Сегодня: 18 | 01 | 2021

Дисертація ПРОГНОЗНА ОЦІНКА РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ АТОМНИХ ЕЛЕКТРИЧНИХ СТАНЦІЙ ТА ЗОН СПОСТЕРЕЖЕНЬ (на прикладі Рівненської АЕС) 2004

Рельєф є слабохвилястим. На території досить багато широких і мілких знижень з близьким заляганням ґрунтових вод та підвищень, у формуванні яких брали участь вітри та води.

Завдяки відносно пологому рельєфу, стік атмосферних опадів тут майже відсутній, лише в межах с. Нетреба, де основний лівий берег р. Горині досить високо піднімається над руслом (до 8 м), та в межах земель с. Ромейки зустрічаються явища водної ерозії. Проте, ці явища займають досить малу площу і знаходяться в затухаючій стадії. Круті уступи швидко переходять в загальну низину.

Значно більше розповсюдження тут має вітрова ерозія. Піщані горби часто піддаються дії вітрів. Особливо явища дефляції поширені близько населених пунктів, де цей процес посилюється безплановою господарською діяльністю людини (руйнування дернини на пісках під дією посилених випасів, прогонів, безпланової вирубки лісу, розорювання відкритих горбистих масивів).

Східна частина 30 - кілометрової зони (див. рис. 3. 1), яка співпадає з центральною частиною Володимерецького району Рівненської області (між селами Жовкіно і Хіночі, в напрямку на с. Балаховичі, ст. Рафалівку, В. Волю, Березно), де в основному проходить Волинська моренна гряда, є найбільш підвищеною частиною. Західна частина 30 - кілометрової зони –характеризується процесами заболочення і прикладом є Маневицький район Волинської області. Дана частина території є районом суцільного поширення кінцевих морен максимального льодовика. Тип рельєфу за його генезисом є моренно - горбистий. Нерівності місцевості, що так поширені в цій частині (моренні горби, піщані гряди, кучугури), є давньольодовиковими формами рельєфу і своїм походженням зобов’язані нагромадженню льодовикового матеріалу в період діяльності льодовика дніпровської епохи. В даний час ці форми рельєфу дуже змінені, вони не мають різких окреслень, більш округлені з випуклими і хвилястими схилами.

Північно - східна частина зони розміщена в межах верхньоприп’ятської акумулятивної низини, що є одним з найбільш заболочених районів Полісся. Основну роль в утворенні рельєфу відіграють акумулятивна діяльність притоків Прип’яті (Веселухи, Вирок, Стубли) та морени. В рельєфному відношенні це переважно одноманітна заболочена низина, густо покрита травою.

Південно - східна частина розміщена в підрайоні Сарненської акумулятивної низини. В генетичному відношенні вона є другою надзаплавною терасою р. Случ. За рельєфом вона однотипна з північно - східною частиною. Переважна частина тут покрита негативними формами рельєфу – ці форми являють собою різної величини заболочені зниження.

Поверхня Волинської частини 30 - кілометрової зони являє собою слабохвилясту рівнину з одноманітним рельєфом. Отже, характерною рисою рельєфу є незначна відносно висота і невеликий схил на північ з вираженим мезо - та мікрорельєфом, який представлений дюнами, грядами, крейдяними горбами та невеликими блюдцеподібними впадинами, дно яких у більшості випадків заболочене.

Територія 30 - кілометрової зони знаходиться в межах північної частини Галицько-Волинської западини, яка являє собою акумулятивну низину, що відображена в сучасному рельєфі у вигляді поліської низини.

В геологічній будові корінних порід лежать докембрійські кристалічні породи (граніти), глибина залягання яких до 1500-2000 м. Кристалічний фундамент перекривається (товщею 1000-1250 м) відкладами рифейської системи, представленої різнокольоровими пісками і базальтами. Залягають вони також глибоко під відкладами молодших геологічних порід. Лише в межах лісгоспу с. Поліци в результаті тектонічних розломів у земній корі базальти виходять близько до поверхні, надаючи їй опуклості, і мають вплив на ґрунтоутворення.

