17 | 12 | 2017

Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частина 2)

 

Наприклад, цукрові буряки можуть бути вирощені на двох земельних ділянках і відрізнятися різним рівнем забруднення. У такому випадку "чиста" частина врожаю може бути використана на корм худобі, а "брудна" відправлена на цукровий завод [158].

Більш забруднене сіно можна, практично без обмеження рівня забруднення, згодовувати молодняку молочної чи м'ясної худоби, але найменш забруднене сіно повинно забезпечити потреби молочного поголів'я худоби.

Проект землевпорядкування повинен передбачати певний комплекс агротехнічних заходів. Так, глибока оранка дозволить перемістити забруднений шар на глибину 40-70 см, що зменшить концентрацію нуклідів у кореневому шарі, а відтак концентрацію радіоактивного цезію в урожаї в 1,5-7,8 раза.

Отже, наведена інформація накладає відповідні вимоги на організацію територій з метою послаблення радіонуклідного забруднення. Проект землевпорядкування при цьому виконує свого роду роль "диригента" у загальному "оркестрі" всіх наук, які залучаються до подолання наслідків аварії на ЧАЕС.

7.4. Управління земельними ресурсами в населених пунктах

Як уже згадувалося раніше, весь земельний простір України є надбанням її народу. Кожний квадратний метр землі повинен нести добробут у кожну українську сім'ю. Тому ефективне управління земельними ресурсами і є тим дієвим механізмом, від якого залежить багатство нашого народу.

Особливої уваги при цьому заслуговує управління земельними ресурсами в населених пунктах. Досить зазначити той факт, що хоч площа земель населених пунктів становить лише 11,5% земельного фонду України, але більше 70% загального земельного податку надходить до бюджету за рахунок сплати земельного податку за використання земель населених пунктів. Певна річ, це є вагомим вкладом у розв'язання соціально-економічних проблем у країні.

Але й резервів є ще дуже багато і їх потрібно використати. Для цього слід позбутися соціалістичного стереотипу мислення, який склався за часів державної власності на землю і значною мірою зберігається сьогодні. Адже цілком очевидно, що в основу просторово-територіального розміщення системи землекористувань у населених пунктах лягало здебільшого вольове рішення чиновників різного рангу, без будь-якого науково обґрунтованого проектного рішення. Авторитет керівника організації, установи чи підприємства або ж окремо взятої фізичної особи визначав розмір землекористування, місцерозташування тощо.

Основними причинами такого хаосу в земле-користуваннях населених пунктів у першу чергу були:

• державна власність на землю та її безплатність;

• невпорядковане правове поле між Генеральним планом забудови і конкретною управлінською діяльністю.

Але нині, коли на підприємствах, де чисельність працівників скоротилася до кількості адміністративного персоналу та кількох осіб сторожової охорони, потрібно як слід вивчити це питання і визначитися з майбутнім їх статусом. Якщо відродження цих підприємств безперспективне, то необхідно порушувати питання про можливий перерозподіл цих земель між тими юридичними чи фізичними особами, які здатні і можуть організувати ефективне виробництво на цій землі і, на відміну від попередників, будуть в змозі своєчасно сплачувати податок за землю тощо. Наприклад, продаж права на оренду строком на 49 років ділянки площею 5,47 га, яка знаходиться при в'їзді в місто Київ (Чернігівський напрям), для будівництва пункту комплексного обслуговування та контролю за якісним станом автотранспорту (терміналу) дозволить поповнити державну казну на 2,6 млн. грн. Значно більшою ця сума буде в межах усієї країни. Але найголовніше при цьому те, що буде створено реального товаровиробника, господаря землі. Ось що нашій країні сьогодні потрібно. І при цьому не повинно виникати будь-яких сумнівів щодо доцільності формування широкої мережі землекористувань. Адже земельна реформа - це і є перерозподіл землі між зацікавленими юридичними чи фізичними особами, які здатні по-господарськи її використовувати.

І сьогодні вже можна констатувати, що в плані реформування земельних відносин у населених пунктах зроблено чимало. Про це свідчить той факт, що процес формування ринкових відносин в Україні набув соціальне орієнтованого напряму, організаційного та правового забезпечення використання земель у населених пунктах. Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" започатковано приватизацію земельних ділянок, купівлю-продаж землі та ін.

