Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частина 2)

 

• перерозподілу і використання земель відповідно до планів земельногосподарського устрою, містобудівної документації та місцевих правил забудови;

• оформлення і реєстрації прав на землю;

• справляння плати за земельні ділянки;

• спрямування коштів, отриманих від приватизації земельних ділянок, на розвиток соціальної сфери, сприяння формуванню адаптованого до вимог ринку землеустрою;

• здійснення землеустрою і землевпорядкування;

• здійснення моніторингу ринку земельних ділянок;

• виконання інших завдань, спрямованих на розвиток ринку земель несільськогосподарського призначення.

У системі управління земельними ресурсами населених пунктів важливе місце належить земельно-кадастровій інформації в складі автоматизованої системи ведення земельного кадастру.

Головні завдання автоматизованої системи земельного кадастру такі:

• збір, аналіз та системне відображення в комп'ютерах картографічних та інших даних про правовий, природний і господарський стан земель різних господарських і адміністративно-територіальних одиниць;

• юридична реєстрація землеволодінь, земле-користувань та об'єктів нерухомості, переданих у власність і наданих у користування земель, у тому числі на умовах оренди, згідно з виданими власникам землі і землекористувачам документами на власність і користування землею;

• графічне відображення територіального розміщення земельних угідь, даних їх кількісного і якісного обліку, показників бонітування ґрунтів і економічної оцінки земель;

• графічне відображення територіального розміщення об'єктів нерухомості на території землеволодінь, землекористувань (житлових будинків, господарських будівель, багаторічних насаджень, меліоративних споруд тощо)
та їх балансової вартості;

• визначення показників плати за землю та об'єкти нерухомості, які пов'язані з землею, для справляння її у встановленому порядку;

• надання обґрунтованих і достовірних даних про право власності на землю, право користування нею й право на нерухомість державним органам, судам, банкам, юридичним та фізичним особам;

• сприяння в поповненні місцевих бюджетів і державного бюджету за рахунок мита і зборів від земельних угод та операцій з нерухомістю;

• інформаційна та правова підтримка функціонування ринку землі та іншої нерухомості.

Така інформація повинна давати повну характеристику всіх земельних ділянок та іншої нерухомості, яка пов'язана із землею. Інформація повинна виражати не тільки розмір землекористувань і забезпечувати реалізацію різного роду процесів у межах населених пунктів, але й запобігти виникненню земельних спорів, зменшенню витрат на передачу і погодження інформації, істотно підвищити оперативність обміну даними та їх вірогідність. Земельно-кадастрова інформація забезпечує один з основних принципів управління - принцип зворотного зв'язку. Якщо такої інформації не буде, то й управління як таке не відбуватиметься, оскільки, щоб управляти, потрібно володіти інформацією. Надійним джерелом отримання певної інформації служать матеріали кадастрового землевпорядкування, зміст яких розглянемо далі.

7.4.1. Організаційні засади управління

7.4.1.1. Земельна ділянка

Як об'єкт управління

Об'єктом управління земельними ресурсами є земельна ділянка. Як згадувалося раніше, земельна ділянка в загальному вигляді - це частина земної поверхні, на якій чітко встановлені межі і на яку поширюється право власності або право користування нею.

Суб'єктам управління земельними ресурсами важливо знати, що розмір земельних ділянок виражається фізичною і геодезичною площами.

Фізична площа земельної ділянки - це площа земної поверхні в межах ділянки з урахуванням нерівностей фізичної поверхні землі.

Геодезична площа земельної ділянки - це площа проекції межі ділянки на площину проекції, в якій встановлена геодезична система координат.

Певна річ, геодезична площа визначається за координатами кутів повороту меж.

У правовстановлюючих документах повинна вказуватись геодезична площа земельної ділянки, яка завжди є меншою від фізичної площі.

Земельні ділянки можуть бути подільними та неподільними.

Подільними є такі земельні ділянки, які без порушення їх сутності можуть бути поділені на реальні земельні частки, кожна з яких після поділу утворює нову земельну ділянку, здатну забезпечити на ній господарську діяльність, не порушуючи законних прав суміжних власників чи користувачів землі.

Неподільними земельними ділянками є такі, що складаються з ідеальних земельних часток і не можуть бути поділені на місцевості без шкоди для їх раціонального використання. Прикладом ідеальної земельної частки може бути частина земельної ділянки прибудинкової території житлового будинку, яка не може бути встановлена на місцевості за умов її місцерозташування, природних і планувальних особливостей, фізичних параметрів.

До складу ідеальної земельної ділянки, як правило, включають функціонально-планувальні елементи житлової території, які не прилягають безпосередньо до житлового будинку і можуть бути призначені для обслуговування вказаного будинку або інших будинків кварталу.

Для підвищення ефективності управління земельними ресурсами може виникнути потреба в укрупненні земельних ділянок. Але при будь-якому перерозподілі земель не повинні зачіпатись інтереси суб'єктів господарювання на землі.

При цьому для кожної земельної ділянки слід вказати її функціональне призначення, власне, на основі якого визначається її нормативний розмір.

Важливо зазначити факт, що в процесі господарської діяльності людей на землі створюються умови обтяження земельної ділянки правами третіх осіб та обмеження прав власника земельної ділянки.

У таких випадках встановлюються межі поширення цих обтяжень та обмежень на ділянку в цілому або на її частину.

Межі поширення дії прав третіх осіб відображаються у вигляді об'єктів сервітуту, до яких відносяться:

• шляхи, проїзди й тротуари, на які поширюються права проходу або проїзду транспортними засобами через земельну ділянку;

• технічні коридори інженерних споруд, на які поширюється право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, газопроводу, водопостачання, каналізації та інших інженерних комунікацій через земельну ділянку;

• технічні зони, на які поширюється право до ступу для обслуговування об'єктів інфраструктури;

• водостоки та зливостоки, на які поширюється право відведення води через земельну ділянку:

• площа під водою, яка використовується третіми особами для спорудження своїх об'єктів.

Обмеження прав власника земельної ділянки щодо її використання і забудови відбувається у разі встановлення зон з особливим рекреаційним використанням земель, до яких відносяться:

• санітарно-захисні зони промислових, сільськогосподарських, транспортних, комунальних, складських підприємств і об'єктів, випромінювальних споруд телерадіостанцій і радіорелейних ліній;

• зони санітарної охорони курортів;

• зони санітарної охорони джерел водопостачання та очисних споруд;

• водоохоронні зони і прибережні захисні смуги річок, озер та ін.;

• зони охорони ландшафту, пам'яток історії та культури;

• охоронні зони об'єктів природно-заповідного фонду;

• зони залягання корисних копалин;

• < Назад
• Вперёд >