Лекція Сердньовічна філософія: теоцентризм
Страница 1 из 5
Лекція Сердньовічна філософія: теоцентризм.
План
1. Своєрідність, джерела і осноні проблеми середньовічної філософії.
2. Види середньовічної філософії.
3. Зміст періодів розвитку середньовічної філософії
Виникнення середньовічної філософії дуже часто зв'язують із падінням Західної Римської імперії (476 рік н. э), проте таке датування є не зовсім коректним. У цей час ще панує антична філософія, і з її точки зору початком усього є Природа. У середньовічній філософії, навпроти, реальністю, що визначає все що суще є Бог. Тому перехід від одного мислення до іншого не міг відбутися миттєво. Початки середньовічної філософії вбачаються в ранньохристиянському періоді I-IV сторіччях н. э., коли конкурують між собою філософські вчення стоїків, епікурейців, неоплатоников, і в цей же час формуються осередки нової віри і думки, що згодом створять основу середньовічної філософії. Отже, Період виникнення середньовічної філософії - I-IV сторіччя н. е. Так само розмиті і кінцеві межі середніх віків. Остаточні прояви середньовічного світогляду можна знайти і в ХУ111 ст. Х1У-ХУ ст. характеризиують і як епоху Відродження і як пізнє середньовіччя. Тому поняття середньовіччя і середньовічна філософія не хронологічні, а Змістовні.
Відмітною ознакою є тісний зв'язок із теологічним вченням християнства, що із виникненням феодалізму стає пануючим світоглядом у Західної Європі. Тобто зміст середньовічної філософії визначається Пануванням релігій єдинобожжя (монотеїзму). До таких релігій належать іудаїзм, християнство і мусульманство, і саме з ними пов'язаний розвиток як європейської, так і арабської філософії середніх вків. Середньовічне мислення Теоцентрично: Бог є реальністю, що визначає все існуюче. Через відношення "бог - людина" розглядаються різноманітні питання: устрій світобудови, місце в ньому людини, система морально-ціннісних уявлень. Тому середньовічна філософія носить Теоцентричний характер (гр. theos - бог), а основною її функцією стає обгрунтування релігійних постулатів. Філософія набуває статусу "Служниця богослов'я". Але й у цих умовах здійснюється така власне філософська функція як Сумнів, тобто установка на раціоналістичний аналіз різноманітних тлумачень релігійних положень із метою здобуття істини.
Середньвічна філософія заходу мала Два основних джерела формування. Перше джерело - антична філософія, передусім вчення Платона та Арістотеля. Друге – християнське віровчення в основі якого дві основні ідеї - Ідея творення й ідея одкровення. Відповідно і в основі середньовічної філософії лежить Ідея божественого творення, яка становить основу онтології і ідея божого одкровіння, що складає основу гносеології.
Творення означає створення світу і людини Богом із нічого. Це поняття з філософської точки зору носить онтологичний характер, відповідає на запитання про сутність світу і причини його виникнення і розвитку. Природа і людина існують у силу того, що вони створені Богом; у цьому і полягає їхня сутність. У християнстві ідея єдиного бога (і в цьому його найважливіша відмінність від ісламу й іудаїзму) розглядається через його внутрішнє життя як співвідношення його трьох "іпостасей": Батька (безначального початку), Сина або Логосу (принцип, що смислоутворює), Святого Духу ("животворящий" принцип). Вчення про Троїцу визнається більшістю християнських церков.
Одкровення складає зведення про Бога, викладені у Священному Писанні з волі бога. Пізнати бога - значить пізнати його одкровення через священний текст. З позицій філософського знання одкровення відповідає пізнавальній функції. Але знання в релігійному сенсі докорінно відрізняється від наукового. Пізнати бога - значить повірити у нього: не логічні докази, а Віра відіграє тут основну, визначальну роль. .
Отже середньовічна філософія в цілому теоцентрична: всі основні поняття середньовічного мислення співвіднесені з Богом і визначаються через нього. ТЕоцентричний характер середньовічної філософії визначав такі її риси, як Провиденциалізм - вчення про те, що все у своєму розвитку рухається до заздалегідь визначеної Богом мети, Креационізм – ідея створення світу Богом із "нічого" в обмежений відрізок часу, Авторитаризм- опора на авторитети і догмати церкви, їх сприйняття як незаперечних істин. Філософськими джерелами середньовічної філософії є вчення Платона та Аристотеля. Але у Середньовіччі відбулася відмова від раціональних методів античної філософії в поясненні світу. Була створена модель світу, що цілком відповідає духу і букві християнського віроучення. Середньовічний світогляд розвивався в суперечливій взаємодії християнських ідей і античних філософських теорій. Основні догмати, символ віри християнського віроучення були офіційно затверджені на Никейскому соборі в 325 році
2 . Основні проблеми філософії середньовіччя.
2.1. Проблема Бога і світобудови.
Відповідно до християнського догмата, бог створив світ із нічого, створив актом своєї волі, завдяки своїй усемогутності. Божественна всемогутність продовжує зберігати, підтримувати буття світу. Такий світогляд зветься креационізм (від лат. слова сreаtio, що значить "створення"). Догмат про творення переносить центр ваги з природного на сверхприродний початок. На відміну від античних богів, що були як би родинні природі, християнський бог стоїть Над природою, по ту сторону її. Активний творчий початок як би вилучається з природи, із космосу і з людини і передається богу. У середньовічній філософії космос тому не є самодостатнє і вічне буття, яким вважали його багато хто з грецьких філософів.
Іншим важливим слідством креационизма є Подолання характерного для античної філософії дуалізму протилежних початків - активного і пассивного: ідей або форм, з одного боку, матерії - з інший. На місце дуалізму приходить моністичний принцип: є тільки один абсолютний початок - Бог, а все інше - його утвір. Різниця між Богом і його творенням - величезна: це дві реальності різноманітного рангу. Справжнім буттям володіє тільки Бог, йому приписується ті атрибути, який античні філософи наділяли буття. Він вічний, незмінний, самототожній, ні від чого іншого не залежить і є джерелом всього існуючого. Христианский філософ IV-V сторіч Августин Блаженний (354-430) говорить, що Бог є вище буття, вища субстанція, вища (нематеріальна) форма, вище благо. Ототожнюючи Бога з буттям, Августін слідує священному писанню. У Старому завіті Бог повідомляє про себе людині: "Я єсмь суще". На відміну від Бога, створений світ не має такої самостійності, тому що існує не завдяки собі, а завдяки другому; звідси випливає мінливий, скороминучий характер усього, що ми зустрічаємо в світі. Христианский Бог, хоча сам по собі недоступний для пізнання, проте відкриває себе людині, і його одкровення виявлене у священних текстах Біблії, тлумачення котрих і є основний шлях богопізнання.
