21 | 09 | 2018

Лекція Просвітницькі ідеї в англійсбкій етиці

Лекція  Просвітницькі ідеї в англійсбкій етиці

Шефстбері (1671-1713) – вихованець Лока, «Характеристика людей, нравів, гадок (мнений) і часів (времен)»- принцип єдності краси і добра. Егоїстичні аффекти врівноважуються альтруїстичними, які є визначальними у моральному житті. Моральне почуття. Як вища форма моральної свідомості. Гармонія душі. «Дша человека, откуда удалено все прекрасное и доброе и где нет ничего рядом с дикостью и уродством, превращается в пустіню». Добродетель одобряют не потому, что она врожденная, а потому, что она полезная.. Евдемонізм, ототожнення доброчесності і щастя. У дорочеснотсті поєднуються благо осчобисте і загальне. Релігія не може бути основною моралі і є шкідливою.

Френсіс Хатчесон (1694) – 1746) «Исследование про походження нашої краси і доброчесності», Бернард Мандевиль (1670-1733)»Басня про бджіл» підзаголовог – «пороки частніх лиц – блага для суспільства»Доводить, що у сучасному суспільстві пороки необхідні і корисні. –сатира на усю систему буржуазного сиспільства і його лживу мораль. Себялюбие. тщеславие, гординя – справжні побудітели діяльності людей. Антипод Шефстбері. Близький до теорії розумного егоїзму. Рід, Джеймс Бітті. Дугалд Стюартл

Шотландська школа здорового глузду.

Філософія Просвітництва

Головні принципи – скептицизм як спосіб філософування. Критика феодальних порядків, релігійних поглядів і марновірства, схоластики як форми філософування, авторитетів. Абсолютизація розуму. Недаремно ХУІІ в називала віком розуму і заперечувальних доктрин. Безумовна віра у прогрес, основною рушійнгою силою якого є прогрес розуму. Найбільше поширення та опуклість ідеї Просвітництва набули у Франції. «Енциклопедія наук, мистецтв і ремесел». Тут плеяда просвітників була представлена Шарлем Монтеск’є (1689-1755 р.), його твір “Дух законів” поставив мислителя у рядок найкрупніших політичних та юридичних умів світу; Вольтером (справжнє ім’я Франсіа Марі Арує, 1649-1778 р.), який увійшов в історію як один з найвидатніших письменників Франції, психолог, філософ культури та історії, критик деспотизму та феодального клерікалізму. Його основні твори - “Основи філософії Н’ютона”, “Кандід”, “Філософський словник”. Гостро критикував церкву і заперечував її значення як суспільного інституту – «Роздавить гадину!», - закливав він. Водночас стояв на позиціях деїзму і визнавав існування Бога як Першотворця Всесвіту.; Конділ’яком (Етьєн Бонне де Кондійак, 1715-1780), його найкрупніші твори “Трактат про відчуття”, “Логіка”; Жан Жаком Руссо (1712-1778), до його найбільш видатних творів відносяться “Міркування про походження та засади нерівності поміж людьми”, “Про суспільний договір чи принципи політичного права”, “Еміль чи про виховання”.

Починаючи десь з середини ХVІІІ ст. у Франції формується плеяда мислителів-просвітників, більшість з яких були видатними представниками матеріалізму. Серед них: особливо можна виділити Жульєн-Офре де Ламетрі (1709-1751), Клод- Андріан Гельвецій (1715-1771), Поль- Анрі Гольбах (1723-1789),Жан-Лерон Даламбер (1717-1783), Дені Дідро (1713-1784). Хоча їх філософські погляди багато у чому відрізнялись поміж собою, але у цілому у матеріалізмі французських мислителів було багато чого спільного. Можна виділити наступні характерні особливості матеріалізму ХVІІІ ст.:

По-перше, він був Механістичним, що відповідало духу того часу, оскільки з усіх наук найбільш була розвинена механіка. Ця риса знаходила прояв у тому, що усі форми руху матерії зводились до механістичної й пояснювались на підставі законів механіки. Ламетрі навіть росповсюдив механіцизм й на розуміння людини, вважаючи її своєрідною машиною; обгрунтуванню цього він присвятив книгу “Людина-машина”. На механістичних засадах заперечували існування випадковості. Це приводило і до заперечення філософського змісту свободи, хоча виступали за політичну свободу. «Жак фаталіст» (Дідро)

