Книга Пожежна Безпека Рожков частина 3

Книга Пожежна Безпека Рожков частина 3

§ 37. Класифікація будівельних матеріалів

За своїм походженням будівельні матеріали розподіляють на:

ПРИРОДНІ, які зустрічаються в природі в готовому вигляді та можуть використовуватися в будівництві без суттєвого оброблення;

ШТУЧНІ, які не зустрічаються в природі, а виробляються із застосуванням різних технологічних процесів.

За функціональним призначенням можна виділити такі групи будівельних матеріалів:

Призначені для будівництва стін (цегла, бетон, залізобетон, метал, дерево);

В’яжучі (цемент, вапно, гіпс), які використовують для виробництва безвипалювальних виробів, цегляної кладки та штукатурки;

Теплоізоляційні (мінеральна вата, піно - та газобетони, пінопласти, повсть тощо);

Опоряджувальні та облицювальні (керамічні плитки, кам’яні породи, різні пластики, деревностружкові та деревноволокнисті плити, «вагонка», лінолеум тощо);

Покрівельні та гідроізоляційні (шифер, черепиця, покрівельне залізо, руберойд тощо).

Основні властивості будівельних матеріалів

Теплопровідність – Молекулярне перенесення тепла в суцільному середовищі, зумовлене наявністю градієнта температури. Дана властивість враховується при виборі матеріалів для огороджувальних конструкцій будівель, призначених для збереження тепла в приміщеннях та при розрахунках конструкцій на вогнестійкість.

Теплоємність – Фізична величина, яка дорівнює відношенню кількості теплоти, що поглинається системою при безмежно малій зміні її температури, до цієї зміни. Теплоємність, як і теплопровідність, не є фізичною константою матеріалу, тому що вона змінюється залежно від температури.

Міцність – здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від дії напруг, які виникають у ньому під впливом прикладеного навантаження.

Твердість – Властивість матеріалу чинити опір деформуванню або руйнуванню при місцевому силовому впливові; характеризується проникненням у нього іншого, більш твердого, матеріалу.

Пружність – властивість матеріалу змінювати під дією навантаження свою форму та об’єм без ознаки руйнування та відновлювати їх після припинення дії деформувальних сил.

Пластичність – Властивість матеріалу змінювати без руйнування форму та розміри під дією навантаження або внутрішніх напруг, стійко зберігаючи утворену форму і розміри після припинення цього впливу.

Істинна густина – маса одиниці об’єму матеріалу в абсолютно щільному стані. Густина більшості будівельних матеріалів більше одиниці. Виключення являють деревина, пластики.

Середня густина – маса одиниці об’єму матеріалу, включаючи пори і порожнини.

Залежно від густини та пористості середня маса будівельних матеріалів змінюється від 20 кг•м-3 (для деяких легких теплоізоляційних матеріалів) до 7850 кг•м-3 (для сталей).

Пористість – ступінь насиченості матеріалу повітряними включеннями у вигляді пор. З пористістю пов’язані такі властивості матеріалів, як міцність, теплопровідність, звуконепроникність тощо. Пористість будівельних матеріалів змінюється від 0 (сталь, скло) до 85% (поропласт, пінобетон).

Теплове розширення – Збільшення геометричних розмірів зразка, викликане зміною його температури при постійному тиску.

Жаростійкість – Здатність матеріалу за умов тривалого впливу температур від 200 до 2000 °С зберігати або незначно змінювати свої фізичні або механічні властивості; визначається температурою, при якій матеріали в умовах довгочасного нагріву та наступного охолодження починають руйнуватися або переходити в пластичний стан.

Вогнетривкість – властивість матеріалу протистояти, не розплавляючись, впливу високих температур, прийнятих у випробуваннях, залежно від групи матеріалів. Характеризується температурою, під впливом якої зразок випробовуваного матеріалу у вигляді тригранної піраміди розм’якшується та деформується так, що його вершина дотикається основи.

Вогнестійкість – здатність матеріалу зберігати фізико-хімічні властивості під дією вогню; характеризується довготривалістю опору дії вогню до втрати міцності.

Термостійкість – здатність матеріалу витримувати різні коливання температур, не руйнуючись; визначається числом поперемінних нагрівань (до 1300 °С) і охолоджень у проточній воді з температурою 5–25 °С, які витримує матеріал до втрати ним 20% своєї початкової маси.

Термін служби – Період часу від початку експлуатації виробу до моменту виникнення граничного стану, зазначеного в технічній документації.

Старіння – зміна фізико-хімічних і механічних властивостей та структури матеріалів при експлуатації або тривалому зберіганні, яке відбувається у матеріалах з підвищеним рівнем внутрішньої енергії.

Деформованість – властивість твердих матеріалів змінювати форму або об’єм під дією механічного навантаження, власної маси, намагнічування, електричного заряду; визначається рівнем пружних та залишкових деформацій при заданих зовнішніх діях.

Електричний опір – Властивість матеріалу перешкоджати проходженню електричного струму.

Електропровідність – властивість матеріалу проводити електричний струм під впливом незмінного в часі електричного поля.

Будівельні матеріали залежно від значень параметрів горючості поділяють на НЕГОРЮЧІ (НГ) та ГОРЮЧІ (Г).

До негорючих відносять будівельні матеріали при таких значеннях параметрів горючості:

Приріст температури в печі не більше 50 °С;

Втрата маси зразка не більше 50%;

Тривалість стійкого полуменевого горіння не більше 10 с.

Будівельні матеріали, що не відповідають хоча б одному з вказаних значень параметрів, відносяться до горючих.

Під СТІЙКИМ ПОЛУМЕНЕВИМ ГОРІННЯМ слід розуміти безперервне полуменеве горіння матеріалів протягом не менше 5 с.

Віднесення будівельних матеріалів до негорючих здійснюється експериментальним шляхом. Для кожного випробування виготовляють п’ять зразків циліндричної форми діаметром (45±0, –2) мм, висотою (50±3) мм.

Установка для випробування будівельних матеріалів на негорючість складається з печі, розміщеної в теплоізолюючому середовищі; конусоподібного стабілізатора повітряного потоку; захисного екрана, що забезпечує тягу; тримача зразка і пристрою для введення тримача зразка в піч; а також станини, на якій монтується сама піч (рис. 6.1).

Тривалість випробування складає, як правило, 30 хв) Температура в печі перед вміщенням зразка має становити 750 °С, а середня температура стінок печі – 835 °С. Контроль температурного режиму здійснюється термопарами. Перед та після випробувань кожний зразок зважують.

За результатами випробувань роблять висновок про горючість матеріалу.

Горючі будівельні матеріали залежно від значень параметрів горючості поділяють на чотири групи: Г1, Г2, ГЗ, Г4 відповідно до табл. 6.1.

Таблиця 6.1

Група горючості матеріалу	ПАРАМЕТРИ ГОРЮЧОСТІ
Температура димових газів Т, °С	Ступінь пошкодження за довжиною, SL, %	Ступінь пошкодження за масою, SM, %	Тривалість самостійного горіння, Tс•г, с
Г1 Г2 ГЗ Г4	≤135 ≤235 ≤450 >450	≤65 ≤85 >85 >85	≤20 ≤50 ≤50 >50	0 ≤30 ≤300 >300

Примітка. Для матеріалів груп горючості Г1, Г2, ГЗ при випробуванні не допускається утворення крапель розплаву, що киплять.

Метод випробування горючих будівельних матеріалів для визначення груп їх горючості застосовують для всіх однорідних та шаруватих горючих будівельних матеріалів, у тому числі, що застосовуються як оздоблювальні та облицювальні, а також лакофарбових покриттів.

Для кожного випробування виготовляють 12 зразків завдовжки 1000 мм, завширшки 190 мм. Товщина зразків повинна відповідати товщині матеріалу, що використовується у реальних умовах.

Рис. 6.1. Загальний вигляд установки для випробування будівельних матеріалів на негорючість (метод І):

1 – станина; 2 – ізоляція; 3 – вогнетривка труба; 4 – порошок оксиду магнію; 5 –обмотка; 6– заслінка; 7 – сталевий стрижень; 8 – обмежувач; 9 – термопара зразка; 10 –нержавіюча сталева трубка; 11 – тримач зразка; 12 – пічна термопара; 13 – ізоляція; 14 –ізоляційний матеріал; 15 – труба з азбоцементу або аналогічного матеріалу; 16 – ущільнення; 17 – стабілізатор потоку повітря; 18 – листова сталь; 19 – захисний пристрій від протягу

Зразки для стандартних випробувань матеріалів, які застосовують тільки як оздоблювальні та облицювальні, а також для випробувань лакофарбових покриттів, виготовляють у сполученні з негорючою основою. Товщина лакофарбових покриттів повинна відповідати прийнятій у технічній документації, але мати не менше чотирьох шарів.

Для несиметричних шаруватих матеріалів з різними поверхнями виготовлюють два комплекти зразків з метою експонування обох поверхонь. При цьому групу горючості матеріалу встановлюють за гіршим результатом.

Установка для випробування (рис. 6.2) складається із камери спалювання, системи подавання повітря в камеру спалювання, газовідвідної труби, вентиляційної системи для видалення продуктів згоряння. В камері спалювання встановлюють тримач зразка, джерело запалювання, діафрагму. Тримач зразка складається із чотирьох прямокутних рам, розташованих по периметру джерела запалювання. Джерелом запалювання є газовий пальник, який складається з чотирьох окремих сегментів.

Рис. 6.2. Установка для випробувань будівельних матеріалів на горючість (метод II).

Загальний вигляд установки:

1 – камера спалювання; 2 – тримач зразка; 3 – зразок; 4 – газовий пальник; 5 –вентилятор подачі повітря; 6– дверцята камери спалювання; 7 – діафрагма; 8 – вентиляційна труба; 9 – газопровід; 10, 11 – термопари; 12 – витяжний зонт; 13 – оглядове вікно

Система подавання повітря, яка повинна забезпечувати надходження в нижню частину камери спалювання рівномірно розподіленого по її перерізу потоку повітря, складається з вентилятора, ротаметра та діафрагми.

Для кожного випробування визначають такі показники:

Температуру димових газів;

Тривалість самостійного горіння і (або) тління;

Довжину пошкодженого зразка;

Масу зразка до і після випробування.

Після оброблення даних вимірювань за вже наведеною табл. 6.1 визначають групу горючості матеріалу: Г1, Г2, ГЗ або Г4.

У цілому ряді випадків крім характеристик горючості будівельних матеріалів необхідно мати дані про здатність їх до займання під впливом променистої теплоти, для визначення займистості.

Під ЗАЙМИСТІСТЮ розуміють здатність речовин та матеріалів до спалахування.

СПАЛАХУВАННЯ – це початок полуменевого горіння під дією джерела запалювання. При даному стандартному випробуванні характеризується усталеним полуменевим горінням.

ПОВЕРХНЕВА ГУСТИНА ТЕПЛОВОГО ПОТОКУ (ПГТП) – променистий тепловий потік, що діє на одиницю поверхні зразка.

КРИТИЧНА ПОВЕРХНЕВА ГУСТИНА ТЕПЛОВОГО ПОТОКУ (КПГТП) – мінімальне значення поверхневої густини теплового потоку, при якій виникає стійке полуменеве горіння.

Горючі будівельні матеріали залежно від величини КПГТП поділяють на три групи займистості:

В1– величина КПГТП, рівна або більша за 35 кВт•мг-2;

В2– величина КПГТП, рівна або більша за 20, але менша за 35 кВт• мг-2;

В3– величина КПГТП, менша за 20 кВт• мг-2.

Сутність методу випробування полягає у визначенні займистості матеріалу при заданих стандартних рівнях впливу на поверхню зразка променистого теплового потоку та полум’я від джерела запалювання. Рівні впливу променистого теплового потоку повинні знаходитися у межах від 10 до 50 кВт• мг-2. Початковий рівень впливу ПГТП при випробуваннях дорівнює 30 кВт мг-2.

Для випробувань виготовляють 15 зразків, які мають форму квадратів зі стороною 165 мм, завтовшки не більше 70 мм. Матеріали, що використовуються тільки як оздоблювальні та облицювальні, а також лакофарбові покриття, випробують у поєднанні. негорючою основою.

Випробування будівельних матеріалів на займистість проводять на установці, яка показана на рис. 6.3.

Установка складається з опірної станини, рухомої платформи, джерела променистого потоку (радіаційна панель), системи запалювання, яка складається з допоміжного стаціонарного пальника з системою пересування, а також допоміжного обладнання. Основною частиною установки є радіаційна панель, яка складається з кожуха з теплоізолюючим шаром та нагрівальним елементом потужністю 3 кВт.

Випробування проводять протягом 15 хв або до спалахування зразка. Мета цього випробування – визначення величини КПГТП, за якої виникає стійке полуменеве горіння. На підставі отриманих результатів встановлюється група займистості випробуваного матеріалу.

Будівельні матеріали характеризуються в пожежній справі тільки пожежною небезпекою. Пожежна небезпека будівельних матеріалів, у свою чергу, визначається горючістю, займистістю, поширенням полум’я по поверхні, димотворною здатністю та токсичністю.

Рис. 6.3. Установка для випробування матеріалів на займистість: 1 – радіаційна панель; 2 – захисна плита; 3 – рухома платформа; 4 – противага; 5 – важіль

§ 38. Основні частини будинків та будівельні конструкції

За своїм функціональним призначенням будівлі поділяють на цивільні (житлові та громадські), промислові та сільськогосподарські.

Будівлею Вважається наземна споруда, що має внутрішній закритий простір та призначена для виконання побутових, громадських, виробничих, складських або господарських функцій.

Капітальність будівлі характеризується її довговічністю та ступенем вогнестійкості. Довговічність визначається строком служби будівлі (її будівельних конструкцій) без втрати експлуатаційних якостей, що вимагаються. За довговічністю будівлі поділяють на чотири ступені: перший визначає строк служби більший ніж 100 років; другий – 50 –100 років; третій – 20–50 років; четвертий – менше 20 років.

Будівлі можуть бути одноповерховими та багатоповерховими. При визначенні поверховості враховують тільки надземні поверхи, що розташовані вище нульової позначки будівлі, тобто над рівнем землі. Поверх, підлога якого заглиблена нижче поверхні землі більш ніж на половину висоти, називається підвальним. При меншому заглибленні підлоги нижче нульової позначки поверх називається цокольним. Будівлі висотою 10 та більше поверхів, а також будівлі висотою понад 30 м від планувальної позначки землі до рівня підлоги верхнього поверху відносяться до будівель підвищеної поверховості.

Всі інші споруджені об’єкти, які не відносяться до будівель та служать для виконання суто технічних завдань, вважаються інженерними спорудами, наприклад: естакади, мости, відкриті виробничі установки, резервуари, димові труби тощо.

Кожний збудований об’єкт складається з будівельних конструкцій, що являють собою елементи будівлі та споруди, виконують несучі, огороджувальні або суміщені (несучі та огороджувальні) функції.

До основних частин (конструктивних елементів) будівель та споруд відносяться фундаменти, стіни, перекриття, опори, перегородки, покрівлі, сходи, вікна, двері, ворота, світлові ліхтарі.

Фундамент – підземна частина будівлі (конструкції), призначена для сприймання та розподілу навантажень від будівлі на її основу.

Стіна – Частина будівлі, що виконує функції вертикальної огороджувальної та несучої конструкції. Стіни служать для огородження приміщень від зовнішнього атмосферного впливу (зовнішні стіни) та для розділення внутрішнього об’єму будівлі на окремі приміщення (внутрішні стіни). Стіни визначають як самонесучі, коли вони обпираються на фундамент та несуть навантаження тільки під дією власної маси; несучими, якщо крім власної маси вони сприймають й інші навантаження (наприклад, від міжповерхових перекриттів); ненесучими, якщо вони виконують тільки огороджувальні функції, тобто не обпираються на фундаменти та передають навантаження від власної маси в межах кожного поверху на інші елементи будівлі.

Ненесучі стіни з панелей, що навішені на колони або балки, називають навісними каркасно-панельними.

Стіни також поділяють на поздовжні та поперечні.

Перегородка – внутрішня ненесуча стіна, призначена для поділу поверху будівлі на окремі приміщення.

Цоколь – нижня частина зовнішньої стіни, що частково виступає за її зовнішню площину.

Фронтон ~ Ділянка поперечної стіни, яка відгороджує горищний простір при двосхилій покрівлі.

Парапет – невисока стінка, що огороджує покрівлю. На цей час здебільшого виготовляється з металевих конструкцій.

Вертикальні прямокутні виступи стіни називають пілястрами, напівкруглі – напівколонами, з похилою гранню – контрфорсом. Всі ці виступи служать для посилення міцності та стійкості стін.

Опори – Будівельні пристрої у вигляді вертикальних стрижневих елементів, які з’єднують конструкції та передають навантаження на фундаменти. Опори залежно від матеріалу називають стояками, стовпами або колонами. Стояки найчастіше виробляють з дерева, стовпи – з каміння, а колони бувають сталевими або залізобетонними.

Розташовані всередині будівлі окремі опори та балки утворюють внутрішній каркас будівлі.

Перекриття Сприймають навантаження, розділяють будівлю на поверхи та являють собою горизонтальні несучі конструкції. Перекриття спираються на вкладені по опорах балки, що називаються прогонами або ригелями, чи безпосередньо на опори. Поверхи відділяються один від одного міжповерховими перекриттями. Перекриття над підвалом називають над-підвальними, а перекриття під горищем – горищним.

Покрівля – верхнє огородження будівлі, що сприймає навантаження від своєї маси, снігу та вітру і призначене для захисту приміщень від зовнішніх кліматичних факторів та впливів. Складається з двох частин: несучої (стропила, ферми, арки, рами, склепіння) та огороджувальної (покрівля).

Покриття – Частина будівлі, що огороджує її зверху та суміщає функції стелі приміщення (горищного перекриття) та покрівлі.

Покрив – верхня оболонка даху, що складається з водонепроникного килима та основи.

Сходи – конструктивний елемент будівлі, що служить для сполучення між поверхами, руху людей та пересування предметів. Сходи складаються з сходових маршів та площадок сходів. Для безпеки та зручності пересування сходові марші огороджуються перилами. Приміщення, в яких розміщені сходи, називаються сходовими клітками.

Двері Складаються з коробки та дверного полотна і закривають відповідні прорізи.

Вікна – огороджувальні елементи будівель, призначені для природного освітлення та вентиляції приміщень.

Ліхтарі – Засклені надбудови на покритті будівель, що призначені для верхнього освітлення.

Залежно від матеріалу виготовлення, основні будівельні конструкції поділяють на кам’яні, залізобетонні, металеві, дерев’яні, а також такі, що вміщують полімерні матеріали.

Будівельні конструкції характеризуються показниками: межею вогнестійкості та допустимою межею поширення вогню.

Необхідно запам’ятати, що у всіх будівлях мають бути обов’язково передбачені конструктивні, об’ємно-планувальні та інженерно-технічні рішення, які у випадку пожежі здатні забезпечити:

Можливість евакуації людей, незалежно від їх віку та фізичного стану, назовні на прилеглу до будівлі територію до настання загрози їх життю та здоров’ю як результату впливу небезпечних факторів пожежі;

Можливість рятування людей;

Доступ особового складу пожежних підрозділів та подачу засобів пожежогасіння до осередку пожежі, а також можливість виконання заходів щодо рятування людей та матеріальних цінностей;

Обмеження прямих та побічних збитків, включаючи саму будівлю та її вміст;

Обмеження розповсюдження пожежі у будівлі, а також на сусідні (будівлі та споруди, в тому числі при заваленні будівлі, яка горить.

§ 39. Поведінка будівельних конструкцій в умовах пожежі

На пожежах у будівлях вогонь досить швидко поширюється по обладнанню, меблях, оздоблювальних та облицювальних матеріалах, конструкціях, виконаних з горючих матеріалів, по вентиляційних каналах і шахтах, інших горючих матеріалах, рідинах тощо. При розрахунку міцності будівельних конструкцій враховуються навантаження і впливи, яким піддається будівля в нормальних умовах експлуатації. Однак в умовах пожежі за незначний час виникають додаткові навантаження та впливи, що призводять як до руйнування окремих конструкцій, так і будівлі в цілому. При пожежах на будівельні конструкції впливають, головним чином, висока температура, динамічні навантаження від падаючих уламків елементів будівель та пролитої для гасіння пожежі води, різкі коливання температур, тиску газів та продуктів горіння, в окремих випадках вибухової хвилі. Розглянемо приклад впливу полум’я на конструктивні елементи Будівлі ірис. 6.4).

Рис. 6.4. Приклад впливу полум’я при пожежі в приміщенні на конструктивні елементи будівлі

Як видно з рис. 6.4, конструкція 1 буде безпосередньо підпадати впливу полум’я та високих температур по внутрішній та зовнішній поверхнях за різними умовами нагріву для двох поверхонь. Будівельна конструкція 2 підпадає впливу вогню по її внутрішній поверхні та одночасно впливу по її зовнішній поверхні випромінювання полум’я та газоподібних продуктів горіння, нагрітих до високої температури та які виходять з приміщення з вогнем. Для елемента будівлі, що складається з конструкцій 1 та 2, діючих функціонально суміщено, вогонь в приміщенні буде ускладнювати умови нагріву. Характерним для конструкції 3 є дія полум’я тільки на зовнішню поверхню, за умови, що вікна, розташовані вище даного конструктивного елемента, залишаються непошкодженими.

Для приміщення розрізняють три основні стадії пожежі (рис. 6.5).

На початковій стадії пожежа розвивається від невеликого займання до моменту, коли приміщенняповністю охоплене вогнем. Під час основної стадії пожежі середньооб’ємна тімпература в приміщенні підвищується до макситаучціу. За цей період згоряє 80–90% об’ємної маси горючих матеріалів. На кінцевій стадії процес горіння завершується та починається поступове зниження–температури.

Тривалість основної стадії, швидкість зростання температури, її максимальне значення характеризують вплив реальної пожежі на будівельні конструкції. Величина даних показників залежить від ряду умов, головними з яких є пожежне навантаження й повітрообмін (вентиляція).

Стійкість до впливу факторів пожежі визначається, перш за все, матеріалами з яких виконано будівельні конструкції.

Вогнестійкість залізобетонних конструкцій залежить від інтенсивності та тривалості температурного впливу, теплофізичних властивостей бетону, конструктивної схеми, розмірів перетину, товщини захисного шару (відстані від зовнішньої поверхні бетону до металевої арматури), класу бетону, арматури та виду заповнювача. Негорючість та відносно невелика теплопровідність бетону дозволяють створювати конструкції з межами вогнестійкості, що задовольняють вимогам безпеки. У той же час залізобетонні конструкції не можуть безобмежено чинити опір впливу пожежі.

Рис. 6.5. Основні стадії розвитку пожежі в приміщенні: І – початкова; II – основна; III – кінцева

Вогнестійкість кам’яних конструкцій визначається їх перетином, конструктивним виконанням, теплофізичними властивостями матеріалів та способами обігріву. Видику межу вогнестійкості мають конструкції, виконані з глиняної цегли. В умовах пожежі цегляні конструкції задовільно витримують нагрівання до 700–900 0С, не знижуючи міцності та без зруйнування.

У сучасному будівництві широко використовуються металеві конструкції (колони, балки, ферми, арки тощо), виконані зі сталі, сплавів алюмінію, чавуну Найбільш перспективними є легкі металеві конструкції, застосування яких значно скорочує терміни будівництва, витрати на транспортування, збільшує продуктивність праці. Незахищені металеві конструкції під впливом високої температури деформуються, втрачають свою несучу здатність та завалюються вони мають невисоку межу вогнестійкості (15 хв), яка визначається часом нагріву до критичної температури. Критична температура для конструкцій з різних сталей в середньому складає 470 – 550 °С, з алюмінієвих сплавів – 165–225 °С.

При пожежах значним руйнуванням піддаються сталеві незахищенні ферми, балки, колони. Внаслідок проходить завалення покриття будівель в цілому. Такого роду пожежі можуть мати катастрофічний характер та завдавати значних матеріальних збитків.

Дерев’яні будівельні конструкції, природно, мають підвищену пожежну небезпеку. Низька температура займання (280–300 °С) призводить до того, що дерев’яні конструкції можуть загорятися навіть при незначному осередку пожежі. По поверхні дерев’яних конструкцій з нормальною експлуатаційною вологістю полум’я може поширюватися зі швидкістю до 2 м•хв-1.

Пожежну небезпеку являють й легкі покриття, всяких як теплоізоляцію переважно використовують полістирольний пінопласт, який має невелику густину, необхідну міцність та "високі теплоізоляційні властивості. Пожежі на таких покриттях характеризуються швидким поширенням вогню по покрівлі та утеплювачу на значну площу, незворотними деформаціями огороджувальних та несучих конструкцій, малою ефективністю використовуваних засобів пожежогасіння через приховане поширення горіння по утеплювачу всередині конструкцій, виділенням великої кількості газоподібних продуктів розкладу полімерних матеріалів.

Все більш широке використання в приміщеннях будівель та споруд знаходять килимові покриття та текстильні матеріали підлог. Більшість з них вельми пожежонебезпечні, тому що є горючими матеріалами, мають високу димотворну здатність, при горінні виділяють токсичні продукти.

§ 40. Способи підвищення вогнестійкості залізобетонних конструкцій

Межу вогнестійкості залізобетонних конструкцій можна збільшити шляхом впровадження відповідних конструктивних рішень та використання матеріалів з покращеними термоміцними характеристиками. До конструктивних рішень належать: збільшення площі перетину конструктивних елементів; зниження навантажень на несучі конструкції;

Збільшення товщини захисного шару бетону для поздовжньої розтягнутої арматури в елементах конструкцій, що працюють на прогин та розтягнення;

Зміна умов обігріву конструкцій під час пожежі; зміна схеми обпирання й роботи конструкції.

У процесі забезпечення потрібних меж вогнестійкості панельних конструкцій із залізобетону слід звертати увагу на захист вузлів кріплення та навішення панелей, герметизацію стиків між панелями. Рівень захисту вузлів кріплення, а також забивання прогалин в місцях прилягання навісних та самонесучих стін до елементів будівель мають забезпечувати межу вогнестійкості не нижче потрібного для конструкції в цілому.

§ 41. Методи захисту несучих металевих конструкцій

Щоб обмежити зниження міцності металевих конструкцій в умовах пожежі необхідно зменшити швидкість їх нагріву. Для цих цілей використовують спеціальний вогнезахист.

Використовують два методи захисту металевих конструкцій: тепловідвід та теплоізоляцію.

Тепловідвід здійснюється охолодженням порожнистих сталевих конструкцій рідиною, що циркулює, та заповненням порожнистих колон бетоном. У ряді зарубіжних країн побудовані будівлі з металевими каркасами, які заповнюються водою для збільшення межі їх вогнестійкості. Водою заповнюють колони каркаса будівлі, в окремих випадках – й балки перекриттів. Для цих цілей використовують воду з антикорозійними добавками, а для неопалювальних будівель – антифриз. Такі системи можуть бути з разовим наповненням під час пожежі, з постійним заповненням водою з природною або примусовою циркуляцією. Межа вогнестійкості захищених таким чином конструкцій, залежно від їх товщини та швидкості руху води, може досягати двох годин.

Для вогнезахисту методом теплоізоляції, в основному, використовують три способи:

Збільшення товщини захисного шару шляхом обкладення цеглою, бетонуванням, штукатуренням;

Встановлення теплоізолювальних облицювань (екранів); нанесення вогнезахисних покриттів.

Традиційним способом вогнезахисту сталевих колон є облицювання (обкладення) їх цеглою (рис. 6.6).

Рис. 6.6. Облицювання колони цеглою

Щоб запобігти руйнуванню цегляної кладки внаслідок неоднакового теплового розширення колони та кладки, між ними влаштовують невеликий зазор. Саму кладку армують за допомогою сталевих анкерів, які зварюють із захисної конструкцією.

