Дипломная робота «Сальмонельоз перепелів в господарствах Севастопольської області»

2. Огляд літератури

Визначення захворювання. Сальмонельоз (Pullorosis et typhus avium)

– гостре або хронічне інфекційне захворювання всіх видів тварин і сільськогосподарських та диких птахів, яке проходить у курчат з ознаками гострого ентероколіту, а у дорослої птиці частіше у формі латентної інфекції.

Хвороба поширена у всьому світі, особливо в країнах з інтенсивним птахівництвом.

Захворювання дорослої, птиці, яке дістало назву тифу птиці, вперше спостерігалося в 1889 р. Клейном в Англії. Збудник хвороби Salmonella gallinarum. Пізніше, в 1900 р., Реттгером у США було виявлено, і вивчено захворювання курчат, назване бацилярним білим проносом, або пулорозом; збудник хвороби Salmonella pullorum. В подальшому, глибоке вивчення захворювань показало, що вони мають єдину природу, а збудники їх є близькими варіантами одного і того ж виду мікроорганізмів.

Поширення хвороби й економічна шкода. Ензоотії пулорозу і тифу птиці спостерігаються в багатьох країнах з розвинутою птахівничою промисловістю. В Україну захворювання завезено в 1925 р. з імпортною птицею та яйцями. Економічні втрати, заподіювані хворобою птахівництву, великі у зв'язку з високою летальністю курчат і зниженням несучості у курей.

Таксономія

Родина - Enterobacteriaceae

Рід - Salmonella

Види (у курей) - Salmonella pullorum,

Salmonella gallinarum

Морфологія. Сальмонели – короткі палички з закругленими кінцями від 1 до 3 мкм довжиною і 0,5 – 0,8 мкм в діаметрі. За Грамом фарбуються негативно. Рухливі завдяки перитрихіально розміщеним джгутикам. Деякі серовари (Salmonella pullorum, Salmonella gallinarum) завжди нерухомі.

Культуральні властивості. Сальмонели ростуть на універсальних поживних середовищах зі слабо лужною реакцією (pH 7,2 – 7,4) в аеробних і анаеробних умовах.

В МПБ утворюють рівномірне помутніння через 18 – 24 години, потім через 48 -72 години осад, іноді плівку.

На МПА – напівпрозорі колонії, які мутніють при подальшому рості.

На середовищі Ендо – колонії злегка рожеві, прозорі [8,2,14,11].

Ферментні властивості сальмонел різноманітні. Вони зазвичай утворюють сірководень і не утворюють індолу, ферментують лактозу і саліцин.

Антигенна структура сальмонел складна. Антиген, що міститься в стінки мікробної клітини, називається соматичним або О – антигеном, а той що міститься в джгутиках – джгутиковим або Н – антигеном. Для діагностики цієї групи захворювань використовують набір полівалентних О– і Н –аглютинуючих сальмонельозних сироваток[5,23].

Епізоотологія. У природних умовах захворювання уражує курей, індиків та цесарок. Чоловічі особини стійкіші. Особливо сприйнятливі до хвороби курчата у віці до двох-трьох тижнів. Як виняток захворювання може спостерігатися у качок. До збудника хвороби сприйнятливі також деякі види диких птахів (горобці, фазани, голуби, вівсянки, тетереви).

У благополучні господарства захворювання заноситься курями-бактеріоносіями, інфікованими яйцями та одноденними курчатами, що одержані з інфікованих яєць. Захворювання може також виникнути спонтанно, без занесення зовні, внаслідок загострення дуже поширеного бактеріоносійства при порушенні гігієни годівлі та утримання птиці. Нестача в кормах вітамінів, і передусім вітаміну А, неправильно збалансований кормовий раціон по білку, вуглеводах і мінеральних речовинах, годівля недоброякісними кормами, порушення режиму інкубування, скупченість, вогкість, забрудненість інкубаторів і пташників створюють сприятливі умови для появи, поширення та стаціонарності хвороби.

