19 | 11 | 2018

Лекція Філософія Арістотеля

Лекція Філософія Арістотеля.

План

1.Життя і основні твори Арістотеля

2. Критика Арістотелем теорії ідей Платона

3.Онтологія Арістотеля. Вчення про матерію і форму.

Арістотель є найбільш видатним учнем платона а також одним з найбільш видатних мимлителей не тільки античної, але й усієї західноєвропейскої філософії.. Він був винятково обрадованою особистістю і не тільки немов би підсумував весь попередній період розвитку філософії стародавньої Греції, астав засновком майже усіх наук - логіки, етики, політики, біології, психології, фізики тощо, був відомим медиком. Його спадщина значною мірою визначила розвиток філософії в зрілому і пізньому середньовіччі, де одним із визначальних напрямків в філософії був арістетлізм. До творів Арістотеля широко звертаються і представники сучасної філософії.

Арістотель жив в 384-322 рр до н. е. Він народився у родині відомого лікаря Нікомаха, який був медіком македонського царя Амінти. Батьківщина Арістотеля - поліс Стагіра у Фракії, розташований на північно-західному узбережжі Егєйського моря, поруч з Македонією. Тому Арістотеля наживають ще Стагіритом. Хоча творча діяльність Арістотеля міцно пов’’язана з Афінами, він, як чужинець, ніколи не був громадянином Афін, а лише Мєтеком.

У віці 17-ти років він прибув до Афін і став слухачем в Академії Платона, де перебував 20 років. Спочатку він повністю поділяв погляди Платона, але потім платонізм був підданий ним проникливій критиці. І він сказав знамените; "Платон мені друг, але істина дорожча”. Після смерті Платона він покинув Афіни і мандрував в Малоазійській Греції, потім був запрошений царем Македонії Філіпом ІІ виховувати 13-річного сина Олександра - майбутнього великого завойовника. Він був вчителем Олесандра недовго – близько 3-х років і коли той став імператором, Арістотель повернувся до Афін 50-річним мужем і відкрив тут філософську школу - Лікей, названий так тому, що школа знаходилась поруч з храмом Аполлона Лікейського. Лекції Арістотель читав у аллеях саду, який оточував гімнасій, під час прогулянок з учнями. Тому його учнім пізніше стали називати "Періпатетиками" (тобто тими, хто прогулюються. Учнів Арістотель мав не одну сотню і усіх них поєднувала не тільки належність до однієї школи, але й товариські відносини.

Слід зазначити, що для наукових занять Арістотель почав збирати рукописи і створив при Лікей значну бібліотеку, де були і його рукописи.

Після смерті Олександра становише Арістотеля в Афінах стало небезпечним. Він побоювався що нанього чекає таж участь, що і на Сократа. Тому коли арістотелю було висунуто звинувачення і він був викликаний до суду, він покинув Афіни і незабаром помер на острові Евбея. Є непідтверджена вірсія, що Арістотель отруїв Олександра, а потім отруївся сам.

Спадщина Арістотеля велика, хоча вона дійшла до нас не вся і містить як зведення його трактатів, так і окремі уривки. Частина з них належить власно Арістотелю, частина – підложна. Перше зведення творів Арістотеля було зроблено майже через 100 років після його смерті бібліотекарям Олександрії. Зведення включало 146 творі, але до нього не вхидоли деякі відомі твори Арістотеля. Існує припущення, що ці невідомі твори тривалий час знаходились у спадкоємців Арістотеля і навіть понад 150 років приховувались у підвалі, тому що існувала загроза їх конфіскації пергамськими царями Коли рукописи знайшли їх придбав послідовник Арістотеля Апеллікон. У 80-х рр до н. е. римський полководець і диктатор захопив ці рукописи і переправив до Риму. Там з ними пізнаймовся Цицерон, а потім вчений Андронік Родоський. Саме він зайнявся виправленням і організайієї переписки рукописів і став їх першим упорядкувальником.

Твори Арістотеля, які збереглися, можна розбити на вісім груп: логічні, загальнофілософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економІчнї та з мистецтва навчання.

1. Логіка - дітище Аристотеля. Наука про мислення і його закони викладена в багатьох його трактатах, які пізніше були об'еднані під загальною назвою “Органон” (Знаряддя). Це важливе введення до всієї філософії Арістотеля.. До “Органону” належать 5 трактатів: “Категорії”, “Про витлумачення” (трактат про судження). Аналітики. У першій викладається вчення про умовивід – сіллогізм, а в другій – вчення про доказ. “Топіка” –вчення про ймовірне доведення і діалектику” І “Спростування софістичних доказів”.