По-друге, він мав метафізичний характер, який полягав у розумінні розвитку як руху по замкненому колу, як кількісних змін, які мають не внутрішні, а зовнішні джерела, що теж відповідало рівню знань того часу. Але вже Дідро прагнув подолати механіцизм та метафізичність у розумінні розвитку. Так він твердив, що й нерухоме у просто-рі тіло знаходиться у русі, тобто розвивається, змінюється. Відстоював ідею саморуху матерії, намагаючись пояснити його внутрішньою суперечливістю матерії. Дідро росповсюджував ідею безперервності розвитку та змін на усю природу, зокрема й на людину, пдікреслюючи, що вона має історію свого становлення. Він також висловив думку про єдність матерії та свідомості, яка зумовлена наявністю у матерії властивості, спорідненої відчуттям.

По-третє, французські матеріалісти були войовничими атеїстами.

У-четвертих, у розумінні суспільства вони залишалися на ідеалістичних позиціях, хоча у питанні про виникнення суспільства схилялись до натуралізму, розвиваючи теорію “суспільного договору” та природного походження держави, але в кінцевому разі, вважали, що “думки управляють світом”.

По-пяте. Суть людської природи вбачали у прагненні до самозбереження, досягненні особистого блага і щастя. Виступала проти концепції природного стану люди, відповідно до якої вважалося, що людина за своєю природою є або «злою» (Гоббс), або «доброю» (Руссо). Природа не створює людей ані добрими, ані злими, такими їх робить суспільне середовище. Погано влаштоване суспільство робить людину такою, якою вона є. Звідси висновки – необхідно розбудовувати ссуспільство на розумних засадах – створити розумний політичний устрій, розумні політичні завкони, мораль. Концепція просвіщеного монарха. Необхідність поширення освіти. Перебільшення значення виховання. Не враховували, що вихователь сам має бути вихованим.

Французські матеріалісти разом з іншими філософами-просвітниками ХVІІІ ст. відіграли велику прогресивну роль у подоланні пережитків феодалізму та релегійного клерикалізму, утвердженні принципів гуманізму, зосереджували зусілля на вирішенні філософських та практичних проблем по владнанню гідних людини умов життя. Одначе по мірі розвитку науки, філософії, суспільного життя, переконання у безмежних можливостях людського розуму, механіцизм, метафі-зичність все більше потребували корригування, подолання. Все це знайшло вираз у німецькій класичній філософії.

Просвітництво у Німеччині. Більше прагнуло до компромісу між знанням і вірою, наукою і релігією.

Найбільш впливовою була школа Христиана Вольфа (1679-1754)- послідовника і популяризатора філософії Лейбніца. Намагалися розробляти філософію як науку і застосовували геометричний метод Декарта і Спінози.. Розвивали вчення про причинну обумовленість усіх явищ природи.. У пізнанні пфідкреслювали роль розуму, логічних законів і форм мислення. Ця тенденція знайшла відображення навіть у назві основного твору Вольфа «Розумні думки». Звузили вчення Лйбніца пробуття.

Готхольд Єфраїм Лессінг (1729-1781). Видатний письменник, драматург, куритик. Естетик і філософ. Виступав проти сил реакції, феодальн6ої ідеології, мракобісся, релігійної нетерпимості. Статті про театр «Гамбургська драматургія» У»Лаокооні» розяснює відміни між образотворчими засобами поезії і живописуе, виступає за дієве театральне мистецтво, яке відображає живі дії, боротьбу і життя людей. У філософії боровся з ортодоксальним богословям. Боровся проти головного пастора у Гамбурзі Гьоце. Вперше після Спінози вніс до розгляду книг старого і нового завіту історичну точку зору. Заперечує ортодоксальні поняття про божество, заперечує віру в уособленого Бога і припускає існування Бога як «Душі світу». Визнава лише етичне значення релігії.

Іоган Вольфганг Гете (1749-1832). Геніальний німецький поет і мислитель. Виступав проти клерікалізму і схоластики, спекулятивного ідеалізму і агностіцизму. Високо цінив філософію Спінози.. Визнава універсальністю змін і розвитку в природі. Пиророда – це не скупичення мертвих тіл, а органічна, багатовманітний взаємозвязок між явищами. Єдине, живе ціле. Шиллер. Гердер, Форстер, Шубарт та ін.