Названий фундамент перекривається відкладами крейдового періоду, яким належить значна роль в геологічній будові Волинського Полісся. Вони мають суцільне розповсюдження, значну товщу і в окремих місцях району залягають вище базису ерозії, створюючи нерівності сучасної поверхні (ділянки біля с. с. Ромейки, Поліци, Городець).

Найбільше поширення мають турон - сеноські крейдяні відклади. За літологічним складом вони представлені крейдою чи крейдяними мергелями. Ближче до поверхні крейдяні відклади перекриті третинними відкладами і в основному відкладами харківського ярусу. Проте останні в більшості розмиті могутніми водами льодовика і залягають лише островами під четвертинними відкладами у вигляді сизо - зелених чи сизо - голубуватих глин і супісків.

Поверхневими геологічними породами, на яких протікають процеси ґрунтоутворення, є четвертинні і менше третинні, а саме:

1) воднольодовикові відклади;

2) давні алювіальні;

3) льодовикові - морена;

4) сучасні алювіальні відклади;

5) третинні відклади крейда, сизо - зелена глина;

6) алювіально - делювіальні відклади, що займають зовсім малу площу, виключно суглинкові.

Воднольодовикові відклади є найбільш поширеною ґрунтоутворюючою породою в поліській зоні. Це невідсортовані піщані, глинисто - піщані, супіщані, рідше – піщано - легкосуглинкові породи. Вони безкарбонатні. На воднольодовикових відкладах сформувались в основному дерново - підзолисті та болотні ґрунти.

Механічний склад ґрунтів дуже різний (рис. 3.2). Піщана фракція у воднольодовикових відкладах становить близько 95 %, в глинисто - піщаних – 90 %, супіщаних – 60 %. Глиниста фракція (часточок розміром менше 0,001 мм) у піщаних породах становить 1,2-2,8 %, глинисто - піщаних 3,3-5,3 % і в супіщаних – 8,6-9,0 % і лише у легко суглинистих 14,0 %.

Найбільш грубий механічний склад мають піщані та глинисто - піщані породи, що ставить їх у ряд одних найбільш несприятливих ґрунтоутворюючих порід. Породи мають досить несприятливі фізичні властивості, що характеризуються: високою ступіню водопроникнення, малою вологоємністю та незначною водопідйомною здатністю, обумовленою незначною капілярністю.

Піщані та глинисто - піщані ґрунти воднольодовикової породи в агрономічному відношенні найгірші.

Кращими в агрономічному відношенні є породи суглинкові та супіщані. Ґрунти, які утворені на них є більш родючі. Проте суглинкові воднольодовикові породи мало поширені.

Давні алювіальні відклади за механічним складом дуже близькі до воднольодовикових; більшість з них є піщаними і мають досить погані водно - фізичні властивості. Проте у ряді випадків у їх товщі зустрічаються прошарки в 20-50 см суглинкового та супіщаного механічного складу. Такі прошарки позитивно впливають на зменшення глибинної фільтрації в ґрунті та на покращення фізичних властивостей породи і ґрунту.

Моренні відклади як ґрунтоутворюючі породи зустрічаються окремими острівцями на території 30 - кілометрової зони. Морена – це невідсортована, червоно - бура, різного механічного складу від крупнозернистих пісків до опіщанених суглинків порода з наявністю великої кількості різних за розміром уламків кремнію та інших кристалічних порід. Вона відкладена льодовиком. Морена у більшості безкарбонатна, а тому на ній в основному утворились кислі дерново - підзолисті ґрунти.

Рис. 3.2. Механічний склад ґрунтів зони спостереження Рівненської АЕС:

Алювій сучасний складається із щорічних наносів і поширений в заплавах річок. Сучасні алювіальні відклади шаруваті, верхні шари їх у більшості суглинкового чи супіщаного механічного складу і лише на глибині 100см, що часом співпадає з глибиною залягання ґрунтових вод, вони підстилаються зернистими пісками.

Збільшений вміст мулу у верхніх шарах до 7,5 % та зменшення піску робить ці породи більш зв’язними, більш вологоємними, з хорошою вбирною здатністю, а наявність карбонатів кальцію в мергелистих прошарках і збільшений процент гумусу сприяють утворенню агрономічно - цінної зернистої структури.

Тому ґрунтовий покрив заплав у більшості представлений високородючими структурними лучними грунтами.

