Лекція Особливості розвитку української та російської філософії
Лекція Особливості розвитку української та російської філософії.
План.
1. Українська філософія як явище культури та проблеми її періодизації.
2. Філософія Сковороди.
3. Розвиток немарксистської філософії в Россії к. Х1Х-п. ХХ ст.
Розвиток української та російської філософської думки суттєво відрізняється від розвитку західноєвропейської філософії. Відрізняється перш за все тим, що становлення філософії як самостійної, теоретичної форми суспільної свідомості відбувається на терріторії України та Россії лише з ХУ111 століття, коли в Россійській імперії формується та розвивається власної система вищої освіти. Це навіть давало підстави дослідникам української та російської філософії твердити, що до цього часу філософії в Україні та Россії не існувало. Така думка була поширеною аж до початку ХХ століття. І тільки дослідження української філософії Д. Чижевським та російської філософії Лосським М. О. уможливили перегляд цієї точки зору.
В сучасних умовах при дослідженні історії української та російської філософської думки виходять з того, що їх слід розглядати як явище культури і не можна обмежувати лише теоретичною формою існування. Підкреслюється, що українська та російська філософія включають до себе 3 таких слоя:
1. Софійний тип філософування, де філософія постає як любов до мудрості, як філософська думка, як невідривний елемент культури. У такому вигляді філософія вже з‘являється в культурі Київської Русі.
2. Епістемний тип, де філософія постає як теорія. виникнення такої форми філософії в Україні пов‘язують з творчістю професорів Києво-могілянської академії та особливо Сковороди, а в Россії з творчістю Ломоносова (1711-1765), Радіщева (1749-1802), Чаадаева ( 1794-1856).
3. Філософія як національна самосвідомість, як осмислення власних національних коріннь, вироблення національної ідеї. Формування цього типу філософської думки розпочинається вже у Х1У-ХУ ст. в період формування самостійної української та російської націй та набуває розвитку у Х1Х - ХХ ст. В Україні національна самосвідомість розквітає у контексті культури романтизму, в Россії пов‘язана з полемікою західників та славянофілів. Саме по тому яка саме національна ідея представлена в творчості того чи іншого діяча культури, філософа, ми можем віднести його чи до української чи до російської культурної традиції. Питання про те, кого з мислителів відносити до української філософської думки, а кого до російської є дуже складним та дискусійним, оскільки велика кількість діячив культури, які мали українське походження здійснювали свою творчу діяльність в Россії чи в інших країнах, а є і такі діячи культури, яки не мали українського походження, але зробили суттєвий внесок у розвиток української культури, зокрема філософії.
Розглядання філософії як явища культури дає можливість виділити ті специфічні риси філософської думки, які притамані саме даній національно культурній традиції.
До основних рис ментальності українськоїфілософії відносять:
Антеїзм, любов до рідної землі, глибоку укоріненість у власній культурній традиції; Екзистенціалізм та інтровертизм, тобто схильність до поглибленних духовно-моральних пошуків, самопізнання; Індивідуалізм та прагнення до абсолютної Свободи при невизначенності її соціально-політичних форм; Кордоцентризм та Емоціоналізм, тобто висока оцінка життя серця, почуттів в житті людини.
Однією з важливих проблем вивчення історії філософії є її періодизація. З приводу цього питання у дослідників української філософської думки нема одностайності. На мою думку найбільш вдалою є періодизація запропонована Горським, оскільки вона більш ніж інші пов‘язана з етапами розвитку української культури і відбиває зміну основних проблем та способів їх осмислення в філософській думці на Україні. Він виділяє такі етапи:
1. Філософія доби Київської Русі Х-ХУ ст. – тоді в лоні києво-русської (греко-слов‘янської культури) склався характерний для української духовної традиції тип мислення, для якого притамана практична спрямованість. Морально - практична спрямованість ф. думки знайшла особливий прояв в “Повчанні” Володимира Мономаха (Х11 ст.) Ф. тут ще не відокремилась у самостійну сферу теоретичного мислення, виражалася в різних формах культури (була вплетена в літописи, богословську літературу, наприклад “Слово про закон та благодать” київського мітрополіта Ілларіона, Х1 ст.). Розвиток ф. думки в Київській Русі активізувався з прийняттям християнства (988 р.) і здійснювався під впливом Візантійської культури, християнської середньвічної традиції ( “Слово” Данііла Заточника, Х111 ст.), отже головною проблемою – була поблема “людина –Бог”. В одночас точився інтенсивний діалог між книжковою ( переважно платонівською та неоплатонівською) і народною (фолькльорно-міфологічною) традиціями. Від першої йде орієнтир на людину як носія духовності, від другої - тілісно-речовинна характеристика буття. На цьому етапі ще дуже важко відрізніти українську та російську філософські традиції, по суті мова може йти про єдину давньорусську філософську думку.