Облицювання сталевих колон у півцеглини зберігається при всіх вогневих випробуваннях та забезпечує захист колон протягом 5 год. Колони, обкладені у чверть цеглини, за результатами випробувань, мали межу вогнестійкості 2 год 10 хв. У той же час, якщо в таких колонах простір між облицюванням та сталевим стрижнем заповнюють бетоном, шлаком, іншими негорючими матеріалами, то межа вогнестійкості такої конструкції може бути збільшена до 3 год.

Для захисних облицювань найчастіше використовують легкий бетон, керамічну цеглу, збірні плити з легких бетонів, порожнисте керамічне каміння, гіпсові, азбоцементні, скловолокнисті та мінеральні плити, штукатурку.

Вогнезахисні штукатурки виготовляють із суміші порожнистого заповнювача (перліт, вермикуліт) та в’яжучої речовини (цемент, вапно, гіпс, рідке скло). Способи захисту металевих конструкцій штукатуркою показані на рис. 6.7.

Рис. 6.7. Захист металевих конструкцій штукатуркою:

А – з використанням плоскої сітки; б – з використанням Г–подібних шпильок; в –колони двотаврового перетину; г – балок

Перед нанесенням штукатурки металеві конструкції ретельно очищують від бруду та іржі та армують сталевою сіткою 3 з розміром вічка до 100 мм, прикріпленою до захищуваної конструкції 2 анкерами 1 на відстані 10 мм від її поверхні. При використанні об’ємної сітки 5 (сітки рабиця) її можна накладати безпосередньо на поверхню конструкції.

При нанесенні штукатурки методом напівсухого торкретування в якості армуючих елементів можна використовувати Г–подібні шпильки 4, виконані з дроту діаметром 3–4 мм та завдовжки не менше 80 мм, які кріпляться до захищуваної поверхні з кроком 200 мм та після приварювання відгинаються таким чином, щоб відстань від її кінцевих крайок до поверхні конструкції не перевищувала 10 мм. Кінці шпильок, суміжні з кутами конструкції, повинні виступати за крайки грані на 10 мм.

Колони та балки, виконані зі швелера або двотавра поличками назовні, перед кріпленням армуючої сітки 5 обертають склотканиною або фольгою 6, які закривають порожнини та знижують витрати теплоізоляційних матеріалів. З метою збільшення жорсткості облицювання використовують армований каркас 7.

Шар штукатурки завтовшки 25 мм, нанесений по металевій сітці, підвищує межу вогнестійкості сталевої колони до 50 хв, а шар товщиною 50 мм – до 2 год.

Вогнезахисні штукатурки наносять як на заводі, де виробляють будівельні конструкції, так і безпосередньо на новобудові вручну або механізованими способами.

Для захисту металевих конструкцій широко використовують різні теплоізоляційні плити, виконані з керамзиту, вермикуліту, мінеральної вати, керамічного волокна, азбоцементу. Межа вогнестійкості сталевої колони, захищеної гіпсовими плитами завтовшки 30 мм та шаром штукатурки 20 мм, досягає 2 год. До недоліків такого захисту слід віднести усадку гіпсових плит та наступне їх завалення при пожежі. Причиною усадки є фізико-хімічні процеси, які протікають у гіпсі під час нагрівання. Цю властивість плит усувають шляхом додання до гіпсу дрібного шлаку або деревної тирси об’ємом 2%.

Азбоцементні плити завтовшки 40 мм з шаром штукатурки 20 мм забезпечують захист сталевої колони також протягом 2 год. Керамзитові плити завтовшки 40 мм зі штукатуркою завтовшки 20 мм забезпечують двогодинний захист сталевої колони, а плити завтовшки 65 мм при тому ж шарі штукатурки збільшують межу вогнестійкості до 3,5 год.

Для підвищення вогнестійкості металевих конструкцій використовують й теплоізоляційні елементи, які оберігають захищувану поверхню від безпосереднього теплового впливу під час пожежі. З метою вогнезахисту горизонтальних конструкцій використовують вогнезахисні підвісні стелі, вертикальних конструкцій – вогнезахисні шкаралупи.

Одним з найперспективніших напрямків у галузі захисту сталевих елементів та конструкцій від вогню є використання спучуваних складів (фарб, обмазок), вогнезахисні властивості яких проявляються за рахунок збільшення товщини їх шарів та змінювання теплофізичних характеристик при інтенсивному тепловому впливові. Розглянемо дію таких складів на прикладі вогнезахисної інтумісцентної (такої, що спінюється під впливом високої температури) фарби Протект-1, розробленої на основі кислотного та вуглецевого донорів, стартових реактивів, органічного зв’язуючого.

Під впливом високої температури (більше 200 °С) кислотний донор розкладається й при цьому виділяється поліфосфатна кислота, під дією якої вуглецевий донор перетворюється в складний фосфатний ефір і воду. Ефір утворює суміш вуглецю, фосфатної кислоти та води. Через те, що такі реакції проходять за температурою 200–250 °С, вода перетворюється у пару, а вуглецево-фосфатно-кисла суміш утворює піну, яка розширюється газами, що виділяються стартовими реактивами. Саме така піна й виконує вогнетермозахисні функції.

Сучасні засоби вогнезахисту металевих конструкцій наведено в
табл. 6.2.

Порівняльні характеристики розглянутих та рекомендованих способів вогнезахисту металевих конструкцій наведені в табл. 6.3.

Існують деякі особливості вогнезахисту будівель з легких металевих конструкцій. Для будівель з полегшених металевих конструкцій передбачається улаштування протипожежних поясів з негорючих матеріалів завширшки 0,6 м у місцях прилягання зовнішніх стінових панелей з горючим утеплювачем до міжповерхових перекриттів.

Для зменшення швидкості поширення полум’я по горючій покрівлі її покривають шаром гравію завтовшки 20 мм по шару бітумної мастики завтовшки не більше 2 мм. Найрадикальнішим заходом зі зменшення рівня пожежної небезпеки таких будівель є заміна горючої теплоізоляції на важ-когорючу та негорючу (перлітові, перлітоцементні або мінераловатні плити). Порожнини в торцях ділянок покрівлі з профільованим настилом, що прилягає до вертикальної конструкції будівель, заповнюються негорючим матеріалом.

З метою зменшення ризику завалення при пожежі всієї будівлі з легких металевих конструкцій рекомендується на покритті будівель улаштовувати покрівельні протипожежні зони з негорючих матеріалів або покрівлі, що мають межу вогнестійкості, зрівняну з часом гасіння, а в самих будівлях – обмежувати пожежне навантаження та пожежонебезпечні процеси конструктивно-планувальними рішеннями. Також можна порекомендувати додатковий вогнезахист горючих теплоізоляційних шарів з боку профільного настилу негорючими листовими або плитними матеріалами, улаштування вогнезахисних підвісних стель у міжфермерному просторі.

§ 42. Вогнезахист деревини та конструкцій, що виконані З Неї

Дерев’яні конструкції широко застосовуються в будівництві. Однак внаслідок горючості деревини вони створюють серйозну пожежну небезпеку.

До традиційних способів вогнезахисту дерев’яних конструкцій відносять штукатурення (рис. 6.8).

Шар штукатурки завтовшки 20 мм збільшує межу вогнестійкості дерев’яної колони до 1 год, дерев’яної перегородки до 0,75 год.

Ефективним способом зменшення пожежної небезпеки деревини є вогнезахисне просочування.

Вогнезахисному просочуванню можуть піддаватися пиломатеріали, заготівки, клеєні та суцільні дерев’яні конструкції, а також вироби практично з усіх порід деревини. За просочуваністю породи деревини поділяють на три групи:

1 – легкопросочувані;

2 – помірно просочувані;

3 – важкопросочувані.

У процесі відбору деревини для вогнезахисного просочування обов’язково необхідно врахувати її просочувальні властивості. Величини середнього перехідного коефіцієнта просочуваності наведені в табл. 6.4.

Таблиця 6.2

Засоби вогнезахисту будівельних конструкцій

№ П/п	Найменування засобу вогнезахисту	Коротка характеристика	Технічна Документація
1. 2. 3. 4. 5 6 7 8. 9. 10. 11.	Цементно–піщана штукатурка Перліто–вермику–літова штукатурка Плити перліто-фогфогелієві теплоізоляційні Листи гіпсокартонні облегшені (ГКО) Плити жорсткі теплоізоляційні муллітокремне-земні ШВП-350 Войлок мулліто–кремнеземний МКРВ-200 Плити неспалимі термостійкі на основі супертонкого базаль тового волокна ПНТБ Мати неспалимі прошивні термостійкі на основі супертонкого базальтового волокна МНТБ Спучувальна фарба ВПМ–2 Вогнезахисні спучувальш склади СГК-1, ендотерм ХТ-150 Вогнезахисне покриття «Файрекс 400»	Використовується цемент марки не нижче м 400. Нанесення – методом забризкування. Використовується армування стальною сіткою. Густина – 1800 кг•м-3 У склади на основі цементу, гіпсу або рідинного скла вводять наповнювачі з перліту або вермикуліту, а також добавки мінеральної вати та азбесту. Густина – 300–400 кг•м-3 Виготовляють зі спученого перлітового піску, рідкого скла та гідрофобізуючих добавок. Розміри до 500x100 мм, завтовшки – 60 та 80 мм. Густина – 250 300 кг•м-3 Вогнезахисне обличкування конструкції складається з металевого каркаса, обшивки з листів ГКО та анкерів, фіксуючих планок та кутків, нащільників та ін. з’єднаних деталей. Виготовляються з муллітокремнеземної вати на глиня ному зв’язуючому. Термостійкість до 1200 °С. Розміри: 490x490x100 мм. Густина – 200 кг•м-3 Виготовляють у вигляді полотна завширшки 700 мм, довжиною до 10 м, завювшки 20 мм. Термостійкість до 1200 °С. Густина 200 кг•м-3 Виготовляють з полотен супертонкого базальтового та глинястого зв’язуючого з добавкою пдрофобізатора. Термостійкість – не менше 1170 °С. Розміри до 930x1200 мм, товщина від зо до 60 мм. Густина – 140 кг•м-3 Виготовляють з полотен супертонкого базальтового волокна в обкладинках з термостійкої тканини або без неї. Термостійкість – не менше 1170 °С. Розміри до 1500x1500 мм, завтовшки від 40 до 80 мм. Густина не більше 50 кг•м-3 До складу входять, смола ММФ-50/50%, Nа-сіль карбоксиметилцелюлози, амофос марки А, мелем, тиціан-діамід, азбест марки к 6, скловолокно рублене. Для приготування робочого складу паста заводського виготовлення змішується з амофосом у співвідношенні 7,4:2,6 Двокомпонентні склади на основі хлорсульфованого поліетилену та терморозширеного графіту. Мають високу атмосферостійкість та адгезію до захищуваних конструкцій. Наноситься пензлем та розпилювачем Склад на водній основі, являє собою густотерту пасту світло сірого кольору. Наноситься пензлем та розпилювачем	Сн 290–74 Компоненти по ГОСТ 10178–85; ГОСТ 125–75; ГОСТ 13078–80; ГОСТ 10832–83; ГОСТ 4640–84; ГОСТ 12871–67 ТУ 480–1–25–78 ГОСТ 6266–81 ТУ 36–2345–80 ГОСТ 23619–79 Ту 576940-024-5042022414–96 Ту 576940 025–5042022414–96 ГОСТ 26665–83 Ту 7719–162–00000335–95 Ту 57–52–95

Закінчення табл. 6.2

№ П/п	Найменування засобу вогнезахисту	Коротка характеристика	Технічна Документація
12. 13. 14. 15. 16. 17. 18.	Вогнезахисне спучуване покриття ОЗС–МВ Вогнезахисне Спучуване покриття ПП–БВ–РФ Спучуване покриття FLAMMOPLAST SP–30 Спучуване покриття FLAMMOPLAST SP–A Спучувальна фарба COPON LS–2000 Спучувальна фарба NULLFIRE Вогнезахисне покриття "Unitherm"	Склад на основі мінеральних наповнювачів, що мають здатність до розширення при нагріві, та силікофосфат ного зв’язуючого. Наноситься пензлем та розпилювачем Склад на основі вермикулітних слюд. Наноситься шпателем, набризком за допомогою шпаклювального агрегату Являє собою водяну систему органічних та неорганічних компонентів. Наноситься пензлем та розпилювачем Являє собою безрозчинну водяну дисперсію компонентів Спучувана матова біла акрилова фарба. Використовується для захисту металоконструкщй всередині та іззовні приміщень. Наноситься пензлем та розпилювачем Спучувана однокомпонентна фарба. Використовується для захисту металоконструкція всередині та ззовні приміщень. Наноситься пензлем та розпилювачем Може використовуватися з полімерною композицією К–9, що дозволяє виключити працемісткі процеси по очищенню поверхні від іржі, нанесенню ґрунту, антикорозійного покриття. Полімерна композиція К–9 просочує шар іржи. При нанесенні на металеві конструкції та повітроводи забезпечується межа вогнестійкості від 0,5 до 2 год. Може мати різну кольорову гамму	Ту 5775– 17297211–94 Ту 5767 001 08588148 94 – – – – –

Таблиця 6.3

Порівняльна характеристика засобів вогнезахисту металевих конструкцій

№ П/п	Спосіб вогнезахисту	Об’ємна Маса, Кг•м-3	Товщина вогнезахисту (мм), при потрібних межах вогнестійкості, год
0,5	1,0	1,5	2,0	2,5	3,0
1.	За бетонування	2500	–	–	–	50	60	–
2.	Вогнезахисне обличкування:
Цегла	1800	65	65	65	65	120	–
Гіпсокартонні листи	850	16	16	32	16	–	–
3.	Вогнезахисні покриття: Цементно–піщана
Штукатурка	1800	25	ЗО	40	50	60	–
Перлітова штукатурка	500	15	20	ЗО	40	50	–
Фосфатне покриття
Марки ОФП–МВ	300	15	20	ЗО	40	45	–
4.	Спучувальна фарба ВПМ–2
1450	4	–	–	–	–	–
5.	Вогнезахисне покриття "Рolyplast–К"	–						45
6.	Матеріал вогнезахисний "РYRO-SAFE FLAMMO-PLAS SP А"
1250	1,65	–	–	–	–	–
7.	Вогнезахисне покриття " Unitherm 38091"	–	–	1,8	–		–	–

Рис. 6.8. Вогнезахист дерев’яних конструкцій:

А – оштукатурений дерев’яний стояк; б – оштукатурена перегородка; 1 – дерев’яні конструкції; 2 – шар штукатурки; 3 – сітка

Таблиця 6.4

Порода деревини	Коефіцієнт Просочуваності
ХВОЙНІ ПОРОДИ:
Сосна	1,0
Кедр	0,9
Ялина	0,7
Піхта	0,4
Модрина	0,5
ЛИСТЯНІ ПОРОДИ:
Береза	2,0
Вільха	2,0
Бук	1,4
Липа	1,1
Осика	1,1
Тополя	1,1
Дуб	0,3

Розглянемо основні способи вогнезахисного просочування деревини.

ПОВЕРХНЕВЕ ПРОСОЧУВАННЯ здійснюється нанесенням на поверхню деревини вогнезахисного засобу способами занурення, нанесення пензлем, обприскуванням.

Поверхневе просочування має забезпечувати проникнення антипіренів вглиб деревного комплексу, не менше: для 1-ї та 2-ї груп просочуваності - 3 Мм; для 3-ї групи просочуваності - 1 мм.

ПРОСОЧУВАННЯ ВИМОЧУВАННЯМ здійснюється способом вимочування та способом прогрів – холодна ванна. При останньому використовуються три варіанти:

Прогрів та просочування здійснюються у ванні з заміною гарячого розчину захисного засобу холодним без оголення виробів з деревини або заповнюванням ванни холодним розчином захисного засобу після прогріву просочуваної деревини парою;

Здійснюється прогрів та просочування в одній ванні, залишаючи захисний засіб в гарячому розчині до остигання;

Прогрів та просочування здійснюють у двох ваннах з перенесенням деревини, що просочується, з однієї ванни в іншу.

Просочування вимочуванням має забезпечити проникнення захисного засобу вглиб деревного комплексу, не менше: для 1-ї та 2-ї груп просочуваності - 5 мм; для 3-ї групи просочуваності – 3 мм.

АВТОКЛАВНЕ ПРОСОЧУВАННЯ здійснюється під тиском в автоклавах такими способами:

Автоклавне просочування водорозчинними захисними засобами під тиском; просочування способом вакуум – атмосферний тиск – вакуум; автоклавне-дифузійне просочування; сушіння-просочування.

Автоклавне просочування повинно забезпечити проникнення захисних засобів вглиб деревного комплексу, не менше: для 1-ї та 2-ї груп просочуваності – 15 мм; для 3-ї групи просочуваності – 10 мм.

Під час просочування в автоклавах або методом гаряче-холодних ванн використовуються в ролі захисних засобів солі сірчанокислого та фосфорнокислого амонію. Солі амонію зменшують температуру обвуглення деревини і тому ще в початковій стадії пожежі на її поверхні утворюється шар вугілля, зменшується теплота згоряння деревини, в результаті чого її самостійне горіння стає важким.

Як приклад можна навести рецептуру одного з просочувальних складів (компоненти вказані в частках):

Діамонійфосфат – 7,5;

Сульфат амонію – 7,5;

Натрій фтористий – 2,0;

Вода господарсько-питного або промислового водопостачання – 83,0.

Поглинання деревиною сухих солей антипірену при глибокому просочуванні має складати не менше 66 кг•м-3.

Тепер, беручи до уваги принцип ізоляції поверхні деревини від впливу теплового потоку, використовують різні лакофарбові покриття та обмазки, які спучуються під впливом полум’я та температури під час пожежі і таким чином запобігають розкладу деревини протягом часу, який потрібен для виявлення та гасіння пожежі в приміщенні.

Вогнезахищену деревину за ефективністю вогнезахисту поділяють на дві групи:

I – деревина, що належить до важкогорючих матеріалів;

II – деревина, що належить до важкозаймистих матеріалів.

Вогнезахищена деревина І групи включає такі три підгрупи:

ІА – важкогорюча деревина, не здатна до самостійного горіння протягом тривалого часу в умовах розвиненої пожежі. При спеціальних випробуваннях середня втрата маси десяти зразків після двохвилинного впливу джерела запалювання повинна бути не більше 5%, максимальна температура димових газів – не більше 220 °С, самостійне горіння та тління відсутні;

ІБ – важкогорюча деревина, не здатна до самостійного горіння протягом тривалого часу в умовах розвиненої пожежі. При випробуваннях середня втрата маси десяти зразків має бути не більше 7%, максимальна температура димових газів – не більше 250 °С, час самостійного горіння та тління – не більше 1 хв;

ІВ – важкогорюча деревина, не здатна до самостійного горіння в початковій стадії пожежі. Допустима втрата при випробуваннях маси десяти зразків має бути не більше 9%, максимальна температура димових газів – не більше 350 °С, час самостійного горіння та тління – не більше 1хв.

Вогнезахищена деревина II групи – це важкозаймиста деревина, не здатна до горіння від малокалорійних джерел запалювання. При відповідних випробуваннях середня втрата маси десяти зразків повинна бути не більше 25%.

Вогнезахисні покриття для деревини випробують за методом, суть якого полягає у впливі полум’я пальника із заданими параметрами на зразок деревини з вогнезахисним покриттям або просоченням, який розміщується в керамічній трубі спеціальної установки, в умовах, що сприяють акумулюванню тепла, та визначенню втрати маси цих зразків деревини після вогневих випробувань. Залежно від величини втрати маси цих зразків покриття чи просочувальний засіб належить до відповідних груп вогнезахисної ефективності (табл. 6.5):

I – засоби, що забезпечують одержання важкогорючої деревини;

II – засоби, що забезпечують одержання важкозаймистої деревини;

III – засоби, що не забезпечують вогнезахист деревини.

Таблиця 6.5

Допустима втрата маси, %	Групи вогнезахисної ефективності Покриття чи просочувального Засобу, що випробується
Не більше 9 Більше 9, але менше 30 30 і більше	І II III

Для вогнезахисту дерев’яних конструкцій та виробів можна рекомендувати склади, наведені в табл. 6.6.

Періодичність повторного вогнезахисту деревини в період її експлуатації визначається відповідно до технічних умов на просочувальні склади.

Для перевірки якості вогнезахисту, виконаного поверхневими способами, можна використовувати експрес-метод. Зі зразків вогнезахищеної деревини, яка висушена до повітряно-сухого стану (досягнення рівноважної вологості), зрізають стружку (пробу) завтовшки до 1 мм. Загальна кількість проб з усіх зразків повинна бути не менше десяти, а при просочуванні одиничної великогабаритної продукції (конструкції, виробу тощо) – не менше десяти проб з кожної одиниці продукції. Проби мають зрізатися, як правило, з різних місць. Стружку деревини (пробу) поміщують в полум’я сірника та витримують протягом 15 с. По закінченні цього строку експозиції визначають тривалість часу (здатність) самостійного горіння та тління стружки.

Поверхневе вогнезахисне просочування визначається як якісне, а вог-незахищена деревина – такою, що відповідає II групі, якщо після видалення джерела вогню не менше 90% проб не будуть підтримувати самостійного горіння та тління.

Вогнезахищена деревина при місцевому впливові на неї будь-якого джерела вогню може обвуглюватися, однак полум’я, яке при цьому виникає, не повинно поширюватися по її поверхні, а обвуглювання та руйнування повинно бути обмежене місцем прикладання джерела запалювання.

Вогнезахисне просочування здійснюється всіма способами, що забезпечують потрібну групу вогнезахисної ефективності. Вибір способу вогнезахисту деревини, захисного засобу проводять з урахуванням конструктивних, технологічних та техніко-економічних вимог, що висуваються до вогнезахищеної деревини, та згідно з умовами її експлуатації.

Особливістю горіння ряду дерев’яних конструкцій є розповсюдження пожежі по порожнинах, які влаштовуються, зокрема, для вентилювання з метою запобігання гниттю деревини. Полум’я при пожежах всередині порожнин поширюється зі швидкістю понад 3 м•хв-1 і тривати такий процес може приховано. Тому порожнини необхідно виключати, а при їх наявності –заповнювати негорючими матеріалами або розділяти на секції по 3 м2 діафрагмами з важкогорючих матеріалів.

Особливу увагу слід приділяти виявленню уражених вузлів дерев’яних конструкцій, здатних викликати їх передчасне завалення, та захисту таких вузлів. Дерев’яні конструкції мають випробовуватися або розраховуватися на вогнестійкість разом з вузлами кріплення, з’єднання, опорами, затяжками тощо.

Таблиця 6.6

№ П/п	Найменування засобу вогнезахисту	Призначення та галузь використання	Нормативний документ на засоби вогнезахисту	Група вогнеза-хисної ефективності складу за ГОСТ 16363-76
1.	Покриття по деревині спучуване вогнезахисне ВПД	Для вогнезахисту конструкцій, що експлуатуються всередині приміщень з неагресивним середовищем, позитивною температурою, яка не перевищує 35 °С, та відносною вологістю повітря не більше 60%. Допускається використовувати покриття при відносній вологості повітря не більше 80% за умови нанесення на поверхню покриття, яке висохло, вологозхисного шару	ГОСТ 25130–82	І
2.	Спучуване вогнезахисне покриття	Те ж	ГОСТ 25131-82	І
3.	ВІШ-2Д Суперфосфатна обмазка СФО	Для вогнезахисту всередині сараїв, горищних та інших приміщень, до яких не висуваються вимоги декоративного зовнішнього вигляду	–	II
4.	Вапно-глиносолева обмазка ИГСО	Для вогнезахисту всередині сараїв, горищних та інших приміщень, до яких не висуваються вимоги декоративного зовнішнього вигляду	–	II
5.	Вогнезахисне покриття на основі вермикуліту ОПВ-1	Для вогнезахисту конструкцій, що експлуатуються в умовах, що виключають дію атмосферних опадів, з позитивною температурою та відносною вологістю повітря не більше 70%	ТУ 21-25-322-90	І
6.	Вогнезахисне покриття «Unitherm 38202»	Для вогнезахисту готових дерев’яних конструкцій, що експлуатуються в умовах за відсутністю безпосереднього впливу атмосферних опадів та зволожування	–	І
7.	Вогнезахисний засіб (просочувальна речовина) «ББ-11»	Для вогнезахисту готових дерев’яних конструкцій, що експлуатуються в умовах за відсутністю безпосереднього впливу атмосферних опадів та зволожування	ГОСТ 28815-96	П
8.	Суміш вогнезахис-на для поверхневої обробки деревини МС	Те ж	–	П
9.	Вогнезахисне покриття «Ендотерм-ХТ 150»	Те ж	ТУ У 13481691.01-97	І
10.	Вогнезахисне покриття PYROTECH CS	Те ж	–	І

§ 43. Протипожежні відстані

Протипожежні відстані є одними з найбільш ранніх історичних протипожежних заходів у будівництві та призначені для запобігання можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі та споруди, а також для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожежної техніки та підрозділів пожежної охорони.

Потрібні величини протипожежних відстаней наведені у додатку 3.1 до ДБН 360-92 (ДБН – державні будівельні норми).

Протипожежні відстані між житловими, громадськими і допоміжними будинками промислових підприємств треба приймати за табл. 6.7 (чисельник), а між виробничими будинками промислових підприємств, будинками і спорудами сільськогосподарських підприємств – відповідно до вимог чинних будівельних норм.

Таблиця 6.7

Ступінь вогнестійкості Будинку	Відстані, м, при ступені вогнестійкості будинків
І, II	III	ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, V
І, II III ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, V	6/9 8/9 10/12	8/9 8/12 10/15	10/12 10/15 15/18

Протипожежні відстані від житлових, громадських, адміністративно-побутових будівель до виробничих будинків промислових підприємств, сільськогосподарських будівель і споруд треба приймати за табл. 6.7 (знаменник).

Протипожежні відстані від житлових і громадських будинків до трамвайних, тролейбусних, автобусних парків, депо метрополітену слід приймати не менше 50 м; від складів з твердими горючими речовинами і матеріалами, а також легкозаймистими і горючими рідинами – приймати залежно від ємності складів відповідно до чинних будівельних норм.

Примітки:

1. Класифікацію будинків за ступенем вогнестійкості, категорії виробництва щодо пожежної небезпеки треба приймати відповідно до чинних нормативів.

2. Протипожежні відстані до виробничих будинків з категорією виробництва щодо пожежної небезпеки А і Б треба збільшувати на 50% для будинків І і II ступеня вогнестійкості, для категорії В – на 25% у порівнянні з даними, наведеними у табл. 6.7.

3. Відстані між будинками і спорудами приймаються у світлі між зовнішніми стінами або іншими конструкціями.

При наявності конструкцій будинків і споруд, що виступають більше як на 1 м, виготовлених із спалимих матеріалів, приймається відстань між цими конструкціями.

Відстань між стінами будинків без віконних прорізів допускається зменшувати на 20%, за винятком будинків ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, V ступенів вогнестійкості.

4. У районах сейсмічністю 9 балів відстані між житловими будинками, а також між житловими і громадськими будинками ІVа, V ступенів вогнестійкості треба збільшувати на 20% .

5. Для двоповерхових будинків каркасної і щитової конструкції V ступеня вогнестійкості, а також будинків, критих спалимими матеріалами, протипожежні відстані треба збільшувати на 20%.

6. Відстані між будинками І і II ступенів вогнестійкості допускається передбачати менше 6 м за умови, що стіна вищого будинку, розміщеного навпроти іншого будинку, є протипожежною.

7. Мінімальні протипожежні відстані між житловими будинками і господарськими будівлями у межах однієї присадибної ділянки не нормуються.

При проектуванні та будівництві індивідуальних садибних будинків та господарських споруд, а також при повній їх перебудові, в межах однієї садиби (зміна місця розташування, площі забудови, об’єму та поверховості будинку), в умовах забудови, яка склалася, відстані між житловими будинками та господарськими будівлями на двох сусідніх ділянках треба приймати за табл. 6.7.

