Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частини 1)
Страница 14 из 79
• забезпечення рівноправності всіх форм власності і господарювання на землі;
• економічного регулювання раціонального використання землі (платність землекористування, стимулювання та відшкодування збитків);
• недоторканності права власності і права користування землею;
• пріоритету у наданні продуктивних земель для потреб сільського господарства;
• системного підходу до використання земельних ресурсів;
• врахування регіональних особливостей землекористування;
• екологізації землекористування;
• законодавчого, нормативного та методичного забезпечення раціонального землекористування тощо.
При цьому:
• науково обґрунтований перерозподіл земельних ресурсів передбачає розподіл землі між різними формами власності на землю, що здійснюється на основі проектів землевпорядкування;
• рівноправність усіх форм власності і господарювання на землі виражається в тому, що за допомогою землевпорядних дій держава виступає гарантом рівноправності державної, комунальної та приватної форм власності.
Економічне регулювання раціонального використання землі полягає у:
• платності землекористування, що проявляється у вигляді справляння земельного податку або орендної плати за землю, виходячи з кадастрової оцінки земель і місцеположення земельної ділянки. Плата за землю справляється з метою створення економічного механізму раціонального використання та охорони земель;
• економічне стимулювання раціонального землекористування передбачає виділення коштів власникам землі і землекористувачам з метою компенсації тих затрат, які вони спрямовують на підвищення родючості ґрунтів і запобігання негативним явищам у землекористуванні, виробництві екологічно чистої суспільне необхідної продукції тощо, а також стягнення відповідних штрафів, розміри яких повинні бути адекватні затратам на усунення негатив
них процесів у землекористуванні в результаті недотримання ґрунтозахисних технологій.
Далі:
• недоторканність права власності та права користування землею полягає в тому, що втручання в діяльність власників землі і землекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення ними чинного законодавства;
• пріоритет у наданні продуктивних земель для потреб сільського господарства базується на тому, що землі, придатні для
сільськогосподарського виробництва, повинні передавати ся в першу чергу для цих цілей. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, здійснюється на підставі даних державного земельного кадастру;
• системний підхід у землекористуванні знаходить своє відображення у комплексному вивченні земельних ресурсів і тієї частини середовища, що визначає необхідні умови їх існування. Системному підходу у землекористуванні найбільш відповідає землевпорядкування території агроформування на основі об'єктивно існуючих ландшафтних систем.
Це означає, що землевпорядкування повинно ґрунтуватись не тільки на урахуванні комплексу природноекономічних та інших умов, але й на пізнанні закономірностей будови ландшафтів, процесів, які в них проходять, вмінні зробити
Прогнозний аналіз змін у ландшафтах на певний період часу, які виникають під впливом антропогенної діяльності;
• регіональний підхід передбачає використання земель з врахуванням конкретних місцевих умов, які властиві даному регіону;
• екологізація землекористування знаходить своє відображення у такому використанні землі, при якому забезпечується збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічна цінність природних і набутих якостей земель;
• законодавче, нормативне й методичне забезпечення раціонального землекористування реалізується через сукупність законодавчих, нормативних і методичних документів, спрямованих на створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відновлення
родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорону прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави.
Для того, щоб розв'язати ці завдання, насамперед, потрібно:
• вдосконалювати організаційні структури управління земельними ресурсами;
• розвивати демократичні засади управління земельними ресурсами по всій ієрархічній вертикалі, забезпечити науково обґрунтоване розмежування прав, обов'язків і відповідальності суб'єктів управління;
• вдосконалити організацію управлінської праці та її матеріального стимулювання;
• узагальнювати і впроваджувати передовий досвід управління земельними ресурсами.
Крім того, досягнення мети ефективного управління земельними ресурсами вимагає розв'язання таких важливих завдань, як розмежування земель державної та комунальної форм власності, створення системи державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель, моніторингу земель, розвитку ринкового землевпорядкування, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у галузі управління земельними ресурсами та ін. До речі, в умовах ринкової економіки потрібний цілком інший тип керівників, які б досконало володіли сучасними економічними, екологічними, соціальними та іншими знаннями. Адже більшість нинішніх керівників є інженерами з чисто технічною орієнтацією. У результаті реальне вирішення вказаних питань гальмується формалізмом, який дуже часто прикривається "дрібними" відомчими інструкціями. Врешті-решт це призводить до обмеження кругозору керівника вузьколокальними задачами, які вирішуються всупереч реальним інтересам людей, вимогам ефективного землекористування.
Тому нині все актуальнішою стає проблема створення мережі факультетів і кафедр управління земельними ресурсами, відкриття спеціальності з управління земельними ресурсами, перегляду навчальних планів у бік збільшення кількості годин для вивчення цієї дисципліни, поглибленого вивчення психології, конфліктології, ГІС-технологій тощо, відкриття нових спеціалізацій, які випливають з умов ринку тощо.
Вирішення перелічених проблем дозволить ефективно управляти земельними ресурсами в Україні в умовах відносин ринкового типу.
2.7. Методи управління
Методи управління земельними ресурсами класифікуються за ознаками їх змісту і механізму (способу) впливу на працівника і земельні ресурси. У результаті цього в науці управління чітко визначено дві групи методів за видами відносин, які відрізняються між собою критерієм примусовості й переконання. У науковій і спеціальній літературі ці групи методів часто називають методами прямого впливу (активними) і методами опосередкованого впливу (пасивними).
До першої групи методів належать методи, які мають правове забезпечення, починаючи з Конституції України і закінчуючи правовими документами місцевого рівня, включаючи рішення трудових колективів, а до другої групи -методи, які не мають правового забезпечення.
Названі групи методів відображають, на нашу думку, весь арсенал способів, або, скажімо, дій управління земельними ресурсами. До першої групи методів відносяться Адміністративні, До другої - Економічні й соціально-психологічні Методи управління. У методологічному аспекті адміністративні методи поділяються на дві підгрупи: організаційно-стабілізуючі та організаційно-розпорядчі. При цьому організаційно-стабілізуючі методи включають регламентування - створення положень про органи управління земельними ресурсами, їх підрозділи; нормування - встановлення нормативів і норм виконання робіт та меж компетенції; інструктування роз'яснення способів та умов виконання робіт, дій керівників і спеціалістів. Треба зазначити, що інструкції (правила, методичні вказівки тощо) призначаються для забезпечення єдності та узгоджених дій виконавця. Наприклад, порядок визначення грошової оцінки земель (визначення ставок земельного податку тощо) регламентується методичним забезпеченням Держкомзему України. Причому цей порядок є єдиним для всього простору України.
