хочаб до 40 – 42 С. значно зменшується кількість перетравлюваного протеїну, руйнується протеїн, і проходять другі непотрібні процеси. Для того щоб верхній слой сінажу в дашнях не портився зверху накладають слой із свіжо скошеної маси товщиною 30 – 40 см. Як тільки хранилище заповнене, масу в ноьму необхідно негайно укрити для изоляції від повітря.

Закладка сінажа в траншеї повина продовжуватися не більше 3 – 4 днів. Єжедневно нужно укладивать слой мінажгої маси товщиною 60 – 70 см. Поверх провяленої маси цілесообразно закладать слой свіжескошеної трави слоєм 30 – 50 см. Хорошо утрамбовану масу сінажа зверху утривають політиленовой або злорівнілованой плівкою.

Зверху ложать шар соломи щоб предотвритить промерзання покриття і верхнього шару корма.

Соблюдання правил виямки сінажа дуже важливі длч припинення процесу самозігрівання и погіршення якості корма.

При приникнені повітря в корм починають протікати різні мікробіологічні процеси, які знижують поживність корма. Чим хуже утрамбована маса, тим бистріше улітучивається вуглекислий газ і більше повітря проникає в хранилище і в масу. При проявлені признаків зігрівання корма надо бистріше використати його для їжі скоту, ато може запліснявіти і може прийти в повнц негодність.

При виямкі сінажа заложеного в герметичних башнях с верхнюю розгрузкоюю, а також в обикновених башнях нада кожен день знімати корм по всій поверхності шаром не більше 20 – 25 см.

С траншей же укритів надо знімати послідовно і різати вертикальними шарами по всій ширині і висоті хранилища товщиною не менше 0,5 м. Щоб зменшити обвітрюваність товщі корма, верх необхідно накривати плівкою.

Сінажну масу нада використовувати в межах 1 – 2 днів, так як при більш довгому зберіганні, особливо в теплих приміщеннях, зявляється пліснява, и сінаж перестає бути пригодним для сроживання тваринами.

Розділ 4

Розрахунок виходу кормових одиниць, перетравного протеїну та кормопротеїнових одиниць з гектару основних кормових культур заготовлених кормів

Таблиця № 4.1

Вихід кормових одиниць, перетравного протеїну і кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву.

Корма	Урожайність ц/га	Вміст в 1кг корма	Міститься в урожаї, ц	Перетравного протеїну в 1 к. о., (г.)
К. о.	П. п., (г.)	К. о.	П. п.	К. п.о.
Концентровані:
1.зерно ячменю	25	1,13	80	28,3	2,0	24,1	70,7
2 зерно пшениці	35	1,20	117	42,0	4,1	41,5	97,6
3 зерно овса	20	1,0	85	20,0	1,7	18,5	85,0
4 зерно кукурудзи	35	1,34	78	46,9	2,7	37,1	57,6
5 зерно гороху	25	1,17	195	29,3	4,9	39,0	167,2
Соковиті:
1 силос зкукурудзи	83	0,20	14	16,6	1,2	14,1	72,3
2 коренеплоди	500	0,12	10	60,0	5,0	55,0	83,3
Зелені:
1 оз. ріпак	150	0,16	30	24,0	4,5	34,5	187,5
2 оз. жито + оз. ріпак	150	0,18	22	27,0	3,3	30,0	122,2
3 оз. пшениця + оз. вика39	120	0,18	15	21,6	1,8	19,8	83,3
4 люцерна (1 укіс)	120	0,18	39	21,6	4,7	34,2	217,6
5 ячмінь + горох	120	0,18	25	21,6	3,0	25,8	138,9
6 овес + горох	120	0,19	26	22,8	3,1	27,0	135,9
7 люцерна (2 укіс)	80	0,18	39	14,4	3,1	22,8	215,3
8 кукурудза + сорго + соняшник	150	0,19	11	28,5	1,7	22,5	59,6
9 кукурудза на з/к	120	0,14	14	16,8	1,7	16,8	101,2
10 овес + ріпак	80	0,18	22	14,4	1,8	16,0	125,0
11 гарбузи	150	0,12	7	18,0	1,1	14,3	16,1
12 буряки	200	0,12	10	24,0	2,0	22,0	83,3
Грубі:
1 сінаж з люцерни	36	0,38	45	13,7	1,6	14,9	116,8
2 сіно з люцерни	24	0,52	136	12,5	3,3	22,6	264,0
3 солома з ячменю	20	0,36	12	7,2	0,2	4,8	27,8