Часткова реконструкція житлових будинків та господарських споруд на окремих садибних ділянках, які побудовані за раніше діючими нормативами, допускається за погодженням з місцевими органами архітектури і містобудування, державного пожежного та санітарного нагляду. В цьому випадку перебудова житлових будинків, їх господарських будівель та гаражів можлива за умови збереження існуючих відстаней між будівлями.

8. Відстані між житловими, громадськими, а також житловими і громадськими будівлями не нормуються при сумарній площі забудови, включаючи незабудовану площу між ними, яка дорівнює найбільшій допустимій площі забудови (поверху) одного будинку того ж ступеня вогнестійкості без протипожежних стін відповідно до чинних нормативів, за винятком будинків індивідуальної забудови. При визначенні відстані між житловими і громадськими будівлями площу забудови (поверху) треба приймати як для громадських будинків.

9. Відстані між господарськими будівлями (сараями, індивідуальними гаражами, банями), розміщеними поза територією присадибних ділянок, не нормуються за умови, якщо площа забудови зблокованих господарських будівель не перевищує 800 м2. Відстані між цими блоками господарських будівель приймаються за табл. 6.7.

При проектуванні проїздів і пішохідних шляхів треба забезпечувати можливість проїзду пожежних машин до житлових і громадських будинків, у тому числі із вбудовано-прибудованими приміщеннями, і доступ пожежників з автодрабин і автопідйомників у будь-яку квартиру чи приміщення.

Відстань від краю проїзду до стін будинку, як правило, слід приймати 5-8 м для будинків до 9 поверхів і 8–10 м – для будинків 9 поверхів і вище. Ширина проїзду повинна бути не менше 3,5 м. В зоні між будинком і проїздом, а також на відстані 1,5 м від проїзду з протилежного боку будинку не допускається розміщення огорож, повітряних ліній електропередач і рядкова посадка дерев.

Відстані від контактних дротів трамвайних і тролейбусних ліній треба приймати: до житлових і громадських будинків – не менше 5 м, до складів горючих і легкозаймистих рідин: підземних – 25 м, надземних – 50 м.

Примітка. Уздовж фасадів будинків, які не мають входів, допускається передбачати смуги завширшки 6 м з нижчим типом покриття, придатні для проїзду пожежних машин.

Відстані від житлових і громадських будинків до складів І групи для зберігання нафти і нафтопродуктів треба приймати відповідно до вимог чинних норм, а до складів горючих рідин II групи, які передбачаються у складі котелень, дизельних електростанцій та інших енергооб’єктів, що обслуговують житлові та громадські будинки, – не менше встановлених у табл. 6.8.

Таблиця 6.8

Ємність складу, м3	Житлові і громадські будинки при ступ Єні вогнестійкості
І, II	III	ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, V
Більше 800 до 10000	40	45	50
Більше 100 до 800	ЗО	35	40
До 100	20	25	ЗО

Примітки:

1. Відстані від будинків дитячих дошкільних установ, загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, установ охорони здоров’я і відпочинку, видовищних установ і спортивних споруд до складів ємністю до 100 м3 треба збільшувати вдвічі, а до складів ємністю понад 100 м3 – приймати відповідно до чинних норм.

2. На присадибних ділянках житлових будинків допускається підземне зберігання горючих речовин у резервуарах місткістю до 2 м3, до яких повинен бути забезпечений транспортний під’їзд. Відстань від цих ємностей до будинків І–ІІІ ступенів вогнестійкості треба приймати не менше 9 м, ІV –V ступенів вогнестійкості – 12 м.

Мінімальні відстані до складів нафтопродуктів II групи, які не входять до складу котелень та інших енергооб’єктів, треба приймати відповідно до вимог чинних норм.

До ставків і водойм треба передбачити проїзди для забору води пожежними автомобілями.

Відстані від меж забудови міських поселень до лісових масивів повинні бути не менше 50 м, а від забудови сільських поселень і ділянок садівницьких товариств – 20, 50, 100 м відповідно до дерев листяного, мішаного і хвойного лісу.

Згідно з Правилами пожежної безпеки в Україні, тимчасові споруди, кіоски, ларки тощо повинні розміщатися на відстані не менше 10 м від інших будівель та споруд, крім випадків, коли будівельні норми передбачають більші протипожежні відстані або коли їх можна встановлювати біля зовнішніх стін без отворів, що прирівнюються до протипожежних стін.

Інвентарні будівлі мобільного типу, кіоски, інші подібні будівлі допускається розміщувати групами, але не більше десяти в одній групі, при цьому площа групи не повинна перевищувати 800 м2. Відстань між групами цих будівель та від них до інших будівель слід приймати не менше 15 м.

Протипожежні відстані не дозволяється захаращувати, використовувати для складування матеріалів та устаткування, стоянок транспорту, будівництва та встановлення тимчасових будівель, споруд, індивідуальних гаражів.

§ 44. Протипожежні перешкоди

ПРОТИПОЖЕЖНА ПЕРЕШКОДА – це будівельна конструкція, інженерна – споруда чи технічний засіб що має нормовану межу вогнестійкості, – яка перешкоджає поширенню вогню з одного місця в інше.

Протипожежні перешкоди призначені для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення. За відсутності або неправильного улаштування протипожежних перешкод пожежа швидко розповсюджується, охоплюючи більшу площу, та призводить до значних втрат.

Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається вогнестійкістю її елементів, а саме:

Огороджувальної частини;

Конструкцій, що забезпечують стійкість перешкоди;

Конструкцій, на які вона обпирається;

Вузлів кріплення між ними.

Межі вогнестійкості конструкцій, що забезпечують стійкість перешкоди; конструкцій, на які вона обпирається, та вузлів кріплення між ними мають бути не менше потрібних меж вогнестійкості огороджувальної частини протипожежної перешкоди.

До протипожежних перешкод належать: протипожежні стіни, перегородки, перекриття, зони, тамбури-шлюзи, двері, вікна, люки, клапани.

Вертикальні перешкоди, що розділяють будівлю за висотою, називають протипожежними стінами, а об’єм будинку (споруди), виділений протипо-жежними щитами, – пожежним відсіком. Якщо вертикальна перешкода відділяє одне приміщення від іншого в межах поверху, то її іменують протипожежною перегородкою, а приміщення, що розділяються, називають секціями

Протипожежні двері, вікна, ворота люки, клапани тощо служать для захисту дверних та віконних прорізів, а також–отворів для прокладання технологічних комунікацій (конвеєрів, транспортерів, вентиляції тощо). Гребні козирки, діафрагми, бортики пояси та ін. обмежують розповсюдження – пожежі по поверхнях конструкцій, по рідині, що розлита, та інших горючих матеріалах.

За допомогою перешкод, які обмежують розповсюдження пожежі та продуктів горіння, можуть бути створені безпечні зони або приміщення для тривалого чи короткочасного перебування людей, що сприяє успішному проведенню, операцій з їх рятування у разі пожежі.

Типи протипожежних перешкод та їх мінімальні межі вогнестійкості відповідно до СНиП 2.01.02–85 слід приймати за табл. 6.9

Таблиця 6.9

Протипожежні перешкоди	Тип протипожежних перешкод або їх елементів	Мінімальна межа вогнестійкості протипожежних перешкод або їх елементів, год
Протипожежні стіни Протипожежні перегородки Протипожежні перекриття Протипожежні двері та вікна Протипожежні ворота, люки, клапани Тамбура-шлюзи Елементи тамбурів-шлюзів: Протипожежні перегородки Протипожежні перекриття Протипожежні двері Протипожежні зони Елементи протипожежних зон: Протипожежні стіни, які відділяють зону від приміщень пожежних відсіків Протипожежні перегородки всередині зони Колони Протипожежні перекриття Елементи покриття Зовнішні стіни	1 2 1 2 1 2 3 1 2 3 1 2 1 3 2 1 2 – 2 – 3 – –	2,5 0,75 0,75 0,25 2,5 1 0,75 1,2 0,6 0,25 1,2 0,6 0,75 0,75 0,6 – 0,75 0,25 2,5 0,75 0,75 0,75

Протипожежні стіни Можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Призначення зовнішніх та внутрішніх стін – обмеження поширення вогню між будівлями та всередині будівлі відповідно. За способом сприймання навантажень протипожежні стіни поділяють на: самонесучі, несучі та ненесучі (навісні).

За конструктивним виконанням протипожежні стіни поділяють на:

Каркасні зі штучним заповненням каркаса цеглою або кам’яними блоками (рис. 6.9а)

Каркасно-панельні (рис. 6.9б)

Безкаркасні з використанням штучних виробів: цегли або кам’яних блоків.

Протипожежні стіни 1–го типу використовуються для розділення будівель на пожежні відсіки, 2–го типу – в якості стін протипожежних зон 1–го типу, для ізоляції вбудованих приміщень тощо.

По відношенню до поздовжньої осі будівлі протипожежні стіни можуть бути розташовані упоперек та поздовж.

З’єднання протипожежних стін з зовнішніми огороджувальними конструкціями необхідно передбачати таким чином, щоб пожежа не змогла розповсюджуватися з одного пожежного відсіку в іншій. При цьому протипожежні стіни перерізають усі горючі та важкогорючі конструкції будівлі по вертикалі та горизонталі (рис. 6.10, а)Якщо навіть один з елементів горищного або безгорищного покриття, за виключенням покрівлі, виконаний з горючих матеріалів, то протипожежна стіна має підноситися над покрівлею на 60 см (рис. 6.10, в).У випадках, коли елементи горищного або безгорищного покриття, за виключенням покрівлі, виготовлені з важкогорючих матеріалів, то протипожежна стіна має виступати на 30 см (рис. 6.10, б).

Рис. 6.9. Конструкція протипожежних стін:

А – каркасна зі штучним заповненням; б – каркасно–панельна; 1 – залізобетонна плита покриття (перекриття); 2 – утеплювач із негорючих матеріалів; 3 – покрівля; 4 – залізобетонний ригель; 5 – заповнення зі штучних елементів; 6 – ущільнення стиків; 7 – горючий або важкогорючий утеплювач; 8 – колона; 9 – панелі протипожежної стіни; 10 – бетонні вкладні

Протипожежні стіни можуть не підноситися над покрівлею, якщо всі елементи горищного та безгорищного покриття, за виключенням покрівлі, виконані з негорючих матеріалів та відповідають межі вогнестійкості.

Протипожежні стіни в будівлях з зовнішніми стінами, що виконані з горючих або важкогорючих матеріалів, повинні перетинати ці стіни та виступати за зовнішню поверхню площини стіни не менше ніж на 30 см (рис. 6.11а), а стрічкове засклення стін з негорючих матеріалів розділяється без виступу за зовнішню площину (рис. 6.11б).

У сучасних виробничих будівлях протипожежні стіни, як правило, розміщують в осях температурних швів між колонами. В таких випадках ферми, балки, прогони та інші несучі елементи покриттів та перекриттів повинні обпиратися на колони та консолі та не перетинати протипожежні стіни. У той же час допускається перетинання протипожежних стін негорючими фермами, балками та прогонами з обпиранням на колони, що розташовані за цими стінами. Отвори, що утворюються в стіні, зашпаровують будівельним розчином, який забезпечує межу вогнестійкості не менше 2,5 год. Горючі балки можуть обпиратися на консоль або колони, що прилягають до протипожежної стіни, або закладаються в протипожежну стіну за умови, що товщина стіни між торцями балок буде відповідати потрібній межі вогнестійкості 2,5 год.

Рис. 6.10. Перетинання протипожежними стінами зовнішніх відгороджувальних конструкцій: а – конструкцій з горючих матеріалів; б, в – покриттів; 1 – зовнішня стіна з горючих матеріалів; 2 – протипожежна стіна; 3 – металева ферма; 4 – прогін; 5 – профільований настил; 6 – полімерний ущільнювач; 7 – покрівля; 8 – захисний шар гравію; 9 – важкогорючий утеплювач; 10 – залізобетонні плити; 11 – ригель; 12 – колона

Рис. &Л–1. Перетинання протипожежною стіною:

А – зовнішніх панельних стін з горючим утеплювачем; б – стрічкового засклення; 1 –протипожежна стіна; 2 – забетонована стійка фахверка; 3 – зовнішні стінові панелі; 4 – закладна деталь в колоні; 5 – штабова сталь; 6 – сталеві віконні рами; 7 – діафрагма; 8 – цементний розчин

У разі влаштування цегляних капітальних протипожежних стін допускається закладання балок перекриття в стіну з таким розрахунком, щоб мінімальна товщина стіни між балками забезпечувала цілісність при завалюванні балок при пожежі та потрібну межу вогнестійкості протипожежної стіни (рис. 6.12, а). В інших варіантах обпирання балок виконується за допомогою металевих хомутів, консолей або пілястрів (рис. 6.12, б, в, г).

Рис. 6.12. Способи обпирання балок на цегляні стіни:

А – з закладанням в стіну; б – за допомогою хомутів; в – на консолі; г – на пілястри; 1 – хомут; 2 – консоль; 3 – пілястра

У протипожежних стінах допускається влаштовувати вентиляційні та димові канали таким чином, щоб в місцях їх розміщення межа вогнестійкості протипожежної стіни з кожного боку каналу становила не менше 2,5 год.

Протипожежні стіни мають зберігати свої функції при однобічному заваленні конструкцій, що до них прилягають.

Протипожежні перегородки Служать для виділення вибухопожежоне–безпечних та пожежонебезпечних технологічних процесів у виробничих будівлях, різних функціональних процесів та місць зберігання матеріальних цінностей, які являють пожежну небезпеку; для відділення коридорів від вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень; забезпечення успішної евакуації людей з будівель та локалізації пожеж в межах пожежного відсіку або окремого приміщення.

Протипожежні перегородки, виконані зі штучних елементів, можуть бути каркасними та безкаркасними, а також каркасно-панельними. Необхідно звертати увагу на герметизацію стиків між панелями та герметизацію стиків перегородки з іншими конструкціями. Такі стики, як правило, ущільнюють мінерально-волокнистими прокладками з наступним замазуванням цементним розчином завтовшки 20 мм.

Протипожежні перекриття Використовують для запобігання розповсюдженню пожежі по поверхах будівлі або споруди. Протипожежні перекриття без зазорів прилягають до зовнішніх стін з негорючих матеріалів. Якщо зовнішні стіни будівлі виконані з матеріалів, що поширюють полум’я, або із заскленням, розташованим на рівні перекриттів, то перекриття мають перетинати ці стіни та засклення.

Протипожежні перекриття, як правило, улаштовують без отворів. Якщо улаштування отворів необхідно, то їх захищають протипожежними люками та клапанами відповідного типу.

Протипожежні зони Передбачають для розділення будівель на пожежні відсіки у випадках, коли за економічними або технологічними причинами недоцільно використовувати протипожежні стіни. їх виконують у будівлях І, II, ІІІ та ІІІа ступенів вогнестійкості.

Протипожежна зона 1–го типу виконується у вигляді вставки, що поділяє будівлю по всій ширині (довжині) та висоті. Ширина зони має бути не менше 12 м. Такі зони є безпечними для евакуації людей, їх також можна використовувати для розміщення сил та засобів підрозділів пожежної охорони при можливій пожежі.

Протипожежні зони 2–го типу конструктивно відрізняються від зон 1–го типу та поступаються їм за надійністю як протипожежні перешкоди.

Їх називають також покрівельними протипожежними зонами оскільки їх виконують у вигляді смуги покриття та зовнішніх стін з негорючих матеріалів.

У приміщеннях, розташованих в межах протипожежної зони, не допустимо використовувати або зберігати горючі гази, рідини та матеріали, а також передбачати процеси, пов’язані з утворюванням горючого пилу.

Протипожежні зони повинні зберігати свої функції при однобічному заваленні прилеглих до них конструкцій.

Тамбури-шлюзи Передбачають у випадках, коли крім захисту дверних прорізів та технологічних отворів потрібно забезпечити їх надійну газодимонепроникність, чим вони відрізняються від звичайних тамбурів. Для цього в об’ємі тамбурів-шлюзів за допомогою спеціальних вентиляційних установок створюється надлишковий тиск (підпір повітря) не менше 20 Па на нижніх поверхах та не більше 150 Па – на верхніх.

Тамбури-шлюзи, в яких здійснюється постійний підпір повітря, передбачають для захисту отворів у протипожежних стінах та протипожежних перегородках, що відділяють приміщення категорій А та Б від усіх суміжних приміщень, коридорів, сходових кліток та шахт ліфтів.

Тамбури-шлюзи, в яких створюється підпір повітря у разі пожежі, влаштовують у підвалах для ізоляції від шахт ліфтів та сходових кліток з виходом у приміщення першого поверху, якщо в підвальних приміщеннях є горючі матеріали, а також у незадимлюваних сходових клітках 3–го типу будівель різного призначення та в ряді інших випадків.

Двері тамбурів-шлюзів з боку приміщень, в яких не використовуються та не зберігаються горючі гази, рідини та матеріали та відсутні процеси, пов’язані з утворюванням горючого пилу, допускається виконувати з горючих матеріалів завтовшки не менше 40 мм та без порожнин.

Ширина тамбурів-шлюзів повинна перевищувати ширину отворів не менше ніж на 0,5 м (по 0,25 м з кожного боку отвору), глибина – бути більше ширини дверного полотна на 0,2 м, але не менше 1,2 м.

Якщо тамбур-шлюз використовується в якості евакуаційного виходу, двері в ньому повинні відкриватися в одному напрямку – по ходу евакуації. В інших випадках більш доцільне відкривання дверей в напрямку шлюзу. Конструктивні схеми улаштування тамбурів-шлюзів наведені на рис. 6.13.

Протипожежні двері, ворота, люки Використовуються для захисту дверних прорізів та технологічних отворів в протипожежних перешкодах.

Протипожежні двері поділяють на три типи, при цьому їх мінімальні межі вогнестійкості складають відповідно 1,2; 0,6 та 0,25 год.

Типові проекти протипожежних дверей та воріт виробничих будівель передбачають їх виробництво у такому складі:

Протипожежні двері;

Протипожежні двері іскронеутворювальні;

Протипожежні ворота та протипожежні ворота іскронеутворювальні 3,6x3,6 м та 3,6x3,0 м.

Іскронеутворювальні протипожежні двері та ворота встановлюють у протипожежних та внутрішніх стінах тамбурів-шлюзів вибухопожежонебезпечних приміщень категорій А та Б, в тому числі в сходових клітках, а також в отворах зовнішніх стін для безпосереднього виходу до зовнішніх установок, що вміщують вибухонебезпечні речовини. З метою попередження іскріння від механічних дій (удару, тертя) всі частини, в яких відбувається тертя, а також крайки полотен захищають смугами з латуні та інших кольорових металів, що не дають іскор.

Основні конструкції протипожежних дверей наведені на рис. 6.14

Рис. 6.13. Будова тамбурів-шлюзів:

А – при розділенні пожежо-, вибухонебезпечних виробництв; б, в – при захисті дверного прорізу в протипожежній стіні 1–го типу; г – при вході у сходову клітку; д – при вході в ліфт; А, Б, В, Г, Д – категорії приміщень за пожежною небезпекою; 1 – тамбур–шлюз; 2 – протипожежна стіна 1–го або 2–го типу; протипожежна перегородка 1–го типу; 3 – протипожежна стіна 1–го типу; 4 – протипожежні двері 2–го типу; 5 – протипожежні двері 1–го типу; 6 – дерев’яні двері без порожнин завтовшки не менше 4 см; 7 – двері з негорючих матеріалів; 8 – протипожежні перегородки 1–го типу; 9 – протипожежні вікна 2–го типу

Рис. 6.14,А. Схема полотнища протипожежних дверей (воріт, люків та клапанів) з використанням деревини: 1 – шар деревини; 2 – термоізоляційний шар; 3 – обшивка покрівельною сталлю

Рис. 6.14,Б. Двошарове полотно протипожежних дверей (конструкції Госхімпроекту): 1 – стіна; 2 – штукатурка; 3 – дверна коробка; 4 – обв’язка дверей; 5 – шар азбесту; 6 – дошки, які піддані вогнезахисній обробці; 7 – непросочений шар фанери; 8 – прокладка Рис. 6.14,В. Протипожежні двері з негорючих матеріалів: 1 – штукатурка; 2 – азбест (б » 10 мм); 3 – теплоізоляція; 4 – листова або покрівельна сталь; 5 – швелер (обв’язка дверей); 6 – нащільник; 7 –дверна коробка

Маркування дверей складається з буквеного та цифрового індексів, що показують їх тип та розміри:

ПД – протипожежні двері;

ПДУ – протипожежні двері утеплені;

ПДІ – протипожежні двері іскронеутворювальні;

ПДІУ – протипожежні двері іскронеутворювальні утеплені;

ПВ – протипожежні ворота;

ПВІ – протипожежні ворота іскронеутворювальні.

Відмінність утепленої протипожежної двері (ПДУ) від неутепленої (ПД) в тому, що утеплені двері обшивають з одного боку поверх дерев’яного полотна деревноволоккистою ізоляційною плитою завтовшки 25 мм, а потім азбокартоном завтовшки 5 мм та покрівельною сталлю. Межа вогнестійкості таких дверей досягає 1,5 год.

Конструктивне оформлення прорізів протипожежних дверей має виключати поширення вогню. Тому використання горючих матеріалів для виготовлення порогів, перемичок прорізів, оздоблення стін у безпосередній близькості від дверей не рекомендується.

Протипожежні двері, що мають необхідні пожежно-технічні характеристики та встановлені у відповідних місцях, не зможуть чинити опір розповсюдженню пожежі, якщо будуть відкриті. Таким чином, протипожежні двері повинні бути обладнані комплектом спеціальних приладів та пристроїв для самозачинення та фіксації полотна в коробці. Деякі з таких механізмів показані на рис. 6.15.

Рис. 6.15. Механізми самозачинення одностулкових навісних дверей:

А, б – за допомогою ваг; в – за допомогою гвинтових дверних петель; 1 – горизонтальний

Ролик; 2 – трос; 3 – легкоплавкий замок; 4 – важіль; 5 – вертикальний ролик; 6 – велика

Противага; 7 – мала противага

Для самозачинення також використовують пневматичні прилади та інші пристрої.

Результати вогневих випробувань протипожежних дверей показують, що найбільш слабким місцем дверного блока є пілка, оскільки саме через зазори між полотном та коробкою полум’я та сильно нагріті продукти горіння проникають та впливають на поверхню, що обігрівається у разі слабої герметизації пілок. Таким негативним явищам сприяє й деформація полотна дверей, особливо його кутових частин. Деформації виникають через велику різницю температур на обігрітій та необігрітій поверхні, а також через недостатню жорсткість самих полотен. Для запобігання деформації рекомендується використовувати деякі конструктивні заходи, а саме: дверне полотно встановлюють на трьох завісах та додатково фіксують його в коробці штирями в декілька точках, особливо в кутах. Герметизацію пілок можна забезпечити використанням спеціальних конструкцій дверної коробки або нанесенням на торцеві поверхні полотна дверей та коробки спучуваних покриттів. Під час впливу підвищеної температури покриття спінюється і зазор між полотном та коробкою заповнюється стійким шаром на всю товщину полотна.

У приміщеннях з горючими рідинами в прорізах протипожежних дверей улаштовують пороги висотою не менше 15 см з пандусами.

У місцях стикування двостулкових протипожежних дверей та воріт улаштовують нащільники зі сталевих кутків для звичайних дверей та воріт і з алюмінієвих кутків – для іскронеутворювальних.

Протипожежні двері, ворота, люки повинні конструктивно виконувати свої функції в загальному комплексі заходів та засобів протипожежного захисту будівель та споруд.

§ 45. Противибуховий захист будівель та споруд

Головною ознакою вибуху є миттєва зміна тиску, що залежить від температури та об’єму продуктів горіння. Завдання попередження вибуху у виробничих будівлях та спорудах вирішують на стадії їх проектування з урахуванням не тільки економічної ефективності технологічного процесу, але й безпеки. Навантаження, яке виникає при вибуху, на огороджувальні будівельні конструкції може досягати сотень тисяч паскалей, що значно перевищує допустимий тиск, при якому такі конструкції зберігають несучу здатність й цілісність. Ступінь руйнування конструкцій та будівель залежно від величини тиску вибуху наведена в табл. 6.10.

Таблиця 6.10

Надлишковий тиск на конструкції, Па	Ступінь руйнування конструкцій
	Руйнування засклення, легких перегородок, розкриття лег–коскиданих конструкцій, дверей, воріт Руйнування плит покриття, перекриттів, покрівлі, цегляних стін завтовшки до 51 см, бетонних стін завтовшки до 26 см Руйнування будівель зі сталевим каркасом, цегляних стін завтовшки до 64 см, бетонних стін завтовшки до 36 см Повне руйнування цегляних та залізобетонних будівель

Для забезпечення вибухозахисту будівель слід прагнути того, щоб тиск вибуху не перевищував допустимого для будівельних конструкцій. У цих цілях використовуються легкоскидані конструкції.

Зміна тиску при вибуху в замкнутому об’ємі та при наявності легкос–киданих конструкцій наведена на рис. 6.16.

Рис. 6.16. Розрахункова схема зміни тиску при вибуху:

1 – в замкнутому об’ємі; 2–у приміщенні з легкоскиданими конструкціями

До легкоскиданих конструкцій належать стінові та покрівельні панелі, вікна, двостулкові двері та ворота, а також інші огороджувальні конструктивні елементи, руйнування та розкриття яких у разі вибуху має місце при надлишковому тиску, що не перевищує допустимого для основних несучих та огороджувальних конструкцій будівлі.

Стінові вибивні панелі являють собою полегшені огороджувальні конструкції, надійність спрацювання яких при вибуху забезпечується відповідним кріпленням до каркаса. Зміщення панелі виникає за рахунок її локального руйнування в місцях кріплення або руйнувань вузлів кріплення. Варіант поєднання легкоскиданих стінових панелей з каркасом будівлі наведений на рис. 6.17.

Рис. 6.17. Схема кріплення стінових легкоскиданих конструкцій:

1 – анкер; 2 – кріпильний болт; 3 – герметик; 4 – нащільник; 5 – шайба; 6 – стінова тришарова панель; 7– колона

При улаштуванні ділянок легкоскиданих покриттів використовуються спеціальні залізобетонні плити з отвором типу ПЛ (плита легкоскидана) або полегшені покрівельні панелі. Будова легкоскиданого покриття показана на рис. 6.18.

Рис. 6.18. Схема улаштування легкоскиданого покриття:

1 – суцільні залізобетонні плити; 2 – азбоцементні листи; 3 – теплоізоляція; 4 –цементно–піщана стяжка; 5 – водоізоляційний килим; 6 – захисний шар; 7 – розкривні шви; 8 – плити

Для забезпечення просторової роботи каркаса будівлі з легкоскиданою покрівлею по контуру, а також по середнім поздовжнім рядам колон укладають плити без отворів. План розкладання залізобетонних плит легкоски-даної покрівлі показаний на рис. 6.19.

Рис. 6.19. План розкладання залізобетонних плит під легкоскидану покрівлю: 1 – плити ПЛ з отворами; 2 – суцільні плити

Недоліками такого роду покриттів є відносно велика маса, малий коефіцієнт прорізовості та наявність суцільного килиму м’якої покрівлі по основі. Наявність килиму м’якої покрівлі призводить до підвищення надлишкового тиску при вибуху. Тому саме при проектуванні легкоскиданих покриттів з вказаної покрівлі передбачаються розкривні шви, що розрізають рулонний килим та цементну стяжку (рис. 6.20).

Рис. 6.20. Схема улаштування розкривного шва:

1– цементно–піщана стяжка; 2 – азбоцементні–кутові деталі; 3 – нащільник з оцинкованої сталі; 4 – захисний шар; 5 – водоізоляційний килим; 6 – теплоізоляція; 7 – азбестоцементні хвильові листи; 8 – плита ІІЛ

Розкривні шви обов’язково передбачають на межах ділянок легкоскиданої конструкції покрівлі.