У результаті, в населених пунктах нині започатковано виконання цілого комплексу землевпорядних робіт, а саме:

• встановлюються межі населених пунктів;

• здійснюється інвентаризація земель;

• виконуються роботи з грошової та експертної оцінки земель;

• виконуються роботи із землевпорядкування та виготовлення планово-картографічних матеріалів;

• проводиться розмежування форм власності на землю та встановлюються прибудинкові території тощо.

Але поруч з цими позитивними процесами існують глибокі проблеми землекористування в населених пунктах.

Так, відсутність фінансування, по суті, стала причиною "замороження" виконання згаданих робіт. Іноземні інвестиції через законодавчу невизначеність не поступають у тому обсязі, який потрібен для здійснення земельної реформи. Трансакції із земельними ділянками відбуваються надзвичайно повільно, оскільки зацікавлені в цьому юридичні і фізичні особи займають позицію очікування ліпших часів.

В Україні відсутня чітка система реєстрації прав на землю і нерухомість, немає чітких прозорих правил і гарантій прав власників землі, не сформовані ринкові основи визначення вартості землі та порядок застави земель під кредити банків, не визначені правові засади обігу земельних ділянок тощо.

Реформування нормативної бази щодо планування і забудови території відстає від потреб практики, оскільки існуюча система державного нормування в містобудуванні значною мірою, як вже зазначалося, успадкована від минулого періоду. Діючі норми у деяких випадках не відповідають умовам ринку, не співвідносяться з вартістю і цінністю землі, призводять до значних втрат територіальних ресурсів тощо.

Зрозуміло, що означені питання потрібно буде врегулювати відповідними законами України, державними нормами та місцевими правилами забудови.

Розуміючи важливість проблеми управління землями в населених пунктах, 4 лютого 2000 року Президент України підписав Указ "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення", який передбачає такі основні напрями розвитку ринку землі в населених пунктах:

• безоплатну передачу земельних ділянок несільськогосподарського призначення у власність громадянам України та продаж цих земельних ділянок суб'єктам підприємницької діяльності;

• формування інфраструктури ринку землі, забезпечення її функціонування, створення умов для розвитку конкуренції, забезпечення прозорості операцій та зменшення інвестиційного ризику на цьому ринку;

• запровадження в Україні ефективної системи вивчення попиту та пропозицій, розвиток менеджменту та маркетингу на ринку землі;

• забезпечення оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення в ринкових умовах;

• створення механізму узгодження приватних, громадських, державних інтересів у процесі функціонування ринку землі;

• забезпечення правового захисту прав учасників ринку землі;

• удосконалення економічних, правових засад механізму функціонування та регулювання ринку землі, створення прозорої інформаційної системи для забезпечення функціонування і регулювання цього ринку.

Правда, реалізація основних напрямів потребує вирішення відповідних завдань, а саме:

• щодо безоплатної передачі земельних ділянок несільськогосподарського призначення у власність громадянам України та продажу цих земельних ділянок суб'єктам підприємницької діяльності:

1) розроблення та вдосконалення прозорого порядку відчуження земельних ділянок несільськогосподарського призначення і прав на них;

2) надання фізичним та юридичним особам можливості вибору різних дозволених видів функціонального використання земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

3) розроблення механізмів щодо конкурентних способів набуття права власності та права на оренду земельних ділянок (земельні аукціони, тендери, конкурси на право забудови, здійснення інвестиційних
проектів тощо);

4) удосконалення процедур набуття права на забудову власниками та орендарями земельних ділянок;

5) удосконалення організаційно-правових механізмів надання концесій для будівництва та експлуатації транспортної та міської інженерної інфраструктур;

6) визначення особливостей реалізації права власності на землю у вільних економічних зонах і територіях пріоритетного інвестиційного розвитку;

• щодо формування інфраструктури ринку землі, забезпечення її функціонування, створення умов для розвитку конкуренції, забезпечення прозорості операцій та зменшення інвестиційного ризику на цьому ринку:

1) створення інфраструктури ринку землі, зокрема у складі земельних бірж, земельних банків та інших фінансово-кредитних установ, забезпечення умов для утворення підприємств, установ, організацій різних форм власності, що надаватимуть інформаційні, консультативні послуги, спеціалізованих навчальних закладів тощо;

2) сприяння створенню консалтингових і рієлторських підприємств та банку даних попиту і пропозицій на ринку землі;

3) створення державного реєстру земель у складі державного земельного кадастру;