Міститься в урожаї, ц

А) кормові одиниці = урожайність * к. о. в 1 кг

1.  по концентрованим кормам:

- зерно ячменю к. о. = 25 * 1,13 = 28,3

2.  по соковитим кормам:

- силос з курурудзи к. о. = 83 * 0,20 = 16,6

3.  по зеленим:

- оз. ріпак к. о. = 150 * 0,16 = 24,0

4.  по грубим кормам:

- сінаж з люцерни к. о. = 36 * 0,38 = 13,7

Б) перетравний протеїн = П. П(г) в 1 кг/1000 * Урожайність(кг)

1. по концентрованим кормам:

- зерно ячменю п. п. = 80/1000 * 2500 = 2000кг=2ц

2. по соковитим кормам:

- силос з курурудзи п. п. = 14/1000 * 8300 = 120кг = 1,2ц

3. по зеленим:

- оз. ріпак п. п. = 30/1000 * 15000 = 450 кг = 4,5ц

4. по грубим кормам:

- сінаж з люцерни п. п.= 45/1000 * 3600 = 1600кг = 1,6ц

В) кормо протеїнова одиниця (С)

С =У *(К +10n)

У - урожай з 1 га, ц

К – вміст кормових одиниць в 1ц маси;

N – вміст перетравного протеїну в 1ц маси;

1. по концентрованим кормам:

- зерно ячменю С = 25 *(1013 +10 * 0,08)/2

2. по соковитим кормам:

- силос з курурудзи С = 83 * (0,20 + 10 * 0,014)/2

3. по зеленим:

- оз. ріпак С =150 * (0,16 + 10 * 0,03)/2

4. по грубим кормам:

-  сінаж з люцерни С = 36 * (0,38 + 10 * 0,045)/2

Г) перетравний протеїн в 1 к. о. (г) = п. п (в ц урожаю)/к. о. (в ц урожаю) *1000

1. по концентрованим кормам:

- зерно ячменю п. п в 1 к. о. = 2/28,3 *1000 =70,7г

2. по соковитим кормам: п. п в 1 к. о. = 1,2/16,6 * 1000 = 72,3

- силос з курурудзи

3. по зеленим:

- оз. ріпак п. п в 1 к. о. = 4,5/24,0 * 1000 = 187,5

4. по грубим кормам:

-  сінаж з люцерни п. п в 1 к. о. =1,6/13,7 * 1000 = 116,8

Таким чином у цьому розділі були проведені розрахунки виходу кормових одиниць, перетравного протеїну та кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву. Розрахунок цих показників є дуже важливим, так як це дає нам змогу правильно збалансувати по поживності добовий раціон тварин, що призведе до підвиження виходу продукції твариництва.

Розділ № 5

Прийоми підвищення вмісту рослиного білку в кормах

Гній — основне органічне добриво. Особливо цінний гній, який зазнав термічної обробки самозігріванням, що сприяє очи­щенню його від насіння бур'янів, гельмінтів, хвороботворних бактерій. Вміст поживних речовин у ньому порівняно з іншими видами гною і органічних добрив найвищий.

Цінне органічне добриво можна виготовляти безпосередньо у полі, використовуючи для цього рештки соломи минулих ро­ків, змішуючи її з рідким гноєм і гноївкою.

Для кормової площі характерне більше винесення поживних речовин — азоту, калію, фосфору. Тому і норми внесення тут органічних добрив можуть бути значно більшими, ніж у рос­линництві. Наприклад, підстилковий гній можна вносити на кормовому полі не один раз за 3—4 роки, як у польових сіво­змінах, а щороку від 10—12 до 18—20 т/га.

Цінним органічним добривом є заорана зелена маса хресто­цвітих (редьки олійної, гірчиці білої), люпину, буркуну та ін. Найчастіше для цього використовують післяжнивну сівбу хре­стоцвітих. Вони добре мінералізуються, містять азоту до 3,5— 4 % сухої маси, поліпшують санітарний стан грунту. Сидерацію використовують насамперед у кормопольових сівозмінах у ра­йонах задовільного і достатнього зволоження. Звичайно заорю­ють від 120 до 300 ц/га зеленої маси. Буркун для сидерації добре використовувати у зайнятих парах.