Значно збільшити коефіцієнт прорізовості й зменшити масу покриттів можна шляхом використання панелей із відповідних матеріалів. При використанні малорозмірних плит конструкції покриттів виконують з прогонами по балках або верхніх поясах ферм. Обпирання великорозмірних панелей виконують безпосередньо по кроквяних конструкціях. Улаштування легкоскиданих покриттів з малорозмірних елементів наведено на рис. 6.21.

Рис. 6.21. Покриття з використанням малорозмірних азбоцементних плит: 1– мастика; 2 – мінеральна повсть; 3 – оцупок 40x102x120 мм; 4 – азбоцементний профільний лист; 5 – пружна прокладка; 6 – сталева накладка

Для улаштування покриттів, що вентилюються, використовують великорозмірні азбоцементні панелі. Така панель монтується з чотирьох поздовжніх азбоцементних швелерів, трьох поперечних азбоцементних діафрагм, двох плоских листів завтовшки 10 мм та мінераловатного утеплювача. При улаштуванні з цих панелей легкоскиданого покриття також потрібно передбачати розкривні шви.

Можна ефективно використовувати для ділянок легкоскиданих покриттів алюмінієво-пластмасові панелі, що складаються з облямування, плоских алюмінієвих листів завтовшки 1–2 мм та утеплювача.

Покриття по профільованому настилу, що використовуються у промисловості, також можуть бути використані під легкоскидану покрівлю при відповідному кріпленні до прогонів (рис. 6.22).

Рис. 6.22. Легкоскидані покриття по профільованому настилу:

А – Розріз; б – розкривний шов; в – кріплення профільованого настилу до прогонів; 1– металевий профільований настил; 2 – пароізоляція; 3 – мінераловатні плити; 4 – водоізоляційний килим; 5 – кутик; 6 – фасонний елемент; 7 – дошка 60x150 мм; 8 –мінеральна вата; 9 – дерев’яний оцупок 60x60 мм; 10 – прогін; 11 – кріпильний пристрій; 12 – гребінковий лист

Найкращий ефект дають легкоскидані конструкції та елементи у вигляді засклених прорізів. Величина надлишкового тиску, що руйнує засклення, залежить від товщини, площини одного скла в рамі та співвідношення його сторін. При площі скла менше 0,8 м2 руйнівний тиск різко зростає та може, в деяких випадках, перевищувати допустимий тиск на конструкції. Тому для віконних рам з площею одного скла менше нормованої величини необхідно передбачати поворотні шарніри або завіси. Залежно від розміщення осі обертання елементи засклення можуть бути верхньо-, нижньо - та середньопідвісними (рис. 6.23).

Слід запам’ятати, що за ефективністю спрацьовування легкоскидані конструкції (за усіма іншими рівними умовами) поступаються стіновим вибивним панелям. Тому їх потрібно передбачати тільки в таких випадках, коли за будь-якими причинами відсутня можливість улаштування засклення або стінових вибивних панелей.

При перевірці проектних рішень противибухового захисту будівель на відповідність існуючим вимогам, в першу чергу, визначають перелік приміщень, де існує можливість вибуху.

Рис. 6.23. Схеми підвішування віконних рам та їх умовні позначення: а - верхньопідвісні; б – нижньопідвісні; в – середньопідвісні

Для локалізації ймовірного вибуху в межах одного приміщення вибивні елементи розміщують в зовнішніх огороджувальних конструкціях будівель, а приміщення з вибухонебезпечними технологічними процесами – коло зовнішніх стін або на верхніх поверхах багатоповерхових будівель.

Розділ VII.

ЕВАКУАЦІЯ ЛЮДЕЙ У РАЗІ ПОЖЕЖІ

§46. Характеристика небезпечних

для людини факторів пожежі

Безумовно, що найважнішим завданням всієї системи протипожежного захисту є забезпечення захисту людей від небезпечних факторів пожежі, якими супроводжується горіння, та рятування людей у разі пожежі. Вирішення цього завдання та проблем, пов’язаних з ним, являє велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій. На відміну від забезпечення збереження будівельних конструкцій, безпека людей має бути гарантована у всіх випадках та поза залежності від економічних міркувань.

Виходячи з аналізу пожеж та загибелі людей на них, можна зробити висновок, що найсуттєвими факторами, які створюють загрозу для життя та здоров’я людини, яка перебуває в зоні пожежі, є:

Токсичні продукти горіння;

Вогонь та променисті потоки;

Підвищена температура середовища;

Дим;

Недостатність (знижена концентрація) кисню;

Вибухи, та витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі;

Руйнування будівельних конструкцій;

Ураження електричним струмом;

Паніка.

Більшість людей гине на пожежах внаслідок отруєння токсичними продуктами горіння.

ТОКСИЧНІ ПРОДУКТИ ГОРІННЯ. Основними з них є оксиди вуглецю та сірки, аміак, газоподібні соляна (хлористоводнева) і синильна (ціанистоводнева) кислоти, ароматичні та аліфатичні вуглеводні, аліфатичні альдегіди.

ПОКАЗНИК ТОКСИЧНОСТІ ПРОДУКТІВ ГОРІННЯ – це відношення кількості матеріалу (речовини) до одиниці об’єму замкнутого простору, в якому газоподібні продукти горіння матеріалу (речовини), спричиняють до загибелі 50% піддослідних тварин.

Частіше за все під час пожежі люди отримують смертельне отруєння оксидом вуглецю (СО) (чадним газом), який небезпечний тим, що в 200–300 разів інтенсивніше реагує з гемоглобіном крові, ніж кисень. Внаслідок цього кров’яні тільця втрачають здатність постачати організм киснем, що викликає кисневе голодування, гіпоксію, порушення координації рухів, депресію. Людина втрачає здатність розмірковувати, її поведінка стає неадекватною –вона втрачає бажання уникнути існуючої загрози та не здійснює заходів до власного рятування. Можливе припинення дихання, смерть. Підвищена небезпека оксиду вуглецю пояснюється не тільки його високою токсичністю, але й відносно великою концентрацією в продуктах горіння.

Діоксид вуглецю (СО2) може призвести до смерті через декілька хвилин при відносно великій концентрації 8–10%, яка на пожежах зустрічається досить рідко. Однак і при менших концентраціях діоксид вуглецю небезпечний у зв’язку з тим, що викликає прискорене дихання, яке в свою чергу призводить до збільшення поглинання організмом інших токсичних продуктів горіння. Так, при концентрації СО2 2% частота дихання збільшується в 1,1 рази, а при 6% – в 1,5 рази.

Хлористий водень (НСІ) викликає набряк трахеї та легенів, подразнення очей та дихальних шляхів, може викликати серйозні пошкодження слизової оболонки. У людини з’являється печія у грудях, спазми в горлі, неможливість дихання. Смерть наступає від ядухи.

Ціанистий водень (НСN), або синильна кислота, – найбільш токсична речовина, що зустрічається на пожежах. її вплив полягає в припиненні доступу кисню до тканин організму, що послаблює серцеву діяльність та заважає диханню.

В якості критичної концентрації продуктів горіння доцільно приймати не смертельно небезпечне значення, а таке, за яким має місце втрата здатності до пересування. Наприклад, при концентрації оксиду вуглецю у повітрі 3,6 г•м-3 через декілька хвилин впливу втрачається координація рухів та евакуація стає неможливою.

Орієнтовні критичні значення токсичних продуктів горіння наведені в табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Найменування речовини	Величина критичного значення, г•м-3
Ціанистий водень Фосген Оксиди азоту Сірководень Хлористий водень Оксид вуглецю Сірчистий ангідрид Діоксид вуглецю	0,2 0,2 1,0 1,1 3,0 3,6 8,0 162,0

Продукти горіння потрапляють при диханні, через шлунково-кишковий тракт та відкриті рани. Біологічний вплив продуктів горіння підсилюється дією на людину навантажень: механічних, теплових, фізичних, психічних тощо. При цьому продукти горіння здатні накопичуватися в організмі, виводитися з нього, біотрансформуватися. Рівень впливу таких речовин визначається віком, наявністю захворювань, станом організму.

ВОГОНЬ ТА ПРОМЕНИСТІ ПОТОКИ. Критерієм ураження організму людини тепловим випромінюванням полум’я та вогневих куль є величина теплової дози, що визначається значенням теплового потоку, який діє на людину, а також тривалістю опромінювання.

Відкритий вогонь надзвичайно небезпечний, але випадки його безпосередньої дії на людей досить рідкі. Небезпеку являють також променисті потоки. Найбільша інтенсивність таких потоків спостерігається при пожежах технологічних установок. У таких випадках людина без спеціальних засобів захисту неспроможна наблизитися до палаючого устаткування ближче ніж на 10–15 м. Небезпечні для людей значення променистих потоків наведені в табл. 7.2.

Таблиця 7.2

Величина інтенсивності теплової радіації, Вт•м-2	840	1400	2100	2800	3500	7000
Тривалість часу, протягом якого людина може переносити цю інтенсивність радіації, с	360	150	40–60	30–40	10–30	5–11

В якості критичного значення променистих потоків можна приймати величину 3000 Вт•м-2, за якої час до виникнення больових відчуттів складає 10–15 с, а тривалість часу, за який людина переносить це значення теплової радіації, – 30-40 с.

ПІДВИЩЕНА ТЕМПЕРАТУРА СЕРЕДОВИЩА. Вплив на людину температури більше 100 °С в умовах пожежі призводить до втрати свідомості та загибелі вже через декілька хвилин. Вдихання розігрітого повітря й продуктів горіння призводить до ураження й некрозу верхніх дихальних шляхів. Підвищена температура здатна викликати також опіки шкіри.

Небезпечною температурою для людини при пожежі в приміщеннях прийнято вважати температуру, що перевищує 55 °С.

Як показали випробування, що проводилися в Канаді, у вологій атмосфері, яка є типовою для початкової стадії пожежі, опіки другого ступеня викликає температура 55 °С при тривалості впливу 20 с, температура 70 °С – протягом 1 с.

ДИМ – видимі тверді та (або) рідкі частинки в газах, що утворюються в результаті горіння або піролізу матеріалів. Являє собою велику кількість найдрібніших частинок незгорілих речовин, що зважені у повітрі. Активно впливає на слизову оболонку органів дихання, викликає сльозотечу, сильний кашель, навіть набряк легенів. Крім того, дим усередині приміщень непрозорий, що значно ускладнює орієнтування людей у просторі, порушує організований рух, значно підвищує час евакуації або робить її зовсім неможливою.

НЕДОСТАТНІСТЬ (ЗНИЖЕНА КОНЦЕНТРАЦІЯ) КИСНЮ викликається зниженням його концентрації під час горіння речовин і матеріалів в умовах пожежі. Нагадаємо, що горіння – це процес окиснення.

У нормальній атмосфері міститься близько 21% кисню. Зменшення його концентрації лише на 3% здатне викликати погіршення рухових функцій організму. Небезпечною вважається концентрація 14% кисню, бо при цьому втрачається координація рухів, погіршується здатність адекватно оцінювати навколишню ситуацію, утруднюється евакуація людей.

При вмісті кисню 10–11% смерть настає протягом декількох хвилин.

При понижених концентраціях кисню на пожежах утворюється продукт неповного згоряння вуглецю – оксид вуглецю (СО), вплив якого на людину було наведено вище.

ВИБУХИ, ВИТІКАННЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ РЕЧОВИН, ЩО ВІДБУВАЮТЬСЯ ВНАСЛІДОК ПОЖЕЖІ. Пожежі на окремих підприємствах, які мають технологічне устаткування та установки під високим тиском, ємності та трубопроводи з хімічно активними рідинами та небезпечними газами, можуть викликати вибухи та розгерметизацію устаткування, внаслідок чого люди, що перебувають поблизу, можуть підпадати під дію вибухової хвилі, дістати ураження металевими уламками, хімічні опіки та отруєння. Такі техногенні наслідки аварій, викликаних пожежами, суттєво впливають і на психіку людей, що, у свою чергу, значно ускладнює успішну евакуацію й надання їм ефективної допомоги.

РУЙНУВАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ. Відбувається внаслідок втрати несучої здатності під впливом високих температур та вибухів. Залежить від ступеня вогнестійкості будівельних конструкцій, тривалості теплового впливу, потужності вибухової хвилі. Людина може отримати значні механічні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій. До того ж можуть бути просто зруйновані шляхи евакуації, завалені евакуаційні виходи.

УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ. Враховуючи високу електронасиченість сучасних об’єктів та руйнівну дію пожежі, цілком можливі ураження людей електричним струмом і отримання ними електротравм. Безпосереднє ураження можливе від струмів витікання, контакту з оголеними провідниками та окремими елементами будівель і споруд, що можуть перебувати під напругою.

ПАНІКА. Жахливе явище, здатне призвести до масової загибелі людей. Опинившись у зоні пожежі (для більшості людей це трапляється вперше у житті), людина потрапляє в так звані екстремальні умови. Під впливом вищенаведених факторів пожежі фізичний і особливо морально-психічний стан людини може швидко зазнати суттєвих змін, поведінка повністю вийти як з-під власного, так і з-під стороннього контролю. Втрачаючи в такому разі здатність об’єктивного аналізу й сприйняття навколишньої обстановки, людина може несвідомо діяти сама собі на шкоду.

§ 47. Особливості й параметри руху людей під час евакуації

Рух людей має місце у всіх приміщеннях будівель та споруд, які пов’язані з перебуванням в них людини. Для цих цілей у будівлях передбачаються комунікаційні приміщення та інші спеціальні пристрої: входи й виходи, коридори, сходи, вестибюлі, фойє, проходи тощо. Комунікаційні приміщення можуть займати досить значну площу, яка складає у ряді випадків понад 30% від робочої площі будівлі.

Особливе значення набуває рух людей у разі виникнення пожежі у будівлі, оскільки існує реальна загроза для їх життя та здоров’я.

Вимушений процес руху людей із зони, де можливий вплив на них небезпечних факторів пожежі, називається ЕВАКУАЦІЄЮ.

Евакуація досягається шляхом самостійного руху людей назовні з небезпечної зони, а також несамостійного переміщення людей, які належать до маломобільних груп населення, що здійснюється обслуговуючим персоналом та іншими людьми.

РЯТУВАННЯ являє собою вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні безпосередньої загрози цього впливу. Рятування здійснюється самостійно, за допомогою пожежних підрозділів або спеціально навченим персоналом.

У звичайних умовах рух всередині будівель визначається розумною волею та бажанням людей. При пожежі процес евакуації починається практично одночасно та має чітку спрямованість – усі направляються до виходів. Як результат такого одночасного й орієнтованого руху та внаслідок обмеженої пропускної здатності евакуаційних шляхів та виходів утворюються великі щільності людських потоків, окремі евакуйовані починають застосовувати фізичні зусилля, що значно зменшує швидкість загального руху. Таким чином, виникає ситуація, коли чим швидше люди прагнуть покинути приміщення (будівлю), тим поволі це має місце.

Психологія індивідуальної та колективної поведінки людей при пожежах значною мірою визначається страхом, викликаним усвідомленням реальної небезпеки. Сильне нервове збудження активно мобілізує фізичні ресурси людини, однак при цьому має місце звуження свідомості, втрачається здатність об’єктивно усвідомлювати ситуацію в повному обсязі, оскільки увага повністю приділяється подіям, що мають місце. Під впливом стресового стану зростає навіюваність, команди сприймаються без відповідного аналізу й оцінки, сильніше виявляється схильність до наслідування, дії людей стають неадекватними обставинам, що склалися. Панічні реакції виявляються, головним чином, у формі ступору (завмирання, безрухомість, нездатність до дій) або фуги (хаотичні кидання, біг, поверхнева орієнтація в обставинах). Основна маса людей, що евакуюються при пожежі, здатна до об’єктивної оцінки ситуації й розумних дій, проте, почуваючи страх та заражаючи їм один одного, може піддаватися паніці.

Люди, що рухаються в одному напрямку, створюють людський потік. Рух людей в потоці характеризується щільністю потоку D, Швидкістю руху V, Інтенсивністю руху Q та пропускною здатністю ділянки шляху Q.

Щільність людського потоку – важлива вихідна характеристика, що дозволяє визначати швидкість та інтенсивність руху. Вона визначається як кількість людей N, Що розміщується на одиниці площі евакуаційного шляху F:

(7.1)

Зі збільшенням щільності потоку швидкість руху зменшується та при D=9 люд•м-2 для горизонтальних ділянок шляху не перевищує 15 м•хв-1. Під час евакуації дорослих щільність може складати 10–12 люд•м-2; при евакуації школярів – 20–25 люд•м-2.

Швидкість руху людей В потоці залежить від виду шляху (горизонтальний шлях; сходи донизу; сходи догори; проріз) та щільності людського потоку.

Інтенсивність руху (питома пропускна здатність) характеризує кількість людей, що проходять через 1 м ширини шляху або проходу в одиницю часу, й також залежить від щільності потоку. Для дверних прорізів при щільностях людського потоку, близьких до граничних (Dгр ≥ 9 люд•м-2), інтенсивність руху не є сталою величиною, яка залежить від ширини прорізу (рис. 7.1).

Інтенсивність руху є експериментальною величиною, для кожного виду шляхів та дверних прорізів визначається за формулою

(7.2)

Де Q – пропускна здатність ділянки шляху; δ – ширина ділянки або проходу.

Рис. 7.1. Залежність інтенсивності руху від ширини дверного прорізу

Пропускна здатність ділянки шляху в м2•хв-1 характеризує кількість людей (середня площа горизонтальної проекції людини F складає: для дорослого в зимовому одязі – 0,125 м2•люд-1, для дорослого в домашньому одязі –0,1 м2•люд-1, для підлітка – 0,07 м2•люд-1), яку вона здатна пропустити за одиницю часу, та визначається як добуток інтенсивності руху на ширину ділянки:

(7.3)

Використовуючи поняття пропускної здатності ділянки шляху, можна отримати формули для розрахунку інтенсивності руху та часу затримки руху при злитті людських потоків.

Якщо виникає злиття декількох людських потоків (рис. 7.2), то при безперешкодному русі повинна виконуватися умова:

(7.4)

або

(7.5)

Звідки

(7.6)

Затримка руху людей на початку І-Ої ділянки спостерігається при

(7.7)

Час затримки визначається як різниця часу евакуації з урахуванням пропускної здатності ділянок шляху:

(7.8)

Рис. 7.2. Схема злиття людських потоків

Час евакуації людей по І–й ділянці при кількості людей NI; та граничній пропускній здатності ділянки шляху QГр визначають за формулою

(7.9)

Де QГр – інтенсивність руху людей при граничної щільності
(D ≥ 0,9) м•хв-2.

Аналогічно

(7.10)

Отже,

(7.11)

Вивчення специфіки та використання параметрів руху людей дозволяє прогнозувати процес евакуації та передбачати необхідні умови безпеки при проектуванні будівель та споруд, особливо з масовим перебуванням людей.

§ 48. Евакуаційні шляхи та виходи

Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється по шляхах евакуації через евакуаційні виходи.

ШЛЯХ ЕВАКУАЦІЇ – безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

ЕВАКУАЦІЙНИЙ ВИХІД – це вихід із будинку (споруди), безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде назовні, до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення.

Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

Першого поверху безпосередньо назовні або через коридор, вестибюль, сходову клітку;

Будь-якого поверху, окрім першого, до коридору, що веде на сходову клітку або безпосередньо у сходову клітку (в тому числі через хол). При цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або крізь вестибюль, що відокремлений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;

До сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене вже згаданими виходами, за винятком випадків, зазначених у СНиП (рис. 7.3, 7.4).

При улаштуванні евакуаційних виходів з двох сходових кліток крізь спільний вестибюль одна з сходових кліток крім виходу в вестибюль повинна мати вихід безпосередньо назовні.

Виходи назовні допускається передбачати через тамбури.

Рис. 7.3. Евакуаційні виходи з приміщень першого поверху:

1– вихід з приміщення в коридор, який веде крізь вестибюль або сходову клітку безпосередньо назовні; 2 – вихід із сходової клітки крізь вестибюль назовні; 3 – вихід з приміщення безпосередньо назовні; 4 – вихід із сходової клітки безпосередньо назовні

Рис. 7.4. Евакуаційні виходи з приміщень другого поверху та вищерозташованих поверхів:

1– вихід з приміщення в коридор, який веде до сходової клітки, що має безпосередньо вихід назовні; 2 – вихід у сусіднє приміщення; 3 – вихід з приміщення в коридор, який веде до сходової клітки, що має вихід через вестибюль, відокремлений від коридору перегородкою з дверима

Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено. Мінімальну відстань – L між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з –зміщення можні, означати за формулою

(7.12)

Де П – периметр приміщення.

Досягнення нормального ритму руху забезпечується виконанням вимог до кількості, розмірів та розміщення евакуаційних шляхів та виходів, виключення перешкод (порогів, забіжних східців, звужень, розрізних майданчиків тощо) на шляхах евакуації, дотримання вимог щодо напрямку відчинення дверей.

Ширина евакуаційних виходів також впливає на процес евакуації та в ряді випадків може викликати затримку руху. При граничних щільностях потоку має місце якісна зміна руху крізь проріз. Стиснені тіла людей, що затрималися перед ним, утворюють так звану «арку», крутизна якої тим більше, чим менше ширина прорізу (рис. 7.5).

Рис. 7.5. Схема утворення арки:

А – в прорізах невеликої ширини; б – в прорізах значної ширини

Дослідження свідчать, що рух людей при ширині дверного прорізу 0,8 м та менше може призупинятися як результат утворення «арки», яку через її значну крутизну неможливо протиснути. При ширині прорізів від 0,8 до 1,2 м рух має пульсуючий характер: прориви людей через «арки» чергуються з періодами по декілька секунд, протягом яких рух відсутній. Якщо ширина прорізу 1,2 м, «арка» руйнується, рух має місце зі змінною інтенсивністю, але без зупинення. При ширині прорізу 1,5–1,6 м рух відбувається рівномірно, «арка» зовсім не утворюється. Така ж ситуація спостерігається при збільшенні ширини дверних прорізів до 2,4 м. У той же час, при ширині прорізів та сходів більше 2,4 м рух носить нестійкий характер і може супроводжуватися падінням людей. Отже, не слід робити двері надто вузькими або занадто широкими, бо при цьому порушуються вимоги безпеки.

Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менше 1 м, дверей – не менше за 0,8 м. Висота проходу на шляхах евакуації повинна бути не менше 2 м.

Улаштування розсувних та підйомних дверей та воріт, а також дверей та турнікетів, що обертаються, на шляхах евакуації людей не дозволяється (рис. 7.6,в, г, д, є).

Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень).

ДОПУСКАЄТЬСЯ влаштування дверей з відчиненням усередину приміщення:

На балкони та лоджії (за винятком дверей, що ведуть у повітряну зону незадимлюваних сходових кліток 1–го типу);

На площадки зовнішніх евакуаційних сходів;

У разі одночасного перебування в ньому не більше 15 чоловік;

У комори площею не більше 200 м2;

У санвузли.

Основними шляхами евакуації з будівель є коридори та сходи.

Ширина та протяжність коридору повинні забезпечувати необхідну швидкість проходження людей, що евакуюються, до сходової клітки або назовні. Люди, які евакуюються, повинні бачити виходи назовні та у сходові клітки, що об означенні табличками з написом «ВИХІД» у випадках, визначених нормами, або вказівними знаками, що встановлені стандартами.

Рис. 7.6. Види дверей:

А – розчинена; б – гойдаюча; в – розсувна; г – підйомно–спускна; д – обертова; є – турнікет

Єдиними шляхами евакуації, які зв’язують усі поверхи, крім першого, з безпосередніми виходами назовні з будівлі, є сходи. Тому вони повинні мати зручний зв’язок з поверхами і в той же час надійну ізоляцію від них, що виключає вплив на людей небезпечних факторів пожежі. Це досягається улаштуванням самих сходів в спеціальних сходових клітках з вогнестійкими огороджувальними та несучими конструкціями, які зроблені з негорючих матеріалів. Сходові клітки ізолюють від підвалів та горищ.

При евакуації по сходах має бути забезпечений нормальний ритм руху. Тому в якості евакуаційних не допускається використовувати гвинтові сходи, а також сходи із забіжними сходинками та розрізними площадками, в яких ширина східців неоднакова та не забезпечує стійкість під час руху (рис. 7.7).

Рис. 7.7. Сходи, що забороняються для улаштування на шляхах евакуації:

1 – гвинтові; 2–3 забіжними сходинками; 3 – з розрізними площадками

Сходові марші виконують з однаковими довжинами та уклонами. Особливо важливо забезпечити безперешкодну евакуацію людей по сходах. Реальними перешкодами можуть бути: устаткування, що виступає за площину стін на висоті до 2,2 м від поверхні проступів та площадок сходів; недостатня висота проходів; місцеві звуження на сходових площадках та на виході зі сходової клітки. Велике значення має також й освітлення сходових кліток, яке виконується, як правило, природним через вікна у зовнішніх стінах, що необхідно не тільки для забезпечення евакуації, але й для провітрювання у разі задимлення. Тому улаштування так званих «темних» сходових кліток, що не мають природного освітлення, є небажаним і допускається у виключних випадках при улаштуванні їх надійного протидимного захисту.

В окремих випадках, якщо за пропускною здатністю й за довжиною достатньо одного евакуаційного виходу, допускається у ролі другого (з вище-розташованих поверхів) передбачати вихід на зовнішні евакуаційні сходи (рис. 7.8).

Рис. 7.8. Зовнішні евакуаційні сходи у житловому будинку

Для відкритих споруд промислових підприємств (зовнішні етажерки, площадки тощо) зовнішні сходи нерідко є основними шляхами евакуації.

Зовнішні евакуаційні сходи треба виготовляти з негорючих матеріалів. Вони повинні сполучатися з приміщеннями через площадки або балкони, улаштовані на рівні евакуаційних виходів. Уклін таких сходів повинен бути не більше 1:1 (45°), а їх ширина – не менше за 0,7 м. Зовнішні сходи повинні досягати рівня землі та мати огорожу.

Для створення та забезпечення умов безпеки людей при пожежі на шляхах евакуації не дозволяється:

Улаштовувати пороги, виступи та будь-які пристрої, що перешкоджають вільній евакуації людей;

Захаращувати (коридори, проходи, сходові марші і площадки, вестибюлі, холи, тамбури тощо меблями, обладнанням, матеріалами та готовою продукцією, навіть якщо вони не зменшують нормативну ширину;

Забивати, заварювати, замикати на навісні замки, болтові з’єднання та інші запори, що важко відчиняються зсередини, зовнішні евакуаційні двері будівель;

Застосовувати (крім будівель V ступеня вогнестійкості) горючі матеріали для облицювання стін і стель, а також сходів та сходових площадок;

Розташовувати у тамбурах виходів, за винятком квартир та індивідуальних житлових будинків, гардероби, вішалки для одягу, сушарні, пристосовувати їх для торгівлі, а також зберігати, у тому числі тимчасово, будь-який інвентар та матеріал;

Захаращувати меблями, устаткуванням та іншими предметами двері, люки на балконах і лоджіях, переходи в суміжні секції та виходи на зовнішні евакуаційні сходи;

Знімати встановлені на балконах (лоджіях) драбини;

Улаштовувати у сходових клітках приміщення будь-якого призначення, у т. ч. кіоски, ларки, а також виходи з вантажних ліфтів (підйомників), прокладати промислові газопроводи, трубопроводи з ЛЗР та ГР, повітроводи;

Улаштовувати у загальних коридорах комори і вбудовані шафи, за винятком шаф для інженерних комунікацій; зберігати в шафах (нішах) для інженерних комунікацій горючі матеріали, а також інші сторонні предмети;

Розташовувати в ліфтових холах комори, кіоски, ларки і т. ін.;

Встановлювати телекамери в проходах таким чином, щоб вони перешкоджали евакуації людей;

Робити засклення або закладання жалюзі і отворів повітряних зон у незадимлюваних сходових клітках;

Знімати передбачені проектом двері вестибюлів, холів, тамбурів і сходових кліток;

Заміняти армоване скло на звичайне у дверях та фрамугах всупереч передбаченому за проектом;

Знімати пристрої для самозачинення дверей сходових кліток, коридорів, холів, тамбурів тощо, а також фіксувати самозакривні двері у відчиненому положенні;

Зменшувати нормативну площу фрамуг у зовнішніх стінах сходових кліток або закладати їх;

Розвішувати на стінах у сходових клітках стенди, панно тощо.

