19 | 11 | 2018

Лекція ФІЛОСОФІЯ МАРТІНА ГАЙДЕГГЕРА (1889-1976) І ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

Лекція  ФІЛОСОФІЯ МАРТІНА ГАЙДЕГГЕРА (1889-1976) І ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

Загальна характеристика екзистенціалізму

Фундаментальна онтологія Гайдеггера.

Герменевтичні мотиви у філософії Гайдеггера. Вчення про мову як істину буття.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (від пізнелат. exsistentia – існування), або філософія існування, – напрямок у філософії ірраціоналізму, що виник на початку ХХ ст. у Росії, Німеччині, Франції, Іспанії (Абаньяно, Унамуно, Ортега-і-Гассет) і ін. країнах. Розрізняють релігійний е. – Ясперс, Марсель, Бердяєв, Шестов, Бубер і нерелігійний – Сартр, Камю, Мерло-Понті, Гайдеггер. Потрібно розрізняти три форми т. зв. екзистенціалізму: 1) екзистенціальна онтологія Гайдеггера ("Sein und Zeit», 1927), осн. питання якої – Про смисл буття; 2) Екзистенціальне прозріння К. Ясперса («Philosophie», 1932), що відхиляє питання про смисл буття як нерозв'язне і зосереджує свою увагу на З'ясуванні способу буття людської екзистенції і її відносини до (божественного) трансценденції; ЯСПЕРС (Jaspers) Карл (рід. 23 фев. 1883, Ольденбург – помер 26 фев. 1969, Базель) – нем. філософ; з 1920 по 1937 і з 1945 – професор у Гейдельберзі, з 1948 – у Базелі. Був спочатку психіатром.. У своїй роботі «Psychologie der Weltanschauungen» (1919) Ясперс, за прикладом Дільтея, Намагався розробити вчення про типи можливих поглядів на світ. У філософському відношенні Ясперс, як і Хайдеггер, перебував під впливом К‘єркегора. Екзистенціалізм Ясперса виходить із межових ситуацій Людини, у яких розкривається безумовне, неминуче, напр. хвороба, провина, смерть; осн. категорії цієї філософії – свобода, Історичність І Комунікація З ін. людьми. Ясперс розрізняє наявне бутті-у-світі, (справжнє) існуюче буття й трансцендентальне у-собі-буття; їм відповідають філософія орієнтації у світі, екзистенціальне осяяння (Existenzerhellung), метафізика, що повинна дати розгадку шифру абсолютного світу. Не в завершенні, а в Катастрофі Буття можна найбільше глибоко осягнути буття. Ясперс розглядає філософію як спробу осягнути розумом пануюче в дійсності нерозумне й зрозуміти його як джерело вищої розумності. Як приклади він називає К‘єркегора й Ніцше, які «стрибком у трансценденцію» (у К‘єркегора - «парадокс» буття Христа, у Ницше - вічне повернення) хочуть осягнути істину шляхом поглиблення в самих себе. Філософствування - це «діяльність, що робить внутрішній зміст людини й не може знати свого кінцевого змісту». Тому філософія - це «для даного моменту завершена свідомість буття, що знає, що воно у своєму домаганні не може утриматись як остаточне».

3) Екзистенціалізм Ж. П. Сартра, що вперше ввів цю назву як термін (1943). Його філософія – це самостійне перетворення поглядів Гайдеггера у свого роду суб'єктивістську метафізику. Основне розходження між Гайдеггером і Ясперсом полягає в тім, що Ясперс звертається до людей, щоб вони подбали про справжнє існування, у той час як Гайдеггер, виходячи з існування, прагне виявити буття й відкрити його смисл. Екзистенціалізм Гайдеггера, по суті, є Фундаментальною онтологією. Розуміння Сартртом свідомості інших (людей), волі, ніщо й смерті різко відрізняється від розуміння обох німецьких філософів; Новим у франц. екзистенціалізмі є поняття екзитенціального Психоаналізу Й нещирості. Екзистенціалізм Марселя – христ., близький до екзистенціалізму Ясперса. Вихідним пунктом екзистенціалізму є філософія К‘єркегора, Що (як протест проти гегелівського панлогізму) звільняє людину від усякої цілісності (людських організацій, світу ідей, понять), що обумовлює її життя й тяжіє над ним, і ставить її перед особою такого ж ізольованого Бога, перед яким він з'являється «зі страхом і трепетом».