Цінним органічним джерелом живлення рослин є рослинні рештки (корені + стерня) багаторічних трав — бобових і бобо­во-злакових сумішок (від 70 до 120 ц/га сухої маси).

Органічні добрива на відміну від мінеральних навіть при великих нормах внесення насамперед засвоюються грунтом і перетворюються на малорухомі форми. При цьому збільшується вміст органічної речовини в грунті, органічна маса поступово мінералізується і забезпечує рослини азотом, фосфором і калієм, а також іншими елементами живлення. Цінне добриво — рідкий безпідстилковий гній. Він навіть перевищує дію мінеральних добрив, значно підвищує продуктивність кормових культур — кукурудзи на силос на 80—120 ц/га, кормових буряків — на 250—400, зеленої маси однорічних трав — на 100—160, редьки олійної — на 150—250 ц/га. Проте при внесенні великої кіль­кості органічних добрив необхідно контролювати фітосанітарну обстановку на полях, щоб запобігти збільшенню засміченості посівів бур'янами. Слід проводити аналізи грунту і рослин на вміст не тільки нітратів, а й важких металів, миш'яку, селену, які надходять з надмірною кількістю органічних добрив, стіч­ними водами і промисловими відходами мінерального й орга­нічного походження. Вміст їх у грунтах може перевищувати гранично допустимі концентрації у десятки і сотні разів.

Перевагу слід віддавати рідким, а також комплексним доб­ривам. У комплексних мінеральних добривах вміст азоту по­винен значно переважати над вмістом фосфору і калію.

У кормовиробництві особливо необхідні азотовмісні добрива як важливий фактор підвищення врожайності кукурудзи, коре­неплодів, зернокормових культур, багаторічних і однорічних кормових трав.

Норми внесення азоту (N60) на фоні фосфору і калію збіль­шують продуктивність кормової площі у середньому на 22— 25 %. При цьому врожайність бобових і бобово-злакових сумі­шок багаторічних трав без зрошення збільшується на 16—20, а при зрошенні люцерни — на 44— 52 %. За даними дослі­джень автора, проведених у Лісостепу, врожайність зеленої маси кукурудзи при внесенні повного мінерального добрива N60Р60К60 підвищується в середньому на 46,1 %, на фоні N90Р90К90 — на 64,2, при внесенні N105Р80К110 (розрахунок на одержання 500 ц/га зеленої маси) —на 66,4 %. Внесення лише, фосфорних і калійних добрив різко знижує урожай кормових культур.

У роки з достатньою кількістю опадів (за тими самими да­ними) урожайність сумішок кукурудзи з суданською травою і соєю за два укоси досягає 1140, кукурудзи з горохом — 940 ц/га. Таке підвищення урожайності завдяки взаємодії двох факторів — достатнього живлення рослин і зволоження — свід­чить про великі, невикористані резерви збільшення продуктив­ності кормової площі.

Після підготовки і первинного обробітку грунту, вапнування кислих грунтів або гіпсування солонців, внесення основного доб­рива, вирощування попередників проводять залужування ділян­ки сумішкою багаторічних трав.

Травосумішки на пасовищах і сіножатях мають переваги пе­ред одновидовими посівами лучних трав: краще використовують вологу і поживні речовини; більш стійкі проти несприятливих умов, створюють щільну дернину, оструктурюючи грунт; бобово-злакові і злаково-бобові сумішки краще використовують родю­чість грунту, ніж окремі види бобових і злакових; забезпечують одержання збалансованого за поживними одиницями корму; більшість травосумішок продуктивніші, ніж одновидові посіви трав.

М. Г. Андреєв показав, що врожайність сіна травосу­мішок на 14,4—25 % вища, ніж одновидових посівів. Це підтвер­джують і результати досліджень автора по травосумішках, висі­яних на схилах Лісостепу. Період високопродуктивного їх вико­ристання збільшувався на 2—3 роки, урожайність — на 14 — 30 % порівняно з посівами тільки бобових трав.