Найбільш важкий механічний склад серед порід мають третинні глини та алювіально - делювіальні суглинисті відклади, які на даній території зустрічаються окремими острівцями. Високий вміст в них мулу (44,2 %) і мало піску робить їх майже водонепроникними, досить зв’язними і в вологому стані в’язкими. Тому в умовах рівнинного рельєфу це має позитивний вплив в першу чергу на водний режим ґрунтів, а в пониженнях може викликати заболочування території, вимокання сільськогосподарських культур. На сучасних алювіальних відкладах сформувались дернові та болотні ґрунти.

Ґрунтовий покрив представлений трьома генетичними типами ґрунтоутворення [44,65]: 1) дерново - підзолистим; 2) дерновим; 3) болотним.

В залежності від ступеня вияву процесу ґрунтоутворення (великий вплив мав розвиток мікрорельєфу), механічного складу і оглеєності ґрунтів, розпадаються на ряд ґрунтових відмін.

Особливий вплив на мозаїчність ґрунтового покриву має мікрорельєф, що так розвинений на території району.

В різних частинах зони ґрунтовий покрив, хоч і представлений різними типами (рис. 3.3), але відповідно до геоморфології, має один певний домінуючий за площею тип ґрунтоутворення: в центральній частині – підзолистий тип; в північно - західній – болотний тип і в південо - східній частині – підзолистий та дерновий типи ґрунтоутворення.

Рис. 3.3. Типи ґрунтів зони спостереження Рівненської АЕС

Щодо всієї території зони, то вона на 81% покрита дерново - підзолистими та болотними ґрунтами.

Ґрунтові відміни відрізняються за генезисом, механічним складом, оглеєнністю та ґрунтоутворюючими і підстилаючими породами. В основному будемо розглядати 38 ґрунтових відмін.

Ґрунтовий покрив представлений такими ґрунтовими відмінами:

1. Дерново - підзолисті ґрунти:

1) дерново - прихованопідзолисті піщані;

2) дерново - прихованопідзолисті глеюваті піщані;

3) дерново - слабопідзолисті глеюваті глинисто - піщані;

4) дерново - слабопідзолисті середньоглейові піщані;

5) дерново - слабопідзолисті середньоглейові глинисто - піщані;

6) дерново - слабопідзолисті середньоглеюваті супіщані;

7) дерново - слабопідзолисті середньоглейові супіщані;

8) дерново - слабопідзолисті середньоглеюваті середньо суглинкові;

9) дерново - середньопідзолисті глеюваті піщані;

10) дерново - середньопідзолисті середньоглейові піщані;

11) дерново - середньопідзолисті глеюваті глинисто - піщані;

12) дерново - середньопідзолисті середньоглейові глинисто - піщані;

13) дерново - середньопідзолисті сильноглейові глинисто - піщані;

14) дерново - середньопідзолисті глеюваті супіщані;

15) дерново - середньопідзолисті середньоглейові супіщані;

16) дерново - середньопідзолиті сильноглейові супіщані;

17) підзолисто - дернові глинисто - піщані;

2. Дернові ґрунти:

18) дернові неглибокі середньо та сильно глейові піщані;

19) дернові глеюваті глинисто - піщані;

20) середньоглейові супіщані;

21) дернові глибокі середньо та сильноглейові cупіщані;

22) лучні середньоглейові легкосуглинкові;

23) лучні середньоглейові карбонатні легкосуглинкові;

24) дернові середньо та сильноглейові легкосуглинкові.

3. Болотні ґрунти:

25) мулувато - болотні;

26) торфувато - болотні;

27) торфувато - болотні (75-80 %) та дерново - слабопідзолисті середньоглейові глинисто - піщані;

28) торфово - болотні;

29) торфовища низинні глибокі;

30) торфовища середні та неглибокі.

4. Комплекси грунтів:

31) дернові глибокі та неглибокі середньо і сильноглейові глинисто - піщані з торфувато - болотними;

32) мулувато - болотні в комплексі з дерновими середньо і сильноглейовими глинисто - піщаними (30%) та торфувато - болотними (30%);

33) мулувато - болотні легкосуглинкові з торфовищами низинними та торфово - болотними;

34) мулувато - болотні з дерновим середньо та сильноглейовими і торфовищами;

35) торфовища низинні глибокі з мулувато - болотними;

36) торфовища низинні неглибокі з мулувато - болотними та лучними сильноглейовими легкосуглинковими.

