19 | 11 | 2018

Книга Пожежна Безпека Рожков частина 1

Книга Пожежна Безпека Рожков частина 1

Розділ І. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА ЯК ПРОБЛЕМА СУЧАСНОГО

СУСПІЛЬСТВА І ГАЛУЗЬ НАУКИ

§ 1. Вогонь та пожежа

Вогонь супроводжує людину на всьому шляху розвитку цивілізації. Коли люди спочатку навчилися користуватися вогнем, а потім видобувати його, їхні можливості збільшились багаторазово. Так було відкрито, що вогонь може зберігати від псування продукти харчування, очищати поля від бур'янів, отримувати метал. Вогонь допоміг людині розселитися на планеті, забезпечивши потрібне тепло в різних кліматичних умовах. Опанування вогнем було необхідним чинником для виникнення й життя сім'ї. Він збирає навколо себе людей, вміщує об'єднувальну та очищувальну силу. Вміння користуватися вогнем дало людині почуття незалежності від циклічної зміни тепла та холоду, світа і темряви.

Вогонь є важливим емоційним символом. З оголеними головами люди дивляться на вічний вогонь біля пам'ятників загиблим, кожні чотири роки спостерігають естафету запаленого від сонячних променів олімпійського вогню, поети оспівують вогонь любові.

Робота двигунів внутрішнього згоряння, польоти літаків та космічних кораблів стали можливими завдяки опануванню та вмілому використанню могутньої сили вогню.

В той же час всім відомий дуалізм природи дії вогню на людину та середовище її помешкання. Вогонь, що вийшов з-під контролю, здатний викликати значні руйнівні, а також смертоносні наслідки. До таких проявів вогняної стихії належать пожежі.

ПОЖЕЖА – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі.

Пожежа супроводжується знищенням матеріальних цінностей, створює загрозу життю та здоров'ю людей, довкіллю.

Проблема пожеж стає глобальною за своїми масштабами, зачіпляє не тільки національні, але й міжнародні інтереси. Катастрофа на Чорнобильській АЕС, тривалі пожежі нафтових об'єктів Іраку як наслідок війни у Перській затоці, горіння великих лісних масивів переконує нас у цьому.

Щорічно на Землі виникає близько 6 мільйонів пожеж!

Згідно з прогнозами, зробленими на основі пожежної статистики, у світі протягом року може загинути на пожежах 225 тис. чоловік, 2 млн. 250 тис. чоловік – отримати каліцтво, 4,5 млн. – тяжкі опікові травми.

Пожежі з давніх давен були одним з найтяжчих народних лих. Полум'я перетворювало в попіл не тільки окремі будинки й селища, але й знищувало цілі міста – Рим в 64 р. н. е., Лондон – в 1666 р., Москву – в 1812 р., Гамбург – в 1943 р.

Під час правління імператора Нерона влітку 64 року н. е. в Римі виникла грандіозна пожежа. Вона продовжувалася шість днів. З чотирнадцяти районів міста три були знищені дотла, а в семи згоріла більша частина будівель. У вогні загинули тисячі людей. Серед населення Рима поширювалися чутки, що імператор наказав підпалити місто, щоб було натхнення від картини пожежі для написання поеми про загибель Трої. Ці чутки посилилися, коли стали відомі плани Нерона повністю перебудувати місто. Поголос виявився настільки небезпечним, що імператор та його оточення знайшли за необхідне для заспокоєння населення знайти та покарати «винних». Почалися масові арешти й жорстокі страти (віддача засуджених на роздирання звірами у цирку, розп'яття на хрестах, спалення) перших християн, яких оголосили «підпалювачами».

У середні віки великі міста Європи систематично спустошувалися пожежами. Неодноразово горіли Москва та Київ. Страсбург у XIV ст. горів вісім разів. Два рази повністю вигоряв Берлін. Велика пожежа 1666 р. в Лондоні знищила 460 вулиць та понад 13 тис. будинків.

Одним із найдраматичніших епізодів війни з Наполеонівськими арміями стала вереснева 1812 р. пожежа в Москві. З 9151 будинку, що були на той час в місті, згоріли 6596.