Злакові трави в сумішці з бобовими за поживністю переви­щують аналогічні види злаків у одновидовому посіві. За дани­ми автора, злакові трави (костриця лучна, стоколос безостий, грястиця збірна) протеїну містять на 2—3 % більше, ніж при вирощуванні їх у чистому вигляді.

Достатнє азотне живлення на фоні фосфорно-калійного підвищує якість корму і вміст у ньому протеїну і незамінних амі­нокислот.

Залежно від грунтово-кліматичних умов бобово-злакова тра­восумішка може включать бобові — конюшину, люцерну, лядве-нець рогатий, еспарцет посівний, піщаний, закавказький; злако­ві — тимофіївку лучну, кострицю лучну і тростинну, стоколос безостий, канаркову траву тростинну, райграс пасовищний, ба­гатоукісний і високий, грястицю збірну та ін. На сіножатях ви­користовують в основному верхові трави, на пасовищах — вер­хові і низові (тонконіг лучний, мітлицю білу, або пагононосну) і напівверхові (житняк, райграс пасовищний, кострицю червону та ін.).

Травосумішки можуть бути простими (2—3-компонентні) і складними (4—7-компонентні і більше); короткостроковими (2—3 роки), середньостроковими (5—7 років) і тривалого (більш як 7 років) періодів використання. Чим складніша тра­восумішка, тим більша сумарна норма висівання насіння. Так, при сівбі люцерни чи конюшини на сіножатному угідді висіва­ють 8—10 млн схожого насіння на 1 га, у травосумішці з двох компонентів (наприклад, люцерни і костриці) — 12—14, з трьох— 14—16 млн.

При корінному поліпшенні лук і пасовищ використовують переважно 2—4-компонентні травосумішки. За продуктивністю вони не поступаються перед складними, а інколи й перевищу­ють їх.

Вибір компонентів і норма висіву насіння при корінному по­ліпшенні так само, як і при поверхневому, залежить від типу і розташування угіддя, родючості грунту, вмісту вологи, світло­вого режиму. Наприклад, на лиманах Лісостепу і Степу, де тривалість затоплення невелика (7—12 днів), висівають суміш­ки, в які входять люцерна синьо - або жовтогібридна (6— 10 кг/га), стоколос безостий (8—12 кг/га) або костриця лучна (6—8 кг/га). Якщо тривалість затоплення більша, люцерну не висівають, а сіють переважно злакові трави.

Достатність азотного живлення сприяє кущінню і росту злаків. Тому навіть значні відмінності в нормах висіву компо­нентів, велику кількість яких пропонують різні науково-дослідні заклади, не мають принципового значення, якщо забезпечується достатнє живлення рослин.

Висновки та пропозиції

На посівах кормових культур, сіножатях і пасовищах слід здійснювати як загальні, так і окремі заходи щодо забезпечен­ня сприятливої екологічної обстановки. Перша група заходів залежить від системи природоохоронної організації території, яка передбачає припинення ерозії, очищення промислових сто­ків від біологічного і мінерального забруднення, у тому числі важких металів, які можуть нагромаджуватися у грунті у над­мірній кількості, а потім переходити у продукцію тваринництва. Зарегулювання стоку при використанні води на технічні потре­би промислових виробництв, переведення водопостачання на замкнений цикл мають одне з вирішальних значень у комплексі природоохоронних заходів.

Друга група заходів залежить насамперед від рівня агро­технічної служби у господарстві, від технологій вирощування кормових культур. Так, вміст нітратів у кормах, як і в іншій продукції рослинництва прямо залежить від високих азотних фонів живлення. Органічні добрива мають переваги щодо цього у зв'язку з повільною, поступовою мінералізацією органічної ре­човини. Разом з тим внесення безпосередньо свіжих органічних добрив також пов'язане з ризиком забруднення грунту гельмін­тами, різними хвороботворними бактеріями (наприклад, бруце­льозом і туберкульозною паличкою). Надмірна кількість безпідстилкового гною з великих ферм і комплексів може бути також джерелом важких металів. Тому органічні добрива з ве­ликих ферм і комплексів перед внесенням слід знезаражуватинасамперед поєднанням холодного і гарячого способів зберіган­ня, при яких гинуть шкідливі мікро - і макроорганізми. Крім того, необхідно проводити аналіз гною на вміст у ньому важких металів та інших хімічно шкідливих домішок.

