МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО АУДИТУ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ

Дані, що отримали аудитори, збираються разом і використовуються для побудови температурної карти будівлі. На загальній карті інформація може бути нанесена у вигляді значень температури або кольорових температурних зон відповідно рекомендованих температур, наприклад за допомогою такого кольорового коду:

Приклад графічного та табличного представлення температурної карти адміністративної будівлі наведений у додатку Д.

При проведенні вимірів треба пам`ятати, що температура може відрізнятися в різних частинах приміщення. Температура змінюється на протязі дня, на протязі тижня, в залежності від погоди, пори року. Тому можна зажадати повторити обстеження в різний час тижня, доби, року. Виміри можуть проводитись, особливо використовуючи технічні засоби для збору даних, на протязі 24 годин або тижня. Для більш повної картини можна використати результати, які були отримані раніше.

Корисно створити комп`ютерну базу даних, яка б допомагала збирати та проводити аналіз та презентацію інформації, що була зібрана на протязі декількох років.

Температурні карти можуть бути побудовані окремо для різних днів або годин або можна брати середні дані для приміщень. За їх допомогою визначаються температурні зони об’єкту.

При аналізі отриманих Т-карт необхідно відповісти на наступні запитання:

Які особливості температурної карти залежать від часу, дня, пори року, коли було проведено обстеження? Які призначення та режим роботи приміщення? Чи є особливо гарячі та холодні зони? Які на це причини? Наприклад, залишені відчиненими вікна, погана ізоляція, неналежний рівень опалення, не працюють термостати. Як передається енергія від джерела до приміщення? В цих зонах можна провести додаткові дослідження, провести виміри температури в різних частинах приміщення, в різних місцях, на різній висоті.

Для отримання чіткої картини поточного стану будівлі доцільно було б дослідити наступні питання:

1) Виконання температурних умов у приміщеннях опалювальної споруди.

2) Визначення фактичного рівня енергоспоживання.

3) Вплив недотримання режимних параметрів теплопостачання на теплоспоживання громадських будівель.

Можливий варіант проведення подібних досліджень та аналізу наведено у додатку Е.

Визначення фактичного рівня теплоспоживання громадських будівель

Для визначення фактичних витрат теплової енергії на опалення можна застосовувати:

– теплолічильники різних конструкцій для безпосереднього визначення витрат теплової енергії;

– витратоміри для визначення витрат теплоносія (водолічильники, накладні витратоміри) разом з термометрами опору з вторинними пристроями до них;

– при відсутності вказаних приладів при наявності на вводі елеватора–змішувача, за відомими даними про діаметр сопла елеватора, різницю тиску в подавальному та зворотному трубопроводах безпосередньо перед елеватором, можна визначити витрату первинного теплоносія за формулою:

,

Де:– різниця тиску теплоносія перед елеватором на подавальному та зворотному трубопроводах, м в. ст;– діаметр сопла елеватора, см.

Зазначені прилади витрат теплоносія встановлюють на вводі подавального трубопроводу, термометри на загальних подавальному та зворотному трубопроводах системи опалення.

За показами теплолічильника визначають витрату теплової енергії на опалення будинку за час однієї серії вимірювань (приблизно за одну добу). За результатами загальної кількості серій вимірювань (не менше трьох) знаходять середнє фактичне значення витрат теплової енергії на опалення за одну годину кожної серії вимірювань , Вт:

,

Де: – загальна витрата теплової енергії на опалення за і–ту серію вимірювань, Вт·год;– кількість годин вимірювань І–ої серії, год.

В разі відсутності теплолічильника та застосування витратомірів на загальному подавальному трубопроводі системи опалення та двох термометрів на подавальному та зворотному трубопроводах вимірювання параметрів здійснюється кожну годину, а витрату теплової енергії на опалення можна визначити за формулою, Вт:

,

Де: 1,163 – перевідний коефіцієнт; С – теплоємність води, ккал/кг·0С; – витрата теплоносія за показами витратоміра в z–ту годину, м3/год; – густина теплоносія при температурі , кг/м3; – різниця температур теплоносія в подавальному та зворотному трубопроводах, 0С; – кількість годин вимірювань, год.

Далі для кожної серії вимірювань знаходять фактичну питому витрату теплової енергії за годину на 1 м2 опалювальної площі будинку, Вт/м2:

,

Де: – опалювальна площа будинку, м2.