Метою операції союзних військ з кодовою назвою «Гоморра» було знищення воєнного потенціалу Гамбурга, в першу чергу, суднобудівних верфей, що забезпечували воєнно-морський флот фашистської Німеччини. В ніч на 28 червня 1943 р. над містом на висоті близько 5000 м з'явилося понад 700 англійських бомбардувальників. Була скинута велика кількість запалювальних бомб. Через 30 хв. після початку бомбардування чисельні вогнища пожеж вже не піддавалися організованому гасінню. Пожежа прийняла катастрофічні розміри. Вулиці стали схожими на вогняні ріки. Спостерігалися найбільш руйнівні види пожежі: «вогняний шторм» та «вогняний ураган». Так характеризує найвищу стадію розвитку цієї пожежі англійське документальне джерело: «Коли полум'я прорвалося крізь дахи багатьох будівель, виник стовп розжареного повітря. Він піднявся на висоту більше 2,5 милі та мав діаметр, як оцінювалося з літака, що летів над Гамбургом, 1–1,5 милі. Цей стовп розжареного повітря, вогню та диму перебував у шаленому русі: його живив стрімкий потік холоднішого повітря біля основи. У 1–1,5 милі від пожежі ця тяга повітря збільшувала силу вітру з 11 до 33 миль на годину. Біля меж площі, охопленої пожежею, швидкість повітря, мабуть, була ще більшою, тому що там були вирвані з коренем дерева діаметром 3 фути. Температура швидко досягла точки займання будь-яких горючих матеріалів...». Таким чином, липнева ніч ураганної пожежі стала чорною датою в історії Гамбурга. Була повністю випалена забудова на площі понад 13км2, 215 км склала довжина згорілих будинків з фасадної сторони. Периметр території, що вигоріла, був 17,4 км. Повністю згоріло та сильно постраждало від вогню близько 40 тис. будівель.

21 грудня 1971 р. в столиці Південної Кореї (м. Сеул) виникла пожежа в готелі «Дай-Юн-Как». У барі, розташованому на другому поверсі готелю, сталося витікання газу з балона з пропаном. Газ спалахнув. Полум'я швидко охопило приміщення та поширилося до коридору, де загорілися синтетичні килими та горюче облицювання стін. Незабаром усі 22 поверхи будівлі готелю були у вогні. На цій пожежі загинуло 163 чоловіка. Готель, будівництво якого за цінами 1964 р. коштувало 4,8 млн. доларів, був повністю виведений з ладу.

Драматичні події сталися вранці 19 листопада 1984 р. в м. Сан Хуан Іксуатепек, що розташоване в 15 км від столиці Мексики, де були зосереджені великі нафтогазопереробні підприємства. О 5 год. 40 хв. стався вибух автомобіля для перевезення зрідженого газу, виникла пожежа, внаслідок якої через недовгий час вибухнув газгольдер, де зберігалося понад 1 млн. літрів газу. Вибухова хвиля зруйнувала будівлі, трубопроводи, резервуари. Вогонь охопив велику газорозподільну станцію. Пролунав ще один вибух, і стовп полум'я піднявся на висоту декількох сотень метрів. Пожежа поширилася на міські будівлі та житлові будинки. Катастрофа забрала життя 410 людей, 4500 чоловік отримали опіки та поранення, понад 200 тис. чоловік залишилося без домівок. З небезпечної зони було евакуйовано близько 0,5 млн. жителів Іксуатепека.

Як наслідок вибуху та пожежі на станції Арзамас–1 загинуло 806, травмовано близько 700 чоловік, понад 700 сімей залишилося без житла. Під час катастрофи біля Уфи в червні 1989 р., коли два пасажирських потяги опинилися в газовій хмарі, що утворилася внаслідок розгерметизації газопроводу, постраждало близько 1200 чоловік. Опіки різної тяжкості отримали понад 97% постраждалих, кожний п'ятий з них помер.

На пожежі 28 жовтня 1995 р. в метрополітені м. Баку загинуло 289 чоловік, 270 – отримали травми. Внаслідок пожежі в наметовому містечку пілігримів під Меккою загинуло понад 300 чоловік.

На жаль, перелік подібних пожеж значно більший.

Пожежі стали серйозною проблемою для багатьох країн світу.

§ 2. Основні етапи розвитку пожежної справи

Вогонь погрожує людям з моменту його з'явлення на Землі, і протягом цього періоду люди намагаються знайти захист від нього. Перші відомості про знаряддя боротьби з вогнем надійшли до нас з Давнього Риму, де в V–IV ст. до н. е. для розтягування конструкцій осель, що горіли, використовували довгі жердини, а для доставляння води до місця пожежі використовувалися глечики з двома ручками по боках. У давніх греків та римлян в обов'язки денної та нічної сторожі входило подавання сигналу тривоги у разі виявлення пожежі.

Одним із найстародавніших механізмів, створених людиною, є пожежний насос ручної дії, винайдений грецьким вченим-механіком Ктесібієм, що жив в Александрії у II–І ст. до н. е. Цей двоциліндровий поршневий насос (рис. 1.1) мав всмоктувальний та напірний клапани, важіль-балансир та інші елементи сучасних насосів. Учень Ктесібія – Герон винайшов поворотну трубу (шийку), завдяки використанню якої насос став справді корисним під час гасіння пожеж.