На кормовій площі можна використовувати органічні відхо­ди підприємств спиртової, крохмале-патокової, шкіряної про­мисловості, цукрових заводів, комунального господарства, стічні води міст тощо. Усі вони підлягають знезараженню (термічна обробка, тривале витримування мулу, компостування за допо­могою негашеного вапна, аміаком, аміачною водою та іншими речовинами, наприклад тіазоном — 0,25 % маси компосту).

Слід обмежити пряме внесення рідкого гною на кормовій площі. На його основі готують соломистий гній і компости, використовуючи рештки торішньої соломи, торф. Готують також високоефективні органічні добрива і торфо-мінеральні компос­ти, які мають мінімальний негативний вплив на чистоту середо­вища.

У кожному господарстві має бути розроблена і здійснена науково обгрунтована система природоохоронних і екологічних заходів при протиерозійній організації території. Без цього не­можливо мати екологічно чисту продукцію у кормовиробництві.

Забезпечення задовільного санітарного стану кормових полів і одержання екологічно чистих кормів великою мірою залежать також від широкого впровадження екологічно чистих технологій вирощування кормових культур, які зводять до мінімуму або виключають використання на полях хімічних засобів боротьби. з бур'янами, шкідниками і хворобами. Пестициди у кормови­робництві слід замінювати агротехнічними і біологічними засо­бами з широким застосуванням сортів, які не пошкоджуються або мало пошкоджуються шкідниками і хворобами.

Не слід діяти за принципом: шкідливо для одних організ­мів — не шкодить іншим. Так, внесення гербіцидів не тільки вибірково діє на певний вид бур'янів, а й згубно впливає на мікрофлору і фауну грунту, актуальну і потенційну родючість грунту, а також на забруднення ґрунтових вод.

Нерідко висловлюються думки про те, що без хімії немож­ливо вирощувати урожай. Щодо кормовиробництва, то це твер­дження безпідставне. Агроном має у своєму розпорядженнікомплекс сучасних машин, що дають змогу агротехнічними за­ходами ефективно боротися з бур'янами, доводячи кількість їх до рівня, який суттєво не впливає на врожайність культур.

Слід також враховувати шкідників і хвороб рослин, запобі­гаючи появі їх правильним чергуванням культур у сівозміні, використанням специфічних ентомофагів, фітофагів.

Пестициди і гербіциди впливають насамперед на великих тварин і людину, яка використовує продукцію рослинництва і тваринництва. Ентомофауна і мікрофлора терплять менше, вони встигають пристосуватися, генерують стійкі види. Для людини і тварин це не характерно. Крім того, шкідливість дії хімічних препаратів людина збільшує сама. Так, норма внесення 60 % хлорофосу на картопляному полі 1,2 кг/га за препаратом, проте, щоб знищити шкідників, його треба внести лише 12 г/га (100-кратне збільшення дози). Все це, мабуть, відбувається насампе­ред через безвідповідальність і байдужість. Рештки пестицидів поки що не враховують (за станом на 1990 р.) і не зазначають в офіційних документах про якість кормів. Немає і звітності про рівень хімічної чистоти кормів та іншої сільськогосподарської продукції у господарстві, районі, області. Є звітність про кіль­кість внесених препаратів, проте немає відомостей про вміст їх у кормах і продукції після цього.

Застосування біопрепаратів більш вибіркове, ніж пестицидів. Наприклад, трихограма може знищити гусінь лучного і кукуру­дзяного метелика та ін. Крім того, можна додатково застосува­ти бітоксибацилін та інші препарати проти вовчка, на посівах соняшнику можна використовувати муху фітомізу, павутинних кліщиків знищувати кліщем фітосейлюсом тощо. Ефективні фе-ромонні пастки. Проте поки шо, на жаль, немає цілісної систе­ми захисту сільськогосподарських культур цими заходами. її не­обхідно розробити найближчим часом, оскільки агротехнічні, біологічні і селекційно-генетичні заходи боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами — основа біологічного рослинництва і кормовиробництва.

Література

1.  О. І. Зінченко Кормовиробництво К. В.Ш. 1994 р.

2.  В. Ш. Маткевич Кормовиробництво в таблицях К. Урожай, 1992 р.

• < Назад
• Вперёд >