На випадок відключення електроенергії у будівлях з масовим перебуванням людей обслуговуючий персонал повинен мати електричні ліхтарі.

Черговий персонал готелів та готельних комплексів з кількістю місць для проживання 50 і більше має бути забезпечений індивідуальними засобами захисту органів дихання для організації евакуації в разі виникнення пожежі.

Килими, килимові доріжки (покриття) у приміщеннях з масовим перебуванням людей повинні надійно кріпитися до підлоги і бути малонебезпечними щодо токсичності продуктів горіння, а також мати помірну димотворну здатність.

Потрібна протяжність шляхів евакуації визначається відповідно до чинних будівельних норм та правил, а їх фактична протяжність – за проектом або на реальному об’єкті. При цьому треба враховувати деякі особливості нормування протяжності шляхів евакуації. У громадських будівлях нормуються граничні відстані в приміщеннях, а також протяжність шляхів евакуації від дверей приміщення до найближчого виходу назовні або на сходову клітку (рис. 7.9,а). У виробничих будівлях коридорного типу протяжність шляхів евакуації нормується від найбільш віддаленого робочого місця до виходу назовні або на сходову клітку (довжина шляху всередині приміщення та шляху по коридору підсумовуються). Це пов’язано з характерним для виробничих будівель швидким розповсюдженням пожежі й задимленням шляхів евакуації (рис. 7.9,6). При використанні у будівлі відкритих сходів (рис. 7.9,в, г, д), фактична протяжність шляхів евакуації вимірюється від найбільш віддаленого робочого місця до виходу назовні (LФ= L1+ L2 +L3)

Рис. 7.9. Визначення протяжності шляхів евакуації:

А – в громадській будівлі коридорного типу; 6–у виробничій будівлі коридорного типу; в – у випадку використання відкритих сходів; г – при улаштуванні антресолей; д –при улаштуванні етажерок

§ 49. Підготовка евакуації людей на випадок виникнення пожежі

Виконання нормативних вимог щодо шляхів евакуації ще не гарантує повного успіху евакуації людей у разі пожежі. Технічні рішення та режимні протипожежні заходи в цьому напрямку повинні бути доповнені організаційними заходами (інструктаж і навчання персоналу, відображення обов’язків щодо забезпечення пожежної безпеки в інструкціях та ін. документах). Для забезпечення організованого руху під час евакуації та попередження паніки розробляють плани евакуації з будівель та місць з масовим перебуванням людей.

План евакуації складається з двох частин: графічної і текстової. Графічна частина являє собою план поверху або приміщення, який можна спрощувати, зображуючи конструкції в одну лінію, виключаючи невеликі приміщення, не пов’язані з перебуванням людей. Однак усі евакуаційні виходи і шляхи мають бути позначені. Найменування приміщень позначають безпосередньо на плані або нумерують. Для спрощення пояснювальної записки до плану треба нумерувати евакуаційні виходи та сходи. Двері зображуються у відчиненому вигляді.

Під час складання таких планів евакуаційні виходи розділяють на основні (надійні й найближчі) та запасні, або резервні (менш надійні та більш віддалені).

Маршрути руху до основних евакуаційних виходів зображують суцільними лініями зі стрілками зеленого кольору, а маршрути до запасних евакуаційних виходів – пунктирними лініями зеленого кольору зі стрілками.

Окрім маршрутів руху, на плані позначаються місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння. Основні графічні символи, які використовуються у планах евакуації, наведені у табл. 7.3.

Таблиця 7.3

Найменування позначення	Графічний символ
Переносний вогнегасник
Переносний порошковий вогнегасник
Переносний вуглекислотний вогнегасник
Пересувний вогнегасник
Телефон
Ручний пожежний сповіщувач
Кран пожежний
Основний евакуаційний шлях
Запасний евакуаційний шлях
Основний вихід
Запасний вихід
Знак просторової орієнтації «Ви знаходитесь тут»

Графічна частина плану евакуації повинна мати такі написи та реквізити:

1. Назва.

2. Номер поверху.

3. Умовні позначення.

4. Пояснювальна записка.

5. Гриф «Затверджую» та підпис керівника.

6. Експлікація приміщень.

7. Підпис упорядника плану.

Текстова частина плану евакуації затверджується керівником об’єкта і являє собою таблицю, яка містить перелік та послідовність дій у разі пожежі для конкретних посадових осіб і працівників. У разі змінного режиму роботи об’єкта треба вказати посади і прізвища відповідальних осіб за кожний етап евакуації для кожної робочої зміни.

План евакуації вивішується у рамці під склом на видному місці. Однак навіть добре складений і оформлений план евакуації не досягне своєї мети доти, доки він не буде систематично відпрацьовуватися на практиці і передбачені дії персоналу, таким чином, не будуть доведені до автоматизму.

Важливим чинником, що впливає на поведінку людей на пожежі, є вчасна інформація про необхідність термінового виходу з небезпечної зони. Тому треба заздалегідь встановити порядок оповіщення людей у разі пожежі. Для цього можна використовувати внутрішні радіотрансляційні та спеціально змонтовані мережі мовлення, селекторний зв’язок, звукові та світлові сигнали тривоги. Система оповіщення повинна забезпечити можливість повідомлення про небезпеку всіх людей, що перебувають у будівлі чи споруді, де виникла пожежа..

50. Протидимний захист

Заходами з протидимного захисту споруд є:

Обмеження розповсюдження продуктів горіння по будівлях та приміщеннях;

Ізоляція можливих місць виникнення пожежі;

Примусове видалення диму.

У безвіконних приміщеннях обов’язково передбачаються системи димовидалення з природною або механічною витяжкою продуктів горіння. Особливу увагу вимагає ізоляція приміщень, розташованих у підвальних та цокольних поверхах. Від вищерозташованих поверхів вони відділяються протипожежними перекриттями, які виконані з негорючих матеріалів. Такі перекриття повинні прилягати до ділянок зовнішніх стін, що не мають засклення, та не мати отворів і прорізів, через які можуть проникнути продукти горіння при пожежі. Підвальні та цокольні поверхи розділяють на відсіки. Для зменшення інтенсивності задимлення й випуску диму в кожному відсіку підвалу передбачають спеціальні віконні прорізи та приямки.

Значна увага приділяється питанням обмеження розповсюдження продуктів горіння по вертикальних та горизонтальних комунікаціях будівель. При перетинанні стін, перегородок, перекриттів різними комунікаціями зазори між ними та огороджувальними конструкціями необхідно наглухо замуровувати будівельним розчином або мастикою із негорючих матеріалів. Обмеження розповсюдження диму по сміттєпроводах досягається надійною ізоляцією сміттєзбірних камер від суміжних приміщень, улаштуванням ущільнень в місцях стикування трубопроводів та кожухів приймальних клапанів зі стволом, виведенням оголовку сміттєпроводу вище рівня покрівлі з улаштуванням на ньому дефлектора.

Протидимний захист сходів забезпечується конструктивними, об’ємно–планувальними та спеціальними технічними рішеннями з урахуванням призначення будівель та їх поверховості, основними з яких є:

Ізоляція сходів від приміщень різного призначення на поверхах будівель;

Ізоляція сходів від підвалів;

Застосування пристроїв, що вивільняють сходи від диму.

Особлива увага приділяється протидимному захисту будівель підвищеної поверховості (10 та більше поверхів), в яких улаштовуються спеціальні незадимлювані сходові клітки (рис. 7.10).

У незадимлюваних сходових клітках сходи відділені від усіх приміщень будівель глухими димонепроникними стінами з улаштуванням поповерхових входів в них через зовнішню зону по балконах, лоджіях або галереях.

У будівлях з 10 та більше поверхів для видалення диму з поповерхових коридорів і холів передбачається улаштування шахт димовидалення з примусовою витяжкою та клапанами на кожному поверсі. Принципова схема системи димовидалення наведена на рис. 7.11.

Особливі вимоги висуваються до поповерхових клапанів, які повинні бути достатньо герметичними та надійними в роботі в умовах високих температур (рис. 7.12).

Клапан приводиться до дії шляхом подачі напруги на електромагнітний привід 5, який виштовхує шток 3 доверху, вивільняє від закріплення клямку 6 з гаком клапана 8. Клапан під дією розрідження, що утворюється вентилятором у шахті димовидалення, відкидається в шахту й пропускає продукти горіння всередину її.

Рис. 7.10. Принципова схема улаштування незадимлюваних сходових кліток:

І – з поповерховим переходом по лоджіях; II – вхід в сходову клітку через галерею; III – вхід в сходову клітку через відкритий перехід А

Рис. 7.11. Схема димовидалення в будівлях підвищеної поверховості: 1 – приміщення, що горить; 2 – коридор; 3 – шахта; 4 – поповерхові клапани; 5 –шумопоглинальна вставка; 6 – вентагрегат

Рис. 7.12. Схема клапана димового поповерхового (КДП):

А – клапан закритий; б – клапан відкритий; 1 – решітка (сітка); 2 – корпус; 3 –шток; 4 – клапан; 5 – електромагнітний привід; 6 – клямка; 7 – трос; 8 – гак

Безпечні зони в будівлях підвищеної поверховості можна також створювати за допомогою вентиляційних систем протидимного захисту. Така система автоматично створює розрідження в зоні пожежі та надлишковий тиск у суміжних зонах, що виключає можливість розповсюдження диму на інші поверхи (рис. 7.13).

Рис. 7.13. Створення безпечних зон за допомогою вентиляційних установок (димовидалення)

Розділ VIII.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПОЖЕЖ

ПРИ УЛАШТУВАННІ (ЕКСПЛУАТАЦІЇ)

ЕЛЕКТРОУСТАНОВОК

§51. Класифікація електроустановок

Значна кількість пожеж виникає як результат теплового прояву електричного струму. Причини таких пожеж розглянуті в § 19. Для забезпечення досягнення вибухопожежобезпечного використання електроустановок існує ряд спеціальних нормативних документів, виконання вимог яких є обов’язковим на всіх етапах проектування, монтажу та експлуатації. Вимоги щодо улаштування електроустановок встановлені Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ).

За своїм функціональним призначенням електроустановки ділять на ті, що:

Виробляють електричну енергію, – генератори;

Перетворюють електричну енергію, – перетворювачі напруги (трансформатори), перетворювачі частоти;

Передають електричну енергію від місць її вироблення та перетворювання до електроспоживачів, – проводи, кабелі;

Розподіляють електричну енергію, – розподільні підстанції, вузли, щити, пристрої;

Споживають електричну енергію – електроспоживачі.

Вибір виконання електроустаткування здійснюється згідно з вимогами ПУЕ залежно від класу зони за наявною класифікацією. Це є одним з головних напрямків у запобіганні пожежам від теплового прояву електричного струму. Правильний вибір способу виконання забезпечує зменшення ймовірності виникнення пожежі за умови підтримання допустимих режимів експлуатації устаткування.

Усі електродвигуни, світильники, електроустаткування, встановлені у вибухонебезпечних або пожежонебезпечних зонах, повинні мати спеціальні позначки, що вказують ступінь їх захисту згідно з чинними стандартами.

На дверях виробничих та складських приміщень необхідно вивішувати спеціальні таблички з позначенням класу зони за ПУЕ та категорії приміщення за ОНТП 24-86 (мал. 8.1).

Мал. 8.1. Приклад таблички з позначенням класу зони за ПУЕ та категорії приміщення

§ 52. Монтаж та експлуатація електромереж

Порушення встановлених правил монтажу та експлуатації електричних мереж здатні викликати пожежу, аварію, нещасний випадок.

Вимоги до проведення електромонтажних робіт визначаються чинними Правилами улаштування електроустановок, інструкціями щодо монтажу та приймання монтажних робіт.

У разі монтажу електричних мереж у вибухонебезпечних зонах неприпустимо проводити самостійно будь-яку заміну деталей приладів, конструкції устаткування без попереднього погодження з проектувальником.

З метою попередження вибуху електрична проводка у вибухонебезпечних зонах повинна монтуватись особливо ретельно. У таких зонах найбільш надійною є електропроводка з мідними жилами у сталевих водогазопровідних трубах з відповідним антикорозійним покриттям, що забезпечує підвищений захист. Тонкостінні й некондиційні водогазопровідні труби використовувати для означених потреб неприпустимо. З’єднання труб між собою, з патрубками фітингів, коробок та світильників, а також з електродвигунами виконують тільки на трубній різьбі.

Для відгалужень і з’єднань проводів і кабелів, протягування проводів у сталевих трубах повинні застосовуватись вибухозахищені коробки.

Під час монтажу слід звертати увагу на влаштування проходів (отворів) для труб крізь стіни з даної зони до сусідніх. При цьому необхідно виключити можливість розповсюдження вибуху (вибухонебезпечних сумішей) до вибухобезпечних приміщень або назовні крізь нещільності у проходах або усадочні тріщини, що виникають.

Забороняється прокладати транзитні електропроводки і кабельні лінії крізь приміщення та склади з пожежонебезпечними зонами всіх класів.

Кабельні лінії прокладаються під землею у траншеях, тунелях, блоках, каналах. Такі кабельні споруди слід виконувати з негорючих матеріалів.

При виході кабельного каналу з приміщення назовні або при його переході до сусіднього вибухопожежобезпечного приміщення (без улаштування спеціальних ущільнень у проходах) канали необхідно засипати піском на 1,5 м по обидва боки від стіни, що створює умови для недопущення накопичення вибухонебезпечних сумішей.

Основною причиною виникнення пожеж в кабельних виробах є аварійні режими, найбільш небезпечні з них – короткі замикання та перевантаження.

Пожежна небезпека коротких замикань в кабельних виробах пов’язана, в основному, з високою температурою дуги в зоні замикання, яка досягає
2000–4000 °С та характеризується двома показниками:

Здатністю ізоляції проводів і кабелів займатися від нагрівання струмопровідної жили та від високої температури електричної дуги;

Здатністю утворювати в момент замикання розплавлені частинки (що горять), які розлітаються на значні відстані і можуть утворювати самостійні осередки пожежі.

Режим перевантаження в кабельних мережах визначається як аварій ний режим, що виникає внаслідок неправильного вибору апаратів захисту, пошкодження електроспоживачів, в результаті чого струм, що протікає і, кабельному виробі, перевищує номінальні значення.

Основними способами зниження пожежної небезпеки проводів та
кабелів є:

Використання в кабельній промисловості нових ізоляційних матеріалів зі зниженим газодимовиділенням, таких, що не поширюють горіння та мають високу термостійкість; захист кабельних ліній, що експлуатуються, за допомогою спеціальних вогнезахисних фарб та автоматичних системам пожежогасіння.

Якщо відключення робочого освітлення і пов’язане з цим порушення нормального обслуговування технологічного обладнання здатне призвести до вибуху, пожежі, отруєння людей, тривалого порушення технологічного процесу тощо, у виробничих приміщеннях слід передбачати улаштування аварійного освітлення. Живлення аварійного освітлення здійснюється від незалежного джерела.

Для запобігання утворенню великих перехідних опорів з’єднання, відгалуження та окінцювання жил проводів і кабелів мають здійснюватися тільки за допомогою опресування, зварювання, паяння або за допомогою спеціальних затискачів.

Вибухопожежобезпечність електричних мереж забезпечується відповідним доглядом і проведенням вчасних планово-профілактичних і капітальних ремонтів, систематичних оглядів їх технічного стану. Велике значення для безперебійної і безаварійної роботи розподільних пристроїв має стан їхньої контактної частини, яку необхідно систематично перевіряти і ремонтувати. Система планово-профілактичних ремонтів (ППР) передбачає здійснення комплексу організаційних і технічних заходів, спрямованих на огляд, обслуговування і ремонт устаткування згідно з затвердженим планом. Після відпрацювання кожним електротехнічним агрегатом певної кількості годин здійснюють профілактичні огляди й різноманітні види планового ремонту (малий, середній, капітальний), черговість і періодичність яких визначається призначенням агрегату, особливостями його конструкції, габаритами, масою та умовами експлуатації.

Система ППР, якщо вона здійснюється у належному обсязі робіт і з дотриманням термінів, здатна ефективно запобігати спрацьованості устаткування, виключати можливість випадкових поломок, сприяти усуненню умов для виникнення пожеж.

Стан електричної ізоляції (її захисні якості) визначають шляхом вимірів опору під час проведення поточних ремонтів, але не рідше одного разу на три роки.

Коли приймається в експлуатацію електрична мережа, повинен бути технічний проект, узгоджений з енергопостачальною організацією, а також робочі креслення і документи: плани силової та освітлювальної мереж; розрахункові схеми, таблиці; схема захисного заземлення; протоколи випробування ізоляції і захисного заземлення; акти прихованих робіт тощо.

§ 53. Апарати захисту в електроустановках

Попередження виникнення аварійних режимів в електричних мережах (коротких замикань, перевантажень) здійснюється за допомогою використання спеціальних апаратів захисту. Слід пам’ятати, що в разі неправильного монтажу, експлуатації цих апаратів вони самі можуть спричинювати пожежі або вибухи внаслідок того, що під час їх роботи виникають іскри, електрична дуга та ін.

Найчастіше як апарати захисту використовують плавкі запобіжники повітряні автоматичні вимикачі (автомати) та реле.

Плавкий запобіжник – це пристрій, який при наявності струму, ще перевищує допустимі значення, розтоплює плавку вставку і розмикає електричну мережу. Він складається з самої плавкої вставки (тоненького дроту) з легкоплавкого металу), контактного пристрою, що утримує її, та патрон (корпусу). Плавка вставка підлягає заміні після спрацювання запобіжника Під час розплавлення вставки спостерігається іскроутворення, може виникати електрична дуга. Плавкі запобіжники надійно захищають мережі від] струмів короткого замикання, але менш ефективні для захисту електричних мереж та апаратів від перевантаження.

Автоматичні вимикачі та реле – більш досконалі апарати захисту, Але розрив електричної мережі у цих апаратах теж супроводжується іскроутворенням і появою електричної дуги.

Для запобігання пожежам велике значення має правильний вибір і встановлення відповідних апаратів захисту. їх поріг спрацювання повинен відповідати струмам короткого замикання на початку захищуваної ділянки електромережі. На кожному апараті має бути позначений його номінальний струм та номінальний струм плавкої вставки.

Теплові реле застосовуються, як правило, для захисту електродвигунів з тривалими режимами роботи (робочий період не менше 30 хв) від небезпечного нагрівання при тривалих перевантаженнях.

Плавкі запобіжники і автомати мають позитивні і негативні особливості, які слід враховувати під час вибору засобів захисту електроустановок, особливо у вибухопожежонебезпечних виробництвах. Оскільки запобіжник є однофазним апаратом, то в разі перевантаження може перегоріти плавка вставка тільки в одній з трьох фаз. При цьому трифазний двигун буде працювати і далі на двох фазах, що не перегоріли, і при цьому перегріватись.

Запобіжники гірше, ніж автомати захищають установку від невеликих перевантажень. Час, необхідний для заміни плавкої вставки, досить великий, внаслідок чого виробниче устаткування може простоювати більше, ніж при використанні запобіжників-автоматів. Конструкція деяких типів запобіжників дозволяє застосовувати нестандартні плавкі вставки, так звані «жучки», які зводять нанівець надійність захисту і можуть призвести до аварії, пожежі і вибуху. Разом з цим запобіжники дешеві і мають нескладну конструкцію, краще обмежують великі струми коротких замикань, мають більшу розривну здатність, ніж автоматичні вимикачі.

Автомати рекомендується застосовувати в тих пристроях, установках або агрегатах, де необхідне швидке відновлення живлення. Автомати мають більш стійкі та постійні захисні характеристики, забезпечують надійне вимикання, зручні в експлуатації, безпечні.

Апарати захисту мають відповідати таким умовам:

Не нагріватися вище за допустиму для них температуру під час нормальної експлуатації;

Не вимикати електроустановки у разі короткочасних перевантажень;

Вимикати мережу при тривалих перевантаженнях з витримкою часу, оберненої пропорційно струму;

В усіх випадках забезпечувати вимикання аварійної ділянки при короткому замиканні.

У пожежонебезпечних приміщеннях (умовах) апарати захисту встановлюють на панелях зборок, щитів, шаф, блоків керування таким чином, щоб іскри та електрична дуга, що виникають у них, не спричинили пожежу або не зашкодили обслуговуючому персоналу.

У пожежонебезпечних зонах класів П-І і П-ІІ апарати захисту встановлюються у закритих шафах, а у зонах класу П-ІІа – у захищених. Встановлювати шафи з апаратами захисту у вибухонебезпечних зонах усіх класів забороняється, за винятком щитків у відповідному вибухозахищеному виконанні.

Краще за все встановлювати апарати захисту в окремих пожежобезпеч-них приміщеннях розподільних пристроїв.

§54. Запобігання пожежам від електросвітильників

Температура на поверхні колб у лампах розжарювання під час їх дії досягає 100–150 °С. Якщо поверхня лампи вкрита шаром пилу, то температура може досягати і більших значень: 250–300 °С. Крім того, трапляються випадки розриву колб електричних ламп розжарювання під час перепадів напруги в мережі, внаслідок чого може статися пожежа. Тому відстань між світильниками з лампами розжарювання та предметами з горючих матеріалів, у тому числі горючими будівельними конструкціями, суворо регламентується і має відповідати значенням, наведеним у табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Номінальна потужність лампи, Вт	Мінімальна допустима відстань, м
100 300 500	0,5 0,8 1,0

Коли проводиться монтаж світильників в облицюванні з горючих матеріалів або на підвісній стелі, то місця прилягання цих світильників необхідно захищати негорючим теплоізоляційним матеріалом. Кріплення освітлювальної апаратури до будівельних конструкцій здійснюється за допомогою спеціальних гаків або різьбових з’єднань. Не можна підвішувати світильники на проводах.

Важливим фактором забезпечення пожежної безпеки світильників є правильне підімкнення їх до електричної мережі, яке здійснюється за допомогою клемових затискачів. При будь-якому способі підімкнення необхідно спочатку пролудити місця з’єднання проводів.

Під час проектування електричного освітлення необхідно, щоб усі освітлювальні установочні електроприлади (світильники, вимикачі, розетки тощо) відповідали середовищу приміщень та зовнішнього (надвірного) устаткування. У вибухопожежонебезпечних зонах можна застосовувати виключно світильники відповідного типу та ступеня захищеності. При експлуатації таких світильників треба особливо ретельно стежити за станом засобів захисту, що попереджують та локалізують вибух. Під час огляду вибухозахисних поверхонь у з’єднаннях слід звертати увагу на те, щоб на них були відсутні вибої, подряпини, відколи, які збільшують ширину щілини або зменшують мінімально допустиму довжину з’єднання. За наявності пошкоджень такі світильники мають бути негайно замінені. Не можна допускати будь-яких дефектів на різьбі.

У світильниках підвищеної надійності щодо вибуху вибірково перевіряється стан гумових ущільнювальних прокладок, що забезпечують герметичність з’єднання корпусу з захисним ковпаком. Цілісність світлопропускного елемента повинна перевірятись в усіх вибухозахищених світильниках. Якщо скло має дефекти, замінюють весь світильник. Тип та потужність джерела світла повинні відповідати інструкції заводу-виробника. Забороняється замінювати лампи у ввімкнених світильниках.

§ 55. Аналіз пожежної небезпеки електричних виробів

Принцип оцінки пожежної небезпеки електричних виробів включає два основних напрямки: визначення можливості виникнення пожежі й оцінку наслідків горіння.

Оцінку пожежної небезпеки електричних виробів рекомендується проводити за схемою, наведеної на мал. 8.2.

Мал. 8.2. Схема оцінки пожежної небезпеки електричних виробів

§ 56. Захист від статичної електрики

Досить велика кількість виробничих процесів та технологічних операцій супроводжується утворенням і розділенням різнойменних електричних зарядів, тобто статичною електрикою. У виробництвах, де застосовуються легкозаймисті та горючі рідини, гази, статична електрика у вигляді іскрових розрядів здатна викликати вибух та (або) пожежу. Заходи щодо захисту від шкідливого та небезпечного впливу статичної електрики здійснюються відповідно до правил захисту від статичної електрики та ГОСТ 12.1.018-93. Умовою електростатичної іскробезпеки об’єкта за даним стандартом є виконання співвідношення:

W≤KWmin

Де W – мінімальна енергія розрядів, які можуть виникнути усередині об’єкта, Дж;

K – коефіцієнт безпеки, який вибирається з умов допустимої (безпечної) імовірності; у випадку неможливості визначення імовірності його приймають рівним 0,4;щ

Wmin – мінімальна енергія запалювання речовин і матеріалів за ГОСТ 12.1.044-89.

Заряд статичної електрики виникає внаслідок контактної електризації речовин і матеріалів під час їх тертя і руху один відносно іншого. Навколо зарядів, що виникають, утворюється електричне поле, основними характеристиками якого є напруженість та потенціали його окремих точок.

Люди, що працюють на виробництві, також здатні накопичувати на тілі заряди статичної електрики. Це відбувається, коли людина носить одяг зі штучних синтетичних тканин, вовни, шовку, взуття, що не проводить електричний струм, а також під час руху по струмонепровідній підлозі, виконання технологічних операцій з діелектриками тощо.

Займання вибухонебезпечної суміші внаслідок прояву статичної електрики може відбутись при сукупності таких умов, як:

Наявність джерела утворення зарядів статичної електрики;

Накопичення досить значних зарядів на контактуючих поверхнях;

Достатня для виникнення електричного пробою різниця потенціалів;

Наявність достатнього запасу електричної енергії;

Можливість виникнення електричних розрядів.

Відсутність будь-якої з цих умов повністю виключає небезпеку виникнення пожежі внаслідок розряду статичної електрики.

До основних способів усунення загрози статичної електрики слід віднести:

Заземлення технологічного обладнання, трубопроводів, апаратів;

Забезпечення постійного електричного контакту із заземленням тіла працюючої людини;

Підвищення вологості повітря, яке зменшує електричний опір;

Застосування антиелектростатичних речовин;

Іонізація повітря або середовища усередині апаратів, сушильних камер тощо;

Обмеження швидкості транспортування рідких продуктів;

Усунення можливості виникнення вибухонебезпечних концентрацій.

Конкретний спосіб захисту від небезпечних наслідків прояву статичної електрики обирається з урахуванням особливостей технологічного процесу, ефективності, економічної доцільності.

§ 57. Блискавкозахист

З метою запобігання наслідкам прямого удару та вторинних проявів блискавки будівлі, споруди, окремо розташовані установки обладнують системами блискавкозахисту.

При виборі пристроїв блискавкозахисту для різних категорій будівель та споруд враховують важливість об’єкта, його висоту, розташування серед сусідніх об’єктів, інтенсивність грозової активності та інші характеристики.

Пристрої блискавкозахисту повинні відповідати таким основним вимогам:

Відповідність типу блискавкозахисту характеру виробничого процесу в будівлі або споруді, а також на об’єкті в цілому;

Можливість типізації конструктивних елементів блискавкозахисту;

Значний строк служби, який має досягати понад 10 років;

Надійність дій усіх елементів блискавкозахисту;

Можливість застосування недорогих матеріалів та використання конструктивних елементів будівель;

Наочність монтажу, створення умов безпеки для персоналу об’єкта;

Легкий доступ до всіх елементів для проведення контролю, ремонту або відновлення;

Відносно нескладна експлуатація.

Конструктивно блискавковідвід складається з трьох основних частин: блискавкоприймача, який безпосередньо сприймає удар блискавки; струмовідводу (спуску), що з’єднує блискавкоприймач з заземлювачем, та заземлювача, через який струм блискавки переходить безпосередньо в землю.

Вертикальна конструкція, як правило, стовп або щогла, або частина споруди, що призначена для закріплення блискавкоприймачів і струмовідводу, називається опорою. Опори можуть бути дерев’яними, металевими або залізобетонними. Основні конструкції опор блискавковідводів наведені на мал. 8.3.

