Робоча програма курсу «Філософська антропологія»
Страница 9 из 16
Найближчим до означених вище досягнень природознавства є, мабуть, антропологізм А. Гелена, одного з авторів концепції людини як "недосконалої істоти". Людина суттєво програє порівняно з іншими тваринами у здатності до адекватного пристосування до умов навколишнього середовища. Через те брак волосяного покриву намагається компенсувати одягом, деградацію щелепних м'язів, ікл тощо - створенням знарядь праці, зброї, а свої ненадійні порівняно з іншими тваринами інстинкти - мисленням, пізнанням дійсності і соціальними інститутами, що приводить А Гелена, а також Е. Ротхакера та інших, до ідеї безкорисного, самоцільного ставлення до природного буття як власне людського визначення. Безперечно евристичною, плідною є ідея "філософської антропології" про відмінність людини від тварини, що полягає в здатності ставитися до іншого буття як до такого і навіть пройматися цим буттям, робити його спеціальним, особливим предметом уваги та діяльності, долати свій "тваринний егоїзм" і ставати тим самим на шлях універсальності. Однак відповідним чином констатовані "недоліки" тварини скоріше корелюють з ідеальною картиною тваринного влаштування світу, ніж повідомляють про специфічно людську норму. Людина й справді виглядає істотою недосконалою, якщо за критерій брати тваринний спосіб збереження та продовження життя. Проте, чи є цей масштаб взагалі іманентним мірилом самої людини, тобто її буття, - це питання лишається нерозв'язаним, разом із враженням, що сама людина, принаймні її сутність, "вислизає", "витискується" з тваринного світу в реальність дещо іншого плану.
У світлі сучасних даних змінюється сама загальна картина антропогенезу і відбувається зміщення акцентів у розумінні того, як саме він відбувається, які його наслідки для сучасної буттєвої визначеності людини. Сучасна соціобіологія і етологія віднайшли цілу низку фактів про безперервний еволюційний зв'язок людини й тварини, якщо його брати з боку тих біологічних особливостей людини і генези форм поведінки, які, в свою чергу, становлять підвалини специфічно людського способу самореалізації, тобто культури в її різних виявах. Проте в даному разі йдеться про зародження і становлення людських форм спілкування і творчості не як наслідків випадіння людини з біологічної еволюції і переходу в царину культури, а, навпаки, - безперервного процесу зародження і розвитку різноманітних форм людської самореалізації, які розуміються при цьому в усьому своєму розмаїтті і внутрішній суперечливості.
Як зазначає один із стовпів такого різновиду філософсько-антропологічної рефлексії Е. Морен, "не лише виготовлення знарядь, але й мисливство, мова, культура з'явилися в ході олюднення раніше, аніж народився власне людський вид sapiens. Це означає, що олюднення є складним процесом розвитку, котрий входить до складу природної історії, - розвитку, з якого, зрештою, з'являється культура. Відтак людина за своєю природою і суттю - істота культурна, оскільки вона за своєю культурою — істота природна, і лише в такому, на перший (але лише на перший) погляд, ракурсі можна здійснювати, якщо виходити з позиції Є. Морена, результативний пошук відповіді на відоме твердження.
Отже, людську природу можна визначити не через протиставлення культурного і біологічного, а лише спираючись на розуміння органічного їх взаємозв'язку як з погляду становлення людини, так і її нинішнього статусу: "Як можна не помітити, що найбільш біологічні явища - секс, смерть - водночас найбільшою мірою пройняті символами культури! Найелементарніші вияви нашої біологічної життєдіяльності - їжа, пиття, випорожнення - тісно пов'язані з нормами, заборонами, цінностями, символами, міфами, ритуалами, тобто з тим, що найбільш специфічно для культури". Але найбільше вражає те, що не лише в сучасному житті, але вже на рівні перетворення гомінід у людину відбулося становлення, закладення підвалин надзвичайно неоднозначної і внутрішньо суперечливої природи людини: "Нам потрібно пов'язати осудну людину (sapiens) із людиною безумною (demens), людиною виробляючою, людиною технічною, людиною будуючою, людиною, що тривожиться, людиною екстатичною, людиною, що співає й танцює, людиною нестабільною, людиною суб'єктивною, людиною уявною, людиною міфологічною, людиною кризовою, людиною невротичною, людиною еротичною, людиною, що не знає міри, людиною - руйнівником, людиною свідомою, людиною несвідомою, людиною магічною, людиною раціональною: одна і та особа виявляє себе в безлічі образів у ході остаточного перетворення гомінід у людину". При цьому особливо підкреслимо, що йдеться про такі внутрішньо суперечливі прикметні риси людського єства, які за своїм характером є наскрізними, а отже у принциповому розумінні нездоланними, з якими внаслідок цього потрібно постійно рахуватися: "...людину неможливо звести ні до її технічного обличчя homo faber, ні до її раціоналістичного обличчя homo sapiens. Відтворюючи обличчя людини, слід брати до уваги міф, свято, танець, спів, екстаз, любов, смерть, непомірність, війну... Не можна відкидати як "шум", відходи, осадок ні афективність, ні невроз, ні безлад, ні випадковість. Справжня людина виявляє себе в діалектиці sapiens - demens".
На такому тлі однозначне оптимістично-прогресистське бачення людини і перспектив її подальшого буття не може лишатися незмінним і потребує значної корекції' відповідно до більш реалістичних підходів Ці підходи випливають із досвіду соціальної практики XX сторіччя, багато в чому гіркого й повчального, і мають спиратися, - щоб максимально уникнути нових міфологем і заідеологізованих утопій, - на фундаментальні відкриття в галузі людинознавства, що мали місце в нинішньому сторіччі.
А серед останніх ідеться передовсім про такий найважливіший висновок теоретичного і практичного плану – про те, що Межа між людиною і твариною пролягає не іззовні, а в самій людині. І багатолика людська природа не лише справді існує, але й посідає в сукупній життєдіяльності значно більше місце, ніж це уявлялося раніше, і визначає цілий спектр різноманітних процесів цивілізації і культури.
В сучасній філософській антропології специфіка людини і її буття в світі виявляється шляхом їх порівняння з існуванням тварин.
1. Тварина є істотою спеціалізованою, має визначену екологічну нішу існування. Людина є істотою не спеціалізованою, не має визначеної екологічної ніши існування, тобто є істотою Універсальною – може діяти за мірками будь-якого виду. З точки зору своєї біологічної природи людина є Незавершеною істотою, “недосконалою” твариною. Біологічна недосконалість людини компенсується наявністю свідомості, розуму, культури.
2. Буття тварини жорстко визначено її інстинктивною програмою і тварина не може перестати бути твариною, чи почати поводитись як інші тварини. В бутті людини ж ніщо назавжди не гарантовано, людина завжди ризикує втратити свою людяність. Людина не може прожити своє життя просто наслідуючи видові зразки і має здійснювати самовизначення і самореалізацію власноруч. Звідси випливають такі особливості людини і її буття:
§ Кожна людина унікальна і неповторна
Ти знаєш, що ти - людина,
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя - єдина
Мука твоя - єдина,
Очі твої одні.
Більше тебе не буде,
Завтра на цій землі.
Інші ходитимуть люди,