В межах неблагополучного господарства захворювання поширюється хворою птицею і бактеріоносіями які забруднюють своїми виділеннями корм, воду та речі догляду. Зовні здорові кури-бактеріоносії несуть інфіковані яйця. При інкубуванні таких яєць в одних ембріони взагалі не розвиваються в інших ембріони гинуть наприкінці інкубування, а з частини яєць вилуплюються хворі курчата.

Захворілі курчата виділяють в зовнішнє середовище збудника з підвищеною вірулентністю і служать джерелом зараження курчат, які вилупилися з неінфікованих яєць (рис.1). Зараження відбувається аліментарним шляхом. Не виключена також можливість зараження через дихальні шляхи. Заражені курчата захворюють і здебільшого, як і курчата, що вилупилися вже хворими, гинуть у перші дні життя. Курчата, які вижили, стають бактеріоносіями, сприяючи тим самим стаціонарності інфекції в господарстві і появі хвороби серед нового покоління птиці. Півні як джерело поширення хвороби мають менше значення і можуть бути джерелом інфекції тільки при ураженні у них сім'яників. В цьому разі збудник хвороби передається з сім'ям на яйця запліднюваних півнями курей [34].

Рисунок. 1.

Схема поширення інфекції при пулорозі.

Захворювання і загибель дорослої птиці у неблагополучних господарствах часто бувають зв’язані із загостренням бактеріоносійства. Можливе зараження дорослої птиці при тісному контакті з хворими курчатами і при поїданні яєць, занесених бактеріоносіями.

Захворюваність і відхід птиці при занесенні або виникненні захворювання визначається умовами зовнішнього середовища і ступенем опірності організму птиці й може коливатися від поодиноких випадків до масової загибелі молодняка та значної захворюваності дорослої птиці.

Бактерії можуть зберігатися у ґрунті 14 місяців, у воді — 200 днів, а у вологих фекаліях — 100 днів, у сухих — 240 днів, на шкаралупі яєць — 24 дні. Кип'ятіння швидко забиває збудника.

Ефективними дезінфекційними засобами є 1% формалін і 4% хлорне вапно.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 1-14 днів, перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний. У дорослих хвороба перебігає в хронічній або латентній формі. Збудник вражає курчат і перепелят з 1 – денного до 2 – тижневого віку. Молодняк найбільш сприйнятливий в перші 24 – 48 годин життя. З віком захворюваність зменшується і вони стають менш сприйнятливими. При незадовільних умовах утримання і годівлі молодняк може заражатися в 3-4 тижневому віці.

У пташенят, які щойно вилупилися, захворювання проходить гостро. Хворі курчата наїжачуються, сидять з напівзажмуреними очима та опущеними крилами, жалібно пищать, тяжко дихають (рис. 2). З першого ж дня захворювання появляється профузним проносом білуватого кольору, смердючого запаху; калові маси забруднюють і склеюють пушок навколо клоаки, засихають і утруднюють виділення випорожнень.

Загибель пташенят іноді досягає 80—90%.

У курчат, старших за 20 днів, хвороба проходить підгостро або хронічно; частина з них видужує і стає бактеріоносієм. У хроніків-бактеріоносіїв періодично відмічається в'ялість, збліднення гребеня, іноді пронос.

Несучість знижується. У деяких екземплярів птиці внаслідок перитоніту спостерігається відвислість живота і появляється пінгвіноподібна постава тіла. Частина птиці гине внаслідок розриву печінки або великих судин яєчника. У птиці, яка заразилася дорослою, захворювання проходить гостро або підгостро (тиф птиці). У хворої птиці спостерігається гарячка, пригнічення, небажання їсти корм, пронос, іноді з домішкою крові, посилена спрага, жовтяничність або збліднення гребеня та сережок. Летальність може досягти 20—30%. Видужала птиця стає бактеріоносіями.

Рисунок 2.