Блискавковідводи бувають стрижневими, тросовими, сітчастими, настінними та покрівельними. Конструкції заземлювачів схематично наведені на мал. 8.4.

Вертикальні заземлювачі можуть розміщуватися в декількох паралельних рядах або по контуру, як правило, прямокутному.

Захисна дія блискавковідводу характеризується ймовірністю прориву блискавки, яка знижується відповідно до зменшення відстані між блискавковідводом та об’єктом. Визначення ймовірності прориву для кожної окремої споруди складне, тому в практиці проектування використовуються зони захисту блискавковідводів. Конфігурація й розміри зон захисту отримані на основі моделей, експериментів та розрахунків.

Мал. 8.3. Конструкції стрижневих блискавковідводів:

А – на дерев’яній опорі; б – металевий решітчастий; в – на залізобетонній опорі; г – із газових труб, що встановлюються на даху; 1 – відтяжка; 2 – фланець

Мал. 8.4. Схематичні конструкції заземлювачів для блискавковідводів: а – кільцевий в плані (сталева штаба завширшки 4 см або кругла сталь діаметром 1–2 см); б – двопроменевий із вертикальних електродів, з’єднаних смугою перерізу не менше 160 мм (аналогічно виконуються трипроменеві та чотирипроменеві з загальною точкою приєднання до струмовідводу); в – чотириелектродний вертикальний заземлювач зі з’єднаннями штабовою сталлю по периферії та радіусам (таким же чином утворюються трьох - та двохелектродні заземлювачі); г – чотирипроменевий симетричний з горизонтальних смугових або кутових електродів в плані (аналогічно виконується заземлювач з трьох та двох променів)

ЗОНА ЗАХИСТУ – це простір біля блискавковідводу, який характеризується тим, що ймовірність прориву блискавки до будь-якого об’єкта всередині зони не перевищує певної достатньо малої величини.

Величини зони захисту визначаються відповідно до Інструкції по влаштуванню блискавкозахисту будівель та споруд РД 34.21.122-87.

Маємо два типи зони захисту: зона типу А, що має ступінь надійності 99,5% та вище, і зона типу Б - ступінь надійності 95% та вище.

За кількістю та розміром площі загальної зони захисту блискавковідводи ділять на одиночні, подвійні та багаторазові.

1. Одиночний стрижневий блискавковідвід.

Зона захисту одиночного стрижневого блискавковідводу висотою Л являє собою круговий конус (мал. 8.5), вершина якого знаходиться на висоті ко<п. На рівні землі зона захисту утворює круг радіусом г0. Горизонтальний переріз зони захисту на висоті захищуваної споруди Нх являє собою круг радіусом гх.

1.1. Зона захисту одиночних стрижневих блискавковідводів висотою H<150 м має такі габаритні розміри.

Зона А:

(8.1)

(8.2)

Зона Б:

(8.3)

(8.4)

Мал. 8.5. Зона захисту одиночного стрижневого блискавковідводу

(8.5)

(8.6)

Для зони Б висота одиночного стрижневого блискавковідводу при відомих значеннях HХ і RХ можна визначити за формулою

(8.7)

(8.8)

(8.9)

(8.10)

Зона Б:

(8.11)

(8.12)

(8.13)

2. Подвійний стрижневий блискавковідвід.

2.1. Зона захисту подвійного стрижневого блискавковідводу висотою H≤150 м наведена на мал. 8.6. Торцеві області зони захисту визначаються як зони одиночних стрижневих блискавковідводів. Розміри h0, r0, r х1, rх2 визначаються за формулами (8.1)–(8.7) для обох типів зон захисту.

Мал. 8.6. Зона захисту подвійного стрижневого блискавковідводу

Внутрішні області зон захисту подвійного стрижневого блискавковідводу мають такі габаритні розміри. Зона А:

При L≤h

(8.14)

При h<L≤2h

(8.15)

(8.16)

При 2h<L≤4h

(8.17)

(8.18)

(8.19)

При відстані між стрижневими блискавковідводами 4h<L для побудови зони А блискавковідводи слід вважати за одиночні.

Зона Б: при L<h

(8.20)

При h<L≤6h

(8.21)

При відстані між стрижневими блискавковідводами Ь > 6Н для побудови зони блискавковідводи слід розглядати як одиночні.

При відомих значеннях hс і L (rcх = 0) висота блискавковідводу для зони Б визначається за формулою

(8.22)

2.2. Зона захисту двох стрижневих блискавковідводів різної висоти h1 і h2<150 м наведена на мал. 8.7. Габаритні розміри торцевих областей зон захисту h01, h02, r01, r02, rх1, rх2 визначаються за формулами (8.1)–(8.7), як для зон захисту обох типів одиночного стрижневого блискавковідводу. Розміри внутрішньої області зони захисту визначаються за формулами

(8.23)

(8.24)

(8.25)

Де значення hс1 і hс2 визначаються за формулами пункту 2.1.

Мал. 8.7. Зона захисту двох стрижневих блискавковідводів різної висоти

Для двох блискавковідводів різної висоти побудова зони А подвійного стрижневого блискавковідводу виконується при L≤4hmin, а зони Б – при L≤6hmin. При відповідних більших відстанях між блискавковідводами вони вважаються за одиночні.

3. Багаторазовий стрижневий блискавковідвід (мал. 8.8)

Зона захисту багаторазового стрижневого блискавковідводу визначається як зона захисту попарно прийнятих сусідніх стрижневих блискавковідводів висотою h2<150 м.

Мал. 8.8. Зона захисту (в плані) багаторазового стрижневого блискавковідводу

Основною умовою захищеності одного чи декількох об’єктів висотою hх з надійністю, що відповідає надійності зон А та Б, є виконання нерівності rсх>0 для всіх попарно прийнятих блискавковідводів. У протилежному випадку побудова зон захисту має бути виконаною для одиночних чи подвійних стрижневих блискавковідводів залежно від виконання пункту 2.

4. Одиночний тросовий блискавковідвід

Зона захисту одиночного тросового блискавковідводу висотою h<150 м наведена на мал. 8.9, де h – висота троса в середині прольоту. З урахуванням стріли провису троса перерізом 35–50 мм2 при відомій висоті опор hоп та довжині прольоту а висота троса (в метрах) визначається: h=hоп–2, при a<120 м; h=hоп–3 при 120<a<150 м.

Зони захисту одиночного тросового блискавковідводу має такі розміри.

Зона А:

(8.26)

(8.27)

(8.28)

Зона Б:

(8.29)

(8.30)

Мал. 8.9. Зона захисту одиночного тросового блискавковідводу

Для зони типу Б висота одиночного тросового блискавковідводу при відомих rх і hх дорівнює

(8.31)

5. Подвійний тросовий блискавковідвід.

5.1. Зона захисту подвійного тросового блискавковідводу висотою
h<150 м наведена на мал. 8.10. Розміри rо, hо, rх для зон захисту А і Б визначаються за відповідними формулами пункту 4. Інші розміри зон визначаються згідно з РД 34.21.122-87.

Мал. 8.10. Зона захисту подвійного тросового блискавковідводу

Розділ X.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

§65. Правова основа забезпечення пожежної безпеки

Виходячи зі складної ситуації з пожежами та масштабності їх наслідків, в Україні було вжито ряд цілеспрямованих заходів щодо створення загальнодержавної системи забезпечення пожежної безпеки. Точкою відліку цієї роботи вважають прийняття Закону України «Про пожежну безпеку», який набрав чинності з дня його оприлюднення 29 січня 1994 року.

Згідно з вищезазначеним Законом забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України «Про пожежну безпеку» та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Складність та різноманітність завдань, пов’язаних із забезпеченням пожежної безпеки, з попередженням та гасінням пожеж, викликають необхідність безпосередньої участі в цьому процесі всіх державних, господарських, комерційних та громадських організацій. Залежно від призначення та функцій ці організації наділяються певними повноваженнями і є окремими елементами загальної системи забезпечення пожежної безпеки України.

§ 66. Роль органів центральної виконавчої влади у системі забезпечення пожежної безпеки

У Законі України «Про пожежну безпеку» зазначено, що центральні органи виконавчої влади забезпечують:

Проведення єдиної політики в галузі пожежної безпеки;

Визначення основних напрямків розвитку науки і техніки, координацію державних, міжрегіональних заходів і наукових досліджень у галузі пожежної безпеки, керівництво відповідними науково-дослідними установами;

Розробку та затвердження державних стандартів, норм і правил пожежної безпеки;

Встановлення єдиної системи обліку пожеж;

Організацію навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки, керівництво пожежно-технічними навчальними закладами;

Оперативне управління силами і технічними засобами, які залучаються до ліквідації великих пожеж;і

Координацію роботи щодо створення і випуску пожежної техніки та і засобів протипожежного захисту, встановлення державного замовлення та їх випуск і постачання;

Співробітництво з органами пожежної безпеки інших держав.

Центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції організують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних та науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об’єктів.

§ 67. Функції Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління державної пожежної охорони

Особливе місце в загальній системі забезпечення пожежної безпеки займає Міністерство внутрішніх справ (МВС) України, яке через своє Головне управління державної пожежної охорони виконує такі функції:

Забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об’єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань удосконалення пожежної охорони;

Одержує від міністерств, інших органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

Залучає для розроблення актуальних проблем пожежної безпеки, проведення консультацій та експертиз вищі навчальні заклади та інші установи, а також окремих учених, висококваліфікованих фахівців.

Рішення з питань пожежної безпеки, які розробляє і ухвалює
МВС України, є обов’язковими для органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій та громадян.

У свою чергу міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково-технічну політику з питань пожежної безпеки; розробляють і реалізують комплексні заходи, спрямовані на поліпшення пожежної безпеки об’єктів; здійснюють методичне керівництво та контроль за діяльністю підвідомчих об’єктів у галузі пожежної безпеки.

Багатосторонність і складність організаційних і технічних питань забезпечення пожежної безпеки потребують відповідної координації і постійного контролю. Для цього в апаратах міністерств, інших центральних органах виконавчої влади створюються служби пожежної безпеки.

Протипожежний захист потребує досить значного матеріально-технічного забезпечення. Випуск найважливіших видів продукції протипожежного призначення (пожежної техніки, обладнання, засобів пожежогасіння та протипожежного захисту) включається до державного замовлення.

§ 68. Обов’язки власників та громадян щодо забезпечення пожежної безпеки

Керуючись вимогами ст. 5 Закону України «Про пожежну безпеку», власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи, а також орендарі зобов’язані:

Розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки на основі досягнення науки і техніки та позитивного досвіду у цій галузі;

Відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах об’єкту, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;

Забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

Організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

У разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з органами державного пожежного нагляду;

Утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

Створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;

Подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів і продукції, що ними виробляється;

Здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики;

Своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;

Проводити службове розслідування випадків пожеж.

Обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди.

Повноваження в галузі пожежної безпеки асоціацій, корпорацій, концернів, інших виробничих об’єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, що утворили об’єднання.

Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов’язані виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами пожежогасіння і пожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем; повідомляти пожежній охороні про виникнення пожежі та вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

§ 69. Державний пожежний нагляд

У містах, населених пунктах і на об’єктах незалежно від форм власності здійснюється державний пожежний нагляд (далі - держпожнагляд).

Органи держпожнагляду не залежать від будь-яких господарських і органів, об’єднань громадян, політичних формувань, органів виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування.

На об’єктах приватної власності органи держпожнагляду контролюють лише умови безпеки людей у разі пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, які стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян.

Основним змістом діяльності органів держпожнагляду є:

Розробка і затвердження за участі зацікавлених міністерств та інших центральних органів виконавчої влади загальнодержавних правил пожежної безпеки, обов’язкових для всіх підприємств, установ, організацій та громадян;

Погодження проектів державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативних документів щодо забезпечення пожежної безпеки, а також проектних рішень, на які не встановлено норми і правила;

Встановлення порядку опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємствах, в установах, організаціях, розробка типових документів з цих питань;

Здійснення контролю за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ та організацій, а також громадянами;

Проведення згідно з чинним законодавством перевірок і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов’язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.

§ 70. Права державних інспекторів з пожежного нагляду

Посадові особи органів держпожнагляду є державними інспекторами з пожежного нагляду.

Для успішного здійснення своїх службових обов’язків державні інспектори пожежного нагляду мають право:

Проводити в будь-який час у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підприємств, установ, організацій, будівель, споруд та інших підконтрольних об’єктів, незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

Давати (надсилати) керівникам державних органів, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки;

У разі порушення правил пожежної безпеки, що загрожує виникненням пожежі або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також у випадках випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт, випуск та реалізацію пожежонебезпечної продукції, дію видимих дозволів на право проведення робіт;

Здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час проектування (вибірково), будівництва, реконструкції, розширення чи технічного переоснащення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об’єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт та вносити пропозиції про припинення фінансування цих робіт;

Притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів держпожнагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням;

Застосовувати штрафні санкції (у судовому порядку) до підприємств, установ та організацій за порушення вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) органів держпожнагляду.

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням – тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п’яти до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Невиконання приписів та постанов посадових осіб органів держпожнаг-ляду або створення перешкод для їх діяльності – тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п’яти до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Розміри і порядок накладання штрафів визначаються чинним законодавством України. Кошти, одержані від застосування цих штрафних санкцій, спрямовуються до державного бюджету і використовуються для розвитку пожежної охорони і пропаганди протипожежних заходів.

Рішення про накладання штрафу може бути оскаржено у судовому порядку в місячний термін.

§ 71. Мета, завдання та види пожежної охорони

Головною метою створення пожежної охорони є захист життя і здоров’я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об’єктах і в населених пунктах.

Пожежна охорони виконує такі основні завдання:

Здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

Запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

Гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Діяльність пожежної охорони, насамперед, спрямована на запобігання пожежам, а потім на їх гасіння. Таким чином, пожежна охорона виконує як профілактичну, так і бойову роботу. Крім того, державна пожежна охорона є одночасно самостійною протипожежною службою цивільної оборони.

Пожежна охорона поділяється на Державну, відомчу, сільську та добровільну.

Державна пожежна охорона Формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ, входить до системи МВС України і здійснює державний пожежний нагляд. Вона створюється в містах, інших населених пунктах, на промислових підприємствах та інших об’єктах незалежно від форм власності згідно з Положенням про державну пожежну охорону, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 р. № 508.

Державна пожежна охорона складається з підрозділів, апаратів управління та допоміжних служб, а також пожежно-технічних навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України.

Особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони приймають присягу працівників органів внутрішніх справ.

Підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони Створюються на об’єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Сільські пожежні команди Створюються у сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої держадміністрації.

Добровільні пожежні дружини (команди) Створюються на підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння.

Згідно із Законом України «Про пожежну безпеку» членам добровільних пожежних дружин (команд) може надаватися додаткова відпустка із збереженням заробітної плати до 10 робочих днів на рік, а також грошові премії та цінні подарунки.

Працівники відомчої і сільської пожежної охорони та члени добровільних пожежних дружин (команд) підлягають обов’язковому особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті), поранення, захворювання, одержаних під час ліквідації пожежі або наслідків аварії у розмірі десятирічної заробітної плати за займаною посадою.

Страхування здійснюється за рахунок підприємств, установ та організацій, де вони створені.

У школах, дитячих таборах створюються Дружини юних пожежних, Що діють на підставі Положення, затвердженого Президією добровільного пожежного товариства України та погодженого з Міністерством освіти України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством України у справах молоді та спорту.

З метою об’єднання зусиль трудових колективів, учених, фахівців пожежної охорони та окремих громадян у галузі пожежної безпеки створюються асоціації, товариства, фонди та інші добровільні протипожежні об’єднання громадян. Особливе місце серед таких об’єднань займає Добровільне пожежне товариство України.

§ 72. Добровільне пожежне товариство

Добровільне пожежне товариство (ДПТ) України об’єднує на добровільних засадах громадян України, колективи підприємств та організацій, які виявили бажання надавати допомогу у зміцненні пожежної безпеки.

Основними завданнями ДПТ є:

Проведення організаційно-масових, пожежно-профілактичних і технічних заходів, спрямованих на запобігання пожежам у населених пунктах і на промислових об’єктах;

Проведення масової протипожежної пропаганди, розповсюдження пожежно-технічних знань серед членів ДПТ;

Сприяння навчанню членів ДПТ, населення, спеціалістів, дітей правилам пожежної безпеки, а також способам попередження і гасіння пожеж;

Здійснення громадського контролю за додержанням правил пожежної безпеки.

Утворення ДПТ здійснюється за територіально-виробничою ознакою. Організації ДПТ створюються в областях, районах, містах, на підприємствах, в установах і організаціях та за місцем проживання громадян.

Членство у ДПТ може бути індивідуальним фіксованим і колективним. Питання про членство громадян розглядається і вирішується первинною організацією за заявою.

Колективними членами ДПТ можуть бути колективи підприємств, установ та громадських організацій.

Прийом у колективні члени проводиться президією обласного, міського, районного правління за рішенням відповідних трудових колективів. Колективному члену видається свідоцтво члена ДПТ і рішення президії відповідного правління.

ДПТ через своїх членів та виробничу базу надає послуги у проведенні протипожежних профілактичних заходів, виконує спеціалізовані протипожежні роботи, бере участь в організації виробництва устаткування та інших виробів протипожежного призначення.

§ 73. Служба пожежної безпеки

Служба пожежної безпеки (СПБ) створюється в апаратах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також в апаратах асоціацій, корпорацій, концернів та інших виробничих об’єднань незалежно від форм власності та видів їх діяльності, згідно із Законом України «Про пожежну безпеку» (ст. 4 та 5) та Типовим положенням про службу пожежної безпеки, Затвердженим наказом МВС України від 12 квітня 1995 р. № 220 і погодженого з Міністерством праці України, Федерацією профспілок України та Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Служба пожежної безпеки має на меті координацію і вдосконалення роботи, пов’язаної із забезпеченням пожежної безпеки та контролем за проведенням і виконанням протипожежних заходів.

Комплектування служби здійснюється, як правило, фахівцями, які мають:

Вищу спеціальну (пожежно-технічну) освіту;

Вищу освіту та стаж роботи в пожежній охороні чи інших службах, що займаються забезпеченням пожежної безпеки не менше 3 років;

Середню спеціальну (пожежно-технічну) освіту і стаж роботи за фахом не менше 3 років.

В окремих випадках до СПБ можуть прийматися фахівці з вищою освітою без спеціальної пожежно-технічної освіти або стажу роботи в пожежній охороні, якщо вони мають досвід роботи за профілем міністерства (виробництва) не менше 5 років.

З урахуванням специфіки галузі (виробництва) розробляються відповідні положення про СПБ, які затверджуються його керівництвом і погоджуються з відповідним органом державної пожежної охорони.

Основними завданнями служби пожежної безпеки є:

Вдосконалення та координація пожежно-профілактичної роботи, організація розробки комплексних заходів щодо поліпшення пожежної безпеки, контроль за їх виконанням;

Координація проведення науково-технічної політики з питань пожежної безпеки;

Здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підвідомчих об’єктів у галузі пожежної безпеки та підрозділів відомчої пожежної охорони;

Облік пожеж та їх наслідків на підвідомчих об’єктах.

Відповідно до цих основних завдань СПБ здійснює свою роботу в таких напрямках:

Перевіряє діяльність підпорядкованих підприємств щодо забезпечення пожежної безпеки;

Організовує розробку за участю підприємств комплексних заходів (галузевих програм) щодо забезпечення та поліпшення пожежної безпеки і контролює їх виконання;

Координує науково-дослідні та конструкторські роботи з питань пожежної І безпеки, подає підприємствам пропозиції щодо проведення таких робіт;

Готує проекти загальних наказів, директив, розпоряджень, положень тощо з питань пожежної безпеки;

Здійснює контроль за виконанням на підпорядкованих об’єктах вимог пожежної безпеки, встановлених актами законодавства та іншими нормативними документами;

Організовує проведення нарад, семінарів, конференцій та конкурсів щодо вдосконалення роботи по забезпеченню пожежної безпеки, діяльності пожежно-технічних комісій, добровільних пожежних дружин;

Надає методичну допомогу підвідомчим підприємствам в організації спеціального навчання (пожежно-технічного мінімуму) та перевірки знань з питань пожежної безпеки;

Бере участь у пожежно-технічній експертизі проектної документації щодо об’єктів, які будуються, реконструюються, технічно переоснащуються або розширюються;

Контролює діяльність підрозділів відомчої та добровільної пожежної охорони, сприяє їх зміцненню, організовує навчання керівного складу;

Бере участь у службовому розслідуванні причин та обставин виникнення пожеж;

Веде облік пожеж та їх наслідків на підвідомчих об’єктах, аналізує причини їх виникнення, готує звітні матеріали та відповідні інформації, подає пропозиції щодо запобігання пожежам;

Здійснює пропаганду протипожежних заходів та роз’яснювальну роботу;

Готує та вносить у колективні договори пропозиції, спрямовані на підвищення рівня протипожежного захисту підприємств;

Організовує контроль за розподілом і використанням коштів, що виділяються на здійснення протипожежних заходів.

З метою успішного виконання всіх перелічених завдань фахівці СПБ мають право:

Перевіряти стан пожежної безпеки на підпорядкованих об’єктах та у разі потреби видавати їх керівникам обов’язкові для виконання приписи;

Виконувати представницькі функції в державних і громадських установах при розгляді питань пожежної безпеки;

Одержувати від посадових осіб підпорядкованих підприємств необхідні відомості, документи і пояснення з питань пожежної безпеки;

Залучати потрібних фахівців з дозволу їх керівників до перевірок протипожежного стану, участі у службових розслідуваннях причин пожеж;

Перевіряти боєздатність підрозділів відомчої та добровільної пожежної охорони, що створені на підпорядкованих об’єктах;

Вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які не пройшли спеціального навчання, інструктажів та перевірки знань з питань пожежної безпеки, не мають допуску до виконання пожежонебезпечних робіт або порушують вимоги правил пожежної безпеки;

Припиняти чи забороняти експлуатацію окремих приміщень, дільниць, обладнання, агрегатів у разі порушення правил пожежної безпеки і створення безпосередньої загрози виникнення пожежі або перешкоджань її гасінню та евакуації людей;

Готувати та вносити пропозиції керівництву про заохочення посадових осіб та працівників, які беруть активну участь у поліпшенні протипожежного захисту, а також щодо притягнення до відповідальності посадових осіб і працівників за грубе порушення та невиконання законодавчих та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки.

При цьому слід зазначити, що порядок припинення на підвідомчих об’єктах експлуатації окремих приміщень, дільниць, обладнання, агрегатів у разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також порядок виконання приписів СПБ встановлюються відомчими нормативними актами.

Працівники СПБ несуть персональну відповідальність за невідповідність ухвалених ними рішень вимогам чинного законодавства з питань пожежної безпеки, невиконання своїх функціональних обов’язків та недостовірність і несвоєчасність підготовки статистичних звітів з питань пожежної безпеки та щодо пожеж.

Структура та чисельний склад СПБ визначаються з урахуванням специфіки галузі, чисельності працюючих на підвідомчих об’єктах, наявності та кількості підрозділів відомчої і добровільної пожежної охорони, конкретних напрямків роботи.

У місцевих органах виконавчої влади фахівці СПБ можуть входити до складу служби охорони праці.

§ 74. Забезпечення гасіння пожеж

Слід зазначити, що в нашій державі гасіння пожеж пожежною охороною здійснюється безкоштовно.

У підрозділах державної пожежної охорони організується цілодобове несення служби особовим складом на спеціальній пожежній техніці.

Для виклику державної пожежної охорони в автоматичних телефонних мережах установлено єдиний номер – 01.

Підрозділи державної пожежної охорони виїжджають для гасіння пожеж на всі об’єкти незалежно від форм власності, за винятком підземних споруд (крім діючих станцій метрополітену).

Працівники пожежної охорони під час гасіння пожеж мають право на безперешкодний доступ у всі житлові, виробничі та інші приміщення, а також можуть вживати будь-яких заходів, спрямованих на рятування людей, запобігання поширенню вогню та на ліквідацію пожежі.

Усі підрозділи і служби пожежної охорони, що залучаються до гасіння, підпорядковуються керівникові гасіння пожежі. Треба зауважити, що ніхто, крім уповноважених на те посадових осіб пожежної охорони, не має права втручатися в його дії.

Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації для участі у гасінні пожежі на вимогу керівника гасіння пожежі зобов’язані надавати безкоштовно в його розпорядження вогнегасні речовини, техніку, пально-мастильні матеріали, людські ресурси, обладнання, засоби зв’язку тощо, а під час пожежі, що триває понад три години, - харчування, приміщення для відпочинку і реабілітації пожежників та осіб, залучених до гасіння пожежі. Бойова робота пожежників надзвичайно важка як у фізичному, так і в морально-психологічному плані і відноситься до ряду найнебезпечніших.

Вирішальним спрямуванням дій пожежної охорони під час гасіння і пожежі є рятування та евакуація людей.

§ 75 Облік пожеж

Статистичні відомості про пожежі дають можливість створювати аналітичну базу щодо розробки концепції подальшого розвитку пожежної справи, оцінки стану пожежної безпеки населених пунктів і об’єктів, висновків з причин та умов виникнення пожеж. Облік пожеж здійснюється згідно з вимогами Правил обліку пожеж, Затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 р. № 508.

Обліку підлягають пожежі, які являють собою неконтрольоване горіння поза межами спеціального вогнища.

Залежно від розмірів матеріальних збитків пожежі поділяються на Особливо великі, великі Та Інші.

Особливо великими Визнаються пожежі, які спричинили збитки на суму
10 тис. і більше розмірів мінімальної заробітної плати.

Великими Визнаються пожежі, які спричинили збитки на суму від 1 тис. до 10 тис. розмірів мінімальної заробітної плати.

Не належать до пожеж:

Випадки горіння, зумовлені специфікою технологічного процесу виробництва чи умовами роботи промислових установок та агрегатів;

Вибухи та спалахи без наступного горіння;

Випадки самоспалювання, якщо це не призвело до поширення вогню.

Облік пожеж в цілому по Україні веде Головне управління державної пожежної охорони МВС.

На кожну пожежу після її ліквідації спеціальною комісією складається акт не менше як у двох примірниках, за формою, затвердженою МВС. До складу комісії включаються: представник наглядового органу (на підконтрольних об’єктах), представник адміністрації об’єкта або власник, потерпілий, а також можуть включатися представники органів внутрішніх справ, страхових компаній та інші особи.

Не підлягають обліку:

Пожежі, що сталися на об’єктах власності міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян, якщо ними не заподіяні збитки юридичним і фізичним особам України, а також на об’єктах, що не перебувають у юрисдикції України, незалежно від наслідків пожежі;

Випадки горіння сміття, листя поза будинками і спорудами, якщо для їх гасіння не залучалися пожежні підрозділи.

Міністерства та відомства ведуть відомчий облік та аналіз пожеж. Підприємства, установи і організації надсилають повідомлення про пожежі органам, до сфери управління яких вони належать.

Збитки від пожеж визначаються сумою прямих і побічних втрат за цінами, що діють на час ліквідації пожежі.

Визначення прямих, побічних, соціальних та екологічних збитків наведені в § 4 розділу І.

Слід зазначити, що побічні збитки, особливо на виробництві, можуть перевищувати прямі в декілька, іноді в десятки разів.

Прямі і побічні збитки беруться на облік окремо.

У разі знищення (пошкодження) під час пожежі продукції інтелектуальної та творчої діяльності збитки обчислюються на підставі договірних та інших документів чи експертиз.

Збитки від пожежі повинні обчислюватися повністю незалежно від того, відшкодовуються вони чи ні, на підставі документів, поданих керівником (власником) підприємства, установи, організації, іншою юридичною особою і громадянами, яким вони заподіяні, а стосовно застрахованого майна – за розрахунковою сумою відшкодувань страхових компаній.