Перші спогади про заходи боротьби з пожежами на території Київської Русі є в «Руській правді» – законодавчому положенні, яке з'явилося в XI ст. Оскільки найбільш характерною причиною пожеж було необережне поводження з вогнем, то основні заходи щодо їх запобігання містилися в суворому обмеженні або навіть забороні користуватися вогнем у літній сухий період та жорсткому, до смертної кари покаранні винних. Основним способом ліквідації пожеж було руйнування дерев'яних будівель, що дозволяло попередити масштабне поширення вогню. Покрівлі та стіни будинків під час пожежі покривалися лубами, мішковиною, які весь час поливалися водою з відер. Запаси води вміщувалися в бочках та чанах, що встановлювалися на горищах та в дворах. На шляхах поширення вогню встановлювалися так звані паруси з цупкої тканини та луб'яні щити, змочені водою.

 

Рис. 1.1. Пожежні насоси: а - Ктесібія - Герона; б - Ян ван дер Гейде; в - Антона Платнера; г - пожежний інструмент; д - пожежні візки

У 1672 р. голландець Ян ван дер Гейде винайшов насос з напірним рукавом, що надало можливість подавати воду на значну відстань. Згодом з'явилися й гнучкі всмоктувальні рукави, що дозволяли забирати воду з відкритих водойм. Такі насоси з рукавами залишалися найбільш потужним та основним технічним засобом гасіння пожеж до 1829 р., коли було винайдено паровий пожежний насос.

Рис. 1.1. Пожежні насоси: а – Ктесібія – Герона; б – Ян ван дер Гейде; в – Антона Платнера; г – пожежний інструмент; д – пожежні візки

З ХУІІ–ХУШ ст. починають впроваджуватися протипожежні правила в будівництві. У нових будівлях стали зводити брандмауери – протипожежні стіни. Визначаються протипожежні відстані (розриви) між будівлями. Садиби, двори, будинки, селища комплектуються пожежним інвентарем: відрами, сокирами, щитами з повсті, драбинами, гаками, парусами, водоливними трубами тощо. З'являється пожежно-сторожова служба.

Перші автоматичні установки водяного пожежогасіння являли собою бочкоподібні посудини з водою, оснащені пороховим зарядом. Під час вибуху вода розбризкувалася на все приміщення й таким чином заливала вогонь. Такі знаряддя були розроблені в 1708–1710 рр. в Росії за участю Петра І, а також в 1715 р. – Захарієм Грейлем в Німеччині, в 1723 р. – Годфреєм у Великобританії.

Прообраз сучасної автоматичної пожежної сигналізації з'являється на початку XIX ст., коли в ряді країн Європи та США під стелею пожежонебез-печних приміщень стали натягувати шнури з горючих ниток. Під дією вогню шнур перегоряв, важіль, що був підвішений до нього, падав та вдаряв мідну таріль або приводив у дію пружинне заведення дзвона тривоги.

У 1851 р. німецька фірма «Сіменс і Гальське» виготовила першу електричну пожежну сигналізацію, використавши для цієї мети апарат Морзе.

У другій половині XIX ст. були винайдені та отримали масове розповсюдження спринклерні та дренчерні установки пожежогасіння, з чим безпосередньо пов'язані імена Стюарта Гаррісона (Великобританія), Генрі Пармелі та Фредеріка Гріннеля (США). Останній винайшов відбивач, що дозволив подавати воду у всіх напрямках.

На початку XX ст. була вперше отримана хімічна піна для гасіння пожеж нафтопродуктів, з'явилися автоматичні пожежні сповіщувачі, хімічні пінні та порошкові вогнегасники.

Ось деякі історичні дати та факти становлення пожежної справи в Україні:

1832 р. – заснування в м. Києві постійного штату пожежної частини поліції;

1841 р. – створення Київської пожежної охорони.

1853 р. – поява першого пожежного поршневого насоса з паровим двигуном;

1870 р. – улаштування в м. Києві та в інших великих містах України перших пожежних гідрантів;

1896 р. – заснування в м. Києві добровільного пожежного товариства;

1921 р. – відкриття в м. Харкові курсів пожежних техніків;

1923 р. – створення в м. Києві курсів пожежних інструкторів-техніків;

1925 р. – заснування в м. Одесі пожежно-технічної школи;

1932 р. – відкриття Запорізького пожежного технікуму;

1941 р. – формування полку з працівників пожежної охорони в м. Києві;

1957 р. – утворення добровільного пожежного товариства України;

1977 р. – відкриття павільйону «Протипожежний захист» на ВДНГ УРСР;

1986 р. – героїчна робота пожежників України щодо ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків;

1992 р. – створення Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МВС України;

17 грудня 1993 р. – прийняття Верховною Радою України Закону України «Про пожежну безпеку»;

2 січня 1995 р. – видання Указу Президента України «Про День працівників пожежної охорони», яким встановлено професійне свято – День працівників пожежної охорони, що відзначається щорічно 29 січня;

1996 р. – заснування журналу «Пожежна безпека».