2. ХУ1-ХУ111 ст. – пов‘язан з діяльністю братств та Києво-Могилянської академії. Це доба культури українського бароко, яка синтезувала гуманістичні, ренессансні, реформаційні та просвітницькі ідеї західноєвропейської культури, обумовила спрямування укр. ф. думки. Головна проблема – “людина – Всесвіт”. Ф. починає оформлюватись як специфічна сфера теоретичного мисленняю. На цьому етапі шляхи розвитку укр. та рос. ф. думки вже поступово розходяться. В 1470 р. Київське удільне князівство було скасовано а влада перейшла до воєводи Литвина-католіка. Відбувся розподіл України між Літвою та Польшею. В цей же час відбувається об‘єднання Східної Русі навколо Мокви, формується російська централізована держава. Процеси формування самостійних націй призвели до активної розробки прблем національної самосвідомості. Але якщо в Россії вони розвивалися під знаком усвідомлення соєї могутності ( послання монаха Філофея до Василія 3, висування релігійно забарвленної теорії “Москва – третій Рим”, Х1У ст.). То в Україні розгортається боротьба з іноземним впливом як у суспільно-політичному, так і в духовному житті. В творах письменників-полемістів, в діяльності братств точиться боротьба проти ідей католіцизму та протистантизму, які поширюються особливо на заході України. Розвиваються ідеї гуманізму. Головним осередком духовної культури в Україні стає Острозький культурно-освітній центр ( 1576-1636 р. р.), де проходить діяльність К. Острозького, М. Смотрицького, П. Скарги, І. Вишенського (1550-1620). В ХУ11 – ХУ111 ст. центром духовного життя в Україні стає Києво-Могілянська академія (1644, 1701). Особливе значення має творчість Інокентія Гізеля (1600-1683), Лазаря Барановича (1620-1693), Феофана Прокоповича (1681-1736), Стефана Яворського (1658 – 1722). В цей час філософія ще розглядається як допоміжна для теології наука, але одночасно розвивається й антропологічно-гуманістична проблематика. Духовна культура в Україні в даний період знаходиться на більш високому рівні, ніж в Росії.
3. Х1Х-ХХ ст. – укр. ф. в культурі романтизму з основною проблемою “людина – нація”. Включає професійну, університетську філософію. Перший університет був відкритий в Харкові у 1805 р. Куди були запрошені для викладання 29 професорів-іноземців. Значущою для розвитку укр. ф. думки була діяльність німецького філософа Шада (1758-1834) – пропагандиста НКФ, особливо Шеллінга, професорів Рубана – першого перекладача російською мовою кантівських “основ для метафізики нравів”(1803), Лодія (1764-1829) – професора Львівського та С-Петербурзького універсистетів, який під впливом Канта розробив самостіне розуміння питаннь логіки “Логічні настанови для пізнання розрізнення істинного від ложного” (1815), Ризький (1769-1811)- перший ректор Харківського університету, професор словесності, розробляв питання мови і мислення, теорії пізнання та логіки. Максимович (1804-1873) – перший ректор Київського університету, розвивав ідеї Шеллінга, в “Листі про філософію” ствернджував, що філософія - жива мудрість розуму, основана на любові. Новицький (1806-1884), Гонгоцький (1813 – 1889). Саме в універсистетських колах того часу поширюються натуралістично-позитивістські та соціалістичні ідеї.
Сковорода (1722-1794). Юркевич ( 1827-1874) – проф. Мос. ун.
Російська релігійна філософія.
1. 30-40 р., сер. Х1Х ст. вплив німецького ідеалізму.
2. остання чверть Х1Х ст. В цей час була створена Соловьйовим (1853-1900) перша в історії російської думки філософська система.
3. к. Х1Х-п. ХХ ст. період духовного ренесансу російської культури який одержав назву “срібного віку”. Пов‘язан з активною діяльністю релігійно-філософських товариств в Петербурзі, москів, Київі, виходом двох знаменитих збірок – “Проблеми ідеалізму” та “Вехи”.
4. період еміграції, який розпочався після революції 1917 року, період остаточного оформлення російської релігійної філософії як особливої школи філософської думки та вихід російської філософії на світові арену. Бердяєв, Франк, Лосський, Булгаков, Ільїн, Федотов, Карсавін.
Мала всеохоплюючий характер. ЇЇ ключові проблеми: свобода і творчість, релігійний космологізм, вчення про боголюдину, соборність; проблеми смислу життя, смерті та безсмертя, духовності; гуманізм та його криза, культура та цивілізація; соціально-політичні проблеми, влада, хвороби російського суспільства та їх подолання, історична доля та історичне покликання російського народу; виправдання та оновлення православ, православ‘я та католіцизм, протестантизм.
