Лекція. Діалектика і її альтернативи
Страница 2 из 3
8. Загальнологічні принципи діалектичного мислення:
§ Принцип сходження від абстрактного до конкретного. Абстрактне – однобічне, відсторонене уявлення про предмет. Конкретне – це єдність багатоманітного. Розрізняють конкретне в уявленнях і конкретне в мисленні. Рух пізнанні і мислення здійснюється від конкретного в уявленнях через абстрактне до відтворення конкретного у мисленні.
§ Принцип єдності історичного і логічного – перше в історії повинно бути першим в теорії, логісне і є історичним, звільненим від випадковостей, а історія має внутрішню логіку розвитку.
§ принцип сходження від одиничного через особливе до загального. Загальне не існує як самостійне утворення. Воно постає як схожість ознак певного класу речей, тобто як єдине у численному. Загальне це закономірна форма взаємозв‘язку одиничного у складі цілого. Як закономірність, загальне виражається у одиничному і через одиничне. Отже не існує одиничного без загального і загального без одиничного. Початком, який поєднує одиничне і загальне у межах цілого є особливе.
Діалектика є вченням про універсальні зв‘язки і розвиток. Формою відображення універсальних зв‘язків виступають категорії діалектики. Категорії діалектики – це форми мислення, які відображають універсальні зв‘язки і властивості об‘єктивної дійсності у найбільш загальній і концентрованій формі. Їх основні характеристики:
1. За своїм змістом відображають об‘єктивну дійсність
2. Є мисленевими формами осягнення дійсності, засобами підведення одиничного під загальне, необхідне.
3. Утворюють систему
4. Ця система історично розвивається
5. Як засоби відображення протилежних боків предметів, розкриття глибинних взаємозв‘язків застосовуються у вигляді пар та тріад.
Світоглядне і методологічне значення. Категорії діалектики є необхідними формами мислення і ступенями пізнання світу. Організовують і спрямовують процеси мислення і пізнання. У своєї сукупності формують наукову картину світу, є її теоретичною основою.
Як форми відображення універсальних зв‘язків категорії можна умовно поділити на дві групи відповідно до типу цих зв‘язків. Перший тип зв‘язків називають зв‘язками організації. Це “горизонтальні зв‘язки”, в яких розкривається структура, “устрій” буття. Такі зв‘язки виражаються за допомогою категорій одиничне-особливе – загальне; частка-ціле, елемент-структура-система; форма-зміст (форма змістовна, зміст – оформлений, абсолютизація форми призводить до формалізму); якість-кількість та ін.
Другий тип зв‘язків – це вертикальні зв‘язки, зв‘язки підпорядкування чи інакше зв‘язки детермінації. Вони розкриваються за допомогою таких категорій як явище – сутність (явище суттєве, а сутність з‘являється, але може мати місце і видимість, яка приховує, викривляє сутність); причина-наслідок (привід); випадковість-необхідність (неминучість); можливість-дійсність( можливість багатша за дійсність, є можливості актуальні і потенційні).
Поняття “зв‘язку” повинно бути доведено до поняття “взаємодії”. Усі зв‘язки і властивості предметів виникають на основі взаємодії і виявляються через нею. Розрізняють також зв‘язки суттєві і не суттєві. Формою вираження суттєвих зв‘язків є закон. Закон – це внутрішній, стійкий, необхідний, суттєвий взаємозв‘язок між явищами, який повторюється. Закони мають об‘єктивний характер, оскільки виражають реальні відносини між речами. За ступенем узагальнення розрізняють:
1. всезагальні закони – закони діалектики;
2. загальнонаукові закони – закон збереження енергії, циркуляції інформації
3. конкретно наукові – які вивчаються окремими науками (закон природного відбору)
Закони діалектики розкривають механізми і причини розвитку. До таких законів відносяться наступні:
1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Розкриває механізм розвитку. Відповідає на питання “Як відбувається розвиток”. Розкривається за допомогою категорій кількість, якість, міра (єдність кількості і якості, межа за якої кількісні зміни переходять у якісні), стрибок (перерва поступовості).
2. Закон єдності і боротьби протилежностей – розкриває джерело розвитку, відповідає на питання “Чому відбувається розвиток”. Розкривається за допомогою категорій протилежності (бувають антагоністичними і неантогоністичними), суперечність, єдність і боротьба протилежностей розуміється через поняття взаємодія.
3. Закон заперечення заперечення. Розкриває механізм і спрямованість розвитку, вказує на те, що розвиток має спиралевидний, висхідний характер. Основні поняття – заперечення, зняття.
