РЕФЕРАТ Основные теории о местных финансов

Завдання держави і місцевого самоврядування. Вихідним положен­ням багатьох теорій було питання про розмежування завдань держави і місцевої влади. У науковій літературі набули поширення такі підходи

Ідейні підвалини теорій місцевого самоврядування та місцевих фінансів

1.  "Руська правда" Ярослава Мудрого (бл. 978—1054 рр.)- Головне дже­рело — місцеве звичаєве право, яке своїми початками сягало родопле­мінних часів '—" '

2.  Магдебурзьке право. Виникло у XIII ст. в німецькому місті Магдебурзі. Регламентувало самоврядування міст, діяльність міської влади, суду, питання земельної власності в межах міст, торгівлі, ремесел, оподаткування та ін.

3.  Статут Великого князівства Литовського (1529, 1566 та 1588 рр.) - збірник місцевих законів; містив норми державного, земельного, кримінального, процесуального та спадкового права

4.  Децентралізаційна теорія виникла напередодні Великої Французької революції 1789 р. як реакція на наполеонівську адміністративну реформу, що запровадила міцний централізований бюрократичний механізм влади. Головне положення: обґрунтування поділу адміністративних справ на такі, які є наслідком самоврядування, і на справи державні, делеговані общинам

5.  Теорія "природного права" — сукупність принципів, правил, норм, цінностей, які диктуються природою людини і тим самим незалежні від конкретних соціальних умов і держави. Зародилась у древні часи, розвивалася в античному світі, зокрема, Греції. Пік розвитку теорії — XVII—XVIII ст., її ідеї покладені в основу американської Декларації незалежності і французської Декларації прав людини і громадянина

6.  Положення теорії вольності общин: 1) община старша від держави, тобто історично виникла раніше; 2) общини, не створені державою, а визнані нею; 3) община є інституцією, рівною державі; 4) держава існує для общин, а не общини для держави

7.  Громадська теорія місцевого самоврядування: місцеві самоврядні орга­ни мають самостійне право на існування, займаються справами, які їм притаманні і невід'ємні. Це право трактувалося як наслідок вихідного Положення теорії про те, що общини не створені державою, а нею лише визнані й тому мають коло справ, які їм належали до появи держави; такі справи держава не делегувала общинам, а їх визнала

8.  Державницька теорія місцевого самоврядування: частина державної влади має бути передана на рівень територіальних громад та органів, ' які вони самостійно обирають і створюють. Органи місцевого само­врядування — це органи державного управління, складова держави, яка ніяких самостійних прав не може мати, але вона має певну Правову, організаційну та фінансову самостійність

9.  Теорія муніципального соціалізму відвертала увагу громадськості від глобальних проблем розвитку країни, натомість зосереджувалася на місцевому рівні, вважаючи, що саме там можна досягти соціального миру і гармонії шляхом поступових змін (націоналізації земель, розширення комунальної власності, соціалізації виробництва), тобто за допомогою "муніципального соціалізму"

Обов'язковими вважалися потреби, які мали значення для суспіль­ства в цілому і були закріплені за державою (утримання урядових уста­нов, поліції, окремі військові видатки). Необов'язковими були потреби громад, які мали локальне значення (утримання освітніх, лікувальних закладів, будинків опікування, благоустрій міст тощо). Вперше такий поділ був введений у бельгійському законодавстві 1831 р. і пізніше на­був поширення в інших країнах. У кінці XIX ст. в Росії видатки земств поділялися саме за критерієм обов'язковості.

Іншим варіантом поділу завдань місцевих спілок був поділ їх на за­вдання спільні для всіх спільнот (військова, санітарна та пожежна спра­ва, народна освіта, шляхи та засоби сполучення, утримання поліції, в'яз­ниць, задоволення релігійних потреб жителів) і особливі завдання для окремих категорій спільнот, які мають змінний характер (в містах: са­нітарія та благоустрій, організація сполучення, додаткові завдання в галузі народної освіти у зв'язку з особливими умовами міського життя; в селах: завдання, які виходять із спільного землекористування, роботи з покращення земель).