Екзистенціалізм виник напередодні першої світової війни в Росії (Шестов, Бердяєв), Після першої світової війни в Німеччині (Гайдеггер, Ясперс, Бубер): Поняття екзистенціалізму вперше уведене К. Ясперсом («Die geistige Situation der Zeit», 1931), найбільше чітко виразив його Мартін ГАйдеггер. Для філософської атмосфери того періоду, у якій виник екзистенціалізм, характерні відступ на задній план методологічно-теоретико-пізнавальної проблематики (ДІльтей), звертання до об'єкта (Гуссерль), відродження метафізики (Н. Гартман) і ідея філософської антропології (Шелер). Під час другої світової війни екзистенціалізм перейшов у Францію, де він представлений Жаном Полем Сартром І Габриэлем Марселем. Самітність людини перед особою Бога, визнана Кьєркегором, перетворилося в екзистенціалізмі в Самітність людини перед особою Ніщо; Звідси виникає осн. стан Страху (див. Стан, Страх), Що тільки й може відкрити людині буття, привести її до самостійного буття й до волі. Тому цей страх потрібно свідомо взяти на себе й переносити його (див. Рішучість). Екзистенціалізм антираціоналістичен. Він уважає розум непридатним інструментом для дослідження істини й приписує цінність процесу пізнання тільки в тому випадку, якщо пізнання розглядається як природний образ дій особистості в цілому (див. Заклопотаність), Але не як духовна функція, узята ізольовано. Незнівеченою, зв'язаною повсякденністю, інстинктивно діюча людина мислить екзістенціально, тобто вона не мислить абстрактно, спекулятивно, систематично. Екзистенціальне мислення - це таке мислення, у якому в міру потреби бере участь фізично-душевно-духовна людина цілком, разом з усіма своїми почуттями й бажаннями, зі своїми передчуттями й побоюваннями, своїм досвідом і надіями, своїми турботами й потребами. Тільки такому «мислителеві» відкривається істина, істотне в речах. Розум по своїй природі сліпнув до цінностей, він історично зложився як такий, а цінності і є саме тим, що робить речі пізнаваними даностями й надає руху життю. Екзистенціалізм є спроба дати картину споконвічного екзистенціального мислення й представити його результати.

Осн. принцип Людського існування – це буття-у-світі, причому «світ» – це трудовий світ, світ речей, які є предметом турботи, сукупність Знарядь, Причому «бути» значить те ж, що «бути-при», «жити-при», «бути присвяченим в». Буття-у-світі – це екзистенціал існування, але, крім того, і трансценденція (по Гайдеггеру, вихід за межі) існування в цей світ. Існувати - «виходити у світ». Завдяки осн. принципу існування знімається протиставлення суб'єкта й об'єкта; Тільки теоретично ізольована «свідомість» стає вторинним джерелом цього протиставлення. Ці відкриття є взагалі самими важливими висновками екзистенціалізму, які багаті наслідками. Уже феноменологія перетворила свідомість у непсихічну даність, просто у вихідний пункт інтенціональності. Відповідно до екзистенціалізму, Інтенціональність існування укорінена в трансценденції існування, у його бутті-у-світі. Отже, переборюється не тільки поняття свідомості, але й буття-поза-світом суб'єкта, відірваність суб'єкта від світу. Відповідно до екзистенціалізму, світ – той же саме, що спільний світ; «інші» завжди вже існують разом, із мною, і їх не потрібно попередньо пізнавати; існування є спільне буття. Існування – це «завжди моє», це моє володіння й моя ноша, воно закинуто у своє «тут», постійне-буття-в - світі, йому властива Занедбаність ( Фактичність, Історичність); Воно необхідно саме в тім виді, як воно є. Існування має можливість, а разом з тим і волю засвоїти собі фактичність і завдяки розуміючому збагненню цієї волі стати «справжнім» існуванням або ж закрити очі на цю фактичність і не знайти самого себе. Справжнє існування є існування в якості екзистенції. Мова завжди йде про власну можливість буття, воно спрямовано в майбутнє й постійно відштовхується від сьогодення; Характеристика буття – це вперед; це і є екзистенціальність у справжньому змісті. Фактичність, покладання на себе Відповідальності за власне існування, відкривається перед кожною людиною завдяки Стану Існування й Розумінню; Осн. стан – Страх, Осн. структура самого існування – Турбота, «буття-при» – заклопотаність, спільне буття з іншими – це Загальна турбота. Неминучі моменти існування, як правило, ховаються за балаканиною безособового Man. ЗАвдяки Man недооцінюється також Смерть, Ця межова ситуація, У той час як вона дає єдину можливість існуванню зрозуміти себе як ціле, як завершене й незмінне. Буття уперед, по суті, значить «заглядання в смерть», яким екзистенція розкривається як буття, що йде до смерті. У смерті існування, що стає цілісністю, приходить до самого себе, вона і є майбутнє, з якого випливає також тимчасовість, а також історичність і кінцевий характер існування. Згідно Ясперсу, справжньому самостійному буттю сприяє також у-собі-буття, що З'єднує його із трансценденцією, що виявляється за допомогою Шифру. Екзистенціалізм - філософія сувора й твереза; у центрі його досліджень - людина, що стала завдяки досвіду двох світових воєн реалістичною, ворожою ідеології; людина, сил якоїї вистачає тільки на те, щоб існувати, і переслідувати єдину мету - зовні й внутрішньо впоратися з тягарем своєї долі. Як екзистенціалісти виступають і письменники; це насамперед Р. М. Рильке у своїх пізніх творах і Франц Кафка у своїх романах «Процес» (1915) і «Замок» (1922).