Відповідальність за достовірність даних про збитки несуть особи, які підписали відповідні документи.

Загиблими на пожежах вважаються особи, смерть яких має прямий причинний зв’язок з пожежею.

До переліку потерпілих на пожежах включаються особи, які отримали тілесні пошкодження, опіки чи отруєння, що спричинили тимчасову або постійну втрату працездатності і якщо це підтверджено документами, виданими медичними закладами.

§ 76. Загальні принципи організації забезпечення пожежної безпеки об’єкта (підприємства)

Методологію організації забезпечення пожежної безпеки об’єкта розглянемо на прикладі схеми організації такого захисту промислового підприємства (рис. 10.1).

Для створення системи забезпечення пожежної безпеки керівник (власник) підприємства згідно з нижченаведеною схемою має здійснити такі організаційні заходи:

Забезпечити якісне і вчасне виконання чинного законодавства з питань пожежної безпеки, відповідних постанов Кабінету Міністрів України, розпоряджень місцевих органів влади, вищих відомчих організацій, норм та правил пожежної безпеки;

Призначити наказом відповідальних за протипожежний стан;

Визначити порядок і організувати проведення протипожежних інструктажів та пожежно-технічного мінімуму;

Створити пожежно-технічну комісію;

Створити добровільну пожежну дружину;

Здійснити страхування працівників відомчої пожежної охорони (якщо вона є на підприємстві) та членів добровільної пожежної дружини коштами підприємства;

Визначити режим роботи підприємства та організувати чергування у вихідні та святкові дні;

Забезпечити додержання протипожежного режиму на підприємстві, для чого розробити і затвердити відповідні інструкції про заходи з пожежної безпеки і контролювати їх виконання;

Визначити порядок та організувати проведення огляду приміщень перед їх закриттям;

Встановити порядок проведення вогневих та пожежонебезпечних робіт;

Призначити (у кожному окремому випадку) відповідальних осіб за виконання приписів органів держпожнагляду;

Включити питання про виконання капітальних протипожежних заходів до планів розвитку підприємства, поліпшення умов та охорони праці;

Забезпечити виділення коштів на протипожежні заходи;

На підставі аналізу пожежної небезпеки розробити заходи щодо посилення протипожежного захисту;

Включити питання забезпечення протипожежного захисту до функціональних обов’язків посадових осіб підприємства, а також до колективних договорів;

Визначити можливість (місця) куріння, застосування побутових нагрівальних приладів;

Визначити місця для зберігання і допустиму кількість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, які можуть одночасно перебувати у виро-

Мал.. 10.1. Схема організації забезпечення пожежної безпеки підприємства

Бничих приміщеннях і на території; порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого спецодягу та ганчір’я, очищення повітроводів вентиляційних камер від горючих нашарувань;

Установити порядок проведення планово-профілактичних ремонтів та оглядів електроустаткування, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного обладнання;

Встановити порядок виклику членів добровільної пожежної дружини та відповідальних посадових осіб, порядок відключення від мережі електроустаткування в разі пожежі;

Визначити порядок дій на випадок пожежі, евакуації людей та матеріальних цінностей, забезпечити їх систематичне відпрацювання.

Якщо на підприємстві здійснюється перепланування будівель, приміщень, споруд, зміна технології, штатного розкладу, то адміністрація повинна забезпечити своєчасне перероблення інструкцій та планів евакуації.

Біля телефонних апаратів мають бути вивішені або наклеєні на самі апарати спеціальні таблички із зазначеним номером телефону для виклику пожежної охорони.

У сучасному виробництві та будівництві застосовується дуже багато різноманітних речовин та матеріалів, у тому числі імпортних, з невідомими властивостями щодо пожежної небезпеки. В цьому випадку власник підприємства повинен заборонити їх застосування до з’ясування через відповідні установи та організації відомостей (показників) про їх пожежну небезпеку.

Якщо за технологічних умов має місце застосування або переробка сильнодіючих отруйних речовин та джерел радіоактивного випромінювання, власники підприємств зобов’язані регулярно в узгоджені з пожежною охороною терміни інформувати її про кількість таких речовин і матеріалів, їх токсичні властивості, особливості наслідків впливу високих температур, повідомляти про інші дані, необхідні для забезпечення безпеки особового складу, який залучається для гасіння пожежі та проведення аварійно-рятувальних робіт на цих підприємствах. Така ж інформація повинна бути доведена і до членів добровільних пожежних дружин, спеціалістів, що працюють з цими речовинами, та до інших відповідальних осіб.

Треба розробити окрему інструкцію для працівників охорони підприємства, в якій необхідно визначити їх обов’язки щодо контролю за додержанням протипожежного режиму, огляду території і приміщень; порядок дій у разі виявлення пожежі; спрацювання засобів пожежної сигналізації та автоматичного пожежогасіння, а також обов’язково вказати, хто з посадових осіб адміністрації має викликатися в нічний час у разі пожежі. Для цього у приміщеннях та постах охорони має бути список посадових осіб підприємства із зазначенням їх домашньої адреси та телефонів.

Система забезпечення пожежної безпеки підприємства забезпечує досягнення своєї мети тільки тоді, коли буде ефективно працювати. Оскільки окреслена нами схема базується на відповідних функціях конкретних працівників та службовців, то дуже важливим фактором її забезпечення є контроль. Тому власник (керівник) підприємства повинен вживати відповідних заходів реагування на факти порушень чи невиконання посадовими особами, іншими працівниками об’єкта встановленого протипожежного режиму, вимог правил пожежної безпеки та інших нормативних актів, які діють у цій сфері.

§ 77. Вивчення правил та вимог пожежної безпеки

Найбільш поширені причини пожеж ми досить детально розглянули у попередніх розділах посібника. їх багато, і вони різноманітні. Разом з тим статистика дає змогу дійти до висновку, що 90% пожеж виникає з безпосередньої вини людей. Тому головними характерними причинами пожеж можна вважати відсутність елементарних знань та недотримання вимог пожежної безпеки.

Знання основних правил пожежної безпеки та дій на випадок пожежі належить до інформації першої необхідності для кожної людини. Ось чому Закон України «Про пожежну безпеку» (ст. 5 і 8) вимагає від власників підприємств організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення.

Існує перелік посад, при призначенні на які особи (працівники та службовці) зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Схема проведення навчання працівників з питань пожежної безпеки на підприємстві, в установах та організаціях наведена у табл. 10.1.

Така система навчання з питань пожежної безпеки охоплює практично усі категорії працівників і здатна суттєво впливати на загальний протипожежний стан.

Робота в напрямку ефективного навчання працівників вимогам правил пожежної безпеки здійснюється згідно з Типовим положенням про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України.

Таблиця 10.1

Схема проведення навчання з питань пожежної безпеки

З метою ефективного проведення навчання з питань пожежної безпеки бажано на кожному об’єкті мати спеціально обладнаний кабінет. Можна улаштувати кабінет, який призначений для навчання з питань охорони праці та пожежної безпеки. В разі відсутності можливостей у виділенні для цієї мети окремого приміщення можна оформити окремий тематичний куточок, тим більше, що якихось особливих матеріальних витрат це не потребує.

Для забезпечення необхідних умов проведення інструктажів та занять можна запропонувати у спеціалізований кабінет (куточок) навчально-методичні матеріали та засоби, наведені у табл. 10.2.

До проведення навчання з питань пожежної безпеки залучаються уповноважені посадові особи об’єкта за умови проходження ними спеціальної попередньої підготовки або, що бажано, - фахівці пожежної справи, які мають відповідну освіту (дипломи про закінчення пожежно-технічних закладів) і ліцензію на право здійснення такого навчання.

На ряді підприємств хімічної, нафтопереробної, нафтохімічної промисловості та ядерної енергетики з метою покращання знань, необхідних для прийняття рішень обслуговуючим персоналом у разі виникнення аварійних ситуацій, обладнано діючі тренажери. Використання такого роду тренажерів дозволяє краще підготувати обслуговуючий персонал і уникнути багатьох аварій.

Таблица 10.1

№ п/ П	Вид навчання	Особи, що зобов’язані пройти навчання	Місце проведення занять	Коли проводяться заняття
1	2	3	4	5
1.	Вступний протипожежний інструктаж	Усі працівники, яких щойно прийнято на роботу (постійну або тимчасову); особи, що прибули на підприємство у відрядження, на виробничу практику (навчання) і мають брати безпосередню участь у виробничому процесі.	У спеціально обладнаному для цього кабінеті або куточку	З прибуттям на підприємство
2.	Первинний протипожежний інструктаж	Усі новоприйняті на роботу (постійну чи тимчасову); працівники, переведені з інших структурних підрозділів, виробничих дільниць підприємства; особи, що прибули на підприємство у відрядження і мають брати безпосередню участь у виробничому процесі; будівельники сторонніх організацій, які виконують на діючому підприємстві будівельно-монтажні, ремонтні або інші роботи; учні (студенти) під час виробничої практики (навчання), а також перед проведенням з ними практичних занять в навчальних майстернях, лабораторіях і т. ін.	Безпосередньо на робочому місці	До початку виробничої діяльності працівника
3.	Повторний протипожежний інструктаж	Усі працівники	На робочому місці	Не рідше одного разу на рік

1	2	3	4	5
5.	Цільовий протипожежний інструктаж	Працівники, що виконують разові (тимчасові) пожежонебезпечні роботи (зварювальні, розігрівальні та ін. роботи	Визначається окремо	Перед виконанням робіт; до початку робіт з ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха тощо
6.	Попереднє спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум)	Особи, яких приймають на роботу з підвищеною пожежною небезпекою: електрогазозварювальники; особи, що мають брати безпосередню участь у виробничому процесі в приміщеннях категорій за вибухопожеж-ною небезпекою А і Б (відповідно до ОНТП 24-86); особи, які мають виконувати роботи на устаткуванні, обладнанні, апаратах, де перебувають в обігу легкозаймисті та горючі рідини, горючі гази, речовини та матеріали, здатні вибухати або горіти в результаті взаємодії з водою, киснем повітря та один з одним; працівники складського господарства, де зберігаються пожежонебезпечні матеріали та речовини; електрики, що працюють з електроустаткуванням у вибухонебезпечних та пожежонебезпечних зонах відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ); інші категорії працівників, діяльність яких потребує більш глибоких знань з питань пожежної безпеки та навичок на випадок виникнення пожежі	Встановлюється наказом власника (керівника) підприємства	До початку виконання працівником своїх обов’язків 3 щорічною перевіркою знань надалі
7.	Підготовка членів добровільної пожежної дружини (команди)	Члени добровільної пожежної дружини (команди)	Встановлюється керівником підприємства	За розкладом, що складається на квартал

1	2	3	4	5
8.	Попереднє спеціальне навчання	Перші заступники та заступники міністрів, голів державних комітетів, керівників концернів, корпорацій, інших об’єднань підприємств, створених за галузевим принципом, функціональні обов’язки яких пов’язані із забезпеченням пожежної безпеки підвідомчих об’єктів; керівники, заступники керівників, спеціалісти структурних підрозділів, які виконують обов’язки, пов’язані із забезпеченням пожежної безпеки; керівники, заступники керівників, спеціалісти служб пожежної безпеки; заступники керівників виконкомів місцевих Рад народних депутатів, функціональні обов’язки яких пов’язані із забезпеченням пожежної безпеки	Навчальні заклади Комітету по нагляду за охороною праці України	До початку виконання своїх обов’язків та в подальшому періодично один раз на три роки
		Керівники, заступники керівників, головні фахівці та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, які виконують обов’язки, пов’язані із забезпеченням пожежної безпеки об’єктів з підвищеною пожежною небезпекою (категорії А, Б, В відповідно до СНиП 2.09.02-85*); керівники, заступники керівників та фахівці науково-дослідних, конструкторських і технологічних відділів, пов’язаних з проведенням експертизи проектно-конструкторської документації, на яку поширюються вимоги нормативних документів з пожежної безпеки, а також з розробками з питань пожежної безпеки	Навчальні заклади Державної пожежної охорони та добровільного пожежного товариства України	До початку виконання своїх обов’язків та в подальшому періодично один раз на три роки

Головною метою вивчення робітниками та службовцями вимог пожежної безпеки є виховання свідомого ставлення до цієї важливої справи, оволодіння необхідними практичними навичками попередження пожеж, а також діями на випадок їх виникнення.

Однією з основних форм пожежно-профілактичної роботи з працівниками є протипожежна пропаганда. Продумане та якісне її проведення дозволяє охоплювати і суттєво впливати на велику кількість людей, вчасно привертати увагу до однотипних пожеж, їхньої кількості, роз’яснювати правила пожежної безпеки.

Протипожежна пропаганда має бути зрозумілою для тих категорій робітників та службовців, на які вона розрахована, а також ефективно виховувати в них свідоме ставлення до питань пожежної безпеки. Безперечно, вона повинна бути спрямована на виконання вимог пожежної безпеки і попередження пожеж, викриваючи, в першу чергу, такі причини їх виникнення, як необережне поводження з вогнем, порушення правил експлуатації електроустановок, невиконання протипожежних заходів під час проведення пожежонебезпечних робіт.

Тематичні друковані та наочні матеріали бувають агітаційними та інструктивними. Перші передбачають роз’яснення причин виникнення пожеж та вимог пожежної безпеки, другі несуть на собі конкретне для кожної ситуації інформативне навантаження і розраховані на більш вузьке коло людей згідно з особливостями їхньої професійної діяльності.

Досить ефективно можна використовувати документальні матеріали, статистичні зведення і фотографії наслідків пожеж, які рекомендується розміщувати на спеціальних стендах і вітринах. Успішно проводяться виступи з використанням кіно - і відеоматеріалів, а також випуск радіогазет на протипожежні теми.

Найбільш доступним і не менш ефективним видом протипожежної пропаганди є проведення бесід з робітниками і службовцями. Такі бесіди бажано будувати на конкретних фактах і прикладах із використанням матеріалів аналізу протипожежного стану підприємства, характерних пожеж і порушень вимог пожежної безпеки. Бесіди повинні бути нетривалими і зовсім необов’язково, щоб на них була присутня велика кількість людей.

§ 78. Розробка інструкцій про заходи пожежної безпеки

З метою виконання вимог ст. 5 Закону України «Про пожежну безпеку», Правил пожежної безпеки в Україні, якісного проведення протипожежних інструктажів з робітниками та службовцями і встановлення належного протипожежного режиму на території, в усіх приміщеннях, де існує потенційна загроза виникнення пожежі, повинні бути розроблені та затверджені інструкції про заходи пожежної безпеки. Кінцевим результатом цього важливого організаційного заходу вважається постійне знання і дотримання персоналом вимог цих інструкцій у повному обсязі, що безперечно буде впливати на поліпшення загального протипожежного стану об’єкта.

На жаль, у більшості випадків ті інструкції про заходи пожежної без пеки, що є в даний час, не відповідають існуючим вимогам і найчастіше являють собою типовий набір витягів з правил пожежної безпеки без урахування особливостей конкретного виробництва. Крім того, вони належним чином не вивчаються, не виконуються і не відпрацьовуються, про що свідчать матеріали відповідних перевірок. Можна пояснити такі недоліки недостатніми знаннями і відсутністю необхідних практичних навичок в галузі створення такого роду документів у відповідальних осіб.

Інструкції про заходи пожежної безпеки поділяються на:

Загальні інструкції для підприємств, організацій, установ (далі – загально об’єктові інструкції);

Інструкції для окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій тощо;

Інструкції щодо проведення вибухопожежонебезпечних видів робіт.

Інструкції можуть розроблятись також для окремих технологічних установок, обладнання, приміщень та щодо експлуатації та приведення в дію стаціонарних автоматичних засобів пожежогасіння.

До початку складання інструкції треба обов’язково провести аналіз пожежної небезпеки в зоні її дії. І тільки на підставі такого аналізу можна приступати до розробки конкретних протипожежних заходів. В іншому випадку вони ніяк не будуть повними. Інструкції розробляються також на підставі діючих для означеного підприємства (чи технології) правил та інших нормативних актів з пожежної безпеки, з урахуванням специфіки пожежної небезпеки будівель, споруд, технологічних процесів, виробничого обладнання, окремих приміщень.

Пропонується такий зразок складання спрощеної схеми інструкції про заходи пожежної безпеки на виробництві:

1. Коротка характеристика пожежної небезпеки цеху (підприємства, дільниці, приміщення тощо), категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою згідно з ОНТП 24-86 та клас зони за ПУЕ.

2. Відповідальність працюючих за порушення вимог цієї інструкції.

3. Зона дії інструкції.

4. Протипожежні заходи:

Постійні;

Перед початком роботи;

Під час роботи;

Перед закінченням роботи;

Після закінчення роботи та в процесі закриття приміщень і відключення технологічного обладнання;

Під час виникнення аварійних та непередбачених ситуацій (раптового відключення електропостачання, зупинення конвеєра, стихійного лиха тощо).

5.Дії, що забороняються.

6. Додаткові протипожежні заходи (на випадок проведення тимчасових вогневих робіт; у святкові та вихідні дні тощо).

7. Дії на випадок пожежі.

В інструкціях указуються протипожежні вимоги до утримання території, шляхів евакуації, зберігання ЛЗР, ГР та пожежовибухонебезпечних речовин і матеріалів; експлуатації виробничих та складських приміщень, електроустаткування, вентиляційного та іншого інженерного обладнання; утримання робочих місць тощо. Визначається порядок експлуатації технічних засобів для гасіння пожежі; можливості для використання відкритого вогню; порядок огляду приміщень після закінчення роботи; зберігання та видалення горючих відходів виробництва, прибирання робочих місць; аварійного вимикання джерел енергопостачання та технологічного обладнання. Встановлюються місця для куріння; межі показань контрольно-вимірювальних приладів, відхилення від яких здатні викликати пожежу або вибух; порядок та способи виклику пожежної охорони, оповіщення людей про пожежу, зупинення технологічного устаткування тощо.

Інструкції затверджуються керівником (власником) підприємства або особою, яка виконує його обов’язки.

Бажаний ефект від дії інструкцій про заходи пожежної безпеки можна отримати тільки за умови їх посиленого вивчення та постійного виконання.

§ 79. Добровільні пожежні дружини

Діяльність добровільних пожежних дружин (ДПД) за умови відповідного ставлення до них з боку керівництва підприємства і вірного спрямування їхньої роботи може сприяти покращанню протипожежного стану з таким ефектом, що його важко переоцінити.

Добровільні пожежні дружини створюються відповідно до Закону України «Про пожежну безпеку» і Положення про добровільні пожежні дружини (команди), Затвердженого наказом МВС України від 27.09.94 № 521, на об’єктах з кількістю працюючих, як правило, не менше 50 осіб.

Залежно від розмірів, структури та особливостей об’єкта ДПД можуть бути загально об’єктовими та (або) цеховими (декілька ДПД на об’єкт).

Основним напрямком діяльності добровільної пожежної дружини є запобігання пожежам. Для проведення пожежно-профілактичної роботи уся територія об’єкта поділяється на окремі сектори, які закріплюються за цеховими пожежними дружинами. Члени ДПД здійснюють нагляд за дотриманням протипожежного режиму безпосередньо на робочих місцях, за станом (наявністю і справністю) первинних засобів пожежогасіння, роз’яснюють вимоги правил пожежної безпеки робітникам і службовцям об’єкта.

Важливе значення має вчасне виконання адекватних заходів ДПД у разі виникнення пожежі та участь у її гасінні.

З метою забезпечення чіткої взаємодії між членами ДПД та результативного виконання покладених на неї завдань, начальником дружини розробляється табель обов’язків бойової обслуги ДПД, який затверджується відповідним керівником.

Якщо на об’єкті є пересувна пожежна техніка, необхідно окремо розробляти табелі обов’язків бойової обслуги на мотопомпу або автоцистерну.

Обов’язки особового складу бойової обслуги (дружинників або номерів бойової обслуги) мають бути взаємозамінними залежно від обставин, що складаються.

Якщо цех міститься не в одній будівлі, або на кількох поверхах і великих площах, можливе утворення декількох цехових бойових обслуг.

Щоб члени ДПД мали стійкі навички в роботі з профілактики і гасіння пожеж, з ними слід систематично проводити спеціальні заняття та тренування. Необхідно також регулярно перевіряти боєздатність ДПД з вирішенням практичних завдань з ліквідації умовної пожежі на різних дільницях виробництва або в різних місцях приміщення.

§ 80. Організація та методи роботи пожежно-технічних комісій

Пожежно-технічні комісії (ПТК) створюються на об’єктах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік згідно з Типовим положенням про пожежно-технічну комісію, Затвердженого наказом МВС України від 27.09.94 № 521, не від форм власності та видів господарської діяльності.

Цим Положенням визначені основні завдання, напрямки та порядок роботи ПТК.

Керівник підприємства наказом встановлює персональний склад ПТК. Керівництво її діяльністю покладається, як правило, на головного інженера. До складу комісії рекомендовано залучати: головного енергетика, головного і технолога, головного механіка, інженера з питань охорони праці, керівників служб водопостачання, вентиляції, будівництва, охорони та інших спеціалістів, які за напрямками своєї діяльності мають забезпечувати реалізацію питань протипожежного захисту підприємства, а також керівників штатних або добровільних протипожежних формувань, фахівців з пожежної безпеки.

На великих промислових підприємствах крім загально об’єктової створюються також і цехові ПТК у складі 3-5 осіб.

У зв’язку з ускладненням технологічних процесів, необхідністю розробки нових пожежно-профілактичних заходів належить залучати для забезпечення ефективного рівня протипожежного захисту інженерно-технічних працівників вузької спеціалізації. Тому можна рекомендувати з досвіду роботи створення спеціалізованих груп для допомоги загально об’єктовій ПТК.

Розподіл функцій між такими групами здійснюється таким чином.

Перша група. Розробляє та здійснює спеціальні заходи, спрямовані на зменшення пожежної небезпеки технологічних процесів і виробничого устаткування; слідкує за справністю автоматичних контрольно-вимірювальних приладів, організовує і проводить раціоналізаторську та винахідницьку роботу з питань пожежної безпеки. До складу групи включаються керівники виробництв, працівники технологічного відділу, начальники центральної, заводської та цехових лабораторій, технологи та начальники цехів. Очолює групу головний технолог підприємства.

ЗАТВЕРДЖУЮ:

Начальник цеху __________________

«__» ___________200_ р.

ТАБЕЛЬ

Обов'язків бойової обслуги

(відділення № ) ДПД в цеху

№ бойової обслуги	Зміна, прізвище, посада	Обов'язки щодо запобігання пожежі	Обов'язки у разі виникнення пожежі
1-ша зміна	2-га зміна
1	2	3	4	5
Начальник відділення ДПД	Науменко, старший майстер	Єрмаков, старший майстер	Здійснює контроль за дотриманням протипожежного режиму, виконанням актів ПТК, проводить заняття і тренування з членами ДПД	Керує гасінням пожежі до прибуття державної (відомчої) пожежної охорони
Дружинник № 1 (зв'язковий)	Рябко, слюсар	Дутчак, токар	Наглядає за технічним станом засобів зв'язку та системами оповіщення про пожежу. В разі відсутності начальника відділення виконує його обов'язки	Повідомляє пожежну охорону про виникнення пожежі. Зустрічає пожежні підрозділи. В разі відсутності начальника виконує його обов'язки
Дружинник № 2 (ствольник)	Орлов, механік	Литвин, слюсар	Відповідає за справність усіх вузлів та приладів у внутрішньому протипожежному водопроводі, а також - за наявність і справність первинних засобів гасіння пожежі	Прокладає рукавну лінію від найближчого пожежного крана до місця пожежі і працює зі стволом
Дружинник № 3 (підствольник)	Гулько, електрик	Афанасьєв, інструментальник	Наглядає за виконанням правил пожежної безпеки робітниками цеху, а також - за режимом експлуатації електроустаткування, за виконанням правил пожежної безпеки під час проведення будь-яких вогневих робіт	Допомагає дружиннику № 2 прокладати рукавну лінію, відкриває вентиль пожежного крана. В разі необхідності працює зі стволом від 2-го ПК. Вимикає електропостачання в зоні пожежі
Дружинник № 4	Левчук, фрезерувальник	Могильний, токар	Наглядає за утриманням шляхів евакуації, а також за дотриманням вимог зберігання та використання легкозаймистих і горючих рідин, пожежонебезпечних матеріалів і речовин	Організує оповіщення та евакуацію людей і матеріальних цінностей. Підносить до місця пожежі вогнегасники і працює з ними
Дружинник № 5	Прудніков, комірник	Вареник, різноробо-чий	Відповідає за оформлення протипожежного куточка; ведення протипожежної пропаганди. Проводить бесіди й роз'яснювальну роботу з працівниками цеху	Працює з ломом у разі необхідності розкриття, розбирання конструкцій. Підносить до місця пожежі вогнегасники і працює з ними

Начальник ДПД цеху

«__»_________ 200_ р.

Друга група. Здійснює розробку та виконання заходів щодо забезпечення належного стану пожежної безпеки в електроустаткуванні, покращення стану систем зв’язку, водопостачання; запроваджування автоматичних засобів пожежогасіння та пожежної сигналізації, а також контролю за їх технічним станом. До складу групи входять: начальник електроцеху, начальник служби зв’язку підприємства, фахівці з водопостачання та обслуговування пожежної автоматики. Очолює групу головний енергетик.

Третя група. Контролює виконання протипожежних вимог чинних будівельних норм і правил під час нового будівництва або реконструкції виробничих та допоміжних споруд чи приміщень. До неї можна включити працівників відділу капітального будівництва, начальника ремонтно-будівельного цеху та ін. Керує роботою групи начальник відділу капітального будівництва.

На підприємствах вугільної, текстильної, хімічної, деревообробної промисловості, де є розгалужена мережа витяжної вентиляції, що значною мірою впливає на рівень протипожежного стану об’єкта, може створюватись окрема група для розробки та здійснення протипожежних заходів у виробництві з наявністю вентиляційних систем. Очолює таку групу головний механік або заступник головного енергетика.

Члени загально об’єктової пожежно-технічної комісії закріплюються за структурними підрозділами підприємства для забезпечення повсякденного контролю за їх протипожежним станом та надання допомоги цеховим комісіям.

Такий продуманий розподіл обов’язків та утворення спеціалізованих груп надає можливість охопити практично всі питання з пожежної профілактики на об’єкті.

Важливими моментами діяльності ПТК є підтримування зв’язку з пожежною охороною та здійснення контролю за виконанням приписів держ-пожнагляду. Однак слід пам’ятати, що комісія не має права скасовувати або заміняти іншими заходи та терміни їх виконання, запропоновані приписами органів держпожнагляду.

ПТК повинна проводити масово-роз’яснювальну роботу та пропагувати заходи серед працівників підприємства щодо необхідності додержання протипожежного режиму та виконання правил і вимог пожежної безпеки. Силами комісії проводяться лекції та бесіди на протипожежні теми, аналізується протипожежний стан підприємства та його окремих дільниць; готуються і подаються на обговорення виробничих нарад і зборів питання про поліпшення протипожежного стану і т. ін.

Відповідне місце в діяльності комісії повинні займати винахідницька та раціоналізаторська робота, впровадження технологічних удосконалень, які підвищують рівень пожежної безпеки. Але головною та найбільш змістовною формою роботи ПТК є систематичні (один раз на квартал) проведення детального огляду (обстеження) протипожежного стану на підприємстві, які рекомендується здійснювати за нижченаведеною схемою.

Основні етапи огляду (обстеження) протипожежного стану підприємства (виробничих будівель, споруд, складів, лабораторій та інших приміщень) і зміст діяльності ПТК на кожному окремому етапі такі:

Підготовка до проведення огляду.

1.1. Вивчення членами пожежно-технічної комісії документів норм і правил пожежної безпеки;

Відомчих наказів, вказівок, розпоряджень щодо забезпечення пожежної безпеки;

Приписів держпожнагляду;

Описів технологічних процесів, технологічних регламентів та ін.;

Довідників та спеціальної літератури;

Інформації про пожежі, вибухи, аварії на споріднених підприємствах;

Журналів «Пожежна безпека», «Охорона праці».