Але й така спроба поділити функції і завдання між державою і місце­вими органами виявилася неспроможною: в складі особливих завдань називалися такі, які можна віднести до загальнодержавних (землевпо­рядкування). Дискусії, які точилися навколо цих питань, показали, що неможливо в реальному житті відокремити сфери діяльності держави і місцевої влади, встановити абсолютний поділ потреб на загальнодер­жавні й місцеві, в кожній країні практичний поділ потреб визначається певною мірою за принципом відносної доцільності, а також згідно з тра­диціями, які склалися історично; він завжди має риси довільності і здій­снюється за суб'єктивними ознаками.

Незважаючи на невдачі у спробах теоретично обґрунтувати коло обо­в'язків і завдань місцевих спілок і держави, ще з кінця XIX ст., досить чітко визначається перелік_справ, які в законодавстві багатьох країн були віднесені до місцевих: освіта, медична і ветеринарна допомога, утри­мання доріг, благоустрій населених пунктів, опіка над бідними та си­ротами. Що стосується таких завдань як утримання міліції або поліції, суду, військових закладів, то питання віднесення їх до державних чи місцевих вирішувалося по-різному в окремих країнах і одностайності в цьому не спостерігалося'.

У XX ст. відбувся подальший розвиток місцевого самоврядування із глобальному масштабі. У 1950-х роках в багатьох країнах світу розпо­чалися складні й багатопланові процеси реформування місцевого само­врядування, основними напрямками яких стало: коригування кількості самоврядних одиниць, удосконалення організаційної структури орга­нів самоврядування, фінансові й функціональні реформи.

Перетворення у складі одиниць місцевого самоврядування відбува­лися, як правило, у напрямі зменшення їхньої кількості,\обґрунтуван-ням цього сталоЧприпущення про те';,що саме на території більших ад­міністративних формувань забезпечуються можливості для ефективні­шого і результативнішого надання місцевих послуг. Одночаснолірохо-дили процеси регіоналізації, тобто утвореная проміжних рівнів уряду­вання, з'явилися нові форми місцевих органгв-такі як округи з надання послуг, ради мікрорайонів, спеціалізовані округи.

Формування теорії місцевих фінансів. Наука про місцеві фінанси бе­ре свій початок з другої половини XIX ст., саме тоді завершився процес остаточного оформлення місцевого самоврядування. Протягом XIX— XX ст. погляди на сутність місцевих фінансів, їх склад та принципи ор­ганізації розвивалися від уявлення про них, як про Фінансове господар­ство Територіальних одиниць (господарства місцевих спілок), Сукуп­ність умов для задоволення потреб місцевих самоврядних одиниць, Ма­теріальні засоби місцевого самоврядування, доходи і видатки органів місцевого самоврядування і до Системи економічних відносин. Еволю­цію зарубіжної та вітчизняної фінансової думки на сутність місцевих фінансів детально прослідкував В. І. Кравченко5.

На перші згадки про місцеві фінанси, об'єктивність їх існування, по­ряд із державними фінансами, можна натрапити у працях таких кори­феїв економічної науки як Адам Сміт, Карл Штейн, Лоренц Штейн, Ру­дольф Гнейст, Карл Рау, Адольф Вагнер та ін. У своїх працях вони до­сліджували господарство територіальних громад, відзначали необхід­ність надання їм автономії, в тому числі у сфері фінансів. Окремим на­прямом досліджень цих і багатьох інших вчених XVIII—XIX ст. було вивчення доходів і видатків місцевих спілок, місцевого оподаткування, його відповідності критеріям ефективного оподаткування.

У Росії процес формування теорії місцевих фінансів розпочався піз­ніше, ніж в європейських країнах, а точніше після земської реформи 1864 р. Саме в цей час проходив процес остаточного організаційного офор­млення інституту місцевого самоврядування — земств.

• < Назад
• Вперёд >