5. Піски:

37) піски рівнинні та хвилясті слабозадерновані та розбиті;

38) піски горбисті.

Формування ґрунтів дерново-підзолистого типу відбувається в умовах вологого типу клімату і в першу чергу пов’язане з безкарбонатними кислими ґрунтоутворюючими породами (воднольодовикові відклади і морена) та з лісовою рослинністю.

Чистого підзолистого процесу не спостерігається. Поряд з цим проходить і процес дерновий, тобто процес нагромадження органічних та мінеральних речовин в верхньому горизонті завдяки трав’яній рослинності, тому тут виникають дерново - підзолисті ґрунти.

За ступенем підзолистості серед цих ґрунтів виділяються: дерново - приховано - слабо - та середньопідзолисті піщані і глинисто-піщані ґрунти та їх глеюваті відміни (шифри 1,2,6). Сформувались вони переважно на воднольодовикових та давньоалювіальних відкладах і рідше на морені. Місцями підстилаються карбонатними породами.

Дерново - прихованопідзолисті ґрунти мають невелику глибину гумусового горизонту, яка дорівнює 10-22 см. У дерново - слабопідзолистих ґрунтах гумусово - алювіальний горизонт становить 15 - 18 см під лісами, а на орних землях збігається з глибиною орного шару. Дерново - середньопідзолисті глинисто-піщані ґрунти будовою ґрунтового профілю подібні до дерново - слабопідзолистих, але відрізняються наявністю різко вираженого елювіального горизонту, який має назву підзолистого. Глеюваті відміни вищеописаних ґрунтів залягають на більш вирівняних і знижених елементах рельєфу. Характерною ознакою їх є оглеєність материнської породи. У їх механічному складі фракція піску становить 84-92 % і більше, а на долю мулуватих частинок у піщаних ґрунтах припадає до 2 % і в глинисто - піщаних від 2 до 5 %.

Легкий механічний склад обумовлює високу водопроникність і малу вологомісткість цих ґрунтів. Більш стійкий водний режим у ґрунтів, які підстилаються на невеликій глибині породами суглинкового механічного складу. Вони є основним джерелом живлення рослин як водою так і поживними елементами.

Дерново - підзолисті піщані та глинисто - піщані ґрунти відносяться до найбідніших ґрунтів даної території.

Ґрунтоутворюючою породою дерново - слабо - і середньопідзолистих неоглеєних та дерново - слабо - середньо - і сильно підзолистих глеюватих супіщаних і суглинкових ґрунтів (шифри 3,4,7,8) є воднольодовикові відклади, які часто підстилаються крейдою, продуктами звітрення мергелів, вапняків.

Дерново - слабопідзолисті супіщані ґрунти відрізняються від піщаних глибшим гумусовим горизонтом (18-24 см) та наявністю грубіших (до 3 см) суглинкових прошарків в ілювіальному горизонті.

Дерново - середньопідзолисті супіщані ґрунти в елювіальному горизонті мають суцільний білястий прошарок товщиною до 20 см, а в ілювіальному горизонті - понад 5 см.

У дерново - сильнопідзолистих ґрунтах гумусовий горизонт значно менший і більш світлий, білястий прошарок більше 20 см, а глинисті прошарки товщиною 10-15 см.

Дерново - середньо - та сильнопідзолисті легкосуглинкові ґрунти мають більш виражений елювіальний та суцільний товстий, щільний ілювіальний горизонт. Ґрунти цієї групи мають кращі фізико-хімічні властивості порівняно з попередніми завдяки більш важкому механічному складу та наявністю щільного малопроникного ілювіального горизонту. За даними лабораторних обстежень кількість мулуватих частинок становить 5-11 % в супіщаних відмінах, 11-19 % в легкосуглинкових.

Отже, дерново-підзолисті супіщані і тим більше легкосуглинкові ґрунти характеризуються вищою природною родючістю, ніж піщані, але мають негативні особливості: малий гумусовий та орний шар, бідність на поживні речовини, погану водовтримну здатність, значну кислотність.