Характеризуючи закони діалектики ми повинні розкрити і поняття розвиток. Діалектика розглядає розвиток як процес саморуху предмету, джерелом якого є єдність і боротьба протилежностей, як стрібкоподібний процес, який йде по спіралі, як процес зникнення старого і виникнення нового. Розвиток – це особливий тип змін, пов‘язаний із зміною якості предмета. Розвиток – це незворотна, спрямована, закономірна зміна складних систем.
Розвиток постає як єдність двох необхідних характеристик – прогресу і регресу:
1. Відбувається зміна прогресу і регресу в історії природи і суспільства.
2. Може бути прогрес в одному напрямку і регрес в іншому.
3. Сам прогрес одночасно є і регресом. Виникнення нового не може бути без зникнення старого, прогрес в одному напрямку зачиняє можливості прогресу в іншому.
4. Немає прогресивної лінії розвитку природи у цілому. Це суперечило б другому закону термодинаміки. Невідомо також чи є Всесвіт єдиною системою
Надзвичайно важливим і дискусійним питанням є питання про критерій прогресу, особливо соціального. На загальному рівні можна зазначити, що Критерієм більш досконалого є підвищення рівня організації системи, що забезпечує її цілісність, стійкість, можливість подальшого розвитку. Якщо зростає кількість елементів та підсистем, ускладнюється структура, зростає кількість зв‘язків і функцій, що забезпечує життєздатність та наступний розвиток системи то має місце прогрес.
І наприкінці слід підкреслити що розвиток відбувається перш за все у відкритих системах, тобто таких які обмінюються із середовищем речовиною, енергією та інформацією.
Необхідність і шляхи оновлення діалектики.
Необхідність оновлення діалектики зумовлена як необхідністю подолання надмірної ідеологізації цієї теорії, так і необхідністю врахування досягнень сучасної некласичної науки до яких можна віднести:
1. Системний підхід до дослідження природних і соціальних процесів
2. Вивчення розвитку не тільки окремих, але й загальних, навіть глобальних систем
3. Розкриття внутрішніх механізмів самоорганізації, які лежать в основі усіх процесів розвитку.
Якщо для класичної діалектики вихідними категоріями були категорії всезагального зв‘язку і розвитку то для некласичної діалектики, як і для некласичної науки, такою категорією стає самоорганізація. Вчені прийшли до висновку, що самоорганізація в найбільш елементарній її формі лежить у фундаменті матерії, тобто є найбільш загальною її властивістю. Цілісна теорія самоорганізації була розроблена у межах синергетики. Цей термін наприкінці 60-х р. р. був запроваджений Хакеном (ФРН). Для становлення синергетики велике значення мала діяльність радянський вчених Білоусова і Жаботинського, остаточно оформлена ця теорія була бельгійською школою на чолі з Пригожиним. Сама назва його праці «Порядок із хаосу» містить у собі програму теорії самоорганізації. Тобто у межах теорії самоорганізації з‘являється нове розуміння хаосу як конструктивної сили еволюції і випадковості як необхідного фактору виникнення нової системи. Самоорганізація розглядається як єдина формуюча сила розвитку матерії.
Теорія синергетики має важливі світоглядні наслідки, а саме:
1. Дає знання про те як розвиваються складні системи, як ними управляти. Проблема управління перетворюється на проблему самоуправління, визнається, що не можна нав‘язувати системі модель розвитку, а в управлінні головним стає не сила впливу, а точка прикладання зусиль.
2. Процеси самоорганізації мають нелінійний, імовірнісний характер, вони не є жорстко детермінованими, тому що в їх основі лежить випадковість
3. У стані нерівновісності системи кожний вплив може призвести до якісної зміни, отже і дія кожної окремої людини за таких умов може мати вирішальне значення.
4. У процесах самоорганізації принципове значення мають процеси кооперації, узгодження спільної взаємодії елементів. Отже у суспільному розвитку вирішальною є не стільки боротьба класів, скільки кооперативні процеси. Усю історію людства можна розглянути як історію розвитку різних форм кооперації.
5. Синергетика демонструє, що хаос може бути механізмом самоорганізації і самодобудови структур. Він може сприяти позбавленню зайвого через вихід до відносно простих структур, виступати механізмом взаємозв‘язку різних рівнів організації.
Може статися, що синергетика подолає діалектику чи шляхом залучення її як власного часткового методу, чи замініть її принципово новими підходами до осягнення об‘єктивної дійсності. Але як би там не було зараз можна визначити такі основні шляхи оновлення діалектики:
1. Більш ефективне застосування принципів системності і самоорганізації
2. Нове тлумачення місця випадковості у розвитку природи і суспільства
3. Нове розуміння єдності і боротьби протилежностей
4. Нове розуміння еволюції та революції у процесах розвитку природи, суспільства, науки.
5. Сучасне розуміння процесів становлення у межах закону заперечення заперечення
6. З‘ясування специфіки і своєрідності законів розвитку природи, суспільства, мислення у світлі нових даних.
