Робоча програма курсу «Філософська антропологія»
Страница 10 из 16
Інші кохатимуть люди,
Добрі, ласкаві и злі.
§ людину не штовхають інстинкти, а притягують цінності. Більш за те, людина здатна сказати “ні” інстинктам.
§ недостатність інстинктивних механізмів регуляції людського життя і співжиття компенсується соціокультурними механізмами – традиціями, інститутом права, моральними нормами.
§ буття людини, як це висвітлив Гайдеггер, – це висунутість у ніщо, це царина можливостей – можливостей бути так чи інакше, бути такою чи іншою чи взагалі не бути.
§ людині властива здатність до самотворення, отже її буття має модуси свободи і відповідальності за життєвий вибір, що здійснює людина. Сучасна філософська антропологія, визнаючи самотворчу здатність людської істоти не може не враховувати часто світоруйнівних наслідків творчості. Реальний факт сьогодення – вражаючі масштаби екологічної кризи, котрі засвідчують появу фундаментального екзистенційно-антропологічного парадоксу: людина не в змозі пристосуватись до нею ж витвореного штучного середовища.
§ людина – це єдина жива істота, що має здатність до самозаглиблення і самовизначення.
Здатність людини до самовизначення і самотворення в філософії зазвичай і позначають поняттям “духовність”. Отже духовність – це сутнісна характеристика людини і її буття в світі.
3. Тварина живе завдяки пристосуванню до навколишнього середовища, а людина перетворює середовище відповідно до своїх потреб і створює нову – соціокультурну реальність. Звідси випливають такі особливості людини і її буття:
§ людина має творчо-перетворювальне ставлення до світу, є істотою діяльною і творчою. Причому, "творчий акт - це не лише і не стільки думка, скільки дія, саме життя, людське життя. Творчість обов'язково містить у собі волю до дії, імператив. Люди не тому творять, що можуть це робити. Вони тому постійно здійснюють творчі акти, що не можуть інакше... Творчий акт і є змістом справжнього людського буття, у певному розумінні - власне людським буттям як таким".
§ людина є істотою суспільною – формується і розвивається у суспільстві, яке задає і конкретно-історичні форми людського буття.
§ людина є істотою культурною – вона не просто розмовляє, а розмовляє певною мовою, не просто споживає їжу, а задовольняє свою потребу в їжі, як і усі інші біологічні потреби, визначеними культурою засобома і у прийнятих в культурі формах тощо.
§ інтенціональність ітрансцендетність людського буття.
§ екзистенційна суперечливість людини і її буття –людина може бути і доброю і злою, вона постійна повинна вирішувати ці екзистенційні дихотомії.
Людина постійно, завжди (що визначається її специфічним, унікальним єством) перебуває В ситуації екзистенційної невизначеності, яка характеризується біологічною недостатністю, колізіями перервного і безперервного, скінченного й нескінченного, життя й смерті, пізнаваного і утаємниченого, раціонального і ірраціонального, де головним критерієм нормальності і збалансованості суспільних стосунків є можливість (чи неможливість) реалізації себе, своїх здібностей, запитів і мрій кожним конкретним суб'єктом життєдіяльності.
Отже, людська природа є, існує, але існує не як завершене ціле, а як процес, заснований на її принциповій відкритості. Грунтується ця природа на біологічній незавершеності людини, певному випадінні останньої з еволюційного ряду, що до того ж не може цілковито компенсуватися культурними артефактами, теж подвійними за своєю природою: з одного боку, це - світ творчого самоствердження людини, а з іншого - світ, що породжує низку епіфеноменів відчуження. Відтак ситуація людського буття є й завжди лишається відкритою, проблемною.
Людське життя закінчується смертю і перед обличчям цього факту кожний повинен замислитися над своїм життям. над тим, щоб прожити його осмислено, щоб життя відбулося і не було зайвим у світі.
Із факту вихідної невизначеності людського існування випливає те, що індивід має можливість і необхідність сам визначати своє життя. В людині соціальна детермінація здійснюється через самодетермінацію, низку можливостей і постійні акти вибору серед них, які видаються їй найдоцільнішими. Через це людське життя постає як надзвичайно складна проблема.
Розкриваючи проблематичність, драматичність людського життя Х. Ортега-і-Гассет виділив такі його суттєві особливості:
“Перше. Людське життя, у власному, первісному сенсі, є життя кожного окремо, яке побачене із середини самого себе, а отже, завжди – Моє, особисте життя.
Друге. Сутність життя в тому, що людина, незрозумілим для себе чином, вимушена, щоб не загинути, постійно робити щось у якихось певних обставинах – назвемо це обставинністю життя, - враховувати ці обставини.
Третє. Обставини завжди надають нам різноманітні можливості дій, а отже, буття. Це примушує нас, бажаємо ми того чи ні, скористуватися своєю свободою. Ми вільні по примусу. Завдяки цьому життя – довічне перехрестя і постійний сумнів. Кожну мить ми повинні обирати: що зробимо ми через хвилину. Тому кожний постійно стоїть перед вибором свого способу дій, а отже – буття.
Четверте. Життя - невідчужуване. Ніхто не може взяти на себе працю визначити за мене мій спосіб дій, включаючи мої страждання, оскільки біль, яка настигає мене ззовні я повинен прийняти сам. Моє життя, таким чином, є постійна і неминуча відповідальність перед самим собою. Необхідно, щоб те, що я роблю – а отже думаю, відчуваю, полюбляю, - мало би смисл, причому Ясний смисл для мене.
Якщо ми об‘єднаємо усі ці властивості…то з‘ясується, що життя завжди означає особистість, обставини, невідчужуваність та відповідальність” .
Виходячі з цих міркувань можна побачити, що життя особистості завжди є своєрідним синтезом визначених обставинами можливостей життєздійснення та ймовірнисним ризиком індивідуальних рішень і здійсненнь. Самовизначення людини, вибір екзистенційної стратегії свого буття може здійснюватись у чотирьох основних формах. Життя можна будувати як:
· адаптацію до соціальних ситуацій і контекстів,
· спонтанність, стихійну самореалізацію повноти буття,
· проект самого себе, свій власний задум,
· внутрішній досвід через проходження погранічних ситуацій.