1.2.Проведення попереднього засідання комісії, на якому необхідно: розглянути план проведення огляду (обстеження) будівель, споруд,

Території та приміщень підприємства;

Поінформувати членів комісії про особливості пожежної небезпеки підприємства та рівень протипожежного захисту;

Перевірити ступінь готовності членів ПТК до проведення огляду (обстеження), провести з ними відповідний інструктаж.

1.3.Організаційне забезпечення огляду (обстеження): погодження умов проведення огляду (обстеження) з власником (ке рівником) підприємства;

Залучення (в разі необхідності) потрібних фахівців з метою розробки заходів до посилення пожежної безпеки за підсумками огляду (обстеження);

Запит необхідних додаткових відомостей та документів, які характеризують стан пожежної безпеки підприємства;

Оповіщення персоналу об’єкта про дату і час проведення огляду (обстеження) протипожежного стану.

2.Перевірка організації роботи щодо забезпечення належного рівня пожежної безпеки зі сторони адміністрації.

2.1.Організація контролю за виконанням об’єктових наказів та їх реалізацією:

Призначення відповідальних за пожежну безпеку;

Дотримання порядку проведення протипожежних інструктажів та пожежно-технічного мінімуму;

Робота добровільної пожежної дружини;

Режим роботи підприємства та організація чергування у вихідні та святкові дні;

Порядок проведення зварювальних та інших вогневих робіт;

Порядок огляду приміщень перед їх закриттям;

Виконання приписів органів держпожнагляду.

2.2.Організація виконання капітальних протипожежних заходів: включення питань про виконання протипожежних заходів капітального характеру до планів розвитку підприємства;

Виділення коштів на здійснення капітальних протипожежних заходів; здійснення контролю за виконанням капітальних протипожежних заходів.

2.3.Достатність та якість заходів щодо поліпшення протипожежного стану підприємства на підставі аналізу його пожежної небезпеки.

2.4.Реагування адміністрації на випадки пожеж і порушень правил пожежної безпеки.

2.5.Організація та забезпечення проведення протипожежної пропаганди.

3.Перевірка відповідності фактичного рівня протипожежного захисту вимогам чинних норм і правил пожежної безпеки.

3.1. Утримання території:

Розташування будівель і споруд підприємства по відношенню до розміщених поряд житлових і лісових масивів, виробництв, автомобільних та залізничних шляхів, ліній електропередач, до інших об’єктів (відповідність протипожежним нормам проїздів, під’їздів, в’їздів на територію, протипожежних відстаней, зважаючи на рельєф місцевості та «розу вітрів» і т. ін.);

Достатність і стан внутрішніх шляхів, проїздів, від’їздів, наявність вільного доступу до джерел водопостачання, будівель і споруд на території об’єкта;

Наявність і достатність первинних засобів пожежогасіння, відповідних покажчиків, знаків безпеки, попереджувальних написів тощо;

Вчасність очищення території від технологічних відходів, сміття та ін.

3.2.Експлуатація електроустаткування:

Організація і проведення технічного обслуговування та планово-профілактичних ремонтів;

Відповідність і справність апаратів захисту від статичних розрядів, наявність заземлювальних пристроїв і захисту від блискавок;

Відповідність підбору і монтажу електрообладнання та електропроводки класам зон за вибуховою та пожежною небезпекою згідно з вимогами ПУЕ;

Наявність інструкцій про правила експлуатації електрообладнання, знання та виконання їх вимог;

Проведення вимірів опору ізоляції в електропроводці, наявність відповідних актів;

Відповідність вимогам ПУЕ аварійного (евакуаційного) освітлення.

3.3.Експлуатація технологічного обладнання: наявність інструкцій щодо експлуатації та їх виконання; вибіркова перевірка вчасності та якості проведення технічного обслуговування та планово-профілактичних ремонтів;

Достатність і справність приладів контролю та регулювання технологічних процесів, використання їх для зниження пожежної небезпеки;

Достатність передбачених на підприємстві організаційних та інженерно-технічних заходів, що спрямовані на запобігання аварійним і вибухопоже-жонебезпечним ситуаціям;

Необхідність, наявність і працездатність систем локального автоматичного пожежогасіння;

Наявність безпосередньо на робочих місцях і обладнанні текстів-пам’яток з попередженнями про аварійні режими.

3.4.Системи опалення та теплогенеруючого устаткування:

Відповідність нормам систем опалення, видів теплоносіїв і типів нагрівальних приладів, теплогенеруючого устаткування;

Справність приладів автоматики, опалювальних приладів, відповідність розділок, відступок, передтопкових листів, ізоляції від контакту з горючими матеріалами;

Відповідність вимогам проведення технічного обслуговування (ТО) та ППР;

Наявність інструкцій щодо експлуатації; знання і виконання їх вимог.

3.5.Системи вентиляції та кондиціювання:

Відповідність електро - і вентобладнання, місць забору і викиду повітря; вимогам норм і правил пожежної безпеки;

Відповідність вогнезатримуючих клапанів (пристроїв), магнітних та інших уловлювачів;

Вибіркова перевірка вчасності та якості ТО і ППР;

Відповідність вимогам аварійної вентиляції;

Наявність інструкцій щодо експлуатації устаткування, їх знання і виконання.

3.6.Утримання евакуаційних шляхів і виходів: відповідність кількості евакуаційних виходів, стану шляхів евакуації; наявність покажчиків «Евакуаційний вихід», евакуаційного освітлення; відповідність планів евакуації та інструкцій.

3.7.Порядок проведення зварювальних та інших вогневих робіт: наявність і відповідність до норм спеціальних місць проведення вогневих робіт;

Наявність і відповідність до норм первинних засобів пожежогасіння;

Справність робочого обладнання;

Відповідність видачі нарядів-допусків на виконання тимчасових вогневих робіт;

Зберігання карбіду кальцію, балонів з газами.

3.8.Складське господарство:

Врахування пожежонебезпечних і фізико-хімічних властивостей матеріалів та речовин, що зберігаються;

Відповідність умов зберігання сировини, готової продукції, легкозаймистих і горючих рідин тощо.

3.9.Експлуатація засобів пожежної автоматики:

Виконання діючих правил та інструкцій по технічному утриманню засобів пожежної автоматики;

Організація обслуговування і контролю працездатності устаткування;

Наявність і оформлення відповідної технічної документації;

Облік та аналіз спрацювань, несправностей;

Розробка заходів, спрямованих на підвищення надійності та якості обслуговування систем пожежної автоматики.

3.10.Утримання засобів пожежогасіння: виконання інструкцій по експлуатації;

Відповідність наявної кількості засобів пожежогасіння розрахунковим вимогам;

Відповідність і справність систем зовнішнього протипожежного водопостачання, їх обслуговування та утримання;

Відповідність і справність внутрішнього протипожежного водопроводу (пожежних кранів, насосів-підвищувачів, вводів, електрозасувок), наявність інструкцій, схем водопостачання, їх знання і виконання.

3.11.Готовність підприємства на випадок пожежі:

Відповідність і справність централізованих систем оповіщення про пожежу, засобів зв’язку;

Наявність і відповідність табелів обов’язків бойової обслуги добровільних пожежних дружин;

Рівень знань і підготовки працівників підприємства на випадок пожежі.

4. Узагальнення матеріалів огляду (обстеження), підведення підсумків.

4.1.Підготовка і складання акта стосовно обстеження протипожежного стану.

4.2.Розробка наказу керівника (власника) об’єкта за підсумками про веденого огляду.

4.3.Підготовка і проведення наради за матеріалами і результатами огляду.

4.4.Здійснення контролю за виконанням заходів пожежної безпеки, які були розроблені пожежно-технічною комісією під час проведення огляду (обстеження) протипожежного стану на підприємстві.

В наказі керівника (власника) підприємства, яким затверджується акт ПТК, визначаються шляхи і способи усунення виявлених порушень вимог пожежної безпеки, звертається увага керівників структурних підрозділів і технічних служб на характерні порушення протипожежного режиму. Визначається порядок контролю за виконанням протипожежних заходів.

Посадові особи, які не виконують або ігнорують вимоги членів ПТК, можуть бути притягнуті до відповідальності керівником підприємства.

Пожежно-технічним комісіям слід вчасно готувати і проводити заходи, спрямовані на підготовку об’єкта до зимового і літнього сезонів року, а також щодо посилення протипожежного режиму у вихідні та святкові дні.

Під пильним контролем ПТК мають бути питання розвитку і реконструкції зовнішнього і внутрішнього протипожежного водопостачання, систем виробничої вентиляції, а також будівництво, реконструкція і ремонт об’єктових шляхів, проїздів, під’їздів до джерел протипожежного водопостачання, створення необхідних протипожежних відстаней.

Пожежно-технічні комісії мають здійснювати заходи, спрямовані на створення відповідної навчальної бази та удосконалення методів навчання робітників і службовців правилам пожежної безпеки, проведення навчальних тривог з відпрацьовуванням планів евакуації та ліквідації аварій у цехах і в технологічному устаткуванні.

Пожежно-технічні комісії спроможні проводити велику роботу, спрямовану на зниження рівня пожежної небезпеки в технологічних процесах виробництв, на профілактику пожеж і домагатися значного покращання протипожежного стану.

Розділ XII.

ПОРЯДОК ДІЙ У РАЗІ ПОЖЕЖІ

§ 89. Підготовка об’єкта до можливої пожежі

Безперечно, що на будь-якому об’єкті необхідно постійно розробляти та впроваджувати комплекс спеціальних профілактичних заходів, спрямованих на запобігання пожежі. Проте, внаслідок наявності горючого середовища, постійно існує ймовірність виникнення пожежі. Тому, поряд з профілактичними, необхідно здійснювати заходи з підготовки об’єкта до можливої пожежі. Основні групи таких заходів наведені на рис. 12.1.

Рис. 12.1. Схема заходів щодо підготовки об’єкта до можливої пожежі.

Як видно зі схеми, у вирішенні цього блоку питань важливу роль відіграє аналіз пожежної небезпеки. Тільки на його основі можна досить точно визначити ймовірні місця виникнення пожежі та зважити його можливі наслідки.

§ 90. Дії у разі виникнення пожежі

У разі виявлення пожежі або її ознак, до яких належать полум’я або його відблиски, дим або його запах, інші прояви горіння, кожний громадянин зобов’язаний негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону (номер 01). При цьому необхідно назвати адресу об’єкта, вказати кількість поверхів будівлі (висоту споруди, технологічної установки), місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище.

Після виклику пожежної охорони вжити (по можливості) заходів до евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей.

Якщо пожежа виникла на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об’єкту. У разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо). Треба задіяти об’єктову систему оповіщення про пожежу. Оповіщення проводити таким чином, щоб не допустити паніки. Одночасно здійснюється збір по тривозі добровільної пожежної дружини (об’єктової пожежної команди).

Посадова особа об’єкта, що прибула на місце пожежі, зобов’язана:

Перевірити, чи викликана пожежна охорона (продублювати повідомлення), довести подію до відома власника підприємства;

У разі загрози життю людей негайно організувати їх рятування (евакуацію), використовуючи для цього наявні сили й засоби;

Видалити за межі небезпечної зони всіх працюючих, не пов’язаних з ліквідацією пожежі, забезпечити охорону місця пожежі;

Негайно припинити роботи в будівлі (якщо це допускається технологічним процесом виробництва), крім робіт, пов’язаних із заходами по ліквідації пожежі;

Здійснити в разі необхідності відключення електроенергії (за винятком систем протипожежного захисту), зупинення транспортуючих пристроїв, агрегатів, апаратів, перекриття сировинних, газових, парових та водяних комунікацій, зупинення систем вентиляції в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв протидимного захисту) та виконати інші заходи, що сприяють запобіганню розвитку пожежі та задимленості будівлі;

Перевірити включення систем оповіщення людей про пожежу, установок пожежогасіння, протидимного захисту;

Організувати зустріч підрозділів пожежної охорони, надати їм допомогу у виборі найкоротшого шляху для під’їзду до осередку пожежі та в установці на вододжерела;

Одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію і захист матеріальних цінностей;

Забезпечити дотримання техніки безпеки працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі.

По прибутті на пожежу пожежних підрозділів повинен бути забезпечений їх безперешкодний доступ на територію об’єкта, за винятком випадків, коли відповідними державними нормативними актами встановлений особливий порядок допуску.

Після прибуття пожежного підрозділу адміністрація та технічний персонал підприємства, будівлі чи споруди зобов’язані брати участь у консультуванні керівника гасіння пожежі про конструктивні і технологічні особливості об’єкта (де перебувають люди, ємності з легкозаймистими та горючими рідинами, балони з газами, незахищувані будівельні конструкції, технологічні, монтажні отвори тощо), на якому виникла пожежа, прилеглих будівель та споруд, організувати залучення до вжиття необхідних заходів, пов’язаних із ліквідацією пожежі та попередженням її розвитку, сил та засобів об’єкта.

У цілях запобігання швидкому розповсюдженню пожежі до прибуття пожежної охорони не рекомендується відкривати вікна.

Під час пожежі слід остерігатися впливу високих температур, задимлення та загазованості, завалення будівельних конструкцій, вибухів балонів з газами, технологічного обладнання та приладів, ураження електричним струмом, падіння в неогороджені отвори, падіння підпалених дерев та провалу в грунт, що прогорів.

Небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м.

Необхідно пам’ятати, що малі діти у разі пожежі від страху часто ховаються під ліжка, в шафах, забиваються в куток.

При рятуванні потерпілих з будівель, що горять, та при гасінні пожежі треба виконувати такі правила:

Перед тим, як увійти в палаюче приміщення, покритися з головою мокрим покривалом, пальтом, плащем, цупкою тканиною;

Двері в задимлене приміщення відкривати обережно, поволі, прикриваючи корпус тіла дверним полотном, для того щоб уникнути спалаху полум’я від швидкого припливу свіжого повітря;

У сильно задимленому приміщенні пересуватися поповзом або схилившись;

Для захисту від чадного газу по можливості дихати крізь зволожену тканину;

Якщо виникло займання одягу, лягти на землю (підлогу) та перекачуватися для збиття полум’я (бігти не можна, тому, що полум’я може ще збільшитися);

Побачивши людину в одязі, що горить, треба накинути на неї пальто, плащ або будь-яке покривало (кошму) та щільно притиснути;

При гасінні пожежі використовувати вогнегасники, пожежні крани, а також воду, пісок, землю, покривала та інші засоби;

Вогнегасні речовини спрямовувати в місця найбільш інтенсивного горіння та не в полум’я, а на поверхню, що горить;

Якщо горить вертикальна поверхня (конструкція), воду треба подавати в її верхню частину.

На персонал об’єктів та населення покладені функції тільки первинних дій у разі пожежі, тобто до прибуття підрозділів пожежної охорони. Тому викликати пожежну охорону слід негайно у всіх випадках виникнення пожежі.

§ 91. Перша допомога при опіках

Термічні опіки виникають при безпосередньому контакті з полум’ям, розжареними предметами, поверхнями устаткування, рідинами, що горять. При пожежі частіше всього спостерігаються опіки полум’ям. Вогонь може уразити відкриті ділянки тіла, при цьому найчастіші опіки обличчя та рук. Найнебезпечніші опіки з’являються від одягу, що горить, який складно загасити або скинути. Горіння одягу протягом 1-2 хв може призвести до тяжких опіків, здатних викликати летальний кінець.

Ступінь тяжкості опіків залежить від глибини та площі термічного ураження шкіри та тканин. Існує чотири ступені опіків:

ОПІК І СТУПЕНЯ уражає самий верхній шар шкіри - епідерміс. Омертвляння глибше розташованих шарів не відбувається. Це найлегший ступінь опіку, який характеризується почервонінням шкіри, набряком та болем. Видужування настає без подальшого лікування через 3-6 діб.

ОПІК II СТУПЕНЯ характеризується утворенням пухирів, наповнених прозорою жовтуватої рідиною, тому що під впливом високої температури епідерміс умертвляється та відшаровується, а під ним накопичується тканинна рідина. Пухирі можуть виникнути відразу після опіку або через деякий час. Розміри та форма пухирів різні, іноді вони зливаються в один. Вміст великих пухирів поступово згущається, стає желеподібним. При опіку II ступеня пошкодження глибоких шарів шкіри немає. Тому якщо не потрапляє інфекція, опікова рана загоюється самостійно через 2-3 тижні без утворення грубих рубців.

ОПІК III СТУПЕНЯ поділяють на групи А та Б. При опіках ПІА ступеня настає неповне омертвляння саме шкіри зі збереженням її паросткових зон. При опіку НІБ ступеня шкіра уражається на всю глибину.

ОПІК IV СТУПЕНЯ виникає при дії на тканини вельми високих температур. Це найтяжча форма опіку, при якій уражається шкіра, м’язи, сухожилля, кістки тощо.

Опіки І, II, ІІІА ступенів належать до поверхневих. Вони можуть загоюватися самостійно з повним відновленням шкірного покриву навіть на великій площі опіку. Глибокі опіки ШБ та IV ступенів принципово відрізняються тим, що загоюються рубцюванням та здебільшого вимагають хірургічних методів лікування, які полягають у пересадці шкіри.

Перша допомога Повинна бути спрямована на припинення впливу високої температури на потерпілого. Вертикальне положення тіла сприяє розповсюдженню опіків на обличчя, загорянню волосся та ураженню органів дихання. Тому потерпілого кладуть в горизонтальне положення та швидко гасять одяг, що горить, будь-яким способом накривають покривалом, заливають водою, закидають піском, замазують рідкою глиною або брудом.

При невеликому опіку (І ступеня) необхідно підставити обпечене місце під струмінь холодної води та тримати до стихання болі, а потім змазати уражену ділянку спиртом або одеколоном, не накладаючи пов’язки.

При сильних опіках та утворенні пухирів Необхідно накласти на них стерильну антисептичну пов’язку. У разі відсутності такого роду матеріалів використовують чистий рушник, простирадло, хустинку тощо.

При великих опікових ураженнях шкіри Треба негайно викликати швидку допомогу, закутати потерпілого чистими пропрасованими рушниками, простирадлом, дати знеболювальні препарати та велику кількість рідини.(чай, мінеральну воду).

При сильних опіках НЕ МОЖНА:

Обробляти шкіру спиртом, одеколоном (це викликає сильну печію та біль);

Проколювати пухирі, що утворилися (вони охороняють рану від інфекції);

Змащувати шкіру жиром, розчином брильянтовим зеленим, міцним розчином марганцевокислого калію, засипати порошками (це перешкоджає подальшому лікуванню); зривати прилиплі до місця опіку частини одягу, доторкатися до нього руками (може потрапити інфекція);

Дозволяти потерпілому самостійно пересуватися (можливий шок);

Поливати пухирі та обвуглену шкіру водою.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бубырь Н. Ф., Бабуров В. П., Мангасаров В. И. Пожарная автоматика. – М.: Стройиздат, 1984. – 208 с.

2. ГОСТ 12.1.003–74. Опасные и вредные производственные факторы.

3. ГОСТ 12.1.004–91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие положения.

4. ГОСТ 12.1.010–74. Взрывобезопасность.

5. ГОСТ 12.1.011–74. Смеси взрывоопасные. Классификация и методы испытаний.

6. ГОСТ 12.1.018–93. ССБТ. Пожаровзрывобезопасность статического электричества. Общие требования.

7. ГОСТ 12.1.044–91. ССБТ. Пожаровзрывобезопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения.

8. ГОСТ 27331–87. Пожарная техника. Классификация пожаров.

9. ГОСТ 30219–95. Древесина огнезащищенная.

10. Гражданская оборона. – М., 1985.

11. ДСТУ 2272–93. ССБП. Пожежна безпека. Терміни та визначення.

12. ДСТУ 2273–93. ССБП. Пожежна техніка. Терміни та визначення.

13. ДСТУ Б. В.1.1–2–97 (ГОСТ 30402–96) Матеріали будівельт. Метод випробування на займистість.

14. ДСТУ Б. В.2.7–19–95 (ГОСТ 30244–94) Матеріали будівельні. Методи випробування на горючості.

15. Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення та контроль за їх дотриманням, затверджена наказом Від 14.12.98 № 107/89 МВС України та Ліцензійної палати України.

16. Закон України «Про пожежну безпеку». Київ, 1994.

17. Каменев М. Д. Строителю о пожарной безопасности. – М.: Строй издат, 1981 – 88 с.

18. Ковалишин В. В. Вогнегасники. – Львів: Ш «Системи, технологи, інформаційні послуги», 1993. – 64 с.

19. Лехман С. Д. Охорона праці пожежна безпека. – Київ: Вища школа, 1983. – 167 с.

20. Методичний посібник з питань експлуатацп та застосування вогнегасників / Л. А. Присяжнюк та ін. – Київ: Основа, 1997. – 150 с.

21. Методологические проблемы обеспечения пожарной безопасности: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИПО МВД СССР, 1991. – 240 с.

22. Микеев А. К. Пожар. – М.: Пожнаука, 1994. – 386 с.

23.Научно–технический прогресс в пожарной охране / Под ред. Д. И.Юрченко. – М.: Стройиздат, 1987. – 376 с.

24. Научно–техническое обеспечение противопожарных и аварийно–спасательных работ: Материалы XII Всероссийской науч.–практ. конф. – М.: ВНИИПО МВД РФ, 1993. – 372 с.

25. Огнетушащие средства и автоматические установки пожаротушения: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИПО МВД СССР, 1989. – 100 с.

26. ОНТП 24–86. Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности. – М.: ВНИИПО, 1987. – 25 с.

27. Основы противопожарной защиты: Учебное пособие для вузов /
Я. Я. Щербина, И. Я. Щербина. – Киев: Вища школа, 1985. – 255 с.

28. Островский Б. М, Марченко Л. П. Огнеборцы. – Киев: ООО "Росток", 1996. – 162 с.

29. Пелевин Б. В. Предупреждение пожаров от электроустановок на про мышленных предприятиях. – М.: Стройиздат, 1982. – 76 с.

30. Пожарная безопасность – история, состояние, перспективы: Материалы XIV Всероссийской науч.–практ. конф.: В 2–х частях. – М.: ВНИИПО МВД РФ, 1997. – Ч. 1. – 200 с, Ч. 2. – 326с.

31. Пожарная безопасность промышленных обьектов: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИПО МВД СССР, 1991. – 160 с.

32. Пожарная безопасность, информатика и техника: науч.–техн. жур нал, ассоц. «Пожинформтехника». – М.: 1991, № 1; 1992, № 1, 2; 1993, № 1(3); 2(4).

33.Пожарная безопасность: Учебное пособие / А. Н. Баратов, В. А. Пчелинцев. – М.: изд–во АСВ, 1997. – 176 с: ил.

34. Пожарная безопасность–95. Материалы XIII Всероссийской науч.– практ. конф. – М.: ВНИИПО МВД РФ, 1995. – 419 с.

35. Пожарная защита зданий и сооружений: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИПО МВД РФ, 1992. – 144 с.

36. Пожарная профилактика в строительстве. – М., 1985.

37. Пожарная профилактика в строительстве: Учебник для пожарно–техн. училищ/ Б. В.Грушевский и др. – М.: Стройиздат, 1989. – 368 с.:ил.

38. Пожарная профилактика в электроустановках: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИПО МВД СССР, 1991, – 104 с.

39. Пожарная техника и тушение пожаров. : Сб. науч. тр. – М.: ВНИИПО МВД СССР, 1992, – 190 с.

40. Пожарное дело в Европе и на других континентах: Справочник. – КТИФ. 1994.

41. Пожаровзрывобезопасность: науч.–техн. журнал ассоц. «Пожнаука». – М., 1992, № 1–4; 1993, №2, 3; 1994, № 4.

42.Пожаротушение: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИПО МВД РФ, 1993, – 78 с.

43. Пожежна безпека на виробництві: Навчальний посібник / А. П. Рожков. – Київ: Редакція журналу «Охорона праці, 1997. – 448 с.

44.Пожежна безпека: наук.–техн. і публ. іл. журнал ГУПО МВС України. – Київ, 1996, № 1–3, 1997, № 4–9, 1998, № 1–15.

45.Пожежна безпека: Матеріали III наук. практ. конф. – Київ: УкрНДШБ МВС України, 1997. – 381 с.

46. Положения про добровільної пожежної дружини (команди). – Київ, 1994.

47. Положения про Державну пожежну охорону, затверджено постановок) Кабшету Мшістрів України Від 26.07.94 № 508.

48. Положения про порядок видачі органом державного пожежного нагляду шдприемствам, установам, оргаінзащям, орендарям та підприємцям дозволу на початок роботи, затверджено наказом від 26.10.94 № 580 МВС України.

49. Постанова Кабінету Міністрів України Від 26.07.94 № 508 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про пожежну безпеку».

50. Правила захисту від статично! електрики. – Київ: Основа, 1997. –232 с.

51. Правила пожежної безпеки в України. – Київ: Укрархбудінформ, 1995.
–196 с.

52 Правила устройства электроустановок. – М.: Энергоатомиздат, 1987. 53. Проблеми пожежно безпеки / Під редакцією А. В. Антонова. – Київ: МВС України, 1995 – 386 с.: – К

54. Проблемы пожарной безопасности зданий и сооружений: Материалы X Всесоюзной науч.–практ. конф. – М.: ВНИИПО МВД СССР, 1990. – 264 с.

55. Проблемы пожарной безопасности / Под ред. В. Г. Палюха. – Харьков: Мин. обр. Украины, МВД Украины, 1993 – 328 с.

56.Проблемы предотвращения и тушения пожаров на обьектах народ ного хозяйства: Материалы XI науч.–практ. конф. – М.: ВНИИПО МВД РФ, 1992. –247 с.

57.Рафа П. И. Пожарная безопасность при огневых работах. – М.: Стройиздат, 1984. – 77 с.

58. РД 34.21.122–87. Инструкция по устройству молниезащиты зданий и сооружений.

59. Савельев П. С. Пожары и катастрофы. – М.: Стройиздат, 1994.– 432 с.

60. Системные исследования проблем пожарной безопасности: Сб. науч. тр.
– М.: ВНИИПО МВД СССР, 1990, – 208 с.

61. Скобелев О. В., Нехаев В. В. Довідник підприємця з питань пожежної безпеки (у запитаннях та відповідях). – Київ: Пожінформтехтка, 1998. –160 с: іл.

62. СНиП 2.01.02–85. Противопожарные нормы // М.: ЦИТП Госстроя СССР, 1986. – 16 с.

63. СНиП 2.04.09–84. Пожарная автоматика зданий и сооружений.

64. СНиП 2.09.02–85. Производственные здания промыінленных предприятий.

65. СНиП 2.09.04–87. Административные и бытовые здания и сооруСобурь СВ. Краткий курс пожарно-технического минимума. – М.: Спецтехника, 1998.
– 224 с.

66. Современные методы определения пожаровзрывобезопасности веществ и материалов: Сб. науч. тр. М.: ВНИИПО МВД СССР, 1991. – 182 с.

68.Статут добровіньного пожежного товариства України. – Київ, 1998. 69. Типове положения про пожежно–техтчну коміспо. – Київ, 1994. Ч) 70. Типове положения про службу пожежінн безпеки. – Киів, 1993.

71. Ткачук К. Н. Справочник по охране труда на промыінленном пред приятии. – Киев: Техінка, 1991. – 284 с.

72. Филин Л. Г., Михайлова Е. Д. Методы оценки воспламеняемости текстильных материалов: Обзорная информ. – М.: ВНИИПО МВД СССР, 1991. – 45 с.

73. Черкасов В. И., ІНаровар Ф. И. Пожарная профилактика электроустановок. – М.: ВИПТШ МВД СССР, 1987. – 318 с.

74. Чтобы не было пожара: Пособие для учителя / Е. Л. Попок. – М.: Просвещение, 1985. – 42 с.

75. Шувалов М. Г. Основы пожарного дела. – М.: Стройиздат, 1983. – 399 с.