2. Вченню про буття присвячений один з найвідоміших і найважливіших трактатів - "Метафізика". Ця назва з’явилася вже після Арістотеля. Сам він ніколи не називав свою філософію метафізикою. Взагалі в часи Арістотеля цього слова не було. Це неологізм, який виник в ІІ ст. до н. е. Коли Андронік Родоський систематизував рукописи Арістотеля, то він помістив власне філософські "книги" філософа після книг з фізики і, не знаючи як їх назвати, поэначив слогами "Те, що після фізики". "ПІсля" - стародавньогрецькою мовою "мета". Так виникло нове слово - "Метафізика", - яке з часом почало позначати філософію як умоглядне вчення про найбільш загальні види буття.

3. Величезне значення для історії науки мають природничонаукові твори Арістотеля – “Фізика”. “Про небо”, “Про частини тварин”, “Про душу” тощо

4. Великі заслуги Арістотеля на терені етики. До нас дійшли три етичні твори Арістотеля "Нікомахова етика", “Етика”, "Велика етика", частково проблема етики, а частково проблемам політичного устрою і виховання присвячений тракта "Політика". До політико-економічних творів відноситься "Економіка" а також “Афінська політія” – важливе джерело історичних даних про Афіни.

5. У “Риториці” та “Поетиці” розглядаються питання ораторського мистецтва, естетики, теорії пізнання і театру.

Критика Арістотелем теорії ідей Платона.

Філософське вчення Арістотеля значною мірою склалося на грунті його критики теоріїї ідей Платона. Нагадаю, що Платон, сприаючись на Сократа, вважав, що пізнання спрямовано на незмінну сутність речей і оскільки основні властивості речей – це властивості, що розкриваються у поняттях про предмети, то він робив висновок, що начебто поняття – це не тільки наші думки про буття, але й самі є ніщо інше ніж буття і притому буття справжнє. Поняття – це не тільки гносеологічні та логічні образи речей, а буттєві сутності. Вони не залежать від змінного чуттєвого існування речей. Отже поняття існують самі по собі, самобутно і безумовно. Вони є вічними і незмінними.

Арістотель погоджується з Платоном, що поняття є засобами пізнання сутності речей, але категоричне не погоджується, що вони безумовно не залежать від речей. Арістотель доводить неспроможність теоріїх ідей Платона виходячи з таких міркувань:

1.  Перший аргумент – ідеї нічого не можуть дати ні для пояснення Пізнання речей. Тобто, “ідеї” Платона – просто копії речей і не відрізняються від них за своїм змістом, отже нічого не можуть додатково дати для пізнання речей. “Вид” чи “ідея” людини не відрізняється від загальних ознак людини, які характеризують кожну окрему чуттєву людину.

2.  Ідеї нічого не дають для пояснення буття речей. Оскільки Платон повністю відділив світ ідей від світу речей, то вони нічого не дають для пояснення існування речей. Неможливо пояснити як виникає зв’язок між ідеями і речами.

3.  Третє зауваження стосується платонівського вчення про відношення чуттєвих речей до ідей по буттю. Це логічні відношення між самими ідеями а також між ідеями і речами. Логічні відношення між ідеями є відношення загальних ідей до ідей частних. При чому загальне – це сутність частного. Але одна та сама ідея може бути сутністю речі і бути часткою більш загальної ідеї. І тоді ця більш загальна ідея буде для нею сутністю. Отже одна ідеї може бути сутністю і не бути сутністю. Тут виникає логічна суперечність – ідеї є субстанціональними (як сутність) і не є такими (як відношення). Платон повністю відокремлює світ ідей і світ речей. але між ідеєю і реччю має бути щось схоже, загальне для них. Для його позначення слід ввести нову ідею чи поняття. Ці другі ідеї тоді утворять другий світ речей. Треба бути встановити щось загальне між другим світом ідей, першим світом ідей і світом речей. Тоді виникне третій світ ідей і так до безмежності. Цей аргумент має назву “третя людина”. Тобто за Платоном крім чуттєвої людини (перша людина) є ідея людини (друга людина) і має бути поняття, яке об’’єднувало б преше і другу людину – третя людина.

4.  Теоряі ідей не може пояснити важливу властивість речей чуттєвого світу – їх рух і становлення, виникнення і загибель.

Арістотель також вказував на те, що всі ідеї і поняття не можна звести, як це вважав Платон до єдиної, вищої ідеї Блага.