Філософія М. Гайдеггера займає особливе місце у філософії ХХ століття. "Гайдеггер нікого не залишає байдужим. Знайомство з його текстами породжує досить строкату картину реакцій - від захопленого шанування й бажання наслідувати до обуреного неприйняття й категоричного відштовхування". Ідеї Гайдеггера справили суттєвий вплив на розвиток філософії другої половини ХХ століття, на всю сукупність гуманітарного знання в цілому. Йому вдалося відчути "пульс години" ХХ століття, що позначив центральні проблеми філософії - проблеми Духа й духовності, пропущені крізь призму проблем буття, культури, цивілізації, мислення, істини, творчості, особистості. Алі його філософію не можна зрозуміти без знайомства з понятійним апаратом Е. Гуссерля. ГАйдеггера можна вважати класиком екзистенціальної філософії й філософської герменевтики, серйозний внесок він зробив у вчення феноменології, навіть філософського містицизму, - на цій основі можна виділити чотири етапи його творчості. І все-таки, насамперед, Гайдеггер екзистенціаліст: він продовжує оспівувати Людину і ЇЇ Буття навіть тоді, коли пориває з екзистенціалізмом. Буття Людини - це Справжнє життя для Гайдеггера. З огляду на всі протиріччя, що мали місце між Гайдеггером і сучасниками-екзистенціалістами, можна затверджувати, що Гайдеггер - екзистенціаліст за духом своїм. ГАЙДЕГГЕР (Heidegger) Мартін (рід. 26 верес. 1889, Мескирх, Баден – розум. 26 мая 1976, там же) , з 1928 по 1945 – професор у Фрайберге, потім у Брейсгау. Учень і послідовник Гуссерля, від якого він, однак, поступово відходив усе далі й далі. В основу своєї філософської системи Гайдеггер поклав аналіз людського існування. Результатом цього аналізу було створення їм т. зв. Фундаментальної онтології, Що припускає особистість як ціле (по суті, непізнаваної) екзистенції людини, що, однак, спочатку знаходить себе не в екзистенції, а в Занедбаності (заброшенности).

Слідом за представниками "філософії життя", особливо С. Кьеркегором, він розвиває ідею про принципову неприступність для думки, укладеної в традиційний понятійний каркас, справжнього буття людини - екзистенції, а тому відмовляється від традиційного категоріального апарата філософії, що складався з качану XVII століття, із часів Ф. Бэкона й Р. Декарта.

Уявлення про сутність людини й поняття екзистенції

Людина, уважає Гайдеггер, це "суще, існуюче способом екзистенціїї. Тільки людина екзистірує". Скеля, дерево, кінь, ангел, бог існують, алі смороду не екзистірують. Це не виходить, продовжує Гайдеггер, що людина - дійсно суще, а всі інше - недійсно, кажимость або людське уявлення. "Речення "Людин екзистирує" означає: людина є ті суще, чиє буття відзначене відкритим стоянням усередині непотаємності буття, відрізняється завдяки буттю, розпізнано в бутті. Екзистенціальна суть людини є підстава того, що людина вміє представити суще як таке й мати свідомість про представлене". Причому специфіка свідомості людини полягає в тому, що вона (свідомість) припускає екзистенцію в якості essentia людини, тобто як сутність. Сутність людини розуміється Хайдеггером як "ті, у якості чого людина існує, поки вона людина".

Отже, Сутність людини в її якості як людини. Сутнісна якість людини відмінна від самості людини. (Отут доречно згадати, що Хайдеггер був учнем Гуссерля, а останній принципово розводив феномен і явище.) Самість людини - це якість людини як сущого, як явища, алі не людини як сутності. Самість людини - це перше визначення людини.

Людина - це рідка істота, якщо подивитися її процентне співвідношення з біомасою, з усім живимо на Землі. Алі рідкість людини не тільки в малій питомій вазі. Рідкість полягає в тім, що людина намагається не думати про ті, чому вона думає. Людина намагається відмежуватися від питань: чому буття є, а не відсутнє? у чому суть буття? яку справжнє буття? Це не значити, що людина не догадується про це. Навпаки, догадується, алі намагається не думати. Людина як павук плете мережу наукових зрозуміти і концепцій, вусі повніше опановуючи світом, виробляючи всі нові способи розташування в ньому. Навколишній світ перетворився для людини в одні назви, буття як би зникло. "При визначенні людяності людини як ек-зистенціїї істотним виявляється не людина, а буття як екстатичний вимір ек-зистенціїї". Саме буття є предметом философії; сучасну ж філософію не можна й назвати філософією, оскільки вона міркує тільки про fusic'е (=природу), про сущє. З буття, про яку говорили древні, так називані "філософи" зробили суще. Людина забула про сенс життя, а "осмислення є мужністю ставити під питання насамперед істину власних передумов і простір власних цілей". Отже предметом занепокоєння в Гайдеггера є передумови й цілі людини.