Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частини 1)
Страница 13 из 79
2.5. Роль управління земельними ресурсами
Проблема управління земельними ресурсами завжди була актуальною, оскільки земля є основою будь-якого виробництва. Правда, якщо в несільськогосподарській сфері землі відводиться пасивна, другорядна роль, то в сільськогосподарському і лісовому господарстві вона виступає головним засобом виробництва. Це й свідчить про велике її значення.
Земля має й інші особливості, які відрізняють її від інших засобів виробництва. Насамперед це: 1) земля - продукт природи; 2) просторова обмеженість; 3) постійність місця розташування; 4) правильне використання землі в сільському господарстві супроводжується зростанням її родючості і продуктивності тощо.
Наведені особливості й визначають виняткову роль управління земельними ресурсами. І це не випадково. Адже відомо, що земельні ресурси, на використанні яких формується близько 95 відсотків обсягу продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання, по праву вважаються первинним чинником виробництва, фундаментом економіки України. Варто зазначити, що частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил країни складає понад 40 відсотків, а у ресурсній забезпеченості соціально-економічного розвитку України земля складає майже 45 відсотків. Тому наскільки ефективно буде здійснюватися управління земельними ресурсами, настільки зростатимуть темпи соціально-економічного, духовного і ін. розвитку держави. Особливо актуальною ця проблема стає в умовах ринкової економіки, коли законодавче закріплюються різні форми власності на землю і господарювання на ній.
Громадянам України нині передано у власність мільйони гектарів продуктивних земель для розширення особистих селянських господарств, організації селянських (фермерських) господарств, передано значні площі для будівництва житла, ведення садівництва і городництва тощо.
Збільшення чисельності суб'єктів господарювання на землі зініціювало розширення кола учасників земельних відносин, загострились екологічні проблеми довкілля. Це, у свою чергу, вимагає розробки нового і вдосконалення існуючого пакета законодавчих документів щодо форм власності, плати за землю, оренди землі, іпотеки, охорони землі тощо. Вже сьогодні стало очевидним, що методи управління земельними ресурсами, які склалися за часів державної власності на землю і продовжують використовуватися й донині, не відповідають сучасним вимогам ринкової економіки, не задовольняють потреб суб'єктів господарювання на землі.
Тому не дивно, що, всупереч очікуванням, земельна реформа 1991-2000 рр. не тільки не дала позитивних результатів, але, навпаки, призвела до нової руйнації сільськогосподарського землекористування, плутанини в земельних відносинах, спричиненої недосконалістю законодавчих актів.
Головною причиною такої ситуації є втрата державою функції управління земельними ресурсами і відсутність єдиної земельної політики, що унеможливило регулювання земельних відносин за допомогою державних важелів. Це видно навіть з того, що Держкомзему України, на який Законом про земельну реформу (1990 р.) від імені держави покладалась організаційна, землевпорядна, контрольна і консультаційна функції, перестали виділятись кошти на організацію раціонального використання й охорону земель, надходження від земельного податку використовувалися не за цільовим призначенням, що призвело до погіршення якісного стану земель, заростання продуктивних земель кущами і дрібноліссям, руйнування меліоративної мережі, розвитку ерозії тощо.
Про наслідки такого стану речей свідчать показники економічного розвитку України. Так, у перерахунку на еквівалентну площу ріллі Україна в 1997-1999 рр. виробила зерна і зернобобових у 3 рази менше, ніж Італія; у 4 рази - ніж Німеччина; у 4,5 раза - ніж Франція; у 2 рази - ніж США. Виробництво цукрових буряків на відповідну площу було в середньому менше у 2-3 рази. Майже на один порядок У краща поступалась цим країнам у виробництві м'яса всіх видів. Отже, сьогодні потрібно вдосконалити державне управління земельними ресурсами, щоб забезпечити порядок на землі, а саме:
• гарантію і захист прав власності і користування землею всіх форм власності;
• підтримку системи оподаткування землі;
• вдосконалення орендних відносин;
• розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування;
• розвиток і контроль ринку землі;
• зменшення кількості конфліктів, пов'язаних з використанням землі;
• результативність процесу паювання землі та організацію ефективного використання паїв;
• перехід від екстенсивних до інтенсивних форм землекористування;
• підвищення ефективності використання земель населених пунктів та інших категорій земель за їх цільовим призначенням;
• удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та оцінки земель;
• охорону навколишнього середовища;
• землевпорядне забезпечення проведення земельної реформи;
• інформаційне обслуговування зацікавлених органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб;
• поліпшення якості контролю за господарською діяльністю на землі;
• удосконалення нормативно-правової і методичної бази в галузі землекористування;
• ріст кваліфікації та продуктивності праці управлінських кадрів тощо.
У процесі земельної реформи виникла необхідність розмежування форм власності на землю, створення на базі колгоспів і колишніх КСП ефективних приватних агроформувань; акумулювання і витрати коштів, які надходять в результаті трансакцій із землею; підвищення відповідальності суб'єктів господарювання за використання землі. Сьогодні чітко видно, що реєстрація земельних ділянок і прав власності на них, визначення вартості землі, встановлення правового режиму землекористування та інші дії, які стосуються землі, є необхідною умовою забезпечення функціонування ринкової економіки, ефективного управління земельними ресурсами.
Отже, запровадження ефективної системи управління земельними ресурсами є одним із найактуальніших завдань українського суспільства. Це важливо ще й тому, що лише за допомогою такого управління відбудеться реальний вихід незалежної України на широкий шлях соціального прогресу, прорив до більш досконалих форм життя, задля чого, власне, і розпочато земельну реформу.
2.6. Мета і завдання ефективного управління земельними ресурсами
Метою управління земельними ресурсами є вирішення проблем раціонального використання та охорони земель шляхом організованої, цілеспрямованої діяльності суб'єкта управління.
Мета є важливим мотиваційним чинником процесу управління земельними ресурсами. Причому мета повинна сконцентруватись на найважливішому, в першу чергу, на забезпеченні умов для ефективного землекористування, задоволенні потреб ринку. Дуже справедливо зазначають у своїй книзі "Керівництво без конфліктів" німецькі менеджери В. Зігерт і Л. Ланг, що мистецтво постановки мети І є мистецтвом управління. Без мети немає контролю за процесом використання й охорони земель, згасає творчість, ініціативність, проявляється почуття безвідповідальності за доручену роботу та ін.
Багатогранність поставленої проблеми визначає необхідність розв'язання цілого комплексу завдань:
• науково обґрунтованого перерозподілу земельних ресурсів;
